хочу сюди!
 

Лариса

47 років, лев, познайомиться з хлопцем у віці 40-55 років

Замітки з міткою «річниця»

Цьогоріч, як ніколи, до слова не просився ніхто


У Львові відбулося віче з нагоди 115-ї річниці з дня народження Степана Бандери .
Цьогоріч, як і впродовж більше десяти років, біля пам’ятника Степану Бандері у Львові відбулося віче з нагоди 115-ї річниці від дня народження голови проводу ОУН.
На дворі крапав дощ. Сунули сірі хмари. Настрій у львів'ян також був негожий. Здебільшого, перед віче обговорювали страшні новини, які сталися вночі: розгромлений музей Романа Шухевича у Білогорщі і пошкоджена будівля Львівського університету у м.Дубляни, де навчався свого часу провідник нації Степан Бандера. Невідомо на що сподівалися рашисти - чи на те, що львів'яни не прийдуть на Віче, злякавшись, чи будуть панікувати, але ворог жорстоко помиляється - дух мудрого народу не з лякливих. Тому Віче відбулося, як і належить. Хоч у зазначений час звучала тривога.  
Але перечекали сигнали повітряної тривоги і продовжили вшанування.  Багато присутніх - одній ті ж щороку, багато - нових, серед яких молодь ті, хто приїхав до Львова з Донбасу чи з інших областей України. Таких можна назвати - безстрашними, адже все одно попадають у камери, а дехто і взагалі проситься до фотографії. Приємно, що незламні духом - у такий день разом, а не відлежуються на дивані, бо холодно.
Участь у віче взяли й представники влади, й депутати, й громадські діячі і захисники України. 
Звучить Гімн України і серця завмирають од тривожної тиші. Священики відмолили молитву, хори виконали патріотичні пісні. 
Цьогоріч, як ніколи, до слова не просився ніхто. 
Ведуча Оксана Савіцька наголосила на основних тезах провідника нації Степана Бандери і захід закінчився. 
Але потік людей не припинявся. До пам'ятника підходили люди - молодь, студенти, військові і фотографувалися, про щось спілкувалися, обіймалися. І майже кожний промовляв "Слава Україні".  Найголовніше, в багатьох на очах тремтіли сльози. 
Розмовляю із захисниками, які приїхали у відпустку і прийшли на віче. Серце обливається горечю від їх признань: і як не сприймають на Донбасі проукраїнських, і як злюще відносяться до української мови, і як навколо звучить мова окупантів. Слухаю признання тих захисників, які прийшли вшанувати Степана і хочеться кричати: "Ну хіба не  на часі вчити рідну мову ? Хіба не на часі стати справжнім українцем? Хіба не на часі перестати красти? 
Мабуть все на часі і все бачить душа Степана, прилітаючи з небес щорічно до пам'ятника . Що ж. Тут хіба можна пригадати таку притчу.
 " Колись до джерела приходив один невіруючий чоловік і закривав каміннями витік, щоб люди не брали звідтам воду . Він не вірив, що вода цілюща і що там з'являлася Богородиця. Одного разу він осліп. Куди не їздив і що не робив, бо був багатий, та зір не відновлювався. Син переконав його прийти до джерела. Коли чоловік помився та уздрів, він повірив, що вода цілюща. Впав на коліна і гірко плакав. Просив прощення у Бога за своє невірство.
Так і тут. Ще прийде той час, коли люди,  котрі топчуть свою мову, продають свій народ, крадії, що обкрадають ближнього і бездари, які шукають собі слави, використовують інших, а самі нічого не роблять для України, стануть перед Богом на коліна і будуть просити пощади та для декого це може бути пізно. 
"Покайтеся!" - каже Ісус.. Або за Євангелієм: «У ті дні приходить Іоан Хреститель і проповідує в пустелі Юдейській, і каже: покайтеся, наблизилось бо Царство Небесне » (Мф. 3:1,2), «Після того ж, як виданий був Іоан, прийшов Ісус до Галилеї, проповідуючи Євангеліє Царства Божого і кажучи, що настав час і наблизилося Царство Боже: покайтеся і віруйте в Євангеліє»/
Слава Богу! Слава ЗСУ і велика вдячність за можливість вшанувати Провідника Нації! Слава Україні!
 Для Довідки:
Степан Лідер Організації Українських Націоналістів Степан Бандера народився 1 січня 1909 року у селі Угринів, що на Івано-Франківщині.
Степан Андрійович Бандера – один із чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху ХХ століття, голова проводу ОУН-Б – одного з підрозділів Організації Українських Націоналістів після її розколу.
Разом з Ярославом Стецьком став автором і проголосив  Акт відновлення Української держави від 30 червня 1941 року, за що їх відправили до концтабору. ОУН-Б, яку очолював Бандера, стала засновницею Української Повстанської Армії. 
Степан Бандера загинув від рук агента КДБ Богдана Сташинського. Той вистрілив зі спеціального пістолета в обличчя Бандері струменем розчину ціанистого калію. Сталось це у жовтні 1959 року в Німеччині.
Після розпаду СРСР для багатьох українців ім'я Степана Бандери стало символом боротьби за незалежність України.
Галина Фесюк

