хочу сюда!
 

Ольга

30 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Заметки с меткой «конституція»

Зміни до Конституції України,яких хоче РФ,неможливі-Зеленський


Президент України Володимир Зеленський наголошує, що зміни до Конституції України щодо особливого статусу окремих районів Донецької та Луганської областей, про які говорить Російська Федерація, на сьогодні неможливі, а контроль над кордоном із РФ на Донбасі неправильно передавати Україні після проведення виборів в ОРДЛО.

"Що стосується тих розбіжностей, які є і у мене, і в нашому суспільстві, про те, що підписав пан Порошенко - так, вони є, і всі знають, і пані Меркель, і Путін, я йому неодноразово відкрито говорив: ні, будуть умови, будуть особливі умови, закон про особливий статус - це зміни до Конституції відповідно до децентралізації. Воно все має бути, я з цим згоден, але зміни до Конституції, ті, яких вони хочуть, вони на сьогодні неможливі", - сказав він в інтерв'ю програмі HARDtalk на ВВС.

Зеленський зазначив, що передача кордону українській владі на Донбасі після виборів в ОРДЛО - це неправильно.

"Ми не можемо забезпечити вибори там. Ніхто зі спостерігачів не приїде. Хто приїжджатиме на ту частину і проводитиме там вибори, якщо там є озброєні люди? Всі це розуміють. Але ми йдемо за Мінськом. Так, є таке, що треба, щоб Мінськ був трохи гнучкішим. Ви розумієте, що минув час...", - зазначив він.

https://ua.interfax.com.ua/news/political/694541.html?fbclid=IwAR1bufyI_GvpKhWHmdGSTSmzlA3zX-HzNMXzgBPCQzgA5oEko-bgvj3xRMI

Додаток до теми про Конституцію України

Додаток до теми про Конституцію України

Володимир Земляний: Як приймалася Конституція України
28 червня 2016

Відразу вибачте за плагіат. Назва статті запозичена у народного депутата, відомого економіста і фінансиста Вадима Гетьмана, вбитого в квітні далекого 1998 року в під'їзді свого будинку. «Як приймалася Конституція України?» - так називалася його книга, написана по гарячих слідах, по суті, відразу після прийняття головного документа держави.

Дискусії про зміни Конституції ще радянської України почалися після прийняття Декларації про державну незалежність. До речі, те, що документ заявляв про право на свою банківську, фінансову і податкову системи, на свою грошову одиницю, - заслуга народного депутата Вадима Гетьмана. І в тому, що згодом через шість років була прийнята Конституція незалежної України, - теж чимала його заслуга.

Конституційний шлях України на кшталт тернистому. Ще за пару місяців до здобуття незалежності України Верховна Рада прийняла концепцію майбутньої Конституції, а через рік її проект було винесено на всенародне обговорення. Але потім пішов політична криза і нові президентські вибори. У 1994 році була створена нова конституційна комісія на чолі з президентом Леонідом Кучмою і головою Верховної Ради Олександром Морозом. Колишні конкуренти по президентській гонці продовжили своє суперництво. Леонід Кучма говорив, що парламент тільки плутається під його ногами. У парламенті називали його поганим танцюристом, а соціалістична партія Мороза і комуністи Симоненко взагалі вважали президентську посаду зайвою. На рік президент і Верховна Рада підписали «пакт про ненапад» - конституційний договір, визначивши і розмежувавши повноваження. До його закінчення, крім проекту конституційної комісії, було офіційно подано ще 15 проектів. Комуністи виявилися «революційними» - пропонували зберегти УРСР і увійти в новий Союз. Конгрес українських націоналістів відстоював унітарну державу без збереження Кримом статусу автономії.

Компроміс полягав у урізання президентських апетитів на владу, що не подобалося Банковій
Однак всерйоз обговорювався проект конституційної комісії, оприлюднений в лютому 1996 року. У ньому проглядався хребет моделі авторитарного політичного режиму на чолі з президентом, унітарна форма держави з бутафорним місцевим самоврядуванням і слабким парламентом.

Вадим Гетьман вважав, що таку Конституцію приймати не можна. Єльцинське єдиноначальність призвело до Чеченській війні, яку вже і бажали погасити, та не могли. Приводив як один з прикладів народний депутат. Вадим Гетьман, лідер парламентської групи «Незалежні», став одним з ініціаторів спеціальної депутатської комісії з вироблення компромісного проекту Конституції. Компроміс полягав у урізання президентських апетитів на владу, що не подобалося Банковій. На одному із засідань комісії побував глава адміністрації Дмитро Табачник і залишився явно незадоволений, згадував у книзі Вадим Гетьман. Чи не продавивши свій варіант Конституції через парламентську комісію, президент Леонід Кучма вирішив винести його на референдум, а коли Верховна Рада пішла на «Конституційну ніч», Банкова, намагаючись зірвати голосування, заблокувала поява в залі міністрів-депутатів - тоді таке поєднання не заборонялося. І хоча вранці 28 червня Україна здобула свій основний закон, в якому передбачалася президентсько-парламентська форма правління, вважаю, що в адміністрації президента не всі були раді «обрізаним» повноважень.

Мені довелося брати участь в останньої передвиборної кампанії Вадима Гетьмана до Верховної Ради. Як відомо, місцева влада в таких випадках напоготові. Головне, правильно зробити ставки, кого-то явно або приховано підтримати, кому-то непомітно підіграти. Багато керівників районного рівня запитували відкрито: «входжу або не входжу Вадим Гетьман в головний кабінет? Чи не втратив довіру? ». Почувши про сумніви адмінресурсу, Вадим Петрович витягнув з шухляди столу фотографію: він, Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Віктор Кравець, ще пара чоловік. У тенісках і футболках. «Покажи їм. Це ми в Криму на відпочинку, після преферансу »... Фотографія була недостатньою аргументом« довіри », а інших, схоже, не було.

Цілком допускаю, що, не обов'язково діючий президент, а, наприклад, хтось із його близького оточення, розраховував на конституційні, а, по суті, диктаторські повноваження свого патрона
Самостійний і авторитетний, незалежний, як і його парламентська група, політик не вважав за потрібне шукати у кого-то підтримки, нехай навіть і в кабінеті президента. Він скоріше б виступив опонентом будь-кому, як у випадку з проектом Конституції, якби цього вимагали інтереси народу і держави. Може, тут слід шукати причини вбивства народного депутата, одного з головних політичних важковаговиків країни Вадима Гетьмана? Цілком допускаю, що, не обов'язково діючий президент, а, наприклад, хтось із його близького оточення, розраховував на конституційні, а, по суті, диктаторські повноваження свого патрона. Парламентські вибори Вадим Гетьман програв, що стало прологом до його вбивства.

Звичайно, це лише одна з версій. Вадим Гетьман міг плутати фігури на наступних президентських виборах будь-якого з потенційних претендентів на найвищу посаду. Коли в одному з інтерв'ю тодішнього прем'єр-міністра Павла Лазаренка запитали про президентські амбіції, він перевів розмову на банківську групу «Гетьман-Ющенко». В кінці-кінців, за політичним полем, як за шахівницею, міг стежити хтось з боку, той, хто поступово зачищав його від самостійних політиків, авторитетних лідерів, безкомпромісних патріотів. І тоді в цю канву лягає не тільки вбивство Вадима Гетьмана, а й В'ячеслава Чорновола ....

Безпосередній вбивця народного депутата Вадима Гетьмана, автора української Конституції і грошової реформи, екс-глави Національного банку і творця валютної біржі, відбуває покарання. Але родичі Вадима Петровича, його друзі і колеги вважають, що крапка буде поставлена після суду над замовником вбивства.

https://ru.krymr.com/a/27823919.html

Володимир Земляний
письменник, журналіст


Забутий референдум 2000 року

16 квітня 2000 року в Україні відбувся всеукраїнський референдум – опитування думки громадян з приводу реформування державного управління. Початком акції були 7 грудня 1999 року збори громадян Житомира‚ які створили ініціятивну групу з проведення референдуму. Центральна виборча комісія (ЦВК) 14 грудня 1999 року відмовила в реєстрації цій ініціятивній групі, але 21 грудня 1991 року Печерський районний суд Києва своїм рішенням визнав постанову ЦВК неправомірною і зобов’язав ЦВК зареєструвати житомирську ініціятивну групу. Згідно з указом Президента Леоніда Кучми „Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціятивою“ на референдум було винесено чотири питання.

За право президента України достроково припинити повноваження Верховної Ради, якщо вона протягом одного місяця не зможе сформувати постійно діючу парляментську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців Державного бюджету України висловилися  85.9 відс. громадян. За скасування депутатської недоторканости проголосували 90.2 відс.  Зменшення  загальної кількости народних депутатів України з 450 до 300 осіб схвалили 91.1 відс. громадян. Формування двопалатного парляменту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси реґіонів України‚ визнали доцільним  82.9 відс. учасників.

Народ України дав ствердну відповідь на усі чотири поставлені питання.

Конституційний суд двома рішеннями підтвердив законність та остаточність рішення, що було винесено громадянами України на референдумі. Відтоді минуло 19 років‚ але відповідні зміни до законодавства так і не було внесені Верховною Радою. Про референдум ніби забули.  Проте висліди всеукраїнського референдуму залишаються актуальними й досі. Більше того – загальне погіршення умов життя населення викликає зростаюче незадоволення Верховною Радою‚ її складом і ефективністю діяльности.

За роки, що відтоді минули, больовий поріг українців неймовірно зріс. Саме зараз, коли суспільство, пройшовши шлях кривавого випробування, вимагає негайних і докорінних змін тих правил, які викликали потребу референдуму 2000 року. Ще тоді‚ у 2013 році громадські організації Харкова і Херсона зажадали розпуску парляменту, а також виступили за скасування депутатської недоторканости і зміни політичної системи. І знову вимоги суспільства не були почуті.

Зрозуміло‚ що виконання чотирьох пунктів референдуму вимагало їх вивчення експертами. Наприклад‚ колишній народний депутат‚ викладач Києво-Могилянської академії Юрій Ключковський вважає‚ що зменшення чисельности Верховної Ради може неґативно позначитися на її дієздатності‚ а повне скасування недоторканости депутатів не послужить захистові опозиції. Але такі зауваження стосуються повноцінного парляменту‚ депутати якого відвідують усі сесії та засідання комітетів і є бездоганними перед законом. Наразі так не є і населення добре це усвідомлює.

Викликають критику великі платні та досконалі побутові умови урядовців та депутатів порівняно з рівнем життя усієї громади. Генеральний прокурор Юрій Луценко в грудні 2018 року розповів на телебаченні‚ що йому ніяково отримувати щомісяця 150 тис. грн.‚ тоді як середня платня в Україні становить 7,000 до 10 тис. грн.‚ тому третину платні він віддає на благодійні цілі.  Це добре‚ але чи наслідують цей приклад інші урядовці?

Забутий референдум мав би стати сиґналом небезпеки для проводу: у 2000 році населення лише висловило свої побажання‚ які тепер можуть стати радикальною вимогою.
7 лютого, 2019


Референдум як шанс для України
ЧЕТВЕР, 5 ЛИПНЯ 2007, 13:32
32 ПЕРЕГЛЯДУ
Додати у Вибране
Тиждень тому на відзначенні Дня Конституції президент висловився за запровадження двопалатного парламенту (перша палата з законодавчими повноваженнями і друга - з контролюючими і кадровими) зменшення терміну депутатських повноважень, зменшення кількості депутатів, більш чіткий розподіл повноважень між гілками влади. Все це саме ті пропозиції, про які писала УП ( http://pravda.com.ua/ru/news/2007/4/23/57830.htm ).

Ключовим моментом виступу президента Ющенка до Дня Конституції є ініціатива затвердити зміни до Конституції на референдумі.

При очевидних ризики прийняття нової Конституції на референдумі, це дає країні унікальний шанс нарешті виплутатися з перманентних криз.

Адже, по-перше, прийняття Конституції через референдум дасть можливість міцно легітимізувати новий документ і уникнути ситуації, при якій кожен новий парламент пише Конституцію "під себе".

Компанія Жені Лукашина щороку на 31 грудня ходила в баню, а в Україні кожен політичний сезон змінюють Конституцію.

Постійна зміна правил, яке відбувається в Україні - конституційних, виборчих тощо - просто не дає можливості суспільству використати набутий політичний досвід. Під час зміни Конституції 2004 року, коли певні політики зрозуміли, що президентські вибори вони в Україні ніколи не виграють. А коли шахраї не можуть виграти гру, вони змінюють правила.

По-друге, референдум щодо Конституції дає можливість ухвалити справді якісну Конституцію (правда, вона повинна бути саме такою). Така Конституція може працювати в інтересах розвитку суспільства, а не з метою ситуативного розподілу сфер впливів між політиками.

По-третє, загальнонаціональний референдум з питання затвердження Конституції підвищить легітимність держави, оскільки означатиме волевиявлення всього населення, а не кількох сотень політиків, які користуються нульовим авторитетом в суспільстві. Засудження суспільством порушень Конституції, прийнятої на референдумі, буде більш енергійним.

По-четверте, Конституція 1996 року з доповненнями від 2004 року має занадто великий досвід неповаги. Слід визнати - це документ, який вже ніхто в країні не поважає.

Коли сумські студенти на виборах 2004 року показували міліції Конституцію, міліціонери (тобто, по ідеї, охоронці закону) говорили: "Моє начальство - це моя Конституція".

В Україні протягом тривалого часу можна було й досі можна красти, шахраювати, брати хабарі, іноді навіть вбивати - але при цьому законники вимагають, щоб звільнення і призначення чиновників відбувалося в суворій відповідності з процедурою. Просто політиків це цікавить найбільше - їх звільнення і призначення.

Просто по Конституції і народному уявленню про справедливість, на якій може базуватися Конституція, занадто довго і енергійно топталися.

Тому, коли політики з команди екс-президента Кучми кричать про загибель Конституції, вони повинні були б згадати, хто саме її делегітимізувати - знехтувавши поняття про справедливість, яке невіддільне від поняття закону.

Затвердження Конституції на загальнонаціональному референдумі дасть можливість суспільству, політикам і державному механізму почати все "з чистого аркуша".

Конституція 1996 року народжувалася, як ситуативний компроміс між елітами, виходячи з балансу сил, які на той час склалися. Конституція дала можливість тодішньому Президенту Кучмі фактично сконцентрувати основну владу в своїх руках, в обмін на збереження можливості для виникнення осередку опору в особі парламенту, який було неможливо розпустити.

Тоді Кучма отримав повноваження, які можна порівняти з повноваженнями у Наполеона, Ататюрка і Мохатмі Ганді разом узятих. Проте, повівся як Кучма.

Конституційні зміни 2004 року досягли двох основних цілей. Перша - це очевидна для суспільства дестабілізація держави, аж до створення загрози територіальній цілісності країни. Ці зміни спровокували внутрішні чвари і усунули Україну від серйозних претензій на природну для України роль регіонального лідера.

Свого часу з цього приводу "великий доброзичливець" нашої країни, депутат російської Держдуми Костянтин Затулін з унтер-офіцерською прямотою сказав: "Нам потрібна парламентська Україна, так як нам не потрібна сильна Україна". Його українські "партнери" довели справу до логічного кінця.

Друга мета конституційних змін 2004 року - забезпечити фактичну безвідповідальність верхівки. Реформою 2004 року була паралізована робота правоохоронних органів проти правопорушень з боку народних депутатів і пов'язаного з ними бізнесу (а це переважна частина економіки країни).

Ці зміни означали перетворення депутатів на касту недоторканих. Коли до злочинів причетні депутати Верховної Ради, тим більше з коаліції, правоохоронні органи безсилі й залежні. Сьогодні часто говорять про дух Конституції. Так ось, якщо "понюхати" конституційні зміни з 2004 року, то дух цих змін цілком вкладеться в одну фразу: "крадіть під нашим дахом, і вам за це нічого не буде". По крайней мере, до сих пір так нікому нічого й не було.

В результаті конституційної реформи, замість відповідальності влади, громадяни отримали посилення її безвідповідальності. Раніше у всьому був винен Кучма, а зараз і звинувачувати нікого. Розірваність практичного керівництва національною безпекою, запроваджене конституційними змінами, місяць тому ледь не призвела до трагедії під час штурму Генпрокуратури.

Підконтрольність МВС прем'єру і коаліції, а СБУ та армії - президентові, створили надзвичайно серйозну загрозу конфлікту в країні. Очевидно, саме цього і домагалися ініціатори конституційної реформи.

На щастя, сьогодні після всіх потрясінь всі політичні сили прийшли до висновку, що чинна Конституція, зіпсована в 2004, не може забезпечити потреби розвитку країни.

Зокрема, прем'єр-міністр Янукович сподівається, що у новообраній Верховній Раді буде сформовано конституційну більшість, яка внесе зміни до Конституції, необхідні для збалансування системи влади.

"Найважливіше питання - розвиток такої збалансованої системи влади, яка б ефективно мала можливість працювати. Не може жити країна в умовах, коли одна гілка влади блокує іншу або заважає працювати", - сказав Янукович.

Такий консенсус основних політичних сил - уже певний плюс.

Партія регіонів цілком може погодитися на відкриті виборчі списки (оскільки розраховує на ресурси бізнес-діячів там, де не має власних електоральних ресурсів), і на двопалатний парламент (оскільки у верхній палаті ключові діячі Партії регіонів без особливих проблем забезпечать собі пожиттєве членство завдяки вірним виборцям в мажоритарних округах, таким чином, зміцнивши свою автономність від можливих змін в партійному керівництві).

Таким чином, слід максимально використовувати той факт, що меркантильні інтереси Партії регіонів або окремих її діячів можуть збігтися з національними інтересами України.

Слід підкреслити, що вагомі конституційні підстави для проведення референдуму дає рішення Конституційного Суду від 5 жовтня 2005 року. У ньому, зокрема, зазначено:

" Положення частини третьої статті 5 Конституції України" право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами "треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україна, який закріплюється Конституцією, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами " .

Що стосується нинішніх протестів проти референдуму, то вони схожі на "дежа вю". Таке вже було 11 років тому. Тоді Кучма, видав Указ про призначення референдуму на 25 вересня, змусив депутатів ухвалити Конституцію в ніч на 28 червня.

Тоді ж нинішній віце-прем'єр з гуманітарних питань, а тоді глава адміністрації президента Кучми, Дмитро Табачник заявляв: "Рішення Президента про проведення референдуму буде абсолютно законним" (газета "Всеукраїнські відомості", 27.06.1996 р).

Треба йому вірити. Тоді ж Дмитро Табачник сказав: "Я впевнений, що відсторонення Олександра Мороза з посади голови Верховної Ради створить у парламенті стійку українську більшість і буде сприяти нормальній роботі всього законодавчого органу, і не тільки з питань Конституції" (газета "Дзеркало тижня", 18.05 .1996). Щось в цьому було, чи не так?

Наостанок слід зазначити, що за Конституцією механізм призначення референдуму повністю перебуває в руках президента. Це ще один "подарунок собі" Кучми, який успадкував Ющенко. Було б вкрай неправильно не використати його на добру справу - зміцнення країни.

Заява Ющенка про те, що "як глава держави" він "зобов'язаний зупинити і, безумовно, зупинить цей хаос" дає певні підстави сподіватися, що так воно і буде.

Закон – це хто? Це Зеля-бля!

Закон – це хто? Це Зеля-бля!




