хочу сюда!
 

Оля

35 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 29-37 лет

Заметки с меткой «філософська лірика»

Вірш українською на конкурс

А сонце - то Бог
-----------------------

Торбинку з коханням повісив на цвях 
В коморі бажань, та закрив навіть дверці.
Шукаю десь сонце,  десь там – в небесах,
І Бога шукаю в розбитому серці.


А сонце то – Бог, а Бог – то кохання,
Та тільки існує ще якийсь лиходій.
Він хмари збирає всім на страждання,
Бо зимно завжди від тих його дій.


Так, сонце закрито! Ми як, посліпли,  –
Все хмари над нами – під сонцем ті хмари.
І я вже не птах з крилом білокрилим,
І тут про кохання ніхто вже не марить.


Лишилось мені блукати у снах
Неначе примара – істота без плоті.
Та сон той один – вбігаю на дах,
Щоб хоч вгамувати себе у польоті...


Скоріше за все… Так! - потрібно на дах,
Ще трішки і буду ось там – на звороті.
Мій Бог, заблукав я в дарованих днях,
Пробач, що бажаю літати без плоті…


Торбинку з коханням повісив на цвях,
А з нею і крила свої там зоставив.
Понуро вже йду, бо – зовсім не птах,
Бо мрія крилата мене вже не вабить…


18.02.18

© Copyright: Віталій Тугай

а конкурс цей тут: http://blog.i.ua/community/6924/2250921/
там є посилання на всі  конкурсні роботи 

Майте бога у душі

Маймо Бога у душі
Не лиш на словах!
Бо судитиме Всевишній
По наших ділах.

Потаємні наші думи
Господь усі знає,
І якщо вони лихі,
Звісно ж покарає.

Десять заповідей Він
Людям колись дав,
Щоби кожен у житті
Щастя лише мав.

Але людство так сказало:
"Нам потрібна воля!!!"
А тепер ось нарікають,
Що такая доля.

Намагаються у інших
Щось та відібрати,
Бо неварто!(Така думка)
Їм такеє мати!

І Господь такії дії
Геть не пробачає,
Й при нагоді свою кару
Уже посилає.

Тож задумайтесь, Шановні,
Чи треба грішити?
Можна навіть сотні раз
До церкви ходити.

Але знайте, не знайдемо
Ми прощення в Бога,
Якщо заздрісна душа
І віра убога.

Майте Бога у душі,
Не смітіть словами!
Адже буде Божий суд.
Повірте, над нами!!!

А сонце - то Бог…



Торбинку з коханням повісив на цвях 
В коморі бажань, та закрив навіть дверці.
Шукаю десь сонце,  десь там – в небесах,
І Бога шукаю в розбитому серці.


А сонце то – Бог, а Бог – то кохання,
Та тільки існує ще якийсь лиходій.
Він хмари збирає всім на страждання,
Бо зимно завжди від тих його дій.


Так, сонце закрито! Ми як, посліпли,  –
Все хмари над нами – під сонцем ті хмари.
І я вже не птах з крилом білокрилим –
ніхто про кохання тут навіть не марить.


Лишилось мені блукати у снах
Неначе примара – істота без плоті.
Та сон той один – вбігаю на дах,
Щоб хоч вгамувати себе у польоті...


Скоріше за все… Так! - потрібно на дах,
Ще трішки і буду ось там – на звороті.
Мій Бог, заблукав я в дарованих днях,
Пробач, що бажаю літати без плоті…


Торбинку з коханням повісив на цвях,
А з нею і крила свої там зоставив.
Понуро вже йду, бо – зовсім не птах,
Бо мрія крилата мене вже не бавить…


18.02.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018
--------------------------------------------------
мій официальный сайт "Камін для душі":
                              http://lesovihok.avtor.me
          та авторська строрінка на Фейсбук
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Серпень-павук


          нарешті спробував написати вірша українською            

серпень-павук 
вже по-тихеньку плете собі бабине літо, 
крок мій, як друк
колишніх, чорних тих машино-писаних літер.

