Блоги

ВО “СВОБОДА”...Моє знайомство з цією політсилою силою почалося ще у далекому 2006 році, коли я вперше прийшов в Сімферопольський осередок об`єднання. З того часу, кілька років поспіль, я був її активним симпатиком, цікавився діяльністю, брав участь в акціях. Вже тоді в мене виникали питання, на які я намагався знайти відповіді, але це виявилось дуже складною справою. В першу чергу мені було дивно. чому Свобода є  такою “закритою” навіть зі своїми членами. Довідатись будь яку інформацію вкрай важко, а часом і не можливо. Спершу я це пояснював обережністю, щоб не дати зайвої інформації можливим провокаторам. Але з часом зрозумів, що не в цьому справа. Просто так в них заведено. Воно то в принципі не смертельно, та всеж катастрофічний інформаційний вакум на фоні безлічі чуток, розмов, припущень і відвертих звинувачень, створює відчуття невпевненості і породжує сумніви, додає все нові і нові питання до низки існуючих. І цей тягар чим далі стає більш гнітючим. Дана ситуація сприяла тому, що я швидко позбувся “рожевих окулярів” і зайнявся більш глибинним дослідженням. Результати виявились невтішними. Але про це трохи згодом.

Спершу хочу дати визначення поняттю НАЦІОНАЛІЗМ, Це потрібно для того, щоб мати від чого відштовхуватись будуючи свої судження і мати підстави для тих чи інших висновків. 

То що ж таке УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ? Існує багато тлумачень цього слова, які не важко знайти в
інтернеті, в словниках, та інших джерелах. Для мене ж український націоналізм — це ПАТРІОТИЗМ В ДІЇ. 
Іншими словами, справжній український націоналізм мусить знаходити свій прояв:

1. в практичних діях, направлених на захист національних інтересів Уукраїни, принесенні практичної
    користі в розбудові держави, в сприянні розвитку і поширенню української мови, культури, науки, освіти, у відстоюванні прав і інтересів громадян україни. 

2. в протидії будь яким внутрішнім чи зовнішнім загрозам, агресіям чи впливам, направленим на нанесення шкоди інтересам української держави і нації, в будь яких формах чи проявах.

В сучасному українському політикумі ми, нажаль, бачимо підміну цих понять зовсім іншими, не притаманними українському націоналізму сурогатами. Під брендом “націоналістична сила” в нас виступають організації,
ідеологія яких має дуже мало спільного з націоналізмом. Послідовники расизму, шовінізму, нацизму вміло маскуються, називаючи себе націоналістами, що має негативні наслідки, заважає популяризації ідеї націоналізму в суспільстві, викликає в людей невірні асоціації. 

До таких псевдонаціоналістичних сил можна сміливо віднести і ВО "Свобода". Чому? От про це і піде далі мова

.Як я вже писав вище, позбувшись ілюзій, змінивши сліпу захопленність Тягнибоком і фанатичну відданість Свободі, на виважену цікавість, я почас збирати інформацію. Збирав я її у будь який спосіб. Щось знаходив в інтернеті, багато розмовляв зі свободівцями різних областей України, обмінювався думками з членами інших патріотичних партій та об`єднань. Та найбільш повне уявлення в мене сформувалося, коли я побачив Свободу "з середини". Ні, я ніколи не був її членом, але мені запропонували бути довіреною особою Олега Ярославовича на останніх виборах Президента України 2010 року. Я дав згоду і це дало мені змогу бувати на виступах лідера, бачити і брати участь в роботі штабу, бачитись з Тягнибоком особисто. Після закінчення виборчої кампанії я остаточно визначився зі своїм ставленням до Свободи, зрозумів хто вони є і в чому полягає їх роль на політичній арені. Цим хочу поділитися з вами. Але не буду втомлювати довгими текстами, натомість спробую подати інформацію у вигляді блоків: "міф-реальність", "питання-відповідь" і завершу викладенням висновків, до яких я дійшов. На додаток, приведу кілька цитат відомих і не дуже людей, про Свободу. Це послужить додатковим підтвердженням змісту даного матеріалу. Сподіваюсь, що дана тема буде вам цікавою і ви зробите власні висновки з прочитаного. Буду вдячний за коментарі по темі.

“МІФИ — РЕАЛЬНІСТЬ”:

1. МІФ: “ВО "Свобода" - єдина сила українців!”

   РЕАЛЬНІСТЬ: На щастя не єдина. І нажаль не найкраща.
   

2. МІФ: ВО "Свобода" — націоналістична сила.