15 років, як...

    Випадково згадав, що цього тижня кругленька дата мого випуску зі школи. Колись тут вже згадував про школу, але ж це 15 років! Скільки води втекло)
     Цікаво те, що ми з однокласниками не збираємося на зустріч випускників. Ну як, збирались двічі, коли був рік, і коли було 9, бо тоді приїхала наша однокласниця, що давно живе в Росії, і вирішила нас зібрати. А так, ніхто ініціативи не виявляє, і вже навіть при зустрічі не заводить розмов про "от добре було б зібратись". Напочатку заводили, але тепер мабуть всі все розуміють.
      У нас немає ніякої взаємної ворожнечі, ми ніби навіть привітно вітаємось при зустрічі, питаємо як справи. Багато хто лишився в нашому місті. Дехто між собою досі дружить, от ті збираються по двоє, по троє... Дехто став кумами, на скільки знаю. На тому все.
І я в собі не відчуваю потреби влаштовувати цих зустрічей, бажання особливого теж. Думаю, як і більшість інших. А робити зустріч випускників, бо так прийнято, ми ж ніби вже давно не в тій країні.
      Не знаю, чому так сталося, але не бачу в цьому нічого поганого. Не скажу, що поки ми вчились разом, в класі була погана атмосфера. Клас був доволі дружний, звісно були окремі випадки гноблення когось, але не часто, нажаль, підліткова жорстокість - це явище, що було завжди і всюди. Особисто я не був неформальним лідером, не був старостою, хоча й не пас задніх. Не був ні гнобителем, ні пригнобленим, завжди тримався здорового нейтралітету. Коли були конфлікти "клас на клас", то звісно приймав участь, як єдиний колектив ми всі себе ідентифікували. У випускному класі навіть були якісь заклики, наче ми останній рік разом, і треба більше разом тусуватись. І трохи тусили. Навіть трохи після випуску. А потім - все.
     А припустимо, зібрались ми. Звісно всі будуть випивати, хоча можливо хтось один захоче бути тверезим, чи просто йому не можна, хтось буде час від часу на нього давити, щоб випив. Більшість - чужі один-одному люди. Ну, якщо були в одній спайці, а життя розвело навіть в межах одного містечка, то це вже точно чужі, без варіантів. Двох чи трьох із них я чужими не відчуваю, хоча й своїми не дуже, але вони мені принаймні цікаві, я можу з ними спілкуватись не стандартними фразами. Для цього не обов'язково збирати весь клас, лише їх. Це простіше. Всеодно всі розіб'ються на малі купки в процесі розмови, а потім, під певним градусом, всі говоритимуть, ніхто не слухатиме. А про що будуть розмови? Це ж по суті смотрини, хто ким став за цей час, хтось прибріхуватиме, хтось ні. Точно без показухи не обійдеться. Оці мірила, хто крутий а хто лузер. Я не боюсь цього, бо лузером себе не вважаю, хоча міг би і більшого досягти. Але хтось точно буде лузером. От за це не зручно. Не за них, за ситуацію. Одні самостверджуються, інші напиваються з горя. То може й не треба цього всього? А ще ж по нинішніх подіях: хтось був на фронті, під кулями, а хтось тут в теплі й комфорті, і погляди у всіх на це різні. І під спиртуозом це точно у щось виллється. Та ну це все!
    Можу просто віртуально підвести підсумки 15 років "дорослого" життя. (Нам на випускному казали, що з того дня почалося доросле життя, але ж кожен сам знає, у кого коли воно почалося за власними критеріями). Отже, все досить стандартно, не надто добре, але досить непогано. Закінчив університет (без перездач, хоча це не вважаю досягненням). Працюю за фахом архітектором, що вже більш екзотично для наших реалій. Маю сім'ю, донці 3,5 роки. Своя, хоч і малесенька, квартира. Машиною ще не розжився, збираю на щось більш-менш пристойне. Не легко, але вдається займатись хоббі - музикою. Вже 6 років граю в рок-групі, періодично виступаємо і навіть випускаємо студійні записи. Ще зауважу, що я люблю свою роботу. Вважаю це важливим. Втомлююсь, звісно, дратують окремі люди в силу своїх професійних чи людських якостей, бува, вертаючись додому, падаю з ніг, але наступного ранку їду на роботу без відрази, а з бажанням продовжувати свою справу. 
    Також вітаю тих, хто цього року закінчує школу. Хлопці й дівчата, щоб ви не бачили і щоб вам не казали - життя прекрасне, просто треба вміти це бачити! Не поспішайте дорослішати, але й не затримуйтесь в дитинстві! Робіть те що любите, і любіть те що робите! Бережіть себе, своїх близьких та нашу планету, бо вона у нас одна.

