хочу сюда!
 

Zoya

41 год, водолей, познакомится с парнем в возрасте 37-47 лет

Заметки с меткой «крим»

За півроку до портів Криму незаконно зайшли майже 600 суден

Серед порушників – вантажні судна й танкери.

За останні півроку, від 1 серпня 2017-го до 31 січня 2018-го, до закритих морських портів анексованого Росією Криму зайшло 591 судно-порушник. Серед них вантажних - 422, танкерів – 169.

Про це повідомляє Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України.

"До закритих морських портів тимчасово окупованої території України під прапором Російської Федерації зайшло – 528 суден, решта 63 суден під прапорами інших країн світу. Найбільшу кількість заходів зафіксовано під прапорами Палау – 16, Республіки Того – 14, Сьєрра-Леоне – 9 та Союзу Коморських Островів – 6. Під час моніторингу фактів порушень режиму тимчасово окупованої території України до уваги враховуються тільки танкери та вантажні судна", - ідеться в повідомленні.

У статистиці вказана інформація про судна, на яких працює AIS (Automatic Identification System).

Зона під назвою: Крим


Новости Крымнаша: Любовь к России разбилась о скалы сурового бытия


Что сказать, сдулся патриотизм… Явно сдулся.

Новости Крымнаша: Любовь к России разбилась о скалы сурового бытия

1. В 4 утра оккупанты провели обыски в домах крымских татар: в селе Новый мир в доме Исмаила Рамазанова, а также в Старом Крыму в доме 27-летнего водителя Мухсина Джамбаза. Мухсин на момент обыска был на работе, однако после получения информации о ворвавшихся в дом оккупантах, сразу же приехал. В ходе обыска в доме были выбиты окна на глазах у перепуганной пожилой матери крымского татарина, которая на тот момент была одна. После этого обыска оккупанты отправились в квартиру в пос. Приморское, где проживает сам Мухсин, и тоже провели в ней обыск. Обоих крымских татар — Джамбаза и Рамазанова — увезли, а Рамазанова по пути в “следственный комитет” ещё и избили. Кроме того, оккупанты сообщили, что якобы “нашли” в доме у Рамазанова 20 патронов (фото и видео).

2. Оккупанты будут судить 31-летнего жителя Симферопольского района за слова на интернет-радиостанции, в которых они усмотрели “экстремизм”. Напомню, что вчера оккупанты приговорили 55-летнего жителя Керчи к 2,5 годам лишения свободы условно и штрафу 50 тысяч рублей за высказывания против россии на интернет-радиостанции. И, естественно, у керчанина якобы “нашли тротил и патроны”.

3. В Крыму к матери осужденного 18 января за публикацию в соцсети ВКонтакте видео в 2012 году Гирая Куламетова Зареме Куламетовой пришли полицаи оккупационного режима. На Куламетову донесли, что она якобы оскорбляла главного полицая Кировского района. 37-ой год.

4. Оккупанты отметили “день инженерных войск”, сообщив, что “для Евпатории этот день имеет особое значение, ведь на территории города дислоцируется военная часть!”. А раньше в Евпатории “дислоцировался” детский курорт (фото).

5. Крымских школьников будут охранять за счет родителей, сообщили оккупанты. Местные комментируют: “А почему до прихода духовных скрепников охрана вообще была не нужна? Более того, до нашествия каменновечных реформаторов в лаптях даже мысль об опасности в школах была нелепа. Забирайте свои реформы обратно и оптимизируйте свой материк. И своих подрастающих отпрысков прихватите. Пусть учатся в «исконно русских» областях и регионах с ножами, топорами, молотовыми, травматами и пр. Вперёд, обратно на родину, за переправу, вас ждут ваши липецки-челябински-кроасноярски”.

6. Работники школьных столовых Керчи заявили, что “не будут кормить детей бурдой”. Подрядчиком обеспечения питания являются понаехавшие из Краснодара твари, которые заставляли работников столовых делать из продуктов едва ли не корм для свиней, чтобы наварить бабла.

7. В Феодосии сожгли полтора центнера сыров и колбас производства Украины и стран ЕС. Знаете, почему жгут? Если просто кинуть в мусор, то к мусорке выстроится очередь “хорошо зажившей” в оккупации ваты.

8. По итогам сегодняшнего турне по крамничкам на районе, могу сказать, что обнищание в Ялте — не мем, а суровые будни. Владельцы магазинов говорят, что падение выручки беспрецедентное. Покупателей просто нет. И это там, где всегда было весьма живенько, и даже очереди.

