Школа ненависті. Урок 10. Двоємисліє



Щож, перестали блєдіни падати на печерські пагорби, у лєнті прокинулося Євробачення. Мабуть, саме воно на часі. Ну ок, не про це мова. Хоча, може саме про це.

Колись Умберто Еко, виступаючи перед студентами престижного університету (я досі плутаю американский та англійський Кембріджі, тому даруйте), розказав історію із свого шкільного дитинства.

Вчитель задав 10-річним діткам завдання: пояснити, чому всі вони повинні померти за Мусоліні та велич Італії. І кмітливий хлопчик з філософічним нахилом мислення дуже швидко обґрунтував чому це повинні зробити всі.

Потім він зізнався в іншому інтерв'ю, що мав і зворотню версію, таку ж переконливу. Але, розуміючи контекст, вирішив її не оприлюднювати. Тому що розумів, що за неї він назавжди зламає своє життя і життя своїх родичів.

Орвелівське "двоємисліє" особливо притаманне двом великим групам людей: тім, хто жив у тоталітарному суспільстві, тобто, всім совкам, якими б вони внутрішньо вільними себе не відчували, та людям з гнучкими професіями, заснованими на уяві. Акторам, письменникам. Мрійникам і фантазерам.

Я, наприклад, легко можу себе уявити у будь-якому не вільному суспільстві. Я знаю, що треба робити, як треба поводитися з оточуючими, як треба уникати побиття, а якщо воно вже відбувається, як намагатися його пережити і лікувати наслідки тим, що є поруч. І як, склавши у кармані дулю, працювати, при можливості, саботуючи результат. Тому що я жив у таких режимах і таких місцях. І мене били. І цим закріпили всі ці навички виживання у неволі. Там іноді можна було жити досить комфортно, але це, звісно, пекельне лайно.

Акторам ще простіше. Вони мають хист до повного перевтілення. Навіть поганий акторішка теж може прийняти на себе один-два образи і жити в них природно для себе.

Ми бачимо це, коли зміна ситуації вмикає "двоємисліє". І ось ми вже не здаємо країну за три дні заради своїх серіалів на супер-велику аудіторію і мір-дружбу-жвачку, а граємо втомленого героя. А насправді "проєбалі" все, і це навіть не входило у зловісні плани, просто так вийшло. Бо це була інша роль. Вийшов за куліси і забув.

На щастя, є люди, що не можуть жити інакше. Навіть сурогатна воля нинішньої України потрібна їм як кисень. І саме їм ми вдячні за наше вільне життя, наскільки воно тут можливе.

Але у таких людей немає "другого дна". І виживуть знову саме "двоємисли". І вічний бардак, загравання з пролетаріатом, "втарой язик" та "всє нам далжни" продовжиться.

На жаль.

Але ж, нащо такі сумні думки чудового сонячного майже літнього ранку? Євробачення ж. Давайте разом: Стеефаніяяя!

Почему празднования т..н. Дня Победы - пустая фальшивка



Почему в этот день много миллионов людей празднует то, что не имеет к ним никакого отношения?
Россия никогда не побеждала немецкий нацизм. И итальянский фашизм. И испанский фалангизм. Ни один россиянин не убил ни одного нациста или фашиста, и уж тем более, фалангиста.

Ни один гражданин России, Украины, Беларуси, Узбекистана, Грузии и многих других стран не участвовал во Второй мировой войне.

Почему? Очень просто. Потому что никакой России, как и многих других стран тогда не было.

И Украина не воевала и никого не побеждала. И Кыргызстан. И ни один работник Джамбульско-Учкудукского морского пароходства не бросился с протонной торпедой под вражеский бронепоезд.

Да, часть Второй мировой войны (меньшая, нужно отметить), прошла на территории нынешних Беларуси, Украины и России. И что с того? Алжир устраивает парады с разным военным хламом (который у них значительно лучше, чем на московии)? Может в Триполи носят дедов на палках? Ах да, Триполи разрушили новые нацисты.

Почему тогда в Москве не празднуют день битвы при Рокруа и победы Франции в Тридцатилетней войне? Почему не носят принца Конде на палочках? А ведь Россия имеет к этой великой победе такое же отношение, как и к взятию Берлина. То есть совсем никакого.

А уж тем более, на уровне государственного праздника. Это как, например, Дания праздновала бы победу вождя Джа Джа над британскими захватчиками в устье Конго.

Победу над нацизмом (обоими его видами) отмечают (ибо праздновать там нечего) страны-участники - Великобритания, США, Франция, Норвегия, Польша, ФРГ, Италия, Испания, Греция, Румыния, Венгрия, даже Швейцария с Швецией, и многие другие государства, которые на момент войны были устойчивыми территориально-политическими единицами, и на войну были мобилизованы их граждане.

При чем здесь Россия?

Для стран, жители территорий которых когда-то участвовали в одной из множества войн на этих территориях, отмечания подобных дат приемлемы в виде Дней памяти жертв войны, причем, с обеих сторон. Но повода для государственного праздника нет, т.к. ни один гражданин этих стран не участвовал в этой войне.

Поэтому страна-фейк снова обгадилась, присвоив себе чужую историю, чужие названия, чужие знамена и чужих героев. Поэтому никакие празднования не могут скрыть полную нелегитимность этого балагана.

С начала прошлого века случились сотни войн. И в новом веке их тоже уже достаточно насчиталось. И все они - не повод бухать. танцевать, ходить с героями фэнтэзи на палках и гонять свежепокрашенное убогое железо по площадям.

Подведение итогов любой войны - это лишь скорбь по несостоявшимся поколениям, по нереализованным планам, по утраченному впустую времени.

Поэтому у меня нет поздравлений в этот день ни для кого.

Школа ненависті. Урок 8. Як медведчук «мизамирців» переграв.

  • 20.04.22, 15:11


Незабаром два місяці як триває війна. Про її сакральний сенс ми поговоримо на наступних заняттях. А поки що про сенс ідеологічний і про те, як ми всі потрапили в зону дії спецоперації задовго до її початку.

У такі екстремальні моменти життя людини, країни та планети, коли час закручується у пружину, на кожному її витку можна дуже просто відстежити етапи того, "чому так сталося".

Я чудово пам'ятаю імена, прізвища та посади людей, які розповідали мені про своє бачення майбутнього, як і те, що вони розповідали.

 Отже, влітку 2018 була дуже популярною розповідь про «Партію миру».

"Ти не уявляєш!" - із захопленням та енергією завзятого МММ-щика розповідала мені про моє можливе майбутнє людина з великого європейського центру прийняття рішень МВФ, - «у Європі на Україну дуже великі плани! Готується генеральна реконструкція. Почнеться все з дуже вигідних позик. Згодом докорінні інфраструктурні зміни. Напевно, почнуть із доріг та залізниці. А потім і панельки будуть ренувати по всій країні, тут вже який регіон більше відхопить допомоги, той і молодець. Але спочатку треба позбавитися «Партії війни». Ця вся нестабільність вже набридла всім у Європі. Гроші люблять лад. А не ці повстання постійні».

 Ще один товариш, дуже близький до ресурсних вузлів грантової імперії одного американського дідуся, теж казав: «Треба, щоб до влади прийшли помірні. Партія миру. Потрібно будувати, а не стріляти та руйнувати. Якби ти знав, які вже виділені суми на гранти, щоб просунути цю ідею цим тупим, що треба з усіма помиритися, і вам дадуть грошей, і житимете і забудете через десять років про проблеми зі своїми мовами та екстремалами. Ситі один одного розуміють будь-якою мовою!»

 «Крутий трек вийшов! Тільки треба ще укромовну версію зробити. Щоб «нє вонялі», - розповідав в інтерв'ю центральним виданням «бунтар» та «альтернативник», колишній наш клієнт, який завжди був «поза цим усім».

 Тобто буквально за рік до виборів країна вже впала жертвою змови світового капіталу та морально гнучких артистів, менеджерів шоу-бізнесу, інфоциган та іншоїго усієї піздоти, що «втомилася від війни», якої ніколи не бачила на той час і пристрасно бажала, щоб було «как прі батюшкє».

Хтось їм розповів про казкову країну на ім'я ЕСЕСЕСЕР, що була сповнена лохів. Яким можна було впарити будь-який МММ, будь-які гранти, де у населення було до хрєніща бабла. Яке можна було стригти, проїжджаючи з концертними чесами нафтохуянськами та усть-піздимськами. Але це за умови, що буде єдина велика країна. А для цього потрібна була «партія миру», яка одразу перестала б стріляти і припинила «ету вайну».