1 січня Україна відзначатиме 110 річницю народження Ст.Бандери

1 січня Львівщина відзначатиме 110 річницю народження Степана Бандери
1 січня Львівщина відзначатиме 110 річницю від дня народження Бандери

Запрошуються всі охочі

1 січня на Львівщині вшанують пам`ять голови Проводу ОУН, Героя України Степана Бандери з нагоди 110-ї річниці від дня його народження. Урочисті заходи розпочнуться о 14:00 год біля пам’ятника Степану Бандері, що на площі Кропивницького у Львові.

Керівництво області та міста покладе квіти до підніжжя пам’ятника, після чого відбудеться спільна молитва та громадське віче, повідомляє Медіастар. Долучитись до заходів і вшанувати пам’ять видатного українського діяча запрошуємо всіх охочих.

Довідка: Степан Бандера (1 січня 1909, Старий Угринів, Івано-Франківська область — 15 жовтня 1959, Мюнхен, ФРН) — український політичний діяч, один з чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б. Степан Бандера і Ярослав Стецько були авторами Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. 5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року — в центральну Берлінську тюрму. З початку 1942 року по серпень 1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен в бункері “Целленбау”. У вересні 1944 року його звільнили і запропонували участь в керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію і на співпрацю не погодився.

Радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року.
Фото: з відкритих джерел

Відзначаємо 27 років Незалежності України



У четвер, 9 серпня 2018року, о 18:00 год. у Львівському будинку вчених відбудеться зустріч з істориками та громадськістю Львівщини на тему: «27 років  Незалежності України: об’єднані щоб перемогти».

Метою зустрічі є обговорення основних державотворчих подій становлення незалежної України та роль громадськості в них, формування українського війська, національної свідомості, патріотизму і відповідальності за долю України.

Доповідачі:

Дєдик Олександр Георгійович - науковий співробітник Центру українських військових традицій та патріотичного виховання Науково – дослідного інституту українознавства МОН України.

Слободянюк Михайло Васильович – завідувач музею Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана П.Сагайдачного, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України та етнокомунікацій, Інститут гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка».

Баротов Тимур Хікматуллович – український військовий, морський офіцер, капітан II рангу запасу ВМС ЗС України, заступник голови Спілки офіцерів України в Севастополі, громадський діяч, журналіст.

Модератор: Фешовець Олег – доктор філософії, директор видавництва «Астролябія».

Місце проведення: м. Львів, вул. Листопадового Чину, 6 (Львівський будинок вчених).

