хочу сюда!
 

Таня

35 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 35-42 лет

Заметки с меткой «дитинство»

Приємний спогад з дитинства...

 Якось восени 1998 року я сидів в класі на уроці може математики, як до школи під'їхало шикарне авто - "Сітроен". Весь клас ломонувся до вікон, незважаючи на матьоху, бо більшість з моїх сільських однокласників, мабуть, уперше бачили "Сітроен" (машину). Всі гомоніли: "А хто, а що це, а до кого це?", а виявилось, що то по мене - друг батька вирішив заїхати забрати мене, що відвезти до себе в гості на Журавлівку (район у Харкові). Отак мене прямо з урока "зняли" в Харків під заздрісні погляди всіх тих як їх там однокласників. В авто було вже повно народу - батьки і друг батька - харизматичний молдаванин-єврей-росіянин і українець, який по- українському знав лише слово "Аякжеж". Ми їхали атмосферною осінньою трасою, падав дощ і краплі атмосферно стікали по склу. В салоні звучав (тоді ще не олдкусльний) хеппі-хардкор, а над панеллю приладів загадково блимала різними вогнями якась електронна штукенція (як потім виявилось, антиполіцай-радар - гаджет, який ловив сигнали приладів даїшників, якими вони вимірювали швидкість, і попереджав червоним). Через годинку-дві ми приїдемо у великий, новий і двоповерховий будинок, де пахнутиме свіжими дошками і пральним порошком, а ще там буде комп'ютер, банька і вечірній перегляд серіалу "Коломбо", на кольоровому телевізорі! Тоді мені здавалось, що я уві сні, утім, зараз також. Періодично згадую це у важкі життєві моменти і кайфую. Зараз би теж не відмовився, аби хтось забрав мене посеред дня на "Сітроені", тільки вже не зі школи, а з роботи.

Маленька Олеся Гмирь: «Я буду бізнес-вумен»

-          - Привіт, Олесю! Яка в тебе гарна зачіска. Хто заплітав коси?

-          - Це мама моя заплітала.

-          - Яка молодець мама. А скільки ж тобі років зараз?

-          - Цілих 9 вже!

-          - Нічого собі! То ти вже напевно все на світі знаєш?

-          - Так, я найрозумніша в класі.

-          - А що ж ти за останній час нового дізналася?

-          - Нещодавно я дізналася, що Дід Мороз – це мої батьки. Засмутилася, так довго плакала..

-         -  А хіба Діда Мороза не існує?!

-         -  Він-то існує, просто живе у Лапландії, а грошеняток для бензину немає..

-          - Чому ти так думаєш?

-          - Бо він діткам подарунки купляє, нічого не залишається.

-          - Ну, давай не будемо про сумне. Краще розкажи, що сьогодні тебе змусило радіти або сміятися?

-          - Ну.. мама сьогодні забрала з групи продовженого дня, ми пішли кататися на гойдалках, на батути.

-          - Ого! А як в тебе справи у школі? Що хорошого і поганого сьогодні відбулося?

-          - Ми сьогодні малювали космічний корабель, мене похвалили.

-         -  А щось не дуже хороше відбулося?

-          - Та цей корабель..  малюнок.. Саша взяв і порвав..

-          - Та ти що! А він не намалював?

-          - Ні, в нього не вийшло. Йому поставили «одиницю».

-          - А ти часто допомагаєш у навчанні однокласникам? Ти ж розумниця!

-          - Буває іноді, але зі мною мало хто товаришує..

-          - А з ким із дітей тобі хотілося б погратися?

-          - Із Василиною. У неї дуже гарні ляльки. Ми б їх розчісували, нафарбовували, плаття шили.

-          - То ти хочеш може стати модельєром?

-          - Ні, я буду бізнес-вумен.

-          - А чим конкретно будеш займатися?

-          - Буду продавати листя з дерев.

-          - А чому саме це?

-          - Бо його дуже багато, воно нікому не потрібне. Бери скільки влізе.

-          - А хто ж тоді буде його купувати, якщо нікому не потрібне?

-          - Так ніхто ж не розуміє, що це гроші! Я буду казати іншим, що це справжні гроші.

-          - Непогана ідея – купувати гроші за гроші! Олесю, а яке найдивніше слово тобі довелося почути?

