хочу сюда!
 

зера

37 лет, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 25-45 лет

Заметки с меткой «школьные годы уашников»

результаты - школьные годы чЮдесныи

Всем спасибо за участие и за ваши воспоминания.
Отдельное спасибо мало/редко пишущим блогерам cvetok



ну и.... еще раз школьного юмора
[ переменка ]

голосование - про школу

girlkiss всем спасибо, 
кто окунулся в школьные воспоминания

теперь голосим
стандартно в камах - 1,2,3 места - пишем ники участников
голосование до 21:00 5 сентября 2019
в связи с потерянцами podmig

тут потерянцы находятся, включаю их в голосилку, 
желающие отдать им голос - дописывайте и фиксируйте место им

участники:
ПрофессорТВ - http://blog.i.ua/user/3272171/2301007/
Мамаммия - http://blog.i.ua/user/1905296/
 переменка
[ переменка тут ]

Шкільні флешбеки

Школу я, м'яко кажучи, не люблю. Завдяки їй я став тим, ким я - соціофобом і людоненависником. З 8 класу до кінця школи потерпав від булінгу, який, звісно, тоді ніхто так не називав. До 7 класу у мене було багато друзів, але вони буквально за один рік виїхали з села і я залишився сам. Я тримався осторонь колективу, не ходив на футбольну секцію, потім - на т. зв. танці в обриганий місцевий клуб, де, власне, і формувалась вся тусовка. Також не палив, а ще був і є ссиклом, що, мабуть, і відіграло вирішальну роль у посиленій увазі різних школярів моєї школи... 

О, а їх було багато. Мене спочатку намагались "розкусити" одиниці, грубими фразами чи якимись підколками, але я не реагував і не огризався, і дуже скоро моя "слава" терпіли розлетілась по всій школі, і мене почали переслідувати всі, навіть менші учні хотіли бригадою заловити і відпиздити, бо типу можна. 

Так-сяк сидів уроки, а на великій перерві, перед останнім, шостим, коротав ті півгодини в порожньому класі, і тоді до мене приходили гості - менший на пару класів син з уголовної сім'ї та його прищавий побратим. Вони дражнились, робили різноманітні мавпячі рухи, намагались підійти ближче, але я також робив якісь рухи і вони відступали, так за той період жодного разу і не завдавши мені жодного удару. Досі не розумію, чому - їх і більше було, і мій шкільний статус дозволяв. Хз... Можливо, боялись вступати в сутичку у закритому приміщенні, де нікуди відступати, бо невдовзі та сама компанія, у тому самому складі почала переслідувати мене по дорозі додому, але і тут робили акції здалеку, з сусідньої вулиці. Тут і мені це набридло. Малий звіздюк міг дражнитись і сам, без свого партнера, і в один із таких моментів, я погнався за ним і мене наскільки переклинило від люті, що я схопив шматок цеглини і смачно зарядив нападнику в якусь не надто важливу частину тіла - руку чи ногу. Запал агресора відразу стих - він почав рюмсати, просив припинити, бо "ранений", я сам дещо заспокоївся, і це, на щастя, зіграло позитивну роль, бо якби бійка продовжилась, я б кинув камінь уже в голову, і не знаю, чи вижив би тоді поцик, і що було би зі мною... До речі, поцик підріс, трошки пожив і загинув за невідомих обставин, мабуть, не дотягнувши до 20 років. Кажуть, що його втопили якісь бандити, у яких він щось поцупив... У поцика була клінічна клептоманія. Як і в його матері.

Але в такій історії, звісно, бракує канонічних старшаків. 9 клас був найважчим. Здається, це було взимку. Ми з парою однокласників повертались додому, лежав сніг, багато снігу. Ми пройшли повз єдиний магазин і попрямували вздовж невеличкого місця, де мав бути каток, але його ні разу не заливали, тому там постійно тусив люд просто так. Тільки-но ми підійшли ближче, я помітив групку лоботрясів з 11 класу. Вони тримали в страсі всю школу, чому значно сприяв вожак - жирний кабан, син директриси, яка дозволяла йому все і вся. Моє серце похололо, але вигляду не подав, і ми з товаріщами йшли далі, про щось перемовляючись. Майже минувши каток, відчув удар у вухо. Лапнув рукою, і помітив, що вухо в снігу, а також гуде. Повернувся, і побачив радісне обличчя одного зі старшаків, обличчя усміхалось. Я перевів погляд на однокласників, а ті лише похнюпились. Вони не будуть за мене заступатись, бо, як і всі боялись. Не дав давати відсічі і я.