Вчора я в своєму дописі з нагоди відзначення 28 червня вже 26-ї річниці Державного свята Дня Конституції України висловився про всю нікчемність цієї інституції в першу чергу через псевдо-діяльність Конституційного Суду України, що паплюжить весь зміст і значення головного документа країни – Конституції. Але ще більше до того доклалися наші неймовірно хитрозроблені законотворці – народні депутати Верховної Ради України. В їх безпосередній обов’язок входить не просто приймати Закони України, але і захищати їх! Контролювати їх виконання та дотримання всіх прописаних в законах норм і порядку, а особливо всього, що стосується Конституції, яка є основою-основ усього правового поля України. Конституція є фундаментом всієї будови Правової  Демократичної Держави Україна.
На жаль, але цей фундамент чим далі – тим більше стає хирлявим і нетривким. Чого вартує промова на 1-шу річницю Конституції України тодішнього Президента України Леоніда Кучми, де він заявив про необхідність внесення змін у Конституцію і посилення і без того безмежної влади президента. З того часу пішло-поїхало головною темою не дотримання і виконання положень Конституції, а боротьба за внесення до неї різноманітних змін. Було навіть і таке-сяке, що я переніс у додаток в кінці цього допису, бо то скорше на фахівця,  а від себе хочу сказати вже наступне: 
1. Справжнім творцем Конституції України 1996 року є Вадим Гетьман і щоб переконати в тому я рекомендую прочитати книгу за його авторства «Як приймалася Конституція України?» або хоча б статтю в додатку Володимира Земляного. 
2. Рішення КСУ від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 Справа № 1-45/2010 означало тільки одне: Центральна Виборча Комісія України одразу мала оголосити про початок виборів Президента України, Верховної Ради України та місцеві вибори згідно Конституції України 1996 року. І не інакше! Узурпація влади Віктором Януковичем була незаконною – він втрачав легітимність, бо обирався за неконстуційним законодавством та інакшою складовою повноважень. 
3. Рішення КСУ від 20 червня 2019 року № 6-р/2019  «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» було сфальшоване, тому що новообраний Президент України не має жодного стосунку до існування чи не існування коаліції у ВРУ до вступу у повноваження президента. Але найголовніша фальшивка не в софізмах про коаліцію чи її відсутність, а в тому, що в рішенні КСУ чітко сказано наступне: «Водночас рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України (частина третя статті 90 Конституції України).
Президент України 21 травня 2019 року провів такі консультації з Головою Верховної Ради України, його заступниками, представниками та лідерами депутатських фракцій у Верховній Раді України.»  Але Зеленський оголосив про розпуск ВРУ у своїй інавгураційній промові! Які могли бути консультації?! Він тільки що став Президентом України! Це грубе порушення норм Конституції, в дотриманні яких перед цим присягнув! І це головне! 
4. У нас багато розмов про імпічмент президента через якісь злочини, які важко довести, але зовсім мовчок щодо порушення присяги Президента України! А там чітко сказано наступне: «Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі». Порушив – пішов геть без всякого імпічменту. А Зеленський вже порушив усе, що тільки можна порушити з своєї присяги, але сидить й далі на своєму місці і це останнє з перелічених пунктів. 
5. «Слід підкреслити, що вагомі конституційні підстави для проведення референдуму дає рішення Конституційного Суду від 5 жовтня 2005 року. У ньому, зокрема, зазначено:
"Положення частини третьої статті 5 Конституції України" право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами "треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україна, який закріплюється Конституцією, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами»
Проблема в одному: в Україні немає народу, а є тільки населення. І якщо чмо обрало чмо – будемо терпіти і поволі здихати, бо що лишається робити? Народу ж тут немає! І скорше всього вже не буде.

Богдан Гордасевич
29 червня 2020 р. (7528)
Львів-Рясне

Свято невідомо чого 28 червня в Україні

Свято невідомо чого 28 червня в Україні



На моє переконання, щорічне державне свято Дня Конституції України 28 червня є одним з найбільш несвяткових з усіх свят, бо сама влада його ледь-ледь відзначає, а населення взагалі не розуміє що то є. Дивний неробочий день і не більше того. Чому так? А дуже просто: коли люди звертаються до Конституції у своєму життя? Та ніколи! Окремі знавці права чи якісь правозахисники в боротьбі з правоохоронцями (вловіть іронію такого протистояння) починають згадувати положення Конституції України, що в реальному процесі не грає жодної ролі. Принаймні я не чув жодного вироку у суді першої інстанції, де рішення суду мало б за підставу норми порушення Конституції України в захисті якоїсь окремої особи. Не чутно і не видно. Всілякі Кодекси з права діють, а Конституція – ні. Є для того, кажуть, спеціальний Конституційний Суд України, але вони тамка кажуть, що «я не я і справа не моя!», тобто іншими словами: ми тут тільки щоб зарплату чималу одержувати і не більше. 
Як не пригадати, коли КСУ одним і тим самим складом визнав оновлену Конституцію України 2004 р. не правочинною і то аж у 2010 році, тобто 6-ть років все було нормально і тільки зміна влади їх думку поміняла, щоб ще одна зміна влади вернула до попереднього стану як ні в чому не бувало. Казус зі волюнтаристським розпуском Верховної Ради України 8-го скликання новообраним президентом Володимиром Зеленським поза всякою Конституцією так само був вирішений КСУ в оригінальний спосіб: нехай вирішує народ! А ви тоді нащо, наддорогучі ви наші судді Конституційного Суду?  А не пішли б ви на і то далеко-далеко!
І таку недолугу Конституцію зі собою прихопіть!

Богдан Гордасевич
28 червня 2020 р.
Львів-Рясне


Чому постанова про нові карантинні обмеження є незаконною!!!


Чому постанова про нові карантинні обмеження є незаконною, більш того — злочинною, і чому її не можна виконувати.

Є Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану», і є Кодекс цивільного захисту України, в якому встановлено правовий режим наздвичайної ситуації.

«Надзвичайний стан» і «надзвичайна ситуація» — не тотожні поняття.

Надзвичайний стан — справа дуже серйозна. Тому Конституція встановила особливий порядок його оголошення. Надзвичайний стан оголошує Президент України, а потім затверджує Верховна Рада.

Конституційні права громадян дійсно можуть бути обмеженими. Але:

— свобода пересування може бути обмежена в умовах надзвичайного стану, а не надзвичайної ситуації (ст. 33 Конституції, п. 1 частини першої ст. 16 ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану»);

— право на свободу мирних зібрань може бути обмежено виключно судом (ст. 39 Конституції, п. 4 частини першої ст. 16 ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану»);

— право проведення релігійних та інших заходів може бути обмежено в умовах надзвичайного стану, а не надзвичайної ситуації (ст. 35 Конституції, п. 4 частини першої ст. 16 ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану»).

Карантин — це обмеження прав людей. Саме тому стаття 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» встановлює, що карантин може бути встановлений не інакше як у разі оголошення надзвичайного стану.

Кабінет Міністрів України не має повноважень оголошувати надзвичайний стан і запроваджувати обмеження прав громадян. Це виключні повноваження Президента, Верховної Ради України і в деяких випадках суду.

Таким чином, постанова Кабміну є дією, спрямованою на захоплення державної влади, у формі змови (стаття 109 Кримінального кодексу України). Дії Кабміну є кримінальним злочином, за які, я сподіваюся, злочинці понесуть відповідальність перед Законом.


Спершу зміни в обличчі, а після того і Конституцію - логічно

Тимошенко вносит изменения в Конституцию Украины: сделано заявлениеНОВОСТИ
Тимошенко просит узаконить "традиционные семьи" в Конституции
сегодня, 12:05

В СМИ появилась информация о намерении лидера партии "Батькивщина" Юлии Тимошенко внести изменения в Конституцию. Сообщается, что политик придерживается мнения о том, что статью о возможности вступить в брак должна стать нормой основного закона страны. 

Так, Юлия Тимошенко считает, что украинская Конституция должна содержать норму, в которой браки в стране заключаются исключительно между представителями традиционной ориентации - мужчины и женщины. 

Политик убеждена, что если у людей нетрадиционная ориентация и другие взгляды на семью, тогда такие вещи нужно держать при себе. По мнению Тимошенко, нельзя пропагандировать нетрадиционные отношения и однополые браки. 

Юлия Тимошенко, фото: Фокус.ua

Напоминаем, лидер "Батькивщины" Юлия Тимошенко рассказала о том, что крещенские купания - это миф. Дело в том, что во времена Иисуса Христа не было подобной традиции, так как люди жили в абсолютно других климатических условиях. Никто не нырял в прорубь, не обливался холодной водой. Однако политик убеждена, что украинцы привержены той точки зрения, что в жизни должны быть какие-то трудности, которые постоянно нужно преодолевать. Таким образом, украинский народ не привык наслаждаться результатом, а лишь процессом прохождения трудного пути. Поэтому Тимошенко в праздник Крещения призвала украинцев к любви и счастью.

Записи анархіста 21 ст. від 01.08.19 р. Декалог від Богдана

1 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 01.08.19 р.
Моя особиста Конституція

Декалог від Богдана

Коли берешся писати якісь узагальнюючі праці, то в них важко давати пояснення деталям чи означенням особистого плану, тому я вирішив розпочати свої подальші розмисли над різними питаннями життя з спроби тезово визначити головні засади мого особистого світогляду, щоб в подальшому мене краще розуміли інші.


Профіль Богдана Гордасевича     Малюнок Миколи Горди

1. Я є абсолютним пацифістом-миротворцем, тобто я органічно не визнаю насилля як такого чогось позитивного. Це стосується як насилля людини над людиною, так і насилля людини над Природою в цілому. Я особисто бажаю, щоб всі люди і звірі жили в мирі і злагоді, але...
Наш світ збудовано таким чином, що для свого існування практично всі живі істоти поглинають інші живі (!) організми – різниця тільки в розмірах, але не в суті. Людина є справді Цар природи, тому що є універсальним споживачем усього органічного і неорганічного матеріалу в Природі включно до собі подібних.
Першорідний гріх людини від самого її зачаття (а не народження!) полягає у тому, що вона мусить від початку до самої смерті турбуватись про своє життя, для чого потрібно постійно поїдати інших живих (органіку) і вберегтись, щоб не з'їли тебе. Такою непривабливою насправді виглядає головна теза існування кожної людини – органічне функціонування в часі та просторі з безкінечним поглинанням, травлення та випорожненням органіки.
Додам, принагідно, що гуманність вегетаріанців є фальшивою, тому що рослини теж живі і все відчувають, кожна билинка і комашка також хочуть жити не менше, чим кожен з нас.
Отже моїм кредо є мінімізація свого насилля над живим до рівня об'єктивної необхідності. Як влучно сформулював це поет Жорж Дикий: «Якби я мав совість – то не мав би дітей, але якби я не мав совісті – то не мав би сім'ї». Життя кожної людини є балансування поміж Добром і Злом, межі яких визначає сама ж людина кожна поокремо, а підсумки «жити чи померти» людині робить зовнішній світ, він же – Господь Бог.

2. Я є вимушеним мілітаристом, тому що для мене поняття «не убий» йде після тези: «не дайся бути убитим». Я готовий вбивати і нищити будь-кого, якщо ситуація виживання того вимагає.
Вислів «Хочеш миру – готуйся до війни», означає не бажання превентивно воювати, а вимагає бути сильним і готовим до бою належним чином, щоб дати потрібну відсіч нападнику. Нещодавній приклад розстрілу маси люду одинаком-шизіком в Норвегії чітко демонструє, як слабкість провокує брутальне насилля.
Власне тому я запропонував ідею ДАУ (Добровільної Армії України) як повністю самочинну формацію, учасники якої сповна добровільно готують себе до можливого бою, щоби і самим не гинути як вівцям на бійні, так ще і своїх домашніх «рідних овечок» оберегти.
Сила держави множиться з сили одиниць, як Воля і Дух армії – з волі і віри кожного окремого воїна. І я сам призначив себе одним з таких воїнів, і я готовий за потреби йти битись за свою волю, за свою долю, за мир і щастя для родини, за народ і Україну.

3. Я не визнаю будь-якої з соціальних фобій-антагонізмів, коли або – або. Для мене не існує економічних (класових), національних чи расових проблем як таких – все це окремі люди не залежно від кольору шкіри і етнічної приналежності. Проте я вважаю за необхідне дотримуватись своєрідного «генетичного суверенітету» – я проти перемішування рас і народів до повної втрати їх ідентичності.
Тому мої погляди консервативні щодо міграційних процесів у світі і особливо стосовно України, як і моє цілком об'єктивне обурення з паразитичних тенденцій будь-яких етносів чи то жидів, чи то циган, чи то росіян тощо по відношенню до інших етносів не має нічого спільного з ксенофобією та рухом скінхедів – закони природи такі, що дія породжує протидію, а неправдива дія призводить до ще потворнішої протидії. Для прикладу, греки та вірмени живуть в Україні ще з пра-прачасів, але жодних етноконфліктів в українців з ними не виникало, тому що вони на чуже не зазіхають, а власним добром і працею живуть. Докорінно змінились стосунки з кримськими татарами, як і з поляками, що колись грабували і пригноблювали українців, а тепер стали друзями.
Отже справа не у расовій упередженості чи ксенофобії, а в об'єктивних обставинах, де є притаманна кланова етнічна злочинна солідарність. Не секрет, що злочинний елемент більше має передумов до міграцій, як і до злочинної агресії щодо автохтонів. Тому я за те, щоб китаєць жив у Китаї, араб – на своєму Сході, турок – в Турції, а всі українці – в Україні.
Міграційна політика так званого «мультикультуралізму» – є одною з тих проблем, що мені дуже-дуже не подобаються в сучасних європейських країнах як і загальна політика ЄС щодо цього, тому що ще трохи і мігранти стануть домінувати і, відповідно, панувати в Європі.

4. Я не визнаю релігійних упереджень, тому що для мене всі віри однакові, оскільки направлені на одне – душу окремої людини. Тому кожна віра є правдива, якщо людина добровільно приймає її для себе за основу свого духовного світу. Це право на віру за власним бажанням і робить кожну віру правдивою, а разом – всі вони відтворюють безкінечну красу Бога, якого ніхто не пізнав і не пізнає у всій Його повноті та довершеності.
Будь-яка релігійна ворожнеча не має нічого спільного з вірою і Богом, а є, на мою думку, суто матеріальним конфліктом, як і основна частина конфесійних поділів і протиріч в Україні. За змістом християнського віровчення УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ та УГКЦ абсолютно тотожні, але влада, майно і гроші різнять кожну конфесію від іншої, що зовсім далеко від справжньої духовності.
Отже я ставлюсь до всіх релігій в світі як до вартих уваги, але я категорично проти, якщо в Україні десь у Києві чи Львові, або Донецьку почнуть зводити мечеті й мінарети, пагоди, зікурати тощо включно з капищами РУНвіри. Україна вже понад одну тисячу років є християнською державою і такою має залишатись – я так вважаю.

5. Я не визнаю соціальних зобов'язань особи як силовий примус, що найкраще демонструє державний призов до армії чи вимога обов'язкової реєстрації (прописки) за місцем постійного проживання, як і взагалі обурює існування інституту внутрішніх паспортів в Україні. Для мене кожна людина народжена вільною в абсолюті, тому всі соціальні зобов'язання людина може брати на себе тільки добровільно.
При наданні домінанти особи над соціумом, я проте не є прихильником абсолютизації індивідуалізму як такого чогось надпанівного, типу надлюдини або щось подібне. Для мене поняття «свобода» – це в першу чергу відповідальність: я сам вільно вирішую все і сам за все сповна відповідаю. Отже я є прихильником правдивого анархізму, який чомусь вважають як принцип вседозволеності, сферою беззаконності і хаосу, тоді як реальний анархізм є насправді системою самообмеження, самоконтролю і виняткової виваженості у вчинках. Чому? А тому що довкола тебе такі самі анархісти, які не попустять непорядку щодо них.
На моє тверде переконання кожна людина є від народження анархістом, тому що сама обирає собі життєвий шлях не зважаючи на всі соціальні обставини свого народження і буття. Остаточний вибір власної життєвої долі у 99 % випадків залежить від кожної людини поокремо, що і є анархізмом по-суті, навіть якщо і не вживати цього терміну. Справа не в слові – у змісті, якою є «захищена свобода особи». Про це можна розповісти в деталях, але не тепер.

6. Я не визнаю обов'язкової політизації особи, через що мене часто звинувачують в пропаганді соціального інфантилізму. Нічого подібного, а все до навпаки: кожна людина має свої притаманні тільки їй природні задатки, отже вона буде щасливою в житті тільки тоді, коли вдало знайде своє місце в суспільстві для повної самореалізації своїх здібностей. Якщо людина робить якусь справу, яку любить і віддається їй сповна, то чому ми повинні її примушувати до вирішення ще якихось соціальних функцій, яких людина не розуміє і не хоче розуміти? Хтось добрий столяр, а хтось всього себе посвятив науці, інший – музиці, ще інший – бізнесу, або хтось діє із захопленням вчителем, лікарем, хліборобом тощо і всі разом дружно працюють на спільний добробут, не переймаючись надто політикою в країні та світовими проблемами – що в тому поганого? Водночас хтось з людей цікавиться громадськими проблемами, стає політиком – так і має бути.
Давно відомо, що найбільше бід йде від некомпетентності, коли лікують Заячківські, законотворять Лозинські, судять Зваричи, вчать Табачникови, співають Поплавські, керують Черновецькі тощо, які стають вагомими завдяки щоденному «мудрому державотворенню» інтелектуально обмеженого люмпен-електорату. Де не поглянь – кожен керує державою і хоч зараз готовий замінити собою президента чи якогось іншого високого начальника, тоді як реально розумний фахівець будь-якої справи знає, що в своїй роботі він майстер, а для іншої – варто знайти відповідного фахівця, а не братись самому партачити. Власне розуміння цього я і добиваюсь: політична діяльність теж є фахом! А для виборця за основне важить правильно визначити і обрати такого якісного фахівця! І свідомо передати йому частку своїх соціальних повноважень на громадське управління. Всезагальна участь кожного в управлінні державою схоже на автобус, де всі пасажири вчепились за кермо і керують... Ну і чи далеко так заїдуть, – як гадаєте?
До речі, то є цікава аналогія з автобусом, де охлократію я вже показав – всі керманичі, тому ніхто не знає толком куди вони їдуть і приїдуть. Тиранія-авторитаризм, це коли тільки водій знає, куди він їде, а пасажирів занадто вимогливих просто викидає на узбіччя з автобуса, щоб не заважали. Ну а демократія, це коли пасажири самі обирають водія і маршрут, а тоді в процесі поїздки ще пильнують чи нормально поводиться водій і чи правильно вони їдуть. Я – за демократію, яка нічого спільного не має з комуністично-соціалістичною охлократією, коли держава – це всі ми отже і я наче біля її керма, але одночасно я – повне ніхто, як і переважна більшість з ми. Реальна ж влада є втаєтамничено узурпована малою кількісттю людей і це не правильно.

7. Я категоричний противник економічної експлуатації людини іншою людиною. Тому я однозначно проти капіталістичного ладу в економіці, але і не прихильник соціалізму, коли під виглядом держави експлуататором фактично стає теж людина, але не капіталіст-власник, а чиновник-бюрократ.
Економіка має забезпечувати добробут всіх людей, а не вибірково хто найпрудкіший – той і багач, а інші – в злиднях. Маю тверде переконання, що в нормальній економічній системі не повинно бути ні надбагатих людей, ні бідних. Праця має не вимучувати і не знищувати людей, а надавати їм задоволення і забезпечувати добробут.
Не повинно бути всезагальної повинності працювати – у тому немає потреби при сучасній високотехнологічній модернізації виробництва, а головне, щоб «хто не працює – той їсть, а хто працює – має стократ більше». Важливо розуміти саму головну тезу, що економіка існує для людей, а не люди існують для економіки. Так само і держава в цілому – існує для людей, а не навпаки. Людям повинно надаватись чим більший вибір місця праці у належних умовах за достатню винагороду – ось головне завдання економіки, а за тим – і держави.

8. Я категорично проти солідарних державних систем освіти, медицини та пенсійного забезпечення – нехай кожен має те, на що заслужив (заробив). Інше питання, що має бути створена розгалужена система страхування, соціального кредитування і громадської взаємопомочі, але я категорично проти державного регулювання соціального забезпечення і допомоги, що об'єктивно завжди перероджується у корупцію та інші зловживання чиновництва, як головного розподільника цих соціальних ресурсів.
Нехай мої рахунки за освіту, медицину та пенсію будуть суто моїми! А в разі економії або передчасної моєї смерті – це будуть додаткові кошти моїм ближнім у спадок, а не у солідарне державне «спільне корито» для всіх, як то є зараз, на користь переважно чиновницьких паразитів, як найнаближених до того «державного корита».

9. Я також категорично проти сучасної несправедливості щодо людей праці – виробничників на противагу різноманітним прошаркам паразитів, якими вважаю у першу чергу чиновників всіх рівнів і рангів, всіх силовиків, професійних спортсменів і митців. Я розумію, що все є праця, але праця – праці різниться. Коли людина на тракторі засіває чи обробляє поле – це одне, а коли людина гарно копає на полі м'яча – це зовсім інше. І мене обурює, чому той, хто по своїй суті займається дурнею як копати м'яча – отримує за те шалені гроші, а працююча людина в полі копає землю, але отримує навпаки вкрай мізерні гроші за вкрай цінну і реально потрібну працю. Не треба мені пояснювати важливу місію силовиків або держслужбовців, як і унікальність хисту спортсмена чи митця – сам з таких і все знаю. Та як кажуть: з голого по нитці – багатому ще один костюм.
Однозначно, що все з того, наскільки недоплачують отим всім виробничникам нижньої ланки, що безпосередньо творять матеріальний продукт та суспільний добробут, потім стократно переплачують різним чинушам, силовикам або фіглярам за їх розважальну унікальність. Це все не є правильно! Простий робітник має одержувати максимальний рівень своєї долевої участі у прибутку від загального виробничого процесу! Виробники є головним, а не посередники! При всій моїй повазі до інтелекту людей бізнесу я переконаний, що мистецтво привласнювати чужі гроші варто обмежувати мистецтвом мати совість.
Наголошую ще раз на глибинній різниці праці виробничників і різноманітних прошарків суспільних паразитів, бо останні зачасту значно перевищують власну значимість для суспільства. Наприклад, якби ключі мали свідомість, то вважали б себе найголовнішими, бо без них ніщо б не запрацювало чи не відкрилось. Що вже казати про самозакохану пихатість замка! Захоче і допустить, а не схоче – гаплик вашим бажанням. Подібно так себе несуть чиновники та службовці-силовики, тоді як насправді і без вас все чудово спрацює, а просто соціальна деструкція у вигляді злочинності обумовлює потребу в замках та ключах. І не треба пояснювати, яке озлоблення викликають в користувачів неякісні замки та ключі...

10. Нарешті на закінчення, я категорично проти екологічного самознищення людства. Сучасна дика вакханалія видобутку та використання всіх природніх ресурсів в ім'я технократичного прогресу, який явно веде до гуманітарного регресу та виродження людства, – це мене хвилює надзвичайно, чого не помічаю за світовою правлячою елітою. Ось де головна криза! На часі важить не стільки майбутнє світової економіки, як питання: чи буде взагалі оте майбутнє?! І для кого воно буде? Особливо катастрофічний стан у колишніх зачинателів та лідерів цього дійства світового прогресу та індустріалізації – білої раси, яка жахаючим темпом наближається до повного вимирання й асиміляції. Хоча при таких темпах нищення земної екосфери інші раси людства теж довго в живих не полишаться, а техногенні катастрофи як і природні катаклізми, викликанні діяльністю людини, будуть ставати дедалі глобальнішими і жахливішими. Невже хтось думає, що за викачані з надр землі нафту і газ земля не поплатиться просіданням грунтів і відповідними землетрусами? Невже хтось думає, що можна безкінечно смердіти в атмосферу мільярдами авто – і буде чим дихати йому і його рідним? На превеликий жаль, але кожен вважає, що саме йому можна обгажувати світ, бо йому треба якось прожити добре ще і ще, не заглядаючи дочасно у наближення Смерті лице, а вона вже за плечима кожного з нас всміхається задоволено...
Тому й кажу в завершення: людонькі, милі мої, – схаменіться! Як себе не шкода – дітей своїх пошкодуйте! Залишіть їм де жити і чим дихати.

Отже вийшло «10 тез-заповідей від Богдана», якими я висловив стисло свій світогляд, хоча і не весь, бо залишив осторонь теми духовні та інтимні – не персонально свої, а в глобальнішому масштабі. Я вирішив зосередити увагу на матеріальному, об'єктивному предметі сучасної ситуації буття, що можна чітко й однозначно окреслити, тоді як про суб'єктивне можна і треба говорити розлого, щоб якось максимально точніше роз'яснити зміст різних психічних категорій як любов, щастя, честь, віра, добро, благородство тощо.
Сподіваюсь, що коли я писатиму інші матеріали, то зацікавлені в них читачі будуть заглядати до цього «Декалогу від Богдана», а там – будемо бачити, що вийде і як вийде. Єдине, що можу наперед пообіцяти: щирість в усьому, що пишу і думаю. А для чого і від кого маю критись?
Богдан Гордасевич
15 лютого 2012 р.
 
ТАЄМНИЦІ ЖИТТЯ

Раджу… А якщо щиро: не раджу! Не раджу задумуватись над питаннями, які не мають відповіді – тільки нерви псувати. Проте я задумався і повністю загруз у навіть не розв’язанні таємниць життя, а простого тезового переліку цих глобальних таємниць. Якщо не вірите – спробуйте самі. Я далі наводжу той результат моїх роздумів стосовно теми життя людей на планеті Земля, який отримав.

1. Нам не дано знати, для чого існує весь цей Світ.

Питання просте: навіщо ми є? і цей світ? Який сенс, зміст, ціль тощо?
Тут надважливим є пізнати, як реально виник цей Світ, бо тоді стає можливим пояснити і питання Змісту і Цілі існування Світу загалом. З того – зміст існування Людства і кожної людини по окремо.
Як на мене, то спроба відповіді по цій темі є основою всіх світових релігій і філософій, але їх значна кількість якраз і вказує на відсутність однозначної відповіді. Не маючи можливості пізнати істину як таку, люди творять різні більш-менш вірогідні версії які апріорі проголошують відповіддю на це питання, хоча відпочатку ясно, що людству не дано цього осягнути: бо не може мала складова частина пізнати Все. Вже ясно, що обшир світобудови з його безкінечними мікро– та макрокосмосом настільки метаглобальні, що людству це неможливо пізнати і осягнути. Щось частково – так, але не все в повному об’ємі Світобудови як такої.
Сучасні наукові надбання тільки підтверджують, що сфера невідомого на порядок в безкінечність більша за наші теперішні знання, які ми, до речі, теж толком не можемо охопити, використати і усвідомити. Тотальна спеціалізація роз’єднує людство на окремі групки спеців, але наразі відсутнє універсальне опрацювання і поєднання досягнень в різних наукових сферах як таке для осмислення взаємозв’язку та ідейного змісту того, що ми вже знаємо.

2. В чому різниця живого і не живого?

Як пояснити, що фактично однаковий за всіма параметрами об’єкт є живим організмом, а за пару хвилин перетворюється в просто набір речової маси по суті без жодних змін. Для себе люди віднайшли пояснення у вигляді «душі», хоча ясно, що кожна жива частинка включно до клітини має якусь аналогічну психічну субстанцію, яка робить її живою і відрізняє від неживої речовини.
Що це є? Ми не знаємо.

3. Що таке почуття кохання (тобто: любов) і для чого?

Антропологи до цього часу в питанні еволюції людства не можуть розібратись, як відбувались шлюбно-родові стосунки у первісних людей, хоча навіть побіжний погляд на сучасні відносини чоловіків і жінок досить показові: більшість хоче побільше. Інтимна вірність чоловіка і жінки впродовж цілого життя фактично не існує – настільки це унікальне явище. Також для продовження популяції людей почуття кохання між партнерами абсолютно не потрібне, а цілком достатньо фізичного збудження.
Тоді чому, спитатись, існує у кожної людини це фатальне бажання Любові.
Чому людина закохується?
Звідки це почуття і бажання вкорінилося в людині і то з такою праглибиною? Бо фактично без кохання життя людини втрачає сенс задоволення від життя, тобто жити без кохання можна, але навіщо? Хіба то життя: працювати, їсти, спати, фізичний секс – і так впродовж цілого життя. Начебто і непогано життя прожив – а згадати нічого. Такого гарного, потрясаючого, щасливого моменту в житті неможливо пригадати, якщо в ньому не було кохання. Маю на увазі основну масу людства, а не якість окремі винятки, бо тема кохання тому і популярна в мистецтві, що вона є темою мас чи не найголовнішою з усіх.

4. Свідоме вбивство людини людиною та війни.

Так виходить, що людина як вид вижила тому, що для неї нема нічого неможливого з усього можливого. Включно до вбивства іншої людини і навіть самогубства, тобто подолання найголовнішого інстинкту кожної тварини до виживання.
Людина – дивовижна потвора, а явище соціального організованого масового вбивства людьми одне одного, яким є війна, взагалі переводить людей у щось таке, чому я не знаходжу назви як поняття. Причому, якщо відверто, то війна є найголовним чинником прогресу людства як такого, бо завдяки вдосконаленню зброї і технологій її виробництва переважно і відбувався прогрес людства від первісних часів включно до сучасності.
Чи сприяють війни самоочищенню людського виду від слабших одиниць і формуванню більш витривалої і сильної популяції – не знаю, але знаю, що сучасна популяція людства нестримно деградує, особливо активно вироджується біла раса.
Думаю, що війна як явище є своєрідним відкритим запальним процесом хвороби суспільства. Для мене війна є соціальним безумством., але чи може існувати наш світ без явища війни – не знаю.

5. Наркозалежність еволюції людства.

Питання: чи стала людина людиною, якби не вживала наркотичні речовини, а особливо – алкалоїди, теж лежить в площині малоз’ясованих тем. Археологічні та антропологічні дослідження вказують про давню плідну «співдружність» людей з алкогольними напоями, що не могло не вплинути на процес еволюції людини як виду, а також на становлення людської цивілізації як такої. Паралельно вживали й інші види наркотиків, але вони не мали такої масовості, як алкогольні. Тільки в останні віки набрало світової масовості також паління і нікотинна залежність.
А сучасна фармакологічна еволюція і революція наркотичних речовин масового вжитку взагалі ставить нас перед дилемою: «до чого ми йдемо і прийдемо за таких темпів наркозалежності людства?»

Отже я навів 5 глобальних таємниць життя і нашого буття, які не мають досконалих пояснень. Таких, щоб в них можна було повірити і перевірити як істини, бо гіпотези та різні теорії не є доказом як таким – то тільки здогадки.

Нижче, як зайшла розмова, я перечислю ще різні аномальні диковинки людства, що теж певним чином є глобальними, але все ж таки вторинними, хоча хто зна?

Нещодавно моя донька прочитала мені статтю англійських вчених, які чітко доводять за антропологічними даними про зворотньо-пропорційний зв’язок об’ємів людського шлунку і мозку: зменшення об’єму шлунку співпадало зі збільшення об’єму мозку первісної людини! Тобто до навпаки: збільшення об’єму мозку відзначилось на зменшенні шлунку людини. Причина? Кулінарія! Так! Їжа є основою для виживання, але первісні люди набивали свої шлунки малоенергетичними і проблемними для тралення харчами переважно рослинного характеру. Такої їжі потрібно було багато, тому і шлунки у людей були великими і навіть дещо заважали у пересуванні. Застосування вогню і приготування на ньому їжі значно покращувало процес харчування для людини як енергетично через збільшення вживання м’яса, так і для травлення в цілому, що сприяло зменшенню шлунку, але водночас і значно збільшувало потребу в роботі мозку в його інтелектуальному опрацюванні механізму кулінарії: як готувати те чи інше, зберігати, регулярно повторювати процес, тобто фіксувати рецепти. Звичайно, що важливими були для розумового зросту людей також і процеси ускладнення методів полювання за дичиною, чи вирощування рослин, але без їх досконалого кулінарного застосування в тому б просто не було потреби. Як і в покращенні різних побутових знарядь, тобто камінного реманенту по обробці здобичі. Звідси, напевно, походить різниця розумових пріоритетів у жінки: переважно раціонального і прагматичного, та у чоловіка з схильністю до суб’єктивних абстракцій і ризику.

Засвоєння людьми застосування вогню також є одною з найбільших загадок, які не мають чіткого пояснення. Це куди важче уявити і пояснити, аніж сучасне опанування людством технологій використання ядерної енергії, хоча можливо через 100 років люди теж будуть дивуватись і не розуміти, як це нам вдалось зробити при такому архаїчно-вбогому технічному рівні.
Не знаємо також, як виникла мова, тобто коли люди навчились говорити між собою. Наскільки я знаю, ще не знайдено жодного найдавнішого і найвідсталого племені аборигенів, які б не мали мови для спілкування поміж собою. Але ж якось люди навчились використовувати свій фізичний апарат для їди і дихання ще й для інформаційного обміну через сполучення різних звуків, які виникають при виході повітря з легенів і їх проходженні через горло і носоглотку людини.
Власне я маю припущення, що таке явище, як музика, що є цілком алогічним і непотрібним людям для виживання, має свої генетичні корені в первісному спілкуванні наших пращурів переважно одними голосними звуками, своєрідним ревом-співом. Можливо, що любов до співів є також наслідком цього процесу становлення мови. Хоч все одно важко пояснити причину відчуття людиною музичного ритму і зверхприродне бажання танцювати, тобто рухатись тілом за звуковими тактами. Для чого це і звідки? Неясно, але спів і танці існують споконвік і не збираються щезати.

Нарешті останніми за появою у людей, але першими за значенням, постають питання етики та естетики, тобто виникнення у людства понять моралі як суті існування соціуму гуманоїдів, тобто людей, а також розуміння краси, яке взагалі дивне і малофункціональне з точки зору потреб виживання.
Як сталось, що люди перестали жити етикою зграї де слабші гинуть, а почали допомагати одне одному в обставинах хвороби чи каліцтва – це також одна з загадок життя. Але наявність моралі – це власне і є те, що робить людину – Людиною, а її відсутність – страшною твариною. Зміст моралі полягає у розумінні понять Добра і Зла, в їх свідомому розрізненні. Не даремно в Біблії це вказано як головну ваду-провину для людини, що заважає їй бути постійно щасливою, як то має бути в Раю, але водночас це знання дорівнює людину Богам, яких відрізняє тільки безсмертність. Дивно, що у кожної нормальної людини є якесь внутрішнє бажання творити добро, а водночас життя змушує для виживання робити зло, щоб захистити себе і мати певний прожиток. Людина від народження і до смерті живе за рахунок поглинання чужих життів як рослин і тварин, так і за рахунок людей, але вже без прямого поглинання їх плоті, а фізично-психічного обкрадання (експлуатації). І, на жаль, іншого не дано: людина виживає і процвітає за рахунок зла, але щоб залишитись нормальною людиною – прагне добра в світі.
Стосовно розуміння теми краси – то для мене це повна загадка, якої я абсолютно не розумію! Чому людина щось вважає красивим і це красиве доставляє людині насолоду, якісь приємні враження просто так, без конкретних фізичних впливів на організм людини – це я не можу пояснити, хоч і чимало раз відчував приємні враження від чогось для мене красивого. Як і для чого в людини виникло розуміння краси – ще менше пояснень від її музичних збочень.

Єдине, що хочу дещо не погодитись з тезою, що «людину створила праця», бо я вважаю, що людину як таку створило дозвілля, яке надала йому продуктивна праця. Перевиробництво продуктів одними людьми дозволило займатись різними ремеслами фахово іншим, а ще інші взагалі нічого вже не робили матеріального, а тільки думали про якісь вищі суб’єктивні матерії в якості релігійних служак чи митців тощо. Тільки наявність дозвілля у людей творить той соціальний феномен, який ми називаємо узагальнено Культурою.
Ми живемо і працюємо заради заробітку на своє гарне комфортне дозвілля, а не живемо заради роботи чи соціуму. Робота може приносити задоволення або ні, а ось життя в цілому має бути кожній людині в задоволення, бо інакше нащо воно здалось? І цю компенсацію задоволення надає переважно години дозвілля людини.
Тож праця творить людину розумною, а дозвілля наповнює її духовність. Що важливіше? Питання не коректне, подібно дошукуватись, який полюс електрозарядів ліпший: «плюс» чи «мінус»? Ясно, що одне без одного просто не існує.
І остання найбільша загадка життя для мене – це майбутнє людства.
Сучасні глобальні світові процеси набрали таких величин, що людство перетворюється на одну велику суміш з мешканців урбанізованого мегаполісу, які живуть-виживають і з того тішаться. Живемо, щоби жити! А для чого – хіба це важливо? Головне, щоб було з ким жити і для кого, а що лишиться після – яка різниця. Однаково для всіх: тіло в землю, а душа – на небо, тобто в невідомість, як і личить невідомій субстанції.
Всі існуючі соціальні теорії та їх впровадження зазнали краху, а чогось нового розумнішого – наразі не з’явилось. Тому і добре, що більшість люду не морочить собі голови проблемами «таємниць життя», а живе і радіє з того, або не радіє, але живе.
Як сказав поет Жорж Дикий: «Ми йдемо в нікуди як в куди!». Правильно: кудись обов’язково зайдемо! Може в тому і є інтерес життя – в незнанні майбутнього? Не знаю, але вірю в щось позитивне. Отож: щасливої дороги вам, люди.

Богдан Гордасевич
п'ятниця, 21 травня 2010 р.
Львів-Рясне

Розум – що це?

Не вносив поняття «розуму» до таємниць життя, тому що на мою думку Розум є не стільки таємниця – скільки проблема.
Не є великим відкриттям визнання, що людина не є виключно носієм розуму в світі і на Землі. Просто людський розум має свої цікаві особливості, які зосередив вислів «Пізнай самого себе і ти пізнаєш світ». Процес гарний в декларації і фактично неможливий в дійсності. Жодній людині не дано пізнати всю реальну вартість свого розуму і особи. Людина може тільки вважати, що так є: Я розумний, тому що Я – розумний. Все. Які ще потрібні докази? Ще гірше з розумом світовим – як його пізнати?
Мої особисті спроби пізнати хоч трошки що собою являє «розум» як загальнолюдська сущність завершились висновком, що люди є просто якимось з багатьох мікроваріантів-сублімацій всесвітнього процесу невідомого значення і призначення. Сублімацією не найкращого змісту, хоча і не найгіршого. А я б назвав її скоріше: цікавою.
Отож якщо комусь цікаво, що таке розум як особиста і загальнолюдська світова реальність – прошу надсилати коментарі і матеріали.
Я вважаю: якщо людство хоче кудись там рухатись – воно має робити це хоч більш-менш розумно! Зокрема це стосується і України!

Записи анархіста 21 ст. від 28.06.19 р. Свято чи ні?

28 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 28.06.19 р. 
Свято чи ні?

28 червня в Державі Україна офіційне свято День Конституції України, але святкують його настільки умовно, що фактично тільки державні інституції й не працюють, а всі інші на цей вихідний не зважають і працюють в поті чола свого, зокрема у моєму під'їзді якраз встановлювали якийсь пристрій, тому довбли і ричали різними інструментами вище усілякої міри. Яскравий приклад ставлення до свята День Конституції України, що насправді не святкують і навіть зневажають. Саме виходячи з таких реалій життя я стверджую, що насправді у нас в Україні панує стан анархії, а не якогось чіткого законодавства і відповідного йому соціального устрою і правопорядку.
Насправді у нас ніхто толком не знає що в Україні за устрій і які закони в ній діють, бо навіть Конституційний Суд України своїм рішенням щодо законності Указу Президента України про розпуск Верховної Ради України і оголошення позачергових виборів довів, що немає у нас законів, а тому нехай сам народ вирішує що і як має бути,  а КСУ цього зробити не спроможний. На тому і вся чергова казочка. Слава анархізму в Україні!
Досить доречно почув дискусію і кпини одного політолога, що оповідав наступне: -Згідно нещодавньому соціологічному опитуванню за зміни Конституції України виступає коло 68 %, тоді як інші проти або не визначились, а читало сам текст Конституції всього 11 % від числа опитаних! І це що називається наша «класика жанру: - Живаго не читав, але осуджую»! Про що далі говорити? Справжнього анархіста від просто неука різнить те, що він сам собі Конституція, але при тому він знає що це таке ґрунтовно! Свідомий анархізм і несвідомий анархізм, що якраз домінує в сучасній Україні – це як Небо і Земля різняться! І немає кому пояснити чому, бо хто зрозуміє? Немає таких.
Отож я просто даю нижче посилання на офіційний текст діючої Конституції України та деякі історичні довідки, де абсолютно не згадано правдивого творця нової Конституції України 1996-го року, а маю я на увазі Вадима Гетьмана. Саме цей Чоловік був тою значною рушійною силою, що підготувала весь законопроект, який тому і змогли прийняти за одну ніч, бо був ідеально готовий, а тільки кляті комуняки довго не годилися з державною українською мовою, гербом і гімном, отож і блокували прийняття, допоки не напаскудили в тих статтях, як їм і притаманно. Аж тоді проголосували за прийняття Конституції України. Хто мені не повірить – нехай перевірить. Точно розумнішим стане і ближчим до анархізму, чого я і добиваюся.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)



https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/print

Конституція України

Як приймалася Конституція України - Гетьман В. П.

ЗМІ оприлюднили цікаві факти про Конституцію України
28.06.2019 11:03

Конституція України була прийнята Верховною Радою о 9:20 ранку 28 червня 1996 року. Депутати весь день і всю ніч працювали над проектом, залишаючись в сесійному залі без перерв.
До Дня Конституції сайт "Львів-місто натхнення" підібрав 11 цікавих фактів про Основний закон.
“За” ухвалення Основного закону проголосували 315 народних депутатів з 300 необхідних.

Конституція України 1996 року стала першою загальновизнаною у всьому світі Конституцією незалежної української держави. Вона визначає основи суспільного і державного ладу, права і свободи людини і громадянина, порядок організації і функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Факти про Конституцію України:

1) Процес підготовки Конституції України затягнувся на шість років – з 1990 по 1996 рік. Прийняття документа гальмувалося протистояннями між президентом України та парламентом на фоні тривалої соціально-економічної кризи в країні.

2) Протягом 1990-1996 рр. було запропоновано 15 проектів Конституції України – від Конституційної комісії, політичних партій, науковців. Зокрема, комуністи пропонували зберегти назву УРСР, відновити радянську форму правління, обмежити права президента і увійти в новий Союз. А Крим міг би втратити статус автономії, якби була прийнята редакція Конгресу українських націоналістів.

3) Найбільш гострі дискусії точилися навколо питань розподілу повноважень між гілками влади, державної символіки, приватної власності, статусу Республіки Крим та російської мови.

4) За півроку до прийняття документа в російській газеті “Независимая газета” вийшов матеріал під назвою “Україна може отримати дуже хорошу Конституцію”, в якому московські експерти дуже позитивно відгукнулися про документ.

5) Активний період роботи над документом зайняв три місяці. У березні 1996 року проект документа був винесений на обговорення Конституційної комісії і рекомендований до розгляду Верховною радою. 2 квітня проект Конституції внесли до порядку денного засідань, а після двох місяців доопрацювання проект прийняли в першому читанні. При підготовці до другого читання в документ внесли близько шести тисяч поправок.

6) Засідання Верховної ради, на якому розглядався проєкт Основного Закону тривало цілу добу. 27 червня 1996 року парламент вирішив розглядати проект на одному засіданні без перерв. У результаті бурхливих дискусій за підсумками безперервної 24-годинної роботи депутатам вдалося узгодити всі положення документа. Голосування проводилося по кожній статті окремо і цілими розділами. Голосування за Конституцію України в цілому відбулося о 9:20 ранку 28 червня 1996 року.

7) “Є Конституція!”, – такі були перші слова голови Верховної ради Олександра Мороза після прийняття Конституції 315 голосами.

8) 21 червня 1996 року було прийнято доповнення Мороза про виключне право народу визначати і змінювати конституційний лад і про те, що це право не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

9) Конституція України могла бути не прийнята 28 червня, бо напередодні історичного засідання парламенту Президент України видав указ про проведення всеукраїнського референдуму 25 вересня 1996 року про прийняття нової Конституції України. Однак після ухвалення Конституції цей указ був скасований.

10) Президент України Леонід Кучма не був присутній на доленосному засіданні парламенту, однак за кілька хвилин до остаточного прийняття депутатами Конституції прийшов до сесійної зали. Кучма у своєму короткому виступі назвав прийняття Конституції історичною подією.

11) Міжнародне співтовариство привітало ухвалення Конституції України, назвавши її однією з найдемократичніших у світі.


Згадуємо основні віхи процесу ухвалення Конституції та найголовніших конституційних змін
Кожен рік напередодні 28 червня українські журналісти пишуть і говорять про Конституцію. Можливо, людино-години ефіру телевізійників та рядкооб’єм пишучих хоч колись допоможуть сформувати й в істеблішменту, й у суспільства відчуття святості Основного Закону. Як ми його не змінювали б, не перезавантажували, Конституція – одна з цеглин фундаменту держави.

Кожен рік цього дня чиновники та депутати попередніх скликань піднімають келих вина на честь події 23-річної давнини, за ухвалення Конституції, навряд чи оголошуючи наступний тост за неухильність слідування Основному закону. На жаль.

Ми вирішили нагадати основні віхи процесу ухвалення Конституції та найголовніших конституційних змін.

ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ

Одного весняного ранку 1995 року в редакцію «Київських відомостей» завітав нардеп Сергій Головатий.

- Я маю сенсацію, – оголосив він, – пропоную укласти Конституційний договір між гілками влади та суспільством.

Україна тоді, вже на п’ятому році Незалежності, користувалася конституцію УРСР. Ухваленню нової Конституції заважав постійний та класичний конфлікт між президентом, прем’єр-міністром, Верховною Радою та неспокійним громадянським суспільством. Конституційний договір між ними мав розв`язати проблему.

Жодної хвилини, не вагаючись, журналісти на першу полосу винесли інтерв’ю з Головатим, де покроково розбирався проект пропонованого ним договору.

Можна сказати, що з цього почався Конституційний процес.

Конституційний договір був документом, у якому містилася дата розробки й прийняття Конституції України. Пізніше учасники процесу казали, що цей період для парламенту – це постійні розмірковування: чи відбудеться Україна як держава? Це був важкий і з багатьма випробуваннями шлях до Конституції України.

 Восени 1995 року до Верховної Ради було подано перший проект Конституції. Тоді в парламенті не налічувалося навіть сотні парламентарів, які дотримувалися національно-демократичних поглядів – більша частина Ради мізками ще були у Радянському Союзі. Але це була блискуча та непохитна у поглядах сотня: Чорновол (покійний), Юхновський, Лук’яненко (покійний), Горинь, Головатий, Буткевич, Поровський, Пронюк, Ємець, Сирота, Плющ (два останніх теж покійні).

Україна багато разів демонструвала, що її розвиток визначає креативна меншість. Але вперше це так успішно трапилося під час процесу набуття Незалежності. Цікаво, що більшість цих людей із сотні націонал-демократів, які закладали основи української України під час Конституційної ночі (Основний закон розглядали навіть уночі), жодного разу не покинули зали, навіть для ковтка води та перепочинку…

Конституційна ніч із 27 на 28 червня 1996 року була ніччю їхнього тріумфу. Хоча самі вони вважають її швидше ніччю компромісів. Коли, створюючи паспорт держави, одним чимось жертвували, щоб зберегти щось інше – більш принципове. Питання єдиної державної мови, символіки, власності – все ставало предметом торгу, жорстко дискутувалося, голосувалося в пакеті. Щоб «протягнути» в проект символіку, наприклад, йшли на поступки по лінії організації влади, із питаннями Криму і призначення прем'єр-міністра України.

Ну, ви пам’ятаєте ці битви не за слова, а за слова-сенси. Як правильно вживати – «український народ» чи «народ України», чи прибирати з присяги нардепа слова, що «депутати виконують свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників». Ну, а федеративний устрій та другу державну нацдеми видирали з проекту «із кров’ю». Одним словом – так була прийнята Конституція України, яка закріпила незалежність і суверенітет. І це, безумовно, заслуга й парламенту, і тодішнього президента. Тоді, 1996 року, ухвалення основного закону незалежної України відбулося в повній відповідності до положень Конституції УРСР 1978 року.

ПОЛІТРЕФОРМА МЕДВЕДЧУКА-МОРОЗА: МАЙДАННІ ЗМІНИ КОНСТИТУЦІЇ

2004 року відбулася Помаранчева революція, коли ухвалили конституційні зміни, які готували Медведчук, Симоненко, Мороз.

Закон про внесення змін до Конституції (про політичну реформу) передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, продовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років.

На мій погляд, політреформу, ухвалену як умову мирного відходу від влади Кучми, не можна ані критикувати, ані ідеалізувати. Кожен з її ініціаторів мріяв тут про своє. Мороз – про посилення парламентаризму, він завжди був апологетом парламентської республіки, Медведчук категорично не хотів залишати президентом Ющенка з повноваженнями Кучми.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД, ЯКИЙ ЗМІНИВ КОНСТИТУЦІЮ ОДНИМ РІШЕННЯМ

30 вересня 2010 року, після перемоги на виборах президента Віктора Януковича Конституційний Суд України скасував дію конституційних реформ, що були ухвалені в 2004 році.

Тоді автор цих рядків була присутня у ложі преси Конституційного суду та на брифінгу Олени Лукаш. Вже тоді юридичне оформлення антиконституційного перевороту супроводжувала обстановка ненависті між медіакорпусом, суддями та чиновниками президента. Тоді здалося добрим знаком те, що Олена Лукаш, яка давала брифінг про правильність рішення, раптом мало не впала, зашпортавшись об сумку.

Рішення Конституційного Суду 2010 року було використане для того, щоб почати жити тим режимом, який очолив Янукович, за Конституцією 1996 року.

Відбувся фактично антиконституційний переворот, внаслідок чого президент Янукович привласнив собі право на формування уряду. Партії не змогли ефективно протидіяти вказаному рішенню Конституційного Суду, оскільки в ті часи в Україні активно розгорталися політичні репресії. В принципі, творці перевороту самі віддали Януковичу в руки контроль над урядом, виконавчою вертикаллю, силовиками та й інформаційним простором.

НАЗАД ВІД ЯНУКОВИЧА: І ЗНОВУ ЧОТИРИ ДВІЙКИ

2014 рік, країна опинилася у вирі революційних подій, фактично без президента.

21 лютого 2014 року Верховна Рада України без рішення профільного комітету і без висновку Конституційного Суду прийняла закон № 742-VII «Про відновлення дії окремих положень Конституції України».

Наступного дня, враховуючи, що Закон про відновлення дії окремих положень Конституції України не був підписаний президентом, через те, що той самоусунувся, парламент ухвалив постанову «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС ПІСЛЯ ЕВРОМАЙДАНУ

В останні роки було ухвалено два важливих конституційних закони.

2 червня 2016-го парламент приймає конституційний закони, які запустили судову реформу.


7 лютого 2019 року Верховна Рада приймає закон "Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)", ініційований президентом.

І що цікаво, якщо після 1996 року Україні всі дорікали браком легітимності щодо всіх наступних змін до Конституції («Ви весь час вносили зміни під тиском обставин із порушенням процедури» – традиційна фраза і для європейських, і для вітчизняних експертів), то два останніх закони були прийняті бездоганно. Будемо сподіватися, що чесність прийняття стане першою ознакою їхнього дотримання.

ЗМІНЮВАТИ ЧИ НІ?

Характерною ознакою нашого політичного часу є прагнення постійно оновлювати, перезавантажувати, перезапускати Конституцію. Логіка вищого політичного класу: мовляв, ми так погано живемо в країні, бо у нас недосконала система влади.

Це так прийнято – у власних негараздах звинувачувати закон. Це стійкий міф пострадянської країни. Молоді журналісти люблять повторювати це за політиками, особливо за президентами, які на зорі своєї влади завжди мріють про сильну президентську модель, а під кінець – про парламентську. У різні роки ми ставили запитання про доцільність повного нового тексту Конституції всім батькам Основного закону. І їхні думки, сказані в різний час з різного приводу, з початку 2000-х по цей рік – співзвучні. Наведемо цитати авторів Конституції, практично всі з яких є безперервними учасниками конституційних груп (за винятком часів, коли країною керував Янукович). Ось що казали отці (без лапок) Конституції про доцільність прийняття нового Основного закону. 

З інтерв’ю з отцями Конституції різних років:

Михайло Сирота (нині покійний):

- Я був і залишаюся прихильником того, що будь-яка нова Конституція одразу ж упреться в жорстке протистояння на кшталт – друга державна мова, подвійне громадянство, федеративний устрій... Я це вже проходив, коли ми приймали Конституцію 1996 року. Тоді парламент був більш поміркований, більш спокійний – і то ми ледве-ледве знайшли межу компромісу. Усі розмови про прийняття нової Конституції мають два підґрунтя. Люди – малопрофесійні й не знають, про що говорять, і по-друге, мають ілюзію, що зможуть зробити Конституцію під себе.

Сергій Головатий:

- Я завжди це кажу, що не можна гудити текст (мається на увазі – Конституції – ред.). Справа не в тексті, хоча так само, якщо формули конституційно не досконалі, то тоді вони породжують і вади. Але не можна фетишизувати, не можна робити фетиш із норм самих. Бо норми, вони в принципі мертві, вони на папері. А щоб вони діяли, то це залежить від того, як їх запускає людина. Людина, яка на посаді Президента, депутата, уряду, інших. Тому оці всі речі й забезпечують дієвість Конституції – досконалість норми і відповідні до норми дії людини, посадової особи.

Іван Заєць:

- Я не прихильник нової редакції Конституції. Я вважаю, що потенціал цієї Конституції до кінця не вичерпаний. Питання – не в тому, що написано в цій Конституції. Є там якісь такі, будемо так казати, кострубатості й т.д. Але питання – в застосуванні цієї Конституції. Чи є у політичної еліти, в керівників нашої держави, політичних наших діячів бажання жити за Конституцією, чи його немає. Чи є той рівень культури, чи є та політична воля? Ось у чому питання.

По-друге. Потенціал цієї Конституції можна ще посилити, якщо прийняти конституційні закони. Тобто, дехто називає там п'ятдесят, дехто 47 конституційних законів, які треба ухвалити для того, щоб створити законодавчі механізми реалізації положень Конституції – ті чи інші.

…Чи є сьогодні у політичному істеблішменті розуміння того, що не можна врегулювати всі суспільні відносини на рівні Конституції. Слід мати традицію, звичаї, певну культуру. Чи є у наших політиків така риса, як прагнення, наприклад, шукати консенсус, іти назустріч суспільним запитам? От про що мова сьогодні. Тому ці всі, хто говорять сьогодні про те, що потрібна нова Конституція, що треба змінити форму державного правління, – це все люди, які хотіли б під себе написати цей документ. Вони не хочуть жити за Конституцією, вони хочуть, щоб Конституція була написана під їхнє розуміння.

Володимир Буткевич:

- Для чого міняти всю Конституцію, пробачте? Конституція – серце народу, вона не ганчірка на швабрі, яку можна зняти, викрутити – і знову почепити. Потрібні й можливі зміни, але подивіться, як вносилися останні правки: ми взяли тільки буквально фрагмент – і вставили в преамбулу (це важливо, бо преамбула – не передмова, це сваї, на котрих стоїть основний текст), далі вносили оці фрагменти в статті, не чіпаючи тіла Конституції. Тим більше, – міняючи основні засади, слід проводити референдум. І тому – якщо затівати цю всю історію, то це – розвал держави.

Лана Самохвалова, Київ

Глава ПЦУ Епіфаній порівняв Конституцію з Біблією



Глава Православної церкви України митрополит Епіфаній порівняв Конституцію з Біблією і закликав дотримуватися законів. Про це він повідомив на своїй сторінці в Facebook.


Дорогі брати і сестри! Вітаю Вас із Днем Конституції України. Ми як християни керуємося у житті законом Божим – Біблією, а як громадяни своєї країни дотримуємося основного закону держави – Конституції.

У її преамбулі йдеться про те, що Верховна Рада України ухвалила її від імені українського народу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом. Цю відповідальність за справедливість, рівність та розвиток незалежної демократичної держави несе кожний громадянин України, адже коли хтось не дотримується Божих заповідей, то руйнує свою душу, а якщо зневажає закони державні – шкодить власній країні.

У цей день я бажаю всім нам шанувати права та свободи, які надані нам Господом та гарантовані Конституцією. Творімо щасливе майбутнє у правовій державі разом, із Божою допомогою!

Конституція завинила, чи Україні пороблено?


Правду кажучи – сьогодні ніби й свято, та великої радості чомусь немає. Бо Конституція нібито гарантує мені практично всі "манни небесні", але ж....

Але ж жорстока життєва реальність каже прямо в очі те, що декларативні гарантії – то є не що інше як маніпуляційна чиновницька брехня!

Бо в нашій Конституції тільки на папері зафіксовані красиві конституційні гасла про найвищі людські цінності. Дуже гарні паперові гасла.
Але ж давно відомо, що навіть найбруднішу брехню можна вдягнути в гарні одежі… Що й зроблено в Україні!

Основоположні людські цінності – такі як честь, совість, порядність, мораль, право на працю та достойний рівень життя – в нашій державі, доведені до негідного стану. Правдивість, доброчесність та патріотизм – вважаються тяжкими недоліками. 
І навпаки – в шаленому фаворі знаходяться демагогічні манкурти та злодійкуваті шахраї всіх мастей.

В цих жадібних владоможців немає державницького розуму. Відкрито пропагується та вихваляється тільки їхнє вміння цинічно махлювати, продавати та продаватися, безжально грабувати та доводити до знищення українську націю.

Забронзовілі владні фарисеї, на найвищому рівні блокують хоч якісь спроби порядних людей робити реформацію держави та виведення її із вкрай тяжкої, практично катастрофічної політико-економічної ситуації.
Поки що, як зліва так із права - в державі панує чиновний саботаж і кругова порука корупціонерів та їх безкінечні спроби знищити нову, несистемну політичну фігуру...

Система відносин подібна до феодальної, бо практично відсутні як політична незалежність так і соціальна справедливість. Телевізійні канали та інформаційні сайти окуповані олігархами-манкуртами, тобто і право на свободу слова мають тільки вони........

зі… тож,що таке українська Конституція? Це реальне свято, чи чиновна театральна бутафорія?

28.06.19

Страницы:
1
2
3
4
5
6
8
предыдущая
следующая