Нагадуємо, що цикл зустрічей до Дня Незалежності України відбувається за ініціативи департаменту внутрішньої та інформаційної політики Львівської облдержадміністрації.

Степан Бандера: цікаві факти про політика

Степан Бандера: цікаві факти про політика


02.01 11:17

  • Степан Бандера: цікаві факти про політика
  • Один з найвідоміших політичних діячів

    Степан Бендера – символ боротьби за незалежність своєї країни, видатний українець, політичний діяч, який навіть через 60 років після смерті не дає деяким сучасним політикам спокою. 1 січня 2018 року виповнюється 109-річчя дня народження Степана Бандери. І в честь цієї події, ми вирішили розповісти вам цікаві факти з життя політика.

    Цікаві факти про Степана Бандеру

    У рідному селі Степана Бандери – Старому Угринові про нього знають абсолютно всі. Політиком не просто пишаються, а навіть побудували досить великий музей, який з кожним роком приваблює все більше і більше людей.
    З резиденції, де жив Банедра, вціліла лише одна кімната. Решту довелося добудувати вже потім. Зате в інтер'єрі все одно залишилося чимало речей, які належали родині лідера. Серед них – шаховий столик, за яким грав і сам Степан Бандера. До речі, у самому музеї розповідають і показують, що у столу є друга частина, яка призначена для преферансу. Ось тільки нею ніхто і ніколи не користувався, тому що в сім'ї Бандери було заборонено грати в карти.

    В музеї так само розповідають дуже цікаву історію про Степана Бандеру. Хлопець з 10 років жив у бабусі, де здобував освіту, але кожні канікули він повертався в село. Одного разу він почув про те, як поляки катували громадську діячку Ольгу Басараб. Через деякий час батьки Бандери почули крик його сестри і побігли до хати. І там вони побачили, що за столом сидів маленький Степан. Перед собою тримав руки з розпростертими пальцями, з-під нігтя кожного пальця виднілася голка.
    Степан Бандера, якому було 12 років, пояснив свій вчинок так: "Я повинен бути впевненим, що якщо мене будуть катувати поляки, то я зможу все витримати".

    Незважаючи на таку політичну позицію навіть в самому юному віці, він любив займатися баскетболом і лижами.

    Дивіться: Секрети Бандери. Частина - 1

    https://znaj.ua/popcorn/stepan-bandera-cikavi-fakty-pro-polityka

    Нагадаємо, що 1 січня 2018 року була 109-я річниця дня народження Степана Бандери. Автор матеріалу: Антон Антонов

    Новочеркаськ 1962

               Хто там плаче за радянським раєм і розповідає, що при "комуністах" ковбаса по 2.20 була, і прості роботяги, як вареник в сметані каталися, святкуйте ще одну річницю.        
               Сьогодні 55 років з дня розстрілу робочих-протестувальників у Новочеркаську. Було вбито десятки беззбройних людей, які просто не були вдосталь забезпечені первинними засобами існування і хотіли аби їхня рідна, справжня народна "влада робітників і селян" дослухалася до їхніх проблем. Простих проблем, що зображалися ось на таких саморобних плакатах.



               Багато з них, без сумніву, були членами партії тих самих, так званих "комуністів".

               Левый диссидент Александр Тарасов так описывает причины особого значения новочеркасской трагедии: "Новочеркасск был массовым выступлением рабочих, официально считавшихся опорой режима, не на национальных окраинах сталинской „империи“, а непосредственно в „метрополии“ — в СССР, и в „метрополии“ вдвойне — в России. Причем это уже не были восстания ничего не боящихся (так как им нечего терять) зэков — как в Воркуте или Норильске. И это не были стихийные вспышки недовольства населения произволом милиции — как в Муроме и Александрове — или сознательно спровоцированные властями беспорядки — как в Темиртау. Новочеркасск — это первый в послевоенной России опыт массовых и сознательных действий трудящихся в защиту своих экономических и политических прав. Крайняя, чрезвычайно жесткая реакция властей на новочеркасские выступления свидетельствует о том, что советская верхушка очень серьезно отнеслась к этим событиям и была ими сильно напугана".

