хочу сюда!
 

Карина

37 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 37-55 лет

Заметки с меткой «він»

скітальца пост

А шо? Довго не був тут ...ну ізвінітє.
Шо тут у вас нового, де всі оті люді шо.... 
Да, я забугром - чіво і вам жилаю!

Всех кого знаю обнял (типа)druzhba hug privet

Планове Кохання

Привіт народ! Ось моя свіжа писанина, чекаю критики.
Якщо звичайно хтось прочитає)))))))




Вони познайомилися в компанії спільних друзів, хоча спільних друзів в них і було багато, але зустрілися вони вперше. Вона була в темно-синіх джинсах, червоній толстовці і в кепці з написом Obey. Він теж був в темно-синіх завужених джинсах, різнокольоровій  футболці  з  принтом лева і написом One Love, та шкіряній куртці .
                Він почав розмову не з банального "Привіт", а з наїзду на те що філософія Obey, втратила свою суть, коли це стало мейстрімом, а під мейстрімом він має на увазі стадо баранів, яке йде до стійла. Вона ж не розгубившись звинуватила його в тому, що носити завужені джинси з заниженою талією -це прерогатива дівчат і те що метросексуали гірші за геїв, і схожі вони на горилу в стрінгаг з нафарбованими губами. Звернувши увагу на його футболку, додала що культура Растафаріанства, теж стала мейстрімом і відповідно перетворилася на стадо баранів, за його версією. Коли хтось  з компанії дивлячись на їхнє бурхливе спілкування, запитав чи вони знайомі, вони майже хором відповіли що вперше бачать: він - цю курку, вона - цього козла.
                На далі вони весь вечір сперечалися, не зважаючи ні на кого. Сперечалися про абсолютно різні речі: про дощ та сніг, ранок чи вечір. Про Тібет, Ісуса, Джа, та Будду. Про волосся, книги, музику, про дерева та птахів, про світлофори... Він казав що треба переходити дорогу на зелений, відповідно дивитися на світлофор. Вона ж казала що треба дивитися на машини, тому що світлофори ще нікого не збивали, а на світлофори забити.
                 Нарешті хтось приніс досить великий пакет з щастям. З полиці дістали  майже півметровий, скляний бонг. Стало добре чути запах маріхуани і білий, густий дим почав поволі заповнювати всю кімнату. Всім було просто добре, всі були розслаблені і про щось собі тихо говорили, сидячи на підлозі, по серед кімнати.
                Бонг пішов по другому колу. Коли бонг дійшов до нього і він вже намірився підпалити те що щойно засипав в ковпачок, аж тут раптом вона вирвала бонг з його рук, хоча він в неї був буквально дві людини тому.  Охуївший від такої наглості і  розгублений від того що вона зробила, він просто дивився на неї з відкритим ротом і не знав що робити. Компанія теж затамувала погляд і чекала що буде далі. "Видихай і не дихай поки я не дозволю!", сказала вона владним тоном і хитро всміхнулася до нього. Він сидів і дупля не різав що вона задумала, але йому стало цікаво що буде далі, тому вирішив зробити так як було сказано.
                Вона спеціальною запальничкою підпалила те що було в ковпачку, зробила маленьку тягу. Скляний, прозорий бонг, наповнився густим білим димом, неначе молоком.  Витягнула ковпачок і одним махом втягнула в себе весь дим.  Сіла навпроти нього, взяла його голову в свої руки. Він дивився за тамавувавши подих як вона впевнено наближається до його губ. Він не витримав і почав вдихати повітря, в той самий час їхні губи торкнулися і  вона випустила весь дим з легень, він його вдихнув...
                Густий дим маріхуани змішався з запахом її парфумів, запахом її тіла і теплом її губ. Це було щось неймовірне!  Він не міг зрозуміти, що його зараз більше вставляє,  вона чи маріхуана. Його  ще ніхто не цілував, так ніжно і тепло, так зухвало і безцеремонно. Він вдихнув в себе весь дим і намагався  як довше його тримати в легенях. Він вже мало розумів що діється, але знав що таке відчуття він переживає в перше.  Вона дивилася на нього і посміхалася тепер вже ніжно, а він дивився в її очі і не міг від них відірватися. Потім вона дала йому легенького ляпаса і сказала "На перший раз вистачить. Видихай!"
                Відтоді він вдихав дим маріхуани лише з її губ. Дні з нею видавалися казковими, час летів дуже швидко. Вони робили абсолютно божевільні речі та вчинки. Він її вмовив поїхати в Клевань, погуляти по тунелю кохання, але вже там воно його переконала прямо звідти поїхати подивитися місто-привид Прип'ять, мотивуючи це тим, що ще не скоро в них буде можливість виїхати з міста. Вони гуляли тримаючись за руки по мертвому місці, хоча самі були живішими чим будь хто.  Коли їм не хотілося нікуди йти, вони забиралися на дах самої високої багатоповерхівки в місті і проводили там всю ніч. Навколо них мерехтіли сотні вогнів, зверху зірки з місяцем, знизу вогні нічного міста.
                Спливав час, він не помітив як вже пройшло 2 місяці з того їхнього першого поцілунку. Він кохав її настільки сильно, що реально не міг прожити  і дня без неї. В ті години коли вони були чи на роботі чи на навчанні, вони постійно писали одне одному в соціальній мережі.  Завжди коли він просив, вона висилала йому своє фото, таку, яка вона є на даний момент. Він дуже любив її ранкові фото: коли вона ще сонна, розпатлана, не нафарбована і дуже-дуже ніжна.
                В один день її не стало... Просто не стало і все, зникла!  Телефон поза зоною, в онлайні теж  не з являється, друзі нічого не знають. Якийсь її знайомий хіпстер сказав що бачив як вона заскочила з валізою в якийсь поїзд, перед самим його відправленням і поїхала.
                Потім він зрозумів що нічого про неї не знає. Вона ніколи не давала йому провести себе до дому, не казала де працює і де навчається, хто її батьки. Він про це в неї ніколи не запитував, тому що просто забував з нею про все. Коли вона була поруч, все інше було просто не важливо. Минали дні, він не знав де себе подіти. Весь час писав їй в мережі, хоча вона туди не заходила, слав СМСки, які не до ходили, телефонував, але замість її голосу, чув голос робота який казав що "Ваш абонент знаход....".
                Він не знаходив собі місця, вже минуло два тижні, а від неї жодної звісточки. Він не знав що з нею, де вона, що зараз робить, з ким вона зараз. Найбільше його гризло, що він нічого не може вдіяти щоб її побачити.  Він роздобув кораблик трави, думав хоч вона йому допоможе хоч на кілька годин забути про неї і стане так само добре як з нею. Але трава без її губ була гіршою за сигарети, які він так не любив, і не довела його до забуття. Стало лише гірше, запах маріхуани знову нагадав дотик її губ. Тоді він прийняв снодійне і заснув.
                Пройшов місяць, він намагався просто не думати про неї. Занурився по голову в роботу. Вже котрі вихідні друзі доставляли його до дому п'яного в хлам. Він не дуже поважав алкоголь, але маріхуаною вбиватися він теж не міг, тому що вона нагадувала йому про ту, котру він так хотів забути.
                Вона з'явилася так само раптово, як і зникла. Просто пробралася до нього в переповненій маршрутці коли той  їхав з роботи, і сказала "Привіт!". Потім, десь в якісь кав'ярні, вона довго і зі сльозами на очах просила в нього пробачення, казала що більше так не буде і що сильно його кохає, але не може сказати йому чому і куди вона зникла. Потім вона попросилася до нього до дому.
                Вони сиділи поруч в нього на ліжку. Вона була заплакана, з розмазаним макіяжем, але все одно дуже красива і ніжна. Він просто сидів обнявши її і боявся ворухнутися, щоб вона знову не зникла. Вона дістала з сумочки маленьку трубку, спеціально для куріння трави і герметичний пакетик з подрібненим зіллям. Коли все було готово, вона так як тоді наказала йому видихнути і затримати подих...
                Потім вони довго кохалися. Ні, вони кохалися і раніше, але цього разу це було всю ніч, надзвичайно пристрасно і ніжно водночас. Вони кохалися як ніколи до цього, вони кохались до повного виснаження, аж поки не зійшло сонце. Лише потім міцно заснули в обіймах один одного.
                Вона знову була поряд, він знову відчував себе щасливим, вони знову робили все що їм приходило в голову, для них двох не було табу чи обмежень. Якось він стояв на стрьомі а вона балончиком малювала на міліцейському бобіку, Капітошку.  Скупили в якогось дідуся всіх живих раків, які він продавав, і відпустили назад в озеро. Грали хто більше винесе з супермаркету солодощів, їм завжди фартило в тому ділі, тому цукерки і шоколадки в них були завжди.
                Але вона знову зникла. Він так само як і перше, все пережив заново, мучився аж поки вона не з'явилася. Відтоді його життя поділилося на два періоди: коли вона є і коли її немає. Як день і ніч, як чорне і біле. Він ніколи не питав куди і чому вона пропадала, лише просив щоб вона цього більше не робила. Хоч вона плакала і клялась що це востаннє, але все повторювалося знову і знову.
                На якісь вечірці, коли вона знову зникла а він знову намагався втопити себе в алкоголі, її подруга розповіла куди вона весь час зникає. Вона просто любила бути з іншими чоловіками, вона хотіла перепробувати їх як найбільше, вивчити як під мікроскопом, розкусити їх. Зі слів подруги, вона не могла пояснити навіщо вона це робить. Просто їй так хотілося і нічого з цим вдіяти не могла. Вона ніколи не кого не кохала з тих чоловіків і не поверталася до них в друге. Він став винятком, він зміг її відкрити, лише з ним вона була розкута, вільна, була сама собою.
                Коли вона в черговий раз з'явилася просто не звідки, він застав її в своїй квартирі, в своєму ліжку, він їй не сказав що знає правду. Вони знову провели неймовірні два місяці разом. Було море щастя, веселощів, ніжності, кохання, безсонних ночей і неймовірних днів. Він дуже надіявся на те, що одного разу вона прийде і залишиться з ним на завжди.

