хочу сюда!
 

Александра

44 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 39-49 лет

Заметки с меткой «спогади»

сумно :(

Сьогодні, розгрібаючи старі документи, знайшла вітальну листівку від свого покійного дядька. В час високих технологій він присилав вітання виключно поштою. Ніяк не змирюся, що могилка на кладовищі якось співвідноситься з ним, досі чекаю його на свята в гості... 
 

Шкода, що такі хороші люди йдуть якось "невчасно"... 
Хай в мирі спочиває... roserose

"Когда я на почте служил ямщиком..."

Була в моїй трудовій діяльності і робота кур"єром... Щоправда не довго. Хочу розкрити плюси та мінуси цієї діяльності з особистого досвіду.

Влітку перейшов я на іншу роботу, трохи огледівся, а так як робота позмінна, то вирішив свій вільний час проводити з толком...Почав підшуковувати підробіток, але працівники з нестабільним графіком особливою популярністю у роботодавців не користуються. Взяли мене в одну контору кур"єром... А діло було перед самою КРИЗОЮ, тож зайвий заробіток міг бути не таким і зайвим... Розказали мої права та обов"язки і видали мені проїздний на трамвай-автобус...(Було це якраз перед подорожчанням проїзду)


В оголошенні вказувалося, що можливо заробити до 100 грн в день! Може і можна, але я, працюючи не щоденно, мав надію отримати 1,5-2 тисячі гривень за місяць money. Для цього потрібно було рознести понад 100 журналів в день. (Оплата здійснювалася  за розрахунком 90 копійок за журнал, хоча МенсХелс і Космополітен цінувалися трохи вище...) Хтось уявляє собі 100 журналів?  Це багато! А 100 адрес у певному районі? Короче, мій особистий рекорд був 56 журналів, район "обслуговування" тягнувся від Куренівського парку по Московському проспекту, з поворотами в різні провулки,  далі по Героїв Сталінграду до метро Мінська. По прямій на карті вийшло щось близько 10 км, і це не враховуючи повороти біля будинків та східці. Найкоротший маршрут був по ресторанам Подолу... Туди треба туло доставити по пачці безкоштовних газет... Так, як я працював не постійно, то і постійного району у мене теж не було, тож часто приходилось шукати адреси в нових районах...

Але це було навіть цікаво... Побачив багато цікавих місць, про які навряд чи коли дізнався б,  краще розгледів окремі куточки міста, у якому проводиш майже пів життя, але практично нічого про нього не знаєш, багато часу проводив на повітрі, а не за монітором чи телевізором, бачив цікавих людей, дивні будинки (особливо у приватному секторі), цікаві графіті та об"яви, зробив певні відкриття у собі та для себе, практично не було часу на дурацькі песимістичні думки, пропав животик, що почав було виділятися sila ...

 

Виявляється багато людей досить прихильно відносилься до кур"єрів: підказують потрібну адресу, впускають у під"їзди, погоджуються передати пакунок сусідам, яких зараз нема дома... Справжне лихо для кур"єрів, це домофони phone. Так як робочий день кур"єра приблизно співпадає з робочим днем більшості жителів будинку, то приходилося обзвонювати не одну квартиру, щоб знайти живу людину... Або чекати поки хтось вийде з під"їзду... help А от будинки з консьєржами, це справжня благодать... Більшість клієнтів просять лишати корреспонденцію у них. А ще мені дуже сподобався мікрорайон по Героїв Сталінграду (що на Оболоні), будинки 2-10 зроблені дуже толково з власною інфраструктурою, між ними навіть єдитячі садочки, схожі на казкові замки...І ще одне цікаве спостереження: більшість дверей з кодовими замками стоять відкритими, а двері з домофоном зачинені... whosthat

Дещо інші проблеми з доставкою пакетів до офісів... Здебільшого вони розміщені на територіях колишніх заводів, займають там якісь кімнати чи цілі корпуси, але там трапляються такі лабіринти і розміщення не підлягає нормальній логіці... Деякі контори настільки високої думки про себе, що вказують лише адресу заводу і назву фірми... Спробуй знайди... Зате, у більшості випадків, винагородою слугує посмішка гарної секретарки... smile Тут я зрозумів для себе ще одну річ: мабуть у мене в душі є непереборна тяга до затишку та гармонії... angel Іноді просто дивуєшся, як люди можуть працювати у настільки жахливих приміщеннях, іноді на 50% завалених якимось ящиками, за столами ще моделі 50-х років...

Були і досить цікаві побажання по доставці, наприклад, прохання закидати пакунок на балкон, якщо хазяїв нема дома чи лишати журнал під ковриком... smeh

Зараз вже все і не згадаю... Але, коли ввечері стомлений повертався додому і рахував відомості, то виходило, що заробив десь 10-30 гривень... Зате "угулявся" до дурі! sleepy А от за цей час я протер п"ятки у зимових черевиках та повністю доконав свій рюкзачок, були і витрати по мобільному (питав код дверей чи як саме можна знайти будинок/офіс), а заробив лише 310 гривень з копійками... Тобто сальдо від"ємне вийшло... sad Та зараз лишилися тільки позитивні спогади, хоча і тверда впевненість, що кур"єром грошей не заробиш...

Всі фото зроблені на маршрутах у місті Києві мобільним телефоном. А скільки всього лишилося "за кадром..." А скільки ось таких цікавих дрібничок ховається у внутрішніх дворах...

Любіть своє місто, вивчайте його і милуйтеся ним...love

Спогад)

З щирими усмішками

Тупотіли ніжками

Літніми дібровами

З росами медовими,

Травами духмяними

Ранками рум'яними...


Затишками житніми

З стежками привітними...

Стрункими берізками,

Голосами різними...

Ніжними, далекими

Білими лелеками...

Соснами ледачими,

Ягодами смачними,

Польовими квітами

Зустрічало літо!

            * * *

Все дитинство у минуле

За хвилину промайнуло...

Шкільні історії

В усілякий іюашних флешмобах, як правило, не беру участь, але конкурс шкільних історій зацікавив. Отож, ловіть шкільні спогади.
Правда, кажуть, що треба розділяти і писати по одній історії. Ну, якщо так треба, то пізніше розділю.

1) Це було в старших класах (9-11). Урок фізики. Новий вчитель був дивакуватий: давав лабораторну або контрольну, а сам кудись виходив з класу. Одному бешкетнику-хулігану набридла ця інтрига і після того, як вчитель вийшов, він, вичекавши, пішов. Через декілька хвилин — по коритору тупіт. Вбігає захеканий. Каже: "Вчитель стоїть у вчительскій і курить". Раптом, не проходить і хвилини, заходить вчитель і одразу до того хулінгана. Вліпив йому двійку за погану поведінку.

2) На батьківські збори зазвичай не ходили, але одного разу чогось прийшли. Було нас декілька учнів. Причому, цілком чемних і пристойних. Але одному захотілось щость утнути. Він взяв в кабінет математики в замкову щілину всунув сірники. Наступного дня якраз був урок математики. Вчитель довго ругався. А урок пройшов у іншому кабінеті. Замок той, здається, зняли. "А кто єто сдєлал?!" так і не зізнались.

3) По дорозі до школи, з сусідським школярем, біля одного з дворів, побачили мопса (це такий собака з сплющеною мордою). Він щось фиркав. І ми стали його передражнювати і фиркати. "Фр" — і він так само. Скажемо деркілька раз "Фр!", а потім мопс віднукується і йде за нами. Йшли так один квартал. А потім дивимось, пес не відстає — довелося заходити в школу не через ворота, а перелазити паркан.

P.S.: Самі спогади, здається, вже писав. Ну, нехай ще будуть.

Спогади-росинки



Я зберу з павутинки росу і до кожної росинки загадаю бажання.
І тримаючи близько до серця росинки, по одній кожен день буду я діставати.
Кожен день щоб почути Тебе і відчути, як у старі часи з привітанням.
Я нічого в Тебе не попрошу, але росинки Тобі не віддам я.


П.С.: хтось стирає із пам'яті,
а хтось колекціонує спогади. 
У кожного свій дар.

Що для вас 9 травня?

