хочу сюда!
 

Инна

42 года, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 37-48 лет

Заметки с меткой «крим»

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Чонгарський бліцкриг

01 Червень 2017

Мапа українських земель, надрукована у Відні приблизно у 1900 році
Мапа українських земель, надрукована у Відні приблизно у 1900 році

18 квітня 1918 року війська УНР під командуванням Петра Болбочана прорвали більшовицькі укріплення на Чонгарі і рушили на звільнення Криму. До 99-річчя однієї з найвидатніших кампаній Української революції 1917–1921 років до вашої уваги матеріали із циклу «Забута перемога». Цього разу йтиметься про ту саму знамениту перемогу на Чонгарі.

Поки німецькі колони 18 квітня 1918 року йшли на штурм Перекопу, на південь від Мелітополя продовжували наступ українські частини. Після падіння міста єдиний «червоний» фронт у Північній Таврії розвалився: Всеволод Петрів писав, що весь простір між залізницею і морем «кишів дрібними перемішаними загонами». Петро Болбочан розумів, що, якщо дати більшовикам можливість перегрупувати свої сили і закріпитися за Чонгаром, захоплення Сиваша стане набагато складнішим завданням. Тому, поки основні сили Кримської групи облаштовувалися в місті, авангард із кінноти та моторизованої піхоти з бронемашинами продовжив наступ на південь, буквально повиснувши на хвості «червоних», які відступали. Борис Монкевич писав про це:


«Їхньою метою було самим зайняти Сиваш до того моменту, поки більшовики встигнуть зайняти окопи і приготуватися до оборони. Тому всі зусилля наших авангардних частин були спрямовані на те, щоб ворога, який відступав, відштовхнути в бік Азовського моря. З цією метою всі ворожі частини, що відступали до моря, були залишені в спокої, натомість звернена вся увага на загони, які намагалися пробитися до Сиваша, щоб перешкодити їм у цьому».

Важкий бронеавтомобіль «Гайдамака», який використовували в поході на Крим навесні 1918 року
Важкий бронеавтомобіль «Гайдамака», який використовували в поході на Крим навесні 1918 року


У другій половині дня 18 квітня українські та німецькі підрозділи вступили в бій із «червоними», що займали позиції в Якимівці. Загони Івана Федька і Георгія Кочергіна були вщент розгромлені, при цьому був знищений і їхній бронепоїзд, оснащений майданчиком з бомбометами. Уцілілі червоногвардійці, зібравши провіант, відступили до Новоолексіївки, а потім, давши гак через Генічеськ, – до Сальківського перешийку, що з'єднує Чонгарській півострів із материком.

Станція Салькове була взята, і українські частини увійшли на Чонгарський півострів. Болбочан 20 квітня відіслав з Мелітополя на південь всю піхоту

Хоча Борис Монкевич і пише, що вся дорога на південь була вільна від ворога, а Кримській групі протистояли лише невеликі загони більшовиків, які «кидались з боку в бік», темп наступу сповільнився. Найімовірніше, українсько-німецький авангард увечері 18 квітня натрапив на радянську оборонну лінію на Сальківському перешийку, перед якою загін червоногвардійців під керівництвом Петра Грудачева розібрав залізничні колії. Вранці 19 квітня взяти позицію з ходу не вдалося. Але Федько, отримавши в той же день звістку про падіння Армянська, залишив Чонгар і відбув зі своїми військами до Джанкоя, так що або ввечері, або вже наступного дня станція Салькове була взята і українські частини увійшли на Чонгарський півострів. Отримавши звістку про це, Болбочан 20 квітня відіслав з Мелітополя на південь всю піхоту, доручивши Петріву пізніше перегнати до Криму ешелони.

Але перед цим відбулася зустріч українського та німецького командувачів. Болбочан був змушений, як молодший за чином, відкрити Роберту Кошу мету своєї експедиції і визнати його верховенство в разі проведення спільних операцій. Кош відмовляв Болбочана від прориву через Сиваш, пропонував йому дочекатися понтонів або взяти німецькі бронепотяги. Але той відмовився, оскільки прагнув досягти Севастополя першим, а до того ж, зовсім не збирався штурмувати Чонгарські позиції в лоб. За спогадами Монкевича:

«Болбочан ще в Мелітополі був підготовлений до того, що йому доведеться переправити через Сиваш ударну групу на човнах. З цією метою взяті з Мелітополя човни, захоплені у більшовиків, які всю дорогу ремонтувалися, озброювалися і готувалися до спуску».

Однак головною зброєю українців були не катери, а інформація. Після захоплення 15 квітня «дроздовцями» Якимівки телеграфне сполучення між Кримом і Таврією було порушене. Але на той час це було звичайною справою, так що в Сімферополі особливого значення обриву зв'язку не надали, вважаючи, що Мелітополь все ще тримається. Командири розгромлених загонів, які пробилися до Криму, не могли чітко окреслити стан справ і своїми неточними показаннями в штабі в Джанкої вносили ще більшу плутанину. В результаті ці загони були визнані дезертирами і відіслані до столиці для розформування і суду.

На Сиваській оборонній ділянці, зрозуміло, знали про прорив фронту під Мелітополем, але «червоні» не усвідомлювали масштабів катастрофи, що спіткала їх, і вже точно не очікували побачити українців на Чонгарі так скоро.

Кримська група захопила в полон одного штабного більшовика, який знав шифр. Тепер кілька разів на день Болбочан відсилав до Сімферополя туманні донесення

Якби цього було мало, Кримська група захопила в полон одного штабного більшовика, який знав шифр. Тепер кілька разів на день Болбочан відсилав до Сімферополя туманні донесення, що, мовляв, фронт перед Сивашем прорвали, але «радянські» частини відходять в порядку, зберігши навіть бронепотяги. За словами Монкевича:

«Не маючи інших відомостей, «Штаб Оборони Кримської Республіки» змушений був цьому вірити, хоча постійно категорично вимагав подробиць. Болбочан у таких випадках переривав розмову і цим ще більше збивав з пантелику Штаб Оборони, який не знав, чи вірити цьому повідомленню, чи ні. Поїхати назустріч відступаючим ніхто не хотів після того, як одна група сміливих поїхала з Сиваша для пошуків штабу армії і налагодження зв'язку з ним – і не повернулася, і не подала досі ніяких відомостей».

Петро Болбочан
Петро Болбочан


Більше того, згадував Петрів, більшовицьке командування навіть віддавало суворі накази Болбочану відходити організовано й очищати тили від «бандитів, які в декількох місцях зіпсували залізницю». Загалом, прибуття українців на Чонгар стало для «червоних» сюрпризом.

У ніч на 21 квітня головні сили Кримської групи зосередилися в Новоолексіївці, а авангардні частини пройшли весь Чонгарський півострів і вийшли до передових радянських позицій, місцями маскуючись, а місцями видаючи себе за більшовиків, які відступають. Завдяки цьому вдалося оглянути «червоні» укріплення і намітити маршрут десантів. Оскільки полк Федька готувався до контратаки на Джанкой, міст через Сиваш захищав лише невеликий загін. Однак і цього могло бути досить, оскільки міст мав бути замінованим.

Але вранці 21 квітня в обох сторін щось пішло не так. За спогадами Никифора Авраменка, у світанковому тумані українські солдати помітили початок мінування мосту чотирма червоногвардійцями на чолі з Леонідом Літуненком і відкрили по мосту «шрапнельний і кулеметний вогонь». Артилерійська перестрілка тривала цілий день. Паралельно Болбочан змінив початковий план штурму Сиваша: замість десанту з катерів він вирішив захопити міст за допомогою дрезини.

Для цього в штаб викликали командира першої сотні Запорозького полку Петра Зілинського-Содоля, який вже заслужив репутацію «найвідважніший зі сміливців». Відібравши 20 найкращих бійців, озброєних ручними кулеметами, він дрезиною пізно вночі з 21 на 22 квітня проскочив передмостові укріплення і в'їхав на міст. За ним повним ходом рухалися два бронепотяги.

На кримській стороні більшовики почули перестрілку бронепотягів із передовими заставами і відкрили загороджувальний вогонь з гармат по мосту, але в цей момент дрезина Зілинського досягла берега, закидавши захисників ручними гранатами. Потяги артилерійсько-кулеметним вогнем підтримали атаку. Висадившись, піхота вибила більшовиків з окопів і відразу ж стала готувати їх на випадок контрнаступу. «Червоні» побігли. Паніка була настільки сильною, що відступаючи більшовики з двох мін зуміли підірвати тільки одну, та й ту не дуже вдало. Другу міну українці вчасно скинули у воду. Згідно з Монкевичем:

«Болбочан поставив у той час на іншому кінці мосту батарею і наказав стріляти в разі контрнаступу. Разом з тим наказав переправлятися частинам групи на іншу сторону. З огляду на те, що залізнична колія на мосту була зіпсована вибухом міни, козаки просто на руках через міст і греблю почали переносити кулемети, вози, гармати. Спішно пересувалася піхота, кіннота і на ранок позиції на лінії ст. Таганаш були закріплені за українським військом».

22 квітня Болбочан твердо стояв на кримській землі. Невелика група більшовиків потрапила в полон

Започаткована наспіх спроба «червоних», які схаменулися, відбити Таганаш (нині – Солоне Озеро) у Кримської групи не увінчалася успіхом, і вранці 22 квітня Болбочан твердо стояв на кримській землі. Невелика група більшовиків потрапила в полон, були захоплені 30 кулеметів, маса гвинтівок і півбатареї знарядь з кіньми.

У середині дня нарком закордонних справ Росії Георгій Чичерін надіслав до Берліна ноту протесту:

«Просування до Криму є істотним порушенням Брестського миру, адже є вторгненням в межі Радянської Республіки. Вторгнення загрожує нашому Чорноморському флоту, що може спричинити зіткнення, викликані інтересами самозбереження флоту. Народний комісар закордонних справ сподівається, що подальше просування військ у Криму буде припинене, і просить німецький уряд повідомити негайно про подальше».

Тим часом Болбочан наказав наступати на Джанкой вже наявними силами, не чекаючи переправи через пошкоджений міст інших частин. З Таганаша він телеграфом зв'язався з Кошем і поінформував його про успіх. Той, не повіривши, послав бронепотяг для оцінки ситуації, а сам наказав Болбочану залишатися на зайнятих позиціях. Але Болбочан відповів відмовою і не пропустив німецький бронепотяг через Сиваш. Німці, у свою чергу, спробували затримати в Мелітополі ешелони Петріва, однак безуспішно. Це був перший, і, на жаль, не останній українсько-німецький конфлікт у Криму.

У будь-якому випадку Кримська група рушила вперед і, до вечора 22 квітня, змітаючи перед містом більшовицький заслін, увійшла до зайнятого німцями Джанкоя.

Сергій Громенко – кримський історик і публіцист, кандидат історичних наук

https://www.radiosvoboda.org/a/28522021.html

Треба восстановити кордон України повністю.

Чогось зараз бояться силового сценарію... 
.
Щоби наші прикордонники пройшлися хвилею вздовж наших кордонів - і відновили владу і порядок.

Да, Европа не сприйме...Скаже, це ж ви людей вбили!!!

а кого вбили? оцих сепаратистів? що людям мішають жити, наче Глисти якісь?

Кордони восстановити. Нехай всередині лишиться лишай, який мае свое поняття. Даунбас. З ним треба домовлятись - бо то Росіяноукраїнці. В них особливе мишлення.

З ними можна і поговорити спробувати.

А Загалом про Крим і Донбас треба забути. Бо ті Землі рождають одну Заразу. Кобзона, Усика. То не Люди...
вони - Нелюди.
.
Ось ти , урод, ти родом із Криму чи Донбасу, ти там родилося, неповезло  - ти розуміеш, що ти росіяномишляче? 
.
Ти що зробив Доброго для України у Свому Житті??? 
.
ти - урод, який мисле тільки про себе..
.

 бо усі, хто у вас там народжуються - думають тільки про роботу. і про свою шкуру. 

Отже - ТИ - УРОД. 

тобі комфорт дорожчий за все інше? Ти недолюдок. Люди вже стали вище. Ім Комфорт не настільки значим.
нам такі не потрібні))))
а кордони - потрібні. Восстановити кордони!

Як українські прикордонники набрехали про Крим



Сказати, що викладене напередодні на офіційному каналі Держпогранслужби відео про Крим, дивує – не сказати нічого. Ведучий сумними інтонаціями оголошує про те, що зараз будуть наведені факти катастрофічної ситуації на окупованому півострові. Так то воно так, але після перегляду кіна виникає питання: яку мету переслідували пани Гасай та Слободян, проводячи цю промо-акцію? Шановні, я усе розумію, патріотичні цінності та боротьба з окупантом, але вже такою брехливою пропагандою годувати народ… Ви за кого нас маєте?

Дивлячись чесними очима Олег Слободян, приводить статистику, згідно якої у порівнянні з минулими роками за перший квартал цього року зменшився пасажирообіг до окупованого Криму з нашої території, а також менше громадян подорожує туди автівками. Якщо мені не зраджує пам'ять, Крим – то курортна зона, якого біса туди пхатися у першому кварталі, себто зимою? Краще у Карпати змотатися, на лижі. Хай-но він приведе статистику у вересні за літо, бо тогорічні цифри – ой невтішні. Півострів-то окупований, але люд знову починає віддавати перевагу перед Одесою Криму.

Про переміщення російського озброєння – то вже така стара пісня, що й не варто казати, бо тошнить: кожному ясно, що воно там є, проводяться навчання тощо.

Є два апогеї у цьому ролику: один про ідіотизм авторів, а другий про те, як вони з нас роблять ідіотів. Який обрати першим, навіть і не знаю.

Почнемо з другого: маємо коротенький сюжет (на 2:57), у якому гвинтокрили Ка-52 та Мі-8  шугають геть низько над самісіньким пляжем, де загоряють та купаються відпочиваючі. І голос коментує: хто ж поїде на відпочинок, де так залякують людей. А тепер відкриваємо ютуб і дивимось повну версію цього сюжету Ба! Та це ж показовий виступ авіації на Авіадартс 2016. І в повній версії люди знімають гвинтокрили на телефони, діти плескають у долоні від захвату, а дорослі по-дитячому махають пілотам, задоволені таким шоу. До речі, на 6 червня (дата зйомки) температура води у морі +20 – не дуже тепло для купання.

Ну і наостанок. Майже вся остання третина стрічки присвячена детальному розбору документів, які зараз необхідні для поїздки в Крим. Прикордонники дають поради щодо того, як себе поводити, аби на українському кордоні не виникло запитань і не були проти вас застосовані санкції. Словом, інструктують, що робити, аби подорож до Криму була комфортною. Тут в мене вже геть виникає нестиковка: то ви запрошуєте нас до Криму, шановна держпогранслужбо, чи навпаки переконуєте туди не сунути, бо страшно?

Дуже жаль, що державні кошти (з наших податків, до речі) витрачаються на таке ось «**йно», зняте, аби з пропіарити підполковника Гасая, а нам задурити голови брехнею. Соромно, пани міністри!

Джерело: http://naspravdi.info/ukraina/yak-ukrayinski-prikordonniki-nabrehali-pro-krim

Normal 0 false false false EN-US X-NONE X-NONE /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0in 5.4pt 0in 5.4pt; mso-para-margin-top:0in; mso-para-margin-right:0in; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0in; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi;}

Как и по чьей вине Украине на самом деле достался Крым

Как и по чьей вине Украине на самом деле достался Крым

26 апреля исполняется 63 года со дня переподчинения Крымской области – ранее находившаяся в РСФСР, она внезапно оказалась на территории Украинской ССР. Ввиду последних военно-политических событий незначительная, в общем, реформа обросла настоящими легендами.

 Реформаторский зуд

После смерти Сталина в стране вообще было много интересного: территориальное деление, и при «лучшем друге физкультурников» не отличавшееся стабильностью, просто пошло наперекосяк. Вы слышали что-нибудь про Арзамасскую область? Балашовскую? Каменскую? Все эти «субъекты Федерации» существовали лишь в 1954-57 годах. Одним из примеров такого «реформаторского зуда» стала и передача русскоязычной Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР.

Юридической основой передачи Крыма является Указ Президиума Верховного Совета СССР от 19 февраля 1954 года, породивший, в свою очередь, Закон СССР от 26 апреля 1954 года. Процитируем этот указ полностью, благо он невелик:

«Учитывая общность экономики, территориальную близость и тесные хозяйственные и культурные связи между Крымской областью и Украинской ССР, Президиум Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик постановляет:

Утвердить совместное представление Президиума Верховного Совета РСФСР и Президиума Верховного Совета УССР о передаче Крымской области из состава Российской Советской Федеративной Социалистической Республики в состав Украинской Советской Социалистической Республики.

Председатель Президиума Верховного Совета СССР  К.Е. ВОРОШИЛОВ

Секретарь Президиума Верховного Совета СССР  Н.М. ПЕГОВ».
 


 

Закон оказался еще более лаконичным:

«Верховный Совет Союза Советских Социалистических Республик постановляет:

1. Утвердить Указ Президиума Верховного Совета СССР от 19 февраля 1954 года о передаче Крымской области из состава Российской Советской Федеративной Социалистической Республики в состав Украинской Советской Социалистической Республики.

2. Внести соответствующие изменения в статьи 22 и 23 Конституции СССР».

Вы все еще считаете, что «Хрущев подарил Крым»? Его подписи даже нет на этих документах! Да, он присутствовал на заседаниях Политбюро и Президиума, он голосовал «за», но в тот момент Хрущев был лишь одним из нескольких лидеров страны, даже не первым среди равных. Роль Никиты Хрущева состоит только в том, что, отменив многие странные ворошиловско-маленковские преобразования, он оставил в силе передачу Крыма. Но отнюдь не из сентиментальных (курянин Хрущев не был украинцем, хотя и возглавлял местную компартию), а из хозяйственных соображений.

О пользе бюрократии

Нам не удалось найти цифры экономической выгоды от подобного перехода, но, скорее всего, какая-то экономия имела место быть как раз за счет сокращения числа согласований при снабжении Крыма, где было очень трудно с продовольствием. Собственно, и при возврате Крыма в 2014 году Россия столкнулась со значительными инфраструктурными сложностями, вызванными отсутствием сухопутной границы и неспособностью Крыма обеспечивать себя всем необходимым самостоятельно.

Даже в советском «обществе братства» существовали вполне жесткие властные вертикали, и власти РСФСР просто не имели полномочий приказать Украине, например, поставить в Крым такие-то объемы зерна и питьевой воды. Эти и другие несложные вопросы приходилось выносить на более высокий, общесоветский уровень, что тормозило принятие решений.

Смена подчинения Крыма упростила хозяйствование на его территории, так как исчезла необходимость согласовывать различные поставки между союзными республиками. О том, что впоследствии русскоязычный Крым может оказаться заложником политических событий на независимой Украине, понятно, никто даже не догадывался.

С юридической точки зрения статус данного закона спорен. С одной стороны, напрямую его никто не отменял. С другой, он сейчас считается прекратившим действие с принятием Конституции СССР 1977 года, где Крымская область уже названа административной единицей в составе Украинской ССР. Сам по себе распад Советского Союза не привел к автоматической отмене его законов: они отменялись или переписывались последовательно, по мере необходимости; в ряде сфер у нас до сих пор действуют нормативные акты 1950-60-х годов. Об этом хорошо сказал персонаж Юлиана Семенова в романе «Репортер»:

«Я приводил цитаты с двадцать седьмого съезда, а мне клали на стол закон, принятый в тридцать девятом году, и спрашивали: "Где, кто и когда его отменил?"»

Исследователи показывают, что при передаче области был нарушен ряд процедур, предписанных действовавшей Конституцией для подобных случаев. В то время вообще не принято было думать о буквальном исполнении всех условностей: еще сохранялись воспоминания о Ленине и Сталине, которые терпеть не могли бюрократию. Факт остается фактом: решение было поддержано президиумами Верховных советов обеих заинтересованных республик, вынесено на голосование в Верховном Совете государства и принято голосами более чем половины депутатов.

Во время присоединения Крыма в 2014 году российские законодатели не озаботились формальной отменой закона 1954 года, видимо, считая его давно уже недействительным. Впрочем, украинская сторона в любом случае не приняла бы данное решение, так что суть конфликта не изменилась бы.

Жителі Пермі виїджають на ПМЖ до Криму



Жителів Пермі, які виїхали на ПМП до Криму, набереться вже на який-небудь «пермський район» або «пермський квартал»: журналісти, бізнесмени, ит-фахівці, візажисти, спортсмени.

http://evora.patrioty.org.ua/blogs/krymskyi-perm-taun--zhalibne-vyttia-ponaikhavshoi-vaty-164036.html




Крим - це Україна! Сімферополь - це Україна!



Невідомі активісти вивісили прапор України над мечеттю в Сімферополі
У анексованому Росією Криму невідомі активісти вивісили прапор України над мечеттю в Сімферополі. Про це повідомив представник Меджлісу кримськотатарського народу Ленур Іслямов на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook.

«Над Ак-Мечеттю (Сімферополь) вивісили український прапор, сьогодні! 25.03.17», – написав він.

За його словами, на в'їзді в Судак також з'явилися проукраїнські написи і графіті.



«Весь Крим в графіті, листівках і прапорах України», – додав Іслямов.

Зауважимо, що у 2015 році підконтрольний Росії суд Сімферополя визнав український прапор забороненою символікою.


Про журналістику та «свободу слова» в окупованому Криму

«Российские спецслужбы физически блокируют независимым журналистам возможность фото и видеосъемки на публичных мероприятиях».

На жаль, впевнена, що такий заголовок прочитаю ще не раз. 

Причин цьому багато. Думаю, кожен усвідомлює, чому Росії так невигідно, аби на території тимчасово окупованого Криму (не полишатиму надії, що ця окупація тимчасова) не працювали українські і незалежні ЗМІ. Зрозуміло, що все це робиться на державному рівні. 

«Роскомнадзор» блокує доступ до Інтернет-сайтів незалежних ЗМІ, а підконтрольна Росії прокуратура Криму всіляко цьому сприяє. Впродовж 2015 року так звана прокуратура півострова виявила екстремістські матеріали на 54 сайтах в Інтернеті.«Екстремістські матеріали» – така собі «причина», аби обмежити доступ до ресурсу. Саме так минулого року було зроблено із сайтом «Української правди». А потім і інших. Того ж 2016-го року було заблоковано українські сайти «Цензор.нет», «Апостроф». Пізніше така практика розширилася. Блокували сайти «15 минут», «Крим. Реалії», «События Крыма», «Меридиан Севастополь», «Чорноморка», «Обозреватель», Телеканал АТР, «Крим SOS», «UAinfo», сайт телеканалу СТБ, сайт «Громадське радіо».

Але суто блокуваннями та перешкоджаннями роботі журналістів кримська (читай «російська») прокуратура не обмежилася. Треба ж було доводити відданість своїм «господарям». Кішка, коли хоче показати свою відданість господареві, приносить йому впольовану жертву мишу як данину чи дарунок в знак служіння. Так вчинила і кримська прокуратура. От тільки дарунками російській владі стали не миші, а справжні люди, які, втім, для них вартують навіть менше за мишей...

Аби показати свою відданість російським окупантам кримська прокуратура почала справжнє полювання на «неугодных журналистов». Так були заведені справи на журналіста «Крим.Реалії» (від української служби «Радіо Свобода») Миколу Семену, а до нього – проти «неугодних» Анни Андрієвської та Андрія Клименка. Двох експертів-журналістів Дмитра Штиблікова та Олексія Бесарабова, які писали для сайту аналітичного центру «Номос» також було заарештовано. Сподіваюсь, ще ж ніхто не забув про справи Клиха, Панова, Сущенка? Таких жертв-політв’язнів близько 60-ти. Будьте певні, ця цифра потроху зростатиме. Не словом, а ділом, як то кажуть…

Російська влада постійно провадить політику придушення свободи слова. Блокування роботи журналістів, обмежений доступ до інформації, тюремні ув’язнення – лише вершина айсберга. Переслідування з боку Кремля проти свободи слова в Криму мають системний характер.

Минулорічний звіт Міжнародної правозахисної організації Freedom House показав, що на сьогоднішній день Росія є «новатором сучасної державної пропаганди». За даними організації, серед найгірших в контексті свободи преси опинився і анексований Росією український Крим – 195 місце (!).

Кремль суттєво активізував зусилля по маніпуляції ЗМІ «в геополітично суттєвих питаннях політики із сусідніми країнами», зокрема й Україною. І зручним майданчиком для практичного втілення цих зусиль став саме анексований півострів. Але як протистояти «новатору сучасної державної пропаганди» – вже інша історія. 

Микола Семена. Крим. Реалії

98,4%. Саме такий відсоток респондентів, опитаних мною в одній з соціальних мереж, не знає про кримського журналіста Миколу Семену, який уже майже рік протистоїть тамтешнім “правоохоронним органам”.

19 квітня 2016 року Федеральна служба безпеки Росії провела обшук у його будинку. У той же день “правоохоронці” допитали журналіста і відпустили його під підписку про невиїзд.

Семену звинувачують в “закликах до порушення територіальної цілісності РФ” у статті “Блокада - необхідний перший крок для звільнення Криму”, яка була опублікована на сайті “Крим.Реалії” у вересні 2015 року під псевдонімом Валентин Гончар.

В основі звинуванчення журналіста лежать речові докази. За словами адвоката Семени Еміля Курбедінова, у справі три томи скриншотів з екрану комп’ютера журналіста. “У нас є свідчення того, що комп'ютер був зламаний за допомогою вірусу, закинутого через електронну пошту. Після цього вірусна програма кожну хвилину робила скриншоти екрану”, - розповів захисник “Крим.Реалії”. Семена ж стверджує, що припускав ймовірність стеження за ним. За його словами, комп’ютер став дивно себе поводити після візиту майстра, який мав виправити проблеми з доступом до Інтернету.

Адвокат Андрій Сабінін переконаний, що правоохоронці стежили за журналістом без дозволу суду.

“В матеріалах справи зазначено, що 10 вересня 2015 року виявили, як Семена писав погану статтю. А дозвіл на прослуховування і читання його електронної пошти отримали на наступний день від голови “Верховного Суду Криму”. Причому в дозволі на прослуховування фігурують e-mail-адреси, якими журналіст не користувався по кілька місяців. А суд, щоб схвалити стеження заднім числом, не знайшов ніякого кращого формулювання, крім як написати, що 10 вересня отримати судове вирішення не виявилося можливим, а тому можна їм дозволити прослуховувати. У матеріалах справи фігурують ще й скриншоти від 9 вересня”, - повідомив Сабінін.

Семена і його захист посилаються на закон “О границе Российской Федерации”. Там сказано, що остаточно встановленними кордонами держави вважаються кордони, які підтверджені міжнародними договорами. Ці документи, своєю чергою, вважаються частиною міжнародного права, а оскільки російська Конституція встановлює пріоритет міжнародного права над внутрішнім законодавством, то Крим, де-юре, є українською територією.

“З іншого боку, згідно з усім міжнародним правом, Крим не вважається російською територією... Відповідно, з твердження про приналежність Криму до України не випливає те, що я закликаю до порушення територіальної цілісності Російської Федерації. Навпаки, закликаючи до відновлення колишнього статус-кво на території Криму, я закликаю до відновлення територіальної цілісності Росії, яка була порушена Радою Федерації в березні 2014 року. Я закликаю до відновлення територіальної цілісності Росії і України”, - сказав Семена у вересні 2016 року в інтерв’ю “Крим.Реалії”.

3 квітня у Залізничному районному “суді” Сімферополя має розпочатися розгляд його справи. 67-й журналіст стверджує, що готовий до будь-якого рішення суду, у тому числі до максимальної міри покарання, яка можлива у цій справі, - п’яти років ув’язнення.


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
37
предыдущая
следующая