… Із щоденника тупоголової вчительки

П’ятниця, вечір… дуже довго хотіла надрукувати цю замітку, та все не вистачало часу. Та все ж, в черговий раз перечитуючи коментарі батьків, вчителів, викладачів вузів, що стосуються освіти, у соціальних мережах… просто хочеться виговоритись.

Я мріяла вступити до педагогічного, вступити на державну форму навчання (що вважала нереальним, оскільки я не була відмінницею). Пам’ятаю, як ще навчаючись у старшій школі, коли я пробувала вести уроки (чи то це був день самоврядування чи щось типу цього..), яке це було чудове відчуття: «ти можеш когось навчати», «саме завдяки тобі вони це пізнають»… пам’ятаю, як діти дивились із захопленням, слухали.

Я вступила до омріяного вузу на державну форму навчання. Більше того, коли ми проходили за рейтингом на 5 курс, я увійшла в першу десятку кращих студентів потоку. Мені дуже подобалось розробляти уроки і вони були, на думку викладачів, доволі хорошими.

Пам’ятаю, як проходила практику на четвертому курсі в одній із шкіл. Щоправда провела там лише один урок (в силу певних обставин), кілька днів була на спостереженні у інших вчителів. Та коли я ці кілька днів приходила у цей клас, то деякі діти прибігали і обіймали мене. Після свого проведеного уроку, я чула від однієї учениці, що це її улюблений предмет і вона теж хоче бути вчителем. А потім, через рік, я зайшла у цю школу на кілька хвилин, і учні цього класу з посмішкою  вітались зі мною (хоч пройшло багато часу, а практикантів там чимало  і доволі часто міняються), вони мене запам’ятали. Як же це було приємно!

Я мріяла бути вчителем! Я дійсно любила свій предмет. Я захоплювалась викладачами базових предметів вузу. Тому що вони показували такий приклад викладання, якого я не бачила у школі. А може просто, я вже знала, що це мені потрібно.

Я мріяла бути вчителем! Я вважала, що навчити зможу кого завгодно, так як самій здобути знання вдавалось складно (немає такої феноменальної пам’яті, не все зразу можу зрозуміти). «Але якщо я це розумію -  зумію пояснити так, що зрозуміє кожен, навіть двіюшник». Я знала, як це неприємно, коли на тебе кричать, «читають моралі», коли ти чого не вивчиш. Як недопустимо, коли вчитель говорить про щось інше, а не про те, що варто вчити на уроці. Так як я була донькою учительки, то знала як це коли за кожен твій поступ зразу дізнається мама. «Я дуже добре розумію учнів, так як нещодавно сама навчалась і знаю як їм важко».

Пам’ятаю, як на п’ятому курсі знову проходила практику, вже у школі, якій навчалась сама. Практика тривала кілька тижнів (здається 6). Які це чудові були часи… Я вела уроки в 9-10 класах і була «класним керівником» 10 класу. Діти працювали на уроках, слухали. А на виховних годинах 10-класники навіть пригощали мене чаєм. Пам’ятаю, як ми готовили свято квітів і врожаю… Які ж вони були старанні…

Я мріяла бути вчителем. І бути вчителем у своїй  школі. Та знову ж таки, ця мрія на той час здавалась неосяжною, так як вчительці мого предмету ще було далеко до пенсії.

Закінчивши вуз. Я зразу вийшла заміж і пішла у декрет. З часом почала писати дипломні  і курсові роботи в Інтернеті і це почало приносити доволі непоганий дохід. При чому, маючи диплом спеціаліста учителя двох предметів, я писала дипломні, магістерські, навіть одну дисертацію писала, зовсім з інших галузей і в доволі престижні вузи (замовники були задоволені). Пам’ятаю, як один студент просив написати курсову з хімії. Я кажу, що це не мій фах і з цього предмету в школі я мала 6 балів… а він, «а моєму одногрупнику ви робили, і у нього відмінно!». Та я мріяла бути вчителем… Думала, прийду в школу, навчу їх писати реферати (писати, а не скачувати готовий). Щоб вони у вузах не тратили кровні батьківські кошти на липові роботи, а робити їх самі, адже це зовсім не важко. Варто лише вміти знаходити потрібну інформацію. Я мріяла бути вчителем.

Тут, напередодні Нового Року я дізнаюсь, що вчителька, яка вела мій предмет пішла на   пільгову пенсію. Моєму щастю не було меж. Невже я стану вчителем?!

З того часу минуло 3 роки. Що змінилось? Дуже багато.  Що саме напишу в іншій замітці, Бо потрібно хоч іноді висипатись.

Надійшла пропозиція входу України в Японію. Хто за?

Кажуть, що для тих хто ввійде в склад Японії той безкоштовно отримає японський автомобіль, телефон і унітаз на радіоуправлінні.  Також збираються пітписи на входження до ПАР та інших іноземних країн. Ну да, навіщо ж розвивати власну країну, якщо можна ввійти до складу більш розвинутої? Чи цікавішої?






Хто куди бажає?



35%, 6 голосов

0%, 0 голосов

18%, 3 голоса

0%, 0 голосов

6%, 1 голос

12%, 2 голоса

6%, 1 голос

0%, 0 голосов

24%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Украина и ЕС, ОПРОС

Хотите ли вы, чтобы Украина стала частью ЕС

57%, 33 голоса

9%, 5 голосов

7%, 4 голоса

28%, 16 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Актуальный опрос

Хотите ли вы чтобы Украина стала частью России?

