хочу сюда!
 

Тетяна

38 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 30-57 лет

Заметки с меткой «поезія»

Аутотренінг

Лячно з собою один на один.
Метеорити поганих новин.
Знову здоров'я звалило в Мадрид.
Знову без мене. І я інвалід

Як же до купи зібрати себе?
Як поламати хворобі хребет?

Стріли фантазій та мрій тетива.
Рими рятують, лікують слова.
Я все здолаю і переживу.
Come on, негаразди. Я вас розірву!

Крига заборон

Не дає кричати крига заборон
Я блокую чати і беру в полон
Внутрішню дитину - часточку душі
Відбираю фарби - більше не пиши.

Кидаю за ґрати цього малюка
Він не може грати - зламана рука.

Я себе ховаю далі від людей
Хоч в мені до краю квітів та ідей
Просто звірі-кати захопили трон
Не дає кричати крига заборон.

«Паук»


Ты как мраморный ангел,
Я твою собираю пыль,
Мое сердце не факел,
Но коптит на чужую быль,
Руки снова трясутся,
Но когда я коснусь тебя,
Мои чувства проснуться,
Словно выпив ещё огня.

Ты мой дьявол в граните,
Свет несущий из темноты,
В бесконечном зените,
Солнце яростной красоты,
Нету слов когда рядом,
Только взгляды наискосок,
Я всегда буду ядом,
Запасаясь словами впрок.

Ты как солнечный лучик,
Я как старый лесной паук,
Свет твой милый попутчик,
Мой - усталого сердца стук,
В свою сеть – паутину, 
Я поймал отголоски грёз,
Если дашь мне причину,
Я тебе бы их преподнёс…

© William van Warg (фото и текст)


Я не знаю що таке кохання

Я не знаю що таке кохання.
Думаю нестерпне почуття.
Намагаюся немов в останнє
я його впустити до життя

Іспит цей ніхто не подолає
Крім мене самої. Дивний крок.
Вчителька від мене вимагає
Протилежний вивчити урок.

Ця мадам не звикла до екстриму
Ненависть плекає до людей
Як вогню лякається інтиму
Каже, що навколо світ звірей.

Вона вчить ховатися від себе
Злоба і підозри її мед,
Лається неначе грішний ребе
І плете з образ ажурний плед.

Мрію я забути дивну тітку
Її дім - занедбана тюрма
Та не можу відчинити клітку
Адже надзиратель - я сама.

Літера Ж

Що вам сказати любі мої
я загубилась. Це ночі чи дні?
Доля регоче, гаснуть вогні.
Шлях мій життєвий, немов уві сні.

Скільки підстав подарує сюжет?
Мрії мої якесь бланманже
бог ваш не дуже їх береже.
Поразка вже близько? Чи вона вже?

Пандемічне

Біль розриває. Я безпорадна.
Скільки на світі залишилось нам?
Хоч в цій реальності лячно та складно,
страху я радість свою не віддам.

Скільки вже можна страждати в неволі
власних жахів й мерзенних хвороб?
Доля влаштовує жнива у полі
тут люди - колосся, а смерть - хлібороб.

Ода суржику

Нащо потрібні писаки?
Задля цікавих розваг?
Так підкажіть же лайфгаки,
щоб вєсєліть посіпак.

Як мені вижити, люде?
Як досягнути мети?
Наче в пустелі верблюди
Мрії, що звуться мєчти.

Знов пробиваючи коло
Власних обмежень и меж
Наче малеча до школи
Плентаюсь шляхом надєжд

Суржик, русизми.. Що далі?
Внутрішній цензор оре.
Я розстібнула сандалі
І босоніж по травє.

Рушити правила круто.
Світ - іподром заборон.
Діє обмежень отрута,
шикають з різних сторон.

Чхати хотіла на снобів.
Ханжество в дупу запхніть
Гірше хвороб і мікробів -
вам стати собою на мить.

Слів кострубате створіння -
новонароджений вірш
- викидень в стані сп'яніння.
Вон. Забирайся. Облиш.

Поетеса Людмила Лежанська


ПРО ДОБРООКИЙ СВІТ ЛЮДМИЛИ ЛЕЖАНСЬКОЇ РОЗПОВІЛИ В ОБЛАСНОМУ МУЗЕЇ
Про доброокий світ Людмили Лежанської розповіли в обласному музеї
У Волинському краєзнавчому музеї відбувся вечір-портрет української поетеси Людмили Лежанської «Мій доброокий світ…», приурочений до 70-ої річниці від дня її народження. Акція відбулася в рамках музейного проекту «Відомі жінки Волині».
Мета вечора – ознайомити учнів з життям і творчістю волинської поетеси Людмили Лежанської, розвивати в дітей уміння сприймати красу поетичного слова, на прикладі життя та творчості поетеси виховувати віру в себе, в силу любові, добра, терпіння та інших людських чеснот.
На захід завітали учні Луцького НВК ЗОШ І-ІІІ ст. №22 – ліцею, Луцької гімназії №4 та студенти Волинського коледжу Національного університету харчових технологій.
У проведенні свята брали участь рідні, друзі, знайомі поетеси. Племінниця Лариса Стасюк, вчитель-методист англійської мови Луцького НВК ЗОШ І-ІІІ ст. №22 – ліцею, зворушливо розповіла про свій духовний зв’язок з поетесою, про теплі родинні стосунки, які надавали письменниці наснагу для творчості та боротьби з недугою. На згадку про зустріч Лариса Володимирівна подарувала музею збірку поезій Л. Ю. Лежанської «Стежечка».
Щире слово про письменницю сказали Ніна Терещук та Віра Боярська, родичі поетеси, її товариш Юрій Михайлицький.
Василь Іщук, лікар-терапевт Волинської обласної клінічної лікарні, приятель Людмили, розповів гостям про пам’ятні зустрічі з родиною Людмили, зазначив, що, незважаючи на приреченість, безнадійність долі, вона оптимістично дивилася на життя, прагнула бути потрібною людям, мала «сонячну душу»… Саме лікарю поетка присвятила вірш «Гілка папороті. Символ».
Поезії Людмили Ярославівни вперше прозвучали на Волинському радіо у 1970 році, про цю подію розповів заслужений журналіст України Василь Федчук.
Своїми споминами поділилася представниця Національної спілки письменників України Олена Криштальська, поетка, перекладачка, лауреат літературної премії ім. Василя Мисика та Всесвітньої української координаційної ради, обласної літературно-мистецької премії ім. Агатангела Кримського, літературної премії ім. Григорія Кочура, польської міжнародної літературної премії імені Юзефа Лободовського. Вона подарувала музею книгу «Пізня яблуня», у якій вміщено вірш-диптих «Пам’яті Людмили Лежанської».
Поезію прочитали вихованці гуртка «Мистецтво слова» Палацу учнівської молоді (керівник Тетяна Панасюк).
На завершення свята родинний гурт зворушливо виконав улюблену пісню Людмили – «Неспокій» (композитор Ярослав Найда).
Гості вечора мали змогу ознайомитись із фотодокументальною виставкою з фондів музею, на якій представлені матеріали про життя і творчість Людмили Лежанської: світлини з сімейного альбому, які розповідають про дитячі та юнацькі роки поетеси, листи, рукописи, вітальні телеграми, ноти до пісень на вірші поетеси, художні малюнки, збірки поезій, публікації тощо.

Людмила Ярославівна Лежанська народилася 11 березня 1947 року в селі Вербичне Турійського району. В дитинстві захворіла і все життя була прикута до інвалідного візка. Середню освіту здобувала самотужки. Рано виявила хист до малювання та вишивки. З дванадцяти літ почала писати вірші. Член СПУ.
Померла 9 листопада 1981 року. Похована в місті Луцьку.
За життя поетеси вийшли друком лише дві збірки поезій – «Поезії» (1980) і «Стежечка» (1981). Посмертно видано ще дві – «Мій доброокий світ» (1986), «Чому став синій льон» (1990). За ініціативи родини у 2010 році вийшла у світ книга Людмили Лежанської «Мій опротестований долею і людьми світ». У ній вміщено видані раніше поезії і неопубліковані прозові твори Л. Я. Лежанської. Вперше оприлюднено сторінки із щоденника, який вона вела впродовж останніх десяти років життя. Окремим розділом подаються спогади рідних про письменницю.
Нещодавно у приміщенні Волинського краєзнавчого музею відбувся вечір-портрет «Крізь біль — в життя, до світла...» (до 65-ої річниці від дня народження української поетеси Людмили Лежанської (1947-1981) з циклу «Відомі жінки Волині».
Людмила Ярославівна народилася в селі Вербичне Турійського району. У дитинстві захворіла і все життя була прикута до інвалідного візка. Освіту здобувала самотужки, з допомогою матері Олени Іванівни — вчительки початкових класів. Рано виявила хист до малювання та вишивки. З дванадцяти літ почала писати вірші.
Вірші Людмили Лежанської сповнені добротою, щирістю, любов’ю до рідного краю і його людей. За життя поетеса встигла порадіти двом своїм збіркам — «Поезії» (1980) і «Стежечка» (1981). Пізніше вийшли ще дві — «Мій доброокий світ» (1986), «Чому став синій льон» (1990).
У вечорі взяли участь голова обласної організації Національної спілки письменників України Ніна Горик, письменник і перекладач Олена Криштальська, родичі, друзі, знайомі поетеси.
Серед колекцій, які зберігаються у краєзнавчому музеї, почесне місце займає особистий фонд Людмили Лежанської. Його експонатами є документи, рукописи, малюнки, вишивки, матеріали про її життя і творчість, передані до музею родиною та друзями. Окремі з них були представлені на виставці, яку підготували наукові співробітники відділу науково-освітньої роботи.
Поезію Л. Лежанської читали учні 8-ого класу Луцької ЗОШ № 22, а вірші поетеси для малят — першокласники Луцького навчально-виховного комплексу № 26.

Людмила Лежанська: 71 рік з дня народження відомої турійської поетеси
 11.03.2018

Сьогодні свій День народження могла б відзначати турійська поетеса Людмила Лежанська.

Письменниці виповнився б 71 рік.

Людмила Лежанська родом із села Вербичне Турійського району.

У дитинстві захворіла, ціле життя була прикута до інвалідного візка. Рано виявила хист до малювання та вишивки, почала писати вірші. Друкувалася в журналах, альманахах, колективних збірниках. З 1980 – член Спілки Письменників України. Особистий фонд мсткині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї.

Поетеса померла 1981 року, у віці 34 років.

Публікуємо деякі дитячі поезії Людмили Лежанської:

Розмова з квітами

Де стежиночка у полі,
Там росте квіток доволі.

Там хмариночка гуляла,
З кимось тихо розмовляла.

Мама-хмара чорно-біла
До хмариночки прибігла:

– Ти чому сама гуляєш?
З ким у полі розмовляєш?

Посміхнулась доня мамі:
– Чи ж не бачиш – із квітками!

Котик плаче на морозі

Котик плаче на морозі,

Бо йому померзли нозі.

Ходи, котку, до хати,

На лежанці будеш спати.

Людмила Лежанська
Розмова з квітами
Вірш

Де стежиночка у полі,
Там росте квіток доволі.

Там хмариночка гуляла,
З кимось тихо розмовляла.

Мама-хмара чорно-біла
До хмариночки прибігла:

– Ти чому сама гуляєш?
З ким у полі розмовляєш?

Посміхнулась доня мамі:
– Чи ж не бачиш – із квітками!

Поезія Ліни Костенко

19 березня відома українська письменниця-шістдесятниця Ліна Костенко відзначає свій 90-й день народження. До вашої уваги вірші геніальної поетеси, які не залишать байдужими.

Ліна Костенко – незаперечний моральний авторитет для українців, і за свій вік вона жодного разу не заплямувала себе компромісами з нечесною владою. Сила волі та незламність письменниці вражають. Та зараз, коли наш простір переповнений інформаційним шумом, Ліна Костенко воліє мовчати. І це горде мовчання теж є позицією.

Це цікаво: Найкращі вірші Ліни Костенко про кохання

Вірш Костенко про Україну - фото 393017
Вірш Костенко про Україну

Попри це, геніальна українка говорить до нас своїми творами. Завжди актуальними та пронизливими. Пропонуємо добірку віршів Ліни Костенко, які не залишать вас байдужими.

