Середина літа. Ужгород, липень 2018-го. У Греції горять ліси. І на Стокгольмщині. Шведи вогонь вже бомбами гасять…   А  українські зливи перетворили Київ на Венецію. Лише по Києву замість гондол – сміття…

А в Ужгороді дрібні дощі не дають дозріти помідорам… Парке повітря просить пива і я з ним  (з тим повітрям) солідарний. Пиво  -  як  каталізатор!

 А під пиво добре думається, файно згадується, вимальовується ретроспектива… 

І я уже далеко-далеко… Перед очами стара Станіславщина.   Товмачик.  Під лісом з однолітками пасемо корови. Відповідальне завдання – аби скотина не зайшла в колгоспну конюшину, бо поштрафують маму на кілька трудоднів. Або аби теля не загубилося в зелених лазах…  Вказівки мамині  - жорсткі.

Але шести – семирічних пацанів свербить зайнятися своїм. Над картами ми з другом-однолітком просиділи півночі. При тьмяному світлі каганця. Він малював вуса валетам, а я -  корони королям.  І от карти жваво перемішуються, роздаються,  присвоюють то одному  - то іншому гравцеві звання дурака.

А над толокою висить жайворонкова трель… Нескінченне тьохкання і щебетання. Спів високо над землею небезпечний - робить польового співака дуже вразливим. Сокіл  не має  кращої мішені, ніж захоплений співом жайворонок... Врятувати маленького соліста  може тільки його стрімке падіння каменем на землю.  Та все ж безліч самців гине саме в розпал їхніх арій. 

Жайворонки  двічі за літо висиджують   пташенят. Самці замовкають  в липні, коли другий виводок сходить з гнізда. А коли на полях закінчуються жнива, можна побачити зграйки пташок, що дочікуються часу відльоту на зимівлю.

І відлітають. В чужину.  Назустріч невідомому. Але назад сюди вони обов»язково  повернуться!!!

Ще ковток прохолодного пива підсилює орнітологічні роздуми.

Не знаю чи лунають сьогодні жайворонкові трелі над  сільськими толоками .  Давно вже не зустрічав схід сонця  разом з малими пастухами  на пахнучих полином і чебрецем  зарінках.  Але куди поділися жителі чагарників і парків сороки? 

Ці гомінкі, розумні птахи стайками  осідло живуть в облюбованих місцях.  Памятаю голосні і метушливі  лютневі сорочі «весілля», що супроводжувалися шумом, танцями, погонями. У березні білобокі починали вити гнізда або ремонтувати старі.

Сороки , як лісові  вартові.   При наближенні людини або тварини, починають голосно скрекотати. Це не просто «Сороча балаканина», а сигнал тривоги для інших птахів.

А де вони тепер, ці дозорні скрекотухи? Вже декілька років поспіль не чую їхнього скрекотання,  не бачу їхніх  кулеподібних колючих  гнізд.  А малі діти скоро будуть вважати сороку-білобоку взагалі казковим персонажем.

Куди ж подівся один із живих  народних символів України  - ластівка?  Весняна пісня  ластівки  провіщує  пробудження природи.  Птаха  щебече  переливчастими тонами, а закінчує спів свистом і тьохканням. Співає  білогруда у польоті і під час відпочинку, сидячи на дахах і телефонних дротах.  

Це — Божа пташка.  Розорити гніздо ластівки чи вбити її — тяжкий гріх . Але за останні  кілька років не видно глиняних ластів»ячих гнізд в під»їздах,  на балконах людських осель.  Видно люди чимось дуже завинили.  Існує повір»я - якщо ластівки раптово відлітають з якої-небудь місцевості, то там слід неодмінно чекати біди…

Початок оце 

Дуже люблю це дворище: подвір'я моєї бабусі, її вже майже три роки нема, але саме там я цього не відчуваю. Як не відчуваю й свого віку.

      Літо - прекрасна пора року: сонце, аромати квітів, буяння зелені і квіткової краси. Ранкові серебристі крапельки роси переливаються на травичці і квіточках, віє приємною післядощовою  прохолодою..
       Як приємно зранку пити ароматну каву і дивитись у вікно на росяні квіточки. Їх вже пестить вранішнє сонечко і квіточки наче прищуреними оченятками радіють його ласкавим промінчикам. От і ми вже дочекались цвітіння улюбленців Гладіолусів.



Ще не всі квітують, але то і добре, значить радість від їх цвітіння продлиться на довше.









Ці Гладіолусики у мене минулорічного заводу, так що маю від них вже дитячий садочок. Як завжди жалко було викинути маленькі бульбочки, які начиплялись на мамку-цибулинку, то і насадила. Звичайно, що в цьому році квіточок на них не буде(і в наступному мабуть теж), але все одно, їх гарний розвиток мене радує. Це я вперше вирощую гладіолусну малечу



А поряд росте Ехінацейка. Довго чомусь не могла у мене прижитись, але вже ми з нею подружились



А ще дуже люблю Рудбекію. Цього року регулярно йдуть дощі і вона вимахала висока і розпатлана  



І на останок минулорічний ковьорчік (так ці квіти називала моя бабуся). В цьому році я трохи стратила з насадженням Портулаку, а минулого він був гарнюнький





Бажаю всим гарного літнього настрою!

 Пересувний басейн -- красиво відпочивати не заборониш!