хочу сюда!
 

Ирина

40 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «поезія»

Шкіромий (до дня Чистого Четверга )


Простирадло - утікало 
І білизна - хай їй грець 
І матрасик, мов карасик 
Від мене забрався геть.

Я за мапу - мапа в шафу, 
Я за пензлик - той нишком 
І сховався під ліжком.

Я хочу поїсти сало, 
Відрізаю шмат чималий, 
Але кляті ті шмати 
Від мене - під три чорти.

Що за жарти недолугі, 
І чому всі речі вщерть 
Заюрмились, схаменулись 
І сягнули шкереберть?

Чобітки за рушниками, 
Рушники за мотузками, 
Мотузки за чобітками, 
Все батьківське надбання 
Шаленіє, скаженіє 
І тікає навмання?

Раптом просто із горища 
Клишоногий, наче рак 
Шкутильгає водомийщик 
І до мене мовить так: (далі за посиланням):


http://www.greenmama.ru/nid/1467357/#id1467406


Шкіромий (Переклад з рос. Oлександра Тарасенко, серпень 1993)

Вуж


(2005 рік )

Вуж.
Вуж лише голову
Підвів -
Се так він
з другом привітався
Назустріч повагом
поповз .
То молочка похлебче
з миски
то на плече він
виповзе
та ляже спати.
Як Оберіг
мій вірний друг.
Людська нездара
хворий розум
Вужів у Зло
оприділив
А він хороший
хоча і часом
норовливий
Але хто з нас
не без гріха.



Поезії дитячі

ПРИЙШЛА  ВЕСНА.      

Прийшла, прийшла  весна,

      Сніжку  в  полях  немає,

Цвіте  уже  верба,

               І  вільха  розквітає.

 

Цвіте  уже  верба,

      Таким  чудовим  цвітом,

Ось,  ось  прийде  пора,

      Весні зустрітись з літом.

 

Жадана   ця   пора, -

      Розкішно всюди  влітку,

Купатись  дітвора,

         Піде  іще  з  досвітку.

 

Який  же  гомін  там,

         В  день  літній, -

                          не змовкає,

Як  добре  дітки  вам,

       Життя  журби  не знає.

 

            ДЕ  СПИТЬ

            СОНЕЧКО?

Я дивилась у віконце,

            Як лягає спати сонце,

А  воно  лягає  спати,

            Край  дідусевої  хати.

 

Я  віконечко  закрию,

           Піду  сонечко  укрию,

Буду  тихо  говорити,

       Щоб його не розбудити.

 

Ляжу  я  і  ляже  мати,

        Поки сонце буде спати,

Тільки би не продрімати,

       Як воно почне вставати.

 

Тож  матусю  попросила,

        Щоб уранці  розбудила,

Подивлюсь  я  у  віконце,

      Як встає раненько сонце.

 

Мама  вранці  розбудила,

           Личко  я  своє  умила,

Зазирнула  у  віконце,

  Та  нема, - не встало сонце.

 

Що  ж  могло  там  за  ніч

                                  статись?

         Як  воно  лягало  спати,

Сама  ж  бачила  я  вчора,

     Та  й  сусіди  всі  довкола.

 

Може  щось  страшне

                            приснилось,

   Сонне з ліжечка скотилось?

А  можливо  в  діда  Вані,

    Й досі спить ще на дивані?

 

Іще  може  дід  з Хомою,

     Вкрили  сонце з  головою,

Та  під  ковдрою зігрілось,

  Що й вставать не захотілось.

 

 Дідуся  йду  запитати, -

        Та ось бачу  із – за  хати,

Сонце! – Сонце  виглядає! -

              Нібито  мені  моргає.

 

А  чи  можеш  ти  сказати,

      Вигляда чому з – за хати?

Чи  когось  ти  налякалось,

      Що  за  хату  заховалось?

 

Сонце  ласкаво  сказало,

         В очі  світячи  яскраво, -

Поки  ти, дитятко,  спало,

        Я  край  світа побувало,

 

На  полях, в  гаях, на  морі,

  В кругосвітньому просторі,

Бо  земелька  ваша  славна,

            Я  її   ласкаю  здавна.

 

Хочу  вам  усім  світити,

    Хочу  зі  всіма  дружити,

Щоб дорослим і малятам,

     Було добре в світі жити.

 

           ПРО  МАШУ

              І  КАШУ.

Попросила  бабця  Машу,

       Щоб помішувала кашу,

 Маша  ложечку  взяла,

            Куховарить  почала.

 

Кашу  ложкою  мішала,

   В кашу круп не досипала,

Тільки  трішки  досолила,

        І  водички  ще  долила.

 

Каша  швидко  закипіла,

     Піднялась,  заклекотіла,

Маші  пальці  обпекла,

       І  з каструльки  утекла.

 

Маша  вибігла  із  хати,

    Свою бабцю стала звати,

А  коли  вона  зайшла,

 Кашу збігшою знайшла.

 

Ось таке – то лихо сталось,

   - Маші каші не дісталось,

Кіт  проте, -

                Васько він звався,

     Біля  каші  ласувався.

 

Язичком  лизав  він  кашу,

    Подивляючись на Машу,

І  заплакала  тут  Маша,

   Що втекла з каструльки

                                     каша.

 

       ПРО  КОЗИЧКУ  І 

          СЕСТРИЧКУ.

Щоб не плигала вздовж тину,

         Я  взяла  дійничку

І  збагнула, - в  цю ж хвилину

         Подоїть  козичку.

 

Ще  сестричку  попросила,

           Щоб  допомагала,

Марно  байдики  не  била,

           А  козу  тримала.

 

Держить вже сестра козичку,

          Я  на  стільчик  сіла,

Молока в нову дійничку,

          З  глечик  надоїла.

 

Як  вона  зірветься  з  місця,

        Та  як  зробить ходу,

Хочеш  плач  тут,

                        хочеш смійся,

      Катя  впала  в  воду.

 

Молоко все, геть до краплі,

      Вилилось  з  дійнички,

Та  забризкало  по  Каті,

      В  молоці  косички.

 

Копитцем  дістала  лоба, -

       Гулю  там  набила,

Ще й  у стільчика худоба,

        Ніжку  відломила.

 

Іще  із-за  тої  Мури,

        Жолобок  розбили,

Із  якого  наші  кури,

     Все  водичку  пили.

 

Вся  в  сльозах  моя

                       сестричка,

  - Ця  біда  й  не снилась,

Окаянная  козичка,

     Як ти  провинилась!

                     ПАВУЧОК

Від самісинького ліжка,

           Понад шафою в куток,

Промостив собі доріжку,

             Невеличкий  павучок.

 

Не  питавши  в  мене  згоди,

        Збудував в  куточку  дім,

Не придавши зовсім шкоди

       Влаштувався  жити в нім.

 

Зробив  двері  він  скляні,

              З  кришталю  віконце,

Вчіпив  шторочки  двійні,

            Не  пекло, щоб  сонце.

 

Щоб забив хоч  де  по цвяху,

             Як  підлогу  настеляв,

Проводами  аж  до  даху,

     Нащось дім  свій  обвивав.

 

На  даху  підняв  антену, -

             Передачі  ловить  всі,

Любить він програму денну,

       Про дітей  казки  смішні.

 

В  новім  домі  павучачім,

       Він  поставив  мікрофон,

До  сусідів  і  до  дачі,

        Протягнув  ще  телефон.

 

Змайстрував собі криницю,

         Також  поблизу  гараж,

З  джерела  бере  водицю,

          Й  обливається  щораз.

 

Ділова  така  робота,

      Кожний  день у нього є,

Робить  він  нові  ворота,

     То піддашшя  знов  снує.

 

Він  виходить  на  доріжку,

             Хазяйнує  по  двору,

І  в  мереживному  ліжку,

                 Забавляє  дітвору.

 

Так  приємно в нашім  домі,

      Цього  гостя  зустрічать,

І  його,  -  моєму  Ромі,

          Не  дозволено  чіпать

 

       

Поезія

Дружба зайця з їжачком

 

Через поле з саду в ліс,

   Їжак яблучко поніс,

Зайчик мимо пробігав,

   Де ти взяв? -Його спитав,

 

Там, -в саду, -он, -подивися,             

    Сторожує сад лисиця,

Яблук всипано так густо,

Поміняєш на капусту.

 

Зайчик каже: -ой спішу,

Дай своє тебе прошу,

А капусту зїсиш сам,

Я лисиці не віддам.

 

Їжак довго не вагався,

Він на дружбу сподівався,

Протяг яблучко в ту ж мить,

І став з зайчиком дружить.

   Парасолька

Бачить рибка що рибак,

Парасольку держить,

Захотілось і їй так.

-Де ж її одержать?

 

Треба глибше упірнать,

Роздивитись гарно,

Де крамниці там стоять,

-       І, купить  негайно.

 

Ось і вивіска: -Мета,

Підпливла охоче,

Он, -така висить, -така!

Та, яку так хоче.

 

Продавщиця подала,

-Виручка є значить,

Рибка знову попливла,

Де рибак рибачить.

 

Йому здалеку гука-:

Теж держу я моду,

Парасолька не пуска,

Через себе воду!”

Отпусти

Пегас на железной цепи
бьется, в нем кровь кипит.
Пол темницы разбит
искры из-под копыт

Вырваться не судьба -
комплексы прячут ключ.
Надежда, как лунный луч -
призрачна и слаба.

Как отпустить себя
вдаль за предел миров,
страхи и боль унять,
вырваться из оков?

Самота

Розстане  ніч
туман журби
пропаде

і  знак
Пломінням  в серце
надійде.





Омар Хайям. продовження


17. Хто все перевіряв на терезах ума,

Для того жоден день не проминув дарма:

Або вимолював собі прощення в Бога,

Або за глек державсь руками обома.

 

18.Коли ви зійдетесь у злагоді та згоді,

Милуйтесь друзями, дивуйтесь їхній вроді!

Коли ж підчаший вам налле вина хмільного,-

Й мене, нещасного, згадайте при нагоді.

 

19. Я вивчив образи живого й неживого,

Проник у саму суть високого й низького,

Але без сорому я визнаю, що досі

Від хмелю кращого я не знайшов нічого.

 

20. Із тих, що рушили в дорогу невідому,

Хто звістку нам подав, хто повернув додому?

Нічого не лишай на цім розпутті спраги,

Бо повернутися не пощастить нікому!

 

21. Коли напровесні красуня біля гаю

Мені в коновочку наллє вина до краю,

(Хай вибачать мені це непристойне слово) -

Будь я собакою, коли про рай згадаю!

 

22. Мене не радує тверезість, а пиття

Вселяє в мозок мій шкідливе сум'яття.

Та є середній стан - не перше і не друге.

Я вічний раб його, бо він і є життя.

 

23. Блажен, хто ці часи прожив на вольній волі,

Нічим не дорікав ні Богові, ні Долі,

Хто кожну мить життя приймав як подарунок,

Не спав, шукав забав і мав вина доволі.

 

24. Ця піала вина - всіх вір і раю варта,

А крапелька його - вінця Китаю варта.

Всіх радощів життя ця дивная гіркота,

Що в чарку з глечика я наливаю, варта.

 

25. Чи є людина, щоб не мала плями,

Не ошерхалась у рови та ями?

Якщо за зло мене ти злом караєш,

Яка різниця, Пресвятий, між нами?

 

26. Плює услід мені судьба моя проклята.

Як не стараюся, дарма, все йде до ката.

Душа збирається. «Побудь»,- кажу - і чую:

«Де ж я тулитимусь? Розвалюється хата!»

 

27.  В одне вікно дивилися двоє.

 Один побачив дощ і бруд.

Інший - листків зелених в'язь,

весну і небо голубеє.

В одне вікно дивилися двоє…


28. Я думаю, що краще одиноким буть,

Чим жар душі «кому-небудь» дарить.

Безцінний дар віддав кому попало,

Зустрівши рідного, не зможеш полюбить.

 

29. Дарить себе - не означає продавати.

І поруч спати - не означає переспати.

І не помститися - не означає все пробачить.

Як і не поруч бути - не означає не любить.

 

30. Один не розбере чим пахнуть рози,

Другий із гірких трав здобуде мед,

Комусь дрібницю даш - запам'ята навіки,

Комусь життя віддаш, а він і не збагне ..

 

31. Хто зрозумів життя, той більш не поспішає,

Смакує кожну мить, спостерігає,

як спить дитина, молиться старий,

як дощ іде, і як сніжинка тане ..


Омар Хайям


1.  Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,

       Ще жодному із нас не підживляв надій:

       Де знайде зігнуту під тягарем людину,

       Іще один тягар накидає він їй.

 

2.  Ні, не гнітять мене перестороги і жалі,

       Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:

       Того, що суджено, боятися не треба.

       Боюсь неправедно прожити на землі.

 

3.  Коли єство моє ліпив Творець із глини,

       Зарані відав він про всі мої провини.

       Якщо від нього й гріх, чому мене він хоче

       В день суду ввергнути в палаючі глибини?

 

4.  Недоброзичливість ніколи не могла

Узяти верх: до злих вертались їх діла.

   Я зичу благ тобі - ти зла мені бажаєш:

Ти благ не діждешся, я не побачу зла!

 

5.  Минають весни, зими пробігають,

Листочки книги нашої гортають.

Пий, не журись! I лікарі, крім хмелю,

Ніяких ліків од журби не знають.

 

6.Не ті тепер часи, щоб друзів добирати.

З людьми на відстані привчайся розмовляти.

До найвірнішого пригляньсь розумним оком -

Дивись і ворога в ньому зумієш розпізнати.

  

7. Що Небо виграло, вдихнувши в мене душу?

Коли піду я геть, що в світі я порушу?

Кого я не питав, ніхто не пояснив,

Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.

 

8. Я не шукаю втіхи у вині,

Аж поки горе не наллє мені;

В чужу солянку не вмочу я хліба,

Аж поки серце не спряжу у вогні.

 

9. До гончара недавно я забрів,

Що з глини би і Бога виліпить зумів.

Та бачив я (сліпий хіба не бачив),

Що він не глину мне, а прах батьків.

 

10. Як скажуть вам, що я лихий пияк,

Невірний і найгірший із гуляк,-

Це правда. В кожного своя вподоба.

I в мене теж. Такий у мене смак!

 

11. Чи діждемо жаданого спокою,

Чи дійдемо до хати над водою?

О, як я хочу після тисяч років

Зійти на землю хоч травичкою малою!

 

12. Вино нам вічність одкриває - пий!

Від нього серце оживає - пий!

Хоч палить, як вогонь, зате турботи,

Немов жива вода, змиває - пий!

 

13. Хвилину радості в турботах не губи,

На порох не стирай під жорнами журби!

Немає жодного, хто б угадав майбутнє.

Тож пий, і розважайсь, і дівчину люби!

 

14. Я хворий, для душі вже плоть моя тісна.

Живу без випивки - чи виживу, хто зна?

Та найдивніше те, що від ції хвороби

Немає й засобу, крім доброго вина.

 

15. Душа моя болить, я думаю про друга,

А в друга милого на серці інша туга.

Навіщо ж гойнії тепер шукати ліки,

Коли вже й лікаря перемогла недуга?

 

16. Хоч землю я пройшов і в мандрах натомився,

Але від того світ на краще не змінився.

Я радий і тому, що на шляху важкому,

Не знавши радості, не дуже вже й журився.

 


Слово - як насіння

насіння Слова
не проросте
у Холоді Байдужих
Упаде Жолудем
у той морозний сніг
чи в чорнозем -
і Проросте Творінням..

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
59
предыдущая
следующая