 Більш-менш реальну концепцію того, що планувалося, розповів мені похмурим грудневим днем 2018 року у чудовій кав'ярні на Либідській один із дуже впливових координаторів «волонтерського» бізнес-руху в Німеччині. Котрий безперечно мав доступ до якоїсь частини пазлу.

Він чітко заявив, що «Партія війни» в Україні вже задовбала всіх. Грошей не дадуть. І приберуть її за всяку ціну, аж до чергового перевороту. Так кажуть наші «старші товариші» у Європі. Вже є кілька варіантів, як привести до влади «Партію миру». Є кілька кандидатур. Коли «яструби» підуть, то в Україну поллється великий потік інвестицій і прямої допомоги. До 100 млрд. за наступні три роки. Зайдуть дуже круті компанії, які займуться реновацією. Навіть із нашими підрядниками.

 Але для цього треба вдатися до деяких компромісів.

 Як я розумію, у 2018 році Європа готова була купити в України за 100 ярдів крим та лугандонію у межах областей. Тоді це для розумних не було секретом, і тепер також ясно як день.

І навіть стало зрозуміло, хто продавлював цей план і що у них все вийшло. Доки.

Але загалом, це була лише передісторія до головного.

 А головне те, що зараз я бачу, як ці ж люди (і багато інших), рвуть на собі тільники, позують у «пікселі» та «формують громадську думку» на тему «які ж у нас герої нами керують».

Якщо не забувати, що і «керує» та сама піздота, за яку вони рвали комірці Бріоні п'ять років тому, то картинка стає гідною кисті Неллєра.

 І тепер сухий залишок.

 

money «Партія миру» перетворилася на запеклих мілітаристів;

money Мільярди дали. І дадуть ще. Але на тяжку зброю та руйнування залишків українських міст. Реновація у дії, як і обіцяли, чо;

money Медведчук, яким так нарікали «партію війни», виявився ніким, простим злодюжкою, від якого відмовляються навіть господарі;

money Тобто «партія війни», потураючи Медведчуку, який брехав господарям, бо тільки так міг продовжувати красти, таким чином уповільнювала чи навіть унеможливлювала велику війну, т.я. згідно з брехнею Медведчука, справи і так були чудові і Україна готова була здатися будь-якої миті. До будь-якої дати. Але не в цьому десятилітті. І не в цьому Всесвіті. Треба почекати. І дайте грошей на новий вагончик;

money Усю гру поламала неосвічена циркова гопота, яка захотіла вхопити всі мільярди й одразу. Що ж, вони їх здобули. Нехай Ленка повісить у вітальні золотий Стінгер.

money Сподіваюсь, всі, хто «устал ат вайни», гарно відпочили.

 

А більше цього дня нічого не трапилося.

Правильне маркування російських бляшанок



От не розумію, хто свнсбчим хенералам дав вказівку малювати на танках оті кляті сотонатівські букви?
Вкорінювати мордорські ідеї треба було з рідними, мордовськими буквами і зрозумілим усім словом, як адресою куда ці танки їдуть.
От потому і програють орки, що не слухали маму у дитинстві і тягнулися за усім отим імпортним.

Школа ненависті. Урок 7. Сгущонка



Увага! Текст написаний свнсбчим суржиком для більш глибоко розуміння контексту. Тому особливо чутливим та вагітним можна читати лише останній абзац нижче.

Однажды активный коллаборрант с коммунонацистским режимом СССР Евгений Евтушенко сподобился написать прозу. Поэт он был плохонький, а писатель выдался и того никчемнее. Но во времена "перестройки" его роман "Ягодные места" выглядел смело, написанным без особенных штампов (хотя, там такие шедевры руссонацистской пропаганды прямо с первых абзацев, что можно обрыгаться и дальше не читать). В принципе, этот "роман" и заслуживает такого отношения.

Но тогда его прочла вся прогрессивная совковая вшивая интелигенция. И восторженно обсуждала под водочку с селедкой на прокуренных папиросами "Сальве" кухнях, пока его поругивали цепные псы режима в "Литературке".

В общем, роман говно и не стоило и вспоминать ни о нем, ни об авторе. Мне лично он запомнился только тремя пассажами.
Первый - у одного из антагонистов на двери висел плакат с портретом Ринго Старра (что было абсурдно. т.к. отдельно Ринго никто не печатал, неходовой был товар).
Второй - что Харрисона по соло можно узнать с двух нот. Очевидно, аффтар послушал песню "This day only" из альбома 79 года и не знал, что как раз это соло играл Джефф Линн :)))
Третий момент был самый запоминающийся и врезался в память навсегда.