    Детальніше про передумови Новочеркаського розстрілу, як і про протестний рух 50-х  розповідається тут


    Агов, де ви?!.. І де ми?

    Якось, слухаючи правильні промови,  zombobox  applause   зловив себе на думці, що  майже не чую актуального гасла, з котрого все почалось і котре було основним для більшости:
    dada

    Банду - геть! 
    angry

    Куди поділись люди, спраглі правди та справедливости? look hypnosis

    6%, 1 голос

    0%, 0 голосів

    28%, 5 голосів

    0%, 0 голосів

    28%, 5 голосів

    28%, 5 голосів

    11%, 2 голоси
    Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

    Про святкування Дня Львова

    ...Цьогоріч місто Львів  святкує 760 років. Основна програма заходів припаде на період 1-7 травня. Про це Львівському порталу повідомили у прес-службі Львівської міської ради.

    ...У цей період будуть працювати різні локації – центр міста, парки, мікрорайони Рясне, Левандівка, Збоїще тощо. Традиційно, буде задіяний Парк культури та відпочинку, Шевченківський гай, де проходитиме «Великдень в гаю». До Дня міста відбудеться святкова хода з лицарями на конях. Чимало інших цікавих заходів готують усі культурні установи міста Львова.

    Більше інформації та програма святкування тут.