   РЕАЛЬНІСТЬ: Свобода лише позіціонує себе як націоналістичне об`єднання. Реальна ж її діяльність свідчить про те, що це псевдонаціоналістична партія.
   

3. МІФ: ВО "Свобода" прагне потрапити у владу, щоб мати більше можливостей і повноважень для відстоювання інтересів простих українців, боротьби з ворожим режимом, захисту національних інтересів України, сприяння розвитку і укріпленню держави.

   РЕАЛЬНІСТЬ: ВО "Свобода", попри свою жорстку опозиційну позицію, чомусь користується неабиякою лояльністю і терпимістю влади. Тож логічно буде припустити, що дане об`єднання є політичним проектом, завдання якого в наступному:
   

   - перетягнути частину електорату від конкурентних владі політичних сил,
   

   - зкомпроментувати націоналістичний рух, сформувавши недовіру і вороже стпавлення до нього з боку населення,
   

   - дезактивувати активних і дієздатних націоналістів, переорієнтувавши їх потенціал з практичної діяльності на піар-шоу.
   

   - сприяння розколу правого табору та протидія об`єднавчим процесам.

"ПИТАННЯ — ВІДПОВІДІ":

1. ПИТАННЯ: Чому Свобода не співпрацює з іншими патріотичними силами? Чому уникає спільних заходів?

   ВІДПОВІДЬ: Тому що Свободу цікавить лише власний піар. А будь яка співпраця і спільні дії передбачають досягнення якоїсь конкретної мети, виконання якгось спільного завдання. І діяти спільно можуть сили, які є споріднені ідеологічно, мають подібні принципи і переконання, ставлять перед собою схожі завдання. А Свобода завжди виступає одноосібно, виділяючи себе з загального правого руху - “Свобода, мовляв, єдина сила українців!”. І цей факт є знаковим. Очевидно у Свободи є свої особливі приорітети, цілі і завдання.
   

2. ПИТАННЯ: Чому Свобода є "закритою" організацією з авторитарною
   системою управління?

   ВІДПОВІДЬ: На перший погляд, це може бути обумовлено необхідністю забезпечення безпеки. Оскільки Свобода позіціонує себе як право-радикальну націоналістичну силу, декларує боротьбу з режимом, наголошує, що нібито перебуває в жорсткій опозиції до влади, то цілком природньо мати напівпідпільний статус. Але чи в цьому причина? На мою думку, таємничість Свободи обумовлена тим, що її справжні цілі і її міссія не співпадає з тими принципами і гаслами, які вона декламує. Націоналістичні гасла є лише прикриттям справжнього обличчя Свободи, маскою актора театру політичного абсурду. І щоб уникнути викриття, потрібно встановити залізну дисципліну та забезпечити контроль інформації. Що вони і роблять
   

3. ПИТАННЯ: Чому ВО Свобода віддає перевагу масовим шоу з прапорами, смолоскипами та партійною символікою, замість практичної діяльності? Чому більшість їх ініціатив не доведені до логічного кінця?

   ВІДПОВІДЬ: Тут все просто. Робити реальні корисні справи важко і це не одразу помітно, бо більшість дійсно потрібних справ потребують ретельної підготовки і багаторічної кропіткої праці на перспективу. Для досягнення результатів доводиться докласти значних зусиль, помітними вони стають не одразу, а визнання і оцінки, як правило з`являються лише через кілька років. Ці незручності не лякають тих, хто дійсно вболіває за результат справи. Свободу ж цікавить лише проникнення у владу і перетягнення на свій бік частини електорату опозиційних до влади сил. Найкоротший і безпрограшний спосіб досягти цього — політичні шоу (марші, мітинги, акції) з розмаїттям символіки, гучними гаслами і сміливими заявами. Тим більше, якщо фінансується це не з власної кишені.
   

4. ПИТАННЯ: Чому, із всього різномаїття націоналістичних партій і об`єднань, лише ВО Св. має вільний доступ до ЗМІ і є частим гостем політичних ток-шоу на телебаченні, в тому числі і на підконтрольних владі телеканалах?

   ВІДПОВІДЬ: Напевне тому, що ВО "Свобода" всупереч іміджу, не представляє загрози для існуючої влади, а є її союзником на політичному полі бою. І ще тому, що ВО "Свобода" - єдина “право-радикальна сила”, яка не має фінансових проблем і може собі дозволити потужну рекламну кампанію. Нікого це не дивує?
   

5. ПИТАННЯ: Чому з лав Свободи з дивною постійністю виходять люди, не рідко цілими групами?
   

