хочу сюда!
 

Алла

38 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Заметки с меткой «конституція»

Записи анархіста 21 ст. від 01.08.19 р. Декалог від Богдана

1 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 01.08.19 р.
Моя особиста Конституція

Декалог від Богдана

Коли берешся писати якісь узагальнюючі праці, то в них важко давати пояснення деталям чи означенням особистого плану, тому я вирішив розпочати свої подальші розмисли над різними питаннями життя з спроби тезово визначити головні засади мого особистого світогляду, щоб в подальшому мене краще розуміли інші.


Профіль Богдана Гордасевича     Малюнок Миколи Горди

1. Я є абсолютним пацифістом-миротворцем, тобто я органічно не визнаю насилля як такого чогось позитивного. Це стосується як насилля людини над людиною, так і насилля людини над Природою в цілому. Я особисто бажаю, щоб всі люди і звірі жили в мирі і злагоді, але...
Наш світ збудовано таким чином, що для свого існування практично всі живі істоти поглинають інші живі (!) організми – різниця тільки в розмірах, але не в суті. Людина є справді Цар природи, тому що є універсальним споживачем усього органічного і неорганічного матеріалу в Природі включно до собі подібних.
Першорідний гріх людини від самого її зачаття (а не народження!) полягає у тому, що вона мусить від початку до самої смерті турбуватись про своє життя, для чого потрібно постійно поїдати інших живих (органіку) і вберегтись, щоб не з'їли тебе. Такою непривабливою насправді виглядає головна теза існування кожної людини – органічне функціонування в часі та просторі з безкінечним поглинанням, травлення та випорожненням органіки.
Додам, принагідно, що гуманність вегетаріанців є фальшивою, тому що рослини теж живі і все відчувають, кожна билинка і комашка також хочуть жити не менше, чим кожен з нас.
Отже моїм кредо є мінімізація свого насилля над живим до рівня об'єктивної необхідності. Як влучно сформулював це поет Жорж Дикий: «Якби я мав совість – то не мав би дітей, але якби я не мав совісті – то не мав би сім'ї». Життя кожної людини є балансування поміж Добром і Злом, межі яких визначає сама ж людина кожна поокремо, а підсумки «жити чи померти» людині робить зовнішній світ, він же – Господь Бог.

2. Я є вимушеним мілітаристом, тому що для мене поняття «не убий» йде після тези: «не дайся бути убитим». Я готовий вбивати і нищити будь-кого, якщо ситуація виживання того вимагає.
Вислів «Хочеш миру – готуйся до війни», означає не бажання превентивно воювати, а вимагає бути сильним і готовим до бою належним чином, щоб дати потрібну відсіч нападнику. Нещодавній приклад розстрілу маси люду одинаком-шизіком в Норвегії чітко демонструє, як слабкість провокує брутальне насилля.
Власне тому я запропонував ідею ДАУ (Добровільної Армії України) як повністю самочинну формацію, учасники якої сповна добровільно готують себе до можливого бою, щоби і самим не гинути як вівцям на бійні, так ще і своїх домашніх «рідних овечок» оберегти.
Сила держави множиться з сили одиниць, як Воля і Дух армії – з волі і віри кожного окремого воїна. І я сам призначив себе одним з таких воїнів, і я готовий за потреби йти битись за свою волю, за свою долю, за мир і щастя для родини, за народ і Україну.

3. Я не визнаю будь-якої з соціальних фобій-антагонізмів, коли або – або. Для мене не існує економічних (класових), національних чи расових проблем як таких – все це окремі люди не залежно від кольору шкіри і етнічної приналежності. Проте я вважаю за необхідне дотримуватись своєрідного «генетичного суверенітету» – я проти перемішування рас і народів до повної втрати їх ідентичності.
Тому мої погляди консервативні щодо міграційних процесів у світі і особливо стосовно України, як і моє цілком об'єктивне обурення з паразитичних тенденцій будь-яких етносів чи то жидів, чи то циган, чи то росіян тощо по відношенню до інших етносів не має нічого спільного з ксенофобією та рухом скінхедів – закони природи такі, що дія породжує протидію, а неправдива дія призводить до ще потворнішої протидії. Для прикладу, греки та вірмени живуть в Україні ще з пра-прачасів, але жодних етноконфліктів в українців з ними не виникало, тому що вони на чуже не зазіхають, а власним добром і працею живуть. Докорінно змінились стосунки з кримськими татарами, як і з поляками, що колись грабували і пригноблювали українців, а тепер стали друзями.
Отже справа не у расовій упередженості чи ксенофобії, а в об'єктивних обставинах, де є притаманна кланова етнічна злочинна солідарність. Не секрет, що злочинний елемент більше має передумов до міграцій, як і до злочинної агресії щодо автохтонів. Тому я за те, щоб китаєць жив у Китаї, араб – на своєму Сході, турок – в Турції, а всі українці – в Україні.
Міграційна політика так званого «мультикультуралізму» – є одною з тих проблем, що мені дуже-дуже не подобаються в сучасних європейських країнах як і загальна політика ЄС щодо цього, тому що ще трохи і мігранти стануть домінувати і, відповідно, панувати в Європі.

4. Я не визнаю релігійних упереджень, тому що для мене всі віри однакові, оскільки направлені на одне – душу окремої людини. Тому кожна віра є правдива, якщо людина добровільно приймає її для себе за основу свого духовного світу. Це право на віру за власним бажанням і робить кожну віру правдивою, а разом – всі вони відтворюють безкінечну красу Бога, якого ніхто не пізнав і не пізнає у всій Його повноті та довершеності.
Будь-яка релігійна ворожнеча не має нічого спільного з вірою і Богом, а є, на мою думку, суто матеріальним конфліктом, як і основна частина конфесійних поділів і протиріч в Україні. За змістом християнського віровчення УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ та УГКЦ абсолютно тотожні, але влада, майно і гроші різнять кожну конфесію від іншої, що зовсім далеко від справжньої духовності.
Отже я ставлюсь до всіх релігій в світі як до вартих уваги, але я категорично проти, якщо в Україні десь у Києві чи Львові, або Донецьку почнуть зводити мечеті й мінарети, пагоди, зікурати тощо включно з капищами РУНвіри. Україна вже понад одну тисячу років є християнською державою і такою має залишатись – я так вважаю.

5. Я не визнаю соціальних зобов'язань особи як силовий примус, що найкраще демонструє державний призов до армії чи вимога обов'язкової реєстрації (прописки) за місцем постійного проживання, як і взагалі обурює існування інституту внутрішніх паспортів в Україні. Для мене кожна людина народжена вільною в абсолюті, тому всі соціальні зобов'язання людина може брати на себе тільки добровільно.
При наданні домінанти особи над соціумом, я проте не є прихильником абсолютизації індивідуалізму як такого чогось надпанівного, типу надлюдини або щось подібне. Для мене поняття «свобода» – це в першу чергу відповідальність: я сам вільно вирішую все і сам за все сповна відповідаю. Отже я є прихильником правдивого анархізму, який чомусь вважають як принцип вседозволеності, сферою беззаконності і хаосу, тоді як реальний анархізм є насправді системою самообмеження, самоконтролю і виняткової виваженості у вчинках. Чому? А тому що довкола тебе такі самі анархісти, які не попустять непорядку щодо них.
На моє тверде переконання кожна людина є від народження анархістом, тому що сама обирає собі життєвий шлях не зважаючи на всі соціальні обставини свого народження і буття. Остаточний вибір власної життєвої долі у 99 % випадків залежить від кожної людини поокремо, що і є анархізмом по-суті, навіть якщо і не вживати цього терміну. Справа не в слові – у змісті, якою є «захищена свобода особи». Про це можна розповісти в деталях, але не тепер.

6. Я не визнаю обов'язкової політизації особи, через що мене часто звинувачують в пропаганді соціального інфантилізму. Нічого подібного, а все до навпаки: кожна людина має свої притаманні тільки їй природні задатки, отже вона буде щасливою в житті тільки тоді, коли вдало знайде своє місце в суспільстві для повної самореалізації своїх здібностей. Якщо людина робить якусь справу, яку любить і віддається їй сповна, то чому ми повинні її примушувати до вирішення ще якихось соціальних функцій, яких людина не розуміє і не хоче розуміти? Хтось добрий столяр, а хтось всього себе посвятив науці, інший – музиці, ще інший – бізнесу, або хтось діє із захопленням вчителем, лікарем, хліборобом тощо і всі разом дружно працюють на спільний добробут, не переймаючись надто політикою в країні та світовими проблемами – що в тому поганого? Водночас хтось з людей цікавиться громадськими проблемами, стає політиком – так і має бути.
Давно відомо, що найбільше бід йде від некомпетентності, коли лікують Заячківські, законотворять Лозинські, судять Зваричи, вчать Табачникови, співають Поплавські, керують Черновецькі тощо, які стають вагомими завдяки щоденному «мудрому державотворенню» інтелектуально обмеженого люмпен-електорату. Де не поглянь – кожен керує державою і хоч зараз готовий замінити собою президента чи якогось іншого високого начальника, тоді як реально розумний фахівець будь-якої справи знає, що в своїй роботі він майстер, а для іншої – варто знайти відповідного фахівця, а не братись самому партачити. Власне розуміння цього я і добиваюсь: політична діяльність теж є фахом! А для виборця за основне важить правильно визначити і обрати такого якісного фахівця! І свідомо передати йому частку своїх соціальних повноважень на громадське управління. Всезагальна участь кожного в управлінні державою схоже на автобус, де всі пасажири вчепились за кермо і керують... Ну і чи далеко так заїдуть, – як гадаєте?
До речі, то є цікава аналогія з автобусом, де охлократію я вже показав – всі керманичі, тому ніхто не знає толком куди вони їдуть і приїдуть. Тиранія-авторитаризм, це коли тільки водій знає, куди він їде, а пасажирів занадто вимогливих просто викидає на узбіччя з автобуса, щоб не заважали. Ну а демократія, це коли пасажири самі обирають водія і маршрут, а тоді в процесі поїздки ще пильнують чи нормально поводиться водій і чи правильно вони їдуть. Я – за демократію, яка нічого спільного не має з комуністично-соціалістичною охлократією, коли держава – це всі ми отже і я наче біля її керма, але одночасно я – повне ніхто, як і переважна більшість з ми. Реальна ж влада є втаєтамничено узурпована малою кількісттю людей і це не правильно.