9. На ялтинском ватном паблике разместили фото 2014 года с объявлением в маршрутке о стоимости проезда в гривнах (2,75) и рублях (11), когда только началась оккупация. Местные комментируют: “Ностальгия”, “Были времена”, “Только начинался п*здец”, “Кто старое помянет, тот шпион”, “(Понаехавший пишет) 2-75 — это шо?” (фото-скрин).

10. Украинские документы: одни их берегут и пылинки сдувают, а другие всеми способами пытаются их получить: “Кто брал справку из роддома для украинских документов для ребенка? Куда там обращаться и к кому? Или, может, телефон есть, где можно спросить? Подскажите, плиз! Буду очень признательна!”..

11. Из Крыма лучшие уезжают, а к нам прет д*рьмо: “Люди, вы же люди? Почему у нас никто не хочет качественно и добросовестно работать, почему кругом хамское отношение? Каждый пытается надурить друг друга. Цены на услуги необоснованные, ведь толком никто ничего не умеет. И не говорите, что это сплошь и рядом. Нет! Это тенденция Крыма, который превращается не то что в провинцию, а в дыру! Где нет ничего, все дорого, умные и интеллигентные люди все уезжают, а прут только отбросы. Анонимно” (скрин).

12. Керчь. Ещё до одной понаехавшей доходит, что им здесь не рады: “Недавно тут в группе узнала, что крымчане очень не любят приехавших на ПМЖ. Не отдыхающих, а именно переехавших. С таким мнением за несколько месяцев жития в Керчи столкнулась впервые. Я — переехавшая. Сразу скажу — не по прихоти, а по нужде — ребенок болеет астмой, а тут нам хорошо. Хорошо во всех смыслах, но что-то зацепило и хотелось бы узнать — а может, правда в спину плюют?”. Ответы: “Не любят, я вам скажу, еще и отдыхающих. Керчь вам не курорт. Езжайте дальше”, “Конечно, все, кто по своей воле едут на ПМЖ в Керчь — умственно отсталые. А таких не любят нигде”, “Потому что из-за таких жилье подорожало. Поприехали со своих северов с миллионами и снимают хаты по 30 тыс. А наши смотрят, что спрос есть, и ломят цены. Лучше бы вы зарплаты свои «привезли», а не цены!”, “Нам просто непонятно, как сюда можно приехать с цивилизации. А так, добро пожаловать в ад”, “Никто не против приезжих, которые воспитаны и могут принести пользу городу. Но очень часто встречается быдло, которое считает «Крым наш» и ведут себя по-скотски”, “Людей здесь бесит реально все, потому что работы нормальной нет, денег, соответственно, уровень жизни ужасен. С чего тут быть приветливым?”, “Мы никак не повлияем на миграцию людей. Но наблюдается тенденция, что местные рвут когти из этой дырищи в поисках цивилизации, а другие приезжают из еще больших жоп и им тут норм” (скрин).

13. Ещё одни понаехавшие в Феодосию прут, а вата читает мои дайджесты и бесится, что я освещаю реалии Крыма, прямо противоположные лжи российского зомбоящика: “Как в вашем городе дела с трудоустройством? Посоветуйте хороший район, в котором лучше приобрести квартиру. Недалеко чтобы была школа и сад. Анонимно”. Ответы: “Привет Крымскому бендеровцу, который на помойке Обозреватель все это тщательно копирует. Уже начинаю подозревать что такие вопросы он и задаёт”, “Бегите отсюда!!!! И не думайте!!!” (скрин).

14. При покупке недвижимости в Крыму некоторые понаехавшие просят расписку о том, что (цитата) “если вдруг вернётся Украина, то вы не будете отзывать сделку по квартире”, — сообщают продавцы недвижимости (скрин).

15. Иногда полезно пообщаться с упоротой ватой. Узнаешь, как прогрессирует их болезнь, и насколько необратимо атрофировалось то, что осталось от мозга.

P.S. “Севастополь. Обратил внимание что уже год как не встречаю российских флагов на частных домах и балконах. До 2014 их было полно. Начали исчезать аквафреши и из машин. Что сказать, сдулся патриотизм… Явно сдулся. Любовь к россии разбилась о скалы сурового бытия”.


Генасамблея ООН ухвалила важливу резолюцію щодо Криму

Генасамблея ООН ухвалила важливу резолюцію щодо Криму



 19 грудня 2017 р.

Генеральна асамблея ООН ухвалила нову резолюцію щодо ситуації з дотриманням прав людини в анексованому Росією Криму.

Під час голосування резолюцію підтримали представники 70 держав, 26 виступили проти, 76 – утрималися.

Проект резолюції передбачає, зокрема, підтвердження, що між Україною і Росією існує міжнародний збройний конфлікт; засуджує застосування Росією власних законів на окупованій території, а також примусове переведення громадян України в російське громадянство; вимагає від Росії виконати проміжне рішення Міжнародного суду ООН із відновлення прав і свобод громадян України на півострові; закликає російську окупаційну владу забезпечити освітній процес українською і кримськотатарською мовами, повідомляє "Радіо Свобода".

"Сьогоднішня резолюція – це потужний сигнал агресору як окупаційній владі, що за нами верховенство міжнародного права, правда і справедливість", – написав з цього приводу Президент України Петро Порошенко.


https://24tv.ua/genasambleya_oon_uhvalila_vazhlivu_rezolyutsiyu_shhodo_krimu_n903982

Чи стануть втрачені справи втраченими долями для засуджених?

У вересні 2017 року журналісти громадської ініціативи “Громадський омбудсмен” ініціювали обговорення ситуації, в якій опинилися засуджені, вирок яким було винесено іменем України на територіях, сьогодні нам не підконтрольних. Йшлося про групи засуджених: що відбувають покарання на території України; знаходяться в СІЗО на непідконтрольних Україні територіях (НПТ); відбувають покарання на НПТ та території РФ. Нагадуємо, що усіх цих громадян України об’єднює одна проблема, яку на поточний момент неможливо вирішити — відсутність доступу до їхніх кримінальних справ. Зазначена проблема є результатом прогалин у вітчизняному законодавстві, які рунеможливлюють розгляд скарг цих засуджених у вітчизняних Судах.

З того часу відбулася низка значних подій, в тому числі ініційованих громадськими організаціями, що працюють в площині розслідувань фактів порушення прав людини та їх захисту. В свою чергу, в контексті піднятої проблеми, ГІ “Громадський омбудсмен” скерував запити до законодавчих, виконавчих та правоохоронних органів влади та отримав належні відповіді, які згодом будуть проаналізовані.

Крім того, в інформаційному просторі з’явилася оновлена інформація щодо ситуації із засудженими. Так, згідно заяви, нещодавно озвученої омбудсменом Валерією Лутковською, на сьогоднішній день, в тюрмах Росії знаходиться більше 2200 українців, засуджених, здебільшого, за скоєння кримінальних злочинів. За словами Лутковської, Україна продовжує працювати з РФ в напрямку передачі наших співгромадян на батьківщину, з перспективою із переведення в українські пенітенціарні заклади. Крім того, в СІЗО та в’язницях на окупованих територіях Донбасу відбувають покарання близько 10-ти тисяч українських ув’язнених. Нажаль, нам поки що достеменно невідомо, яка кількість засуджених на окупованих та анексованих територій відбуває покарання в пенітенціарних закладах України. Адже ми усе ще чекаємо на результати наших запитів. Підкреслюємо, що йдеться іще про декілька тисяч наших співгромадян, кримінальні справи яких зависли в різного рівня судових інстанціях через невизначенність (відсутність) механізму розгляду.

Як писалося раніше, відсутність правового механізму щодо розгляду скарг засуджених, які втратили свої справи на НПТ в Судах України, що мав бути закладеним в Закон України “Про забезпечення прав та свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” позбавляє усіх цих українців законного права на доступ до правосуддя, передбачений Конституцією України та Міжнародною конвенцією з прав людини. До речі, Проект Закону України про внесення змін до Закону України “Про забезпечення прав та свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” щодо механізму відновлення втрачених матеріалів справи був зареєстрований 19.10.2015 року у Верховній раді головою Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, нардепом Р. П. Князевичем. Але він був відкликаний вже в іншій каденції “Постановою про відхилення проекту Закону України про внесення змін до Закону України “Про забезпечення прав та свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” щодо механізму відновлення втрачених матеріалів справи” новим головою того ж комітету Г.М.Немирею.

Безвихідь засуджених на НПТ (непідконтрольні Україні території) підтверджується і рішенням, винесеним у липні поточного року Європейським судом у справі “Хлебік проти України”. В результаті розгляду скарги Олександра Хлебіка, який був засуджений за звинуваченням у кількох злочинах на Луганщині в 2013 році до Європейського суду з прав людини, судді ЄС ухвалили рішення не на користь засудженого Хлебіка. Судді ЄСПЛ визнали, що Україна не несе відповідальності за гальмування процесу (читати — унеможливлювання) розгляду його апеляційної скарги, через втрату матеріалів кримінальної справи на непідконтрольних територіях.