   ВІДПОВІДЬ: Тому, що задекларовані Свободою принципи не знаходять відображення в діяльності організації. Тому, що ніжто не займається ідеологією. Тому, що кар`єру в Свободі роблять не активні, принципові і ініціативні члени, не ідеологи, не патріоти, а “грошові мішки”, які інвестують прект “Свобода” з метою отримання прибутків і збільшення впливу. Матеріалістичний практицизм на практиці замість ідеологічного патріотизму на словах.
   

6. ПИТАННЯ: Чому діяльність ВО "Свобода" є майже нульовою у південно-східному регіон?
   

   ВІДПОВІДЬ: Тому, що з людьми півдня і сходу потрібно працювати. Необхідно грамотно і зважено розвіювати міфи про “ворогів-націоналістів” і “фашистів-бандерівців”, нав`язані радянською системою. Керавництву Свободи це не потрібно.
   

7. ПИТАННЯ: Чому "свободівці" часто використовують жести, атрибутику і гасла, які дозволяють ототожнювати їх з расистами, нацистами? Чому серед "свободівців" багато язичників?

   ВІДПОВІДЬ: Це я можу пояснити або злочинною недбалістю керівництва у питаннях кадрової та ідеологічної роботи, або ж це робиться навмисне. В такому разі, ці дії можна кваліфікувати не інакше, як цілеспрямована дискредитація ідеї українського націоналізму, і закріплення в свідомості громадян стереотипу, що “націонахзізм — це зло”, а “націоналіст — ворог”.

ВІДОМІ І НЕ ДУЖЕ ЛЮДИ ПРО СВОБОДУ:

Політолог Олексій Гарань::

«Моя полеміка зі "Свободою" йде з 2004 р. Тоді відомі висловлювання п. Тягнибока були активно використані владою на користь Януковича. Один проросійський політолог задоволено казав мені: "Найкраща агітація за нас на сході – це прокрутити відеозаписи виступів Тягнибока. Так само нинішня влада немало зробила для того, щоб розтиражувати заяви пані Фаріон (я нещодавно перечитав їх і жахнувся її трактуванню безневинного імені "Ліза" – див. сайт "Свободи" – це був справжній подарунок для пропагандистів ПР!). Або ж програмова вимога відновити ядерний статус України, бо ця нереальна вимога лише сприяє російським спробам дискредитації України на міжнародній арені… Гадаю, все це не є випадковим. Тому що Тягнибок – ідеальний спаринг-партнер для Януковича (як колись Симоненко і Вітренко, риторично-радикальні з іншого флангу, були такими ж для Кучми). Але подальший його успіх насправді залежатиме від того, чи зможе нарешті стати ефективною нинішня парламентська опозиція. Якщо не зможе, і націонал-демократичні сили надалі будуть займатися взаємним поборюванням – тоді Тягнибок набиратиме очки. А Партія регіонів може цьому і посприяти».

Ярослав Грицак (професор Львівського національного університету ім. І. Франка):

не виключає співпраці двох радикалізмів – радикалізму Партії регіонів і
радикалізму «Свободи» – і вважає, що причиною цьому є не тільки збіг, а й
серйозні зв’язки. На його думку, партія «Свобода» не є «аж така принципова чи така чиста». Очевидно, що вона співпрацює з багатьма силами, хоча не завжди ця співпраця є виразна. «У будь-якому випадку, я думаю, що перемога «Свободи» є на руку Партії регіонів, тому що очевидно, що партія «Свобода» не може виграти на рівні України, але вигравши в Західній Україні, вона послаблює позиції суперника регіонів у масштабі всієї України»

Ю.В. Тимошенко: 

- "Свобода - той тип опозиції, про яку мріє Віктор Янукович"

Тарас Кузьо (доктор, професор, старший науковий співробітник кафедри українoзнавства в Університеті Торонто):

http://blogs.pravda.com.ua/authors/kuzyo/4cc857662e546/

В'ячеслав Березовський (екс-заступник голови вінницької обласної організації ВО Свобода):

«За минулий рік багато людей пішло з партії, більше десяти, але суть навіть не в кількості, а в якості. Здається, авторитетні люди їм не потрібні, люди, які уособлюють українську ідею.»

«Олексій Фурман (голова вінницької свободи, бізнесмен) перетворив обласну організацію "Свободи" у приватну фірму, організацію тоталітарну, яку використовує для досягнення власних цілей... Про це повідомлялося Тягнибоку, але реакції «нуль».