7. Я категоричний противник економічної експлуатації людини іншою людиною. Тому я однозначно проти капіталістичного ладу в економіці, але і не прихильник соціалізму, коли під виглядом держави експлуататором фактично стає теж людина, але не капіталіст-власник, а чиновник-бюрократ.
Економіка має забезпечувати добробут всіх людей, а не вибірково хто найпрудкіший – той і багач, а інші – в злиднях. Маю тверде переконання, що в нормальній економічній системі не повинно бути ні надбагатих людей, ні бідних. Праця має не вимучувати і не знищувати людей, а надавати їм задоволення і забезпечувати добробут.
Не повинно бути всезагальної повинності працювати – у тому немає потреби при сучасній високотехнологічній модернізації виробництва, а головне, щоб «хто не працює – той їсть, а хто працює – має стократ більше». Важливо розуміти саму головну тезу, що економіка існує для людей, а не люди існують для економіки. Так само і держава в цілому – існує для людей, а не навпаки. Людям повинно надаватись чим більший вибір місця праці у належних умовах за достатню винагороду – ось головне завдання економіки, а за тим – і держави.

8. Я категорично проти солідарних державних систем освіти, медицини та пенсійного забезпечення – нехай кожен має те, на що заслужив (заробив). Інше питання, що має бути створена розгалужена система страхування, соціального кредитування і громадської взаємопомочі, але я категорично проти державного регулювання соціального забезпечення і допомоги, що об'єктивно завжди перероджується у корупцію та інші зловживання чиновництва, як головного розподільника цих соціальних ресурсів.
Нехай мої рахунки за освіту, медицину та пенсію будуть суто моїми! А в разі економії або передчасної моєї смерті – це будуть додаткові кошти моїм ближнім у спадок, а не у солідарне державне «спільне корито» для всіх, як то є зараз, на користь переважно чиновницьких паразитів, як найнаближених до того «державного корита».

9. Я також категорично проти сучасної несправедливості щодо людей праці – виробничників на противагу різноманітним прошаркам паразитів, якими вважаю у першу чергу чиновників всіх рівнів і рангів, всіх силовиків, професійних спортсменів і митців. Я розумію, що все є праця, але праця – праці різниться. Коли людина на тракторі засіває чи обробляє поле – це одне, а коли людина гарно копає на полі м'яча – це зовсім інше. І мене обурює, чому той, хто по своїй суті займається дурнею як копати м'яча – отримує за те шалені гроші, а працююча людина в полі копає землю, але отримує навпаки вкрай мізерні гроші за вкрай цінну і реально потрібну працю. Не треба мені пояснювати важливу місію силовиків або держслужбовців, як і унікальність хисту спортсмена чи митця – сам з таких і все знаю. Та як кажуть: з голого по нитці – багатому ще один костюм.
Однозначно, що все з того, наскільки недоплачують отим всім виробничникам нижньої ланки, що безпосередньо творять матеріальний продукт та суспільний добробут, потім стократно переплачують різним чинушам, силовикам або фіглярам за їх розважальну унікальність. Це все не є правильно! Простий робітник має одержувати максимальний рівень своєї долевої участі у прибутку від загального виробничого процесу! Виробники є головним, а не посередники! При всій моїй повазі до інтелекту людей бізнесу я переконаний, що мистецтво привласнювати чужі гроші варто обмежувати мистецтвом мати совість.
Наголошую ще раз на глибинній різниці праці виробничників і різноманітних прошарків суспільних паразитів, бо останні зачасту значно перевищують власну значимість для суспільства. Наприклад, якби ключі мали свідомість, то вважали б себе найголовнішими, бо без них ніщо б не запрацювало чи не відкрилось. Що вже казати про самозакохану пихатість замка! Захоче і допустить, а не схоче – гаплик вашим бажанням. Подібно так себе несуть чиновники та службовці-силовики, тоді як насправді і без вас все чудово спрацює, а просто соціальна деструкція у вигляді злочинності обумовлює потребу в замках та ключах. І не треба пояснювати, яке озлоблення викликають в користувачів неякісні замки та ключі...

10. Нарешті на закінчення, я категорично проти екологічного самознищення людства. Сучасна дика вакханалія видобутку та використання всіх природніх ресурсів в ім'я технократичного прогресу, який явно веде до гуманітарного регресу та виродження людства, – це мене хвилює надзвичайно, чого не помічаю за світовою правлячою елітою. Ось де головна криза! На часі важить не стільки майбутнє світової економіки, як питання: чи буде взагалі оте майбутнє?! І для кого воно буде? Особливо катастрофічний стан у колишніх зачинателів та лідерів цього дійства світового прогресу та індустріалізації – білої раси, яка жахаючим темпом наближається до повного вимирання й асиміляції. Хоча при таких темпах нищення земної екосфери інші раси людства теж довго в живих не полишаться, а техногенні катастрофи як і природні катаклізми, викликанні діяльністю людини, будуть ставати дедалі глобальнішими і жахливішими. Невже хтось думає, що за викачані з надр землі нафту і газ земля не поплатиться просіданням грунтів і відповідними землетрусами? Невже хтось думає, що можна безкінечно смердіти в атмосферу мільярдами авто – і буде чим дихати йому і його рідним? На превеликий жаль, але кожен вважає, що саме йому можна обгажувати світ, бо йому треба якось прожити добре ще і ще, не заглядаючи дочасно у наближення Смерті лице, а вона вже за плечима кожного з нас всміхається задоволено...
Тому й кажу в завершення: людонькі, милі мої, – схаменіться! Як себе не шкода – дітей своїх пошкодуйте! Залишіть їм де жити і чим дихати.

Отже вийшло «10 тез-заповідей від Богдана», якими я висловив стисло свій світогляд, хоча і не весь, бо залишив осторонь теми духовні та інтимні – не персонально свої, а в глобальнішому масштабі. Я вирішив зосередити увагу на матеріальному, об'єктивному предметі сучасної ситуації буття, що можна чітко й однозначно окреслити, тоді як про суб'єктивне можна і треба говорити розлого, щоб якось максимально точніше роз'яснити зміст різних психічних категорій як любов, щастя, честь, віра, добро, благородство тощо.
Сподіваюсь, що коли я писатиму інші матеріали, то зацікавлені в них читачі будуть заглядати до цього «Декалогу від Богдана», а там – будемо бачити, що вийде і як вийде. Єдине, що можу наперед пообіцяти: щирість в усьому, що пишу і думаю. А для чого і від кого маю критись?
Богдан Гордасевич
15 лютого 2012 р.
 
ТАЄМНИЦІ ЖИТТЯ

Раджу… А якщо щиро: не раджу! Не раджу задумуватись над питаннями, які не мають відповіді – тільки нерви псувати. Проте я задумався і повністю загруз у навіть не розв’язанні таємниць життя, а простого тезового переліку цих глобальних таємниць. Якщо не вірите – спробуйте самі. Я далі наводжу той результат моїх роздумів стосовно теми життя людей на планеті Земля, який отримав.

1. Нам не дано знати, для чого існує весь цей Світ.

Питання просте: навіщо ми є? і цей світ? Який сенс, зміст, ціль тощо?
Тут надважливим є пізнати, як реально виник цей Світ, бо тоді стає можливим пояснити і питання Змісту і Цілі існування Світу загалом. З того – зміст існування Людства і кожної людини по окремо.
Як на мене, то спроба відповіді по цій темі є основою всіх світових релігій і філософій, але їх значна кількість якраз і вказує на відсутність однозначної відповіді. Не маючи можливості пізнати істину як таку, люди творять різні більш-менш вірогідні версії які апріорі проголошують відповіддю на це питання, хоча відпочатку ясно, що людству не дано цього осягнути: бо не може мала складова частина пізнати Все. Вже ясно, що обшир світобудови з його безкінечними мікро– та макрокосмосом настільки метаглобальні, що людству це неможливо пізнати і осягнути. Щось частково – так, але не все в повному об’ємі Світобудови як такої.
Сучасні наукові надбання тільки підтверджують, що сфера невідомого на порядок в безкінечність більша за наші теперішні знання, які ми, до речі, теж толком не можемо охопити, використати і усвідомити. Тотальна спеціалізація роз’єднує людство на окремі групки спеців, але наразі відсутнє універсальне опрацювання і поєднання досягнень в різних наукових сферах як таке для осмислення взаємозв’язку та ідейного змісту того, що ми вже знаємо.