Чтобы показать отвратительность главного антигероя, комуняцкий холуй Евтушенко призывает на помощь... сгущенку. Да-да, именно этот суррогатный продукт, который в отсутствие нормального молока в Эсэсэсэре строителям коммунизма втюхивали как "лучшую в мире молочку".
Я застал самые темные времена умирающего совка. Такие, как сейчас на Россее.

Очереди за всем. Мрачные одежды, постоянное легкое чувство голода (что такое голодные обмороки я узнал потом, в 90-е), постоянная самоцензура, потому что донести мог кто угодно (правда, ничего бы не сделали, но по кабинетам бы погоняли на "лекции о преимуществах социалистического строя"), постоянная тень войн в далеких бабайстанах.

Даже солнце, как мне казалось, светило тускнее, чем сейчас. Но при этом, при пустых прилавках магазинов и пирамидах из консервов с морской капустой, сгущенка не была пределом мечтаний. Ее вполне можно было "ухватить", пройдя несколько гастрономов. А в "Кооператоре" она вообще стояла, но, правда, дороже на 20 копеек (целую буханку хлеба). Кстати, именно из банки сгущенки и буханки хлеба и состоял очень часто мой школьный обед. Хотя, родители, конечно, давали деньги на тарелку резиновой пшонки с вонючей столовской котлетой.
В общем, трагедии со сгущенкой в 1979-82-х годах не было. В отличие от мяса, сыра или молока того же.

Но вот у Евтушенко в романе антигерой совершал по мнению автора страшные преступения. Он брал банку сгущенки, делал в ней две дырки и один, не поделившись с голодающими детьми Африки, выпивал ее. Такое поведение характеризовало героя как подлейшего подонка и в результате привело его к гибели на таежной речке. Думаю, его, переполненное сгущенкой за все годы тело, пришлось по вкусу местным медведям 🙂

Ну то есть, каким больным надо быть, чтобы тебя так давила жаба по отношению к тому, кто может взять и выпить банку сгущенки. Кстати, это сделать самому очень проблематично, а уж срачка потом на пару дней обеспечена стопроцентно. Так что неизвестно, кому повезло больше - голодному Евтушенко или этому молодому геологу с портретом Ринго Старра (да, это была именно его дверь).

Я долго думал, откуда у обласканного режимом бумагомараки, жравшего искру с шампанским в Массолите, такая зависть к простым радостям обычных советских пролетариев? И вот совсем недавно наткнулся на еще одно его творение.
Почему и вспомнил о романе. И о нем, и о сгущенке.
Читаем, не обляпаемся. 

Е. Евтушенко

Сгущенка


Мечты о сладком – детства горькие мечты
среди безрадостной, бессладостной Москвы.
Я бредил тортами, грильяжем и халвой,
и сахар сыпал в глотку ложкой суповой.
Конфеты «Мишка» мне во сне просились в рот.
Вот почему так любит Шишкина народ.
Я пачку «Норда» с краю ловко надрывал
и рассыпные папиросы продавал,
но в сорок пятом, в День Победы, у Кремля
их раздавал, в толпе давая кругаля.
И видел я: у инвалидов, у солдат
мои салютинки, светясь, в зубах сидят.
Американец «Кэмел» выдернул из губ
и взял мой «гвоздик» с уваженьем: «Вери гуд!»
Он жвачку дал мне и обертку открутил.
А я подумал, что конфета. Проглотил.
И мир казался мне ирисочной горой
над белым озером сгущенки даровой.
Я отоварился сгущенкой как-то раз.
Ее я вылил из бидона в медный таз,
и огольцы, что и не видели коров,
хлебали ложками ее со всех краев.
На демонстрацию наутро шли мы все,
боясь попасться карамели, монпансье.
Мы поднимали пионерские флажки,
а от сгущенки этой слиплись все кишки.
Так мне урок дала пожизненный Москва,
что сладость может быть пожизненно мерзка.
С тех пор, как тонкостями кто-то ни тоньшит,
меня от сладенькой поэзии тошнит…

23 июня 1979



Школа ненависті. Урок 5. Нєпабєдимий і лєгєндарний донний флот




Те, що країна Фейкаша дуже полюбляла казки пра вєлічіє, відомо всім. Але дуже небагато хто знає, наскільки росєйські фейкі вкорінилися у нашій свідомості.
І якщо у першого пересічного спитати: "Хто є друзями Росії?", він, не замислюючись відповість: "Армія і флот".

