Профиль

rutzit

rutzit

Украина, Каменец-Подольский

Рейтинг в разделе:

Свежие фотографии

Я ріжу слова...

Я ріжу слова,

Розбиваю на пари,

Ще трохи емоцій –

І страва буде,

У небі застигла

Хмаринок отара,

А пастись за обрій

Чомусь не іде.

Великі, малі,

Та усі безіменні

Скуйовджені вівці

З краплинок води,

Вже досить в гордині

Дивитись на мене,

Полили б якісь

Почорнілі сади.

А може нап’ються?

А може розквітнуть?

А може засяють

Плодами не раз?

Я ріжу слова,

Розкладаю на блюдцях,

І ходить довкола

Збентежений час.


А десь на недосяжних Філіппінах...

А десь на недосяжних Філіппінах,

В кокосовому й пряному раю,

Палає в небі цедра апельсина

Й кричать папуги в мангровім гаю.

Де землю в давнину поцілували

Колючі жовті промені зірок,

Перетирає хвилями корали

У білий, наче борошно, пісок.

Там по лісах розбіглись дивні квіти,

Казки самі злітають на сувій,

Там навіть зараз ходить тепле літо,

А тут – зима, мороз та сніговій.


Серце гуде соло...

Серце гуде

соло,

Вікна уже

сині,

Хоче душа

волі,

І до небес

лине,

А в небесах

тихих,

Без балачок

грому,

Чути лише

видих –

В янголів теж

втома.


Я тобі подарую сон...

Я тобі подарую сон,

Я тобі подарую спокій,

Розпочнеться новий сезон,

І не стане тоді мороки,

І буденність прискорить хід,

Зарубцюються давні рани,

Стане тепло й розтане лід,

Бо мене в тому сні не стане.


Обрій пекла заграва...

Обрій пекла заграва,

Різала тіло ночі,

Тихо літала слава

І закривала очі.

Туга шукала слово,

Хтось заробляв копійку,

Сироти та удови

Ставили Богу двійку.

Віри було замало,

І забагато солі,

Обрій пекла заграва,

А обпікала долі.


В моєму коконі так тихо...

В моєму коконі так тихо,

В моєму світі добре так,

Немає заздрощів і пихи,

І на прокльони вічний брак.

Там злого умислу немає,

Там не бажає жити страх,

Там тільки осінь, що минає,

І тінь твоя по всіх кутках.


Коли утечу я із міста...

Коли утечу я із міста,

З полону бетонних глиб

Туди, де повітря чисте,

Немає хвилин і діб,

Туди, де річки прозорі,

Де сяє молочний путь,

Тоді посміхнуться зорі,

Та братом своїм назвуть.


Вперед, туди де тепле море...

Вперед, туди де тепле море

Туманів носить світлий пух,

Де сріблом сяють мідні гори –

Мета великих відчайдух.

Де величаві галеони

До здобичі торують путь,

І запрацьовані пеони

На пасовиська лам ведуть.

Де кожна тішиться клітинка,

Душа не має берегів,

І у печері древній Інка

Чека повернення богів.


Стиглий жовтень ніби занімів...

Стиглий жовтень ніби занімів,

Хмарами фарбує небо набіло,

Літо орендує пару днів

І воно чомусь зоветься бабиним.

Але ж в нього сива борода

З павутинням на гіллі бурштиновим,

Некваплива стареча хода

І воно повинно зватись дідовим.



Осінь кричить журавлями...

Осінь кричить журавлями,

Сіє туман в саду,

Журиться до нестями,

Все їй не до ладу.

Хоче вона розради,

Хоче вона тепла,

Але усе позаду,

Ніби і не жила,

Наче пора світами

Вештатись досхочу…

Осінь кричить журавлями…

Начебто я кричу…


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
236
предыдущая
следующая