хочу сюда!
 

Оля

35 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 29-37 лет

Заметки с меткой «соборність»

Як святкували 100-річницю дня проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР

День Соборності

22 січня в Україна відзначила День Соборності. Святкували 100-річницю від дня проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР 1919 року. Офіційний державний статус «День Соборності України» отримав у 1999 році. Традиційно в цей день на мості Патона у Києві відбулась акція «Живий ланцюг Соборності». Колони учасників почали рухатися одна одній назустріч північною пішохідною частиною мосту, щоб утворити символічний ланцюг єдності. З нагоди свята свої привітання висловив українцям Президент та прем'єр-міністр. Також у День Соборності високими державними нагородами відзначаються видатні українці, які самовіддано долучилися до будівництва держави. І тому на ювілеї проголошення Акту злуки, Президент звернувся до Патріарха Філарета зі словами великої пошани і сказав про те, що він був, є і залишиться духовним лідером українського народу. Тому ухвалив рішення присвоїти йому високе звання Героя України. А через день, 23 січня, Патріарху виповнилось 90 років.

День Соборності


В Україні відзначають 100-річний День Соборності.


День соборності — свято України, яке відзначають щороку 22 січня в день проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році.

Офіційно в Україні День соборності відзначають з 1999 року.

Свято встановлено в Україні «…враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…» згідно з Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року № 42/99[1].

У цей день прийнято також згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 р. - прийняття IV Універсалу УЦР, яким проголошувалася повна незалежність УНР.


Це можна прочитати у Вікіпедії:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D1%8C_%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8



Сторіччя Злуки УНР і ЗУНР

Виступ Президента України з нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР

22 січня 2019 року - 11:03

Виступ Президента України з нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР

Дорогі співвітчизники!

Рівно сто років тому на цьому майдані сталася одна з найбільших подій у тисячолітній  історії України. Тут відбулося  проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Об'єднання в єдину державу. З того дня і навіки незалежність України означає її самостійність і соборність.

Підтвердженням прагнень до соборної і суверенної держави був велелюдний Софійський майдан. Багатотисячна громада вітала проголошення Акту Злуки. Військовий парад, синьо-жовті знамена, урочиста атмосфера, дуже особливий піднесений настрій та освячення дійства службою Божою у Святій Софії…. Навіть недовгої збереженої хроніки досить, аби відчути – то було справжнє національне свято.  Так вершилася історія.   

Акт Злуки – це найвища точка української революції і визвольних змагань початку двадцятого століття. Він став результатом величезних всенародних зусиль, праці і боротьби, що тривали століттями. 

Українська революція продемонструвала наявний на той час колосальний державницький потенціал України. Його творили тисячі і тисячі прославлених і незаслужено забутих літераторів, музикантів, акторів, лікарів, священиків. Їхньою подвижницькою працею державність України з давнього спогаду перетворилася на живу мрію, а мрія стала політичною програмою. Історичні обставини, пов’язані з поразкою імперій у Першій світовій війні, дали Україні унікальну  можливість реалізувати свою державність.  

На жаль, шанс тоді було втрачено. Головна причина: тогочасним українським політикам забракло єдності. І не знайшлося тоді політиків, які могли б об’єднати народ для протистояння московській навалі.  Втрата незалежності мала наслідком і втрату соборності. Україну знову поділили чужі держави, а над нашим народом нависла ніч бездержавності, в якій проти нього коїлися тяжкі злочини. 

Але продовжувала жити велика надія. І коли наприкінці двадцятого століття випав новий шанс для України здобути державну самостійність,  ми знову згадали про єдність як про головну запоруку незалежності.  

21 січня 1990 року «живий ланцюг» мільйонами рук поєднав Львів із золотоверхим Києвом. Як видимий знак того, що настала черга відновлення незалежності держави. Нація згадала свій історичний досвід і оперлася на нього. Так постала незалежна Україна, єдина і неподільна, від Чернігова до Криму,  від Ужгорода до Луганська.  

Україна здобула незалежність, але в Кремлі точно з цим не збиралися миритися. І буквально з моменту проголошення нашої незалежності почалися спроби відновлення російської імперії. З висоти теперішнього досвіду ми можемо точно назвати ці спроби початком гібридної війни проти України. Знаряддям для ворога стали українські політики, які малювали карту з поділу України, ділили її на російськомовну і українськомовну. І вони байдуже дивилися на те, як розкрадали армію, допомагали зав’язати на шиї економіки «газовий зашморг» кабальних контрактів.

І час істини настав у 2014-му. Україна твердо ступила на шлях зміцнення своєї свободи, своєї незалежності, на шлях до Євросоюзу, на шлях до НАТО. І щоб змусити нас зректися цього вибору, Москва анексувала Крим і спробувала роздробити нас на частини, аби легко проковтнути. Перед нами знову постала загроза втрати соборності і незалежності. Але ціною великих жертв, ціною великих зусиль українського народу ця загроза відведена. І у жорсткому протистоянні з терористами, з російськими найманцями і з частинами регулярної російської армії ми з вами зупинили ворога. А гаслом нашим було: «Єдина країна».

Україна зміцніла, Україна продемонструвала впевненість у своїх силах.  І в День Соборності ми щиро звертаємося до наших земляків, які живуть в кордонах України, але на тимчасово окупованих територіях Криму, частини Луганської та Донецької областей. Ми ніколи про вас не забуваємо. Ми кожного дня працюємо для того, щоб наблизити день вашого звільнення від ворожого ярма.

Для досягнення наших цілей нам потрібно берегти і зміцнювати нашу українську єдність і соборність. А тому всім має бути чітко зрозуміло – Україна є унітарна держава, з однією державною мовою - так записано в українській Конституції. Жодних федерацій і ніяких спеціальних статусів. Єдина незалежна соборна Україна!

А ще ми твердо знаємо, яким має бути фундамент нашого дому. Ми знаємо, що у нього є ще одна незамінна опора, основа нашої духовної незалежності. Ми не можемо йти обраним нами шляхом, якщо українська православна громада розділена. Маємо позбавити ворога такого інструменту – інструменту послаблення нашої державності, інструменту –як залежність церкви від Москви, від впливу країни-агресора.

У різдвяні дні  ми отримали радісну новину, яка ще більше зміцнила нашу віру і силу. Створення Православної Церкви України ще раз продемонструвало силу єдності. Ми вкотре пересвідчилися – коли ми єдині, для нас немає нічого неможливого. Те, що роками десятиліттями, століттями здавалося недосяжним - збулося. Прийшов час, щоб на цьому духовному фундаменті, непідвласному жодним підступам ворога, ми продовжили будувати спільний мирний, процвітаючий, спільний для всіх український дім.

Томос – це ще один символ нашої незалежності і державної, і духовної. І я хочу нагадати слова, з якими Вселенський Патріарх звернувся після підписання Томосу до митрополита Київського і всієї України Епіфанія, а за його посередництвом до українського народу і всього світу: «Дорогий наш брате, цього чудового історичного дня у священному осередку православ’я з нами перебувають князь Володимир, княгиня Ольга, а з ними разом усі нащадки української землі. Всі ті, хто стояв за свої очевидні права; хто завзято боронив їх як окремі права українського народу, як уселюдську справедливість, але також як і права особи».

Княгиня Ольга, князі Володимир Великий, Ярослав Мудрий і Володимир Мономах – це є київські, українські, а не московські, російські володарі. Рівноапостольний Володимир охрестив свій народ у Києві, де тисячоліттями все стоїть на своєму місці: і фундаменти Десятинної церкви, і Свята Софія, і храм Спаса на Берестові, і Києво-Печерська лавра. Золотоверхий Київ в нашій традиції давно став «новим Єрусалимом».

Так називав наш Київ і митрополит Володимир Сабодан, заповідаючи своєму наступникові об’єднатися з усіма православними України в єдину помісну церкву. Варто, щоб до цих слів щирого християнина і патріота нашої землі прислухалися всі, хто сьогодні  вирішує, ставати членами Православної Церкви України, чи залишатися в церкві московській.

Ми хочемо і робимо так, щоб цей вибір і далі відбувався в мирі і спокої, без насильства.

Я хочу подякувати Верховній Раді України і її Голові Андрію Парубію за те, що Парламент України підтримав моє звернення до Вселенського Патріарха щодо надання нам Томосу, а зараз прийняв необхідну законодавчу базу для того, щоб мирно відбувався процес. Днями я підпишу закон, який гарантуватиме винятково мирні та добровільні переходи парафій в чіткій, визначеній законом України процедурі.

Дорогі співвітчизники!

«Разом з власної волі з 1919 року» – під таким гаслом Україна сьогодні відзначає столітній ювілей Акту Злуки.

Але ми перебуваємо напередодні важливого народного волевиявлення. Сто років історичного досвіду заохочують нас до правильних висновків з минулого. Ми знаємо про безпрецедентний масштаб підготовки Кремля до втручання у вибори. І з цим стикаємося, до речі, не лише ми, вся Європа, увесь світ. Але немає сумнівів у мудрості нашого народу, у його єдності на шляху, яким ми йдемо у майбутнє.

Наш шлях – це дорога до Євросоюзу, до НАТО, до миру і добробуту. Ми з вами зберегли державу, зцементували її фундамент і довели, що здатні здобувати перемоги на нашому власному шляху.

Ми відродили українське військо у небачений в історії термін. Сьогодні Збройні Сили України – це сотні тисяч належно підготовлених, озброєних і забезпечених усім необхідним воїнів, вихованих на українських військових традиціях.

Наш європейський курс, попри активну протидію Росії на дипломатичному фронті, дозволив нам з вами добитися ратифікації Угоди про асоціацію усіма країнами Євросоюзу і запустити роботу поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. ЄС уже став найбільшим торговельним партнером України.   

На черзі – прихід в Україну потужних інвестицій,  пришвидшення темпів розвитку нашої економіки. Про це вже завтра говоритиму в Давосі на зустрічі з керівниками держав та великих світових компаній.   

Рівень зростання ВВП за підсумками 2018 року складе 3,4%. Це не так багато, але – це є максимальний показник за сім років.  Інфляція знизилася до 9,8%. Вона ще доволі висока, але це – найнижчий показник за п’ять років. Золотовалютні резерви зросли майже до 21 млрд доларів. Це - п’ятирічний максимум.

Що означають ці сухі цифри?  Вони означають, що найгірше вже позаду. Що криза, спричинена війною, економічною агресією та блокадою з боку Росії – відступає. Відступає завдяки спільним зусиллям влади, суспільства, бізнесу. Що відновлення економічного зростання відкриває можливості і до відновлення рівня життя. Що це вже зовсім недалека перспектива, року-двох, від сили трьох, коли, нарешті, плоди реформ стануть відчутними для абсолютної більшості суспільства.

Створення армії та відновлення економічного зростання;  асоціація з Євросоюзом і безвізовий режим;  децентралізація і Томос; курс на вступ до НАТО та Євросоюзу – це чіткі та системні, послідовні кроки відповідно до нашої довготривалої стратегії. А перехід до європейської якості життя українців – це є головний зміст нашої державної політики, яка спирається на єдність нашого народу.

Європа – це високі стандарти життя, а НАТО – надійна гарантія безпеки.

Ми єдині і вільні. Жодна імперія нас не зможе більше розділити. Ми йдемо своїм шляхом. І на цьому шляху армія боронить нашу землю, мова боронить наше серце, а віра боронить нашу душу. У нас є підстави впевнено дивитися у майбутнє.

Дозвольте завершити словами великої Ліни Костенко:

Не допускай такої мислі,

що Бог покаже нам неласку.

Життя людського строки стислі.

Немає часу на поразку.

Ми з вами точно переможемо!

Слава Україні! 