16%, 4 голоса

68%, 17 голосов

16%, 4 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Начали за Евро - кончили... а таки КОНЧАТ:(

Евромайдан... еще до всей этой перипетии, как только начали собираться люди "За ассоциацию" я спросила у себя: "А хочу ли я в Европу?" Европейские цены у нас, еще не значит европейские зарплаты. Ну вот я не знала ответа, а некоторые были категоричны в своих убеждениях. Я не знала  хочу ли я в Европу, но точно не хочу в Россию (в прочем меня туда никто не зовёт, ПОКА). 
А Крым мне жаль. Я не крымчанка, но в Крыму бывала не только на море. И мне очень жаль терять полуостров: море, горы, ботанический сады, величайшие дворцы... Хотя еще несколько лет назад, когда мы, студенты, били на практике в Крыму, разговаривали на украинском, услышали в свой адрес: "у... хохлы..." . Что говорит о том, что некоторые крымчани еще и тогда считали себя россиянами. И чего так в ту Россию хотеть, разве там люди лучше живут? Вы же даже не даете новому уряду попробовать что-либо сделать. "Янукович наш президент" - да он продал родную страну!!!!
Я не знаю что будет 16, но точно знаю,что не хочу войны!     

Якби ви вірили в апокаліпсис, що б ви робили найближчі 21 день?

Ну чи якщо вірите. А які плани на 21 грудня?
Просто якийсь такий ажіотаж навколо кінця світу...але зараз не про це. Ну щодо мене то якщо буде кінець світу, то в мене на декілька проблем стане менше. Хоча, якби я вірила в неменучий кінець, то особо б не зраділа. Мабуть зібрала б біля себе найрідніших людей (ну це так 21), а до того обдзвонила б усіх знайомих. Але з іншого боку невже для цього потрібно ждати кінця світу?
Ще я б розтринькала всі гроші, які є в дома і б накупила всякої фігні.
Ну всякі такі плани як: послати начальника чи набити комусь писок в мене б не виникли, бо я не працюю, та і ворогів у мене нема:)
Отже уяви що 21.12 точно буде кінець світу що робитимеш найближчі 20 днів?

0%, 0 голосов

13%, 3 голоса

9%, 2 голоса

9%, 2 голоса

13%, 3 голоса

4%, 1 голос

4%, 1 голос

4%, 1 голос

4%, 1 голос

39%, 9 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Хтось розкаже з якого "дива" має бути кінець світу?

Та взагалі, що воно має бути, хто там такий знаючий просвітіть.
Чула я багато, ну тіпа було плем'я майя жило собі, предсказувало майбутнє і вело календар, який закінчився 21 гр 2012. І шо? Нє, ну капєц, може їм писати надоїло, чи вони собі кінець передбачали... це плем'я вже давно вимерло (здається). Та й учені встановили, що то в цих май лише кінець епохи, чи то ери... ну тіпа далі йтиме все з початку.
Ну ладно, з цим зам'яли. Так в чому ж заключатиметься КІНЕЦЬ? Глобальне похолодання, метеорит, Земля з орбіти зійде, вимрем як динозаври чи еволюціонуємо в якихось хомоноїдів?
Чула що світла не стане. Люди порозкупляли всі свічки (хто не купив, біжіть, бо не встигнете). Ну якщо кінецьсвіту заключається в нестачі електроенергії?.. То може не все так страшно.
Що б там не було, потрібно радіти життю, бо хто зна, може завтра збити машина, чи ще щось, і от тобі кінець. Бог створив людину, щоб вона не знала коли помре. Тому не варто думати про кінець світу, у кожного він свій.

25%, 3 голоса

75%, 9 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Плюсы и минусы отношений на расстоянии.


А вы как думаете?

 

 


9%, 2 голоса

0%, 0 голосов

17%, 4 голоса

39%, 9 голосов

9%, 2 голоса

22%, 5 голосов

4%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Что нужно знать, создавая семью.

Для того, чтобы ответить на этот вопрос, нужно понять, а почему все-таки люди расходятся? А расстаются потому, что до свадьбы молодые люди мало говорят о том, что их может ожидать после свадьбы.

Дело в том, что каждый воспитывается в разной семье. И если выходит так, что к примеру у парня в семье главным был папа. Он принимал все решения и его слово просто закон для всей семьи, мама во всем соглашалась с папой и всегда  спрашивала совета у него и как таких решений не принимала. А у девушки наоборот: у нее мама была главной в семье. Может отец часто уезжал за границу работать и все решения принимала мать. Или у отца был насколько мягкий характер, что он просто не мог возражать матери. И вот, когда эти молодые люди (парень и девушка), вступают в брак, у них возникают противоречия. Парень ожидает от брака, что он будит главой семьи, опорой. Он будит принимать все решения. А девушка ожидает, что она будет блистать в роли царицы дома. Приведись только случай – она всем докажет это! Но все выходит не так…

Благодаря нашей системе мы прекрасно ориентируемся, например, в вопросах законодательства либо в выборе профессии, так что с этим у нас все в порядке. Мы наслышаны о ценностях, нравственных критериях и идеалах наших семей. С помощью церкви мы постигаем суть жизни. Но к созданию семьи, рождению детей наша молодежь приходит совершенно не подготовленной.

Каждая пара должна рассматривать брак как цель труднодостижимою, но все же достижимую. Если вы безвольно, как бы по течению скользите к браку, наивно полагая, что вечное блаженство, которого вы до сих пор искали, заключено в нем, и вот оно совсем рядом – вы не реалист.

Ни один человек не должен вступать в брак, не изучив перед этим всесторонне проблемы супружеской жизни и те, что возникают между людьми, готовящимися вступить в брак. (Нэнси Ван Пелт)

 

Для того, чтобы сохранить отношения нужно уметь слушать и понимать того, кто рядом. Нужно хотя бы иногда идти на уступки и откидать принципы. Ведь иногда люди ссорятся из-за таких пустяков…

Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая