хочу сюда!
 

Маша

44 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 33-57 лет

Заметки с меткой «вірш»

Яничари



Доборолась Україна до самого краю,

                 Гірше ляха свої діти

                 Її розпинають

                                   Т. Шевченко


Зліше смерті та пекуча рана,

Гірше безнадійності розлук:

В синові пізнати яничара,

Вирваного із батьківських рук.

 

Як пророче і сумне видіння:

Замість неба тліє чорний  дах.

Яничарів проросло насіння

На елітних і густих ланах.

 

Годувала їх земля, поїла,

Відчинила житниці навстіж…

Тож  диявольська, напевно, сила

Викупила душі їх за гріш.

 

Сіллю матерям лікують рани,

Кров козача укриває стяг.

Скіфські стогнуть жалібно кургани,

Пеклом їх веде Чумацький шлях

 

Знала б та калина, що ростила

Злую долю в травах лободи,

В річці би вражину утопила,

Щоб народ позбавити біди.

2013

 

Вірш написано ще за часів Януковича. Час іде, а він, по-моєму, не втрачає актуальності.

 

За народною легендою, Чумацький Шлях – це дорога, що веде у вічність. На середині вона розгалужується у протилежні сторони (рай та пекло).

Яничари — регулярна піхота в Османській імперії, що діяла у 14 — 19 століттях, поповнювалася примусовим набором дітей християн.

 

 

 

 

 

Рукавичка

По ялинку внучка з дiдом
Йшли по лiсi навмання.
А за ними бiгло слiдом
Довговухе цуценя.
Задивилась, мабуть, внучка
На ялинку, на сосну
I зронила якось з ручки
Рукавичку хутряну.
Рукавичка невеличка
На снiгу собi лежить.
Раптом мишка тишком-нишком
З нiрки вилiзла й бiжить.
— Ну й хатинка! Ну й дивинка!
Вiдгукнися — хто тут є? —
Тiльки голосу з хатинки
Щось нiхто не подає.
Влiзла мишка в рукавичку
I сама в нiй стала жить.
Раптом зайчик-побiгайчик
З-пiд ялиночки бiжить.
— Ну й хатинка! Ну й дивинка!
Вiдгукнися — хто тут є? —
Чує зайчик — iз хатинки
Хтось там голос подає:
— Є тут мишка-гострозубка.
Ну, а ти хто? Що за гiсть?
— А я зайчик-побiгайчик,
Довгi вуха, куций хвiст!
Влiз i зайчик в рукавичку,
Стали вдвох у хатцi жить.
Раптом бiлка — стриб iз гiлки!
Та по стежечцi бiжить.
— Ну й хатинка! Ну й дивинка!
Вiдгукнися — хто тут є? —
Чує бiлочка — з хатинки
Хтось там голос подає:
— Є тут мишка-гострозубка,
Є тут зайчик — куций хвiст!
— А я бiлка — тепла шубка,
Невеличка я на зрiст!
Влiзла й бiлка в рукавичку,
Стали втрьох у хатцi жить.
Глядь, поглядь, аж ось лисичка
Попiд соснами бiжить.
— Ну й хатинка! Ну й дивинка!
Вiдгукнися — хто тут є? —
Чує лиска — iз хатинки
Хтось там голос подає:
— Є тут мишка-гострозубка,
Є тут зайчик — куций хвiст,
Є тут бiлка — тепла шубка.
Ну, а ти хто? Що за гiсть?
— Хто ж не зна мене, лисичку,
I вигадливу, й метку? —
Влiзла й лиска в рукавичку,
Примостилась у кутку.
Ще й кабан прибiг iкластий,
I куниця, й жачок.
Тут i голцi нiде впасти!
Скiльки смiху й балачок!
Рукавичка невеличка
На снiгу собi лежить.
А з барлогу на дорогу
Вийшов заспаний ведмiдь.
— Що за зборище зiбралось?
Що за хата? Хто тут є?
Хто здiймає смiх та галас,
Зовсiм спати не дає?
— Є тут мишка-гострозубка,
Є тут зайчик — куций хвiст,
Є тут бiлка — тепла шубка,
Що малесенька на зрiст.
Ще й лисиця є, сестриця,
I вигадлива, й метка,
Є кабан, жак, куниця.
Ну, а хто це нас ляка?
— Я ведмiдь, я хочу спати,
Смiху-жартiв не люблю!
Сяду я на вашу хату,
Всiх вас разом роздавлю!
Злий ведмiдь гарчить, лютує,
Ломить всi кущi пiдряд.
Що робити?! Хто врятує
Переляканих звiрят?!..
А тим часом дiд та внучка
Вже ялинку принесли.
Так у внучки змерзла ручка,
Що аж зашпори зайшли.
— Рукавичка де ж подiлась?
Загубила!.. Ай-ай-ай!
Побiжи, мiй песик милий,
Рукавичку вiдшукай!
Песик дiвчинку послухав,
Хвiст — угору, в землю — нiс,
I примчався скiльки духу
На те саме мiсце в лiс.
Рукавичка, як живая,
Ходить ходором, тремтить.
А до не пiдступає
Розлютований ведмiдь.
Як загавкав пес на нього —
Аж ведмiдь оторопiв,
Зразу втiк i до барлога
Причвалав i захропiв.
Тут звiрята всi зрадiли,
Стали песика хвалить,
Що прогнав ведмедя смiло,
Не злякався нi на мить.
Каже песик: — Дуже прошу
Iнше мешкання знайти.
Треба дiвчинцi хорошiй
Рукавичку вiднести.
— А хiба ж це рукавичка?! —
Загукали всi. — Невже?!
В нас нема тако звички
Забирать собi чуже!
Всi ми пiдемо з тобою
Рукавичку повернуть! —
I веселою юрбою
Звiрi вирушили в путь.
До дiвчатка за хвилинку
Рукавичку вiднесли,
I всi разом круг ялинки
Танцювати почали.

