Дорогі мої друзі i.ua, випадково натрапила в інеті на цікаві і гарні, на мою думку, висловлювання про кохання. Думаю Вам сподобається :
Коли любов поманить, ідіть за нею. Хоча її шляхи важкі і круті. І коли її
крила обнімуть вас, – не чиніть опір їй, хоча меч, захований в крилах, може
поранити вас. І коли вона промовляє до вас – вірте їй, хоча її голос може
зруйнувати ваші мрії, як північний вітер перетворює на пустелю сади.
Бо любов не тільки коронує вас, але й розпинає на хресті. Адже вона не
тільки вивищує вас, алей формує. Не тільки піднімається до вашої крони, яка
тремтить на сонці, але й опускається до самого вашого коріння.
Але, якщо, злякавшись, шукатимете лише затишку любові і насолоди любові,
тоді краще для вас відразу закрити свою наготу і втекти від нестримного
полум’я любові. Втекти у світ лихоліття, де ви будете сміятися, але не
всім своїм сміхом, і будете плакати, але не всіма своїми слізьми.
Любов не дає нічого, окрім самої себе, і не бере нічого, окрім самої
себе. Тому любов не володіє нічим, але і нею не можна володіти. Адже любові
досить тільки любові.
Коли ви любите, то не повинні говорити: «Бог знаходиться в моєму серці»,
а швидше: «Я знаходжуся в серці Бога». І не думайте, що ви можете
спрямовувати любов у її течії, бо любов, якщо вона знайде вас під ним,
сама спрямує вас.
У любові є одне лише бажання – реалізувати себе. Тому, якщо ви любите,
хай у вашої любові будуть такі бажання: Розтанути і стати стрімким струмком,
що співає свою мелодію ночі; Пізнати біль надмірної ніжності; Бути пораненим
власним розумінням любові і кривавити охоче і з радістю; Прокидатися
удосвіта з окриленим серцем і дякувати за ще один день любові; Відпочивати
ополудні, роздумуючи про любовний захват; Повертатися додому увечері з
радістю і засинати з молитвою про свою кохану в серці і з піснею подяки на
вустах.
Шум і гуркіт
І білий сполох...
Так ніби крізь повіки,
Приглушений, але чіткий.
Я відкриваю очі -
Темно і трава лоскоче ноги...
Сполах...
Блискавка!!!!!!
Все небо прорізає ветвиста гілка...
Зупинилась, ніби побачила мене,
Чи відчула погляд мій,
Та швидко зникла...
А тиша перед громом,
Ніби задзвеніла,
Натягується, як струна,
Ось-ось і вже порветься,
Але ні....
І раптово, як удар,
Ніби все на світі впало -
Грім, сухий і довгий,
Закутав все,
Закрався в вуха і там сидить...
Шумить.....
Так довго, ніби засідає глибше,
Чи це не грім, це шум дощу,
Що насувається стіною...
Повільно, незупинною,
І він накриває мене всього,
З головою, вимиваючи мене,
Від усього, від турбот і бід,
Я піднімаю вверх лице
І струмені дощу,
Б’ють мене в обличчя,
змивають з мене все....
А вітер що що зявився,
продуває все наскрізь,
видуває непотрібне
І ніби я лечу
Серед цих стихій один....
Я відкриваю очі,
Так хочу пити!!!!!
А за вікном гроза,
Гримить, грається стихія,
І кожна блискавка в вікні,
Ще більше очищає душу......
(дуже давня історія, майже справжня, трохи видозмінена)
Що я можу дати тобі, окрім свого кохання? Як висловити почуття, які переповнюють мене?.. Що додати, адже словами все сказане і написане?..
Я захоплююсь тобою. Подивись уважно – ми, як дві половинки одного цілого. Ми такі схожі, але дещо відрізняє нас – для того, аби ці половинки співпали, доповнили одна одну і з’єдналися міцно.
Ти кажеш, що твоя особо не варта мого кохання. Не вірю. Невже ти думаєш, що його можна віддати тому, до кого моє серце байдуже?
У твоєму виборчому бюлетені претендентів на кохання імен декілька. І моє чи на першому місці в списку?.. В моєму – лише одне ім’я, іншого немає. Навіть не уявляю, кого ще можна додати туди. Тривалі пошуки привели до тебе.
Але остання перепона… Ти не даєш шансу навіть на спробу усунути цю перешкоду. Можливо, вона нездоланна. Але як дізнатися, доки не зробити намагання її подолати?
Горить свіча
на столі…
Так ніжно,рівно,
гаряче…
Від найменшого
подиху
здригається,майже
гасне…
А якщо піднести до її полум`я
руку,
стає тепло…
потім – гаряче…
а потім – зовсім
пекуче…
І ти прибираєш руку –
щоб не обпектись…
Потім думаєш:
«Нащо я поліз
до вогню?!!...»
І гасиш свічу…
Але,згасивши,ще
досить довго бачиш
її пекучий образ…
Це ж треба,
лише з твоєю появою
можу порівнювати
себе з вітром,
сльозою,а тепер –
зі свічкою…
Зараз я палаю до тебе
почуттями…
Як та свічка –
ніжно і рівно…
а ще – гаряче…
Від найменшого твого
подиху
я здригаюсь,майже
гасну
від ніжності і
відданості…
повторюю кожен твій
рух,подих,навіть
погляд беру до уваги…
Якщо піднесеш руку –
стане тепло
я зігрію тебе
своїми почуттями,
своїми очима,
своїми руками,
своїми вустами…
Я буду віддавати всю
свою ніжність,
любов,все те,що маю
на цім світі –
лише за один
твій подих…
І буду згорати від
порожнечі,
що настає коли тебе немає…
А потім,
мов Фенікс,відтворюсь
знов одним твоїм
поглядом…
Ти піднесеш руку ближче
до мене-свічки…
і відчуєш біль опіку –
в мене в серці палає
жагуче Щось –
не можу пояснити Це
словами…
Тобі буде боляче
через те,що ти не можеш
віддавати мені ті почуття,
що я дарую тобі…
І тоді ти згасиш
мене-свічу…
Щоб більше ніколи
не відчувати
провину
перед люблячим
серцем…
Але у твоїй пам ` яті ще надовго
лишиться те
полум ` я почуттів,
що я дарувала тобі
щораз
за один лише погляд,
слово,
посмішку,
порух вій…
Не гаси мене!!!
Я хочу бути не
Самотнім полум ` ям свічки,
а Феніксом почуттів…
Але все залежить
від Тебе…
Прийми вірне рішення,благаю!!!....
(_КоШеНяТкО_)
Весняне небо,
Світле, тепле,
Та зірок не видно,
Гасить міста світ...
Але знаю точно,
Що там вони.
І світ небесний
Сили надає мені,
І тиша ночі
Мені спокій принесе.
І вже не так, як взимку,
Чорний кіт
З’являється в мене на шляху,
А білий кіт
Перебігає мені дорогу.
Це щастя, доля,
Чи просто випадковість?
Не знаю, та радісно мені.
Все що може збутись,
Що є і вже збулося -
Зігріває душу мені.
Чи добре, чи погане
Чекає мене?
Не знаю, але хочу прожити
Бо це життя МОЄ!!!!
І дихати я хочу на повну силу!!!!!!
