хочу сюда!
 

Cветлана

43 года, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 25-45 лет

Заметки с меткой «стих»

Старая история

стихи Тушновой, звук шагов

я жду тебя, а ты не знаешь


ты не спешишь,

а тут готов заварник твой любимый с чаем


приди и молча посмотри:

все так же, все тобой знакомо


и кот угрюмо морщит нос,

мурлыча, думая ты дома


ключ от дверей не потеряй

быть может все когда-то с нами

еще случится невзначай

я не забыла, так бывало.


все тот же кот, все тот же чай,

домашний запах уловимый.


мы ждем тебя, ты у дверей?

я отворю тебе...

Желания, желания, желания...

Хочу... Желаний очень много.
Любовь, друзья, симпатия, дорога,
Здоровье, дельтаплан, горы вершина,
Костер, гитара, обаятельный мужчина,
Киндзмараули, шашлыки...
Из окон дома пляж и океан видны,
Пальчики ног в песок белый зарыла,
Волной морской с себя заботы и проблемы смыла...
Мазок к мазку и вот творенье рождено: картина
( В которой как могла я жизнь свою изобразила)...
Уютный домик, озеро лесное,
А рядом лодка. Всё полно покоя
И тишины. И запах трав пьянит!!!
И приключениями вдаль дорога вновь манИт....
Хочу.... Желаний много очень...
Согретые любовью дни и ночи,
Обласканные теплотой рассветы,
В которых на вопросы есть всегда ответы.
Хочу туда, где ценят откровенность,
Где уважение имеет вес и ценность,
Где дружбой дорожат и дорожат семьей.
Где каждый день бесценен простотой.






Немає ріднішої....

Вибачте, будь ласка . Але у вихідний, я зхотіла розбавити тематику ,,історїї,, на легенький віршик . 


Немає ріднішої за ту ,
Що дана Вам з дитинства,
Що долею спочивала у вашій дущі,
Країна ,яка повинна бути,
У вашому серці завжди !

Ви знайдете у вашій країні те,
Чого більше в світі нема,
Ті запахи найрідніші,
Де розцвітала найкраща весна .

Нехай всі говорять, що країна та бідна
Та для мене багатшої нема
Ці місця і краї я кохаю з дитинства
І в житті не забуду де Батьківщина моя !

Уходящей осени....




Вечерним небом хмурится восток, а запад алым стелется туманом 
и тишина, качаясь между строк, одарит в полночь поцелуем пряным. 
Осенний сплин уютен, словно шаль, что нежным пухом обнимает плечи, 
ведь эта ежегодная печаль естественна природе человечьей. 
Нам обещает зиму календарь, а в памяти еще пылает лето 
и потому, немного осень жаль, ее дождливой песни недопетой.

во мне

хотел быть героем да только кишка тонка
страусиная голова без имени

эй оставшийся в дураках
давай два шага за линию
с темы соскакивай
в небо вход видимо со двора
в дверь стучи зови этого как его
кто умеет в такое играть
зови сына плотника

успеть бы моргнуть глазом
пока не лопнуло
смейся тужи рассказывай
про то что с изъяном
жизнь подсунули одноразовую

как будто спьяну
ноябрь пошатнулся в окне
в безвоздушной яме
во мне

Відповідь Софійці, учениці 7-А класу середньої школі №30

Ось при всій моїй байдужості до віршів - буває, що чіпляє. Це зачепило у тому числі. Автор - Gorky Look (Горе Луковое). Він пише багато та талановито, але тільки прозу, та ще й російською переважно. А тут таке... Коротше, читайте, воно того варте.


Відповідь Софійці, учениці 7-А класу середньої школі №30 міста Бердянська

Привіт Софійко. Лист у адресата.
Ти запитала у своїх віршах:
Коли додому вернуться солдати?
Коли скінчаться сум, війна та жах?

Чи можна швидше — бо сумує мати,
Для доні час невесело сплива.
То ж знай, Софійко — «ратник» і «орати».
Є спільного походження слова.

