Все відбувається востаннє...

Все відбувається востаннє:

Світанок, вечір, сміх та гнів,

Відверта ненависть, кохання,

І теплий дотик літніх днів,

Багряно-жовті падолисти,

Морозні вікна, довгий сон,

Години без людей і змісту,

Розмови доброї полон.

Приходять хмари, сяють грози,

За горло спекою бере,

Наївна щирість сіє сльози,

Поваги вимага старе,

Душа лікується вустами,

Ламає між людьми стіну…

Все відбувається востаннє

Й життю підвищує ціну.


Я в землю вріс, маленький пагінець...

Я в землю вріс, маленький пагінець

Людського нестаріючого дуба,

Зубами смерть скрегоче білочуба

І хитро мружить очі Праотець.

Збігають сни з небесної гори,

Течуть неквапно судження і соки,

Свої навперегін рахують кроки

Непосидючі дні та вечори.

А я гадаю, може є мета

У тому, що встромляю в небо віти?

Чи стану я опорою для світу,

Чи просто з мене витешуть хреста?


А вчора обіцяли прохолоду...

А вчора обіцяли прохолоду,

Красивий сніг на заспанім гіллі,

Якусь неординарну насолоду,

Крихкі морозні дотики на склі,

Кришталь калюж, великі кучугури,

Небесний синій погляд вдалині,

Та інші чудеса температури,

А зустрічались люди крижані…


Вакуум

Між прокльонами

І подяками,

Між ненавистю

Й розумінням,

Рукотворний існує

Вакуум,

І зоветься він

Онімінням.


Я ріжу слова...

Я ріжу слова,

Розбиваю на пари,

Ще трохи емоцій –

І страва буде,

У небі застигла

Хмаринок отара,

А пастись за обрій

Чомусь не іде.

Великі, малі,

Та усі безіменні

Скуйовджені вівці

З краплинок води,

Вже досить в гордині

Дивитись на мене,

Полили б якісь

Почорнілі сади.

А може нап’ються?

А може розквітнуть?

А може засяють

Плодами не раз?

Я ріжу слова,

Розкладаю на блюдцях,

І ходить довкола

Збентежений час.


А десь на недосяжних Філіппінах...

А десь на недосяжних Філіппінах,

В кокосовому й пряному раю,

Палає в небі цедра апельсина

Й кричать папуги в мангровім гаю.

Де землю в давнину поцілували

Колючі жовті промені зірок,

Перетирає хвилями корали

У білий, наче борошно, пісок.

Там по лісах розбіглись дивні квіти,

Казки самі злітають на сувій,

Там навіть зараз ходить тепле літо,

А тут – зима, мороз та сніговій.


Серце гуде соло...

Серце гуде

соло,

Вікна уже

сині,

Хоче душа

волі,

І до небес

лине,

А в небесах

тихих,

Без балачок

грому,

Чути лише

видих –

В янголів теж

втома.


Я тобі подарую сон...

Я тобі подарую сон,

Я тобі подарую спокій,

Розпочнеться новий сезон,

І не стане тоді мороки,

І буденність прискорить хід,

Зарубцюються давні рани,

Стане тепло й розтане лід,

Бо мене в тому сні не стане.


Обрій пекла заграва...

Обрій пекла заграва,

Різала тіло ночі,

Тихо літала слава

І закривала очі.

Туга шукала слово,

Хтось заробляв копійку,

Сироти та удови

Ставили Богу двійку.

Віри було замало,

І забагато солі,

Обрій пекла заграва,

А обпікала долі.


В моєму коконі так тихо...

В моєму коконі так тихо,

В моєму світі добре так,

Немає заздрощів і пихи,

І на прокльони вічний брак.

Там злого умислу немає,

Там не бажає жити страх,

Там тільки осінь, що минає,

І тінь твоя по всіх кутках.


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
236
предыдущая
следующая