У 2011 році громадянина України Олександра Хлебіка Алчевським судом Луганської області було визнано винним у вчиненні злочину. На вирок суду він подав апеляцію до Луганського обласного апеляційного суду. Проте, у зв’язку з початком збройного конфлікту на Донбасі суд не встиг розглянути скаргу і він залишився утримуватись в Старобільському СІЗО на підконтрольній території (ПТ), а матеріали його справи – в непідконтрольному Луганську. Громадянин Хлебік намагався відновити розгляд його апеляції після переводу обласного апеляційного суду на ПТ, проте через недоступність матеріалів справи ніхто йому допомогти в цьому не зміг. В свій скарзі до ЄСПЛ Хлєбік стверджував, що його тримання під вартою без рішення апеляційного суду порушувало його право на справедливий суд. Згідно ствердження О. Віноградової, правового аналітик благодійного фонду “Право на захист”: ” В цій справі для суду не викликало сумнівів те, що апеляційний суд досі не розглянув справу Хлебіка, оскільки вона більше не доступна внаслідок бойових дій у районах, які не контролює Україна”. Ще одним доказом неможливість розгляду в українських судах навіть поновлених справ засуджених з НПТ є згадана в першому матеріалі справа Артема Фасолько. Нагадуємо, що Фасолько, який отримав свій остаточний вирок у Залізничному районному суді м. Сімферополь у 2014 році встиг вчасно звернутися з касаційною скаргою до ВССУ. Відповідною постановою 29 серпня 2014 року судді судової палати у кримінальних справах ВССУ направили на адресу Залізничного районного суду м. Сімферополь звернення про витребування кримінальної справи Фасолько для її перевірки у касаційному порядку, і нічого не отримали. Прочекавши три роки, у липні 2016 року, адвокат Фасолько Ольга Миролюбова добилася поновлення кримінальної справи її підзахисного в Подільському районному суді м. Києва. За відновленим (частково) провадженням 24 листопада 2016 року ВССУ призначив перший розгляд справи Фасолько за касаційною скаргою. Втім, розгляд скарги не відбувся. 
Далі, у 2017 році відбулося ще п’ять засідань ВССУ, та на останньому листопадовому, представник прокуратури України публічно озвучила позиції Генпрокуратури щодо розгляду скарг засуджених з НПТ, заявивши: “Допоки Україна не поверне собі захоплені ворогом території та не переможе у війні, сенсу в розгляді подібних скарг, за відсутності оригіналів матеріалів кримінальних справ немає”. А головуючий Суду В.В. Наставний проголосив: ” … Суд не може прийняти самостійне рішення у справі Фасолько, звертається за роз’ясненням до Міністерства юстиції України та чекає на відповідь”. Дату чергового засідання ВССУ у справі Фасолько ще не визначив, але, зрозуміло, що за умов відсутності правового механізму розгляд справи затягуватиметься й надалі. NULLUMCRIMENNULLA POENA SINE LEGE!

До речі, повертаючись до запитів, що були зроблені нашої громадською ініціативою, звертаємо вашу увагу на відповідь Міністерства юстиції України, яке зазначило, що на сьогодні, внаслідок окупації АР Крим та проведення антитерористичної операції на значній частині території Донецької та Луганської областей, реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, як і реалізація конституційних прав ув’язнених та засуджених на цих територіях унеможливлена.

Крім того, Мінюст повідомив, що, по-перше, Міністерство, як офіційний державний орган, на жаль, позбавлене реальних важелів впливу на ситуацію, що склалася.

По-друге, Мінюстом розроблений Законопроект “Про визначення правового статусу засуджених осіб, які відбувають покарання на тимчасово окупованій території або території населених пунктів, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, на території, що розташовані на лінії зіткнення, а також на території держави-агресора”. Зазначений документ, в якому ані слова не йдеться про механізм відновлення втрачених матеріалів справ та розгляд кримінальних справ за частково відновленими матеріалами, вже вдруге, у зв’язку з наявністю неврегульованих позицій, готується до відправлення на погодження у відповідні державні органи. Хоча, Мінюст підкреслив що він відкритий до діалогу, готовий прийняти пропозиції від громадськості та планує організувати громадські слухання.

Також, Мінюст зауважив, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актам, а мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм (ред. - зрозуміло, це стосується як запитів громадян так і ВССУ).