Щож, армію ми вже бачили в дії. І те, що Фейкаша не виграла жодної війни у 20-му сторіччі, а у 19-му ще декілька глобально ганебно програла, а у 18-му і самої Фейкаші як такої, судячи з усього, не було і паруські ніхто там не гомонів, теж стає відомими фактами.

Тепер про флот. Да, за допомогою голандських, німецьких та італійських інженерів жопоруки якось будували кораблі. І деякі з них були видатними зразками військового корабельництва. Деякі місцеві інженерні таланти теж були. Але їх ініціативи всіляко знищувалися бюрократією і дуже вдалі концепти, на щастя ворогів рашки, так і не були втілені у життя.

Але і ті кораблі, що вдавалося побудувати і спустити на воду, жили недовго. Тому що керували армією та флотом дворнікови, та суворови, що тільки і могли робити все через альпи і завалювати ворога трупами бурятських та пскопських селян.

У ракетного крейсера "Москва" є дуже багато легендарних попередників. Які на свій час були найкращими воєнними кораблями сучасності. Їхня доля склалася однаково нездарно.

"Москві" пощастило. Вона, так би мовити, пала у бою. І може стати символом найбільшої і найтупішої морської поразки у 21 сторіччі.
Її попередники всі закінчили менш славетно.

Почати можна, мабуть, з "Варяга", який героїчно від'ємно сплив у бою з японцями. Мешканцями на той чам невеликої країни, населеної селянами, яка не мала залізничного та телеграфного сполучення між островами і жила традиційним життям 18-го сторіччя. за виключенням великих міст.

Наприкінці Першої світової Миколаївський завод нарешті зміг подолати велике крадівництво чиновництва та завершив великі та прогресивні кораблі - лінкори "Імператриця Єкатерина Велика", та "Імператор Олександр 3". На той час вже існував третій великий корабель - лінкор "Імператриця Марія".

Вони стали частиною донного Черноморського флоту, і всі думали, що їх омине доля вічно бути потопленими і вони допоможуть домінувати у Чорному морі та лякати німців з їх крейсерами, що дуже сильно поступалися новим кораблям.

Але тут з'явився "великий" адміралъ Колчак, який взяв командування флотом на себе.
І гордість фейкашного флоту одразу стала йти за відомою адресою.

Першою стала "Імператриця Марія". Вона навіть вийшла у море. Але рукожопи щось там зробили не так, відбулися "хлопкі" та "задимленія"і вона успішно сплила до дна.

Другий і третій лінкор дуже злякалися двох стареньких на той час німецьких крейсерів, що зайшли у море під турецькими прапорами, втікли до новоросійську. І там героїчно були затоплені Колчаком за наказом Леніна (обидва - герої України, це саме нам треба було знімати кіно про цих козаків, які відчайдушно нищили москальский флот).

Таким чином Фейкаша лишилася всіх навновіших і найбільших кораблів того часу. А п'яна матрозня, якій ніде було вже служити, пішла воровати та гвалтувати до Бесарабії.

Історії "славних рускіх авіаносцев" 20 сторіччя всім відома. Старий пєрдун та китайський ресторан. На плаву залишився лише індійський їх братан, якщо не помиляюсь. Єдиним умовно "авіанєсущім" коритом залишався "Москва" - реликтовий "вєртолетоносєц", якому на момент закінчення кар'єри було 43 рочки. Тепер і він "хлопнув".

І друзів у Фейкаші стало ще менше. А всі зрозуміли, що не тільки армії нема у "свєрхдєржави", а ще й флоту.

І це дуже гарно. Слава Україні!

на фото: "Імператриця Марія" у успішному "антибоєвом палаженії".

Мовна еволюція як необхідність існування



Я имел честь создать, редактировать и развивать один из первых в Украине украиноязычных ресурсов, посвященных портативной электронике и IT-новостям. До 2013 года эта тема была в Интернете исключительно русскоязычной. Считалось, что хуторяне не способны понять, а, тем более, развивать темы высоких технологий.