Чижук Володимир (П. Р.) © 

Я напищу тобі вірша...

Я напишу тобі вірша
Його не прочитаєш
Прошепочу тобі слова
Яких ти не пізнаєш.

Сніг падатиме цілий день
О ні, не я не цілую вже
Як ми зустрінемось і де?
Тобі так боязно й мені.

Дарма, що рими вже нема
Як почуттів, що були
Слова,любов,але не гра!!!
Тому ми є і будемо.

....з чернеток,шкода дати в них нема...
грудень’13

Віршований текст без назви


Осінь, листя і сонце низько.
Мене прикалує твоє намисто.
Твої губи, шкіра, очі!
Я в них на завжди потонути хочу!
Твої ноги,
Дві паралельні лінії прекрасні,
В кінці яких, мене чекає щастя!
Крутіше ніж Анаша з Афганістану,
Мене гребе третій розмір душі,
Яку ти ховаєш під одягом
З модних бутиків Мілану.
Сонце низько, листя падає до долу.
Не ламайся мила! Берем вино
І валим до когось з нас додому!

Дівчина з очима кольору неба


Дівчина з очима кольору неба

           Вона була звичайною дівчиною зі звичайного маленького міста, таких міст в Україні є сотні а дівчат мільйони. Вона нічим не відрізнялася з основної маси таких же як вона.  Її життя котилося по звичайному плану, який в суспільстві  сприймався як стандарт звичайного життя. Веселі шкільні роки, потім вступ до Вишу – п’ять років юнацького безумства і  звичайна рутинна робота після випуску по спеціальності, але їй вона подобалася.
 Вона просто жила в своєму ритмі. Мала багато друзів, любила веселі шумні компанії і гарячий шоколад. Вона любила життя і раділа йому. Цілком зрозуміло що не все завжди було гладко, були моменти коли вона сумувала, але вона швидко виходила з цього стану. Також вона любила мріяти! В неї було багато мрій, одна з них це зробити когось щасливим, при чому не важливо хто це мав бути. Звичайно що вона сама була не проти щоб  хтось зробив її щасливою і як всі звичайні дівчата, вона чекала того єдиного, хто міг це зробити! 
 Але вона все таки мала одну відмінність.  В неї були надзвичайно красиві очі кольору неба! Небо такого кольору буває лише в спекотні дні літа, коли на небі немає жодної хмаринки! Ще їх можна було порівняти кольором Карибського моря біля берегів Куби, в них так само можна було потонути. Все б нічого але її очі мали  одну особливість, вони могли змінювати свій колір Зміна кольору залежала від її емоційного стану, коли їй було добре і вона була радісна – очі були блакитні. А коли вона сумувала – на її очі насувалися хмари і вони ставали сірими… 
 Він… Він теж нічим не відрізнявся. Робота в пильному офісі, в якому розпорядок нагадував якусь військову установу.  Восьмигодинний робочий день, пів  годинки на обідню перерву і ніяких спізнень. І так п’ять днів на тиждень. Але він працював, працював бо так було заведено в цьому суспільстві. Кожного ранку він прокидався в пустій квартирі з пустими стінами, робив собі не  хитрий сніданок, запивав кавою і йшов на роботу. Все що він мав – це надію на «Контакт» і мобільний.
