хочу сюди!
 

Татьяна

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 44-65 років

Замітки з міткою «поезія»

Киця волонтерка

Обережно! Вірш про волонтерство з хейтспічем та матюками)

Я не знаю що там як там, а у мене все гаразд,
я в житті вже розібралась. Знаю хто тут підарас.
Я канєша не геройка не воячка «на нулі»,
зате точно знаю як це - битись на своїй землі.

Чоловік наразі в лісі, в десантурі на війні,
ну а я в гламурній хаті храм із лісом у вікні.
Роздивляюсь і милуюсь знову йде життя на лад.
Перемога буде наша. Згине клятий психопат.

Я канєша не геройка не воячка на «нулі»,
а моя гламурна киця спить на скляному столі.
Я цю кицю тихо клацну фотошопом оброблю,
фотка хай збирає гроші на загибель м@скалю.

Десантурі пару рацій, форму, берці та вірші.
Вам за внески в перемогу всім подяка. Від душі.

Вірш написано в рамках проекту #Киця_волонтерка

Збираємо на рації для десантників на Луганщині.

Номер картки

5168745320427260

"І сказав Ісус" Галини Гордасевич (ч.1)

Галина Гордасевич

І СКАЗАВ ІСУС

Поезії

Присвячується світлій пам’яті двох прекрасних українок,  що
передчасно трагічно пішли з життя: Аллі Горській та Соломії Павличко 

Від автора

Коли мені ще й двох років не було, – я цього, звичайно, не пам’ятаю, це згадувала мама, – отож, коли мама приходила в церкву зі мною на руках, я, ще не вміючи як слід вимовляти слова, вже тягнула за хором:”Осі, милю!” – що мало означати:”Господи, помилуй!”
По батькові я належу до спадкового роду духовенства. В Острозі в церкві служив мій прадід Павло. Священиком був мій дід Олександр; арештований в 1940 році, він не повернувся додому. Священиком був мій батько Леонід, якого арештували в 1946 році, і в Україну він повернувся  з Колими лише через 23 роки. Він і помер від інфаркту в дорозі до церкви, де мав правити службу.
Біблію, – і то церковно-слов’янською мовою, – я прочитала, коли мені було років десять. Звичайно, я тоді ще не була в змозі осягнути всю мудрість цієї геніальної книги, але дитячий розум міцно запам’ятав зміст, і колись я вже писала, що Біблія – це одна з чотирьох прочитаних в дитинстві книг, на яких базується вся моя  освіта.
Тому мої вірші релігійної тематики – це не данина моді, вони виношувалися в моїй підсвідомості все життя, щоб у потрібний момент появитися на світ. В більшості випадків народження цих віршів не пов’язане з якимись конкретними подіями. Хоча “Звізда Полин” таки викликана Чорнобилем, але написана через три роки. “Остання вечеря” написалася мені незадовго після “Різдва”, а вірш “Кажуть: пустеля цей ниций світ” прийшов до мене в березні 1991 року, коли я була в Литві і слухала концерт місцевої єврейської молоді.
В збірку ввійшли також кілька віршів, які просто є роздумами над сенсом життя і його минучістю, бо такі роздуми обов’язково приводять нас до вічного питання: то ж чи є над нами якась Вища Сила?


Молитва

Ангеле Божий, хоронителю мій! 
Бережи мене і вночі, і вдень, 
Коли сонце пече і коли сніговій,
Від хижих звірів і злих людей.

Ангеле Божий, Хоронителю мій! 
Коли горе чорний день принесе, 
Коли сльози пекучі підступлять до вій, 
Дай мені силу знести усе.

Ангеле Божий, хоронителю мій! 
Над  Тобою небо ж таке голубе! 
Коли в серці моїм загніздиться змій, 
Дай мені силу здолати себе.


Каїн виправдовується

Хіба я сторож брата свого? 
Він десь в дорозі загубився, 
Коли натомлений відстав.

Хіба я сторож брата свого? 
Я й сам заледве не загинув 
У тій дорозі без кінця.

Хіба я сторож брата свого?

Та й сам Ти, Господи,  казав, 
Що без Твоєї волі й волос, 
Єдиний волос, не спаде. 
Чи ж міг я йти супроти Тебе?