В свою чергу, органи прокуратури України, традиційно для них зіграли з нами в “пінг-понг”. А саме, Генеральна прокуратура пояснила про відсутність в неї повноважень щодо вжиття необхідних заходів на відновлення матеріалів кримінальних проваджень (справ), забезпечення конституційних прав під час здійснення досудового розслідування та судового розгляду та делегувала відповіді на наш запит прокуратурам Донецької, Луганської областей та Автономної республіки Крим.

Прокуратура Луганської області, повідомила про те, що прокурори не беруть участь в апеляційному перегляді кримінальних проваджень, матеріали у яких втрачено щодо обвинувачених, які утримуються на територіях АР Крим та тимчасово-непідконтрольних органам державної влади України територіях Луганської та Донецької областей. Крім того, як виявилось, за свідченням Луганської прокуратури, особи підозрювані (обвинувачені) у вчиненні кримінальних правопорушень, кримінальні провадження стосовно яких залишилися на території, яка на цей час не підконтрольна Україні під вартою не перебувають. Але, на всяк випадок переадресувало копію нашого запиту до Південно-Східного межрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції.

А Прокуратура Автономної республіки Крим, в свою чергу, у відповіді згадала про рішення ЄСПЛ в справі “Хлебік проти України”, акцентувала увагу на відсутності порушення Україною права, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Прокуратура Криму зазначила, що згідно ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди зобов’язані застосовувати при розгляді справ практику ЄСПЛ, як джерело права (ред. - тобто відмовляти у розгляді таких справ в принципі)

Наразі, виявилося що органи Прокуратури відсторонилися від піднятої проблеми посилаючись на свою некомпетентність у піднятих нами питаннях. І це більш ніж дивно, адже Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, за яким закріплені засади, на яких ґрунтується діяльність прокуратури передбачає контроль з боку прокуратури за дотриманням в Україні: верховенства права та визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю; законність, справедливість, неупередженість та об’єктивність; територіальність; презумпції невинуватості тощо….

А зважаючи на відповідь прокуратури Луганської області, можно констатувати що, керівництво цього підрозділу взагалі відірвалося від реальності.

Далі процитуємо відповідь, що надійшла з секретаріату Уповноваженого з прав людини. Уповноважений згадав про Закон України “Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції, прийнятий ВР України 12.08.2014 року, яким передбачено, що кримінальні провадження, що знаходяться на розгляді у місцевих та апеляційних судах, розташованих в районі проведення антитерористичної операції, мають бути передані судам інших областей, визначених головою ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ, для продовження їх розгляду (стаття 1). Цим же Законом передбачено передачу матеріалів досудового розслідування щодо злочинів, кримінальні провадження щодо яких знаходяться на стадії досудового слідства, у разі неможливості здійснювати досудове розслідування, органам досудового розслідування, визначеним Генеральним прокурором.

Згідно відповіді українського Омбудсмена Валерії Лутковської з боку органів прокуратури України заходів, передбачених даним Законом, не відбулося. Більш того вони, посилаючись на ситуацію в АТО, пояснили свою неспроможність щодо будь-яких дій з їх боку, направлених на поновлення матеріалів справ засуджених та затриманих на НПТ. (ред- наразі прокуратура цє підтвердила). Крім того, згідно відповіді, Уповноважений ініціював вдосконалення чинного законодавства, зокрема в тій частині, що мала б спростить механізм відновлення матеріалів кримінальних справ засуджених. В результаті 21.05.2015 року ВР зареєструвала Законопроект №2930 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав людини у кримінальному судочинстві”, внесений на розгляд Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності групою депутатів під керівництвом А.А Кожем’якіна. Згідно порівняльної таблиці до Законопроекту, йшлося про додатковий пункт до Стаття 433. КПК України (п 3.) — Суд касаційної інстанції розглядає питання обрання чи продовження запобіжного заходу при скасуванні судового рішення і призначенні нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції. Судячи з документу, Законопроект не мав механізму розгляду справ затриманих та засуджених на НПТ в судах ( за відсутності матеріалів справ). Законопроект був внесений до порядку денного 2 сесії VIII скликання ВР від 03.10.2017.

Цікаво, що згідно відповіді, подана Омбудсменом законодавча ініціатива передбачала внесення змін до статтей 526 та 531 КПК та змін до статті 1 “Закону України Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції”. Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, у свою чергу, обмежився іншим нововведенням. Але, на даному етапі це не важливо, адже ініціатива була відхилена.

Доречі, відповіді на наш запит від зазначеного комітету ВР ми досі не отримали, та надіслали повторне звернення.

Врешті, кожен з читачів нашого матеріалу може зробити для себе висновки як європейська держава Україна, що підписала “Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод”, опікується правами та долями своїх громадян. Та які кроки наші поважні державні органи роблять в напрямку захисту прав українців, затриманих та засуджених на територіях Криму та ОРДЛО. В ідеалі, згідно їх функцій та повноважень, активність держорганів мала б виглядати таким чином: Мінюст та комітет ВР з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, разом чи окремо мали б давно (зважаючи на давність подій на НПТ) відпрацювати в колоборації з правозахистними громадськими організаціями, а ВР прийняти повноцінний Закон, який несе в собі механізм захисту прав громадян України, засуджених на НПТ в Судах України. Закон мав врахувати усі пов’язані із непідконтрольністю територій Криму та окремих частин Луганської та Донецької областей нюанси. В тому числі і проблему, пов’язану із втраченими на цих територіях кримінальними справами засуджених.

Хоча, судячи з відповідей на наші запити, дещо з зазначеного, під тиском зростання критичної маси нерозглянутих в судах справ, хоча і дуже повільно, але робиться. Тож, сподіваємось що врешті проблема буде розв’язана та триматимемо руку на пульсі. Далі буде.

Віктор Таранов ГО "Громадський омбудсмен"

Крим. Історія. Татари.

У 1800 р.н.е в Криму проживало 1 млн. татар. 

Проживали там Споконвіку. Крим - історично ТІЛЬКИ татарська Земля.

Від виникнення самих кримських татар. 

З 400 р.н.е.

.
З 1800 - 1944 -  1989 року дякуючи стараніям Росії, там проживало 0.0 татар.
.
.
За 145 років, що Росія панувала в Криму, кількість татар з мільона стала нуль.
.
.
п.с. Ще раз пояснюю....Татари кримські виникли з суміші народів, живших у Криму. У 400 р.н.е. Клімат, культура, стабільність - і виникае чинний народ.

Інші татари якимось чудом теж з'явились параллельно. Вользькі татари. Ще Татари не волзькі - СТЕПУ.

Але Кримські жили на свому місці виникнення 1400 років...Жили й вмирали, знов жили ( внуки).

Жили 1400 років. На СВОЇЙ ЗЕМЛІ.
.

прийшла Росія - і за 145 років не стало на тій землі ОДНОГО мільона татарів.

На їх Споконвічній Батьківщині - їх залишилось 0.

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Чонгарський бліцкриг

01 Червень 2017

Мапа українських земель, надрукована у Відні приблизно у 1900 році
Мапа українських земель, надрукована у Відні приблизно у 1900 році

18 квітня 1918 року війська УНР під командуванням Петра Болбочана прорвали більшовицькі укріплення на Чонгарі і рушили на звільнення Криму. До 99-річчя однієї з найвидатніших кампаній Української революції 1917–1921 років до вашої уваги матеріали із циклу «Забута перемога». Цього разу йтиметься про ту саму знамениту перемогу на Чонгарі.

Поки німецькі колони 18 квітня 1918 року йшли на штурм Перекопу, на південь від Мелітополя продовжували наступ українські частини. Після падіння міста єдиний «червоний» фронт у Північній Таврії розвалився: Всеволод Петрів писав, що весь простір між залізницею і морем «кишів дрібними перемішаними загонами». Петро Болбочан розумів, що, якщо дати більшовикам можливість перегрупувати свої сили і закріпитися за Чонгаром, захоплення Сиваша стане набагато складнішим завданням. Тому, поки основні сили Кримської групи облаштовувалися в місті, авангард із кінноти та моторизованої піхоти з бронемашинами продовжив наступ на південь, буквально повиснувши на хвості «червоних», які відступали. Борис Монкевич писав про це:


«Їхньою метою було самим зайняти Сиваш до того моменту, поки більшовики встигнуть зайняти окопи і приготуватися до оборони. Тому всі зусилля наших авангардних частин були спрямовані на те, щоб ворога, який відступав, відштовхнути в бік Азовського моря. З цією метою всі ворожі частини, що відступали до моря, були залишені в спокої, натомість звернена вся увага на загони, які намагалися пробитися до Сиваша, щоб перешкодити їм у цьому».