    13 червня - День визволення Маріуполя



    Антон Геращенко
    Народний депутат Украіни,
    13 червня 2015, 11:16

    Сьогодні виповнюється рівно рік з моменту звільнення від путінських терористів перлини Приазов'я - Маріуполя!
    Саме цей пам'ятний день потрібно по праву вважати переломною датою в історії розв'язаного Росією конфлікту на Донбасі.
    До цього моменту Путін і його стратеги розраховували проводити гібридну війну проти України силами проросійськи налаштованих українських громадян типу Губарєва, Болотова, покійних Мозгового, "Бетмена" і тому подібних чортів, російськими розвідувальними групами з вчорашніх співробітників спецслужб, за прикладом Стрєлкова і компанії, і бандами так званих "козаків", а-ля Бабай і Козіцин.
    Українська армія на той момент вже півтора місяці намагалася блокувати Слов'янськ і не домоглася відчутних успіхів. Знадобиться ще три тижні для того щоб жорстко замкнути кільце і змусити Стрєлкова прийняти рішення бігти в Донецьк.
    Станом на 12 червня, до штурму Маріуполя, терористи контролювали приблизно 80% території Донецької та Луганської областей на якій проживало близько 6 мільйонів жителів і вироблялося майже чверть ВВП.
    З них в Маріуполі і прилеглих районах проживало більше 700 тисяч жителів і розташовувалася значна частина потужних промислових підприємств, у тому числі заводи гіганти - "Азовсталь", меткомбінат імені Ілліча, "Азовмаш".
    Ці заводи мали і мають стратегічне значення для оборони України, оскільки саме на них, і більше ніде в нашій країні, не проводиться броня для танків і бронемашин.
    Втрата Україною Маріуполя, означала неможливість виробництва нових танків і бронетранспортерів і закінчення складання вже початих машин.
    У тому числі і тому Маріуполь був так важливий для Путіна і його стратегів.
    З середини квітня Маріупольська міськрада був захоплений бандами сепаратистів, які наводили жах на місцевих жителів і показували що тепер вони господарі в місті. А після трагедії 9 травня, коли терористи по команді з Москви штурмували міське УВС, - місто повністю перейшов під їх контроль. При цьому вони поранили і взяли в полон начальника УВС Валерія Андрощука і вбили начальника ДАІ Віктора Саєнка, бійця добровольчого батальйону міліції "Азов" Родіона Добродомова.
    Терористи заблокували бетонними блоками кілька вулиць в історичному центрі Маріуполя, захопили кілька адміністративних будівель і влаштували такий собі укріпрайон для відбиття можливих атак з українського боку.
    Штабом так званої Донецької народної республіки в Маріуполі вони зробили корпус Державного приазовського технічного університету і будівля банку "Грецький" зі стінами в метрову товщину.
    Міліція, СБУ та прокуратура були повністю паралізовані, а багато їх співробітники вже готувалися приміряти на себе російську форму, за прикладом своїх кримських колег.
    Опір цієї сепаратистської експансії в своєму рідному місті намагався організувати чинний на той момент губернатор, корінний маріуполець, Сергій Тарута. Однак він був генералом без армії. Накази, поставлені силовим структурам, попросту не виконувалися через їх паралічу і зради.
    Після подій 9 травня і фактичної втрати контролю над третім за розміром містом Донбасу - Маріуполем, Україна контролювала лише маріупольський аеродром, на якому перебувало кілька сот нацгвардейцев, військових ЗСУ та півтори сотні добровольців з батальйону "Азов", частина з яких була переправлена туди по повітрю в ході безпрецедентної на той момент десантної операції, підготовленої за кілька годин і про яку я я для історії розповім окремо.
    У той момент повним ходом йшла підготовка до Президентських виборів 25 травня і губернатор Тарута "бився як риба об лід", щоб спробує звільнити місто від терористів і дати можливість маріупольцям проголосувати за українського Президента.
    Однак сил і засобів, а головне боєздатних підрозділів здатних провести штурм укріпрайону терористів у центрі Маріуполя, просто не було. Все більш-менш боєздатні частини були стягнуті під Слов'янськ і вже місяць безуспішно намагалися оточити там банди Гиркин.
    Приблизно 12 травня, в кабінеті Міністра МВС відбулася зустріч Арсена Авакова з Сергієм Тарутою і його 1-м заступником Андрієм Ніколаєнком, в якій брав участь і я. На ній обговорювалося питання - як нам очистити Маріуполь від терористів в умовах повного паралічу місцевих силових структур і відсутності в районі Маріуполя боєздатних підрозділів, здатних на це за своїми моральними і бойовим якостям.
    Арсен Аваков і Сергій Тарута хотіли спробувати звільнити Маріуполь до дня голосування в травні і дати можливість маріупольцям проголосувати, щоб показати всім, що Маріуполь це ніяка не ДНР, а Україна!
    У ході зустрічі прийшли до висновку, що провести штурм Маріуполя існуючими частинами армії та Національної гвардії не представляється можливим.