Прокинулась. Подивилась на календар... пригадала, як у дитинстві відзначали цей день.
В моїй сім'ї не залишилось ветеранів. Та й на моїй пам'яті їх і не було. Батько мого дідуся, мій прадід воював і загинув на фронті, але це було ще тоді, коли мій дід був зовсім маленький. А мого дідуся вже давно немає серед живих.
Що для мене 9 травня?
Пам'ятаю, як навчаючись у школі, нас збирали на парад, ми всією школою з квітами йшли до місцевого пам'ятника. Стояли і слухали ветеранів, які розповідали про гіркі воєнні роки. Деякі діти непритомніли (ні, не від тих розповідей, а від палючого сонця під яким доводилось стояти годинами, може й ні, але так здавалося), а решта просто чекали закінчення параду, щоб побігти в магазин і купити морозива. 
Що для тих дітей 9 травня?
Пам'ятаю,як будучи у підлітковому віці, та і в юнацькому ми ходили в ліс на "майовку" і там пили за перемогу. Хоча, може і суті тієї перемоги мало хто осмислював.
Що 9 травня для сучасної молоді? Що цей день значить для вас особисто?
"Пам'ятаємо..." часто чую цей лозунг сьогодні по телеканалах. Але що ми пам'ятаємо? Я народилась в кінці 80-х, описала, що я пам'ятаю. А що пам'ятають ті, хто народились в 2000х, адже зараз це вже дорослі люди.

Що для мене 9 травня? Так, це день перемоги! Перемоги над війною, яку вели наші прадіди. Заради чого вони загинули? Миру.... але що ми маємо зараз? Зараз на території України, вже не один рік йде війна.І сьогодні, в цей день, мені як ніколи хочеться святкувати перемогу не лише ту, яка була 75 років тому, а перемогу над війною, яка є зараз. Щоб не гинули люди за чиїсь амбіції і переконання, щоб ніяка паскуда (будь то німецький фашист чи російський найманець) не лізла в нашу країну. Щоб Україна дійсно була самостійна і незалежна! 

Про дитяче пияцтво

...Гучно та бучно святкували чийсь день народження) Приїхали родичі, та їхні дітиська. Дорослі дружно та чемно засідали за величезним столом, вживали, базікали про усе на світі. Малеча тим часом з вереском гасала по квартирі, що була досить величенька, та дозволяла носитись, ховатись, щось перевернути і це одразу ніхто не помітить)
...Дорослі одне одному старанно підливали в посуд досить моцні напої, що дуже не подобалось мамі, та подобалось татові crazy  ...Мама свій кон'як тишком вилила в чашку з під чаю - типу я випила, більше зась, навіть не агітуйте, та не питайте, чи хвора, чи там стукачка)
...Я розпашілий від забав підлетів до мами, нічого не питаючись - можна, чи не можна, мамин "чай" залпом закинув в горлянку Тай остовпівomg ..Якийсь дивний чайок мамця п'є... Мамця теж в ступорі - чоловік старанно заливає будку, а тут ще мале жахнуло зовсім не ситро...
...Трохи походивши по кімнатах в міркуваннях, що це було, я чемно та тихенько вирубавсь на дивані до наступного ранку.

...Буяло спекотне літо, ми насолоджувались канікулами, стрільбою з рогаток, плаванням в ставку на половині старих воріт - ще той крейсер) ...Монголо-татарські "перевірки" садків та грядок, відвідування найвищих горищ старовинної частини Львова - сонечко крізь дірки в дахах лазерними нитками прошивало напівтемряву, та сила силенна інших розваг, іноді не дуже чемних)
...Перед тим навесні народився молодший брат, мама в кухонній шафці завжди тримала баньку з кип'яченою водою - щось малому постійно було потрібно) Або соску сполоснути, або щось гаряче розвести, та таке інше) Мені не пощастило, що було спекотно. Мені не пощастило, що тато перед ЦИМ гарно "полікувався" розведеним спіртом, та поставив поруч з банькою кип'яченої води баньку з чистим спіртом...
...Спрага загнала мене на кухню до омріяної шафки, я схопив баньку з "водою", та рвучко зробив декілька козацьких ковтків... Очі вилізли на лоба - викапаний рак, дихання стало - ні туди, ні сюди.. Здавалось, від рота до дупи я самохідна мартенівська піч...  Вже не довіряючи вмісту отих клятих баньок, я кинувся до крану з водою...
...Добре що канікули - я з половиною чорно-синьо-бурого писка довго смішив маму з татом, а дворові хлопці все ніяк не вірили, що то я спіртом попік писок, а не отримав гарної подачі від якогось Тайсона.

Школа, школа, ностальжи )))

       Не знаю хто як, а я любила ходити до школи.
Насамперед мені подобалось спілкування з однокласниками, мабуть ще зі школи подобалось спостерігати за людьми, за їх вчинками і аналізувати. Хоча і навчатись мені подобалось. Можливо був якийсь цікавий азарт. Хотілось більше чогось нового взнати. Особливо чекала коли роздадуть нові підручники і можна буде їх скоріше полистати.
Найбільше подобалась географія, історія, геометрія, біологія у всіх її проявах (ботаніка, зоологія, людина) - це що стосується предметів для мозку.umnik
Ну і хто ж не любить фізкультуру? sila  Де можна не сидіти нудно 45 хвилин, чекаючи перерви, а навпаки погасати, пограти в баскетбол, пострибати та і взагалі отримати відносну волю lol


Ще любила працю, бо там теж була якась відносна свобода і творчість, та ще й 2 підряд уроки такої лафи. З самого початку 4 класу ми були розділені на 3 умовні бригади і в такому складі  ми готували їжу, шили, в"язали, вчили нас різним побутовим речам.
Коли у нас був блок по приготуванню їжі, то ми любили самі поласувати приготованим і пригощати хлопців одноклассників. І радість була для всих, нам  - бо були горді, що ми вже щось вміємо зробити, а хлопцям звичайно щось смачненьке поласувати mmmm lol  

А що вам подобалось, чи не подобалось в школі?
Які предмети більше любили?

16%, 3 голоса

16%, 3 голоса

11%, 2 голоса

16%, 3 голоса

5%, 1 голос

11%, 2 голоса

26%, 5 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Рік без коте

Восени рівно рік, як не стало нашого коте Рижика. Нова кицька, плин часу та зміни в домашній обстановці — притупили спогади. Інколи навіть не віриться, що він був з нами. Тільки на дачі і в гостях у родичів згадки самі по собі виринають. Добре, що крім спогадів залишились фотки. Хоча... починаю розуміти, чому відеоблоги стають популярнішими. Ефект присутності може забезпечити тільки відео. Тому добре, що за два місяці до того, як він помер, засняв відео поведінки на дачі. Тепер є пам'ять на згадку.

Нажаль, про пам'ятник поки розмов не було. Але думаю, що не завадив би.

А ще чомусь замість спогадів починаю роздумувати над останніми годинами життя нашого улюбленця. Не знаю з чим це може бути пов'язано. Можливо з тим, що не мав змоги відтермінувати відхід. А можливо від того, що не був присутній на похованні.

 

...Спогади про море... у перший день зими

Сріблясте, блискуче і сліпуче, грайливе і живе, немов неспокійна ртуть - море... У гарячих променях сонця, що хилиться до заходу... Плюскоче і збурюється легенькими хвильками на сонячній доріжці... А ближче до берега - підіймає легким прибоєм хвилі і крадеться мільйонами білих рухливих пальчиків по мокрому піску... Лащиться. Перебирає дрібні камінці і мушлі, проситься і припадає до ніг... І, у німому очікуванні, з легким шелестом відринає назад, клубочиться вирвами, і знову у вічній надії біжить назустріч... А на обрії, на сході - стоять-пливуть велетенськими стовпами рожеві кораблі хмар, торкаючись височенними мачтами безмежжя, ватерлінією занурившись у горизонт...
Хочеться із ним говорити. З морем. І здається на якусь мить, що воно мене - розуміє. Чує мої думки, читає відчуття - і глибоко входить у саме нутро душі... Величне! Грізне. Ніжне і ласкаве... Безмежний розлив солоно-гіркуватої води, занурившись у яку, відчуваєш, як тисячі дрібних сріблястих голочок упиваються у тіло, перебігають по ньому, поколюють іскорками життя і сліпучої холодної сили. І  я - щоразу - дивуюся і щасливію від цього!