колишніх – так!
літер, що б’ють не папір, як тоді, але душу. 
чорний той знак,
римою закарбувати на серці все ж мушу.

час для подяк – 
осінь дари вже духмяні нам щедро готує,
та на полях
втомлених сонцем нещадним, дощ спрагу вгамує.

м`ої плоди - 
це і скорбота, і посмішка літу, що гасне…
я не один – 
мрії  ведуть до нової весни мене власне.

літо піде -
осінь із сивим дощем з’їсть усю павутину,
але про те,
сам я перлиною в тій павутині застину.

спогади рук
все це без жалю зруйнують, в вітрах зачарують.
серпень-павук…
так, ці комахи і справді у світі існують.




06.08.17

             
                 читайте мене  на  моєму офіційному сайті
                               http://lesovihok.avtor.me
                      читайте меня на моём  официальном 
                       авторском сайте "Камин для души":
           

Пробудження

                      Насті Нікітіній присвячую


 Потомлений місяць під ранок скорився –

Завис в верховітті надгризеним сиром.

І гомін у полі увись покотився

Дзвенячим пташиним нескореним виром.

 

Вдихаю на повну пянкого повітря,

Милуюся шалом квітневої млості.

Літаю, мов голуб, купаюся в світлі

Старого, як Всесвіт, величного сонця.

 

І все це безмежжя в собі уміщаю,

Захоплююсь величчю Божого світла.

Я небо усеньке, мов книгу, читаю,

І хочеться жити! Так хочеться жити!

                                         Лариса Журенкова



Оптимістичне

Коли від болю стиснуться вуста, 
Обпалиться душа від світу, 
Я і  тоді горітиму до тла, 
Бо не бажаю просто тліти.

Коли спаде із мене білий цвіт, 
І старість підійде зрадливо, 
Я все одно любитиму цей світ
І буду все одно щаслива.

Коли ж мене тихенько позове
В краї далекі потойбіччя, 
Тоді побачиш в розчерках небес
Моє усміхнене обличчя!


Христос воскрес!

В той день ішов Він на Голгофу, 
Ніс на собі животворящий хрест.
Народ Йому кричатиме вже потім:
- Христос воскрес! - Воістину воскрес!

Тоді ж тягнув Він непосильну ношу, 
За ним товпилася  юрма пуста.
А Він кривавим умивався потом, 
Від спраги тріскались вуста.

Саднили рани на руках Месії, 
 А від важкої ноші ноги гнулись.
І розуміла, плачучи, Марія, 
Що від Ісуса люди відвернулись…

А розпинали, Господи, як страшно!..
- Терпи, Ісусе! - шепотів до Себе.
Байдужий  натовп хоронив  довчасно - 
Холонуло від сліз зчорніле Небо.

Принизити хотіли: смерть ганебна, 
Бо розіп'ятий, бачте, на хресті...
А Він гріхи усіх прийняв на Себе, 
Спаситель людства, Мученик Святий!

Сьогодні світ хрещений йде до Бога, 
Слова лунають із землі й небес
(Як їх не вистачало на Голгофі…)
- Христос воскрес! - Воістину воскрес!

  Христос воскрес, дорогі читачі й блогери!

Вітрам не спотикатись об мости



Ніхто із нас не зміг сказать: "Прости..." -
Ми руйнували, що  створили.
А вітер спотикався об мости, 
Які безжально вдвох палили.

Кривавили в агонії тіла, 
Стриміли в них отруйні стріли.
І пульсували в жилочках слова:
"Не так прожить життя хотіли..."

Між перемог, досягнень і невдач
Ми ненароком зустрічались.
Злітало з уст моїх палке: "Пробач..."
У відповідь: "Прости" - зривалось.

Та різними шляхами нам іти, 
Зустрівшись, мовчки усміхатись.
Об спалені, зруйновані мости
Вітрам уже не спотикатись...

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
11
предыдущая
следующая