    Єдиний висновок до якого тоді прийшли - це необхідність доукомплектування і доозброєння щойно створеного з учасників Майдану і очолюваного Андрієм Білецьким добровольчого батальйону міліції "Азов", дислокованого в маріупольській аеропорту в жахливих побутових умовах після термінової перекидання по повітрю 9 травня.
    Була зроблена ставка не на тих, хто роки і десятиліття служив в кадрових частинах ЗСУ або Внутрішніх військ, а на тих, у кого було вдосталь сили духу і бажання захистити Україну від терористів. На тих, хто не був зв'язаний по руках і ногах забобонами і посадовими інструкціями і був готовий відкривати вогонь по ворогах України, перш ніж вони вистрілять в тебе.
    На тих, хто отримав в руки зброю за 10 днів до того, коли 5 травня Олександр Турчинов і Арсен Аваков дали наказ сформувати і озброїти батальйон "Азов", гарячим поборником чого, буду чесний, був кандидат в Президенти Олег Ляшко.
    Після цієї зустрічі я зголосився, за власною ініціативою, накидати план штурму укріпрайону терористів, який я вирішив сьогодні опублікувати, як свого роду історичний документ. На сьогодні він не містить будь-яких секретних відомостей чи фактів, які варто було б приховувати від суспільства.
    У ньому я постарався докладно викласти напрямки і методику удару, спрямованого на очищення Маріуполя від терористів. Спочатку штурм планувався на п'ятницю 23 травня, щоб встигнути завести бюлетені і організувати голосування, однак після аналізу наявних сил і засобів стало ясно, що це неможливо.
    Арсен Аваков прийняв рішення діяти за принципом "сімдесят сім разів відміряй і один раз відріж" і поставити на чільне місце заощадження людських життів.
    Тому рішення про дату штурму було перенесено на більш пізню дату з метою кращої підготовки бійців батальйону "Азов" та мінімізації втрат.
    Після, між 20 травня і 10 червня, було ще дві наради в кабінеті Міністра МВС, в яких брали участь командир батальйону "Азов" Андрій Білецький, його начштабу Вадим Троян, командувач Нацгвардією генерал Степан Полторак, його начштабу генерал Кривенко, заст Міністра МВС Сергій Яровий, Сергій Тарута, і його заступник Андрій Ніколаєнко.
    Фактично за кілька тижнів стояла задача сформувати з жменьки добровольців-майданівців штурмовий загін, здатний очистити Маріуполь від терористів.
    Хтось із диванних стратегів, лицарів мишки і клавіатури, може почати зараз голосити - як же так, Ви кидали непідготовлених хлопців на вірну смерть тощо, але я скажу, що по-перше у нас не було іншого виходу - або ми б звільнили Маріуполь і почали розвивати цей військовий, моральний і політичний успіх або ДНР і ЛНР були б в Запоріжжі, Дніпропетровську та Харкові.
    А по-друге, мотивація "азовців" і їх бажання врятувати рідну країну від загрози путінського тероризму була настільки велика, що було б злочином не задіювати цей сумашедший людський і духовний потенціал для початку визволення нашої Батьківщини.
    За пропозицією Андрія Білецького, Міністр прийняв рішення перевести "Азов" у Бердянськ, де хлопці могли доформований, доозброїти, оформити документи і, найголовніше, провести вогневу підготовку зі стрілецької зброї і гранатометів на місцевому напівзанедбане стрільбище, далеко від сторонніх очей.
    Підготовку здійснювали досвідчені бійці мав афганський досвід і досвід участі в миротворчих місіях, такі як Душман, Боцман та інші.
    Одним з радників азовців був також Дмитро Корчинський, який ділився з новобранцями своїм досвідом війни в Придністров'ї, Абхазії та Чечні.
    Під час підготовки штурму один раз проводилася активна розвідка боєм і розвідка спостереженням. Розвідку проводив особисто командир батальйону Андрій Білецький, начштабу Вадим Троян, а також добровільні помічники, особливо колоритним з яких був Ігор Мосійчук.
    Знали б тоді терористи, хто до них навідується в гості, то точно зраділи б новій жертві.
    Перше своє бойове хрещення в тій розвідці боєм отримав чоловік Тетяни Чорновіл - Микола Березовій, який трагічно загинув у серпні під ІЛОВАЙСЬКЕ.
    Остаточною датою штурму була намічена п'ятниця 13 червня, до якої "азовці" встигли підготувати кілька імпровізованих бронемашини на базі КАМАЗів та УРАЛів і посадити на одну з них "зушку" (ЗУ 23/2), яка повинна була стати основною міццю вогневого удару.
    Також, до того моменту, "азовці" відрепетирували роботу штурмових груп, зробивши на полігоні в Бердянську макет укріпрайону терористів позначивши кордону будівель і вулиць шинами.
    Для підтримки штурмових груп "азовців" в Маріуполь була спрямована одна з рот добровольчого батальйону "Дніпро-1" Юрія Берези. Для оточення району спецоперації були задіяні до 500 бійців Нацгвардії і ВСУ.
    Загальне керівництво операцією здійснював командувач сектором "М" генерал Нацгвардії Микола Климчук.