100 років Соборності України

100 років Соборності України. Сергій Жадан про відчуття простору «від Сяну до Дону»
21 Січень 2019, 14:30
Письменник Сергій Жадан
Письменник Сергій Жадан
Сто років соборності

Людям, які все життя живуть на кордоні, їхнє порубіжжя зазвичай нормою й видається – воно визначає систему координат, воно є осердям ландшафту. Ми, східняки, часто дивимось на нашу українську географію саме так – чіпляючись периферійним зором за кордон, що весь час тяжіє на Сході – ось тут, зовсім поруч, на відстані одного марш-кидка. Західний кордон нами сприймається скоріше метафізично, аніж суто географічно – межа країни, брами Європи, час безвізу. Все це відбувається так далеко, що складно вважати це особистим досвідом.

Що цікаво, за галичанами, буковинцями чи закарпатцями доволі часто теж помічаєш це уявлення про Схід, як про щось із теленовин, причому теленовин на каналі, який не дивишся. Країна виявляється надто великою, аби вважати своїми всі її кордони. Кожен тримається за свій шматок простору, за свою систему координат. Відчуття простору «від Сяну до Дону» ближчим є, скоріше, для залізничників, ніж для політиків чи поетів. Себто, я не нарікаю – я дивуюсь. Країна дивує, і це, мабуть, не найгірше, що вона може зробити зі своїми громадянами.

Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році
Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році

Ось така країна – складна, суперечлива, займає багато місця на географічних картах, займає багато місця в нашому серці. Ну але іншої немає. Та й не потрібна вона – інша

Хоча є певна печаль у тому, що на сторіччя Злуки ми далі змушені нагадувати самі собі про те, що ці дві складові – східна й західна – є природнім доповненням одна одної, що вони одна одної потребують, підсилюють, надають сенсу. Переконуємо не лише тих, хто це заперечує, але іноді й самих себе, оскільки підстав засумніватись – завжди більш, ніж достатньо. Це печально, але і повчально теж. Ці, майже за Маркесом, сто років української самотності, себто соборності – вони ж можуть не лише пригнічувати, але й наснажувати. Слід, мабуть, трішки змінити стереотипи й визнати, що українську історію цілком можна читати й без брому. І дійсність нашу цілком можна сприймати без комплексу меншовартості. Ну ось така країна – складна, суперечлива, займає багато місця на географічних картах, займає багато місця в нашому серці. Ну але іншої немає. Та й не потрібна вона – інша.

Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

Якось так сталось, що День Соборності, попри всю свою вписаність у контекст конкретного історичного періоду, далі є датою відкритою, живою і дражливою. Себто важливою. Можливо навіть, не менш важливою за День Незалежності. Оскільки наповнює цю саму нашу незалежність якимось реальним сенсом. Оскільки і тоді, сто років тому, і нині, за святкуванням злуки, за «живими ланцюгами» та словами про необхідність єднання, проступає розуміння того, що єднання насправді недостатньо, що воно далі є проблемним, а отже – затребуваним. І це насправді дещо насторожує – адже, здавалося б, цей шов, який поєднує дві частини єдиного, не мав би аж так вирізнятись на тілі країни, здавалося б давно слід сприймати її, країну, як єдине ціле, не надто акцентуючи на відмінностях і суперечностях, зосередившись натомість на спільному й подібному. А ось ні, поки що не виходить, Дніпро і далі лишається серйозним бар’єром, і не всякий політичний птах долетить до його середини.

Сто років соборності окреслили кордони на карті, проте не для всіх окреслили їх у свідомості

Сто років соборності окреслили кордони на карті, проте не для всіх окреслили їх у свідомості. Іноді ми схильні триматись своєї ділянки цього кордону, забуваючи одну просту річ: кордон, він як електроповодка – коли рветься в одному місці, без світла лишається весь будинок. Тому весь будинок і повинен бути зацікавлений у тому, аби ніде не рвалось. Саме тому нині всі ми й змушені разом відновлювати наші кордони. Адже йдеться тут не про шматок території, що знаходиться десь поза полем твого зору. Йдеться про те, що кордони стосуються всіх, кого вони окреслюють. Інакше не буває. Добре було б пам’ятати про це, святкуючи й проголошуючи урочисті, пафосні промови.

