хочу сюда!
 

дамочка

46 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 40-55 лет

Заметки с меткой «вірш»

"чом ти, сумовитий..."

Доземний уклін та вічна память і шана полеглим!
Вони, теж гаряче любили життя і мріяли про кохання, хотіли мати дітей, онуків та щасливе життя…
На жаль, їм не судилося…

Чом ти сумовитий,
Дубе мій зелений
Й болем оповиті
Берізки та клени?
– Бо зібрались круки
У зловісні зграї,
І в сльозах розпуки
Тонуть виднокраї.

Квилить сива мати:
– Сину мій, синочку
Нащо ж одягнув ти
Дубову сорочку?
Діти та онуки,
Не прийдуть до тебе
Не зігріє сонце,
Не побачиш неба.

Плакала, просила
Думала – поможе:
– Візьми, віддай сину
Моє життя – Боже!
Бо жити без нього
Сенсу вже немає...
Кличе, молить бога
Оберіг знімає.
Та враз біль скосила
Вже й молитв не треба
Бо мати – до сина
Пішла в Вічне Небо....
--------------------------
Болем оповиті
Берізки та клени…
Чом ти сумовитий
Дубе мій, зелений?

…памятаймо та шануймо!

8.05.18

З 1 квітня :) або Котик у сусідів


ura
Сусідський кіт пожартував-
Вскочив до сусідки,
Поки та, відкривши  двері,
Пішла до сходів клітки.

Дві години прогуляла,
Надворі весна.
А кошак в її квартирі 
Гучно завива.

Те почув його господар,
Хлопченя мале.
Він хотів кота  дістати
За-за дверей, але!..

На прогулянці сусідка,
Двері на замку.
Кіт волає за дверима
Пісню весняну.

Дочекалося хлоп’ятко
Сусідку свою.

І котячий виконавець 
без аплодисментів
Був успішно врятований 
з чужих апартаментів.

А сусідка - мудра жінка,
Педагог з життя,
Дала хитру настанову
Хлопчику : "Дитя..

- Якщо він тобі важливий,
Ти дивись за ним.
Бо коли ще  раз так прийде
Я за нього на базарі матиму калим."

І пішло хлопя додому,
Обніма кота.
- Мій пухнастий любий друже,
Обережний будь.
Обирай свої лиш двері,
Дивись,не забудь. cat

Так і люди часом ходять
В двері не свої.
А тоді за ними плачуть
"Вийти як мені?!" smutili  help help parik



П.С. Доповнено/ Дуже рада, що цей аматорський віршик приніс реальну користь самій героїні, 
сусідці. 
Вона подзвонила- просила зайти, її мало не збив на переході, на зелене світло, невідомий  "лихач" на авто, який мчав всупереч всім правилам, прямо на неї, різко повернувши, далі по зустрічній смузі. 
Сусідка була в дуже сильному стресі, на ній "не було лиця", співчуваю, людина в роках,  серце . Вона  скаржилась мені на безпорядки на дорогах. Заспокоїла як могла., розрадила.. А коли прочитала їй цей вірш, про неї саму, їй було дуже приємно, людина сміялась і забула про свої пригоди, переключивши увагу на гумор. 
Так приємно, що їй корисним виявилось. cvetok heart
car










НашіВчинки - наші Сліди

ми   залишаєм
слід
в житті ,
життях чиїхось
як у снігах
незаймано - білісних .

який то  Cлід
буде ?

чи болісний
або обитий брудом..


Навіяно 2


Я так  нервуюсь
від  Життя
і  так  не  Бачу
Долі



Що  дні   ті -
сірі 
що  намул
як  "Річку "
захаращує моноттям.



І  вигляда
в  вікно  Реалу
пройдусь  повз
натовпи  Безликим

(далі  буде )



"Мироточат слезой образа..."

ЗГАДАЙМО!

Згадаймо всіх тих українців, які загинули за часи побудови утопічного "коммунистического рая". 
Згадаймо і помянемо добрим словом тих, кто помер страшною голодною, мученицькою смертью в 1932-33рр. Згадаймо всі ті невинні душі, які були замучені безжалісним комуністичним режимом...

Цого вірша було написано на російській мові ще в 2011р. Написано для впливу на деяких осіб, які чомусь не сприймали та не признавали загибелі в голодоморах мільйонів українців...


МИРОТОЧАТ СЛЕЗОЙ ОБРАЗА…
Дмитрий Степ

Небеса молят женские руки, 
Хлеба просят опухшие дети…
Кто обрек на голодные муки
И казнил древний Род в тридцать третьем?

