хочу сюда!
 

Татьяна

52 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 48-52 лет

Заметки с меткой «почуття»

Ревность

Ревность - признак неполноценности, когда человек ошибся в своём выборе.

Бо серця - то не речі


Ти сказала колись: не люблю я уживані речі,
В них назавжди лишається частка чиєїсь душі.
І от саме в ту мить, коли спогади ляжуть на плечі,
Люди часто жалкують про те, що ці речі чужі.

І я, раптом, подумав: а що ж нам робити з серцями?
Бо серця пам‘ятають усіх, хто заходив до них.
Хтось грязюки наніс, мов на килим брудними ногами.
Ну а хтось з теплотою в тім серці навічно застиг.

Ми пускаємо в серце людей, почуття і тривоги.
Відчиняємо двері усім, хто постукав хоч раз.
Вперто ”юзаєм” наші серця, як комп‘ютерні ”проги”,
Сподіваючись кожного разу на ще один шанс.

Так влаштований світ, що ”новеньких” сердець не буває,
І гарантій на серце ніколи ніхто не дає.
Бо серця - то не речі, вони без любові вмирають.
Ми так прагнемо серед всіх інших впізнати своє.

Запах

Отже, 5 відчуттів. Нюх, дотик, зір, смак, слух.
Що перше?. Припустимо, нюх. (Як написала, так і припускаю. Бо це підсвідомо! А правильно писати за абеткою).

Іноді не задумуєшся чому (чим) подобається інша людина (тут стать не грає ролі, оскільки саме тут не йдеться про потяг).
І я думаю (а може десь і читала, що не заперечує одне одного) що велику роль грає запах - просто не завжди це усвідомлюєш.
А ось коли ти починаєш розуміти, що це саме він (ага- запах), тооо.. тооо...проблемка. І тут актуально відсутність чи присутність потягу. Справді, це проблема у двох випадках. Якщо запах провокує, заворожує, манить, гіпнотизує(!) не факт, що це не створює маніпуляцію нашими почуттями. Що хочу сказати? Тут може спрацювати прислів'я: любов зла - полюбиш і коз... (Автозаміна підібрала слово козака) ха-ха, якби ж то. ).
А що робити, якщо ніби-то і людина хороша, навіть, дуже хороша, а ближче, ніж на 20 см не хочеться (ви зрозуміли, сподіваюсь).
P.s. нежить хороша річ не в цих випадках! Бо то не питання гігієни.

Опитування чисто з філософською метою: пізнати актуальність питання для загалу.

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

100%, 1 голос

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Жінки ....

Жінки , холодно і гордливо
переступають по серцях
погордо кинувши  - жартую


Нічні мрії

Квітки пелюстки в долоні -
невагомим шовком казки.
Ніч зі смаком сліз солоних -
це від щастя. Твої ласки
як тихенький теплий вітер
огортають обережно...
В іншому існую світі,
де кохають так безмежно.

Просто епізод. Частина друга

Початок історії тут http://blog.i.ua/user/460768/2006068/

   Візит до їх оселі виявився напрочуд невимушеним, хоча він переступив той поріг уперше. В гостях у неї також була її подруга, хрещена хлопчика. А він разом із сестричкою були дуже раді печиву і фруктам, та і дядькові, який погоджувався їх піднімати і підкидати вгору, на що вони аж верещали від захвату. Хлопчина навіть не хотів його відпускати, коли він прощався і йшов до себе. З сусідкою також вдалося поспілкуватись і дещо про неї з‘ясувати. Була вона дуже непоганою людиною, хоча й проглядалося «районівське» виховання.

   Спілкування із сусідкою на подвір‘ї чи у під‘їзді стало чимось природним. Якось раптом і ніби остаточно. Якось вона попросила скористатись його інтернетом, щоб замовити одяг діткам, і він залюбки погодився, запропонувавши зайти до нього на чай з печивом та мережею. На тому і домовились. Коли вона зайшла пізно ввечері, вклавши дітей спати, його здивувало її вбрання. Плаття на ній було з розряду «вихідних», в яких ходять на дискотеки. До того ж відкриті плечі й руки якось не дуже відповідали зимі, що царювала навколо. З меблями в його квартирі було кепсько, один стілець біля комп‘ютера, два на кухні.  Коли він приніс їй чай і печиво до комп‘ютерного столу, планував сидіти збоку на дивані, який також виконував  роль ліжка, однак їй хотілося радитись з ним, а з дивану монітора не було видно. Довелось стояти поруч. Через певний час, він сказав, що принесе ще один стілець, на що вона заперечила, і посунувшись на своєму запропонувала сісти поряд. В процесі такого сидіння за комп‘ютером, йому прийшло в голову зробити своїй гості легкий аматорський масаж плечей і шиї, на що вона охоче погодилась,оскільки скаржилась на втому.  Його не натреновані пальці врешті теж втомились, і масаж став більше схожий на прогладжування. Коли пальці випадково ковзнули нижче шиї над грудьми, її дихання раптово стало частішим і важчим, а сама вона почервоніла. Незручну паузу треба було чимось заповнити, і нічого кращого за поцілунок в голову не прийшло. Після короткої розвідки губами, віддихавшись, вона запитала:

-                    -      Ти з усіма такий?

     -      Звісно ні, - була його відповідь, що продовжилась новими поцілунками і обіймами. Врешті вона вже сиділа на його колінах, що дозволило йому взяти легко її на руки і понести на диван. Розуміючи, до чого йде справа, вона пошепки сказала, вже напівлежачи на дивані:

-                    -     Ми ж ледве знайомі. Не треба… так поспішати…

-                    -     Не бачу причин для нас обох, щоб зупинятись.

Вона й не хотіла зупинятись, просто треба було тримати марку, і він це чудово розумів. Тому наступної миті вони, підкорені жагою, стрімко позбавлялись одягу, а разом з ним і сумнівів, упереджень, самоконтролю і сорому. Без зайвих слів, награності, поклик природи зблизив їх на стільки, на скільки це було можливо тієї миті. Темна й тиха зимова ніч. Монітор комп‘ютера давно вже згас і посеред цієї тиші вони вдвох умиротворені лежали на дивані вкриті ковдрою, він на спині горілиць, а вона, припавши щокою до його грудей. Торкнувшись пальцями латунного скрипкового ключика, що висів у нього на шиї, вона порушила тишу й спитала:

-                    -    А звідки в тебе цей кулончик?

-                    -    Колись купив у Львові.

-                    -   А звозиш мене колись до Львова? - Спитавши це, вона помітила розгубленість в його очах, і перш ніж він встиг зібрати до купи слова, щоб дати якусь ухильну відповідь, вирішила виправити незручну ситуацію, тому перервала – Жартую, розслабся. Не вздумай мені нічого обіцяти, це ні до чого.

-                   -   Я й не обіцяю те, що не можу виконати.

-                   -   І давай домовмося, що ніхто ні в кого не закохуватиметься.

-                   -  Ти права. Це нам обом ні до чого.

Ще полежавши так певний час, вона встала, і вдягаючись, сказала що має повернутись до дітей, раптом  вони серед ночі прокинуться, а її не буде. 

Мова душі)



Якщо хочеш дізнатися, що є істинним для тебе щодо будь-якого питання чи ситуації, зверни увагу на те, ЩО ТИ ВІДЧУВАЄШ з цього приводу.
Іноді почуття важко виявити. А ще важче буває визнати їх. І все ж в твоїх найглибших почуттях міститься твоя найвища істина © Ніл Уолш

Створюємо власний добробут – 13

Вітаю Вас! Понеділок, може, день і важкий)

Але ми продовжуємо свої пошуки і сьогодні поговоримо про наступне почуття, яке здатне блокувати прийняття бажаного. Про почуття провини.

Образа і почуття провини можуть змагатися між собою за право називатися найбільш руйнівним почуттям.

Якщо Ви тренуєте своє сприйняття, то почуття провини, що випромінює людина, буде самим легко впізнаваним.

Також воно читається в погляді, голосі, позі. У всіх діях. Викликаючи в оточуючих незрозуміле бажання нагрубити людині, навіть копнути.

Почуття провини володіє дуже потужною вібрацією і тому здатне притягувати неймовірні неприємності на рівному місці. Адже провина передбачає покарання і позбавлення благ. Цей взаємозв’язок вихований у більшості з дитинства. Тому людина, яка вважає себе винуватою, САМА відрізає себе від джерела благ. Не дозволяє собі отримувати бажане і наповнюватися енергією. Як Ви розумієте, грошовою в тому числі.

Словами Коельо – звинувачуючи себе, людина постійно змушує перепрацьовувати свого Ангела. Який намагається по можливості нейтралізувати все те, що людина залучає в своє життя в такому стані. Самозруйнуючи себе почуттям провини, людина піднімає на себе руку. Посилюючи те, як поводилися з нею в дитинстві батьки та інші дорослі.

Наше завдання навчитися впізнавати в собі почуття провини і благополучно звільнятися від нього. Для здоров’я і добробуту. Для відновлення своєї внутрішньої сили, яка є необхідною для повноцінного життя.

Послідовність роботи буде чимось нагадувати відпускання образи. Спочатку ми виловлюємо в собі почуття провини. Потім починаємо звільнятися від нього через практикування ударів. Паралельно аналізуємо ситуацію. Вертимо її з усіх боків. Відкриваємо для себе вклад ВСІХ учасників ситуації в те, що сталося.