Одне слово, нам далі доводиться говорити про соборність – згадуючи історію, остерігаючись майбутнього. І якщо ретельне вивчення історії насправді може бути корисним, то ось оця невпевненість і настороженість стосовно майбутнього – нічого, окрім неврозів не дає. Майбутнє не повинно лякати, воно мало б налаштовувати тебе на чесну працю й правильне інвестування. Лишається вивчати історію. Бажано, не зловживаючи бромом.

Сергій Жадан, поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст

Найкращі вірші для дітей про Україну

22 січня День соборності України: вірші для дітей про Україну та Батьківщину
Мирослава Коваль 
22 січня - День соборності України: короткі патріотичні вірші для дітей

22 січня - День соборності України: короткі патріотичні вірші для дітей

фото: istockphoto.com

Щороку 22 січня українці відзначають День соборності України. Це свято було прийняте на честь проголошення в цей день у 1919 році Акту возз'єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. До цього існувало дві незалежні республіки, які виникли після розпаду Російської та Австро-Угорської імперій. В цей день вони об'єдналися в єдину соборну і неподільну Українську державу. А рівно за рік до цього в 1918 році 4 універсалом проголосили повну незалежність Української Народної Республіки.

Хоча після цих знакових подій в січні 1918 та 1919 років, Україні та українському народові довелося пережити ще багато страждань, ці дві дати стали визначними. Розкажіть про них дітям, про неподільність та цілісність держави. А закріпити знання можна за допомогою красивих, патріотичних, коротких віршів про Україну, які ви знайдете на Kolobok.ua.

istock-529666884

ДОБРИДЕНЬ ТОБІ, УКРАЇНО МОЯ!
Струмок серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, мов свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля
Добридень тобі, Україно моя!
(П. Тичина)

СИНИЧКИ НА СНІГУ
Синиці голодом намлілись —
така зима, така зима!
Оце б у вирій полетіти,—
так батьківщини ж там нема.
(Л. Костенко)

УСЕ МОЄ, ВСЕ ЗВЕТЬСЯ УКРАЇНА
... Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, —
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори... 
(Л. Костенко)

УКРАЇНА
Їде потяг повз Карпати,
Десну й Чорне море,
Крізь степи, ліси та хати – 
Потяг неозорий.
Потяг цей свобода зветься,
Мова – його мати. 
Україна в мене в серці – 
Не лише на мапі! 
(Т. Винник)

МАТИ
Перше слово — Мати, 
Друге — Україна.
Так учився розмовляти 
Я, мала дитина.
Кожне слово пахне,
Мов листочок м’яти.
Та, мов квітка короваю, 
Пахне слово Мати.
Кожне слово світить 
Гранями рубіна,
Але сяє, наче сонце, 
Слово Україна.
(Д. Павличко)

istock-865294116

ОДНА УКРАЇНА
Країн є багато на світі
Та тільки одна Україна!
Це там, де волошки у житі
Це там, де моя Батьківщина.
Де птахи у небо летять
І струшують легкі пір’їнки,
Де друзі горою стоять,
Де в квітах сховались домівки.
(Ю. Хандожинська)

ЯК ТИ ЛЮБИШ УКРАЇНУ
— Як ти любиш Україну,
Мій маленький друже?
— Нашу рідну Україну
Люблю дуже, дуже!
— З Україною нікого
В світі не боюся.
І щоранку я до Бога
За неї молюся.
Щоб була щаслива, дуже,
Щоб була багата.
Я люблю її так дуже,
Як маму і тата.
(О. Лупій)

МОЯ УКРАЇНА – ЦЕ ПІСЕНЬКА МАМИ...
Моя Україна – це пісенька мами,
Розлогі лани колосяться хлібами,
Вишневі садочки, лелеки на хаті.
Купають ставочки хмарки пелехаті.
Моя Україна – то мамина ласка,
Червона калина, бабусина казка.
Це соняхи в цвіті, горобчиків зграя…
Я кращої в світі країни не знаю.
(Л. Савчук)

РІДНИЙ КРАЙ
Красивий, щедрий рідний край
І мова наша солов’їна.
Люби, шануй, оберігай
Усе, що зветься Україна.
(І. Січовик)