-         -  Вчителька сказала «телепень».

-          - А ти знаєш, хто це такий?

-          - Тс-с-с-с..

-          - А якщо б у клас залетів космічний корабель, який ти намалювала, і прибульці запитали тебе, кого можна їм забрати з собою, чиє імя ти б назвала?

-          - Сашу, щоб більше моїх малюнків не рвав!

-          - Ось, яка ти! Щасти тобі у навчанні, Олесю. Бувай.

-          - Дякую, бувай! 

Дай куснуть

Короче нахлинула хвиля спогадів. То одна чудасія, то інша. І згадалась одна історія.

Був чудовий літній сонячний день. Ми всі, звичайно, на канікулах. Вийшли гуляти на вулицю, сидимо, хто на лавочці, хто просто на траві, хтось намагається зловити метелика, хтось стрибає за кониками. Сидимо такі без азарту, знаєте, як ото зійдеться дітвора, і ще нічого путнього не придумала, так собі «Коля пєл, Боріс молчал, Ніколай ногой качал…» І тут йде баба Ольга. Йде, несе повну сумку чогось, йде в піднесеному настрою і швиденьким шагом. А поперед баби Ольги біжить, підстрибує Андрюха.  Андрюха – худюще, білобрисе хлопченя, з примурзаною пицькою, в землистого кольору труселях, але безмежно щасливе. Навіть очі блищать від щастя. Біжить, аж  в’ється навколо своєї баби Олі.  І викрикує аж підспівує, дивлячись в сторону дітвори: а нам баба щось смачне купила, а нам баба щось смачне купила. Вона пенсію получила і щось купила. Ура, ура, зараз я щось буду смачне їсти.

Хто ж ця баба Ольга?  Жила у нас на вулиці сімя: мати – баба Ольга, її син Серьожка, дочка Наташка і два хлопчики (сини Наташки) Серьога і Анрюха. Всі дорослі в цій сімї любили випити. Ну звичайно там де це присутнє, дітям вже перепадає що перепадає.  Так і тут, коли баба отримувала пенсію це була радість для всієї сім’ї. Дорослі отримували випивку з закуссю, а дітям купували щербет, цукерки або печиво. Але як пізніше з’ясується делікатес був інший. Отже перша діюча особа – Андрюха.


Тепер перейдемо до другої діючої особи: Поряд з Андрюхиною сімєю жила інша сімя, значно протилежна Андрюхиній.  Бабуся, дідусь, мама, тато і теж два хлопчики. Дітям ні в чому не відмовляли, добре вдягали і кормили. Менший Стася був однолітком Андрюхи і вони часто грались разом по своїм віковим цікавостям, можна сказати, були приятелями.  Стася, на відміну від непосидючого і примурзаного Андрюхи, був завжди розчесаний, вмитий, одягнений в шортики і чисті сорочечки. Ходив спокійно і розважливо, посміхався сором’язливо і стримано.


Отже: продовжуємо ми сидіти і придумувати в що б цікаве погратись і тут з двору вилітає Андрюха. Точно як отой П’ятачок з повітряною кулькою. Але замість кульки у нього видніється щось в долонях. Підбігає він ближче. В руках у нього кусень білої паляниці, відрізаний через всю хлібину, намащений чимось білим і щедро посипаний цукром, який аж виблискує на вранішньому сонечку. І Андрюха з тааааким смаком і щасливими оченятами, відкусює від того шматка і з таким смаком насолоджується тією вкуснятіною.  Поряд сидить Стася і наче намагається заглянути в рота Андрюсі. Коли Андрюха пережувавши чергову відкушену порцію ковтає її, у Стасі виникає рефлекс ковтання і він ковтає слинки, аж сльози на очах виступають.

Стася питає: Андрюха, а что это у тебя?

-          Це хліб з маргарином і цукром, - з гордо піднятою головою, хизуючись, каже Андрюха

 

Стася  питає: а он вкусный?

 -          Ще який смачний, - облизуючи цукор на губах і відкусюючи на весь рот нову порцію смаколика, каже Андрюха

Не витримавши мук і наступивши на горло своєму вихованню (Стасю вчили не попрошайнічать), Стася з жалібним виглядом, тихенько, щоб не почув його старший брат, каже: Андрюха, дай куснуть! 