Хіба я сторож брата свого?


Перстень царя Соломона

Поверни, царю, 
круг пальця мене. 
Повір, премудрий, –
і це мине,

Образливо?.. Гірко?.. 
Біль серце тне? 
Треба потерпіть –
і це мине.

А цариця Савська 
була ж наче пальма... 
А цар персня 
зриває з пальця. 
А з персті земної 
ще раз змигне:
– І це мине!


Дружина Лота

Покірно ішла за Лотом –
За мужем своїм і паном. 
Пісок засмоктував ноги болотом,
І небо гуділо мідним тимпаном.

– Стомилась... На мить присяду... 
Лот квапить: – Хвилина кожна...
– А позаду?.. Що там позаду?..
– Озиратись, – Лот каже, – не можна.

А пісок засмоктує ноги.
Вже давно згубила сандалі.
Лот каже: – Погибнуть многі...
І все далі веде, все далі...

А позаду – там рідне місто, 
Батько, мати, брати і сестри, 
Як грішили – то не навмисно,   
А тепер мають кару понести?

Зойк розпачний лунає у вухах. 
Світ багряним палає в зіницях.
– Доню! Донечко! Хоч послухай!
– Сестро! Сестронько! Хоч озирнися! 

Не стерпіла. І повернулась 
Обличчям до тої бурі, 
І бачить: земля прогнулась, 
Крутять смерчі криваво-бурі.

Там шаліють – помітити встигла –
Пекла жар і страшна мерзлота.
...І навіки в пустелі застигла 
Неслухняна дружина Лота.

Ну, а Лот? Він не стишив кроку, 
Навіть коли хлинули зливи. 
Він заказ не порушив нівроку. 
Він завжди був богобоязливий.

Хібащо згадав про комори, 
Що були джерелом достатку.
... Після згину Содому й Гомори 
Оце б хоч малісіньку хатку!

Уставали тумани білії,
В небі місяць просвічував злотом. 
І навіть упорядники Біблії 
Не знають, що сталося з Лотом.


Різдво

А як зірка зійшла – народила Марія,
Так, без болю, без муки, 
лиш зітхнула глибоко.
Тоді над пустелею вітер повіяв, 
І зірка дивилась, як Боже око.

А воно ще таке мале й безпомічне, 
Бо яке ще зміститься в жіночому лоні?
Та вже на личку святе щось і вічне 
І хресна дорога на маленькій долоні.

А Марія злякалась: звісно – мати. 
Сказала: – Не треба ні влади, ні слави. 
Я буду його при собі тримати, 
А зросте – хай майструє столи і лави.

А віку дійде – ожениться гарно,
Я буду тоді доглядати онуків.
...Та знаку підтвердження ждала намарно,
Хоч ніч була повна таємних звуків.

А до першої зірки сходились інші,
Темряву ночі розганяли старанно, 
Наливались червоним, неначе вишні
Або майбутні Христові рани.

А Марія дитя загортала в ряднини, 
Казала: – Нічого, мій синку, не бійся. 
Ось в цій яскині діждемося днини
І підем додому, до свого обійстя.

Там хата вікнами нам зазоріє, 
Там сад зустріне в зеленім вітті. ... 
Ти так над Христом молилась, Маріє, 
Як донині усі матері на світі.


Вхід Господень в Єрусалим 

І дорогу встеляли гіллям пальмовим, 
І співали йому: – Осанна! 
Зір вертався сліпим і слово – немовам, 
І вабила мета осіянна.
На малім віслючку, а шати – білі 
Їхав цар новий Іудеї. 
Ах, як вони його всі любили –
Втілення їх ідеї,
Що прийде і справедливо розсудить, 
Всемогутній і всеблагий,
І стане страви поверх посуди,
І отримає одяг нагий,
В багатого праведника побільшає злота,
А грішному в пеклі горіти.
І жінки, – згадайте дружину Лота –
Збігались Його узріти.
Все стало минулим: Соломон і Давид,
І хтиві старці і Сусанна.
Він Їхав, трохи сумний на вид,
І співали Йому: – Осанна!
І радо гукали усі прочани:
– Радість – добрим! Погибель – злим! 
Ще жодного царя так не зустрічали, 
Як вступав Він в Єрусалим.

...І день минув, і другий, і третій,
А життя все ж таке убоге.
І питають його, нетерплячі і вперті:
– Де ж обіцяне царство Боже?
А Він їм каже: – Отець мій на небі.
Тут й самі збудувати б могли...

І стали вони від гніву вишневі,
І на суд Його потягли.
І найняті синедріоном за плату,
І безплатно, немудрі, вони
З такою злобою кричали Пілату:
– Розіпни його! Розіпни!


Остання вечеря

І сказав Ісус: – Накрийте стiл
На дванадцять чоловiк!
А на скатертi вiзерунок з хрестiв
І у нього печаль з-пiд повiк.

– Раввi, таж маєш дванадцять учнiв!
Вам мiсця не вистачить всiм.
І сказав Ісус: – На сій учтi
Я слугуватиму їм.

Поставили тарiлки з дзвiнкої глини,
Обпаленої на вогнi.
І нестерпно довго тягнулись хвилини:
Прийдуть усi чи нi?

Поклали хлiб i дванадцять рибинок –
Скромною учта була.
І лише вино дорогоцiнним рубiном
Іскрилося серед стола.

Учнi входили один за одним –
Їх шлях нелегкий стомив.
І Ісус їм, стомленим i голодним,
Ноги з любов'ю обмив.

За стiл сiдали, берегли мовчання,
Чекали премудрих слiв.
А їм Ісус замiсть повчання
Подав переломаний хлiб.

– Їжте,– сказав їм,– се моє тiло,
Бо в ньому любов моя.
І щось таке над столом пролетiло –
Ангел а чи зоря.

Вино наливав, і рука затремтіла.
– Пийте! Се кров моя.
І знову щось над столом пролетiло –
Ангел а чи зоря.

– Раввi, щось дуже збудженi люди,–
В тривозi сказав Петро.
Щоб усе записати, в учня Іуди
Було наготовi перо.

Ісус мовчав. Йому все болiло
Вiд чола до пiдошов:
Мiсце одне за столом темнiло,
Учень один не прийшов.

Той наймолодший, найбiльше любий,
Що був, як на серцi печать.
В Ісуса знову здригнулися губи,
І знов з-пiд повiк печаль.

Галiлеянки прекрасної очi
Вчинили, що все вiн забув.
Учень один останньої ночi
На останнiй вечерi не був.

О, як вiн буде потiм ридати,
Собi не простить повiк,
Бо саме йому мав Ісус передати
Останнiй свiй заповiт.

Пам'яті Галини Гордасевич

Сьогодні виповнилося 20-ть років, як не стало моєї мами, видатної української письменниці Галини Гордасевич, доньки священника Леоніда Гардасевича і матінки Олени з роду Хомчуків.


ГАЛИНА ГОРДАСЕВИЧ

“ВИБРАНЕ СИНОМ”
поезії
Коли восени 1988 р. у м.Тернополі на зібранні громадськості в залі педінституту ім.Я.Галана вперше в Україні було утворено обласний осередок Товариства української мови, то під час обирання проводу було запропоновано ввести до нього і мене. Аж раптом одна дівчина, з якою ми вчились разом на курсі української філології, заявила про відвід моєї кандидатури, мотивуючи це тим, що "бути сином письменниці ще нічого не означає". Я не виправдовувався, а лише подумав:"Звідки тобі, дорогенька, знати вагу того тягару відповідальності, який завжди і скрізь тяжіє на мені якраз через те, що моя мама – Галина Гордасевич".
Оце і все, що б я хотів сказати у передмові до цієї книжки. До речі, до проводу ТУМу мене тоді було обрано. Додам лише, що моїм життєвим кредо давно стала одна віршована мініатюра моєї мами:

Будь вимогливим і нещадним.
Раз живи за сотню життів.
Не вдовольняйся крихтами щастя,
Не вижебруй огризки почуттів.
Бо сам на якомусь світанку
Зрозумієш: прийшла біда!
Океан, зачерпнутий в склянку,–
Просто солона вода.