З синочком директриси потім познайомився ближче. Тільки-ми пересікались в коридорі, на стадіоні, він не впускав менту, щоб якось мене зачепити - то ляпне щось, то почне штовхатись, мацати мене за кишені. Найнеприємніший епізод стався якось перед останнім уроком фізкультури. Ми всім класом стояли в підсобці фізрука, фізрук щось зосереджено писав у журналі, як тут в кімнату завалила знайома всіх школі бригада - дичайша солянка різного місцевого непотребу зі старшої школи, на чолі, звісно, з уже знайомим вам хероєм. Вони відразу мене помітили, і цього разу предводітель був налаштований серйозно. Він хотів бійки, але розумів, що першим бити ні за що, тому підійшов ближче і почав задиратись прямо перед моїм обличчям. Я штовхнув його, він штовхнув мене, я, він, я, він. Свита радісно заулюлюкала, але я зассав і припинив штохатись, так би мовити, здав назад, що було помилкою, за яку я картаю себе і досі. Противник перебільшував кількісно і якісно, але треба було показати силу, вмазати, тоді б адреналін і тому подібне відключили мозок... 
Я б не був побитий, бо вожак той був і є, як це часто буває, також ссиклом. Це стало зрозуміло тієї весни, коли ми всією школою тусили на подвір'ї, в очікуванні автобуса на "роботу" (ми тоді постійно пахали на колгосп, такі були часи), між школярами ходили бригада директорського синулі і всіх діставала. Коли процесія дійшла до мого однокласника Дімона, здорового, але дещо загальмованого хлопця, ситуація набула іншого характеру - вождь красножопих кілька хвилин звично та впевнено задрачував Дімона, допоки його не набридло і він без прелюдій та рекламу схопив граблі і замахнувся на неприкасаємого авторитета граблями, з рішучим наміром зламати їх йому об голову. Свита розсипалась у різні сторони, вождь почав відступати так, що п'яти виблискували, але Дімона вже було не зупинити - він гнався за авторитетом, махаючи граблями, вождь зрозумів, що краще зупинитись і спробувати вести перемовини, після чого відразу отримав гарного удара прямо в єбліщє. Ніколи не забуду той епізод, коли гроза всіє школи стояла біля чиїхось сараю, висякуючи з носа шмарклі, перемішані з кров'ю.

А щодо мене... То мене не побили, хоча полювали. Але і серйозної відсічі я також не дав. А треба було. Тоді можна було. Якби я дав відсіч, відчув би силу, якої зараз не відчуваю. Тікав, ховався. Так і добув до кінця школи. Жив у постійній депресії і почав сторонитись школи, все чекав на вступ у вуз, з надією, що там не буде всіх моїх "гарних" знайомих... Вступив у вуз. Почав навчатись, і, здавалось, все стартувало з чистого аркуша, але в якийсь момент знайоме відчуття постійної небезпеки, бажання самозамкнутись і оминати колективи виникло знову. Не знаю, з чим це було пов'язано. Може, колективи скрізь одинакові, вони завжди пробують людину на міцність, нехай не завжди в грубій формі, і в ситуації, коли мені намагались надати якесь місце і я вибрав звичне місце ізгоя, бо більше ніякого не знав. Це було помилкою. У мене почали псуватись відношення з групою, я скотився в навчанні, бо просто всіх ненавидів і на всіх злився.

Після вузу все знову повторилось. На роботі, серед нових знайомих... Спочатку все йшло добре, але скоро я знову починав усіх ненавидіти, усіх уникати. Зараз мені 30. Після випуску зі школи минуло немало часу, але психіка не загоїлась, вона так само кровить, як і тоді, в "ранніх" нульових. Відчуваючи безсилля від того, що постійно сам собі створюю проблеми, думаю про самогубство, хоча здоровий розум ще живий і думки залишаться думками. Мені 30 і я незайманий, бо жінка - це повна терра інкогніта, яку я не вивчив у час, коли всі вчили, і тепер навіть думка, що мені доведеться розкриватись, роздягатись перед чужою людиною, яка невідомо-як мене сприйме, а чи не буде глузувати чи ще щось у цьому дусі. Вам може здатись це бредом, але це світ, у якому я живу.

Однак, маючи намір усього цього позбавитись, не буду закінчувати на песимістичній ноті. Як у будь-якій ситуації, є дві сторони медалі. Я нормально не колективізувався, але постійна самотність давала багато часу, який треба було якось заповнювати. І тоді, в ті непрості для мене шкільні часи, я почав писати. У мене досі вдома на горищі валяється з десяток зошитів, списаних оповіданнями і романами. Читати їх чи друкувати, звісно, не можна, часто вони були "трошки" переробленими сюжетами канонічних фільмів, але тоді це було гарним способом хоча б відволіктись. Пишу і зараз. У такі моменти відчуваю тимчасове полегшення, писати треба більше, а чому я цього не роблю, і чому ви не знаєте Ратцінгера як як письменника всія Русі, хз. Хоча ні, не хз, це вже лінь, і не більше.

Бэк ту скул (часть 1)

* 1 сентября1983 год. Маленькая девочка с огромным портфелем понуро бредет вслед за классным руководителем. Это моя первая фотка со школьной линейки. Первые уроки, первые школьные друзья, первая продленка. Одного мальчика я знала еще по садику, нас и посадили вместе. И мы дружили всю младшую школу. Он мне дарил значки и открытки, а я его тыкала циркулем в плечо. 
* Первый букварь. Я помню в какой ступор меня ввели разбитые на слоги слова. Я к тому времени спокойно читала предложения. И когда надо было читать вслух в классе, я поначалу никак не могла понять, как читать эти странные штуки с черточками посреди слов? 
* Астигматизм. Помню как на уроке физры мне никак не удавалось попасть маленьким мячиком в мишень на стене. Подружка пыталась мне помочь, объяснить. Берешь говорит мячик, целишься и кидаешь прямо в тот кружок. А я и спрашиваю: а в какой из трех? В тот что посредине? А она и отвечает: их два, а не три. Упс. 
* Клей. Примерно в третьем классе в школе стало модно катать резиновые шарики из клея. Сейчас их полно продается в магазинах, называются прыгуны. А тогда мы их делали сами. Берешь резиновый клей, намазываешь тонким слоем на парту, ждешь чуток  чтоб высохло и катаешь. Первый слой дает меньше сантиметра диаметром, принцип как у снеговика, мажешь следующий слой, снова катаешь - и так до нужного размера. Учителя объявили решительный бой этому нашему нехитрому развлечению и у кого находили клей - тому очень перепадало, вызывали родителей в школу, чихвостили на всевозможных собраниях и всячески мешали жить. Поэтому все мои друзья прятали свой клей ко мне в портфель. Я была маленькая беленькая отличница с огромными наивными глазами. Какой клей, вы что? (это были восьмидесятые, дети катали из клея шарики... нюхать они его будут потом, лет через 10)
* Зима. Продленка. Мы гуляем, много снега, санок нет. И придумали спуск с горы: ложишься параллельно кромке склона и катишься колбаской вниз, собирая весь снег по дороге на свою шубку. Домой приходили снеговиками. Помню противные катышки льда под рукавами на запястьях. 
* Другая школа. А в 6 класс я пошла уже в другую школу, в которой создавался экспериментальный физ-мат класс, невиданное новшество для нашего города. И это было начало совсем другой истории, напишу в следующий раз. 
        Продолжение тут

Когда уйдём со школьного двора...

Для того ,чтобы уйти,сначала туда нужно было прийти! chih
Первый класс: запомнилось ,что на одном из уроков усердно тяну руку...Учительница спрашивает, мол,чего тебе? А я - Можно постоять?
Аничкин запомнился,который ложился на парту в 12 часов и говорил:" Отведите меня в садик,я спать хочу!"
Зима первого класса - нужно сразу сказать,что зимы тогда были настоящими, бывало ,что из-за морозов и уроки отменяли...Так вот,холодно,детвору на улицу на переменках не пускают и мы нашли себе забаву  - игру в своеобразную "репку" один хватался за батарею,остальные за него и тянули...оторвали от батареи - иди в хвост,на его место следующий. Не помню уже,кто такой цепкий попался,но батарею мы оторвали...чугунную! Такого гейзера горячей воды и в Исландии не было!hypnosis Пару дней школа не училась...пока половина наших отцов ставила на место батарею, другая половина с паяльными лампами грела трубы по всей школе...
Больше всего я не любил делать домашнее задание по письму...это был треш...Я пишу,рядом лежит хлопушка...и чуть что хлопушкой по столу -бабах! Если я косячил даже на последней странице тетради (тогда ещё с промакашками и ручки были перьевые), тетрадь рвалась пополам и я её всю переписывал.С теми же ошибками,которые так же исправлялись красной пастой и ставилась такая же отметка...Пока не перепишу,никаких спать...Где-то с 5 класса в мои домашние задания уже никто не заглядывал...
 Вообще-то , я любил ходить в школу. Было весело...если сейчас порыться в шкафах,то можно найти табеля,похвальные листы,дневник(один - так точно),комсомольский значок,билет с фотографией, на которой фингал под правым глазом...пионерский галстук,выпускную ленту, не говоря уже о фотографиях...Хоть класс наш особо дружным и не был(только в плане - рвануть с уроков), каждые 5 лет,по возможности, встречаемся до сих пор...


нашёл в сети фотку - примерно такие "портфели" были у нас в старших классах...потом появились дипломаты - мыльницы и,наконец,в десятом - кожаные папки...

Шкільні історії

В усілякий іюашних флешмобах, як правило, не беру участь, але конкурс шкільних історій зацікавив. Отож, ловіть шкільні спогади.
Правда, кажуть, що треба розділяти і писати по одній історії. Ну, якщо так треба, то пізніше розділю.

1) Це було в старших класах (9-11). Урок фізики. Новий вчитель був дивакуватий: давав лабораторну або контрольну, а сам кудись виходив з класу. Одному бешкетнику-хулігану набридла ця інтрига і після того, як вчитель вийшов, він, вичекавши, пішов. Через декілька хвилин — по коритору тупіт. Вбігає захеканий. Каже: "Вчитель стоїть у вчительскій і курить". Раптом, не проходить і хвилини, заходить вчитель і одразу до того хулінгана. Вліпив йому двійку за погану поведінку.

2) На батьківські збори зазвичай не ходили, але одного разу чогось прийшли. Було нас декілька учнів. Причому, цілком чемних і пристойних. Але одному захотілось щость утнути. Він взяв в кабінет математики в замкову щілину всунув сірники. Наступного дня якраз був урок математики. Вчитель довго ругався. А урок пройшов у іншому кабінеті. Замок той, здається, зняли. "А кто єто сдєлал?!" так і не зізнались.

3) По дорозі до школи, з сусідським школярем, біля одного з дворів, побачили мопса (це такий собака з сплющеною мордою). Він щось фиркав. І ми стали його передражнювати і фиркати. "Фр" — і він так само. Скажемо деркілька раз "Фр!", а потім мопс віднукується і йде за нами. Йшли так один квартал. А потім дивимось, пес не відстає — довелося заходити в школу не через ворота, а перелазити паркан.

P.S.: Самі спогади, здається, вже писав. Ну, нехай ще будуть.

Однажды в школе.

  В далекие годы ушедшей в прошлое советской эпохи практически все мальчишки, чтобы стать героями, мечтали совершить какой-то подвиг. Это было бы очень круто.

  Вершиной мечтаний было поймать вражеского шпиона. Или на худой конец спасти утопающего. И знаете, мне таки посчастливилось спасти тонущего соседского мальчика. Но к моему разочарованию медаль «За спасение утопающего» мне не дали. И даже не опубликовали в районной газете. Пришлось терпеливо ждать очередного случая.

  И вот однажды, было это, кажется, в пятом классе, подходящий случай мне представился. Я то точно был уверен, что он подходящий.

  Шел я в школу по тропинке через небольшой луг. Оказалось, что накануне его перепахали, и в одной из борозд я увидел неразорвавшийся снаряд (калибр 40). Я сразу понял, что могу спасти жизнь какого-то глупого ребенка, который захочет с находкой поиграть.

  Я осторожно положил снаряд в свой портфель и весь в предвкушении благодарности понес его в школу, чтобы отдать учителям.

  Все учителя на то время были уже в учительской. Я постучал и переступил порог учительской со снарядом в руках. А чтобы подчеркнуть свой героизм и мужество, я с невозмутимым выражением лица и слегка подбрасывая снаряд в руке, произнес: «Я вот мину нашел».

  Вы видели, как летают учительницы? А я видел.

  Со страшными криками ужаса все учительницы в мгновение ока были вжаты в противоположную от меня стену. Было бы окно открытым, никакая узкая юбка не стала бы помехой для вылета через оконный проем. Но окно было закрытым, а единственный выход из учительской был мною надежно перекрыт.

  На месте остался только физрук. Он с бледным лицом, и часто заикаясь, попросил меня не шевелиться. Потом бережно взял из моих рук снаряд и удалился прочь.

  Я же стоял и ждал слов благодарности за совершенный мною героический поступок. Но все учительницы словно потеряли дар речи и с бледными лицами не спешили покидать дальнюю стену учительской. 

  Странные люди эти взрослые, подумал тогда я. Тут  стараешься стать героем, жизнью рискуешь, а за это тебе абсолютно никакой благодарности. Эх…

конкурсное - школьные годы... Za*ra*zы (оновлено)

АНОНС был тут 

Заразка была девочкой припевочкой. Ножки ручки тонкие, косички такие же. Мальчишки не дружили, ибо худая прозрачная, не тити ни попы, не то что Ленка со Светкой mmmm, ух. Правда вот как списать на контрольной по алгебре/геометрии, так весь класс к ней look...................продолжение будет....

.....продолжение......
 так вот. Золото, а не ребенок, но... не фига... оценки *5* все дела, а вот поведение хромало. Маму вызывали в школу и всячески пытались повлиять на поведение,соответствующее советской школьницы без пяти минут отличницы. Но.. увы... ремень по попе туго доходил или вернее не доходил. Поведение, что смогли сделать учителя в нач классах в табель это  через четверть хорошо/удовлетворительно в *5* в ряд.
До старших классов была мало заметна и неактивна. С 1 класса всячески прогуливала хор в сельском клубе. Почему-то туда гнали всех первоклашек после уроков. 
Домой после уроков шла порядка 3 часов. А ведь тогда не было мобильных и обычный телефон был далеко не у всех. Мама, конечно выписывала по первое число. Не, ну я два дня исправно сразу домой, пока попа болела, а птом опять...по привычному маршруту - зайти к бабушке, т.Оле, работающей в ателье рядом со школой, зайти в магазин центральный за морожкой, затем к сестре, поиграть,  покушать, поиграть, и.. наконец-то домой...

Лет в 12-13, когда у девочек тити выросли за лето, помню мальчишки линейкой по спине проводили, вычисляли кто лифчик уже носит. Девочки смущались. краснели и кричали:
- МарьВанна, а Женька линейкой по спине водит...
Я, помню в останних рядах нацепила те чашечки smutili... продолжение дали буде....

...продолжаем наш банкет...

а еще умудрялись мальчишки на носок туфли зеркало крепить и заглядать девочкам под юпцы. Но... на такие шутки линейка/зеркало я не попадала, миновала сия участь, хз почему...

С класса 3 приобщили к соревнованиям школьным.sila Я обычно бегала на длинные дистанции и метала мячи/гранаты, с прыжками в длину/высоту не сложилось чего-то .
Была в первом составе (8-11 кл) сборной по баскетболу со своим среднестатистическим ростом. На сегодня часто снится сон - бросаю мяч в корзину и..не попадаю... Просыпаюсь расстроенная.

Был конфликт с немкой в 10 кл. Дама в возрасте и своеобразная, на ее уроках нельзя было говорить, когда не спрашивает, зевать, жевать, икать. Отвечая, ей показалось, что я повысила на нее голос и нахамила. Немка стала в позу и заставляла извиняться перед всем классом. Я вредная, упертая, принципиальная, сказала что не хамила и голос на нее не повышала и извиняться не буду. Итог - выгнали с урока, а на последующих меня игнорировали. Конфликт вышел до классного руководителя. Весь класс твердил в мою защиту, но... немка была на своем. Классный руководитель просила меня извиниться, уступить немке, но я сказала твердое нет. В общем спустя время меня таки уговорили и классная и одноклассники. Я пошла к немке извиняться, на что она сказала - хамила при всем классе, при всем классе и извиняйся.. или... тут и сейчас. В то время она вела дополнительные занятия по немецкому, английскому с другими учениками школы. Что я? Я сказала -идите нафиг, не буду. По итогу 3 четверти - по нем. язу стояла 2 в табеле. Маме показать табель было стремно, да.. в 10 классе. В общем мама узнала, пришла в школу, извинилась, а я на весенние каникулы получила три текста на перевод. Отакое...




.. на етом простите...
 увела чадо до школыsila  уперше... на тренировку, как вернусь, все допишу crazy draznilka
дописалаprey


а  вы пока, кто забыл, не успел и прочего вида склерозы у себя приметил, быстро калякайте, 
а ссылки сюда в камы
люблю цыловаю girlkiss

а пока переменка draznilka
[ переменка ]

шкільне. не дуже ностальгічне ))

я мало знаю людей, які не могли дочекатися ранку, щоб  пострибати до школиlol
але-були і такі. 
і це - не Яcrazy burumburum