Андрюха, зміривши оком свій шматок хліба, повівши бровою, щось порозмислив. Наче аж розправив плечі, подивився снісходітєльно на Стасю і гордо простягнув до його рота смаколик.

Стася обережно, культурно куснув, почав жувати і почав кривитися, наче його заставили зїсти хто зна й що. Але із-за своєї інтелігентної вихованості він не хотів показати як йому не смачно і намагався жуючи посміхатись.

Андрюха з гордістю спитав: ну шо, класно? Дать ще куснуть?

Стася з острахом в очах, що йому прийдеться ще вкусити смакоти, аж руками замахав: нет, нет, Андрюха, больше не надо.

І Андрюха з радістю сів на траві безтурботливо доїдати свій делікатес. 



Дитинство.

1. Була в мене подружка, баба Соня. Чи не єдина доросла, котру я взагалі дорослою не сприймала. Це найближча сусідка. Іноді мене з нею лишали, ми нігті фарбували на руках, ногах. Багато говорили про життя. Я не дуже розуміла, нащо мені та школа і чи хочу взагалі туди, тож вона пообіцяла, що піде зі мною до першого класу і сидітиме за однією партою. І не пішла. Я їй влаштувала розбірки увечері 1 вересня і навіть обізвала брехухою, змушена була вибачатися, бо батько то все почув.

2. Блатні пісеньки. Мій дід у свої 12 років за сталінських часів був судимий та ув'язнений. Іноді (коли вип'є), співав блатняк. Мені завжди в таких випадках говорили дорослі "іди, не слухай оце". Ну я-то все одно слухала. І співала потім однокласницям, коли разом зі школи теліпалися. Саме так, бо ми не йшли, а спинялися через кожні 2-3 кроки, щоб порахувати ґав тощо. Дорога зі школи додому відстанню кілометр могла займати годину. 

3. Музичний талант. Мене не прийняли до музичної школи. І досі якщо треба, щоб гості пішли, мене просять заспівати. Іноді це моє безталання є предметом шантажу)

4. Взагалі була спокійною дитиною. Бабуся казала, що "Таню можна посадити на стільчик, і вона там годинами сидітиме". А дід казав, що "Таня гірша від хлопця". Обидвоє були праві, бо хорошою дівчинкою я була наодинці. Або з дорослими. А в колективі однолітків мозковим центром. Це з моєї, відмінницької, подачі у третьому класі увесь клас влаштував бойкот вчителю. Бо він публічно побив учня, ні за що. Тоді не було заведено скаржитися батькам, ми все вирішували самі.

5. Вперше покурила у 6 років. Сиділи ми на лавці гуляли: я, мій брат з Одеси, ще троє сусідських хлопців. Всі малі ( років 5-6), а я - найстарша, семилітня, за місяць до школи. Говорили про цигарки і що ніхто ще не спробував. Аж тут проїздить машина, з неї викинули димлячий бичок. Я, недовго думаючи, забираю його й докурюю на очах у шпани. Кашляла й смерділа ще довго, але респектом в їхніх очах користуюсь досі))

6. Безстрашні були: однокласниця жила у багатоповерхівці, ми тоді вже у 5 класі були, навчалися у другу зміну. Я завжди зранку приходила до неї, і, поки батьки на роботі, ми лазили на дах. Щось кричали, виходили на самий краєчок щоб похизуватися безстрашністю. Кидали сирі яйця з даху: на людей, машини і так просто. Колись поцілили дільничному на фуражку, втекли непоміченими, він нас, двох зразкових дівчаток, ні в чому не міг запідозрити, ходив по хлопчачих сім'ях з розборками.

7. Хотіла бути дитячим лікарем, але гралася чомусь у школу. В мене було багато ляльок (12 штук), всі вони сиділи за табуреточками на маленьких стільчиках. Кому не вистачало місця - були покарані й вигнані з класу. 

8. Любила новий рік і зиму. Батько приносив величезну ялину, аж під стелю, триметрову, вона займала половину великої кімнати, ми всі разом прикрашали. Я любила вимкнути світло, увімкнути підсвітку й лежати, фантазувати. Мандаринки,  апельсинки, навіть сирки в шоколаді аж із Києва якось були. А ще робили листівки з тих ялинкових іграшок, що розбилися ненароком. Треба було їх на пилючку подрібнити, вирізати листівку, помазати клеєм та посипати отим пилком. Краса! 

9. На всі свята я підписувала листи усім родичам та друзям, це був мій обов'язок. Я писала список, кого вітатиму, мама виділяла бюджет, я купляла листівочки по списку + 2 запасних. І підписувала. Обов'язково гарно і без помилочок. Родичі досі згадують.

10. Колись полізла рукою у воду, що грілася у відрі кип'ятильником. Мама прала й сказала піти перевірити, чи не нагрілася бува там вода. Ну я рукою й перевірила. Більше так не роблю.

11. Тортури ікрою. Мій дядько нам на подарунки (теж десь під нов.рік) привозив трилітрову банку червоної ікри. І я мала з'їсти хоча би одненьку столову ложку на день. Не любила, відмовлялася, ховала за заварником у кухні, щоб не їсти))

12. Поміняла три школи. Це три різні колективи. Зрозуміла, що для авторитету треба гарно навчатися та нічого не боятися. Особливо з того, що бояться однолітки.

Дякую батькам. Мама мотивувала до навчання, а батько - до сміливості.




Проект "душа назовні", 
гроші можете перевести волонтерам, 
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=524590134723440&id=100015173746469 ;)

Про дитяче пияцтво

...Гучно та бучно святкували чийсь день народження) Приїхали родичі, та їхні дітиська. Дорослі дружно та чемно засідали за величезним столом, вживали, базікали про усе на світі. Малеча тим часом з вереском гасала по квартирі, що була досить величенька, та дозволяла носитись, ховатись, щось перевернути і це одразу ніхто не помітить)
...Дорослі одне одному старанно підливали в посуд досить моцні напої, що дуже не подобалось мамі, та подобалось татові crazy  ...Мама свій кон'як тишком вилила в чашку з під чаю - типу я випила, більше зась, навіть не агітуйте, та не питайте, чи хвора, чи там стукачка)
...Я розпашілий від забав підлетів до мами, нічого не питаючись - можна, чи не можна, мамин "чай" залпом закинув в горлянку Тай остовпівomg ..Якийсь дивний чайок мамця п'є... Мамця теж в ступорі - чоловік старанно заливає будку, а тут ще мале жахнуло зовсім не ситро...
...Трохи походивши по кімнатах в міркуваннях, що це було, я чемно та тихенько вирубавсь на дивані до наступного ранку.

...Буяло спекотне літо, ми насолоджувались канікулами, стрільбою з рогаток, плаванням в ставку на половині старих воріт - ще той крейсер) ...Монголо-татарські "перевірки" садків та грядок, відвідування найвищих горищ старовинної частини Львова - сонечко крізь дірки в дахах лазерними нитками прошивало напівтемряву, та сила силенна інших розваг, іноді не дуже чемних)
...Перед тим навесні народився молодший брат, мама в кухонній шафці завжди тримала баньку з кип'яченою водою - щось малому постійно було потрібно) Або соску сполоснути, або щось гаряче розвести, та таке інше) Мені не пощастило, що було спекотно. Мені не пощастило, що тато перед ЦИМ гарно "полікувався" розведеним спіртом, та поставив поруч з банькою кип'яченої води баньку з чистим спіртом...
...Спрага загнала мене на кухню до омріяної шафки, я схопив баньку з "водою", та рвучко зробив декілька козацьких ковтків... Очі вилізли на лоба - викапаний рак, дихання стало - ні туди, ні сюди.. Здавалось, від рота до дупи я самохідна мартенівська піч...  Вже не довіряючи вмісту отих клятих баньок, я кинувся до крану з водою...
...Добре що канікули - я з половиною чорно-синьо-бурого писка довго смішив маму з татом, а дворові хлопці все ніяк не вірили, що то я спіртом попік писок, а не отримав гарної подачі від якогось Тайсона.

