Цікаве явище - два жовтки в яйцях. Пам"ятаю в дитинстві хтось пригостив нас сільськими гусячими яйцями і мама їх зварила. Розрізала навпіл, а там, в одному з яєць 2 жовтки. 

Я завжди думала,  що така анамалія може бути за рідким виключенням і лише в гусячих яйцях. 

Коли ми жили в селі, тримали гусей жодного разу таких двійнят не попалось. А в курячих яйцях тим більше. І от останнім часом є навіть сорт яєць ХХL, які повністю двожовткові. То ж думаю: що це? Кури вже ГеМеОшні?   аномалії в природі?   спадковість?  

       Почала читати, що до чого:

Курячі яйця ми їмо часто, але деколи в магазині можна придбати незвичайні екземпляри – з двома жовтками. Птахівники і ветеринари в один голос стверджують, що це незвичайне явище, у зв’язку з чим виникає питання, чому в яйці два жовтки.

        З біологічної точки зору це пояснюється одночасним дозріванням двох яйцеклітин. Разом вони проходять весь цикл і разом з білком потрапляють в шкаралупу.

Знести яйце, в якому два жовтки, може будь-яка курка, але тільки в певний життєвий цикл. У більшості випадків це молоді несучки, у яких цикли поки не встановилися. Більшу частину двожовткових яєць вони відкладають у перші два тижні кладки.

Статистика говорить про те, що курячі яйця з двома жовтками зустрічаються нечасто. Із загальної їх кількості на птахофабриках вони складають всього один відсоток.

 Яйця, в яких відразу два жовтки, вважаються аномалією. На доказ фахівці наводять такі аргументи, як рідкість їх появи і нежиттєздатність. Як правило, пташенята з них не вилуплюються, а якщо і виводяться, то живуть недовго.

Вважається, що курки, які несуть двожовткові яйця – високопродуктивні несучки. Причому ця здатність переходить у спадок.

Є й інша думка.

Причина яєць з двома жовтками – далеко не юний вік курки, неправильне годування, неналежний догляд, а також запалення яйцепроводу.    

До недавнього часу яйця з двома жовтками вважалися нестандартними, вибраковувались і перероблялися в яєчний порошок. Сьогодні це затребуваний продукт, що обумовлено наявністю двох жовтків, відповідно, вага та кількість корисних речовин.

Визначити двожовткове яйце дуже просто. За розміром воно набагато крупніше, має довгасту форму і тонку шкаралупу, а за смаком нічим не відрізняється від звичайного.

Так що ж це за явище? Тим більше, останнім часом їх навіть продають окремо. Тобто вже завідомо знаючи, що вони всі двояйцеві 

А яка ваша думка? 

Доки не придумали двигунів, ми з вами були змушені жити в унісон з природою – чекати попутного вітру, зважати на погодні умови. Ми узгоджували свої бажання зі світом і не скаржилися на наслідки спроб діяти всупереч його ритмам. Та із винаходом двигунів у нас з вами з’явилася ілюзія, що саме ми – царі світу. “Куда хочу – туда лечу”, так? Ми з вами почали величатися та надиматися, невпинно намагаючись нав’язати свою волю, яка дедалі частіше починає нагадувати примхи та бзіки.

Ми настільки заякалися, що часом навіть відчуваємо втому від тверджень, вібрації яких схожі на удари кувалди по скелі “Я всього доб’юся”, “Я отримаю те, що хочу” тощо.

Та є один малю-ю-сенький нюанс.

Те, що збудоване нашим роздутим Его, ще більш-менш працює, доки у нас достатньо сил гнути своє. Але таке “джерело” швидко вичерпується і тоді ми з вами починаємо відчувати упадок, депресуху, втрачаємо відчуття сенсу діяльності. Нас накривають збудовані нами ж нереалізовані плани, пусті амбіції, штучні цілі. Ми почуваємося нещасними, скаржимося, що нас чомусь нічого не вабить.

Знайома історія, правда? Кожен з нас тією чи іншою мірою відчував подібне розчарування і доводилося якийсь час відходити, щоб відновити в собі здатність для подальшого руху. А комусь це і не вдалося і він просто імітує діяльність.

Як же бути? Адже зовсім без визначення напрямку руху теж зле – є шанс натрапити на щось цікаве, але й значна ймовірність безцільного кружляння довкола. Проте ми можемо спробувати дещо змінити підхід до постановки цілей. У нас є можливість вгамувати своє розпашіле Его та спробувати почути голосок власної Душі, який спочатку буде ледь чутним і зніяковілим – адже вона не звикла, що до неї дослухаються. І почати ставити собі питання: “Чого ж все таки прагне моя Душа? Яке її воління? Те, чого я зараз так прагну добитися, відгукується в моїй душі чи вона байдужа до цієї цілі?”

Гарантую, що спочатку наше самолюбство буде в шоці від самої ідеї посунутися і дати висловитися комусь ще. Та коли ми з вами не відступимо у власному прагненні бути чесними з собою, воно буде змушене злізти з трону і зайняти своє місце. Наше Его нам не ворог, проте не варто давати йому всім рулити – воно для цього не призначене і не впорається з не своїми обов’язками.

А потім підемо ще далі. Сама думка про те, що я зараз озвучу, викличе праведний гнів нашого Его. Ми можемо почати ставити складніші запитання. Для чого я ТУТ?.. В чому полягає моє призначення?.. Яка воля щодо мене Сили, що мене Створила?.. Те, чим я зараз займаюся, враховує цю Волю чи я просто намагаюся гнути своє?..

Давайте просто дамо відгукнутися в нас цим питанням. Не квапмося і не витискаймо негайних відповідей. Відповіді обов’язково прийдуть. Адже ми виконали свою частину роботи – поставили запитання.

Гарного всім дня)

© Катерина Когут, 2017

А я понимаю теперь, почему так часто люди во взрослом возрасте перестают любить и слушать музыку. Раньше ужасало то, что взрослые не слушают, а часто, и вообще не любят музыку. Раздражение взрослых на модные ритмы вызывало непонимание, отрицание, осуждение. А теперь – о, вот он этот миг)) – все стало на свои места, и все стало понятным и ясным.

Нет, это не деградация личности, и не нарушения в здоровье, нет. Дело все в том, что человек на некотором этапе жизни просто перерастает все существующие ритмы, мотивы и композиции. И логично, что они перестают устраивать потребности вкуса данного человека.

Кажется, вот, я на этом этапе нахожусь теперь). Любая музыка о том, что у меня уже было вчера, о том, что в прошлом, что уже пройденный этап, о том, что устарело в своей сути в принципе для меня и к чему не комильфо возвращаться. Что ни возьми – все уже не то и не о том.

А все потому, что люди, находящиеся на этом этапе, не пишут музыку. Так бы они создали то, что так необходимо, и этого пробела не существовало бы, но нет – эти люди очень заняты и им не до того, чтоб рассказывать о себе и своей жизни в ритмах и звуках.

Все без исключения музыканты привыкают еще смолоду писать и петь о проблемах сексуального плана, о проблемах личной жизни, о «соплях» одним словом. Взрослея, они не могут создать ничего нового, когда уже все проблемы решены, любовь найдена, секса предостаточно, мир изучен, люди поняты. Потому, что они просто привыкли петь именно так. Это как привычка.

Да, есть джаз. Но. В джаз приходят уже старея. Когда уже нечего делать просто в принципе. Джаз это музыка людей на отдыхе, которые уже всего добились и достигли, которые уже «износились» и расслаблено издают шедевральные сочетания ритма и звука со всем своим багажом знаний.

Но нет ничего промежуточного. Между молодежью и старостью. И все только потому, что этот период у людей слишком насыщен делами. Некогда им рассказывать о себе. Даже взять музыкальный инструмент в руки некогда, и даже некогда распеться. Да что там – и подумать даже о подобном некогда)))