при цьому мені-повезло зустріти на шкільних теренах аж чотирьох справжніх ВЧИТЕЛІВ: двох-фізиків, хімічку і історика.
з істориком-печальна історія (вибачте за тавтологію). 9 клас, нова школа, нові люди. перший урок, як водиться, ознайомчий, і пройшов швидко. наступний його урок пацани збиралися пограти в карти на останній парті, але....вчитель таааак захопив своїм текстом, що ...всі пару місяців, поки він у нас читав, у класі навіть мухи не літали, бо зачаровано слухали і *приймали участь у тих історичних баталіях, про які він розповідав*. цей вчитель прийшов у нашу школу після певного часу роботи в місьраді, щось ТАМ  *не зрослося*, але, певно, комусь на хвіст таки наступив, бо, коли я вже закінчила школу і виїхала з міста мені написали, що  .... його тіло знайшли у каналізаційному люку...
хімічка - ну це просто фея булаangel . багато хто з вас любив хімію? devilотож! а в нас не було ні в кого трійки! \при пятибальній системі\, бо всі знали і могли. і да-кабінет хімії був по справжньому упакований, і була в нас справжня лаборантка на підхваті у вчительки. і, не знаю як, але вона завжди зверталася саме до того, хто *щось недолив, або перелив* chih - "краще почни спочатку, бо до кінця учбового року-ще довго, а з піджачка ти ще не виріс, щоб новий купувати, та й без штанів не зручно буде додому йти". ні, звичайно, досліди не були аж занадто критичні, але настрій в класі вона вміла підтримувати, і, заслужено, її уроки ніхто з наших ніколи не прогулював. 
і-про фізиків пара слів. фізичка була в мене з самого початку вивчення предмету, в старій школі. цю, стару, закрили, відкрили нову і фізичка, звісно ж, теж туди перейшла.  вона була в міру строга, але справедлива, шо зашибісьsila . це єдина вчителька, якій учні могли сміливо сказати свою думку і вчителька вступала в діалог, не боячись бути не правою.\так був такий прикол, що вона, скоріш за все-обмовилась, а наш вундеркінд відразу й підловив, але все закінчилося мир-дружба-жвачка\. самим яскравим був день знайомства класу з нею - нас чоловік шість було з попередньої школи і ми її знали,а інші-ні. і от вже хвилин 5, *як іде урок*, а вчительки-немає. і тут відкриваються двері і заходить 120кг живої ваги. і такий зойк з двох різних місць  -  hypnosis О-О-О-О-О-О !!!!! а вона - "разве я так уж похожа на О ?"angel і-всьо! "Ваня, я ваша навеки"(с)lol теж практично весь клас був закоханий в неї, як у вчительку. і тільки в неї було правило-не вивчив-скажи відразу. т.є. урок починався з фрази- "кто сегодня не сможет отвечать? ". і, якщо хтось не підняв руку і був потім спійманий на незнанні предмету,  - *двійка* дооовго тіліпалася у журналі.пару місяців почитала О нам фізику і на якомусь з уроків оголосила, що з наступного уроку-в нас інший вчитель, - теж хороший(с).  кабінет фізики,як і хімічний, був укомплектований всілякими прибамбасами, що допомагали діткам освоїти ази фізики, і це був-її кабінет. а інший фізик, якого вона нам представила в якості свого  наступника, мав читати в нашому класному кабінеті, кабінеті укрмовниці,  що дещо... засмучувало. засмучувало рівно до тієї хвилини, коли відчинилися двері і в клас впорхнув ...Нік-Нік hypnosis love обожнюваний половиною класу вихователь Николай Николаевич  з піонертабору на Арабатці, де більшість  нас тусила кілька років підряд літом по зміні\двіdance. НіК-Нік - це такий клубок енергії і позитивної енергетики, монстр  справедливості і просто афігєнно кльовий дядько, що коли ми його побачили - наше багатократне УРрррААА!!! примусило трьох учілок з сусідніх класів зазирнути в наші двері, щоб дізнатися, що тут трапилосьlol. дядько-вчитель був невисокого зросту, і, чомусь, завжди в піджачку на розмір більшому. всі *лагєрніки* знали і його дружину -вони завжди брали загін на пару . і завжди виділялися серед всього складу вихователів-вожатих як *штепсель і тарапунька*, бо дружина була на пару голів вища за нього. Нік-Нік читав нам предмет десь з півроку, а потім...поїхав, разом з дружиною, *піднімати цілину освіти* ... не пам*ятаю у яку країну. в ті роки багато наших спеціалістів допомагали різним країнам в різних галузях, найбільш озвучений-Афганістан. і повернулися ми до фізички О, з нею і закінчили курс освіти.
тєрпєть нінавідєла свою класну керівничку. ну, якась вона ...слизька була,і -неприємна, могла запросто принизити хоч хлопця, хоч дівчину при всьому класі. але! дякую *вищим силам*prey , що клас зібрався-толерантний, і ніхто ні над ким не кпинив, хоча було таке враження, що вчителька саме цього і прагнула, щоб потім проводити розборки і *вимагати подарунки у винних*. в старій школі у нас було все чинно-благородно в плані відношення до вчителів-букет на 8березня і на день народження. ну,мооооже +коробка цукерок. а тут-опа! день вчителя - купітє мнє кулончік! опа-день народження-купітє мнє цепочку. опа! 8 березня-купітє мнє кавьор...на випуск наш-телевізор купували.... ну, т.є. - рідко в ті часи були аж  такі *вимоги* і для більшої половини класу-це був шок. але третина однокласників жила з цією учілкою з 4 класу і для них це було норм явищем.
ну,і попри не очінь *гарячу любов до школи*, думаю, що більшість з нас ,все-таки, з теплотою згадує саме ті роки ............


как дети в школу


произошло это в первом классе по ул Катерыны Билокур
мы стояли и ждали урока и естественно баловались, не я а они /прошу это заметить/
я была всегда благоразумной девочкой
добаловались, что меня толкнули лбом в угол ящика с рукавом для пожаротушения
кровищи было, жесть
маму вызвали с рабо и меня повезли спасать
поставили скобку металлическую и всё чудненько зажило без шрама
помню меня потом ставили в пример- такая смелая девочка в крови
до сих пор не понимаю детских игор с тяганиями за хвосты, пиханиями, подножками и прочими похожими вещами
пару раз меня таким способом хотели привлечь к игре но я того мальчика догнала и больно зарядила туфлёй по заднице
с тех пор никто так дико ко мне не приставал
ну да хватит на сегодня поучительных стори 
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая