хочу сюда!
 

оксана

37 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 27-45 лет

Заметки с меткой «школа»

ДЮСШ — найкраща кузня чемпіонів у Києві!


Тренування в дитячо-юнацькій спортивній школі МАУП — запорука успіху на спортивних змаганнях. Це підтверджують результати наших вихованців, які стають переможцями різноманітних національних та міжнародних чемпіонатів.

Ми проводимо тренування для дорослих та дітей з 5 років з таких дисциплін: рукопашний бій, кікбоксинг та тхеквондо. Бойові мистецтва допомагають розвивати координацію рухів, гнучкість, реакцію, тактичне мислення, швидкість прийняття рішень, витривалість і психологічну стійкість! Якщо ви хочете, щоб ваша дитина стала більш дисциплінованою, ознайомилася з прийомами самозахисту та могла «тримати» удари супротивника, запрошуємо до ДЮСШ МАУП. Тим паче, що пробне тренування з будь-якої дисципліни — безкоштовне!

Наша школа знаходиться на території Міжрегіональної Академії управління персоналом за адресою: м. Київ, вул. Фрометівська, 2, корпус №6.

Телефонуйте, щоб записатися на тренування:

(093) 006-67-07 (рукопашний бій),

(063) 343-81-81 (кікбоксинг, тхеквондо)

https://sportmaup.com.ua

Готовим домашнюю работу по русскому языку в 6 класс с помощью гд

Сейчас в общеобразовательных школах пользуются учебником для изучения русского языка за 6 класс, который не всегда дает исчерпывающие ответы на имеющиеся у школьников вопросы. Такие вопросы могут появляться у учащихся, которые не могут самостоятельно найти ответ и проверить свои знания. Для того, чтобы исправить сложившуюся ситуацию и в значительной степени облегчить и оптимизировать процесс изучения предмета русский язык дома, был создан ГДЗ по русскому языку 6 класс Ладыженская, который полностью справился с поставленными задачами. При помощи этого решебника, имеется отличная возможность осуществлять изучение русского языка дома, и школьник может самостоятельно проверять знания, которые он имеет по данному предмету.

Главные характеристики решебника

Решебник по русскому 6 класс Баранов помогает проверять свои знания учащимся, которые изучают предмет дома. Он официально принят в программу обучения школьников 6 класса, как дополнительная литература, которая дает прекрасную возможность заниматься изучением предмета русский язык. Необходимо будет отметить такой важный момент, что представленный решебник принят всеми образовательными учреждениями, потому как он имеет значительное количество особенностей, которые помогают учащемуся более легко решать задачи.

Ответы к учебнику по русскому 6 класс Ладыженская дают прекрасную возможность заниматься изучением русского языка в домашних условиях. В представленной литературе легко найти ответы для правильного решения задач по русскому языку, что очень практично и позволяет быстро проверить свои знания самостоятельно. Используя этот эффективный решебник для учебника по русскому языку за 6 класс имеется хорошая возможность получить более полную информацию по русскому языку и требуемый школьной программой объем знаний учащемуся.

Как пользоваться решебником?

Упражнения и разнообразные задачи, которые представлены в учебнике русского языка, сейчас не представляют сложностей для школьников, когда изучают представленный предмет дома. Это очень полезно для широкого изучения предмета. При использовании ГДЗ можно изучать предмет русский язык в домашних условиях, когда учащийся сильно отстает от школьной программы. Наверстать упущенное стало гораздо проще, а также стало возможным в домашних условиях при помощи использовании решебника за 6 класс обогнать школьную программу. Уже значительное количество учащихся, которые воспользовались этой возможностью, смогли наверстать школьную программу по русскому языку.

Шкільні флешбеки

Школу я, м'яко кажучи, не люблю. Завдяки їй я став тим, ким я - соціофобом і людоненависником. З 8 класу до кінця школи потерпав від булінгу, який, звісно, тоді ніхто так не називав. До 7 класу у мене було багато друзів, але вони буквально за один рік виїхали з села і я залишився сам. Я тримався осторонь колективу, не ходив на футбольну секцію, потім - на т. зв. танці в обриганий місцевий клуб, де, власне, і формувалась вся тусовка. Також не палив, а ще був і є ссиклом, що, мабуть, і відіграло вирішальну роль у посиленій увазі різних школярів моєї школи... 

О, а їх було багато. Мене спочатку намагались "розкусити" одиниці, грубими фразами чи якимись підколками, але я не реагував і не огризався, і дуже скоро моя "слава" терпіли розлетілась по всій школі, і мене почали переслідувати всі, навіть менші учні хотіли бригадою заловити і відпиздити, бо типу можна. 

Так-сяк сидів уроки, а на великій перерві, перед останнім, шостим, коротав ті півгодини в порожньому класі, і тоді до мене приходили гості - менший на пару класів син з уголовної сім'ї та його прищавий побратим. Вони дражнились, робили різноманітні мавпячі рухи, намагались підійти ближче, але я також робив якісь рухи і вони відступали, так за той період жодного разу і не завдавши мені жодного удару. Досі не розумію, чому - їх і більше було, і мій шкільний статус дозволяв. Хз... Можливо, боялись вступати в сутичку у закритому приміщенні, де нікуди відступати, бо невдовзі та сама компанія, у тому самому складі почала переслідувати мене по дорозі додому, але і тут робили акції здалеку, з сусідньої вулиці. Тут і мені це набридло. Малий звіздюк міг дражнитись і сам, без свого партнера, і в один із таких моментів, я погнався за ним і мене наскільки переклинило від люті, що я схопив шматок цеглини і смачно зарядив нападнику в якусь не надто важливу частину тіла - руку чи ногу. Запал агресора відразу стих - він почав рюмсати, просив припинити, бо "ранений", я сам дещо заспокоївся, і це, на щастя, зіграло позитивну роль, бо якби бійка продовжилась, я б кинув камінь уже в голову, і не знаю, чи вижив би тоді поцик, і що було би зі мною... До речі, поцик підріс, трошки пожив і загинув за невідомих обставин, мабуть, не дотягнувши до 20 років. Кажуть, що його втопили якісь бандити, у яких він щось поцупив... У поцика була клінічна клептоманія. Як і в його матері.

Але в такій історії, звісно, бракує канонічних старшаків. 9 клас був найважчим. Здається, це було взимку. Ми з парою однокласників повертались додому, лежав сніг, багато снігу. Ми пройшли повз єдиний магазин і попрямували вздовж невеличкого місця, де мав бути каток, але його ні разу не заливали, тому там постійно тусив люд просто так. Тільки-но ми підійшли ближче, я помітив групку лоботрясів з 11 класу. Вони тримали в страсі всю школу, чому значно сприяв вожак - жирний кабан, син директриси, яка дозволяла йому все і вся. Моє серце похололо, але вигляду не подав, і ми з товаріщами йшли далі, про щось перемовляючись. Майже минувши каток, відчув удар у вухо. Лапнув рукою, і помітив, що вухо в снігу, а також гуде. Повернувся, і побачив радісне обличчя одного зі старшаків, обличчя усміхалось. Я перевів погляд на однокласників, а ті лише похнюпились. Вони не будуть за мене заступатись, бо, як і всі боялись. Не дав давати відсічі і я.

З синочком директриси потім познайомився ближче. Тільки-ми пересікались в коридорі, на стадіоні, він не впускав менту, щоб якось мене зачепити - то ляпне щось, то почне штовхатись, мацати мене за кишені. Найнеприємніший епізод стався якось перед останнім уроком фізкультури. Ми всім класом стояли в підсобці фізрука, фізрук щось зосереджено писав у журналі, як тут в кімнату завалила знайома всіх школі бригада - дичайша солянка різного місцевого непотребу зі старшої школи, на чолі, звісно, з уже знайомим вам хероєм. Вони відразу мене помітили, і цього разу предводітель був налаштований серйозно. Він хотів бійки, але розумів, що першим бити ні за що, тому підійшов ближче і почав задиратись прямо перед моїм обличчям. Я штовхнув його, він штовхнув мене, я, він, я, він. Свита радісно заулюлюкала, але я зассав і припинив штохатись, так би мовити, здав назад, що було помилкою, за яку я картаю себе і досі. Противник перебільшував кількісно і якісно, але треба було показати силу, вмазати, тоді б адреналін і тому подібне відключили мозок... 
Я б не був побитий, бо вожак той був і є, як це часто буває, також ссиклом. Це стало зрозуміло тієї весни, коли ми всією школою тусили на подвір'ї, в очікуванні автобуса на "роботу" (ми тоді постійно пахали на колгосп, такі були часи), між школярами ходили бригада директорського синулі і всіх діставала. Коли процесія дійшла до мого однокласника Дімона, здорового, але дещо загальмованого хлопця, ситуація набула іншого характеру - вождь красножопих кілька хвилин звично та впевнено задрачував Дімона, допоки його не набридло і він без прелюдій та рекламу схопив граблі і замахнувся на неприкасаємого авторитета граблями, з рішучим наміром зламати їх йому об голову. Свита розсипалась у різні сторони, вождь почав відступати так, що п'яти виблискували, але Дімона вже було не зупинити - він гнався за авторитетом, махаючи граблями, вождь зрозумів, що краще зупинитись і спробувати вести перемовини, після чого відразу отримав гарного удара прямо в єбліщє. Ніколи не забуду той епізод, коли гроза всіє школи стояла біля чиїхось сараю, висякуючи з носа шмарклі, перемішані з кров'ю.

А щодо мене... То мене не побили, хоча полювали. Але і серйозної відсічі я також не дав. А треба було. Тоді можна було. Якби я дав відсіч, відчув би силу, якої зараз не відчуваю. Тікав, ховався. Так і добув до кінця школи. Жив у постійній депресії і почав сторонитись школи, все чекав на вступ у вуз, з надією, що там не буде всіх моїх "гарних" знайомих... Вступив у вуз. Почав навчатись, і, здавалось, все стартувало з чистого аркуша, але в якийсь момент знайоме відчуття постійної небезпеки, бажання самозамкнутись і оминати колективи виникло знову. Не знаю, з чим це було пов'язано. Може, колективи скрізь одинакові, вони завжди пробують людину на міцність, нехай не завжди в грубій формі, і в ситуації, коли мені намагались надати якесь місце і я вибрав звичне місце ізгоя, бо більше ніякого не знав. Це було помилкою. У мене почали псуватись відношення з групою, я скотився в навчанні, бо просто всіх ненавидів і на всіх злився.

Після вузу все знову повторилось. На роботі, серед нових знайомих... Спочатку все йшло добре, але скоро я знову починав усіх ненавидіти, усіх уникати. Зараз мені 30. Після випуску зі школи минуло немало часу, але психіка не загоїлась, вона так само кровить, як і тоді, в "ранніх" нульових. Відчуваючи безсилля від того, що постійно сам собі створюю проблеми, думаю про самогубство, хоча здоровий розум ще живий і думки залишаться думками. Мені 30 і я незайманий, бо жінка - це повна терра інкогніта, яку я не вивчив у час, коли всі вчили, і тепер навіть думка, що мені доведеться розкриватись, роздягатись перед чужою людиною, яка невідомо-як мене сприйме, а чи не буде глузувати чи ще щось у цьому дусі. Вам може здатись це бредом, але це світ, у якому я живу.

Однак, маючи намір усього цього позбавитись, не буду закінчувати на песимістичній ноті. Як у будь-якій ситуації, є дві сторони медалі. Я нормально не колективізувався, але постійна самотність давала багато часу, який треба було якось заповнювати. І тоді, в ті непрості для мене шкільні часи, я почав писати. У мене досі вдома на горищі валяється з десяток зошитів, списаних оповіданнями і романами. Читати їх чи друкувати, звісно, не можна, часто вони були "трошки" переробленими сюжетами канонічних фільмів, але тоді це було гарним способом хоча б відволіктись. Пишу і зараз. У такі моменти відчуваю тимчасове полегшення, писати треба більше, а чому я цього не роблю, і чому ви не знаєте Ратцінгера як як письменника всія Русі, хз. Хоча ні, не хз, це вже лінь, і не більше.

Это печальное 1 сентября.

Я не думал о школе и жил вполне себе хорошо, много гулял, куча друзей, но после возвращения на Родину сердце болело, ведь в далёкой Алма- Ате осталась моя первая любовь, воспитательница детсадика, Оксана. Трудно мне было привыкнуть к пустоте в душе, но тут на нашей улице я заметил худенькую, мигниатюрную девочку, брюнетку, да ещё зеленоглазую! Я не смог пройти мимо, подошёл, познакомился и даже за косичку не дёрнул. 
  Настенька оказалась чудесной, доброй девочкой, мы сразу подружились, но поначалу она как-то стеснялась такого уже опытного пацана, которому было что рассказать, да не из книжек. Ну понятно, мне уже почти шесть, а ей четыре с хвостиком, её братья как-то не оценили мой душевный порыв, да обещали побить, но у нас в роду все мужчины упрямые и стойкие, не сдаёмся.
  Мы с ней много гуляли, шли под ручку, а надо сказать смеяться над парочкой или набить морду кавалеру в присутствии его дамы- табу было. Она стала приходить в гости, я ей читал сказки, много рассказывал и она прижималась ко мне и ложила голову на плечо, я от этого балдел. Включал приёмник, находил ей то что нравится, пульсировал зелёный глаз и мы сидели и слушали. Скажу больше: после двух месяцев ухаживания, мы начали целоваться!
  Читать и писать меня бабушка стала учить с четырёх лет, я конечно сопротивлялся и устраивал бунты, упирал на то, что воруют моё счастливое детство. Ремень часто гулял по моей попе, да и один букварь тоже распался на ней, но я понял, что учения не избежать, в пять и читал и писал хорошо. Первые три класса вообще скучал, знал всё. Но и пользу рано увидел: Настенька читать не умела, поэтому моё чтение слушала в захлёб, говорила что я умный и хороший, было тепло и приятно.
  Мне уже семь и подкатила эта дата, первое сентября, меня собирали и готовили, но я значения этому не придавал, дум ал: пойду гляну, не понравится, ходить не буду. Вечером конечно отправился к Настеньке, встретились, а она печальная, не была она никогда такой раньше! Присели на лавочку, стал распрашивать, а она расплакалась;
- Костя, не иди ты в школу!
- Не могу. А что такого?
- Ну ты меня бросишь, я читать и писать не умею, а ты грамотный и самостоятельный, да в школе девчонки взрослые, охмурят тебя! Бросишь меня! Пропусти два года, вместе в школу пойдём.
  Да, я конечно оторопел, потом спохватился, гладил горемыку, целовал её ушки, шею, достал платочек, заставил высморкаться, утешил. Сказал что у нас серьёзно, любовь, а потому пигалицы не для меня, а Настёну читать и писать научу. Успокоил и утром двинул в школу, увы, мне там не понравилось, пришёл домой и заявил дедушке и бабушке:
- Школа мне не понравилась, ходить туда не буду! Дома всё в два раза больше делать буду, учиться буду дома, вот так я решил!
  Ну вечером на свидание с Настенькой мы ходили, на лавку и не присели, попа у меня после ремня болела. Воспитывали меня строго, да и правильно делали, толк из меня вышел. В занятия и школьную жизнь втянулся, Настю читать и писать научил, так что всё наладилось. Ну как бы счастье, да меня жизнь с ранних лет испытывать любила на прочность, да и пусть, скорее она устанет, чем я сдамся.
  Во втором классе переезд в Николаев и расставание с симпатией, трагедия однако, но куда деться. Тут оказалось совсем иначе, нравы суровые, город стремительно рос и я то и дело переводился из школы в школу. Крайняя оказалась рядом с домом, но учеников из микрорайона не хватило и часть перевели из ближайших школ, сами понимаете, кого сплавляли. Публика однако суровая, как часто говорила наша классная;"Вы не ученики, вы вышкребки!" 
  Я был закоренелым троечником, роста не большого и меня норовили обидеть, но это не пугало, драться любил, синяки бывали часто. Потом конечно начали мы пробовать спиртное, курить, первый секс у меня случился в 9 классе, бухали мы крепко, но мне это надоело. Нашлись новые друзья, постарше, другой круг интересов и я ушёл в самостоятельное плаванье, тем более многие одноклассники стали пробовать траву и колёса. Но секса с одноклассницами я не избегал, просто повезло, что не стал папой ещё в 9 или 10 классе.Наш город пожалуй самый наркоманский в Союзе был, а мне это не интересно было. Так что в 10 классе я уже меньше общался с одногодками и мне было скучно, да и вполне тогда представлял, что из кого выйдет. Не ошибся в прогнозе.
  В школе на учёбу не налегал, спорт тоже не моё, уклонялся по возможности. На субботники ходил без огорчения, работы не боялся, а вот внеклассные мероприятия и комсомольские собрания- та ещё тошнотина, не заводило меня это. Прозвучал последний звнок, я без сожаления и зла, по- доброму простился с соучениками и школой, поблагодарил учителей и покинул учебное заведение, перерос я его до окончания. Выйдя сам себе сказал :" Спасибо за всё, но ноги моей тут больше не будет!" Сказал, да так и сделал, началась новая, интересная, взрослая жизнь, которая мне быстро понравилась, хотя не легко было.
  И да, я постоянно влюблялся в одноклассниц, ну влюбчивый ещё долго был, но это другая история...
 

Школярі і останній день літа

Довгочит!!
____
Сергійко, як завжди чекав на товариша біля метро на приковзальній площі. Хлопець стояв і дивився на годинник на масивній будівлі залізничного вокзалу. Цифри показували нічим і нікому не важливий час - 15:45. На самій площі копошився люд: кудись ішов, десь сидів. Довга вервечка тягнулась в АТБ, інша уже випливала з нього. Біля "Куліничів", на траві, безладно валялось сімейство бомжів, вони могли собі це дозволити, бо було доволі тепло, особливо зважаючи на все ще теплу погоду. Десь поряд гула автострада, важко гуготіли трамваї, чаділи авто і ревіли дорогі американські мотоцикли.
Сергійко ще раз поглянув на великого годинника. 15:40. Майже. Часу трошки є, але хлопець уже почав непокоїтись. "Набрати?", - промайнуло в голові, а рука потягнулась до телефону. 
- А я на тебе біля другого виходу чекаю... - почувся поряд знайомий дзвінкий голос.
Сергійко обернувся і побачив перед собою Сашка. Він стояв і важко дихав, видно, помітив Сергійка і помчав до нього на всіх парах.
- Треба було зразу в центр їхати, - відповів Сергійко.
Сашко почухав голову:
- Ну гаразд, - сказав він. - Ну що, по шаурмі?
- Нє... - скривися Сергійко. - Усе літо їли.
- Ну тоді до річки гайнемо? - знову запропонував Сашко.
- Були тисячу разів...
Сашко задумався і по пазу сказав:
- Я знаю, там на Коцарівський віар клуб відкрили! І недорого!
Сергійко лише рукою махнув.
Сашко замовк. Його запал немов здуло. Він тихо промовив:
- Це ж сьогодні вже 1 вересня...
- Ага... - скривився Сергійко. - Осінь. І завтра в школу.
Сашко, замість відповіді, смачно сплюнув під ноги.
- Знову ця математика... - ще сумніше озвався Сергійко.
Сашко знову став чухати голову.
- О, а знаєш, - змовницьки мовив він. - Нам сьогодні пощастило.
- Чого? - байдуже запитав Сергійко.
- Хоча вже і 1 вересня, але сьогодні неділя і ми вдома, - радо відказав Сашко. - А це значить, що сьогодні ще літо. Ще канікули!
- Ну і шо? - перепитав Сергійко уже не так апатично.
- А те, - врочисто мовив Сашко і розправив груди. - Шо треба ловити момент і відпочити по повній. Та так, щоб на весь рік запам’яталось...
- Думаєш? - насторожено перепитав Сергійко.
- Та по любому! - радо вигукнув Сашко.
- Гм... - почухав підборіддя Сергійко. - Мабуть, ти правий. Тільки ти перший.
Сашко зробив рукою «йебой» і напружився, так ніби перебував в туалеті. Його обличчя почервоніло, а тіло почало рости. Воно росло і росло, поки не стало величезним, немов хрущівка, і продовжувало рости, закриваючи сонце. Сергійо зробив те саме. Через хвилину біля того, що колись було метром, стояло дві тварюки — одна чорна, інша зелена, з величезними руками-лапами і масивними хвостами. Люди кричали, розбігались в сторони, намагаючись не випустити телефони і не втратити фокус.
— Ну шо, пагналі? — заревів Сергійко
— Ааааррриууу, — погодився Сашко.
І вони важко погупали до площі, залишаючи в бруківці глибокі вм’ятини. Першою на їхньому шляху трапилась хаурмішна, яку вони розтоптали на маленькі клапті, таджики, які косили під арабів, ледь встигли звідти накивати п’ятами. Вокзал піддався важко — будівля була старою і зроблено на совість, тому в дію довелось включити не лише руки-лапи, а і хвости. Далі пішли до АТБ і довго гамселили в його стіни масивними ногами, потім зняли дах, добили стіни, зайшли і зі смаком потоптались по всіх товарах, навіть тих, що зі знижкою. Охоронець Стьопа бігав між їхніми ногами, намагаючись врятувати бодай частину виручки, але каси, як завжди, заклинило. 
Коли з АТБ було покінчено, хлопці пішли далі гуляти. Сутеніло. День, який ще тиждень тому в цей час, радував місто теплими сонячними променями, поволі згасав. Сумно падав вечір, довгі скісні промені слабнулиі згасали. Місто палало. Кричали люди, вдарялись одна в одну автівки. Перше пожовкле листя плавало у веселкових калюжах бензину. Хлопці йшли Ізюмським шляхом і знічев’я зносили верхівки дерев трамваями. Завтра в школу… Уроки, перерви і новий п’ятий клас. Літо минуло, але воно обов’язково повернеться, і його знову треба так провести, щоби запам’яталось на увесь рік!

Школа. Шок.

Приблизительно таким был туалет в моей школе в 1970-м году .   или таким   или таким 

  но не таким уж точно    Такими были туалеты в кинотеатрах  парках , пионерлагерях и на пляжах ЮБК , куда нас маленьких заводили родители и рассказывали и показывали , как правильно отложить какашечку. 

Сейчас в любом уважающем себя маркете , не говоря уже о других общественных местах   установлены унитазы , и ваши первоклашки  дети просто не знают , как писять и какать в дырку в полу , они боятся  оставаться с ней один на один , они писяют и какают рядом с ней на пол и на стены в своей школе, когда  вас нет рядом и никого нет рядом , кроме технички, которая ненавидит все это говно и ваших детей как его производителей.  
  Вы столько делаете ремонтов , меняете окна и двери , покупаете компы пр. пр. и так унижаете собственных детей , которых страна кормит до 4-го класса бесплатно ,  после чего отправляет в это помещение без унитазов , называемое школьным  туалетом .  
   Вы видели туалет в школе , в которую отпускаете учиться своего ребенка? Вы научили его им пользоваться?  

Поддержим Сергея?

Противники прививок возмущаются, что их детей не будут брать в школы и детские садики. В принципе, логичное возмущение, ведь тогда у родителей деб..в точно дети тоже будут деб..ы и у детей не будет шанса вырваться из порочного круга, не узнав про то, что земля круглая, например. Дети ведь за родителей не в ответе. Но и угрожать здоровью детей здоровых родителей тоже неправильно. И если кто-то не хочет получать биометрический паспорт или индентифкационный код потому что это печать дьявола, то его собственная тупость мешает только ему, а тут угрожает и нормальным людям. Значит надо создать отдельные школы-гетто, для атипрививочников. Но они должны быть платные. Хотите учить детей своих без прививок – платите за эту привилегию. Во-первых тогда антипрививочников станет гораздо меньше, а во-вторых, государство получит больше налогов. И если в Британии лоттереи называют «налогами на дураков», то мы пойдем дальше. И да, эти школы и детские садики следует открывать прямо как филиалы больниц. Ну чтобы два раза не вставать. Тогда и дети получат шанс стать умнее родителей, и лечить их будут сразу, и здоровые дети здоровых родителей не пострадают. В конце концов, быть умным должно быть выгодно.

Надежда Хоменко Да уж! Обычно твои посты мне нравятся...ну что ж, всегда бывают исключения :( Но при всем этом, у меня возникает вопрос: почему процесс принуждения к прививке теперь "отрегулирован на гос.уровне", а процесс защиты и возмещения убытков (если они, не дай бог всё же будут) нет? Почему вакцинация обязательна, но при этом родителей заставляют подписать бумажку, что они ознакомлены с рисками и всё равно согласны на прививку?! Как-то странно "меня заставляют и я ещё должна официально на это согласиться".

67%, 4 голоса

33%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
48
предыдущая
следующая