Іван Семанишин (екс-член ВО Свобода): 

- "Ми закликаємо людей не вірити лідерам "Свободи", які свій популізм та обман прикривають ідеями служіння Україні. Ми втомилися бути учасниками цього фарсу, протестуємо проти нього та рішуче заявляємо про те, що реальні ідеї цієї політичної сили та її керівників насправді не збігаються з політичними, ідеологічними та моральними цінностями, які проголошує партія
"Свобода".

- Напередодні виборів у партії почали з’являтися нові люди, які ніколи не були прихильниками "Свободи", а тепер під виглядом боротьби з існуючим режимом вони разом з керівниками місцевих осередків партії вирішують лише особисті інтереси, складають та очолюють партійні списки до місцевих рад. Вони імітують боротьбу з режимом, вводячи людей в оману", і
додає: - "особливо цинічним є те, що цей фарс вони влаштовують за гроші того самого режиму, з яким вони нібито борються". «реальне протистояння і
боротьба з беззаконням чинної влади не є метою партії в її нинішньому вигляді.»

Ігор Дуда (член КУНу, м. Сімферополь):

“Спитайте будь якого кримчанина, що він може сказати про діяльність ВО "Свобода" в Криму. І вам скажуть - "нічого", або здивовано запитають: "А разве в Крыму есть Свабода?". Це тому, що діяльності Свободи в Криму не видно, а не видно її тому, що діяльності просто нема. Дійшло до того, що на партійний з`їзд до Києва не моги набрати склад делегатів від Криму і запрошували всіх бажаючих. Проблеми українців Криму чомусь Свободу не цікавлять. Хоча проблем тут більше ніж в будь якій іншій області України. Виходить що знову, за гучними патріотичними гаслами криється великий "пшик". А шкода. “

““Коли у січні 2010 року організовувався пікет на знак протесту проти спроби рейдерського захоплення єдиного на півострові незалежного україномовного часопису “Кримська Світлиця”, то до участі запрошувались всі місцеві патріотичні сили. В підсумку, 23 січня, на захист української газети вийшли представники КУНу, УНП, ГО “Українська громада Криму”, ГО “Патріот України”, діячі культури, прості читачі і передплатники газети. Мені було з одного боку дивно, а з іншого прикро, що педставники місцевої Свободи відмовились від участі в акції.”

“Мене дивує те, що представників ВО “Свобода” не побачиш ні на богослужіннях в УПЦ КП, ні на заходах присвячених державним святам. Я розумію, що в Києві та Львові святкування більш масові. Але, на моє переконання, в Криму тема єднання українців, підтримки патріотичних заходів та ініціатив є більш актуальною.”

Юрій Шухевич:

«...суджу про партії не з гасел і декларацій, а по конкретних діях. Вони (ВО
“Свобода”) прийшли до влади, відтоді минуло вісім місяців. Що за цей час конкретно зроблено для Львова, для Львівської області, Івано-Франківської
області, для Тернополя, де міський голова зі «Свободи»?... Обласна рада, звичайно, може прийняти політичну заяву з того чи іншого питання. Але загалом обласні та міські ради мають займатися не високою політикою, а конкретними справами. У Львівській області - найгірші дороги… Це для прикладу. Таких питань багато. Чому не займаються ними, а переймаються
лише заявами, деклараціями?

Ще перед виборами я виступив у міськраді. Говорив не лише про «Свободу», а й про «Пору», БЮТ, і називав прізвища. Я сказав їм: «Ви б'єте себе в груди, що є спадкоємцями Коновальця, Шухевича. Але якби Шухевич сьогодні встав із могили, то вас усіх тут перестріляв би як мародерів». Це стосується не тільки «Свободи», вони всі... Просто в одних більше гасел, в інших - менше. Але ділити комунальне майно, землю, бюджет - тут вони всі майстри.»

Дмитро Ярош (полковник “Тризубу ім. С. Бандери”) :

“Справа у тому, що український націоналізм є повністю самодостатнім, він не потребує додатків або обмежень. Для нас – це аксіома. Для декого ж із провідного членства „Свободи”, мабуть, це теорема, що потребує доказів.