Зв“язківці по верхів“ям тягнуть дроти,
Сапери в полі криють бліндажі.
Війна щодня - це звичка до роботи,
Не тільки мить звитяги у душі.

Робота йде по колу, слід за Сонцем,
Війна - та ж сама праця, як жнива.
Тим маєш знати: не війною, доцю,
А працею Країна в нас жива.

Ми взяли зброю — але люди миру.
Не нами був порушений той мир.
Я запитав у свого командира - 
Був вчителем суворий командир.

Той тесля, той електрик, той — музика,
Водій, бухгалтер, повар, програміст.
Із наймаліших та із найвеликих
Районів, областей, країв та міст.

В бою Тернопіль прикриває Суми.
Повстали в бій Карпати і Кавказ.
Незламний український Маріуполь.
Нескорений загарбником Донбас.

Ми не самі. Ми допомогу маєм.
В тім доля є твоя, не забувай.
Ми вистоїм до краю, і за краєм,
І ще за край, а треба — ще за край.

Москаль конає. Не чекав такого.
Ординська звичка — хапне та тіка.
Ми день за днем будуєм перемогу,
Допоки треба. Праця в нас така.

То може що не швидко - та невпинно, 
Шоб не зашкодить Нені зайвий раз.
Це москалю не шкода України,
Москаль хотів «всьо парішать січас».

Ми «парішаем» не москальським чином.
І праці нашій термін добіга
Коли останній клаптик України
Очистимо від бруду ворога.

***
В Широкіно є школа біля моря.
Ії торкнувся клятий «русскій мір».
Розбита цегла, спалені тополі,
Та дощ струмить із мінометних дір.

В кімнатах класних меблі перебиті,
Оселя смутку, туги та біди.
До школи вранці не приходять діти.
Ми маєм повернути їх туди.

Щоб школа над Азовським теплим морем
Дитячий знов почула сміх та спів.
Ми скажемо: «Но так! Зробили добре!»
Тоді вже ся повернемо домів.

З повагою, тактичні парамедики загону ASAP EMS "Ангели Тайри" - від свого імені, імені бійців 59 ОМПБр, Оперативно-тактичного угруповання «Маріуполь» та всіх вояків України.


Хто не в курсі - пояснюю. Горе Луковое, він же Святослав Носов, вже кілька місяців як пішов зі спокійного Києва та волонтеріть парамедиком там, де вище сказано.



на нуле

пойди затянись ещё парочкой мокрых
бери и пиши о пространствах мёртвых
и прочей пустой ебуле
пиши с такой беспристрастной мордой
как будто кипиш человек за бортом
а ты на нуле

Счастья вам мои любимые друзья!

Пишу вам всем,мои друзья,
О том,что жизнь в любом раскладе хороша...
Неважно,осень золотая или зимушка-зима...
Иль лето жаркое или красавица весна...
Всегда душа поёт от счастья,что жива.
Проснувшись утром-радуемся дню...
Хоть хмуро за окном-хоть солнце ярко светит...
Мы рады даже сильному дождю...
И хочется босым по лужам побродить как дети.
Цените каждый миг,мои друзья...
Что жизнь вам дарит в этом бренном мире...
И верьте,жизнь в любом раскладе хороша...
Не будьте на неё вы никогда в обиде.
Цените миг,минуты и года...

Счастья вам мои любимые друзья!
!

до мая

целым быть жить одной жизнью
быть вином единым единым хлебом
на фоне деревьев красками выжженных
в городе захлопнутом небом
небом заштопаным серой лоскутью
в мира волну вжимаясь
по вертикали столбика ртути 
до мая

камень

в стекле отражения  контур
оставшийся от неравенства
человека  и комнаты
с которым ему не справится
с которым вечер по следу
уходит за будущей темнотой
всего лишь материей предан
бархатной и густой

*

пепел на головы минутам
неба размокшими лепестками 
игра в ожидании утра
камень ножницы бумага
камень
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
402
предыдущая
следующая