Горить свіча
на столі…
Так ніжно,рівно,
гаряче…
Від найменшого
подиху
здригається,майже
гасне…
А якщо піднести до її полум`я
руку,
стає тепло…
потім – гаряче…
а потім – зовсім
пекуче…
І ти прибираєш руку –
щоб не обпектись…
Потім думаєш:
«Нащо я поліз
до вогню?!!...»
І гасиш свічу…
Але,згасивши,ще
досить довго бачиш
її пекучий образ…
Це ж треба,
лише з твоєю появою
можу порівнювати
себе з вітром,
сльозою,а тепер –
зі свічкою…
Зараз я палаю до тебе
почуттями…
Як та свічка –
ніжно і рівно…
а ще – гаряче…
Від найменшого твого
подиху
я здригаюсь,майже
гасну
від ніжності і
відданості…
повторюю кожен твій
рух,подих,навіть
погляд беру до уваги…
Якщо піднесеш руку –
стане тепло
я зігрію тебе
своїми почуттями,
своїми очима,
своїми руками,
своїми вустами…
Я буду віддавати всю
свою ніжність,
любов,все те,що маю
на цім світі –
лише за один
твій подих…
І буду згорати від
порожнечі,
що настає коли тебе немає…
А потім,
мов Фенікс,відтворюсь
знов одним твоїм
поглядом…
Ти піднесеш руку ближче
до мене-свічки…
і відчуєш біль опіку –
в мене в серці палає
жагуче Щось –
не можу пояснити Це
словами…
Тобі буде боляче
через те,що ти не можеш
віддавати мені ті почуття,
що я дарую тобі…
І тоді ти згасиш
мене-свічу…
Щоб більше ніколи
не відчувати
провину
перед люблячим
серцем…
Але у твоїй пам ` яті ще надовго
лишиться те
полум ` я почуттів,
що я дарувала тобі
щораз
за один лише погляд,
слово,
посмішку,
порух вій…
Не гаси мене!!!
Я хочу бути не
Самотнім полум ` ям свічки,
а Феніксом почуттів…
Але все залежить
від Тебе…
Прийми вірне рішення,благаю!!!....
(_КоШеНяТкО_)