Важкий бронеавтомобіль «Гайдамака», який використовували в поході на Крим навесні 1918 року
Важкий бронеавтомобіль «Гайдамака», який використовували в поході на Крим навесні 1918 року


У другій половині дня 18 квітня українські та німецькі підрозділи вступили в бій із «червоними», що займали позиції в Якимівці. Загони Івана Федька і Георгія Кочергіна були вщент розгромлені, при цьому був знищений і їхній бронепоїзд, оснащений майданчиком з бомбометами. Уцілілі червоногвардійці, зібравши провіант, відступили до Новоолексіївки, а потім, давши гак через Генічеськ, – до Сальківського перешийку, що з'єднує Чонгарській півострів із материком.

Станція Салькове була взята, і українські частини увійшли на Чонгарський півострів. Болбочан 20 квітня відіслав з Мелітополя на південь всю піхоту

Хоча Борис Монкевич і пише, що вся дорога на південь була вільна від ворога, а Кримській групі протистояли лише невеликі загони більшовиків, які «кидались з боку в бік», темп наступу сповільнився. Найімовірніше, українсько-німецький авангард увечері 18 квітня натрапив на радянську оборонну лінію на Сальківському перешийку, перед якою загін червоногвардійців під керівництвом Петра Грудачева розібрав залізничні колії. Вранці 19 квітня взяти позицію з ходу не вдалося. Але Федько, отримавши в той же день звістку про падіння Армянська, залишив Чонгар і відбув зі своїми військами до Джанкоя, так що або ввечері, або вже наступного дня станція Салькове була взята і українські частини увійшли на Чонгарський півострів. Отримавши звістку про це, Болбочан 20 квітня відіслав з Мелітополя на південь всю піхоту, доручивши Петріву пізніше перегнати до Криму ешелони.

Але перед цим відбулася зустріч українського та німецького командувачів. Болбочан був змушений, як молодший за чином, відкрити Роберту Кошу мету своєї експедиції і визнати його верховенство в разі проведення спільних операцій. Кош відмовляв Болбочана від прориву через Сиваш, пропонував йому дочекатися понтонів або взяти німецькі бронепотяги. Але той відмовився, оскільки прагнув досягти Севастополя першим, а до того ж, зовсім не збирався штурмувати Чонгарські позиції в лоб. За спогадами Монкевича:

«Болбочан ще в Мелітополі був підготовлений до того, що йому доведеться переправити через Сиваш ударну групу на човнах. З цією метою взяті з Мелітополя човни, захоплені у більшовиків, які всю дорогу ремонтувалися, озброювалися і готувалися до спуску».

Однак головною зброєю українців були не катери, а інформація. Після захоплення 15 квітня «дроздовцями» Якимівки телеграфне сполучення між Кримом і Таврією було порушене. Але на той час це було звичайною справою, так що в Сімферополі особливого значення обриву зв'язку не надали, вважаючи, що Мелітополь все ще тримається. Командири розгромлених загонів, які пробилися до Криму, не могли чітко окреслити стан справ і своїми неточними показаннями в штабі в Джанкої вносили ще більшу плутанину. В результаті ці загони були визнані дезертирами і відіслані до столиці для розформування і суду.

На Сиваській оборонній ділянці, зрозуміло, знали про прорив фронту під Мелітополем, але «червоні» не усвідомлювали масштабів катастрофи, що спіткала їх, і вже точно не очікували побачити українців на Чонгарі так скоро.

Кримська група захопила в полон одного штабного більшовика, який знав шифр. Тепер кілька разів на день Болбочан відсилав до Сімферополя туманні донесення

Якби цього було мало, Кримська група захопила в полон одного штабного більшовика, який знав шифр. Тепер кілька разів на день Болбочан відсилав до Сімферополя туманні донесення, що, мовляв, фронт перед Сивашем прорвали, але «радянські» частини відходять в порядку, зберігши навіть бронепотяги. За словами Монкевича:

«Не маючи інших відомостей, «Штаб Оборони Кримської Республіки» змушений був цьому вірити, хоча постійно категорично вимагав подробиць. Болбочан у таких випадках переривав розмову і цим ще більше збивав з пантелику Штаб Оборони, який не знав, чи вірити цьому повідомленню, чи ні. Поїхати назустріч відступаючим ніхто не хотів після того, як одна група сміливих поїхала з Сиваша для пошуків штабу армії і налагодження зв'язку з ним – і не повернулася, і не подала досі ніяких відомостей».

Петро Болбочан
Петро Болбочан


Більше того, згадував Петрів, більшовицьке командування навіть віддавало суворі накази Болбочану відходити організовано й очищати тили від «бандитів, які в декількох місцях зіпсували залізницю». Загалом, прибуття українців на Чонгар стало для «червоних» сюрпризом.

