Зрозумій, чого найбільше на світі тобі хотілось би робити - і роби!

«Чайка на ім'я «Джонатан»

Сьогодні у тебе свято!

Чудова серпнева ніч лягає на твої плечі.

Заглядає довірливо в очі.

Огортає старим зоряним покривалом світ.

Ласкаву казку розповідає про далекі краї, Землі, океани, де живуть принцеси, королі ...

Про палаци зі снігу на вершинах гір, про синє-синє сонячне небо...

Там, на самому краєчку землі, ніч поспішає до світанку, і несе світові радість, немов птах на крилі, спокій і радість тихої серпневої ночі...

Якщо ти цієї ночі глянеш на зорі – ти побачиш, що вони тобі усміхаються. Це тому, що на найяскравіших живуть близькі тобі душі. Це вони усміхаються тобі! Від сьогодні лише тобі належатимуть зорі, що можуть усміхатися! Завжди дивись вгору і сміливо йди вперед, до мети, до кращого, до світанку! Ніколи не здавайся і ти побачиш як здаються інші!

Зранку ти прокинешся і прочитаєш це. 

Я хочу побажати тобі добра, усього-усього, яке лише є на цьому світі, кохання, щирого і чистого, як сльоза і спокою та життєвої рівноваги.

Хай добрий Ангел береже повік
Вогонь зорі, що долею зоветься.
Життя, неначе вишитий рушник,
Багрянцем калиновим хай сміється.
Нехай волошками цвітуть літа прекрасні,
Нехай здійсняться тисячі бажань,
Щоб доля дарувала тільки щастя,
Ні грама бід, ні капельки страждань.
Будь завжди гарною і молодою,
І бажаною, доброю й простою.
Зажди усміхненою і милою,
Зажди коханою і єдиною.

 Солодких снів, мила моя, солодких кольорових снів...

Ти відчуваєш мій подих

Крила  до неба злітають,

І відчуття щирі, нові,

Серце в долонях тримають.

Я божеволію мила,

Губи Твої  як намисто!

Звідки в тендітності сила?

Звідки в тобі стільки хисту?

Колись ми зануримось мила,

В ніжне та лагідне море.

Я насолоджуюсь станом,

Я огортаюсь любов’ю!

Вчора вирішив я не йти до центру, бо там голосно, багато окупантів та інших людей :)  Натомість я дістався Подолу, де й побачив замагання серед крейсерських вітрильників. 

Вже ніколи мені щось про це писати, тому запрошую Вас до альбому, де про це є фотки :)

День перший.           Прохолодно. Сніг не йде. Голки починають синіти. Нудно.

День третій.            Голки посиніли. Веселіше, не стало. Усі сплять, а мені не спиться. Сумно. Холодно. Білка Маша – єдина подруга – і та кудись поділася! Навіть дятла Фені (зараз мабуть і йому б зраділа!) ніде не чути… Може заспівати гімн лісорубів?

День четвертий.      Недаремно співала. Лісоруби приїхали. У таких прикидах…Та на такому джипі, із сотовим телефоном... А яка у них бензопилка!

День шостий.            Відігріли...Як добре! Дятлів немає. Відмили, прикрасили. Саме зараз розумієш що життя – це насолода!!!

День восьмий.          Приємно бути в центрі подій... Ой, ну що ви, не треба хороводів - голова паморочиться. Давайте краще пісеньку... Ну звичайно про мене! А про кого ж іще!?

День дев'ятий.          Голова болить... Нічого не пам'ятаю. Пили - пам'ятаю, танцювали - пам'ятаю... Більше нічого не пам'ятаю... поруч валяється пластмасовий Дід Мороз у желе і губний помаді. Трошки далі - гірлянда в тарілці з вінегретом згорнулася калачиком. Жах! Безладдя! Ну, хто-небудь…дайте пива!!!

День дванадцятий.   Спостерігається деформація голок і зміна інтенсивності кольору. Щось в мене погане передчуття…Терміново потрібно до лікаря.

День чотирнадцятий. Лисію. Кора чешеться. З'явилася сухість у горлі й оніміння кінцівок. Невже це кінець!?!

День шістнадцятий. Усі скінчилося. Чому я не слухала тата й маму? Вони ж попереджали… А тепер живу лише спогадами. Де ви мої рідні: Феня, Маша, дітки і ти, рідний Степан? Правду говорять - цінуєш тільки коли втрачаєш…

 День двадцятий. Я на цвинтарі ялинок. Пишу на останньому подиху.

Я, Ялинка, при повній пам'яті і здоровому глузді, заповідаю:

·         стружку (13 528 шматочків деревини) - білці Маші, 3-я сосна від узлісся;

·         шишки (38 штук) - дятлу Фені - нехай вдавиться!!!

·         два ялинчатка - Колючку і Зеленого - передаю на піклування ліснику Степанові.

На цьому свій заповіт завершую. А на останнє хотілося б усім сказати...Гей, бабця ти чого? Куди ти мене тягнеш? Дай хоч дописати! Перед тим як перетвориться в попіл, останній лемент екс-королеви балу: Люди – бережіть природу!

П.С, надмірне вживання алкоголю шкодить вашому здоров’ю, вживання алкоголю в поганій компанії руйнує його взагалі!

Закарпатське містечко Берегове часто називають «Українською Угорщиною», адже більшість мешканців спілкуються  виключно угорською і орієнтуються на угорський час.

Місто розкинулось на мальовничому березі річки Верке, поблизу гірських пагорбів, вкритих виноградниками.  Перші згадки про місто датуються  1063 роком.

Одним з визначних місць в місті являється площа Ференца ІІ Ракоці, яка  колись  була огороджена двометровою стіною з бійницями і мала назву Ярмаркової.  Перед  другою світовою війною її засадили японськими вишнями – сакурами,  на цвітіння яких приїжджають подивитись щороку тисячі туристів.  Детальніше тут