    Штурм почався о 5 ранку з масованого обстрілу укріплень терористів з ЗУ-23/2, змонтованого на броньованому вантажівці.
    Після чого вперед пішли штурмові групи "азовців", кінцевою метою яких було взяття будівлі "Грецького банку", в якому розташовувалася штаб-квартира терористів.
    На шляху "азовців" була добре продумана система саперних загороджень включають у себе міни-пастки, закладені під каналізаційні люки, бруківку, тріщини в асфальті і управляющиеся дистанційно. На одній з таких мін підірвався боєць батальйону "Азов" Руслан з позивним "Легіонер".
    Він отримав важкі поранення - йому мало не відірвало руку і він отримав множинні осколкові поранення черевної порожнини. Для того щоб йому зберегти руку, лікарі потім проведуть 19 (!) Операцій!
    Щоб врятувати Руслана і перевезти його в Київ був направлений єдиний санітарний літак Міністерства оборони, який мало не поламався в повітрі при зльоті з Мелітополя. А з Маріуполя в Мелітополь важко пораненого евакуювали вертольотом ВСУ.
    Після початку штурму, бойовики-терористи зрозуміли, що їх пісенька проспівана і почали розбігатися і ховатися як щури по підвалах і горищах, звідки їх виколупували "Азовці". Зачисткою особисто керував комбат "Азова" Андрій Білецький. Активну роль в зачистці грали групи Черкаса і Володимира Шпари - колишнього "Васильківського терориста".
    На жаль, лідер маріупольських бойовиків-терористів "Чечен" отримав інформацію про підготовлюваний штурм і з рядом членів своєї банди за день покинув Маріуполь, не попередивши інших подільників. В черговий раз підтверджується факт, на війні навіть найменша витік інформації може призвести до недосягнення поставлених цілей.
    За підсумком штурму було вбито кілька сепаратистів і затримано понад 20 осіб.
    Ніхто з мирних жителів Маріуполя серйозно не постраждав.
    На жаль, через недосвідченість бійців стояли в оточенні і відсутності жорсткої команди на тимчасове затримання кожного, багатьом сепаратистам вдалося, кинувши свою зброю, вийти за зону оточення прикинувшись мирними жителями.
    Найголовніший результат операції зі звільнення Маріуполя добровольцями, був у тому, що сам факт першого штурму в міських умовах показав, що жменька добровольців / патріотів, всього місяць тому отримали в руки зброю, може бити ворога, який до того почував себе абсолютно безкарним.
    На думку багатьох, хто був у курсі ситуації з боєздатністю ВСУ за станом на кінець травня, початок червня минулого року, саме після звільнення Маріуполя добровольчими батальйонами, офіцери Збройних сил України середнього командного ланки почали розправляти плечі і брати відповідальність на себе, беручи за приклад імпровізацію вчорашніх хлопців з Майдану, пристосувати під себе броньовані КАМАЗи з ЗУшкамі і кручі, перероблені в ручну на одній з автобаз в Бердянську.
    Увечері 13 червня я був запрошений на ток-шоу "Шустер Live", де зустрів Михайла Саакашвілі, який бачив мою прес-конференцію за підсумками звільнення Маріуполя.
    Він сказав мені: "Антон, сьогодні Ви в Маріуполі перемогли Путіна! Він тепер зрозумів, що ніякої сепаратизм в Україні не пройде!"
    Так і вийшло. Після втрати Маріуполя Путін і його стратеги вирішили послати в Україну ще більше російських найманців і передати їм танки, БТР та іншу важку техніку, в той час як до Маріуполя їм поставляли лише стрілецьке озброєння і гранатомети.
    Але це вже інша історія.
    Факт залишається фактом, саме з дня штурму Маріуполя добровольчим батальйоном МВС "Азов", за підтримки Нацгвардії і добровольців з "Дніпро-1", в українців з'явилася віра в перемогу і почалося масштабне наступ на путінських терористів на всіх фронтах.
    І хто б що сьогодні не говорив, але внесок добровольчих підрозділів МВС, Нацгвардії і ВСУ на захист нашої Батьківщини безцінний, як і внесок кожного хто віддав своє життя і здоров'я за захист Украни від путінської агресії.
    П. С.
    Звичайно, в рамках невеликого поста всього що було зроблено і пережито під час підготовки до штурму Маріуполя 13 червня не розкажеш. Для цього треба буде писати серйозний історичний працю.
    Заздалегідь прошу мене вибачити, якщо я когось не згадав у моєму оповіданні, хто вважає, що я повинен був це зробити.
    Так вийшло через обмеженість часу в скачущей по купинах машині, що їде у напрямку до Маріуполю.
    Коли-небудь, коли буде більше вільного часу, я думаю багато учасників цих подій напишуть мемуари і там відіб'ють більше деталей тих пам'ятних днів.
    Думаю, що українським історикам вже пора архівувати і вивчати новешую історію України, після перемоги Майдану.
    Це буде важливо і корисно для суспільства.
    http://blogs.pravda.com.ua/authors/gerashchenko/557be6e7f30d9/
    Сторінки:
    1
    2
    попередня
    наступна