2. В чому різниця живого і не живого?

Як пояснити, що фактично однаковий за всіма параметрами об’єкт є живим організмом, а за пару хвилин перетворюється в просто набір речової маси по суті без жодних змін. Для себе люди віднайшли пояснення у вигляді «душі», хоча ясно, що кожна жива частинка включно до клітини має якусь аналогічну психічну субстанцію, яка робить її живою і відрізняє від неживої речовини.
Що це є? Ми не знаємо.

3. Що таке почуття кохання (тобто: любов) і для чого?

Антропологи до цього часу в питанні еволюції людства не можуть розібратись, як відбувались шлюбно-родові стосунки у первісних людей, хоча навіть побіжний погляд на сучасні відносини чоловіків і жінок досить показові: більшість хоче побільше. Інтимна вірність чоловіка і жінки впродовж цілого життя фактично не існує – настільки це унікальне явище. Також для продовження популяції людей почуття кохання між партнерами абсолютно не потрібне, а цілком достатньо фізичного збудження.
Тоді чому, спитатись, існує у кожної людини це фатальне бажання Любові.
Чому людина закохується?
Звідки це почуття і бажання вкорінилося в людині і то з такою праглибиною? Бо фактично без кохання життя людини втрачає сенс задоволення від життя, тобто жити без кохання можна, але навіщо? Хіба то життя: працювати, їсти, спати, фізичний секс – і так впродовж цілого життя. Начебто і непогано життя прожив – а згадати нічого. Такого гарного, потрясаючого, щасливого моменту в житті неможливо пригадати, якщо в ньому не було кохання. Маю на увазі основну масу людства, а не якість окремі винятки, бо тема кохання тому і популярна в мистецтві, що вона є темою мас чи не найголовнішою з усіх.

4. Свідоме вбивство людини людиною та війни.

Так виходить, що людина як вид вижила тому, що для неї нема нічого неможливого з усього можливого. Включно до вбивства іншої людини і навіть самогубства, тобто подолання найголовнішого інстинкту кожної тварини до виживання.
Людина – дивовижна потвора, а явище соціального організованого масового вбивства людьми одне одного, яким є війна, взагалі переводить людей у щось таке, чому я не знаходжу назви як поняття. Причому, якщо відверто, то війна є найголовним чинником прогресу людства як такого, бо завдяки вдосконаленню зброї і технологій її виробництва переважно і відбувався прогрес людства від первісних часів включно до сучасності.
Чи сприяють війни самоочищенню людського виду від слабших одиниць і формуванню більш витривалої і сильної популяції – не знаю, але знаю, що сучасна популяція людства нестримно деградує, особливо активно вироджується біла раса.
Думаю, що війна як явище є своєрідним відкритим запальним процесом хвороби суспільства. Для мене війна є соціальним безумством., але чи може існувати наш світ без явища війни – не знаю.

5. Наркозалежність еволюції людства.

Питання: чи стала людина людиною, якби не вживала наркотичні речовини, а особливо – алкалоїди, теж лежить в площині малоз’ясованих тем. Археологічні та антропологічні дослідження вказують про давню плідну «співдружність» людей з алкогольними напоями, що не могло не вплинути на процес еволюції людини як виду, а також на становлення людської цивілізації як такої. Паралельно вживали й інші види наркотиків, але вони не мали такої масовості, як алкогольні. Тільки в останні віки набрало світової масовості також паління і нікотинна залежність.
А сучасна фармакологічна еволюція і революція наркотичних речовин масового вжитку взагалі ставить нас перед дилемою: «до чого ми йдемо і прийдемо за таких темпів наркозалежності людства?»

Отже я навів 5 глобальних таємниць життя і нашого буття, які не мають досконалих пояснень. Таких, щоб в них можна було повірити і перевірити як істини, бо гіпотези та різні теорії не є доказом як таким – то тільки здогадки.

Нижче, як зайшла розмова, я перечислю ще різні аномальні диковинки людства, що теж певним чином є глобальними, але все ж таки вторинними, хоча хто зна?

Нещодавно моя донька прочитала мені статтю англійських вчених, які чітко доводять за антропологічними даними про зворотньо-пропорційний зв’язок об’ємів людського шлунку і мозку: зменшення об’єму шлунку співпадало зі збільшення об’єму мозку первісної людини! Тобто до навпаки: збільшення об’єму мозку відзначилось на зменшенні шлунку людини. Причина? Кулінарія! Так! Їжа є основою для виживання, але первісні люди набивали свої шлунки малоенергетичними і проблемними для тралення харчами переважно рослинного характеру. Такої їжі потрібно було багато, тому і шлунки у людей були великими і навіть дещо заважали у пересуванні. Застосування вогню і приготування на ньому їжі значно покращувало процес харчування для людини як енергетично через збільшення вживання м’яса, так і для травлення в цілому, що сприяло зменшенню шлунку, але водночас і значно збільшувало потребу в роботі мозку в його інтелектуальному опрацюванні механізму кулінарії: як готувати те чи інше, зберігати, регулярно повторювати процес, тобто фіксувати рецепти. Звичайно, що важливими були для розумового зросту людей також і процеси ускладнення методів полювання за дичиною, чи вирощування рослин, але без їх досконалого кулінарного застосування в тому б просто не було потреби. Як і в покращенні різних побутових знарядь, тобто камінного реманенту по обробці здобичі. Звідси, напевно, походить різниця розумових пріоритетів у жінки: переважно раціонального і прагматичного, та у чоловіка з схильністю до суб’єктивних абстракцій і ризику.

Засвоєння людьми застосування вогню також є одною з найбільших загадок, які не мають чіткого пояснення. Це куди важче уявити і пояснити, аніж сучасне опанування людством технологій використання ядерної енергії, хоча можливо через 100 років люди теж будуть дивуватись і не розуміти, як це нам вдалось зробити при такому архаїчно-вбогому технічному рівні.
Не знаємо також, як виникла мова, тобто коли люди навчились говорити між собою. Наскільки я знаю, ще не знайдено жодного найдавнішого і найвідсталого племені аборигенів, які б не мали мови для спілкування поміж собою. Але ж якось люди навчились використовувати свій фізичний апарат для їди і дихання ще й для інформаційного обміну через сполучення різних звуків, які виникають при виході повітря з легенів і їх проходженні через горло і носоглотку людини.
Власне я маю припущення, що таке явище, як музика, що є цілком алогічним і непотрібним людям для виживання, має свої генетичні корені в первісному спілкуванні наших пращурів переважно одними голосними звуками, своєрідним ревом-співом. Можливо, що любов до співів є також наслідком цього процесу становлення мови. Хоч все одно важко пояснити причину відчуття людиною музичного ритму і зверхприродне бажання танцювати, тобто рухатись тілом за звуковими тактами. Для чого це і звідки? Неясно, але спів і танці існують споконвік і не збираються щезати.

Нарешті останніми за появою у людей, але першими за значенням, постають питання етики та естетики, тобто виникнення у людства понять моралі як суті існування соціуму гуманоїдів, тобто людей, а також розуміння краси, яке взагалі дивне і малофункціональне з точки зору потреб виживання.
Як сталось, що люди перестали жити етикою зграї де слабші гинуть, а почали допомагати одне одному в обставинах хвороби чи каліцтва – це також одна з загадок життя. Але наявність моралі – це власне і є те, що робить людину – Людиною, а її відсутність – страшною твариною. Зміст моралі полягає у розумінні понять Добра і Зла, в їх свідомому розрізненні. Не даремно в Біблії це вказано як головну ваду-провину для людини, що заважає їй бути постійно щасливою, як то має бути в Раю, але водночас це знання дорівнює людину Богам, яких відрізняє тільки безсмертність. Дивно, що у кожної нормальної людини є якесь внутрішнє бажання творити добро, а водночас життя змушує для виживання робити зло, щоб захистити себе і мати певний прожиток. Людина від народження і до смерті живе за рахунок поглинання чужих життів як рослин і тварин, так і за рахунок людей, але вже без прямого поглинання їх плоті, а фізично-психічного обкрадання (експлуатації). І, на жаль, іншого не дано: людина виживає і процвітає за рахунок зла, але щоб залишитись нормальною людиною – прагне добра в світі.
Стосовно розуміння теми краси – то для мене це повна загадка, якої я абсолютно не розумію! Чому людина щось вважає красивим і це красиве доставляє людині насолоду, якісь приємні враження просто так, без конкретних фізичних впливів на організм людини – це я не можу пояснити, хоч і чимало раз відчував приємні враження від чогось для мене красивого. Як і для чого в людини виникло розуміння краси – ще менше пояснень від її музичних збочень.

Єдине, що хочу дещо не погодитись з тезою, що «людину створила праця», бо я вважаю, що людину як таку створило дозвілля, яке надала йому продуктивна праця. Перевиробництво продуктів одними людьми дозволило займатись різними ремеслами фахово іншим, а ще інші взагалі нічого вже не робили матеріального, а тільки думали про якісь вищі суб’єктивні матерії в якості релігійних служак чи митців тощо. Тільки наявність дозвілля у людей творить той соціальний феномен, який ми називаємо узагальнено Культурою.
Ми живемо і працюємо заради заробітку на своє гарне комфортне дозвілля, а не живемо заради роботи чи соціуму. Робота може приносити задоволення або ні, а ось життя в цілому має бути кожній людині в задоволення, бо інакше нащо воно здалось? І цю компенсацію задоволення надає переважно години дозвілля людини.
Тож праця творить людину розумною, а дозвілля наповнює її духовність. Що важливіше? Питання не коректне, подібно дошукуватись, який полюс електрозарядів ліпший: «плюс» чи «мінус»? Ясно, що одне без одного просто не існує.
І остання найбільша загадка життя для мене – це майбутнє людства.
Сучасні глобальні світові процеси набрали таких величин, що людство перетворюється на одну велику суміш з мешканців урбанізованого мегаполісу, які живуть-виживають і з того тішаться. Живемо, щоби жити! А для чого – хіба це важливо? Головне, щоб було з ким жити і для кого, а що лишиться після – яка різниця. Однаково для всіх: тіло в землю, а душа – на небо, тобто в невідомість, як і личить невідомій субстанції.
Всі існуючі соціальні теорії та їх впровадження зазнали краху, а чогось нового розумнішого – наразі не з’явилось. Тому і добре, що більшість люду не морочить собі голови проблемами «таємниць життя», а живе і радіє з того, або не радіє, але живе.
Як сказав поет Жорж Дикий: «Ми йдемо в нікуди як в куди!». Правильно: кудись обов’язково зайдемо! Може в тому і є інтерес життя – в незнанні майбутнього? Не знаю, але вірю в щось позитивне. Отож: щасливої дороги вам, люди.

Богдан Гордасевич
п'ятниця, 21 травня 2010 р.
Львів-Рясне

Розум – що це?

Не вносив поняття «розуму» до таємниць життя, тому що на мою думку Розум є не стільки таємниця – скільки проблема.
Не є великим відкриттям визнання, що людина не є виключно носієм розуму в світі і на Землі. Просто людський розум має свої цікаві особливості, які зосередив вислів «Пізнай самого себе і ти пізнаєш світ». Процес гарний в декларації і фактично неможливий в дійсності. Жодній людині не дано пізнати всю реальну вартість свого розуму і особи. Людина може тільки вважати, що так є: Я розумний, тому що Я – розумний. Все. Які ще потрібні докази? Ще гірше з розумом світовим – як його пізнати?
Мої особисті спроби пізнати хоч трошки що собою являє «розум» як загальнолюдська сущність завершились висновком, що люди є просто якимось з багатьох мікроваріантів-сублімацій всесвітнього процесу невідомого значення і призначення. Сублімацією не найкращого змісту, хоча і не найгіршого. А я б назвав її скоріше: цікавою.
Отож якщо комусь цікаво, що таке розум як особиста і загальнолюдська світова реальність – прошу надсилати коментарі і матеріали.
Я вважаю: якщо людство хоче кудись там рухатись – воно має робити це хоч більш-менш розумно! Зокрема це стосується і України!

Записи анархіста 21 ст. від 28.06.19 р. Свято чи ні?

28 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 28.06.19 р. 
Свято чи ні?

28 червня в Державі Україна офіційне свято День Конституції України, але святкують його настільки умовно, що фактично тільки державні інституції й не працюють, а всі інші на цей вихідний не зважають і працюють в поті чола свого, зокрема у моєму під'їзді якраз встановлювали якийсь пристрій, тому довбли і ричали різними інструментами вище усілякої міри. Яскравий приклад ставлення до свята День Конституції України, що насправді не святкують і навіть зневажають. Саме виходячи з таких реалій життя я стверджую, що насправді у нас в Україні панує стан анархії, а не якогось чіткого законодавства і відповідного йому соціального устрою і правопорядку.
Насправді у нас ніхто толком не знає що в Україні за устрій і які закони в ній діють, бо навіть Конституційний Суд України своїм рішенням щодо законності Указу Президента України про розпуск Верховної Ради України і оголошення позачергових виборів довів, що немає у нас законів, а тому нехай сам народ вирішує що і як має бути,  а КСУ цього зробити не спроможний. На тому і вся чергова казочка. Слава анархізму в Україні!
Досить доречно почув дискусію і кпини одного політолога, що оповідав наступне: -Згідно нещодавньому соціологічному опитуванню за зміни Конституції України виступає коло 68 %, тоді як інші проти або не визначились, а читало сам текст Конституції всього 11 % від числа опитаних! І це що називається наша «класика жанру: - Живаго не читав, але осуджую»! Про що далі говорити? Справжнього анархіста від просто неука різнить те, що він сам собі Конституція, але при тому він знає що це таке ґрунтовно! Свідомий анархізм і несвідомий анархізм, що якраз домінує в сучасній Україні – це як Небо і Земля різняться! І немає кому пояснити чому, бо хто зрозуміє? Немає таких.
Отож я просто даю нижче посилання на офіційний текст діючої Конституції України та деякі історичні довідки, де абсолютно не згадано правдивого творця нової Конституції України 1996-го року, а маю я на увазі Вадима Гетьмана. Саме цей Чоловік був тою значною рушійною силою, що підготувала весь законопроект, який тому і змогли прийняти за одну ніч, бо був ідеально готовий, а тільки кляті комуняки довго не годилися з державною українською мовою, гербом і гімном, отож і блокували прийняття, допоки не напаскудили в тих статтях, як їм і притаманно. Аж тоді проголосували за прийняття Конституції України. Хто мені не повірить – нехай перевірить. Точно розумнішим стане і ближчим до анархізму, чого я і добиваюся.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)



https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/print

Конституція України

Як приймалася Конституція України - Гетьман В. П.

ЗМІ оприлюднили цікаві факти про Конституцію України
28.06.2019 11:03

Конституція України була прийнята Верховною Радою о 9:20 ранку 28 червня 1996 року. Депутати весь день і всю ніч працювали над проектом, залишаючись в сесійному залі без перерв.
До Дня Конституції сайт "Львів-місто натхнення" підібрав 11 цікавих фактів про Основний закон.
“За” ухвалення Основного закону проголосували 315 народних депутатів з 300 необхідних.

Конституція України 1996 року стала першою загальновизнаною у всьому світі Конституцією незалежної української держави. Вона визначає основи суспільного і державного ладу, права і свободи людини і громадянина, порядок організації і функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Факти про Конституцію України:

1) Процес підготовки Конституції України затягнувся на шість років – з 1990 по 1996 рік. Прийняття документа гальмувалося протистояннями між президентом України та парламентом на фоні тривалої соціально-економічної кризи в країні.

2) Протягом 1990-1996 рр. було запропоновано 15 проектів Конституції України – від Конституційної комісії, політичних партій, науковців. Зокрема, комуністи пропонували зберегти назву УРСР, відновити радянську форму правління, обмежити права президента і увійти в новий Союз. А Крим міг би втратити статус автономії, якби була прийнята редакція Конгресу українських націоналістів.

3) Найбільш гострі дискусії точилися навколо питань розподілу повноважень між гілками влади, державної символіки, приватної власності, статусу Республіки Крим та російської мови.

4) За півроку до прийняття документа в російській газеті “Независимая газета” вийшов матеріал під назвою “Україна може отримати дуже хорошу Конституцію”, в якому московські експерти дуже позитивно відгукнулися про документ.

5) Активний період роботи над документом зайняв три місяці. У березні 1996 року проект документа був винесений на обговорення Конституційної комісії і рекомендований до розгляду Верховною радою. 2 квітня проект Конституції внесли до порядку денного засідань, а після двох місяців доопрацювання проект прийняли в першому читанні. При підготовці до другого читання в документ внесли близько шести тисяч поправок.

6) Засідання Верховної ради, на якому розглядався проєкт Основного Закону тривало цілу добу. 27 червня 1996 року парламент вирішив розглядати проект на одному засіданні без перерв. У результаті бурхливих дискусій за підсумками безперервної 24-годинної роботи депутатам вдалося узгодити всі положення документа. Голосування проводилося по кожній статті окремо і цілими розділами. Голосування за Конституцію України в цілому відбулося о 9:20 ранку 28 червня 1996 року.

7) “Є Конституція!”, – такі були перші слова голови Верховної ради Олександра Мороза після прийняття Конституції 315 голосами.

8) 21 червня 1996 року було прийнято доповнення Мороза про виключне право народу визначати і змінювати конституційний лад і про те, що це право не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

9) Конституція України могла бути не прийнята 28 червня, бо напередодні історичного засідання парламенту Президент України видав указ про проведення всеукраїнського референдуму 25 вересня 1996 року про прийняття нової Конституції України. Однак після ухвалення Конституції цей указ був скасований.

10) Президент України Леонід Кучма не був присутній на доленосному засіданні парламенту, однак за кілька хвилин до остаточного прийняття депутатами Конституції прийшов до сесійної зали. Кучма у своєму короткому виступі назвав прийняття Конституції історичною подією.

11) Міжнародне співтовариство привітало ухвалення Конституції України, назвавши її однією з найдемократичніших у світі.


Згадуємо основні віхи процесу ухвалення Конституції та найголовніших конституційних змін
Кожен рік напередодні 28 червня українські журналісти пишуть і говорять про Конституцію. Можливо, людино-години ефіру телевізійників та рядкооб’єм пишучих хоч колись допоможуть сформувати й в істеблішменту, й у суспільства відчуття святості Основного Закону. Як ми його не змінювали б, не перезавантажували, Конституція – одна з цеглин фундаменту держави.

Кожен рік цього дня чиновники та депутати попередніх скликань піднімають келих вина на честь події 23-річної давнини, за ухвалення Конституції, навряд чи оголошуючи наступний тост за неухильність слідування Основному закону. На жаль.

Ми вирішили нагадати основні віхи процесу ухвалення Конституції та найголовніших конституційних змін.

ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ

Одного весняного ранку 1995 року в редакцію «Київських відомостей» завітав нардеп Сергій Головатий.

- Я маю сенсацію, – оголосив він, – пропоную укласти Конституційний договір між гілками влади та суспільством.

Україна тоді, вже на п’ятому році Незалежності, користувалася конституцію УРСР. Ухваленню нової Конституції заважав постійний та класичний конфлікт між президентом, прем’єр-міністром, Верховною Радою та неспокійним громадянським суспільством. Конституційний договір між ними мав розв`язати проблему.

Жодної хвилини, не вагаючись, журналісти на першу полосу винесли інтерв’ю з Головатим, де покроково розбирався проект пропонованого ним договору.

Можна сказати, що з цього почався Конституційний процес.

Конституційний договір був документом, у якому містилася дата розробки й прийняття Конституції України. Пізніше учасники процесу казали, що цей період для парламенту – це постійні розмірковування: чи відбудеться Україна як держава? Це був важкий і з багатьма випробуваннями шлях до Конституції України.

 Восени 1995 року до Верховної Ради було подано перший проект Конституції. Тоді в парламенті не налічувалося навіть сотні парламентарів, які дотримувалися національно-демократичних поглядів – більша частина Ради мізками ще були у Радянському Союзі. Але це була блискуча та непохитна у поглядах сотня: Чорновол (покійний), Юхновський, Лук’яненко (покійний), Горинь, Головатий, Буткевич, Поровський, Пронюк, Ємець, Сирота, Плющ (два останніх теж покійні).

Україна багато разів демонструвала, що її розвиток визначає креативна меншість. Але вперше це так успішно трапилося під час процесу набуття Незалежності. Цікаво, що більшість цих людей із сотні націонал-демократів, які закладали основи української України під час Конституційної ночі (Основний закон розглядали навіть уночі), жодного разу не покинули зали, навіть для ковтка води та перепочинку…

Конституційна ніч із 27 на 28 червня 1996 року була ніччю їхнього тріумфу. Хоча самі вони вважають її швидше ніччю компромісів. Коли, створюючи паспорт держави, одним чимось жертвували, щоб зберегти щось інше – більш принципове. Питання єдиної державної мови, символіки, власності – все ставало предметом торгу, жорстко дискутувалося, голосувалося в пакеті. Щоб «протягнути» в проект символіку, наприклад, йшли на поступки по лінії організації влади, із питаннями Криму і призначення прем'єр-міністра України.

Ну, ви пам’ятаєте ці битви не за слова, а за слова-сенси. Як правильно вживати – «український народ» чи «народ України», чи прибирати з присяги нардепа слова, що «депутати виконують свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників». Ну, а федеративний устрій та другу державну нацдеми видирали з проекту «із кров’ю». Одним словом – так була прийнята Конституція України, яка закріпила незалежність і суверенітет. І це, безумовно, заслуга й парламенту, і тодішнього президента. Тоді, 1996 року, ухвалення основного закону незалежної України відбулося в повній відповідності до положень Конституції УРСР 1978 року.

ПОЛІТРЕФОРМА МЕДВЕДЧУКА-МОРОЗА: МАЙДАННІ ЗМІНИ КОНСТИТУЦІЇ

2004 року відбулася Помаранчева революція, коли ухвалили конституційні зміни, які готували Медведчук, Симоненко, Мороз.

Закон про внесення змін до Конституції (про політичну реформу) передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, продовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років.

На мій погляд, політреформу, ухвалену як умову мирного відходу від влади Кучми, не можна ані критикувати, ані ідеалізувати. Кожен з її ініціаторів мріяв тут про своє. Мороз – про посилення парламентаризму, він завжди був апологетом парламентської республіки, Медведчук категорично не хотів залишати президентом Ющенка з повноваженнями Кучми.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД, ЯКИЙ ЗМІНИВ КОНСТИТУЦІЮ ОДНИМ РІШЕННЯМ

30 вересня 2010 року, після перемоги на виборах президента Віктора Януковича Конституційний Суд України скасував дію конституційних реформ, що були ухвалені в 2004 році.

Тоді автор цих рядків була присутня у ложі преси Конституційного суду та на брифінгу Олени Лукаш. Вже тоді юридичне оформлення антиконституційного перевороту супроводжувала обстановка ненависті між медіакорпусом, суддями та чиновниками президента. Тоді здалося добрим знаком те, що Олена Лукаш, яка давала брифінг про правильність рішення, раптом мало не впала, зашпортавшись об сумку.

Рішення Конституційного Суду 2010 року було використане для того, щоб почати жити тим режимом, який очолив Янукович, за Конституцією 1996 року.

Відбувся фактично антиконституційний переворот, внаслідок чого президент Янукович привласнив собі право на формування уряду. Партії не змогли ефективно протидіяти вказаному рішенню Конституційного Суду, оскільки в ті часи в Україні активно розгорталися політичні репресії. В принципі, творці перевороту самі віддали Януковичу в руки контроль над урядом, виконавчою вертикаллю, силовиками та й інформаційним простором.

НАЗАД ВІД ЯНУКОВИЧА: І ЗНОВУ ЧОТИРИ ДВІЙКИ

2014 рік, країна опинилася у вирі революційних подій, фактично без президента.

21 лютого 2014 року Верховна Рада України без рішення профільного комітету і без висновку Конституційного Суду прийняла закон № 742-VII «Про відновлення дії окремих положень Конституції України».

Наступного дня, враховуючи, що Закон про відновлення дії окремих положень Конституції України не був підписаний президентом, через те, що той самоусунувся, парламент ухвалив постанову «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС ПІСЛЯ ЕВРОМАЙДАНУ

В останні роки було ухвалено два важливих конституційних закони.

2 червня 2016-го парламент приймає конституційний закони, які запустили судову реформу.


7 лютого 2019 року Верховна Рада приймає закон "Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)", ініційований президентом.

І що цікаво, якщо після 1996 року Україні всі дорікали браком легітимності щодо всіх наступних змін до Конституції («Ви весь час вносили зміни під тиском обставин із порушенням процедури» – традиційна фраза і для європейських, і для вітчизняних експертів), то два останніх закони були прийняті бездоганно. Будемо сподіватися, що чесність прийняття стане першою ознакою їхнього дотримання.

ЗМІНЮВАТИ ЧИ НІ?

Характерною ознакою нашого політичного часу є прагнення постійно оновлювати, перезавантажувати, перезапускати Конституцію. Логіка вищого політичного класу: мовляв, ми так погано живемо в країні, бо у нас недосконала система влади.

Це так прийнято – у власних негараздах звинувачувати закон. Це стійкий міф пострадянської країни. Молоді журналісти люблять повторювати це за політиками, особливо за президентами, які на зорі своєї влади завжди мріють про сильну президентську модель, а під кінець – про парламентську. У різні роки ми ставили запитання про доцільність повного нового тексту Конституції всім батькам Основного закону. І їхні думки, сказані в різний час з різного приводу, з початку 2000-х по цей рік – співзвучні. Наведемо цитати авторів Конституції, практично всі з яких є безперервними учасниками конституційних груп (за винятком часів, коли країною керував Янукович). Ось що казали отці (без лапок) Конституції про доцільність прийняття нового Основного закону. 

З інтерв’ю з отцями Конституції різних років:

Михайло Сирота (нині покійний):

- Я був і залишаюся прихильником того, що будь-яка нова Конституція одразу ж упреться в жорстке протистояння на кшталт – друга державна мова, подвійне громадянство, федеративний устрій... Я це вже проходив, коли ми приймали Конституцію 1996 року. Тоді парламент був більш поміркований, більш спокійний – і то ми ледве-ледве знайшли межу компромісу. Усі розмови про прийняття нової Конституції мають два підґрунтя. Люди – малопрофесійні й не знають, про що говорять, і по-друге, мають ілюзію, що зможуть зробити Конституцію під себе.

Сергій Головатий:

- Я завжди це кажу, що не можна гудити текст (мається на увазі – Конституції – ред.). Справа не в тексті, хоча так само, якщо формули конституційно не досконалі, то тоді вони породжують і вади. Але не можна фетишизувати, не можна робити фетиш із норм самих. Бо норми, вони в принципі мертві, вони на папері. А щоб вони діяли, то це залежить від того, як їх запускає людина. Людина, яка на посаді Президента, депутата, уряду, інших. Тому оці всі речі й забезпечують дієвість Конституції – досконалість норми і відповідні до норми дії людини, посадової особи.

Іван Заєць:

- Я не прихильник нової редакції Конституції. Я вважаю, що потенціал цієї Конституції до кінця не вичерпаний. Питання – не в тому, що написано в цій Конституції. Є там якісь такі, будемо так казати, кострубатості й т.д. Але питання – в застосуванні цієї Конституції. Чи є у політичної еліти, в керівників нашої держави, політичних наших діячів бажання жити за Конституцією, чи його немає. Чи є той рівень культури, чи є та політична воля? Ось у чому питання.

По-друге. Потенціал цієї Конституції можна ще посилити, якщо прийняти конституційні закони. Тобто, дехто називає там п'ятдесят, дехто 47 конституційних законів, які треба ухвалити для того, щоб створити законодавчі механізми реалізації положень Конституції – ті чи інші.

…Чи є сьогодні у політичному істеблішменті розуміння того, що не можна врегулювати всі суспільні відносини на рівні Конституції. Слід мати традицію, звичаї, певну культуру. Чи є у наших політиків така риса, як прагнення, наприклад, шукати консенсус, іти назустріч суспільним запитам? От про що мова сьогодні. Тому ці всі, хто говорять сьогодні про те, що потрібна нова Конституція, що треба змінити форму державного правління, – це все люди, які хотіли б під себе написати цей документ. Вони не хочуть жити за Конституцією, вони хочуть, щоб Конституція була написана під їхнє розуміння.

Володимир Буткевич:

- Для чого міняти всю Конституцію, пробачте? Конституція – серце народу, вона не ганчірка на швабрі, яку можна зняти, викрутити – і знову почепити. Потрібні й можливі зміни, але подивіться, як вносилися останні правки: ми взяли тільки буквально фрагмент – і вставили в преамбулу (це важливо, бо преамбула – не передмова, це сваї, на котрих стоїть основний текст), далі вносили оці фрагменти в статті, не чіпаючи тіла Конституції. Тим більше, – міняючи основні засади, слід проводити референдум. І тому – якщо затівати цю всю історію, то це – розвал держави.

Лана Самохвалова, Київ

Глава ПЦУ Епіфаній порівняв Конституцію з Біблією



Глава Православної церкви України митрополит Епіфаній порівняв Конституцію з Біблією і закликав дотримуватися законів. Про це він повідомив на своїй сторінці в Facebook.


Дорогі брати і сестри! Вітаю Вас із Днем Конституції України. Ми як християни керуємося у житті законом Божим – Біблією, а як громадяни своєї країни дотримуємося основного закону держави – Конституції.

У її преамбулі йдеться про те, що Верховна Рада України ухвалила її від імені українського народу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом. Цю відповідальність за справедливість, рівність та розвиток незалежної демократичної держави несе кожний громадянин України, адже коли хтось не дотримується Божих заповідей, то руйнує свою душу, а якщо зневажає закони державні – шкодить власній країні.

У цей день я бажаю всім нам шанувати права та свободи, які надані нам Господом та гарантовані Конституцією. Творімо щасливе майбутнє у правовій державі разом, із Божою допомогою!

Конституція завинила, чи Україні пороблено?


Правду кажучи – сьогодні ніби й свято, та великої радості чомусь немає. Бо Конституція нібито гарантує мені практично всі "манни небесні", але ж....

Але ж жорстока життєва реальність каже прямо в очі те, що декларативні гарантії – то є не що інше як маніпуляційна чиновницька брехня!

Бо в нашій Конституції тільки на папері зафіксовані красиві конституційні гасла про найвищі людські цінності. Дуже гарні паперові гасла.
Але ж давно відомо, що навіть найбруднішу брехню можна вдягнути в гарні одежі… Що й зроблено в Україні!

Основоположні людські цінності – такі як честь, совість, порядність, мораль, право на працю та достойний рівень життя – в нашій державі, доведені до негідного стану. Правдивість, доброчесність та патріотизм – вважаються тяжкими недоліками. 
І навпаки – в шаленому фаворі знаходяться демагогічні манкурти та злодійкуваті шахраї всіх мастей.

В цих жадібних владоможців немає державницького розуму. Відкрито пропагується та вихваляється тільки їхнє вміння цинічно махлювати, продавати та продаватися, безжально грабувати та доводити до знищення українську націю.

Забронзовілі владні фарисеї, на найвищому рівні блокують хоч якісь спроби порядних людей робити реформацію держави та виведення її із вкрай тяжкої, практично катастрофічної політико-економічної ситуації.
Поки що, як зліва так із права - в державі панує чиновний саботаж і кругова порука корупціонерів та їх безкінечні спроби знищити нову, несистемну політичну фігуру...

Система відносин подібна до феодальної, бо практично відсутні як політична незалежність так і соціальна справедливість. Телевізійні канали та інформаційні сайти окуповані олігархами-манкуртами, тобто і право на свободу слова мають тільки вони........

зі… тож,що таке українська Конституція? Це реальне свято, чи чиновна театральна бутафорія?

28.06.19

У День Конституції, 28 червня, в окупованому рефами Донецьку



В окупованому РФ Донецьку під гімн України вивісили прапор
28 июня 2019 г. в 19:06



У День Конституції, 28 червня, в окупованому Росією Донецьку патріоти влаштували українську акцію. Над містом замайорів синьо-жовтий прапор, а в центрі лунав гімн України.

На опублікованих у мережі світлинах видно, що державний прапор вивісили на будівлі колишнього готелю "Україна" в самісінькому центрі Донецька.

Окрім того, з'явилося відео, яке демонструє, що поряд з вивішеним прапором лунає національний гімн України.

Про те, що відео актуальне, свідчить "республіканська" газета, датована вчорашнім днем, 27 червня.



Блогер Necro Mancer відзначає, що такими діями проукраїнські патріоти окупованого Донецька вітають з Днем Конституції.

https://kriminal.tv/news/v_okupovanomu_rf_donetsku_pid_gimn_ukrajini_vivisili_prapor_video.html


Записи анархіста 21 ст. від 20.06.19 р. КСУ і Філарет - нікчеми!

20 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 20.06.19 р.
КСУ і Філарет - нікчеми!



Непростий день видався 20 червня, де трагічні події  загибелі народного депутата Дмитра Тимчука зійшлися зі виясненням обставин жахливої загибелі 11-річної дівчинки Дарини Лук'яненко  на Одещині. Разом це показує небезпеку соціуму, в якому ми опинилися зараз і живемо або точніше: виживаємо. І скажу щиро, при всій повазі до Дмитра Тимчука, загибель безневинної дівчинки мене жахає набагато більше, бо так немає бути. Але, на жаль, - так є. І хто зна, коли припиниться?..
Звичайно, що важко обійти увагою дві абсолютно тотожні за своєю реальною нікчемністю події, як визнання Конституційним Судом України чинним Указ про розпуск Верховної Ради України Президента України Володимира Зеленського, а друга – це малозначиме зібрання, організоване колишнім самопроголошеним Патріархом Філаретом (Денисенком), як «Помісний Собор» та його заяву про відновлення Київського патріархату. Сповна аналогічні події за своєю нікчемністю. У кожного може бути своє ставлення до цих двох подій, а я заявляю про своє зневажливе ставлення до обох. І поясню, чому. 
Так, справді, в законодавстві України існують прогалини, де важко визнати чітко правознавчу норму, але саме КСУ, як найвищий судовий орган!- для того і створено, щоб ці прогалини заповнити своїм рішенням – це світова практика, а не я то тільки-но придумав. Голова ВРУ Андрій Парубій надав КСУ чіткі письмові докази, що коаліція фракцій з більшістю голосів від конституційної норми існувала від 2016 р. по травень 2019 р. коли фракція «Народного фронту» заявила про свій вихід з неї, але КСУ проігнорував ці докази і заявив, що він не спроможний встановити наявність коаліції, отже визнає Указ президента правочинним, хоча в ньому взагалі немає посилання на причини розпуску парламенту, що є протиріччям діючому законодавству, зокрема положенням Конституції України ст. 90 (Я описав все детально у ЗА від 12.06.19). Тобто КСУ пішло на догоду політичній кон'юнктурі, що в загальному плані є непогано, оскільки відміна виборів, які вже розпочалися, внесла б хаос у цей процес. Але юридичної правди у тому немає! КСУ переклало свої обов'язки вирішувати правові конфлікти на головного носія влади – на народ, що ставить під запитання потребу існування такої надкоштовної установи, якою є Конституційний Суд. З того всього у мене двояке ставлення до цієї події, бо як анархіст я за всі послаблення державних інституцій на користь народовладдя, але як людина, що дотримується норм певного правопорядку визнаю, що це є протизаконний вчинок і я з ним категорично не згоден.
Стосовно псевдо-собору Філарета, то тут і говорити немає про що, оскільки тут немає жодних наслідків для вже існуючої і діючої Православної церкви України – ніякого розколу не відбулося і не буде, що і підтвердила «наявність відсутності» хоч одного діючого ієрарха від ПЦУ, яким, до речі, не є і Філарет «за власним бажанням», як не є вже «почесним Патріархом», бо і цього звання позбавив сам себе. Мені навіть шкода цієї людини, тому що свіжа ще пам'ять про Любомира Гузара, видатного діяча УГКЦ, який надзвичайно гідно добровільно пішов з посади очільника своєї церкви, у величезній повазі та почестях відійшов до Бога та був похований як Провідник і Світоч української нації. Для Філарета це вже нездійсненна річ. Людина самознищилась, хоча ще є жива. Вкотре визнаю просту і надзвичайно всеохоплюючу істину: на все є Воля Божа. Значить у Бога не та заслуга для Філарета, якою була для Любомира Гузара. На тому і – амінь.