БАТЬКІВЩИНА 
Моя рідна Батьківщина
Має назву Україна.
В мене й нація своя –
Українець в мами я.
Є у мене й рідна мова,
Де вкраїнське кожне слово.
(О. Довгий)

З нагоди Дня Соборності України 22.01.2018

Виступ Президента на урочистому зібранні з нагоди Дня Соборності України  22.01.2018



Концерт до Дня Соборності України в Надвірній 2018. 
22 січня в приміщенні Надвірнянського РБК відбувся концерт до Дня Соборності України. Після офіційної частини 






Свято Соборності в Києві 22 січня 2017 року

Прекрасний фоторепортаж зі свята Соборності України в Києві. Роздивляючись ці світлини радості, якось мимоволі згадую 22 січня 2014-го і всі подальші події Революції Гідності аж по надтрагічні дні 18-20 лютого, і тоді стає урочисто піднесено усвідомити, що все було не даремно! Жертви були не марні: ми відстояли свою свободу і гідність! І право вільно святкувати!



71%, 5 голосов

29%, 2 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

До дня соборності !

Боже, Україну бережи
Від розколу, від ганьби і зради.
Боже, чесним людям поможи,
Вурдалаків не пусти до влади.

В душах доброти, в очах тепла,
Правди у вустах і добру волю,
Щоби Батьківщина розцвіла,
І щоб мирно все. І щоб без болю.

Боже, Україну борони
Від нечесних душ і від зневіри.
Янгольськими огорни крильми
Небо, що над нами в хмарах білих.

Віру нашу Боже, укріпи:
В Тебе, один в одного, у правду.
Дай нам Рідну Землю вберегти,
І творити все на ній до ладу.

автор: Таня Кириленко

95-річчя Дня Соборності України



День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.
Йому передувало підписання 22 січня 1918 р. Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено 1 листопада 1918 року. Процес об'єднання України завершився 22 січня 1919 року.
Перші дипломатичні контакти Львова з Києвом відбулися 7 листопада 1918 p.,коли делегація галичан у складі О. Назарука і В. Шухевича виїхала у Наддніпрянщину і мала аудієнцію у гетьмана П. Скоропадського. О. Назарук згадує: "Коли я представив гетьманові ціль нашого приїзду, він запитав: "Скажіть одверто – хочете вирізати панів?" – "Хочемо будувати Українську державу", – відповів я здивований".
23 листопада уряд ЗУНР скерував до Наддніпрянщини другу делегацію у складі Л. Цегельського і Д. Левицького. Оскільки Гетьманат доживав останні дні, галичани вступили в переговори щодо об'єднання і надання допомоги Директорією. 30 листопада вони прибули до Фастова, де зустрілися з членами Директорії В. Винниченком, С. Петлюрою, П. Андрієвським, Ф. Швецем та А. Макаренком. Згадуючи про ці переговори, Володимир Винниченко писав: "Не маючи певности удержати своїми силами владу у Галичині, а крім того, піддаючись натискові народних мас, що прагнули до повного об'єднання з Великою революційною Україною, Рада Державних Секретарів звернулась до Директорії з пропозицією об'єднання двох Республік в одну Українську державу... Директорія охоче приняла цю пропозицію, цілком згодившись з думкою провідників трудових галицьких мас..., що український народ по обидва боки Збруча має бути на віки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю".
Зважаючи на військово-політичну ситуацію, остаточне вирішення проблеми було відкладено. 1 грудня у Фастові між УНР і ЗУНР було підписано перший не тільки міждержавний, але й взагалі від початку Української національної революції, договір – "передвступний договір" "про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Статті угоди констатували, що ЗУНР заявляла про "непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою". З іншого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду "прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілости в Українську Народну Республіку". Враховуючи певні історичні, соціально-політичні та духовні етнічні відмінності населення ЗУНР, угода зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР.
Президент ЗУНР, а згодом член Директорії Є. Петрушевич заявив: "По лінії з'єдинення не було між нами двох гадок. Сьогоднішній крок піднесе нашого духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе!" Водночас було обрано делегацію до Києва у складі 65 осіб для участі в урочистому проголошенні возз'єднання.
Урочиста акція святкування й проголошення акта Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на Софіївській площі біля собору. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці, військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР. О дванадцятій годині урочисте свято розпочалося виступом Л. Цегельського, який зачитав грамоту – ухвалу Національної Ради про возз'єднання і передав її голові Директорії В. Винниченку. Універсал УНР оголосив член Директорії Ф. Швець:

УНІВЕРСАЛ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

22 СІЧНЯ 1919 Р.

"Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української.
3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник торжественно проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку.
Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійсняти на умовах, які зазначені в Постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року.
Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка, Галичина, Буковина, і Угорська Україна, і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка.
Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.

22 січня 1919 року.
У м. Києві"



Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі.
Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР "не має й думки забрати під свою власть чужі землі". Державний кордон Української Народної Республіки на день Злуки 22 січня 1919 був значно довший від сучасного. Кордон тодішньої України відображений на карті "Соборна Україна", яка вийшла друком у Львові за ініціативи благодійного фонду "Україна – Русь".
Це перша настінна карта соборної УНР, на якій відображені усі українські етнічні землі, які у 1919 році були у складі України. Кубань, Ставропілля, Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії). Берестейщина і Гомельщина (Білорусь). Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словаччина). Мармарощина, Південна Буковина (Румунія), Придністров'я.
На мапі, над якою працювала група істориків і науковців, на основі архівних матеріалів виділені території компактного проживання українців, так звані "клини", де формувалась українська армія. Малиновий клин – це Північний Кавказ, Сірий клин – Північний Казахстан і Південно-Західний Сибір, Зелений клин – Південна частина Далекого Сходу (головне місто – Владивосток), Жовтий клин – Нижнє і Середнє Поволжя.
До слова, площа Зеленого клину була удвічі більша від території України, тут українці проводили державотворчі процеси: у 1918 році вони вимагали від російського уряду визнати далекосхідний Зелений Клин частиною України і проголосили культурну Конституцію українців Далекого Сходу і Самостійну Українську Далекосхідну Республіку.

Підготував Богдан Гордасевич
ПМ: Коли кажуть, що то радянська влада об'єднала Україну, то це показує повне невігластво і дурість, бо ось якою б мала бути Україна! Як і Крим та Кубань (Тмутаракань) до Києва з прадавніх часів належали, а про Москву тоді і не чули.

День Соборності України 2013 Сімферополь

У Сімферополі 22-го січня в парку імені Тараса Шевченка проходило урочисте відзначення Дня Соборності України. Міська влада, школярі та жителі міста традиційно складали квіти до пам’ятника Кобзарю, звучав Гімн України, над натовпом майоріли синьо-жовті прапори.
Та на цьому святкування Дня Соборності не закінчилося. Активісти громадської організації "Кримський центр ділового та культурного співробітництва "Український Дім» провели акцію «Ми різні, але в нас одна любов – Україна!», в якій прийняли участь звичайні мешканці міста.
Учасники акції розповіли про значення цієї події в історії України. Кожен з них символізував окремий регіон нашої країни та повідомив декілька цікавих фактів про своє місто. На заході панувала тепла та позитивна атмосфера. Крім цього, було організовано флешмоб, в якому учасники створили мапу України.

Така акція вперше проводиться у Сімферополі, до цього ж всі обмежувалися стандартними церемоніями. За словами організаторів, метою цього заходу було привернути увагу мешканців міста до Дня Соборності, показати красу рідної країни та її унікальність.

Адже не дарма організатори обрали саме таке гасло "Ми всі різні, але у нас одна любов - Україна!". Бо не важливо, якої ти національності, віросповідання, або якою мовою ти розмовляєш , головне що ти відчуваєш себе українцем і любиш Україну!


Група:

http://vk.com/sob_simf

Автор статті: Анастасія Дмитренко

Редактор: Ольга Дмитренко

Фотограф: Катерина Криворученко


Страницы:
1
2
предыдущая
следующая