Наприклад, основоположник філософської складової українського націоналізму Дмитро Донцов беззаперечно довів, що націоналістичний рух за своєю природою не може бути партійним, а свободівці вважають, що може. В основі українського націоналізму лежить ідеалістичний світогляд, а партія „Свобода” ставить на перше місце матеріалізм – вивищує соціальне перед національним, прикриваючись до того ж однією із праць нашого ідеолога Ярослава Стецька „Дві революції”. Такий шлях є хибним, бо вирвати із контексту цілісної ідеології щось окреме – це не націоналістичний, а сектантський підхід. Це ж саме роблять, наприклад „Свідки Єгови” з християнством. Куди це заводить – відомо.
Нещодавно один із провідних молодих „ідеологів” тягнибоківської партії у своїй статті про „соціал-національну революцію” на офіційному сайті „Свободи” дописався до того, що „національне – це мета, соціальне – шлях до цієї мети”. Тобто, з їх точки зору, шляхом соціальних (а, може, соціалістичних?) перетворень ми прийдемо до національної свободи. Таке вже було – під час визвольних змагань початку двадцятого століття ці тези пропонували українцям соціалісти винниченки, що знищили державу, продавшись своїм соціалістичним російським братам. До того ж в цій партії на рівні внутрішньої пропаганди культивуються не християнські цінності, а поганство, що, на їх думку, має допомогти збудувати „велику соціал-національну Україну”. А це також концептуально різниться з основними ідеологемами традиційного українського націоналізму.

Зрозуміло, що в „Свободі” є чимало патріотів і націоналістів, але шкода, що їх дорогоцінна енергія витрачається на ефемерні соціал-націоналістичні доктрини, а не на боротьбу за державність і свободу української нації. Якщо так буде тривати і надалі, то горе-політикани, прикриваючись національною риторикою, знову заведуть частину пробудженого народу на соціал-націоналістичні чи націонал-соціалістичні манівці.”

ВИСНОВКИ:  А висновки зробіть самі ))

Я народився і виріс в Криму. Так склалося.  Давно відомо, що не все в цьому житті вирішує людина, і багато з того, що відбувається з нами і навколо нас, відбувається не за нашими планами і бажаннями. Бо існує ще Вища Сила, Божа Воля, яка визначає перебіг подій, створюює нам певні умови, ставить нас перед вибором, підкидає нам різні випробування і спокуси, впливаючи на наше життя і в якійсь мірі його нівелюючи. Отже в тому, що мені судилося стати кримчанином, мабуть теж є якийсь сенс і  якась незбагнена невідворотність. Значить я маю бути саме зараз і саме в
цьому місці. І значить тут є якась місія, котру я повинен виконати, роль, яку я
повинен зіграти, отримавши наприкінці свого життєвого шляху або шану і повагу, або осуд і зневагу, або ж просто забуття.

Та мова зараз не про мене. Мета цієї статті привернути увагу читача до самого себе, спонукати кожного з вас заглянути вглиб себе, задуматись над тим хто ми є на цьому світі, в цій конкретній державі, на цій території? А також згадати ким були наші предки, чим займалися, які мали цінності, про що мріяли, що нам передали і чому навчили? І, співставивши відповіді на ці два блоки питань, визначитись, а чи так ми живемо, чи не втратили ми в гонитві за успіхом, будуванням кар`єри, суспільною адаптацією чогось  глибшого, важливішого, головнішого, того, що зв`язує нас з корінням нашого Роду, дозволяє відчувати себе частинкою Великого Древнього Цілого, ім`я якому — Українська Нація.

Оскільки я є мешканцем найпівденнішого регіону України, то мені більш близькі проблеми саме українців Криму. Про це і піде мова.

Я думаю, немає потреби багато розповідати про рівень розвитку і поширення української культури на півострові, про популярність української мови, про відношення і ставлення до всього українського. Це всім відомо і не є таємницею. Я ж хочу привернути увагу до причин, залучити всіх вас, читачів, до пошуку шляхів вирішення існуючих проблем в різних сферах життя української громади Криму, будь то мовне питання, чи питання освіти, чи  питання, що зачіпають соціальні, духовні, культурні чи якісь інші аспекти життя кожного з нас. Адже ніхто не скаже що в нас все добре і нам більш нема чого бажати. Проблеми є, і їх багато. Зупинюсь на тих, котрі мене особисто обурюють і дивують найбільше:

1. Мовне питання. Української в Криму не чути. Прикро, сумно але факт. Якщо навіть дуже постаратися і пошукати, то можна знайти залишки мови лише десь у віддалених селах, серед стареньких бабусь, та й то спотворену “суржиком”. Чути російську, чути кримськотатарську,
   іноді чути індійську, арабську, англійську. А от рідну і співочу можна
   почути лише влітку на пляжі, по телебаченню або на нечисельних заходах біля пам`ятника Т.Г. Шевченку в Сімферополі. Чому так? Чому ми вважаємо за поганий тон спілкуватись рідною мовою? Що це?
   Вживлений нам «радяною» комплекс меншовартості? Чи наша національна толерантність, що часто межує з мазохізмом і рабською безхребетністю? Невже в нас остаточно згас той вогник волелюбності і звитяги, що на протязі тисячоліть зберігав нашу самоідентичність,
   самобутність, унікальність і не дав нам зникнути, розчинившись серед інших народів Світу? Сподіваюсь що ні. Сподіваюсь, що він просто приспаний, пригнічений, закиданий привнесеним мотлохом, але ще жевріє, і до нього можна достукатись. Задумайтесь над цим. В мене є друг. Він росіянин. Та попри те, він не соромиться розмовляти українською в громадських місцях, добре знає історію, відзначає знакові події, шанує наших героїв і національні звичаї, відвідує нашу церкву і вважає за необхідне вдягати вишиванку на державні свята.
   Я глибоко поважаю цю людину. Бо вона є прикладом того, яким повинен бути громадянин України, не зважаючи на його національну приналежність. Хто з нас, українців може похвалитись хоча б цим?
   Наведу ще один приклад. Уявіть, що ви переїхали жити до Сполучених Штатів Америки. Це багатонаціональна, англомовна держава.. Ви вливаєтесь в місцевий соціум, вирішуєте питання з
   роботою, з житлом. І при цьому до вас звертаються англійською. Вам спаде на думку дивуватись, обурюватись і заявляти про американізацію? Ви станете вимагати, щоб з вами спілкувались вашою рідною мовою, бо англійської ви не розумієте? Впевнений що ні. Ви або вивчите англійську, або найматимете перекладача. І це правильно. Так є і так має бути. То чому в окремих регіонах України
   спілкування українською вважається проявом націоналізму (в спотвореному розумінні цього слова), або ж трактується як утиск національних свобод і насильство? Чому вперте небажання представників нацменшин вивчати і вживати українську, вважається нормальним, а україномовний українець в Україні сприймається як
   надзвичайне явище?
   

2. Друковане слово. В Криму з року в рік бореться за виживання єдиний
   україномовний часопис “Кримська Світлия”. Проблеми з фінансуванням, проблеми з друком і розповсюдженням, проблеми з передплатою. Чому так? В Криму існує чимало кримськотатарських
   видань, безліч російськомовних. То чому ж ми, українці не підтримуємо свого? Чому не тримаємось за своє? Чому свого не відстоюємо і не захищаємо? Чим обумовлена ця байдужість і пасивність? Намагався знайти в книгарнях Сімферополя книжку Ліни Костенко “Записки українського самашедшого”.  На мене дивились круглими очима і двічі викривили ім`я видатної поетеси, назвавши її
   спершу Аліною, а потім Лєною Костенко... Довелося замовляти в Києві. Зате книжки українофоба Д. Табачника “Украінскій фашизм” рясно красувалися на полицях.
   

3. Питання релігії. В кожному великому місті Криму, а також в багатьох населених пунктах меншого формату є православні храми, церкви, каплиці. В Сімферополі їх близько десяти. І всі вони чомусь московського патріархату. За останні десятиріччя значно зросла кількість мусульманських храмів. Мечеті будують в кожному місці компактного проживання кримських татар. Скільки ви знаєте українських храмів (УПЦ КП чи Греко-католицьких) на півострові? Одиниці. І здебільшого, це не повноцінні духовні споруди, а пристосовані під церкву житлові приміщення. Чому так? Чому і тут ми пасемо задніх і не вимагаємо задовільнення своїх релігійних потреб?
   

4. Питання освіти. Школи з українською мовою викладання в Криму рідкість. Щастя якщо при освітянському закладі відкривають “український” клас. Та якщо такий і існує, то його всіма способами намагаються скоротити, об`єднати з іншим класом, закрити. І не тому, що немає попиту, не тому, що нема бажаючих, а просто тому, що існування таких класів чомусь муляє керівництво шкіл. І ми мовчимо. Ми не даємо цій інформації розголосу. Ми і тут не відстоюємо свої інтереси. Чому?
   

5. Питання культури.  Це взагалі болюче питання. Прадавні українські
   традиції та звичаї в Криму забуті давно і цілковито. Ми замінили Різдво Новим роком. В нас не в моді вертепи, в нас не водять козу, щедрівки та колядки якісь безбарвні і мають на меті лише отримання від господаря грошової винагороди. Цього року на Різдво, до нас приходили колядники. Діти буркотіли якісь коротенькі рифми на суржику, головний зміст яких був не сповістити “Благу Звістку”, а зводився до банального “дайде дядьку п`ятака”, чи “дайте дядьку гроші, будете хороші”. Вигляд і вбрання було не кращим. Дівчатка
   були з нафарбованими губами, розмальованими обличчями, з якимось гіжками-антенками на голові, а хлопчики нагадували піратів. Все це дійство нагадувало скоріш хелоуін чи вторгнення інопланетян, ніж Різдво Христове. Але я розумію, що діти не винні. Їх не було кому навчити як треба. Їм не пояснили зміст святі і значення коляди...Ми також не святкуємо “Івана-Купала”, “Маланку”... Людина в етнічному одязі, чи хоча б з окремими його елементами викликає щонайменше подив і цікавість на обличчях перехожих. В нас нема місцевих
   етноколективів, гуртків з вивчення національних ремесел. Навіть звичайна українська символіка, така як “тризуб” чи “сварга” викликають у кримчан незрозумілі асоціації і агресію. Хіба не дивно бачити це в Україні? І чи не ми самі винні що воно так є?
   

6. Питання історії. Попри те, що історія нашого народу древня і велична, ми чомусь не тяжіємо до її вивчення, до пошуку правди, до аналізу та власної оцінки тих чи інших подій. Нам простіше слухати і вірити в міфи, створені нашими катами-поневолювачами. Нам кажуть, що
   Мазепа зрадник, бо він нібито зрадив Російського царя. І ми не задумуємось над тим, що зрадником він був лише в очах Російської імперії, яка ніколи не вважала українців окремою нацією, і завжди лише використовувала і грабувала наші землі, привласнювала  інтелектуальний та фізичний ресурс, вкрала нашу історію. А про те, що Мазепа дбав в першу чергу про інтереси України, бажав її самостійності, збудував безліч церков ми забуваємо. Комуністи і виховані в СРСР називають Бандеру бандитом і ворогом. І то правда. Для них, для їх режиму він був ворогом. Бо ця людина спромоглася очолити найпотужніший рух спротиву українців проти окупаційних режимів Гітлера і Сталіна. Бандерівці давали відсіч звірствам поляків, що винищували українські села, не шкодуючи ні старого ні малого. Вони чинили опір кривавій радянській системі, та гітлерівській експансії водночас. В них була одна мета і одна заповітна мрія – Самостійна Україна. Тому Бандера наш герой. І не слід боятись, що комусь це може не сподобатись.
   

7. Наша єдність… Я давно замислююсь над питанням, де її шукати. Як пробудити в нас відчуття національного братерства? Дивлюсь на кримських євреїв, вірмен, греків, татар. Всі вони є цілісною, згуртованою спільнотою. Вони виступають єдиним фронтом в відстоюванні інтересів цілої громади загалом і кожного її члена зокрема. Це можна спостерігати і в земельних питаннях, і в  питаннях
   працевлаштування, соціальної допомоги, забезпечення житлом, тощо. Ми живемо кожен в своїй шкаралупі. На святкування Дня Незалежності України на площі збирається півтори-дві сотні людей, а
   на менш значущі свята й того менше. Ми не здатні об`єднатись у спільній біді, не здатні розділити спільну радість. Ми не можемо разом відстоювати свої права і вирішувати свої питання. Ми не здатні стати силою, з якою будуть змушені рахуватися і до вимог якої дослухатимуться. А потім ми киваємо на владу, «на москалів», скаржимось на лиху долю. Хоча самі ж її собі й будуємо.
   

Як бачите, питань і проблем, які потрібно якось вирішувати, вистачає. Тож не щукаймо винних де інде, а почнімо з себе. Бо якщо городина не росте, чи сад не родить, то не рослина винна і не в землі причина, а справа в господарі. Як не оброблятимеш землю, не додаватимеш гною, не засіватимеш вчасно, не полотимеш бур`ян й не поливатимеш, то врожаю не буде.

Сподіваюсь, що викладені тут питання знайдуть відгук. І якщо, читаючи ці рядки, в когось в Душі щось ворухнеться, якщо хоча б хтось замислиться і зробить для себе висновки, якщо хоч кілька людей почнуть робити трохи більше для України ніж робили досі, значить ще не все втрачено. Шануймося. Гуртуймося. Засіваймо кримську ниву українським зерном. І, прийде час, зберемо врожай.

 
1. Пам`ятник леніну на центральній площі Сімферополя.
 

2. Пам`ятник леніну поблизу Сімферопольського залізничного вокзалу.

3. Пам`ятник дзержинському в селищі Мирне (передмістя Сімферополя).