 автор вірша - Наталя Забіла

Самітний сад

Сонно

Сипляться

сніжинки,

Струмінь

стомлено

сичить.

Стихли

струни,

стихли

співи,

Срібні

співи

серенад.

Сріблом

стеляться

сніжинки,

Спить

самітній

сонний

сад...

Сипле,

стелить

сад

самітній

Сірий

смуток –

срібний

сніг,

Сумно

стогне

сонний

струмінь,

Серце

слуха

скорбний

сміх.

Серед

саду

страх

сіріє.

Сад

солодкий

спокій

снить.

Ризикну...

Я приміряю сукні!

Так весело мені - я приміряю сукні!
Я приміряю: у слизьку - пірнаю, 
В блискучі - заховаюсь з головою...
Я, наче клавіша роялю, западаю,
Тебе хвилюю. І на мить зникаю,
З'являюсь. Я з тобою граюсь,
Як з котом на кухні. 

Що скажеш, ніжний мій суддя?
Ти в захваті, мій чоловік-дитя...
Я для кота неначе валер'янка,
Й не буде спокою до ранку,
Поки шугаю ластівкою з кручі
В глибокий виріз у короткій сукні.

"Подобається", - ти говориш ствердно.
Насправді ж загадки вирішує люстерко,
І настрій змінює щомиті 
Красива жінка в задзеркалля світі.

Ось я в сукенці, наче фея, випливаю,
І ти говориш: "Я тебе кохаю.
Ця сукня, як життя, тобі так личить,
Але без неї ти ще краща, моя кице."


"Я молюсь тобі, рідна земля…"


Йду до тих, хто спить в вічнім дозорі
До прадавніх степів та гаїв,
Йду до трав-рут в луги неозорі
І несу їм поклони свої.
Щоби знали ліси та поля 
Що за всіх вас, Богів я молю
Що тобі – моя рідна земля
Кожен день шепчу тихе, люблю.

Не здолає тебе чужа Мара
І свої нечестиві князьки
Ти розвієш їх злі, темні чари
Й гордо підеш крізь грізні віки...

Я молюсь тобі, рідна земля
Вірю – збореш ти біди та болі...
Тож надасть хай молитва моя 
Довгих літ тобі, честі та волі!
------------------------------------
Я молюсь тобі, рідна земля
Вірю, жде тебе слава і доля
І бажає молитва моя
Крізь віки, крізь незгоди і болі
Нести з честю здобутий стяг волі…

23.08.18.


Ейч надихнув (Отак подивишся здаля...)

Отак подивишся здаля на москаля,
Неначе й справді він людина,
Та від Курил і до Кремля
Воно було і є скотина.
Йому завжди усього мало!
Де тільки вср…лося чи стало,
Уже волає од того -
Тут все ісконне і його!
Та хай тебе ухопить кат!
Який же ти у біса брат?!
Живи у рідному краю -
Котись в Московію свою!
І раз причина тут така
Й дорога в тебе неблизька,
То я тобі, як друг і брат
Піддати можу і під зад,
Щоб не морочив голови
Й летів до самої Москви!YV
https://m.censor.net.ua/jokes/1070188

Олександр Усик прочитав власний вірш про Україну

Олександр Усик прочитав власний вірш про Україну



Олександр Усик / sport.ua

 Я погоджуюсь з правилами сайту та політикою приватності
Український боксер, абсолютний чемпіон світу у першій важкій вазі Олександр Усик прочитав власний вірш українською мовою, присвячений Україні.

«Я написав цей вірш 2 січня цього року, в 1 годину 27 хвилин, незадовго до бою у Ризі з Майрісом Брієдісом», – цитує Олександра Усика sport.unian.ua.

Україна, моя Україна.

Моя сильна, моя Батьківщина.

Ти для мене, як матір для сина –

Сама рідна й навіки одна.

Ти козацького роду країна,

Богом ти на небі любима,

Батьківщина ти сильна моя

Тіло ми за тебе положим,

А душею ми з Богом завжди.

Ми за тебе рідненьку попросим

Всіх святих тебе зберегти,

І безкрайні поля без обмежень,

І вродливі ліса та поля,

Й карпатські гори високі,

І смереки стрункі, як струна.

Все в нас є: для життя та для свята,

В нас країна єдина на всіх.

Так помолимось браття ми Богу,

Щоб зберіг нас у єдності всіх. 

Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2018/08/03/oleksandr_usyk_prochytav_vlasnyy_virsh_pro_ukrainu_1378943

"чом ти, сумовитий..."

Доземний уклін та вічна память і шана полеглим!
Вони, теж гаряче любили життя і мріяли про кохання, хотіли мати дітей, онуків та щасливе життя…
На жаль, їм не судилося…

Чом ти сумовитий,
Дубе мій зелений
Й болем оповиті
Берізки та клени?
– Бо зібрались круки
У зловісні зграї,
І в сльозах розпуки
Тонуть виднокраї.

Квилить сива мати:
– Сину мій, синочку
Нащо ж одягнув ти
Дубову сорочку?
Діти та онуки,
Не прийдуть до тебе
Не зігріє сонце,
Не побачиш неба.

Плакала, просила
Думала – поможе:
– Візьми, віддай сину
Моє життя – Боже!
Бо жити без нього
Сенсу вже немає...
Кличе, молить бога
Оберіг знімає.
Та враз біль скосила
Вже й молитв не треба
Бо мати – до сина
Пішла в Вічне Небо....
--------------------------
Болем оповиті
Берізки та клени…
Чом ти сумовитий
Дубе мій, зелений?

…памятаймо та шануймо!

8.05.18

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
74
предыдущая
следующая