Сейчас поднял архив публикаций. Почти под каждой из новостей гневные комменты: "пишите по-русски!", "сделайте опцию "читать по-русски!", "что это за цирк з соловьиной!"

Я сделал под спойлером русский текст каждой новости.

И уже в 2015 началось: "приберіть російський варіант!", "а нащо москальска версія"?, "муляє очі ця російська".

Я провел референдум на форуме среди 15-18 тысяч юзеров на тему: оставить русский или нет. Большинство ответило, что понимает и так, и русский не обязателен.

Я стопроцентно русскоязычный, родился им, рос им, учил русский как родной, глубоко изучал его как основу своей профессии, писал на нем стихи, прозу и публицистику. И продолжаю это делать.

Но я твердо убежден, что Украина должна разговаривать по-украински. Это естественно и не обсуждается.

В процессе своей работы я легко освоил українську мову, благодаря моим прискіпливим читачам научился делать меньше ошибок, и за три года стал совершенно україномовним в письме и все чаще и в общении.

За это я благодарен власти и социуму, которые не мешали мне в этом самосовершенствовании, и даже всячески ему способствовали.
Поэтому я остаюсь на своих позициях в отношении действовавшей до 2019 года власти. Я был уверен в правильности пути. И сейчас, несмотря на предателей во главе, не схожу с этого пути.

Хотя, как вы понимаете, мне гораздо удобнее жить в русскоязычном обществе. И моему таланту гораздо больше применений в мире, где говорят и читают по-русски. Но все же я уверен, что должен измениться и принять новые условия.

И всем вам того же желаю.

Раздумья трезвого рептилоида



Окей, окей. Я понимаю, что НАТО не хочет войны на своей территории. Но сейчас есть прекрасный шанс провести ее на чужой. Одну последнюю войну Свободного мира и Мордора, как в Пелленоре. Уничтожить русско-нацистскую гадину, которая показала что ее армия ни на что не годна, кроме как воровать и насиловать. 

Почему бы не воспользоваться моментом, выкатить все свои вундервафли и хорошенько долбануть по оркостану так. чтобы он больше не поднялся в этом веке? Ведь кто еще враг всего хорошего на планете, кроме краснопузых мясников?

Китай? Едва ли. Их армия просто большая. А так это такой же бумажный тигр, не воевавший уже почти 40 лет и оснащенный сомнительного качества вооружением модернизированных советских образцов и подлодками без двигателей. И Китай почувствовал вкус больших денег и понимает, что лучше торговать, чем воевать.

Всякие дикие племена Персии и Ближнего Востока? Без поддержки Мордора они не более чем погонщики верблюдов с железными палками.
Почему же великое супер-пупер НАТО не хочет решить проблему? Потому что после этого надобность в нем как бы отпадет? Нет. Есть тот же Китай.
А вдруг хваленая НАТОвская военная машина - просто бюрократический плюшевый мишка Паддингтон?

И они все боятся, что это станет известно?

Ведь тогда самой сильной в Европе станет армия Украины.

Спецоперація історичного невдахи



Путінський райх вирішив пройти всі факапи попереднього за місяць.

Вже були Хатинь, селище Орадур, Сребрениця та Вуковар, програна битва за москву.

Тепер прийшов час на Освенцим. Масові вбивства, у тому числі хімічною зброєю, в ізольованому місті і масові спалення жертв у крематоріях. Я думаю, що і золоті коронки по кишенях окупантів теж є, і до абажурів з шкіри немовлят залишилося пара днів.
Наступним кроком буде Курська дуга або наступ під Ржевом - ганебні поразки комуністичного русько-нацистського режиму у черговій програній війні у минулому.

Сподіваюсь, за тиждень відбудеться висадка союзників у Нормандії (Бердянську) і дрезденське бомбардування москви.
Ось і вся буде спецоперація недоумкуватого діда.
Росія - четвертий райх, а п'ятому не бувати ніколи :)))

Гарно працює агент Госдепа "Недопалок".

Марні сподівання уявних "європєйців"



Бачу, баранці вже губи порозкатували на те, як ми заживемо, після перемоги, коли нам всі дадуть багато грошей, коцаби виплатять репарації і всі ми заживемо.
Дурні, а на що героїчні слуги-переможці будуть доміки в Бучі відбудовувати?
Не чекайте, злидні. Не жили гарно, не треба і мріяти.
Сторінки:
1
2
3
4
5
7
попередня
наступна