Приймаємо для себе як істину наступне – що МИ ВЧИНИЛИ ТАК виходячи з колишнього РІВНЯ РОЗВИТКУ. І наша робота над собою і є найбільшою СПОКУТОЮ. Тому що ми проводимо її, щоб подібне більше не повторилося. А це найбільше, що може зробити людина.

Потім прощаємо себе. І назавжди звільняємося від звички до самопокарання.

Практика 1. Робимо удари і боксуємо (докладний опис практик Лоуена в попередньому пості). Відновлюючи власну цілістність. Повертаючи собі свою силу.

Практика 2. Виконуємо вже знайомі нам практики Луїзи Хей з дзеркалом. Беремо дзеркало і говоримо: “Я прощаю себе”. Скажіть це кілька разів. Прислухайтеся до того, як звучить Ваш голос. Які почуття виникають в тілі. Чи з’явилися на очах сльози? Говоріть “Я прощаю себе” стільки, скільки вважаєте за потрібне. Потім промовляємо слова “Я прощаю себе. Я відпускаю минуле. Я дорожу собою”. Намагаючись відчути тепло і щирість. Потім промовляємо: “Я починаю любити себе і тим самим вирівнюю своє життя. Повертаю собі мою силу. Я заслуговую насолоду життям. Я прошу те, чого хочу, і приймаю з радістю та задоволенням” Як змінився Ваше стан? Наскільки вільно і легко дихається?

Практика 3. Відкриваємо засув (детальний опис в попередньому пості). Коли ми відчуваємо себе винуватими, то караємо себе, відрізаючи від світу. Від надходження різних благ. Від любові і радості. І тому необхідно заново відкрити цей життєво важливий канал заново. І наповнитися любов’ю.

Дякую всім за активність і увагу! Самопізнавального всім понеділка!

© Катерина Когут, 2016

http://behappy.pp.ua/stvoryuyemo-vlasniy-dobrobut-13/

P.S. Свої запитання надсилайте мені на пошту або сторінки в соцмережах - http://behappy.pp.ua/kontakti/

У зв'язку із зайнятістю не завжди можу приділити час переглядові коментарів. Дякую за розуміння)

життя....

Ми  помиляємся..
так ..так
ми   є  всі 
грішні  , биті 
синяками  Долі

шукаючи  уявний  
ідеал

---Звичайно зараз вже майже зима,але настрій ще той---

Звичайно зараз вже майже зима,але настрій ще той осінній,не сумний але і не веселий,щось саме те середнє.Відчуття такі ,так ніби завис між небом і землею,нікуди не тяне і ніде не поспішаю,просто слухаю музику і відпочиваю.В такі моменти немае нічого приемнішого як відчувати і розуміти що ти не самотній в цій осені.
Ви ще не тут?
Відпустіть хочаб на мить все тяжке,і просто спробуйте розслабитись,вслухайтесь в слова автора якій чудово вміе робити це.Здавалось просто музика,і просто уривки думок, мрій, бажань,надій,і чогось ще там,але якщо ви дійсно відверті самі з собою то ви відчуете,себе, свое життя,і ту саму нейтральну легкість,на крилах якої піднімитися над всіми негараздами, турботами і навіть смертью,знаючи що все було,є,і буде з нами,допоки -"Господи, тихо, люби всех нас"
Одним словом,чудового настрою вам всім!!
Слова осінньої пісні.

Небеса на коне
На осеннем параде
Месят тесто из тех, кто представлен к награде.
А по ящику врут о войне...
Я живу на весах
В это качество года
Моя песня, конечно, дождливого рода.
Моя песня не спета...
И не одета
Моя песня- ответ письмам Анны и Лизы.
Брызги ветра висят на промокших карнизах.
Собрала их губами весна...
И исчезла она...

Я с бедой на плечах доползу до дороги.
Умереть- ничего, если выпить немного.
Но мешает уйти от тебя
Наше Я.
Где опасности бред, там живые могилы.
Нас за верность и хлеб
Поднимают на вилы.
Этой осенью платим за свет...
Пляшем на виражах, повороты веками
И никому нет конца, даже тем, кто не с нами.
Наша песня с тобой в облаках...
И пока ничего, ничего не случилось
Я вчера еще помнил,
Что жизнь мне приснилась
Этой осенью стала она...
И если вокруг одно лихо, и если кругом слишком тонко- люби всех нас,Господи, тихо, люби всех нас,
Господи, громко.
Иногда наша жизнь зарастает цветами.
Это значит, мой друг, он прошел между нами, но увидеть его нелегко...
И если вокруг одно лихо, и привычное нам слишком тонко- люби всех нас,
Господи, тихо, люби всех нас,
Господи, громко.
Люби всех нас,
Господи, тихо, люби всех нас,
Господи...


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
19
предыдущая
следующая