 В нього були старі вірні друзі, які ніколи не покидали його в біді. Після роботи він любив зависнути десь на якомусь «квартирнику» і слухати музику маловідомих груп,  які можливо колись стануть популярними. На вихідних він завжди зависав десь в нічних клубах, або з хорошою компанією в лазні чи в боулінгу.
 Він вже давно не вірив в щирі почуття, його серце було все в шрамах та рубцях. Це були наслідки брехні, не взаємності, зради, байдужості.  Він просто перестав довіряти протилежній статі, бо з того нічого ніколи доброго не виходило. Він втратив надію знайти ту єдину, з якою він забуде про все і буде щасливий…
 Як зустрілися вони, ніхто не знає! Можливо так як в пісні –  просто відбилися від своєї суспільної зграї. Просто йшли й перетнулися в натовпі, один погляд, вибух – і на тобі!  Він відразу потонув в безмежній блакиті її очей, вона ж чомусь відразу зрозуміла що це той, хто зможе зберегти колір неба в її очах і буде відганяти сірі хмари.
 «Перепрошую, котра година? Не скажете?» На що вона лише посміхнулася. Вже через деякий час, вони двоє сиділи в затишному кафе, пили гарячу каву і розповідали одне одному про себе. Потім була довга прогулянка до її під’їзду і не менш довго вони ніяк не могли розпрощатися.
 Минали дні. Вони все більше і більше часу проводили разом. Він дивився в її бездонні очі і ніяк не міг відірватися! А вона розцвіла, вона просто сяяла а її очі стали ще більш блакитнішими, більш щасливими. Це помічали всі хто її знав. Тепер він повертався до неї неначе до себе до дому, він не міг повірити що це з ним  сталося! Він кохав і був коханим дівчиною, в якої були найгарніші очі на землі. Здійснилася її мрія, вона зробила когось щасливим. А він.. Він просто засинав в неї на руках.
 Звичайно що все добре буває лише в казці, в них теж виникали якісь труднощі і проблеми. В її очах інколи з’являлися грозові хмари і вони ставали сірими, але він намагався захистити її від всіх перепитій і негараздів. Попереду в них було все життя і в самих найважчих днях, він в долонях приносив їй трішки  неба…

Чижук Володимир ©

зірка очей твоїх

Ти кажеш "в зірках немає нічого,
аби на них ніч споглядати"
А я тобі в слід "і в тобі - так само, за що б я могла покохати:"
Тебе зараз поруч немає зі мною
А хочеться погляд твій пити
І жду я зірок і ночі жадаю
аби твої очі зустріти.
Якщо ти хоча би крадькома у небо
Зиркнеш і побачиш її
Відчую відлуння очей твоїх блиск
І
скрізь простір галактик він донесеться мені.

Питання про стосунки

Питання може безгулзде, але стало якось цікаво

Така ситуація: чувакові сподобалась дівчина, він запропонував їй зустрічатися, вона відмовила. Тобто вони разом як пара не були жодної миті. Та от питання: чи може чувак стверджувати шо він скучає, житти без неї не може? Ну і так далі, в тому ж напрямі.

Inhuman perfection.

Всім Добраніч і солодких магічно-космічних снів :)


Достигають яблука ранети.
Рання осінь листя золотить.
Гарний хлопець з іншої планети,
може, завтра в гості залетить..?
               

                (Л. Костенко)