хочу сюда!
 

Марина

40 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 38-42 лет

Заметки с меткой «гроза»

Так хочется грозу…

Так хочется грозу… Настоящую, яркую – когда черные тучи, и небо сверкает от ветвистых молний, когда ливень бьет в асфальт и ветер пригибает к земле деревья... хочется замереть на пороге и смотреть на это великолепие. Затаив дыхание наслаждаться стихией…

Так хочется настоящей грозы, когда раскаты грома будоражат кровь, а сердце замирает при каждой вспышки молнии…

Эта энергия природы… восхитительна.


Фотопрогулки . Гроза

Предпоследний вечер лета подарил нам небесную феерию.
Весь вечер и полночи небо озарялось вспышками молний и громыхал гром
Я не мог пропустить это и устроил охоту на молнии
смотреть


Вологи аромат

Стоїть жарка задушлива погода,

Пливе жагуче сонце в небесах,

І вітер не приносить прохолоди,

Як налітає на притихлий сад.

 

Дерева стишились, сховали листя

Від променів пекучих і жари.

Усе очікує із неба милість:

Вологи крапельку, дощу, грози.

 

Але й гроза не принесла полегкість, –

Над лісом прогриміла й геть пішла.

Дощ бажаний пройшов десь недалеко,

Залишив  лиш вологи аромат…

 

29.07.2015

Автор Марія Дьогтяр

віршування в окупації

11. чорні коні...

чорні коні а на конях козаки
чорні хмари табунами та й над степом
буревійним вітром збіглися полки
їх шаблі блищать і сяє криця небом... -
то гроза зібралась в гости до весни
б"є у накри в танці в громи-барабани
в зливу блискавки - у скрі як мить вони! -
характерники викрешують в тумані...

Грозное психиатрическое.


Мою собаку надо бы к врачу, а лучше к бабке, чтобы отшептала.

Вчера, когда гроза с небес ворчала, барбоска вдруг с ума сошла чуть-чуть.

Сначала, просто залетела в дом, спасаясь от невидимого града,

под вешалкой запряталась потом и притворилась шапкой, как и надо.

Но нервы сдали и опять в бега, а сверху гром все громче и грознее….

Её спасла я от грозы врага, под одеялом, тут вдвоем теплее.


Дощить…


Дощ… Чомусь я люблю дощ…

Мабуть тому, що ще в житті не віддощило…

Грім… Чомусь я люблю грім…

Мабуть тому, що ще життя не відгриміло…

 

Я не вірю, що сонце згаса,

Коли на ніч за обрій сідає.

Може сивою стати коса,

Та хіба то любов, що згасає.

Знаю: можуть безжально літа

Перекреслить поєднані долі.

Мов чужі стали в тебе вуста,

Аж у серці відлунило болем.

 

Я не вірю в холодні вітри,

Коли квітне ще сонячне літо.

В мене серце, як сонце, горить,

Щоб кохати, кохатись, любити.

Ще зелена надворі трава,

І не всю ще на сіно скосили.

Я не вірю в байдужі слова,

Що із вуст твоїх снігом злетіли.

 

Я не вірю, що можна блакить

Назавжди чорним хмарам сховати.

Відгримить в небесах,  віддощить –

Буде райдуга з неба звисати.

Перейду я до тебе по ній:

І до лона ласкаво притиснусь.

Ти втомилась за день, а мені

Бозна-що вже привиділось, звісно!

 

Не вигадуй! Я серцю кажу, а  воно –

То щемить, а то ледве не плаче.

Твоє серце – холодне. Та лід

Я своїм розтоплю, бо – гаряче.

Подглядывает в спальню

Гроза подглядывает в спальню:
Чего средь ночи ты не спишь?
Стихи раскатами случайно
Метафорично натворишь...
Напишешь, может, иронично.
Или печально. Как пойдет.
По крышам домиков столичных
Рассержен гром кого-то ждет.
Он так, как ты, боится в бури.
Он обманулся и взгрустнул.
Ему ветра весь мозг продули...
Гром отгремел. А ты уснул...

Кава

Кава руйнує сонливість
Обіймає мене у відпустці.
А над полем грози переливи...
Перуна та Стрибога внуці.
Горизонтом крізь сито сіють.
Потім в дах барабанять радо.
Плед і вічність...Ковток і мрії.
І краплини на склі водопаду
Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая