хочу сюда!
 

Антонина

37 лет, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 36-45 лет

Заметки с меткой «двоє»

Протяни мне, пожалуйста, руку

Протяни мне, пожалуйста, руку!
Я стою на самом краю.
Протяни мне, пожалуйста, руку.
Без тебя ведь я упаду.

Дай глоток мне любви напиться!
Ведь не много прошу, - увядаю.
Ты пол шага, я - десять на встречу...
Кто спасет у самого края?!

Дай последний раз насладиться!
Посмотри мне в глаза и прости...
Стану вольною-вольной птицей.
Подтолкни меня и отпусти...

Планове Кохання

Привіт народ! Ось моя свіжа писанина, чекаю критики.
Якщо звичайно хтось прочитає)))))))




Вони познайомилися в компанії спільних друзів, хоча спільних друзів в них і було багато, але зустрілися вони вперше. Вона була в темно-синіх джинсах, червоній толстовці і в кепці з написом Obey. Він теж був в темно-синіх завужених джинсах, різнокольоровій  футболці  з  принтом лева і написом One Love, та шкіряній куртці .
                Він почав розмову не з банального "Привіт", а з наїзду на те що філософія Obey, втратила свою суть, коли це стало мейстрімом, а під мейстрімом він має на увазі стадо баранів, яке йде до стійла. Вона ж не розгубившись звинуватила його в тому, що носити завужені джинси з заниженою талією -це прерогатива дівчат і те що метросексуали гірші за геїв, і схожі вони на горилу в стрінгаг з нафарбованими губами. Звернувши увагу на його футболку, додала що культура Растафаріанства, теж стала мейстрімом і відповідно перетворилася на стадо баранів, за його версією. Коли хтось  з компанії дивлячись на їхнє бурхливе спілкування, запитав чи вони знайомі, вони майже хором відповіли що вперше бачать: він - цю курку, вона - цього козла.
                На далі вони весь вечір сперечалися, не зважаючи ні на кого. Сперечалися про абсолютно різні речі: про дощ та сніг, ранок чи вечір. Про Тібет, Ісуса, Джа, та Будду. Про волосся, книги, музику, про дерева та птахів, про світлофори... Він казав що треба переходити дорогу на зелений, відповідно дивитися на світлофор. Вона ж казала що треба дивитися на машини, тому що світлофори ще нікого не збивали, а на світлофори забити.
                 Нарешті хтось приніс досить великий пакет з щастям. З полиці дістали  майже півметровий, скляний бонг. Стало добре чути запах маріхуани і білий, густий дим почав поволі заповнювати всю кімнату. Всім було просто добре, всі були розслаблені і про щось собі тихо говорили, сидячи на підлозі, по серед кімнати.
                Бонг пішов по другому колу. Коли бонг дійшов до нього і він вже намірився підпалити те що щойно засипав в ковпачок, аж тут раптом вона вирвала бонг з його рук, хоча він в неї був буквально дві людини тому.  Охуївший від такої наглості і  розгублений від того що вона зробила, він просто дивився на неї з відкритим ротом і не знав що робити. Компанія теж затамувала погляд і чекала що буде далі. "Видихай і не дихай поки я не дозволю!", сказала вона владним тоном і хитро всміхнулася до нього. Він сидів і дупля не різав що вона задумала, але йому стало цікаво що буде далі, тому вирішив зробити так як було сказано.
                Вона спеціальною запальничкою підпалила те що було в ковпачку, зробила маленьку тягу. Скляний, прозорий бонг, наповнився густим білим димом, неначе молоком.  Витягнула ковпачок і одним махом втягнула в себе весь дим.  Сіла навпроти нього, взяла його голову в свої руки. Він дивився за тамавувавши подих як вона впевнено наближається до його губ. Він не витримав і почав вдихати повітря, в той самий час їхні губи торкнулися і  вона випустила весь дим з легень, він його вдихнув...
                Густий дим маріхуани змішався з запахом її парфумів, запахом її тіла і теплом її губ. Це було щось неймовірне!  Він не міг зрозуміти, що його зараз більше вставляє,  вона чи маріхуана. Його  ще ніхто не цілував, так ніжно і тепло, так зухвало і безцеремонно. Він вдихнув в себе весь дим і намагався  як довше його тримати в легенях. Він вже мало розумів що діється, але знав що таке відчуття він переживає в перше.  Вона дивилася на нього і посміхалася тепер вже ніжно, а він дивився в її очі і не міг від них відірватися. Потім вона дала йому легенького ляпаса і сказала "На перший раз вистачить. Видихай!"
                Відтоді він вдихав дим маріхуани лише з її губ. Дні з нею видавалися казковими, час летів дуже швидко. Вони робили абсолютно божевільні речі та вчинки. Він її вмовив поїхати в Клевань, погуляти по тунелю кохання, але вже там воно його переконала прямо звідти поїхати подивитися місто-привид Прип'ять, мотивуючи це тим, що ще не скоро в них буде можливість виїхати з міста. Вони гуляли тримаючись за руки по мертвому місці, хоча самі були живішими чим будь хто.  Коли їм не хотілося нікуди йти, вони забиралися на дах самої високої багатоповерхівки в місті і проводили там всю ніч. Навколо них мерехтіли сотні вогнів, зверху зірки з місяцем, знизу вогні нічного міста.
                Спливав час, він не помітив як вже пройшло 2 місяці з того їхнього першого поцілунку. Він кохав її настільки сильно, що реально не міг прожити  і дня без неї. В ті години коли вони були чи на роботі чи на навчанні, вони постійно писали одне одному в соціальній мережі.  Завжди коли він просив, вона висилала йому своє фото, таку, яка вона є на даний момент. Він дуже любив її ранкові фото: коли вона ще сонна, розпатлана, не нафарбована і дуже-дуже ніжна.
                В один день її не стало... Просто не стало і все, зникла!  Телефон поза зоною, в онлайні теж  не з являється, друзі нічого не знають. Якийсь її знайомий хіпстер сказав що бачив як вона заскочила з валізою в якийсь поїзд, перед самим його відправленням і поїхала.
                Потім він зрозумів що нічого про неї не знає. Вона ніколи не давала йому провести себе до дому, не казала де працює і де навчається, хто її батьки. Він про це в неї ніколи не запитував, тому що просто забував з нею про все. Коли вона була поруч, все інше було просто не важливо. Минали дні, він не знав де себе подіти. Весь час писав їй в мережі, хоча вона туди не заходила, слав СМСки, які не до ходили, телефонував, але замість її голосу, чув голос робота який казав що "Ваш абонент знаход....".
                Він не знаходив собі місця, вже минуло два тижні, а від неї жодної звісточки. Він не знав що з нею, де вона, що зараз робить, з ким вона зараз. Найбільше його гризло, що він нічого не може вдіяти щоб її побачити.  Він роздобув кораблик трави, думав хоч вона йому допоможе хоч на кілька годин забути про неї і стане так само добре як з нею. Але трава без її губ була гіршою за сигарети, які він так не любив, і не довела його до забуття. Стало лише гірше, запах маріхуани знову нагадав дотик її губ. Тоді він прийняв снодійне і заснув.
                Пройшов місяць, він намагався просто не думати про неї. Занурився по голову в роботу. Вже котрі вихідні друзі доставляли його до дому п'яного в хлам. Він не дуже поважав алкоголь, але маріхуаною вбиватися він теж не міг, тому що вона нагадувала йому про ту, котру він так хотів забути.
                Вона з'явилася так само раптово, як і зникла. Просто пробралася до нього в переповненій маршрутці коли той  їхав з роботи, і сказала "Привіт!". Потім, десь в якісь кав'ярні, вона довго і зі сльозами на очах просила в нього пробачення, казала що більше так не буде і що сильно його кохає, але не може сказати йому чому і куди вона зникла. Потім вона попросилася до нього до дому.
                Вони сиділи поруч в нього на ліжку. Вона була заплакана, з розмазаним макіяжем, але все одно дуже красива і ніжна. Він просто сидів обнявши її і боявся ворухнутися, щоб вона знову не зникла. Вона дістала з сумочки маленьку трубку, спеціально для куріння трави і герметичний пакетик з подрібненим зіллям. Коли все було готово, вона так як тоді наказала йому видихнути і затримати подих...
                Потім вони довго кохалися. Ні, вони кохалися і раніше, але цього разу це було всю ніч, надзвичайно пристрасно і ніжно водночас. Вони кохалися як ніколи до цього, вони кохались до повного виснаження, аж поки не зійшло сонце. Лише потім міцно заснули в обіймах один одного.
                Вона знову була поряд, він знову відчував себе щасливим, вони знову робили все що їм приходило в голову, для них двох не було табу чи обмежень. Якось він стояв на стрьомі а вона балончиком малювала на міліцейському бобіку, Капітошку.  Скупили в якогось дідуся всіх живих раків, які він продавав, і відпустили назад в озеро. Грали хто більше винесе з супермаркету солодощів, їм завжди фартило в тому ділі, тому цукерки і шоколадки в них були завжди.
                Але вона знову зникла. Він так само як і перше, все пережив заново, мучився аж поки вона не з'явилася. Відтоді його життя поділилося на два періоди: коли вона є і коли її немає. Як день і ніч, як чорне і біле. Він ніколи не питав куди і чому вона пропадала, лише просив щоб вона цього більше не робила. Хоч вона плакала і клялась що це востаннє, але все повторювалося знову і знову.
                На якісь вечірці, коли вона знову зникла а він знову намагався втопити себе в алкоголі, її подруга розповіла куди вона весь час зникає. Вона просто любила бути з іншими чоловіками, вона хотіла перепробувати їх як найбільше, вивчити як під мікроскопом, розкусити їх. Зі слів подруги, вона не могла пояснити навіщо вона це робить. Просто їй так хотілося і нічого з цим вдіяти не могла. Вона ніколи не кого не кохала з тих чоловіків і не поверталася до них в друге. Він став винятком, він зміг її відкрити, лише з ним вона була розкута, вільна, була сама собою.
                Коли вона в черговий раз з'явилася просто не звідки, він застав її в своїй квартирі, в своєму ліжку, він їй не сказав що знає правду. Вони знову провели неймовірні два місяці разом. Було море щастя, веселощів, ніжності, кохання, безсонних ночей і неймовірних днів. Він дуже надіявся на те, що одного разу вона прийде і залишиться з ним на завжди.

Чижук Володимир (П. Р.) © 

Ладо

Твоя влада, Ладо! Згуба 

 

З губ… Голубе мій!.. Глибоко 

 

Голубиться, губиться… Пригублю… 

 

Любитиму… Благоговітиму… 

 

06.04.2012

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика любовная

Свидетельство о публикации № 10428

Зимовий вечір (Еротичний)

Зима на вікнах намалювала
Дивні обриси цікаві,
А тіло моє у пітьмі
Самотнє тоді замерзало.

Та раптом подихом тепла
Наповнилась кімната.
Із душу вийшла ти -
Оголена краса та.

І очі твої в темноті
Промінням сонця засіяли.
Зігріло воно мене тоді
І серце, що в грудях змерзало.

За руки взявши я тебе,
Вуста гарячі цілував.
В обіймах я своїх
Тебе вже тоді зігрівав.

Місяць за вікном світив
І зорі виднілись на небі,
А я "долоньки стоп"
Цілував там милій.

Свічка на столі
Вже майже догорала,
Та полум'ям пристрасті
Кімната вже палала.

Волосся твоє розкішне, руки й очі
Я цілував без спину,
Ти мов прекрасна квітка,
Яка ж ти є вродлива!..

Зима на вікнах картини малювала,
Твої лиш риси тепер я бачив в них.
Закохані схід сонця разом зустрічали,
А на дворі йшов лапатий сніг.

 

Ти, я i любов



… так буде… бажаю, аби так…

несподівано серед багатьох ти єдиним лише поглядом вирізниш мене і… вже
очей не відведеш… неспроможний це зробити… а серце…невідомо, чому,
стукатиме просто в горлі… маленьким живим створінням здаватиметься воно…


долонями ніжно-ніжно відгортатимеш пелюстки… одну за одною… без поспіху…
намагаючись не пошкодити їх і не завдати щонайменшого болю… а
пришвидшене, уривчасте дихання, тремтіння вуст напіввідкритих, вологих
видаватимуть твої ледь стримувані нетерплячість та вируючу пристрасть…

і цими вустами торкатимешся мене, цілуватимеш… в самісіньку, приховану
за пелюстками середину… так м'яко і солодко… і питимеш мою росу…
злизуватимеш… кінчиком язика гарячого куштуватимеш… насолоджуючись
щокраплиночкою… гурман!.. достоту, цінитель… рос, зібраних на пелюстках…
ти вдихатимеш мій запах… свіжий  та солодкий  і пряний водночас… він
бентежить душу… розбурхує почуття… кров пульсує в скронях… добігаючи до…
і ти відчуваєш себе вулканом…готовим вивергнутися…шаленіючи хвилями..
блискавицями…

і я розкриватимусь… таємницями, піддаючись твоїм губам, пальцям…
нашіптуванням… млітиму… від невимовного щастя… роситимусь краплями
кохання духмяними…

після шторму… виверження… спалахів-блискавок… вирушай… іди, не
озираючись, далі.. геть… згадуючи до самої смертної миті… цю незабутню
зустріч… неповторне піднесення… захват екстатичний… самозабуття в
єднанні… божественну натхненну любов… гармонію і красу… злиття нас двох…

ця пам'ять житиме завжди в тобі… найдорожча, найсвітліша, безцінна згадка…любов моя залишиться з тобою…я  з тобою усюди… доти…
 
а я збережу твої поцілунки, коханий… як печатки…вони оберігатимуть від
сторонніх… скарб… проникнення… тепло твоє… любов зоряну… в собі навіки…

але… не зривай мене!.. не став у вазу, навіть найкращу… не роби
полонянкою гербарію… адже це – забуття… зів'яла, висохла врода… померле
за життя кохання… його псуватиме гниль… перетиратимуть на труху жучки та
міль… ти не згадуватимеш… гидуватимеш… мумією… мною… твоєю
найпрекраснішою колись… квіткою… вразливою… тендітною… трояндою…

25-26.12.2011



© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11112269905

Ти тілу любий

давня замітка, перероблена

Ти тілу любий, серцю милий,

Я не любить не маю сили.

До тебе - всі думки птахами.

Що відстань їм, яка між нами!

Мед на вустах, крізь мряку промінь,

В мені - бажання, спалах, пломінь!..

Як розлюбити?! О, мій милий!

Лише кохати маю силу.

16.10.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11112040930

Іди на штурм


Іди на штурм
Під звуки сурм!
Підкоп під мур.
І підкуп джур.

"Я пе-ре-міг!.."
Тремтіння ніг.
Серцебиття.
І – забуття…

"Зламав.!.. Здолав…"
Десятки лав.
І сотні джур.
Спалив мій мур.

Пильнуй! Вартуй!
Спис, меч ґартуй.
Ще сильна я,
Бо  вільная!


02.12.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11112029780

Галантний кабальєро

Галантний і немолодий - а п'яний
Від ранку вже самого!.. – кабальєро Без шпаги і коня (а втім - які манери!);
Розчулений собою – аж рум'яний!
  Своє плече мені – прекрасній леді – Підставив. " Вибачте ведмедя, Нахабного незграбу, хто чарівну даму
Підтримати  бажав - уважно, яма! –   І допомогу пропонує…" "Панно!
Як можна вашим ніжним ручкам Тягар нести!!! Та ж цілувати пучки
Такі!.. " Ця зустріч вранці рано   Зі мною трапилась. Торбинку я тримала Й ваги в ній, як на лицаря, замало… На думку спало (з сумом): "Є ще кавалери…
Без шпаги… напідпитку… втім! – які манери!.."

Жовтень – 01.12.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11112020461

Страницы:
1
2
3
4
5
6
8
предыдущая
следующая