Про цінність часу

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

10 наших улюблених віршів геніальної Ліни Костенко - фото 152992
Про силу слова

Страшні слова, коли вони мовчать
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Про нетлінну красу
10 наших улюблених віршів геніальної Ліни Костенко - фото 152993

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
– Люди, будьте взаємно ввічливі! –
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

Про мрії

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

Про війну

Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
високу тишу стережуть.
Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
а не проживши й півжиття!
Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
у снах юнацьких не побув.
Хтось, може, має яку звістку,
які несказані слова…
Тут на одному обеліску
є навіть пошта польова.

Про природу

Ще назва є, а річки вже немає.
Усохли верби, вижовкли рови,
і дика качка тоскно обминає
рудиментарні залишки багви.

І тільки степ, і тільки спека, спека,
і озерянин проблиски скупі.
І той у небі зморений лелека,
і те гніздо лелече на стовпі.

Куди ти ділась, річенько? Воскресни!
У берегів потріскались вуста.
Барвистих лук не знають твої весни,
і світить спека ребрами моста.

Стоять мости над мертвими річками.
Лелека зробить декілька кругів.
Очерети із чорними свічками
ідуть уздовж колишніх берегів...

Про суть творчості
10 наших улюблених віршів геніальної Ліни Костенко - фото 152994

Поезія згубила камертон.
Хтось диригує ліктями й коліном.
Задеренчав і тон, і обертон,
і перша скрипка пахне нафталіном.
Поезія згубила камертон.
Перецвілась, бузкова і казкова.
І дивиться, як скручений пітон,
скрипковий ключ в лякливі очі слова.
У правди заболіла голова
од часнику, політики й гудрону.
Із правдою розлучені слова
кудись біжать по сірому перону.
Відходять вірші, наче поїзди.
Гримлять на рейках бутафорські строфи.
Але куди? Куди вони, куди?!
Поезія на грані катастрофи.
І чи зупиним, чи наздоженем?
Вагони йдуть, спасибі коліщаткам...
Але ж вони в майбутнє порожнем!
Як ми у вічі глянемо нащадкам?!

Про людей
10 наших улюблених віршів геніальної Ліни Костенко - фото 152995

Мабуть, ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці, –
XX вік! – а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці.

Подивишся: і що воно таке?
Не допоможе й двоопукла лінза.
Здається ж, люди, все у них людське,
але душа ще з дерева не злізла.

Про кохання
10 наших улюблених віршів геніальної Ліни Костенко - фото 393011

спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю.

Про вдячність

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

Мотивуючі слова Костенко  - фото 393025

https://maximum.fm/novini_t2

Цікаві факти про Ліну Костенко

Цікаві факти про Ліну Костенко

1. У 1963 році вона спільно з Аркадієм Добровольським написала сценарій до фільму "Перевірте свої годинники". Стрічка розповідала про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли 1964 року, але на екрани він так і не вийшов. Остаточний варіант "Хто повернеться – долюбить" був так змінений, що Костенко відмовилася від авторства сценарію.

2. Ліна Костенко вміє відмовляти не тільки колегам: вона відмовилася і від премії "Золотий письменник України", не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй вручити Ющенко, а фраза "Політичної біжутерії не ношу" стала мало не афоризмом.

Фото у Чорнобилі - фото 233402
Фото у Чорнобилі

3. У 2005 році Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони. Письменниця активно працювала нарівні з усіма вченими, рятуючи предмети побуту і артефакти народної культури від знищення і забуття.

Ліна Костенко в Чорнобилі - фото 233400
Ліна Костенко в Чорнобилі

4. Дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська теж стала письменниця, вона живе з матір'ю у Києві. А от син поетеси працює програмістом у Штатах. Внучка ж Костенко Ярослава-Франческа Барб'єрі вивчає філософію у Римському університеті "Ля Сап'єнца", де її мама завідує кафедрою україністики.

5. Ліна Костенко має чимало регалій, хоча вони для неї нічого не значать. Вона – почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка (1987, за роман "Маруся Чурай" і збірку "Неповторність"); лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.

Цитата Ліни - фото 233401

https://maximum.fm/novini_t2
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
62
предыдущая
следующая