хочу сюди!
 

Ирина

45 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 40-50 років

Замітки з міткою «білий вірш»

Він ніхто.

Він ніхто. Але тільки він поруч
Коли так потрібний хтось.
Він ніхто, але тільки він притулить
по-материнськи тепло
Коли боляче усвідомлюєш, що матері нема.
Він ніхто, але лиш він міцне плече підставить
Коли усвідомлюєш з болем, що батька нема.
І зникне. Тільки но спробуєш наблизитись сама.

Коли важко нести - піднесе.
Запитає що їла, що пила, і чи тепло.
І знов зникне, тільки но спробуєш надто наблизитись сама.

Якщо ж відталятися - наздожене.
Якщо вибудувати стіну між собою і ним - знесе лобом й голими руками. З криком розпачу.
І гучно гримає дверима перед носом, щойно торкаєшся пальцями ніг його порогів.

Він завжди з іншими. І схвалює побачення.
Підкаже хто не той, а хто вартий. За ким варто повернутися, а за ким ні.
І з гуркітом ламає все, що щойно починає вибудовуватись.

Хто ж він? Він ніхто.
Але без нього, наодинці - ніяк і неможливо.
А з ним - нестерпно від самотності.






Вірш до загиблого на Грушевського. Білий вірш.

На Аскольдовій могилі Український цвіт!
П. Тичина

Мені хочется кричати, але я не маю голосу,
Хочу плакати, але не маю сліз.
Я йду туди, де ти лежав і ледь дихав,
Там увірвалось твое життя, друже.

Звідки поцілили в тебе вони,
Хто скерував ті кулі?
Хіба так важливо?!

Я вже знаю, як ти посміхаєшся,
Пєш каву, їси чи спиш.
Памятатиму як ти посміхаєшся,
посміхаєшся одними лише очима.

Я ходитиму там, де ти лежав,
І думатиму замість тебе і буду жити.
Буду цілувати дівчат і стояти в черзі до каси.

Я запамятаю тебе таким, що посміхається лише очима..




Пьяный от температуры бред спотыкающийся рифмой :)))




ЭТО МОЙ МАЙ!!!
Искрящаяся трава в лесу весеннем
Лучезарная улыбка и радости полный вздох
Беззаботность... и ярко-желтые лучи солнца слепящие
Пусть не все гладко и не все отлично в жизни
Только мне не до этого сейчас и ни единой мысли о том.

Влажный воздух леса черемухой цветущей пахнет, утро...
Я бегу наслаждаясь ветром в лицо с примесью хвои
Сырая тропа под ногами упругая и мягкая
Где-то ёжик спугнулся, убежал, притих

Утреннее солнце любит меня, ласкает
И я люблю тебя, лес! Улыбаюсь...

Вот и он здесь - очень милый мальчишка.
На велосипеде и с полной любви душой
Насобирал тайком ландышей мне, подарил и убежал, глупышка!
Оставив в памяти спортивный рослый силуэт и блеск копны черных волос.

Моё удивление и ту лучезарную улыбку безмятеги
Только птицы запечатлели и спели об этом песню на своём языке
Вот такой вот он май, мой былой Май, прощай!
И новый давай! Давай скорей наступай, Май!!!


























Пиво з присмаком туману

З побаченого напередодні

 

Похнюплену багатоповерхівку

Тендітними плечима підпираєш,

За морок зачепившись поглядом.

Пєш пиво з присмаком туману

 

Та липкої мряки…

                       Ліхтар підморгує ,

І вікна сито мружаться  - чужі!..

Похнюплена багатоповерхівка,

На тебе спершись, позіхає…

Їм байдуже!

                        Пєш пиво крижане...

  18.01.2011

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

 

Очікування.

Чекаю,

Мрію,

Страждаю.

Марю,

Жадаю,

Кохаю.

Злітаю

У думці

До неба.

Падаю.

Відроджуюсь

У твоїх

Обіймах.

Вірю:

Щастя

Прямує

До мого

Порогу.

Життя на руїнах

Занурююсь

у твої,

незрозумілого кольору 

очі.

Шукаючи у них

ніжність,

спіткаюсь об злість...

Лечу

на крилах фантазії -

розбиваюсь

об скелі

реальності.

Навіщо стільки

тривалості

у наших незустрічах,

і така швидкоплинність

у поглядах.

Так нестерпно жити

на руїнах

мрій.

Осінь.

Багрянцем вкриваються клени,

Жовтим полум"ям займаються берези,

У червоні шати увібрався дикий виноград,

Міддю відливає вбрання дубів,

Жовтогарячою строкатістю красується горобина,

У сарі місячного кольору вдяглися тендітні тополі -

Всі приготувалися до осінньго балу...

Закружляють у танку,

Захмеліють від жовтневих  п’янощів,bokali

Поскидають своє чудове вбрання

і заснуть... до весни...sleepy

*****

Сумом оповилася земля

Від реалій нашого буття,

І застиг у сутінках журби

Сенс життя.

Марево

Була мрія -

Лише марево.

Було щастя -

Лише марево.

Було кохання -

Лише марево.

Чи живемо?

Чи маримо?

Життя - мить.

Що людське життя?...

Лише миттєвість між минулим і майбутнім.

Немов падаюча зоря - блиснуло і згасло...

Не встиг навіть задумати бажання.

Сторінки:
1
2
3
5
попередня
наступна