У ніч на 21 квітня головні сили Кримської групи зосередилися в Новоолексіївці, а авангардні частини пройшли весь Чонгарський півострів і вийшли до передових радянських позицій, місцями маскуючись, а місцями видаючи себе за більшовиків, які відступають. Завдяки цьому вдалося оглянути «червоні» укріплення і намітити маршрут десантів. Оскільки полк Федька готувався до контратаки на Джанкой, міст через Сиваш захищав лише невеликий загін. Однак і цього могло бути досить, оскільки міст мав бути замінованим.

Але вранці 21 квітня в обох сторін щось пішло не так. За спогадами Никифора Авраменка, у світанковому тумані українські солдати помітили початок мінування мосту чотирма червоногвардійцями на чолі з Леонідом Літуненком і відкрили по мосту «шрапнельний і кулеметний вогонь». Артилерійська перестрілка тривала цілий день. Паралельно Болбочан змінив початковий план штурму Сиваша: замість десанту з катерів він вирішив захопити міст за допомогою дрезини.

Для цього в штаб викликали командира першої сотні Запорозького полку Петра Зілинського-Содоля, який вже заслужив репутацію «найвідважніший зі сміливців». Відібравши 20 найкращих бійців, озброєних ручними кулеметами, він дрезиною пізно вночі з 21 на 22 квітня проскочив передмостові укріплення і в'їхав на міст. За ним повним ходом рухалися два бронепотяги.

На кримській стороні більшовики почули перестрілку бронепотягів із передовими заставами і відкрили загороджувальний вогонь з гармат по мосту, але в цей момент дрезина Зілинського досягла берега, закидавши захисників ручними гранатами. Потяги артилерійсько-кулеметним вогнем підтримали атаку. Висадившись, піхота вибила більшовиків з окопів і відразу ж стала готувати їх на випадок контрнаступу. «Червоні» побігли. Паніка була настільки сильною, що відступаючи більшовики з двох мін зуміли підірвати тільки одну, та й ту не дуже вдало. Другу міну українці вчасно скинули у воду. Згідно з Монкевичем:

«Болбочан поставив у той час на іншому кінці мосту батарею і наказав стріляти в разі контрнаступу. Разом з тим наказав переправлятися частинам групи на іншу сторону. З огляду на те, що залізнична колія на мосту була зіпсована вибухом міни, козаки просто на руках через міст і греблю почали переносити кулемети, вози, гармати. Спішно пересувалася піхота, кіннота і на ранок позиції на лінії ст. Таганаш були закріплені за українським військом».

22 квітня Болбочан твердо стояв на кримській землі. Невелика група більшовиків потрапила в полон

Започаткована наспіх спроба «червоних», які схаменулися, відбити Таганаш (нині – Солоне Озеро) у Кримської групи не увінчалася успіхом, і вранці 22 квітня Болбочан твердо стояв на кримській землі. Невелика група більшовиків потрапила в полон, були захоплені 30 кулеметів, маса гвинтівок і півбатареї знарядь з кіньми.

У середині дня нарком закордонних справ Росії Георгій Чичерін надіслав до Берліна ноту протесту:

«Просування до Криму є істотним порушенням Брестського миру, адже є вторгненням в межі Радянської Республіки. Вторгнення загрожує нашому Чорноморському флоту, що може спричинити зіткнення, викликані інтересами самозбереження флоту. Народний комісар закордонних справ сподівається, що подальше просування військ у Криму буде припинене, і просить німецький уряд повідомити негайно про подальше».

Тим часом Болбочан наказав наступати на Джанкой вже наявними силами, не чекаючи переправи через пошкоджений міст інших частин. З Таганаша він телеграфом зв'язався з Кошем і поінформував його про успіх. Той, не повіривши, послав бронепотяг для оцінки ситуації, а сам наказав Болбочану залишатися на зайнятих позиціях. Але Болбочан відповів відмовою і не пропустив німецький бронепотяг через Сиваш. Німці, у свою чергу, спробували затримати в Мелітополі ешелони Петріва, однак безуспішно. Це був перший, і, на жаль, не останній українсько-німецький конфлікт у Криму.

У будь-якому випадку Кримська група рушила вперед і, до вечора 22 квітня, змітаючи перед містом більшовицький заслін, увійшла до зайнятого німцями Джанкоя.

Сергій Громенко – кримський історик і публіцист, кандидат історичних наук

https://www.radiosvoboda.org/a/28522021.html

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
37
предыдущая
следующая