Богдан Гордасевич

Упорядкування Богдана Гордасевича

УКРАЇНО МОЯ

Україно моя, Україно,
Калинова моя, тополина!
Тож дiвчата твої, мов тополi,
Не було їм щастя i долi.
Їхня доля стелилась туманами,
Обвивалась круг шиї арканами,
У гареми вела султанськi,
В осоружнi покої панськi.
Україно моя, Україно,
Та спiвоча ж моя, солов’їна!
Над полями та над ярами
Тужно пiснi бринять вечорами.
Та чи ж є iще де така мова,-
Що барвиста вона та шовкова,
На свiтi усьому прославлена,
Та не раз у колисцi задавлена!
України моя, Україно,
Це ж не пiсня твоя лебедина!
Там, у полi, де вiтер вiє,
Квiтнуть роки твої молодiї.
Твої пiснi простору треба,
Тож беруть її хлопцi в небо,
I лунає вона безупинно...
Україно моя, Україно!

ТОВАРИСТВО

Яке товариство зiбралось!
Яке товариство, братове!
Давайте пiднiмемо чарки,
Щоб вiчною дружба була!
Ти нас не лишай нiколи,
Наша незрадна любове!
Ти ж, чорна, недобра думко,
Нам не затьмарюй чола!
Яке товариство зiбралось-
Добiрне, немов перемите!
Давайте сядемо ближче,
Тiснiше плече до плеча!
Пройшли ми крутi дороги,
Нелегке сплатили мито,
Не марно в очах наших ясних
Навiк залягла печаль.
Та зараз про це не будем.
Нам зараз не до печалi.
Ви чуєте: на гiтарi
Вже забринiла струна!
Давайте усi заспiваєм!
Ми надто довго мовчали,
Ми маємо право на пiсню –
Нехай зазвучить вона!
Це пiсня вiри й надiї,
Любовi й гiркої муки,
Це пiсня про тих, хто вижив
І хто не вийшов з пiтьми.
З’єднаймо руки, братове,
Подайте сусiдам руки!
Жили ми нелегко, та чесно,
Нiкого не зрадили ми.
Хай судять нас нашi дiти,
Хай судять нас нашi внуки,
Та правнуки зрозумiють,
Як воно справдi було.
Ми долю собi вибирали
По совiстi, не з принуки,
Ми вiрили в те, що правда
Колись переможе зло.
І хоч сивина на скронях,
Та серце й зараз готове
Туди, де з-за темної тучi
Майбутнього сонце встає.
Яке товариство зiбралось!
Яке товариство, братове!
Дякую, що зiбрались!
Дякую, що ви є!

МІЙ СИН ЗАСНУВ...

Мій син заснув,
Уткнувшись носиком в подушку.
Немов метеликові крила, темнії вії
Притихли над рум'янцем щік.
Він спить і посміхається крізь сон.
І що тобі приснилось, сину?
Чи кішка, за якою вчора
Ти бігав цілий день?
Чи той хороший дядько, що тебе
Катав на моторолері? Чи, може,
Отой великий жовто-синій м'яч,
Що бачив у вітрині магазину?
Спи, сину, спи. Я буду біля тебе
Сидіти довго. Може, цілу ніч.
Я буду мріяти, як виростеш ти, сину
(Про це всі матері на світі мріють!)
Пройдеш мої несходжені дороги,
Закінчиш те, чого я не скінчила.
А може, й ні... А може, ти вже сам
Собі і справи, і дороги знайдеш.
Та тільки знаю: справи будуть гідні,
Щоб я могла гордитися тобою.
Та тільки знаю, що твої дороги
Вестимуть прямо, а не манівцями.
Ти будеш сильним і розумним, сину,
Ти не лякатимешся втоми і негоди.
Ну, а якщо ти все-таки відступиш,
Здасися ти на милість переможця,
Коли ти перед правдою покривиш,–
Я не сховаюся за людські плечі,
Я не скажу, що це моє нещастя.
Тоді мене судити будуть люди,
Бо я тебе родила і ростила,
І я скажу: – Судіть. Моя вина.

Де порятунок?

Серед уламків моїх думок
Маленька перлина щасливих снів
Моє життя далеко не ок
Щодня починає такий урок
Що навіть уяві забракло слів

Я наче на смузі перешкод
Повзу по багнюці шалених мук
потім хвороби ворожий взвод
В тенетах тримає немов павук

Світла немає. Тайфуном страх
Я так безпорадна. Ковтаю біль
Де порятунок? В чиїх руках?
Коли в мені знову почнеться штиль?

Немає чим дихати. Слів нема,
А паніка душить мене вночі
Я кинута долею, я сама
Ненависть на світ немов крук кричить.

Чи зможу забути полон образ
Щоб попри всю лють доповзти до мрій?
Віра мене рятувала не раз
Ось знов піднімає та каже "дій".

Натхнення - це мій рятувальний круг,
єдиний, що є в океані зрад.
Ним творчість керує. Я не помру.
Пливу. Бо немає шляху назад.

Пастка

Якщо моя думка важлива -
Життя наше повне лайно
Невже моє щастя можливе?
Я наче в тупому кіно

Я лізу на скелю надії
Крізь чорну печеру нудьги
Тут відчай, підступна бездія
Навколо хвороби сніги

То як мені вижити люде?
Як з пастки дістати себе?
Якщо тільки горе тут всюди
І зовсім не видно небес.

Де ти моя крихітна фея,
Що знищить навколо все зло
І скаже, що гарна ідея
Себе не ховати за скло.

Я вірю, що щастя можливе
І в те що існують дива
І я гідна жити красиво
Хоч зараз це просто слова.

Моя мила

Стогін. Ламаю крила
Як віднайти себе?
Змилуйся, моя мила!
Де ти, мій світ з небес?

Демон тримає міцно
Іклами душу рве
Біль - це моя темниця.
Як віднайти себе?

Замість життя - могила
Я не змогу сама
Змилуйся, моя мила
Без тебе мій світ - тюрма

Тільки про тебе мрію
Не улітай, постій
Не забирай надію
Я програю двобій.

Кохання - чарівна сила
Воно наче світ з небес
Нові подарує крила
Які не зламає бес.

Потвора

Біль наче крихітний психопат
Знову тортури. Кидок назад
в табір депресії і ганьби.
В камері суму - жахіть стовпи.

Там моя муза на ланцюгах.
Скована, схована всюди страх.
Тоскно. Від болю заїжджає дах.

Хоч порятунок в моїх руках,
але начхати на спокій свій.

Жертва нездатна до справжніх дій.
Я загубила себе давно
в нетрях, де злоби дурне вино
ллється, збиває з усіх доріг.

Заздрощів демони - на поріг
Жіжи мерзенної повний рот.
Ось я - страшнючий бридкий урод.

Ненависть до себе немов змія.
Отруйна потвора. Стрибаю я
вниз з хмарочоса своїх невдач
Я маю крила? Чи я палач?

Різне

Так сколько мне отмеряно судьбой?
Спрошу у Бога, а в ответ молчанье.
Лишь смерти оглушающий прибой
И океан печали за плечами.

***

Де відшукати ліки від хандри?
Підступний відчай знов катує душу.
Закони звіра все одно порушу
Втікаю швидко від чужої гри.

***

Жахіття спис і сорому оцет
Стрибаю вниз ховаючи лице
Монашка смерть жбурляється стільцем
Я просинаюсь. Як забути це?

***

Подождите, масики.
Давайте разберемся
Мы не играем в классики,
Мы к пропасти несёмся

Поищите версии
Что это за зрада?
Хочется быть персиком
Только вот не нада.

Аутотренінг

Лячно з собою один на один.
Метеорити поганих новин.
Знову здоров'я звалило в Мадрид.
Знову без мене. І я інвалід

Як же до купи зібрати себе?
Як поламати хворобі хребет?

Стріли фантазій та мрій тетива.
Рими рятують, лікують слова.
Я все здолаю і переживу.
Come on, негаразди. Я вас розірву!

Крига заборон

Не дає кричати крига заборон
Я блокую чати і беру в полон
Внутрішню дитину - часточку душі
Відбираю фарби - більше не пиши.

Кидаю за ґрати цього малюка
Він не може грати - зламана рука.

Я себе ховаю далі від людей
Хоч в мені до краю квітів та ідей
Просто звірі-кати захопили трон
Не дає кричати крига заборон.
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
63
попередня
наступна