Вождь пещерный! 
Ему ли стыдиться...
Он из тех кто не пашет, не сеет 
Народ "любит" с марксистских позиций
И кровавой косой реквизиций 
Косит властно, страну гречкосеев. 
Чтоб убить, растоптать и нарушить 
Украинской истории ход... 
Сколько вас, невиновные души 
Комиссары пустили в "расход"?

Мироточат слезой образа
По казненным голодною смертью, 
По всем тем, кто в чернОзем вмерзал
И остался навек в тридцать третьем...

26.11.2011г -- 25.11.2017р

Фото Дмитро Степа.
Фото Дмитро Степа.

Зачепило за живе...

НАРОДЕ, ПРОСТИЙ МІЙ НАРОДЕ…
Народе, простий мій народе,
Зморений, змучений, зболений,
Живеш ради волі й свободи,
Обдурений, обездолений.

З копійковими зарплатами
Умілець у будь-якій справі.
Слізьми, розпукою, втратами
Світанки стрічаєш криваві.

Трудишся поза кордонами,
Розлуками діри латаєш.
То клякнеш перед іконами,
То долю свою проклинаєш.

До совісті й честі взиваєш,
Розумний народе, свідомий,
Та знов хабаря підсуваєш,
Бо жест цей, до болю, знайомий.

Стаєш на ті самі граблі,
І гостриш для локшини вуха.
Якби ж нам козацькі шаблі!..
Якби ж козака-відчайдуха!..
© Halyna Brych

Лизистрата





Лизистрата

Постой!… Ты что-то путаешь в запале!
Известно ведь любому пацану:

На вас не нападали. Вы - напали.
Вы первыми затеяли войну!

Вы гражданам защиту обещали,
А получился форменный скандал!…
Кого и от кого вы защищали,
Когда на вас никто не нападал?

Ах, сколько на земле людишек подлых!
Такие уж настали времена!…
Вы подлость преподносите, как подвиг,
И просите за это ордена!

Предводитель (надменно)
Позвольте вам заметить с укоризной -
И поскорей возьмите это в толк! -
Мы выполняем долг перед Отчизной,
Священный перед Родиною долг!

Лизистрата (раздумчиво)
Пред Родиной, конечно, неудобно...
Долги, конечно, надо отдавать...
Но почему она - в уплату долга -
С вас требует кого-то убивать?
И коль у вас пред ней долги такие,
Что даже жизнь - в уплату их - пустяк,
То хочется спросить вас, дорогие,
Зачем же вы одалживались так?
Коль Родина удар наносит сзади,
Да так, что аж в глазах потом круги,
То лучше, дорогие, не влезайте
Вы к этой страшной Родине в долги!


© Леонид Филатов, 1998

Вірші від закоханої

Моя подруга іноді проговорювалася, що пише вірші. Сьогодні вона написала мені один з її витворів мистецтва. Хочу поділитися з вами.

Расстались мысли со здравым смыслом,
И ушли в запой слова
И лишь она, и лишь она
В голове застряла навсегда.
В ее глаза влюбился сразу,
как только кинула она
свой взгляд сверепый,
и словно сказка
покинула мой мир прекрасный.
Найти ее было не сложно:
любила книжку почитать,
под теплыми лучами солнца
синичек под окном считать.
Смотрел я на нее и думал:
С какого мира же она?
Не была испачкана злодейкой
Которая испачкала меня.
Я смотрел и бредил ею!
Ох злодейка ты моя,
Зачем же одурманила меня?
Дурманишь всех кто встретит свет
в глазах родного человека.
Спроси, а кто она,злодейка эта?
Ответ ведь прост - любовь же это.
Це ж шедеврально, згодні?
Ольга Бєлова Хіба думав хтось, що такий талант криється в цій маленькій дівчині. До речі, їй 16 років і вона зовсім невеличкого зросту, десь 148-150 см. Велика душа в маленькій людині. І я навіть знаю, хто її надихає на такі ліричні вірші. Її перше серйозне кохання, вона повністю занурилась в нього, в його світ. Ось воно, перше кохання, яке приходить несподівано в ті роки, коли світ здається відкритим для тебе навстіж. Я зачарована цим віршем. Згадайте своє перше кохання :)

50%, 1 голос

0%, 0 голосов

50%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

лейтмотив

ховаючи подих у тиші дзвін
німим відображеннням скла поверхні
на погляд чатує із темряви звір
ні живий ні мертвий
прокурене світло тьмяних думок
у тамбурах потягів підсвідомих
де простором здавлене сонце давно
шукає шляхи додому
до тіла впритул 
по лезах життів
цілунок навпіл розрізаний
словами зтікає в долоні листів
і відлик хвилини злизує
зупинка часу як лейтмотив

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
75
предыдущая
следующая