згадка про вересневий вечір на Володимирській гірці

 

Пригадую... Вечірній древній Київ

Князь Володимир у задумі споглядав.

Зітхав Дніпро... Про що він мріяв?

Неголосно що князеві розповідав?

 

ПраЮний, Вічний, Дід Старезний - Час

Над містом сиві крила розпростав.

Дніпро, і гірку Володимирську, і нас

Двох м'яко присмерк вересневий огортав.

 

Незламний, в бронзі князь на постаменті,

Як хоронитель Києва, з хрестом стояв.

Світ поза часом, простором, в моменті

Завмер в молитві... Бога прославляв!

29.09.2010

 

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

 

 

 

Прочитав вірша у блозі ГлюкКозочки
http://blog.i.ua/user/890347/168967/?p=0#comments
та й заходився написати листа своїй Швейцарській знайомій.
Звісно жартівливого.

Пишу тобі, ГлюкКозочка,
В далекії края.
Далеко ж тебе чорт заніс,
Коханая моя.

Чи то сама заїхала,
Чи вітром занесло,
В далеке закордоннеє
Швейцарськеє село.

Там мати тебе виростила,
Там навчала жити.
І там же ти гарнесенько
Навчилась жати жито.

Скількох перекалічила
Сусідів, парубків.
Навряд чи перечислити
Усіх з покон віків.

Сусідці і кумі своїй -
Всім надала турбти.
Ще й головному лікарю
Ти придала роботи.

Такі осьо новиночки
З листа твого я взнав.
За це тебе,ГлюкКозочка,
Ще більше покохав.

Лишалась мені вірною
І в тридцять, й в п’ятдесят.
Такою і залишилась ти
Майже в сімдесят.

То ж почекай ще трішечки,
На пенсію піду,
Приїду у Швейцарію,
І там тебе знайду.

Листа свого закінчую,
Бо буков вже багато.
Чекаю з тобой зустрічі
У новорічні свята.

9 жовтня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Восьма-двадцять ранку.

Двоє. Оковита.

Пляшки з –пів розпито

Замість - до - сніданку.

 

Всі думки – в гарячці,

Інтелект – у сплячці,

І цироз талантів

В цих… Богів?... Атлантів?

 

Морів? Прометеїв?

Бахів? Галілеїв?

Веделів? Платонів?

Гауді? Патонів?

 

Геніїв? Пророків?

Світочів? Героїв?

******

Світ чеснот, пороків,

Чистоти і гною.

 

30-31.01.2012

© Copyright: Марина Степанская, 2012

Свидетельство о публикации №11202012750

Прочитав у блогах  Ми-шутка та NELLI мальовничі вірші про чудову осінь
http://blog.i.ua/user/677370/354520/?p=6#comments
http://blog.i.ua/user/189953/355087/
Був просто у захваті від змальованих там
визерунків осені.
Підійшов до вікна, глянув... і вирішив змалювати все, що там побачив.

Осінь на вікном ридає
Холод, злива, мряка.
Знає добре - не чекає
Тут її подяка.

Знов з'явилася неждано,
Не попереджала.
За вікном дощем холодним
Плакатися стала, -

Що її тут не чекають,
І ніхто не любить...
Слова доброго не скаже
І не приголубить.-

Хто ж тебе таку полюбить
Нудну і сопливу.
Замість сонечка даруєш
Сіру мокру зливу.

Подивись. Нечипурахой
Ти якою стала.
По землі дерев прикраси
Скрізь порозкидала.

Всі пташки помандрували
У далекий вирій.
В теплі норки поховались
Ховрашки і звірі.

Скрізь, куди не доторкнешся,
Лиш моква і холод.
Тим пташкам, що залишились,
Знов несеш ти голод.

На побачення не ходять
Молоді дівчата.
І бринять сльозинкой чистой
Сумні оченята.

Доміношники не мучать
Цапа за столами.
Вдома тупо на канапі
Дивляться реклами.

Всім, куди не повернешся,
Вже давно набридла
Твоя мокра, зла й холодна
Пика остогидла.

Припиняй, кажу, хутчіше
Свою мокру справу.
Бо надовго заробила
Ти недобру славу.

Осінній день 2009 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Тема не на часі, але є яскравою ілюстрацією того, як народжуються мої вірші .

Як і водиться, "дитина", себто вірш, народилась після 9 місяців виношування - доки "дозріли" правильні рими, і образи повністю сформувалися.

 

Вихор шалений сніжинок-валькірій!

Рвучко, синкопами дихає січень.

Світ захлинувся в імлі біло-сірій,

Щулиться, мружить засніжені вічі...

               Небо схилилось, на землю упало.

               Сніг ізгори вниз, навколо, усюди

               Сипле, вирує... Зимова навала!

               Білий полон, білий світ, білі люди!..

 

січень - 08.09.2010

 

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11111060164

 

Початок подій змальовано тут
http://blog.i.ua/community/1173/181155/
http://blog.i.ua/community/1173/181266/

Портосе, друже, де пропав?
До тебе справу маю.
Скоріш до дому повернись.
Бо тут тебе чекають.

Біда велика знов прийшла
У королівство наше.
І зрада знов своїм крилом
Над королевой маше.

Підступний ворог розпочав
Лихі творити дії.
Кохання ніжне розтоптав,
Лишив її надії.

Ганебний наклеп на любов
Злий ворог нашептав
І через злії дії ті
Король наш бранцем став.

Хоч Араміс і д'Артаньян
З ним поруч там були
Та захистити короля
Ніяк все ж не змогли.

Ми боротьбу поведемо
Усі із лихом тим,
І королеви з королем
Кохання захистим.

Від імені Атоса писав
Михайло ДІД.

Пішли дивитись грудню в очі,

Він у лісах давно заліг,

Де ієрогліфи сорочі

Зоря насипала на сніг.

Там вітер довгі монологи

Читає тіням самоти,

Там в кожнім дереві – епохи,

Живі історії, світи!

Там кожне судження – пророче,

Усі незлагоди – мов дим.

Пішли дивитись грудню в очі,

Пішли мовчати разом з ним.