4. Пам`ятник радянським воїнам, вбитим вояками УПА. (Плоша "Радянська")

5. Пам`ятник першому секретарю Кримського обкома КПУ (1967-1977) Кириченко М.К. (Набережна/центр)

6. Пам`ятник першому секретарю Кримського обкома КПУ (1961-1967) Лутаку И.К. (Набережна/центр)

7. Пам`ятник комсомольцям всіх поколінь... (Дитячий парк)

8. Пам`ятники піонерам-героям... (Дитячий парк)

 

 

 

 

 

У четвер, 25 листопада 2010р., на центральній площі Сімферополя відбувся мітинг-протест підприємців проти прийняття Верховною Рабою України нового податкового Кодексу. Захід проводився у рамках Всеукраїнської акції протесту і на знак підтримки подій на Майдані у Києві.

Що було цікавим, незвичним і приємним для мене, так це гасла, що лунали на площі. Я не часто чув в центрі Сімферополя, а тим більше з вуст так званих "русскоязичних" - "Схід і Захід - разом!", "Разом нас багато! Нас не подолати!".

Дуже багато критики і обурення було висловлено на адресу діючого прєзідєнта та нової біло-блакитної влади.

Було висловлено тезу, що "...нас очєрєдной раз обманулі. У нас теперь общий враг - власть партіі рєгіонов. И против нєйо нам нужно бороться всєм вмєстє. Больше в Криму нє должно вознікать конфліктов на национальной почвє. Ми всє гражданє одной страни - Украіни. І ми должни вместе бороться за єйо развитиє і процветаніє. І на западє, і на влстоке, и на сєвєрє, і на югє."

Цікаво. Народ явно прозріває. І то тішить )))

Тиждень терпів я від голоду муки,

Плакав, ходив, простягаючи руки,

Врешті й ходить я не зміг,

Ледве дійшов і упав на поріг.

Встав би, підвівся...Та зрадили сили...

Плакали діти, баби голосили,

Федір, мій син, на лежанці лежав...

Звісно-каліка, терпів і мовчав

Рачки над вечір поліз я по двору,

Ледве добрався і вліз у комору,

Наче уже переміг я й біду...

Їсти не хочеться, смерти вже жду.

В ранці на другий день зирк! У руки

Хтось мені суне ковалок макухи!

Хто це? Це ти, мій сусіда, Петро...

Бог хай віддячить тобі за добро.

Слина пішла. Затрусилися руки.

Боженько милий! Ковалок макухи!

Де ти? Пішов вже... Аж нагло онук

Вихопив в мене ковалок із рук!

Хотів я схопитися, побігти, догнати,

Вирвати з рота! Навколішки стати...

Вже я підвожусь і падаю знов...

Впав непритомний, прокинувся-кров.

Мабуть забився... Вже близько до краю...

Крутиться все навкруги ... умираю...

В кого б спитати — чи з'їв хоч онук,

Може і в його хтось вирвав із рук.

"На территории Крыма РУССКИЙ ЯЗЫК ВНЕ ЗАКОНА"
Таку заяву виголосили лідери політичної партії "Русское Единство", після того як "не впізнали" в бюлетенях назву своєї партії.
Під номером 13 в списку значиться "РУСЬКА ЄДНІСТЬ" .
Отаке воно містичне число "13"

31 жовтня 2010 р. - вибори до органів місцевого самоврядування..
За тиждень до виборів, стають дедалі помітнішими і масовішими брудні технології. Одна з них ПІДКУП ВИБОРЦІВ. Хтось робить ставку на вже перевірені і "легендарні" кілограми гречки або цукру для пенсіонерів, хтось робить символічні подарунки інвалідам та онкохворим, інші ж просто підкупають солодкими обіцянками, які навіть не збираються виконувати. І все це робиться заради отримання найвищих цінностей сьогодення - ВЛАДИ та ГРОШЕЙ.
Є вислів: "НА ВОЙНЄ ВСЄ СРЄДСТВА ХОРОШИ". Цікаво почути вашу думку.

Погоджуєтесь ви чи ні з цим твердженням?

Відповідайте на питання та аргументуйте свою позицію в коментарях. Дякую.

14 жовтня, на річницю створення Української Повстанської Армії, в Криму, в місцях масового скупчення людей (зупинки транспорту, площі міста, університети, кінотеатри, тощо) невідомими націоналістами було розклеєно інформаціїні листівки про УПА.

Пропоную вашій увазі деякі з них, котрі мені вдалося зфотографувати:

Хто щось знає про нагороду зображену праворуч - чорний хрест з червоними краями, з зображенням Р. Шухевича всередині, зі зхрещеними золотими мечами на задньому плані? Нагорода закріплена на чорно-малиновій стрічці.
Будь ласка поділіться інформацією.