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

КСУ визнав конституційним указ про розпуск Верховної Ради

КСУ визнав конституційним указ про розпуск Верховної Ради – офіційно
20 Червень 2019
Суд послався на те, що за Конституцією «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ»
Суд послався на те, що за Конституцією «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ»

Конституційний суд України визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) указ президента України «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів». Про це сайт суду повідомив увечері 20 червня, інформує Радіо Свобода.

Суд зазначив, що виник «конституційний конфлікт між президентом України та Верховною Радою України щодо підстав дострокового припинення повноважень, який не має правового вирішення, так як Основний Закон України не визначає порядку припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, а регламент Верховної Ради України, всупереч вимогам статті 83 Конституції України, не передбачає порядку припинення діяльності коаліції депутатських фракцій депутатських фракцій у Верховній Раді України».

«Водночас, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ; народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5 Конституції України). Це засадниче положення конкретизується приписом статті 69 Конституції України про те, що народне волевиявлення здійснюється через вибори», – ідеться в повідомленні.

«Конституційний суд України констатував, що розв’язання конституційного конфлікту народом шляхом проведення позачергових виборів до Верховної Ради України відповідає вимогам частини другої статті 5 Конституції України», – наголошується в інформації на сайті суду.

Рішення Конституційного суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Президент України Володимир Зеленський 20 травня під час інавгураційної промови оголосив про розпуск Верховної Ради 8-го скликання. 21 травня він підписав указ «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради 8-го скликання та призначення позачергових виборів». Позачергові парламентські вибори, згідно з указом президента, призначені на 21 липня цього року.

23 травня указ набрав чинності після опублікування в «Урядовому кур’єрі», наступного дня в Україні стартувала виборча кампанія.

24 травня народні депутати від фракції «Народний фронт» Андрій Тетерук та ІгорАлексєєв внесли до КСУ подання з 62 підписами народних депутатів про неконституційність указу Президента про дострокове припинення повноважень Ради. Вони попросили розглянути це подання впродовж місяця.

29 травня КСУ відкрив провадження у справі і призначив її розгляд у формі усного слухання на 11 червня, після цього суд перейшов до розгляду справи на закритій частині.

https://ua.krymr.com/a/news-konstytutsiianyi-sud-ukrainy-rozpusk-verkhovnoi-rady/30010918.html

Конституцію України буде змінено в черговий раз

Представник Зеленського в Раді: Конституцію буде змінено

Стефанчук зазначив, що команда Зеленського збирається відновити конституційну комісію

Руслан СтефанчукЗ відкритих джерел

Конституція України буде змінена. Про це в інтерв'ю "РБК-Україна" повідомив представник президента України у Верховній Раді Руслан Стефанчук.

"Конституція буде змінена, але чи буде вона змінена в якійсь частині або в цілому, можливо, на референдумі – все це питання дискусії. Ми збираємося відновити конституційну комісію, тому що президент і влада повинні задавати напрям, а саме професіонали повинні формувати структуру і логіку", – заявив Стефанчук.

Він також додав, що в команді Зеленського будуть розглядати введення двопалатного парламенту в Україні.

"Велика біда українського парламенту – половинчастий підхід до його формування, тобто змішана система виборів. В Україні вона себе не виправдала. Будь-який мікс не дає бажаного результату. Є два шляхи: або нарізування волостей з наглядачами – тоді це мажоритарка. Або шлях політичного структурування суспільства – тоді це пропорціоналка. Цю проблему можна було вирішити шляхом запровадження двопалатного парламенту, і таке рішення було підтримано на референдумі 2000 року", – заявив Стефанчук.

На питання, чи може верхня палата парламенту бути утворена з депутатів, обраних за мажоритарною системою, а нижня – за пропорційною, Стефтанчук відповів: "Цілком можливо, це один з варіантів".

"Коли ми зводимо на одному майданчику депутатів-мажоритарників і депутатів-списочників, то втрачається єдність інтересів. Ми не отримуємо ані політичної структурованості, ані регіонального представництва. Змішана модель і перетворила український парламент найбільший політичний "мегамаркет", – резюмував представник президента у Верховній Раді.

21 травня президент України Володимир Зеленський оголосив про розпуск Верховної Ради VIII скликання і призначення позачергових парламентських виборів на 21 липня. 23 травня указ Зеленського про дострокове припинення повноважень Верховної Ради і призначення позачергових парламентських виборів набув чинності. З 24 травня в Україні почався виборчий процес. 

Вадим Гетьман - творець Конституції України 1996 р.

В.П. Гетьман

ЯК ПРИЙМАЛАСЬ КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ


Нотатки учасника розробки Основного Закону України


Про автора

Вадим Петрович Гетьман народився 1935 р. в с. Снітин Лубенського району на Полтавщині. Після закінчення 1956 року Київського фінансово-економічного інституту працював у банківських, фінансових, цінових і планових органах Запорізького облвиконкому, з 1975 по 1987 p.p. першим заступником Голови Державного комітету України по цінах. Очолював створені ним Український республіканський акціонерний банк «Агропромбанк», республіканський акціонерний комерційний банк «Україна». У 1992 р. - Голова правління Національного банку України. Нині Голова Біржового комітету Української міжбанківської валютної біржі. Депутат Верховної Ради України 12 і 13 скликань, заступник голови постійної Комісії Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, керівник депутатської групи «Незалежні», академік Міжнародної академії інформатизації, член- кореспондент Академії інженерних наук України.

З думою про Золоте рало

«Коли держава правується у згоді з розумом, ганебні бідність і злидні.»

Конфуцій.

Із далеких днів у пам'яті моїй відклалась розповідь про Золоте рало, за допомогою якого колись буде ви­оране щастя для рідного краю. Йшли роки, мінялися вожді і п'ятирічки, щораз обіцяючи народові швидкий прихід продекларованих революцією щедрот. Зміню­вались обриси міст і сіл. Тільки далекими від справж­нього щастя почувалися регламентовані люди в них. Думай одне, говори інше, не роби того, про те не смій згадувати, хвали, що хвалять усі, картай, що скажуть згори, — хіба ж для того, щоб бути гвинтиком, народ­жується людина на світ ?!

Алегорія Золотого рала пригадалась мені у сесійно­му залі Верховної Ради, під час палких дискусій про причини наших сучасних негараздів.В уяві раптом так виразно постало засмічене бур'янами поле, яким із краю в край іде, нарізаючи великі скиби чорнозему, плуг. Чи не так має статись і в нашому державному житті ? Де ж те Золоте рало, яке змінить на краще все довкіл нас, змінить нас самих, калічні наші уявлення про життя, працю, про наші права і обов'язки ? Єдине — вона, нова наша Українська Конституція спроможна зробити це.Але її треба здобути, вибороти, вигранити, запровадити в життя!...

... Вируючий зал Верховної Ради України. 23 години. Завершується важкий день 27 червня 1996 року, а кон­сенсусу нема. Натомість чергова тупикова ситуація. Хтось вже виходить із залу, хтось роздратовано шепо­че своєму сусідові: «Я вже ситий цим по зав'язку!» Мені здалося, що якщо цієї миті щодо статті № 10 про мову проекту Конституції, підготовленої Тимчасовою спеціальною комісією, не буде знайдено влаштовую-

чого всіх рішення, то все раніше зроблене перетво­риться на непотрібний фарс.

Високі спостерігачі із президентської команди, що знаходились в урядовій ложі в цей час, напевно, поду­мали: «І цього разу у них нічого не вийде. Цей парла­мент не здатний на серйозні речі. Президент таки прийняв правильне рішення, підписавши сьогодні Указ про призначення на 25 вересня референдуму з пи­тань Конституції».

І тут, як це вже не раз бувало, знову «знайшовся» О. Мороз. Видавивши з себе лагідну усмішку, він звернувся до вкінець наелектризованого, натомлено-го залу: «Шановні депутати, заспокойтеся. Вихід ми обов'язково знайдемо. Як сказав Саахов із відомого кінофільму, у нас із вами звідси лише два шляхи: або в прокуратуру, або в ЗАГС».

Зал вщух, розмірковуючи, куди веде цей хитрий Мо­роз? Хвилинною паузою скористався Олександр Тка-ченко, щоб повідомити, що в приміщенні Верховної Ради цілодобово працюватимуть буфети і підготовле­но транспорт, щоб при нагоді вночі розвезти депутатів по домівках. Тож поспішати нема чого.

Для багатьох із нас стало зрозумілим, що на цей раз керівництво Верховної Ради хвиль не ганятиме, на­лаштоване на результат. Отже, працюватимемо доти, доки не отримаємо бажану наречену — Конституцію.

Так, замість завершення роботи, опівночі ще з більшою силою розгорілися дебати навколо кожного речення майбутньої Конституції. Калейдоскоп карко­ломних епізодів і драматичних подій тієї зоряної ук­раїнської ночі, як відомо, закінчився щасливим і дов­гожданим акордом. О 9.30 ранку, вже 28 червня 1996 року, під скляним куполом сесійної зали Верховної Ради України велично пролунала знайома з дня про­голошення незалежності України мелодія М. Вер-бицького, що лише декілька годин тому, вже консти­туційно, набула статус Державного Гімну України. Це знаменувало, що щойно, в цьому залі, Україна — єди­на держава на терені колишнього Радянського Союзу

—парламентським шляхом   отримала свою нову де­мократичну КОНСТИТУЦІЮ!

Суха протокольна статистика останнього голосуван­ня свідчить: о 9 годині 20 хвилині ранку 28 червня 1996 року в сесійному залі Верховної Ради України за проект Конституції, опрацьований Тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України, в дру­гому і третьому читанні, з інтервалом в 2 хвилини, проголосувало 315 народних депутатів. 36 депутатів натиснули кнопку «Проти», 12 утримались, 30 депу­татів не взяли участь у голосуванні.

Радій, звеселися, Україно! Справу зроблено! Наша суверенна, незалежна, демократична, правова дер­жава, ти все-таки діждалася «свого Вашінгтона з но­вим і праведним Законом», про що так мріяв Тарас Григорович Шевченко! Хоч прийшов цей Закон на зе­млю Шевченка через 235 років після свого заокеансь­кого попередника. І все ж довгий, тяжкий, інколи навіть розчаровуючий шлях України до своєї Консти­туції кінець кінцем виправдався.

Незабутні хвилини торжества! Сльози радості, обійми, поцілунки завершили це безпрецедентне нічне засідання Верховної Ради. Потім мені доводи­лось чути, що за своєю тривалістю і змістом воно вар­те бути вписане до відомої книги Гіннеса. Але тоді нам було не до рекордів.

Я щасливий, що належу до категорії небагатьох на­родних депутатів, яким довелось безпосередньо бути в епіцентрі всіх трьох історичних актів, які привели до самоствердження на карті світу суверенної України.

16 липня 1990 року разом із своїми колегами по Верховній Раді України минулого скликання я мав честь віддати свій голос за прийняття Декларації про державний суверенітет України. Саме України, а не УРСР, що вже тоді було далекосяжним державницьким кроком. В історичному тексті Декларації, що стихійно народжувалась у переповненому залі Верховної Ради, є і моя частка. Зокрема, назву центрального банку держави — Національний Банк України — прийнято за

моєю пропозицією. Пам'ятаю, як я хвилювався, коли головуючий на сесії Іван Степанович Плющ першому для короткого привітання з приводу ухвали Декларації надав слово Гетьману. Можливо, у самій семантиці мого прізвища тієї історичної миті було щось сим­волічне.

Дозволю собі навести тут із стенограми цю спонтан­ну трихвилинну промову:

"Гетьман В.П., голова правління Українського рес­публіканського банку "Агропромбанку СРСР (Умансь­кий виборчий округ, Черкаська область). Шановні ко­леги! Щойно наш молодий парламент став фундато­ром історичної події. На очах багатомільйонної ауди­торії наших виборців, у запеклій боротьбі навколо кожного слова, кожного речення народився документ, що закладає основи нашої державності. Хай зважать наші виборці, що в розпалі гострої полемиіки дехто із нас отримував мікрофон, м'яко кажучи, не в парла­ментському вигляді. Що декому зраджувала витрим­ка, що комусь невистачало такту, толерантності, але всі були свідками того, що в залі не було байдужих, що мова йшла про доленосне майбуття нашої рідної Ук­раїни і її народу. Тому мені б хотілося, щоб цей істо­ричний документ усі ми розцінювали як плід колектив­ного розуму. Щоб ніхто не почав визначати пере­можців і переможених, ніхто не став би ділити депу­татів на патріотів нації, а тим більше її ворогів, ніхто не став вираховувати: хто більше, хто краще, хто чистіше. Всі ми діти свого народу і свого часу. Всі ми прийшли сюди і добровільно взяли на свої плечі цей нелегкий вантаж заради тільки одного — в міру своїх сил і здібностей допомогти нашому народу зайняти гідне місце в співдружності націй. Український народ, його історія дає нам для цього всі підстави.

В одному я впевнений, що у прагненні знайти шлях до кращої людської долі ми тут з вами — однодумці, неза­лежно від того — товарищ, добродій чи пан — милує наш слух. Поздоровимо себе і зробимо все можливо, щоб ідеї, які пронизують декларацію про державний

суверенітет України, були якомога швидше втілені в життя. Дякую, шановні, за увагу. (Оплески)."

24 серпня 1991 року в цьому ж історичному залі Вер­ховної Ради України, був проголошений Акт Незалеж­ності нашої держави і вперше над величним куполом Верховної Ради України замайорів державний жовто-блакитний прапор України. Щоправда, спочатку поряд із червоно-блакитним. Цей сміливий крок дався зако­нодавцям нелегко. Хоч невідворотність його була оче­видною. Цього владно вимагало життя. Ще 21 серпня 1991 року, коли не все ще було зрозумілим навколо подій у Москві, демократично настроєні депутати зібрали необхідну кількість підписів своїх колег з ви­могою негайно скликати позачергову сесію Верховної Ради. Ось імена цих ініціаторів: Лариса Скорик, Кате­рина Завадська, Володимир Яворівський, Павло Мов-чан, Іван Заєць та ін. Дякуючи їх сміливості і наполег­ливості Україна зробила ще один крок на шляху до своєї незалежності.

Разом з іншими народними депутатами я стояв тоді на східцях головного входу Верховної Ради перед ви­руючим людом, що скандував: «Незалежність!», «Не­залежність!», «Незалежність!»

Таке неможливо забути.

Повний текст є в Інтернеті, або за цим посиланням

https://spavedfront.io.ua/s2634684/getman_vadim_yak_priymalas_konstituciya_ukraeni


Державне свято День Конституції України












Я маю право мати право

Слова з одної сатиричної пісеньки у Львові періоду 90-х років "Я маю право мати право" були спрямовані проти декларативних прав, які наче б то мали всі громадяни СРСР за Конституцією та іншими законами, але насправді були фікцією.
По закону народ мав всі важелі державного керівництва, але насправді владу в країні узурпувала КПРС, комуністична партія, в структурах якої і вирішувались усі питання державного життя.

Загальновідомо, що так звана "сталінська конституція" 1936 р. була за своїм змістом сама демократична в тогочасному світі, але як дотримувались її норм в Радянському Союзі - загальновідомо: зовсім не дотримувались. Саме тоді і виник термін "телефонне право", який розкривав суть тогочасної правової системи, де все йшло не за нормами писаного закону, а за нормами внутріпартійної комуністичної доцільності і все вирішувалось по телефону між керівниками певних рівнів влади. І тоді виникло усвідомлення у правлячих кіл, що закон існує не для них, а для сіроми, тобто простого народу.

Ця біда залишилась у спадок і в керівних верхах самостійної України, що за часи президенства два терміни Кучми переродилось у відкриту корупцію і вседозволеність посеред правлячої номенклатури і як наслідок - повного правового нігілізму в країні. Законодавчий процес керувався не нормами узгодженого для всієї спільноти права, а обслуговує потреби на даний час виключно правлячої купки людей. Хіба не показовим є те, що кожного разу перед новими виборами депутати Верховної Ради України приймали новий Закон про вибори, щоб зробити все, аби знову залишитись при владі.

Прийнята у 1996 р. Конституція України не стала цементуючим законом для суспільства хоч на певний період, а одразу була дискредитована самим президентом Кучмою, який у першу річницю її святкування привселюдно визнав недоречними багато положень в підписаній нещодавно ним же Конституції України. Всі його подальші спроби щодо внесення змін до Конституції остаточно дискредитували цей Основний Закон державного устрою, що і призвело до загальнодержавної політичної кризи.

Загрозливі антизаконні процеси 2004, що спровокували суспільне повстання в Україні, яке отримало назву "Помаранчова революція", і нещодавня спроба "конституційного перевороту" через внесення "законних змін до Конституції України" шляхом змови народних депутатів ВРУ - остаточно показали необхідність створення нової Конституції України і прийняття її на всеукраїнському референдумі, після чого всі зміни можливі також тільки через референдум і через певний часовий проміжок в 1-3 роки, а не щомісяця. Просто треба підготувати добрий якісний документ, який би не потребував змін. І це стосується не тільки Конституції України, але і всього законодавчого процесу в України, бо до мало не кожного закону у нас приймають ще надцять законів зі змінами та поправками, що надзвичайно ускладнює дотримання і виконання законів без порушень. 

Отже одною з головних завдань на теперішній час є необхідність розробки нової Конституції України, до чого і закликаю всіх бажаючіх. 
Налаштування нормального і головне реально діючого правового середовища в Україні без пустопорожніх декларацій і законів, які ніхто не виконує, - одне з головних завдань ГО „Фронт Справедливості”
Ми маємо не просто право мати право, а мати реально діючі права, які будуть регулювати наше життя і робити його змістовним і якісним.

Богдан Гордасевич, м. Львів
червень, 2009 р.

Дещо з архівних роздумів
Страницы:
1
2
3
4
5
6
8
предыдущая
следующая