10 фактів мого дитинства

1.  Коли мені було 5 років, а двоюрідному брату – 4, я запропонувала пограти в гру папа і мама, я збиралась бути поштаркою, бо поряд лежала сумка, схожа на поштарську uhmylka , а брату наказала ремонтувати щось і вказала на розетку. Він взяв великі гвіздки (мабуть 100-120) і приготувався «ремонтувати», але я вирішила показати як саме це треба робити і встромила такі самі гвіздки в розетку. Враження не передаваємі – жах death

2. В той самий період, знайшла банки з фарбами і старі щітки, позвала свого брата, видала йому щітку з фарбою і разом стали фарбувати залишки труб shedevr . Пам"ятаю, що контролювала брата, щоб він гарно фарбував. А фарба була старюча і підсохша, лягала такими бридкими мазками. Відтирали і відмивали нас потім довго omg

3. Бабуся  підмазала глиною стіни в хаті, все гарно вибілила, пофарбувала долівку і пішла готувати обід. Двері в хату залишила відкриті, щоб фарба вивітрювалась і все підсихало. Знову ми в тандемі з братом, під моїм керівництвом, замісили залишки глини і грязюку, і почали мазати одну зі стін. Ми так старались, раділи, що допоможемо бабусі. А бабуся помітила, що ми мотаємось туди-сюди, зайшла в хату і чуть не зомліла. На підлозі наші сліди і одна зі стін «красиво» помацькана.  cat

4. В 2-му класі продавала кольоровий папір по 1 копійці, чим возмутила вчительку. Про це розповіли на батьківських зборах і вдома мене вистидили. Бо це спекуляція, а цим  в срср не можна було займатись )))

5. Обмалювала лице молодшої сестри коричневою помадою, бо хотіла намалювати мавпочку, яку бачили в дитячому фільмі. Бідолашну сестру мама вимивала пару суток, з перервами, бо помада була дуже вїдлива fingal

6. Коли були на морі, жили на квартирі. Там у бабусі були кури в загородці. Ми з тимчасовою подружкою придумали, що то фашисти і обкидували їх мілкою картоплею, яку знайшли в сарайчику kill . Відро патронів було витрачено на фашистську нечисть devil  Але потім бабця пожалілась нашим батькам і ми отримали пілюлєй shock  

7. Завжди допомогала своїй бабусі садити квіти і любила квіти, за це сусідська бабуся часто нарізала букети квітів і давала моїй мамі, щоб вона передала мені.  cvetok

8. Була, так званим, прєдводітєлєм дівчачої вуличної команди.dance Завжди придумувала різні ігри, в яких хлопчача команда намагалась перемогти lol, але не завжди вдавалось uhmylka . Виплавляла зі свинцю і пластику різні іграшки

9. Одного разу із-за мене виникла дуель. Два хлопці вирішили обкидати один одного сніжками, щоб показати мені хто з них кращий.

10. Три рази була барабанщицею на парадах snegurka  hammer ua_flag 

Тяжке дитинство ))))

Що ми їли? Нащо воно нам було треба? ))
Замітка Ordinary  http://blog.i.ua/user/6518361/2248832/ навіялf спогади про дитинство. Ні, звичайно воно не було настільки тяжким як згадували бабусі про своє. Але з їхніх спогадів ми дізнались, що коли була голодовка, в їжу йшло все що росло поряд. Робили якісь млинці з лободи, суп з кропивою. А коли настало літо, їжі додалось, виросли калачики, пасльон, трава, різні квіти. То ж бабуся нам і розповіла, що калачики можна їсти.
Отже: що і навіщо ми їли з підножного корму.
Топінамбур. Ця рослина росла у нас на межі з сусідами. Росте вона високою і таким чином наче робить природню загорожу, паркан на межі був, а топінамбур наче додавав краси. Деякий час ми не здогадувались що це можна їсти. Але одного року бабуся вирішила прорідити зарості і покликала нас спробувати смакоти. На смак воно нам нагадало капустяний качан, який мама вирізала з середини, коли різала капусту. Ну з плодами топінамбура зрозуміло, але ж одного разу взимку, коли ми наламали сухих дрючків цієї рослини, ми помітили, що серцевина м"якенька і біла. І чомусь здалось, що її можна вживати як жувальну гумку vkaske на запах воно схоже на соняшникове бадилля uhmylka короче, пару раз жування цієї екзотики нам вистачило lol




Пасльон: його нам показала мама і розповіла, що вони їли його в дитинстві. Ці ягідки в принципі смачні. Іноді ми їх під"їдали  cat






Акація: навесні, коли вона квітує, поряд розноситься чудовий аромат, який так і притягує до себе. Багато її не з"їсиш, то ми брали по суцвіттю і йшли собі далі гуляти. Ми витягували з середини стовбчик, який мав в собі нектар і був солодкий і саме його їли.



Бузок (Сирень): ця рослина своїм ароматом теж притягує до себе. Іноді ми відривали квіточки і висмоктували солодкий нектар. Але частіше зривали суцвіття і сиділи над ним, вишукуючи квіточку, яка мала 5 пелюсток, це вважалось за щастя love   треба було загадати бажання і з'їсти її .







Калачики: про них розповіла бабуся. Щоб було смачно, треба обирати не застарілі плоди, але і не дуже молоді. Дійсно воно цікаве на смак.

      

Трава (пирій, мишій і т.п.): смак дещо подібний до калачиків. Тут треба розламати травину в місці вузлового стику і пожувати солоденьку світлу частину трави chih

 

Клєй - так ми називали деревну смолу, яка сочилась з вишень, черешень, абрикос. Не знаю що в ній смачного, але вона своєрідна на смак і ми часто її шукали і їли lol   Тут бажано обрати свіжу, нещодавно витікшу, щоб вона була м'якенька, та вона і смачніша, бо стара має деревний присмак umnik  





Мурашки: одного разу хтось розповів, що мурашки кислі на смак. Ну звичайно, нам же обов'язково треба в цьому переконатись prostite Ми відривали жопку і пробували на язик snegurka так, дійсно - кисле. Тут вже одного разу було достатньо, бо жалко мурашок



Насіння шишок: ніхто не розповідав, придумала спробувати сама mmmm і потім дала молодшій сестрі. Насіння схоже на смак кедрових горішків, але ж ну дууууже мізерне, на жаль unsmile





Фізаліс: зараз про нього можна багато прочитати, взнати, а тоді його вирощували для краси. І от у подруги ми вперше його скуштували. Не скажу що він одразу сподобався, але з ним так як з оливками parik треба з'їсти декілька раз, щоб зрозуміти і вподобати





І на останок Дереза: плоди цієї рослини мені подобаються на смак. Воно мені нагадує помідорчики, так ми його й називаємо lol Колись дідусь нарвав цілу жменю і ми з ним ласували цими ягідками. Бабуся дуже кричала на нього, бо боялась, щоб вони були не отруйні. На що дідусь зі сміхом розповів, як вони в дитинстві наче горобці обносили ці зарості ягідок.







А ви що їли з "екзотики" в дитинстві? ;)

Перша квітка


СУСІДСЬКА ДАЧА У ДОЕЛЕКТРОННУ ДОБУ

Пам’ятаю одну невтішно-потішну дачну оповідь, на одному з форумів, про двох хлопчаків з сусідньої дачної ділянки. Потіха там була, власне, крізь сльози, проте…

Було це у ті, давні й прості, часи, коли за слово “гаджет” людина могла й образитись.

Так от, хлопчаків тих, двох братиків, начебто й залишали на цілий тиждень самих, - літо, воля, гуляй скільки завгодно! - але ж при цьому, старшенькому наказали стежити все літо за тим, щоби менший читав. Меншенький, бачте, схопив погану оцінку з читання, - ну й ось таке покарання від батьків на всі канікули.

Але ж вигадливі батьки на цей раз промазали: покараним став той, кого призначили виконавцем батьківського вироку, тобто старший.

І цілісіньке літо, день у день, автор оповіді чув із-за огорожі тужливі крики екзекутора: “Чита-ай! Чита-а-ай! Сашко-о, читай, я сказав! Чита-а-а-й!”

Книга як засіб покарання. Книга, як (не побоїмося цього слова) катівське знаряддя для двох юних створінь, які ще ні перед ким і ні в чому не встигли завинити.

Ось яке невимовно сумне життя було у доелектронну добу. Сьогодні навіть важко уявити, який то був жах несвітський…


ЗГАДАЙ ДИТИНСТВО ЗОЛОТЕ…

А зараз? Зараз це ж навіть не життя, а просто якесь нескінченне свято читання!

Дітлашня захоплено переглядає маси картинок у соціальних мережах, на а разом з ними, - хай і коротенькі, але ж написи. А спілкування! Матінко рідна, та вони ж увесь час тільки й роблять, що спілкуються, і головне - текстами!

Людина, воно ж відомо, істота слабка, вона не може жити, не перегукуючись із собі подібними, - так будь ласка, роздолля: ватсапи, есемески, чати… Зрозуміло, що там найінформативніша частина це смайлики, картинки, і “ваууууу”, “о-о-о!” і “хахаха”, але всі ці вау все одно ж прочитати треба!

Перемовлятися один з одним вже не в моді. Та і як ти усе різноманіття емоцій, що ллються на тебе з екрану, передаш комусь, якщо відірвешся від їхнього джерела? Промовляти якісь звуки, дивлячись на його писок? Тю…

Тому, коли й говорять щось один одному, випірнувши у цей нудний світ з тієї, багатобарвної й насиченої емоціями реальності, то тільки щоб повідомити, що там щойно побачив, і сказати: “Ось я тобі перекину”, - і знову пірнути крізь віконце смартфону в той, справжній, світ. Де багато стежок-посилань, і треба вгадати, якою піти, де багато написів, в хащах яких треба швидко зорієнтуватися, де сила-силенна життя, де “вау!!!”, “о-о-о!!!” і “хахаха!!!”

А що, комусь заздрісно? Може хтось там намислив боротися з цим? Хтось дійсно хоче висмикнути бідних діточок звідти у нашу тоскну матрицю, де усі як із заліза та пластику зроблені, і діють як роботи, за програмою? Тоді нехай той зловмисник згадає, як його в дитинстві намагалися відірвати від тієї книжки, якою він захопився… Як почувався ти тоді, гонителю, га? Згадай. От-от…Відчував, що тебе силоміць витягають, - ти брикаєшся, пручаєшся, а тебе тягнуть, - із справжнього, живого світу у неймовірну нудоту.


ЧИ Ж ВИ НЕ ВІДЧУВАЄТЕ? - ЦЕ Ж ЕПОХА!

Тому, для всіх, хто полюбляє мордувати бідних діточок читанням, - утішливий висновок: не страждайте, панове, сучасні діти живуть у насиченому електронно-вербальному середовищі, вони увесь час пишуть (ну гаразд, - друкують), і - читають, читають, читають!

А музика! Назву диску - її ж прочитати треба… Хай частіше й англійською, то й що?.. А відеокліпи, - також підхожий не навпомацки вибиратимеш. А субтитри! А ігри! Та це ж ціла тобі енциклопедія підписів і написів густим шрифтом. Не кажучи вже про мануали…

Коротше кажучи, настала епоха загальної писемності та безупинного читання.

І вже неможливо уявити собі батьків, які б суворо наказували дитині своїй: “Щоб сьогодні ж, - чуєш? сьогодні! - прочитав усі написи і підписи у грі, яку я тобі вчора завантажив!” Смішно навіть помислити, щоб старшенький ходив по садовій ділянці за меншеньким, який уткнувся у стовпчик повідомлень у своєму смартфоні, і нив би: “Читай, я сказав!.. Чита-ай!”


СПЛАКНЕМО

І те, чим нас раніш, - кого мучили, а кого й дорікали, забираючи, щоб зір не псував, те, звідки ми черпали масу сюжетів пригод, казкових і героїчних, у рядки чого ми в дитинстві вдивлялися в темній комірчині, або й взагалі під ковдрою після “відбою”, наше джерело інформації і наш мучитель, - книга, - відплила у світ забуття. Викрутіть мокрі від сліз хусточки і висякайтесь у них востаннє.

Книга… Вічна їй пам’ять…

Прийшов час писати на цю тему спогади, і малювати до них ілюстрації, - про тяжку дитячу долю в часи доелектронні, - писати опери, квести і прощальні гімни.

Проте, - не видно ще поки напливу бажаючих митців, композиторів і гейммейкерів.

Ну що ж, принаймні нехай ця карикатура буде першою поминальною квіткою до підніжжя пам’ятника дивному і незбагненому явищу цивілізації, котре пішло собі геть, у небуття, і ім’я якому - “книга”.

Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая