хочу сюди!
 

Ирина

51 рік, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-58 років

Замітки з міткою «конституція»

Конституція обумовлює державність

Конституція обумовлює державність

Слово «конституція» означає з латинської «сталість», «стабільність» (від лат. constanta - постійна, незмінна) і має своє історичне походження від виборів у Римі часів прадавніх ще до Р.Х., коли певний претендент на виборну посаду у своїй передвиборній програмі оголошував ті сталі принципи, яких він буде дотримуватись, перебуваючи на посаді. В тому було щось добре і щось не дуже добре, тому під час наступних виборів у новій програмі і сам претендент, і навіть його суперники, декларували ті норми, які сподобались громадянам як позитивні, а все нездале – відкидалося і забувалося. Коли це повторювалось безліч разів, то виникла ота звичка, яку ми називаємо «традиція». Але варто зауважити одне головне: традицію виконували, контролювати і оберігали самі люди, а не хтось невідомо хто. Наголошую на тому, бо в багатьох людей існує своєрідний фантом «держави» як вищої справедливості, що діє самочинно та ідеально в автоматичному режимі, а так не є! Держава – то є люди! Їх сукупність. Держава – це всі ми! Тому які є ми – така у нас є держава. І навпаки: яка Держава – такий в ній народ. Коли значна маса народу толерує державну корупцію і тільки мріє, аби до неї долучитись, - то хто винуватий нашим злидням? Держава? Конституція?
Не хочу бути занадто злосливим, проте мене дратує дивний синдром посеред наших людей, які позитивно сприймають всілякі порушення законів, так би мовити, «на користь справі». Прикладів тому у нас безліч і всі вони типові, як ось Президент наказує публічно понизити комунальні тарифи для населення, хоча це не його сфера діяльності взагалі. Та народу люб герой, що його захищає, тому і лунає величне: «ану робіть!» Що означає, то є незаконно? Я вас призначив – я вас і познімаю, якщо проявите непокору. Красиво виглядає, але коли з часом люди дивуються, чому в їх державі такий хаос, сум'яття і безпорядки, то це саме тому, що всім на закон начхати. Найдоступніший приклад є «Правила дорожнього руху», коли головним є не їх виконання, а щоб ваші порушення не були зафіксовані та покарані, тобто «не попастися»! Порушувати свідомо правила аж до моменту затримання дорожньої поліції, після чого я не я і провина не моя. Тому гарні дороги – це дуже добре, але куди важливіше, що робиться на тих дорогах, бо то і є показник рівня державного правопорядку.
Правопорядок всіх держав світу тримається на співвідношенні двох принципів: репресії та свідомості. Переважно щодо дотримання законів застосовують репресію, тобто застрашуванням жорстокою покарою. У більш розвинутих цивілізованих країнах світу дотримання законів є свідомою позицією громадян їх не порушувати. Для прикладу, один з наших емігрантів до Канади хвалився, що за 30-ть років проживання тут він жодного разу не мав контакту з поліцією, тому що він пильнував нічого не порушувати. Мудро. Маєш спокій, знаючи, що нічого не порушив свідомо, бо інше – то інше. Для нормального співжиття людей куди важливіше не жахатися щось там порушити боячись кари, як не хотіти цього робити. Тільки злочинці вважають інакше і живуть у вічному страсі бути викритими і покараними. Обирає свою долю кожен сам. На щастя, більшість людей обирають свідоме дотримання правил та законів, щоб жити спокійно і навіть – щасливо.
Варто також зауважити, що норма соціальної поведінки кожного є транскордонною якістю, тобто коли ви  мандруєте країнами світу, то не вивчаєте попередньо тонкощі законодавства кожної окремої країни, а свідомо поводитесь порядно, якщо до того звикли вдома, і тоді не виникає жодних проблем де б ви не були. Аналогічно живучи у власній державі не обов’язково знати достеменно Конституцію та законодавство, але однозначно не можна сприяти чи просто симпатизувати його порушенню в усіх варіантах та обставинах. Як казали давні римляни: поганий закон все одно закон. І вони праві, бо протилежним тому йде беззаконня, що ми в Україні сповна споживаємо. Поганий закон потрібно виправити законним чином, а ще краще – не приймати від початку поганих законів. Так звана проблема з «євробляхами» не з неба впала, а з продажності депутатів ВРУ, як і тепер маємо те, що маємо і на що заслужили. Хочемо в державі порядку? Хочемо! Тоді розвивайте власну свідомість дотримання законів як і домагання позитивного результату з того, тому що коли сам закон  фактично зумовлює його порушення – це ніякий не закон. Законом є стала норма позитивного змісту і результату. Усе інше є юридична казуїстика. Багато такого ніякого і в нашій Конституції Україну, але поза пустими деклараціями є також змістовні речі, що мають силу до виконання і водночас є безсилі завдяки негативній громадській опінії. Згідно з нормами Конституції України в редакції 2004 року головною особою держави є Прем’єр-міністр України, як керівник Уряду і всіх виконавчих структур в державі. Але насправді де то правда?! Головними є Президент України та Офіс Президента України: всі головні рішення приймаються тільки тут. Вони тільки виконуються Урядом за сприяння ВРУ, проте цей процес скорше відповідає Конституції України в її первинній редакції 1996 року, але ж вона вже не є чинна. То в якому світі законодавства ми живемо? І чому? Бо люди так хочуть? Отож бо і воно: якісь люди того хочуть. Насправді в Україні відсутній будь-який громадський контроль за первинною ланкою законодавства – Конституцією. Причому найпроблемніше, що цей громадський контроль виникає не сам-по-собі, а починається як Дніпро-Славутич з безмежної кількості малесеньких джерел і потічків, тобто дієвий громадський контроль зачинається в головах окремих громадян та їх об’єднань.
В тому громадському контролі і є головна значимість Конституції як дієвого закону суспільного буття. Для того кожен член суспільства має бути уповноважений на свою волю. Зрозуміти то не є просто, але потрібно. Коли людина вважає свій державний голос нікчемним – значить вона визнає свою особисту нікчемність. І навпаки: якщо людина живе з певним рівнем самоповаги – тоді кожне її рішення має значення. На жаль, в нашій Україні з тим всім дуже велика проблема. Чому? А тому що! Почну з того, що ще у досить недалекому минулому існував на різних зборах й нарадах під час голосування наживо термін «подавляюча більшість», яка буквально подавляла меншість, тобто її давила і знищувала фізично. Камери тюрем і всіляких «зон» наповнювалися саме з меншості, яка була незгодна з більшістю. Називався цей процес як «демократичний централізм» і був основою тоталітарної комуністичної системи за часів існування СРСР та УРСР, як його складової. Хоча тогочасна Конституція СРСР (як і її аналог в УРСР) була за визначенням експертів конституційного права чи не найбільш демократичною в світі, але реальність життя мала абсолютно протилежний суворо тоталітарний характер, що можемо спостерігати по реаліях в сусідніх пострадянських країнах, де право діє виключно на догоду владі. 
Коли право не є право, як справедливість, а як кермо-дишло – куди повернуть, те і вийшло, то люди в нього не вірять і зневажають. Наша сучасна громадська свідомість паралізована суто цією деструкцією права та його злочинною дією. Водночас без свідомого активного поступу щодо правдивого права можна забути про демократію, яка сама є за природою дії доволі проблемна річ. Популізм і демагогія досить поширені види обману під час виборів, як і чимало самообману суто самих виборців призводять до негативних рішень і підсумків. Далеко не один Адольф Гітлер законно прийшов до влади завдяки демократичним виборам. На жаль, це є головна вада демократії, яку пан Черчилль вдало обізвав: «Демократія – то є гидота, але кращого людство ще нічого не придумало». І він правий, бо всі інші придумки людства виявлялися гірше огидної демократії. З того йде головний посил демократії для кожного, що перемога більшості є перемогою для всіх!
Зрозуміло, що в цивілізованих державах більшість толерує меншість, а не винищує її, що траплялося у вигляді громадянських війн. Так само і меншість визнає владу, яку обрала більшість їх суспільства, або знову починається громадянська війна. Ще майже нормою є інвазія сусідніх держав до країни зі громадянським протистоянням та нестабільністю. Стабільність в державі обумовлює головний закон – Конституція, а в Україні вона хоч і є в наявності, але бездіє за фактом, отже все нестабільно і досить непевне в нашій країні Україні, тому ворог наполягає на спробах знищити нас і наш суверенітет. Навряд чи Україна зможе перемогти, якщо не отримає сталої основи свого державного буття – реально діючої Конституції. Діючої найперше – в головах громадян Української Держави, а не як славнозвісна Конституція Пилипа Орлика, що завжди була лише паперовим документом епохи і не більше.
На завершення варто згадати промову діючого Президента України Володимира Зеленського на не урочистому, а пленарному засіданні Верховної Ради України, де відзначили чергову 27-му річницю Конституції України саме таким чином: обговорили, як усе буде добре і прекрасно, але жодним чином не торкнулися тем суто конституційного змісту. Напевно, що з тим проблем немає. Принаймні для ОПУ та ВРУ. Але не для України. Не даремно є українське прислів'я, що: дурень думкою багатіє. Йти ось такою країною-недодержавою до ЄС і НАТО звичайно що можна, а зайти – отого вже зась. Воно є ще одне гарне суто українське прислів'я: хвали мене моя губонько, бо розірву до вуха. Не кожен зрозуміє ту криваву усмішку від вуха до вуха.
Богдан Гордасевич
26 червня - 4 липня 2023 р. (7531 літописний)
м. Львів

Зеленський - ворог!

Мій єдиний висновок із прес-конференції Зеленського: його ненависть до свободи слова і демократії, зневага до Конституції, прав і свобод громадян України становлять смертельну небезпеку для цілісності та майбутнього нашої держави. Будемо боротися!


Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії

До України привезли оригінал Конституції Пилипа Орлика

13 серпня 2021 року - 12:14

За ініціативою Володимира Зеленського до України вперше в історії привезли оригінал Конституції Пилипа Орлика

З ініціативи Президента Володимира Зеленського в Україну доправлено оригінал Конституції Пилипа Орлика для тимчасового експонування в межах святкування 30-ї річниці незалежності. Всі охочі матимуть змогу побачити цей історичний документ з 16 серпня до 14 листопада 2021 року в Софійському соборі в Києві.

Конституція Пилипа Орлика (1710) прибула в Україну вперше за 311 років з часу свого створення. Відповідне завдання Володимир Зеленський поставив міністру закордонних справ Дмитру Кулебі. Переговори тривали багато місяців, адже шведська сторона була готова надавати лише копії документа. Але завдяки наполегливій роботі МЗС, Посольства України в Королівстві Швеція, Міністерства культури Національний архів Швеції погодився надати в позику оригінал латиномовної версії Конституції Пилипа Орлика.

Міністерство культури та інформаційної політики під керівництвом Олександра Ткаченка вело перемовини зі шведською стороною, а також забезпечило логістику та експонування Конституції й булави Пилипа Орлика.

Цей документ Конституція Пилипа Орлика вважається однією з перших конституцій Європи. Він фактично проголошував в Україні незалежну республіку з протекторатом шведського короля замість підданства царю, що було великим кроком уперед у політичній думці того часу. Хоча реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася на чужині, а її творці не мали змоги повернутися на батьківщину, але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обґрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.

Перша українська Конституція була ухвалена на зборах козацтва біля містечка Тягиня на правому березі річки Дністер 5 квітня 1710 року. Вона містить преамбулу, 16 статей та присягу гетьмана. Конституція Пилипа Орлика була укладена у двох примірниках: українською та латинською мовами та має дві староукраїнські редакції. Оригінал, написаний рукою Пилипа Орлика, зберігається в Національному архіві Швеції у Стокгольмі.

Прибуття документа, який вперше проголошував українську незалежність, на територію незалежної та суверенної України стало ще одним кроком у відновленні історичної тяглості України від часів Русі, Козацької держави, Української Народної Республіки й донині. Сучасна
Україна втілює прагнення та мрії всіх минулих поколінь борців за незалежність.


https://www.president.gov.ua/news/za-iniciativoyu-volodimira-zelenskogo-do-ukrayini-vpershe-v-70093?fbclid=IwAR1nNS4ZpOJNbC4cp4a7f2celuLne1qEy9C_xMaoCzUUfz20tC4ltFzVefw

Конституції України імені Вадима Гетьмана - 25-ть років

Сьогодні виповнюється 25 років від дня ухвалення Конституції України

В Україні 28 червня відзначають державне свято - День Конституції.

Понеділок, 28 червня 2021, 08:31
   

Про це повідомляють #Букви.

Це єдине державне свято, закріплене в самій Конституції.

Конституцію було прийнято 28 червня 1996 року Верховною Радою другого скликання. Народним депутатам довелося працювати над проєктом Основного закону майже добу, і вони проголосували за документ 28 червня о 9 годині 18 хвилин.

У 2004 році за президентства Леоніда Кучми було прийнято конституційну реформу, яка визначала Україну як парламентсько-президентську країну. Ці зміни набули чинності у 2006 році. Однак у 2010 році Конституційний Суд України скасував цю реформу, повернувши країну до президентсько-парламентської форми правління.

У 2014 році виникло питання про скасування рішення Конституційного Суду, прийнятого у 2010 році. 21 лютого Верховна Рада прийняла закон про зміни до Конституції, що вносять в неї положення від 2004 року. Після цього форму правління в Україні повернули до парламентсько-президентської.

Конституція України має 14 розділів. 166 статей зібрано в 13 розділів, а розділ містить 16 перехідних положень.

Положення Конституції України

Верховна Рада є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Президент України – це глава держави. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України.

На території України заборонено створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом, а також не допускається розташування іноземних військових баз.

Територіальний устрій

Стаття 133 розділу “Територіальний устрій” перелічує регіони України: Автономна Республіка Крим, Вінницька область, Волинська область, Дніпропетровська область, Донецька область, Житомирська область, Закарпатська область, Запорізька область, Івано-Франківська область, Київська область, Кіровоградська область, Луганська область, Львівська область , Миколаївська область, Одеська область, Полтавська область, Рівненська область, Сумська область, Тернопільська область, Харківська область, Херсонська область, Хмельницька область, Черкаська область, Чернігівська область, Чернівецька область, міста Київ та Севастополь. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус (державного підпорядкування), визначений відповідними законами України.

Статті Конституції, які варто знати:

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Цікаві факти

Однією з перших конституцій у Європі вважають Конституцію гетьмана Пилипа Орлика 1710 року.

У Конституції Орлика обмежувалися гетьманські прерогативи, зменшувалась соціальна експлуатація, прописувалося політичне й церковне відокремлення України від Росії.

Найменша Конституція України

Автором найменшої Конституції є художник-графік Ігор Степанов. Видання має 160 сторінок, а її розмір – 2 на 3 сантиметри. Вага – 15 грамів.

Україна – остання з колишніх радянських республік, яка прийняла нову Конституцію.

День Сталінської конституції

Нагадаю сталіністам, прихильникам Руського міра, що сьогодні виповнюєтьс 96 років найвеличнішої та найгуманнішої Сталінської конституції, яка була прийнята на кістках знищених голодомором у 1932-33 роках українців та яка у подальшому не стала препоною репресіям 1937 року, роз'язуванню 2-ї світової віни. На парадних фотографіях 1949 року я (позначений стрлкою) у колі своїх одногрупників по дитячому садочку, на фоні портрета генералісімуса Йосипа Джугашвілі (виконаний моїм батьком Олексієм), демонструємо "Щасливе сталінське дитинство".
Розвинутий соціазізм з ковбасою по 2-20, смачне морозиво, 120 ре. на місяць і цілий день героїчно"ни хрена не делать" на будівництіві світлого майбутнього-комунізму на рівні з "паліями війни", "загниваючим капіталізмом","світовим сіонізмом", "українським буржуазним націоналізмом" висвітлював часопис "ПЕРЕЦЬ", якому у 2022 році випвниться 100 років.

Додаток до теми про Конституцію України

Додаток до теми про Конституцію України

Володимир Земляний: Як приймалася Конституція України
28 червня 2016

Відразу вибачте за плагіат. Назва статті запозичена у народного депутата, відомого економіста і фінансиста Вадима Гетьмана, вбитого в квітні далекого 1998 року в під'їзді свого будинку. «Як приймалася Конституція України?» - так називалася його книга, написана по гарячих слідах, по суті, відразу після прийняття головного документа держави.

Дискусії про зміни Конституції ще радянської України почалися після прийняття Декларації про державну незалежність. До речі, те, що документ заявляв про право на свою банківську, фінансову і податкову системи, на свою грошову одиницю, - заслуга народного депутата Вадима Гетьмана. І в тому, що згодом через шість років була прийнята Конституція незалежної України, - теж чимала його заслуга.

Конституційний шлях України на кшталт тернистому. Ще за пару місяців до здобуття незалежності України Верховна Рада прийняла концепцію майбутньої Конституції, а через рік її проект було винесено на всенародне обговорення. Але потім пішов політична криза і нові президентські вибори. У 1994 році була створена нова конституційна комісія на чолі з президентом Леонідом Кучмою і головою Верховної Ради Олександром Морозом. Колишні конкуренти по президентській гонці продовжили своє суперництво. Леонід Кучма говорив, що парламент тільки плутається під його ногами. У парламенті називали його поганим танцюристом, а соціалістична партія Мороза і комуністи Симоненко взагалі вважали президентську посаду зайвою. На рік президент і Верховна Рада підписали «пакт про ненапад» - конституційний договір, визначивши і розмежувавши повноваження. До його закінчення, крім проекту конституційної комісії, було офіційно подано ще 15 проектів. Комуністи виявилися «революційними» - пропонували зберегти УРСР і увійти в новий Союз. Конгрес українських націоналістів відстоював унітарну державу без збереження Кримом статусу автономії.

Компроміс полягав у урізання президентських апетитів на владу, що не подобалося Банковій
Однак всерйоз обговорювався проект конституційної комісії, оприлюднений в лютому 1996 року. У ньому проглядався хребет моделі авторитарного політичного режиму на чолі з президентом, унітарна форма держави з бутафорним місцевим самоврядуванням і слабким парламентом.

Вадим Гетьман вважав, що таку Конституцію приймати не можна. Єльцинське єдиноначальність призвело до Чеченській війні, яку вже і бажали погасити, та не могли. Приводив як один з прикладів народний депутат. Вадим Гетьман, лідер парламентської групи «Незалежні», став одним з ініціаторів спеціальної депутатської комісії з вироблення компромісного проекту Конституції. Компроміс полягав у урізання президентських апетитів на владу, що не подобалося Банковій. На одному із засідань комісії побував глава адміністрації Дмитро Табачник і залишився явно незадоволений, згадував у книзі Вадим Гетьман. Чи не продавивши свій варіант Конституції через парламентську комісію, президент Леонід Кучма вирішив винести його на референдум, а коли Верховна Рада пішла на «Конституційну ніч», Банкова, намагаючись зірвати голосування, заблокувала поява в залі міністрів-депутатів - тоді таке поєднання не заборонялося. І хоча вранці 28 червня Україна здобула свій основний закон, в якому передбачалася президентсько-парламентська форма правління, вважаю, що в адміністрації президента не всі були раді «обрізаним» повноважень.

Мені довелося брати участь в останньої передвиборної кампанії Вадима Гетьмана до Верховної Ради. Як відомо, місцева влада в таких випадках напоготові. Головне, правильно зробити ставки, кого-то явно або приховано підтримати, кому-то непомітно підіграти. Багато керівників районного рівня запитували відкрито: «входжу або не входжу Вадим Гетьман в головний кабінет? Чи не втратив довіру? ». Почувши про сумніви адмінресурсу, Вадим Петрович витягнув з шухляди столу фотографію: він, Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Віктор Кравець, ще пара чоловік. У тенісках і футболках. «Покажи їм. Це ми в Криму на відпочинку, після преферансу »... Фотографія була недостатньою аргументом« довіри », а інших, схоже, не було.

Цілком допускаю, що, не обов'язково діючий президент, а, наприклад, хтось із його близького оточення, розраховував на конституційні, а, по суті, диктаторські повноваження свого патрона
Самостійний і авторитетний, незалежний, як і його парламентська група, політик не вважав за потрібне шукати у кого-то підтримки, нехай навіть і в кабінеті президента. Він скоріше б виступив опонентом будь-кому, як у випадку з проектом Конституції, якби цього вимагали інтереси народу і держави. Може, тут слід шукати причини вбивства народного депутата, одного з головних політичних важковаговиків країни Вадима Гетьмана? Цілком допускаю, що, не обов'язково діючий президент, а, наприклад, хтось із його близького оточення, розраховував на конституційні, а, по суті, диктаторські повноваження свого патрона. Парламентські вибори Вадим Гетьман програв, що стало прологом до його вбивства.

Звичайно, це лише одна з версій. Вадим Гетьман міг плутати фігури на наступних президентських виборах будь-якого з потенційних претендентів на найвищу посаду. Коли в одному з інтерв'ю тодішнього прем'єр-міністра Павла Лазаренка запитали про президентські амбіції, він перевів розмову на банківську групу «Гетьман-Ющенко». В кінці-кінців, за політичним полем, як за шахівницею, міг стежити хтось з боку, той, хто поступово зачищав його від самостійних політиків, авторитетних лідерів, безкомпромісних патріотів. І тоді в цю канву лягає не тільки вбивство Вадима Гетьмана, а й В'ячеслава Чорновола ....

Безпосередній вбивця народного депутата Вадима Гетьмана, автора української Конституції і грошової реформи, екс-глави Національного банку і творця валютної біржі, відбуває покарання. Але родичі Вадима Петровича, його друзі і колеги вважають, що крапка буде поставлена після суду над замовником вбивства.

https://ru.krymr.com/a/27823919.html

Володимир Земляний
письменник, журналіст


Забутий референдум 2000 року

16 квітня 2000 року в Україні відбувся всеукраїнський референдум – опитування думки громадян з приводу реформування державного управління. Початком акції були 7 грудня 1999 року збори громадян Житомира‚ які створили ініціятивну групу з проведення референдуму. Центральна виборча комісія (ЦВК) 14 грудня 1999 року відмовила в реєстрації цій ініціятивній групі, але 21 грудня 1991 року Печерський районний суд Києва своїм рішенням визнав постанову ЦВК неправомірною і зобов’язав ЦВК зареєструвати житомирську ініціятивну групу. Згідно з указом Президента Леоніда Кучми „Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціятивою“ на референдум було винесено чотири питання.

За право президента України достроково припинити повноваження Верховної Ради, якщо вона протягом одного місяця не зможе сформувати постійно діючу парляментську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців Державного бюджету України висловилися  85.9 відс. громадян. За скасування депутатської недоторканости проголосували 90.2 відс.  Зменшення  загальної кількости народних депутатів України з 450 до 300 осіб схвалили 91.1 відс. громадян. Формування двопалатного парляменту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси реґіонів України‚ визнали доцільним  82.9 відс. учасників.

Народ України дав ствердну відповідь на усі чотири поставлені питання.

Конституційний суд двома рішеннями підтвердив законність та остаточність рішення, що було винесено громадянами України на референдумі. Відтоді минуло 19 років‚ але відповідні зміни до законодавства так і не було внесені Верховною Радою. Про референдум ніби забули.  Проте висліди всеукраїнського референдуму залишаються актуальними й досі. Більше того – загальне погіршення умов життя населення викликає зростаюче незадоволення Верховною Радою‚ її складом і ефективністю діяльности.

За роки, що відтоді минули, больовий поріг українців неймовірно зріс. Саме зараз, коли суспільство, пройшовши шлях кривавого випробування, вимагає негайних і докорінних змін тих правил, які викликали потребу референдуму 2000 року. Ще тоді‚ у 2013 році громадські організації Харкова і Херсона зажадали розпуску парляменту, а також виступили за скасування депутатської недоторканости і зміни політичної системи. І знову вимоги суспільства не були почуті.

Зрозуміло‚ що виконання чотирьох пунктів референдуму вимагало їх вивчення експертами. Наприклад‚ колишній народний депутат‚ викладач Києво-Могилянської академії Юрій Ключковський вважає‚ що зменшення чисельности Верховної Ради може неґативно позначитися на її дієздатності‚ а повне скасування недоторканости депутатів не послужить захистові опозиції. Але такі зауваження стосуються повноцінного парляменту‚ депутати якого відвідують усі сесії та засідання комітетів і є бездоганними перед законом. Наразі так не є і населення добре це усвідомлює.

Викликають критику великі платні та досконалі побутові умови урядовців та депутатів порівняно з рівнем життя усієї громади. Генеральний прокурор Юрій Луценко в грудні 2018 року розповів на телебаченні‚ що йому ніяково отримувати щомісяця 150 тис. грн.‚ тоді як середня платня в Україні становить 7,000 до 10 тис. грн.‚ тому третину платні він віддає на благодійні цілі.  Це добре‚ але чи наслідують цей приклад інші урядовці?

Забутий референдум мав би стати сиґналом небезпеки для проводу: у 2000 році населення лише висловило свої побажання‚ які тепер можуть стати радикальною вимогою.
7 лютого, 2019


Референдум як шанс для України
ЧЕТВЕР, 5 ЛИПНЯ 2007, 13:32
32 ПЕРЕГЛЯДУ
Додати у Вибране
Тиждень тому на відзначенні Дня Конституції президент висловився за запровадження двопалатного парламенту (перша палата з законодавчими повноваженнями і друга - з контролюючими і кадровими) зменшення терміну депутатських повноважень, зменшення кількості депутатів, більш чіткий розподіл повноважень між гілками влади. Все це саме ті пропозиції, про які писала УП ( http://pravda.com.ua/ru/news/2007/4/23/57830.htm ).

Ключовим моментом виступу президента Ющенка до Дня Конституції є ініціатива затвердити зміни до Конституції на референдумі.

При очевидних ризики прийняття нової Конституції на референдумі, це дає країні унікальний шанс нарешті виплутатися з перманентних криз.

Адже, по-перше, прийняття Конституції через референдум дасть можливість міцно легітимізувати новий документ і уникнути ситуації, при якій кожен новий парламент пише Конституцію "під себе".

Компанія Жені Лукашина щороку на 31 грудня ходила в баню, а в Україні кожен політичний сезон змінюють Конституцію.

Постійна зміна правил, яке відбувається в Україні - конституційних, виборчих тощо - просто не дає можливості суспільству використати набутий політичний досвід. Під час зміни Конституції 2004 року, коли певні політики зрозуміли, що президентські вибори вони в Україні ніколи не виграють. А коли шахраї не можуть виграти гру, вони змінюють правила.

По-друге, референдум щодо Конституції дає можливість ухвалити справді якісну Конституцію (правда, вона повинна бути саме такою). Така Конституція може працювати в інтересах розвитку суспільства, а не з метою ситуативного розподілу сфер впливів між політиками.

По-третє, загальнонаціональний референдум з питання затвердження Конституції підвищить легітимність держави, оскільки означатиме волевиявлення всього населення, а не кількох сотень політиків, які користуються нульовим авторитетом в суспільстві. Засудження суспільством порушень Конституції, прийнятої на референдумі, буде більш енергійним.

По-четверте, Конституція 1996 року з доповненнями від 2004 року має занадто великий досвід неповаги. Слід визнати - це документ, який вже ніхто в країні не поважає.

Коли сумські студенти на виборах 2004 року показували міліції Конституцію, міліціонери (тобто, по ідеї, охоронці закону) говорили: "Моє начальство - це моя Конституція".

В Україні протягом тривалого часу можна було й досі можна красти, шахраювати, брати хабарі, іноді навіть вбивати - але при цьому законники вимагають, щоб звільнення і призначення чиновників відбувалося в суворій відповідності з процедурою. Просто політиків це цікавить найбільше - їх звільнення і призначення.

Просто по Конституції і народному уявленню про справедливість, на якій може базуватися Конституція, занадто довго і енергійно топталися.

Тому, коли політики з команди екс-президента Кучми кричать про загибель Конституції, вони повинні були б згадати, хто саме її делегітимізувати - знехтувавши поняття про справедливість, яке невіддільне від поняття закону.

Затвердження Конституції на загальнонаціональному референдумі дасть можливість суспільству, політикам і державному механізму почати все "з чистого аркуша".

Конституція 1996 року народжувалася, як ситуативний компроміс між елітами, виходячи з балансу сил, які на той час склалися. Конституція дала можливість тодішньому Президенту Кучмі фактично сконцентрувати основну владу в своїх руках, в обмін на збереження можливості для виникнення осередку опору в особі парламенту, який було неможливо розпустити.

Тоді Кучма отримав повноваження, які можна порівняти з повноваженнями у Наполеона, Ататюрка і Мохатмі Ганді разом узятих. Проте, повівся як Кучма.

Конституційні зміни 2004 року досягли двох основних цілей. Перша - це очевидна для суспільства дестабілізація держави, аж до створення загрози територіальній цілісності країни. Ці зміни спровокували внутрішні чвари і усунули Україну від серйозних претензій на природну для України роль регіонального лідера.

Свого часу з цього приводу "великий доброзичливець" нашої країни, депутат російської Держдуми Костянтин Затулін з унтер-офіцерською прямотою сказав: "Нам потрібна парламентська Україна, так як нам не потрібна сильна Україна". Його українські "партнери" довели справу до логічного кінця.

Друга мета конституційних змін 2004 року - забезпечити фактичну безвідповідальність верхівки. Реформою 2004 року була паралізована робота правоохоронних органів проти правопорушень з боку народних депутатів і пов'язаного з ними бізнесу (а це переважна частина економіки країни).

Ці зміни означали перетворення депутатів на касту недоторканих. Коли до злочинів причетні депутати Верховної Ради, тим більше з коаліції, правоохоронні органи безсилі й залежні. Сьогодні часто говорять про дух Конституції. Так ось, якщо "понюхати" конституційні зміни з 2004 року, то дух цих змін цілком вкладеться в одну фразу: "крадіть під нашим дахом, і вам за це нічого не буде". По крайней мере, до сих пір так нікому нічого й не було.

В результаті конституційної реформи, замість відповідальності влади, громадяни отримали посилення її безвідповідальності. Раніше у всьому був винен Кучма, а зараз і звинувачувати нікого. Розірваність практичного керівництва національною безпекою, запроваджене конституційними змінами, місяць тому ледь не призвела до трагедії під час штурму Генпрокуратури.

Підконтрольність МВС прем'єру і коаліції, а СБУ та армії - президентові, створили надзвичайно серйозну загрозу конфлікту в країні. Очевидно, саме цього і домагалися ініціатори конституційної реформи.

На щастя, сьогодні після всіх потрясінь всі політичні сили прийшли до висновку, що чинна Конституція, зіпсована в 2004, не може забезпечити потреби розвитку країни.

Зокрема, прем'єр-міністр Янукович сподівається, що у новообраній Верховній Раді буде сформовано конституційну більшість, яка внесе зміни до Конституції, необхідні для збалансування системи влади.

"Найважливіше питання - розвиток такої збалансованої системи влади, яка б ефективно мала можливість працювати. Не може жити країна в умовах, коли одна гілка влади блокує іншу або заважає працювати", - сказав Янукович.

Такий консенсус основних політичних сил - уже певний плюс.

Партія регіонів цілком може погодитися на відкриті виборчі списки (оскільки розраховує на ресурси бізнес-діячів там, де не має власних електоральних ресурсів), і на двопалатний парламент (оскільки у верхній палаті ключові діячі Партії регіонів без особливих проблем забезпечать собі пожиттєве членство завдяки вірним виборцям в мажоритарних округах, таким чином, зміцнивши свою автономність від можливих змін в партійному керівництві).

Таким чином, слід максимально використовувати той факт, що меркантильні інтереси Партії регіонів або окремих її діячів можуть збігтися з національними інтересами України.

Слід підкреслити, що вагомі конституційні підстави для проведення референдуму дає рішення Конституційного Суду від 5 жовтня 2005 року. У ньому, зокрема, зазначено:

" Положення частини третьої статті 5 Конституції України" право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами "треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україна, який закріплюється Конституцією, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами " .

Що стосується нинішніх протестів проти референдуму, то вони схожі на "дежа вю". Таке вже було 11 років тому. Тоді Кучма, видав Указ про призначення референдуму на 25 вересня, змусив депутатів ухвалити Конституцію в ніч на 28 червня.

Тоді ж нинішній віце-прем'єр з гуманітарних питань, а тоді глава адміністрації президента Кучми, Дмитро Табачник заявляв: "Рішення Президента про проведення референдуму буде абсолютно законним" (газета "Всеукраїнські відомості", 27.06.1996 р).

Треба йому вірити. Тоді ж Дмитро Табачник сказав: "Я впевнений, що відсторонення Олександра Мороза з посади голови Верховної Ради створить у парламенті стійку українську більшість і буде сприяти нормальній роботі всього законодавчого органу, і не тільки з питань Конституції" (газета "Дзеркало тижня", 18.05 .1996). Щось в цьому було, чи не так?

Наостанок слід зазначити, що за Конституцією механізм призначення референдуму повністю перебуває в руках президента. Це ще один "подарунок собі" Кучми, який успадкував Ющенко. Було б вкрай неправильно не використати його на добру справу - зміцнення країни.

Заява Ющенка про те, що "як глава держави" він "зобов'язаний зупинити і, безумовно, зупинить цей хаос" дає певні підстави сподіватися, що так воно і буде.

Закон – це хто? Це Зеля-бля!

Закон – це хто? Це Зеля-бля!




Вчора я в своєму дописі з нагоди відзначення 28 червня вже 26-ї річниці Державного свята Дня Конституції України висловився про всю нікчемність цієї інституції в першу чергу через псевдо-діяльність Конституційного Суду України, що паплюжить весь зміст і значення головного документа країни – Конституції. Але ще більше до того доклалися наші неймовірно хитрозроблені законотворці – народні депутати Верховної Ради України. В їх безпосередній обов’язок входить не просто приймати Закони України, але і захищати їх! Контролювати їх виконання та дотримання всіх прописаних в законах норм і порядку, а особливо всього, що стосується Конституції, яка є основою-основ усього правового поля України. Конституція є фундаментом всієї будови Правової  Демократичної Держави Україна.
На жаль, але цей фундамент чим далі – тим більше стає хирлявим і нетривким. Чого вартує промова на 1-шу річницю Конституції України тодішнього Президента України Леоніда Кучми, де він заявив про необхідність внесення змін у Конституцію і посилення і без того безмежної влади президента. З того часу пішло-поїхало головною темою не дотримання і виконання положень Конституції, а боротьба за внесення до неї різноманітних змін. Було навіть і таке-сяке, що я переніс у додаток в кінці цього допису, бо то скорше на фахівця,  а від себе хочу сказати вже наступне: 
1. Справжнім творцем Конституції України 1996 року є Вадим Гетьман і щоб переконати в тому я рекомендую прочитати книгу за його авторства «Як приймалася Конституція України?» або хоча б статтю в додатку Володимира Земляного. 
2. Рішення КСУ від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 Справа № 1-45/2010 означало тільки одне: Центральна Виборча Комісія України одразу мала оголосити про початок виборів Президента України, Верховної Ради України та місцеві вибори згідно Конституції України 1996 року. І не інакше! Узурпація влади Віктором Януковичем була незаконною – він втрачав легітимність, бо обирався за неконстуційним законодавством та інакшою складовою повноважень. 
3. Рішення КСУ від 20 червня 2019 року № 6-р/2019  «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» було сфальшоване, тому що новообраний Президент України не має жодного стосунку до існування чи не існування коаліції у ВРУ до вступу у повноваження президента. Але найголовніша фальшивка не в софізмах про коаліцію чи її відсутність, а в тому, що в рішенні КСУ чітко сказано наступне: «Водночас рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України (частина третя статті 90 Конституції України).
Президент України 21 травня 2019 року провів такі консультації з Головою Верховної Ради України, його заступниками, представниками та лідерами депутатських фракцій у Верховній Раді України.»  Але Зеленський оголосив про розпуск ВРУ у своїй інавгураційній промові! Які могли бути консультації?! Він тільки що став Президентом України! Це грубе порушення норм Конституції, в дотриманні яких перед цим присягнув! І це головне! 
4. У нас багато розмов про імпічмент президента через якісь злочини, які важко довести, але зовсім мовчок щодо порушення присяги Президента України! А там чітко сказано наступне: «Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі». Порушив – пішов геть без всякого імпічменту. А Зеленський вже порушив усе, що тільки можна порушити з своєї присяги, але сидить й далі на своєму місці і це останнє з перелічених пунктів. 
5. «Слід підкреслити, що вагомі конституційні підстави для проведення референдуму дає рішення Конституційного Суду від 5 жовтня 2005 року. У ньому, зокрема, зазначено:
"Положення частини третьої статті 5 Конституції України" право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами "треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україна, який закріплюється Конституцією, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами»
Проблема в одному: в Україні немає народу, а є тільки населення. І якщо чмо обрало чмо – будемо терпіти і поволі здихати, бо що лишається робити? Народу ж тут немає! І скорше всього вже не буде.

Богдан Гордасевич
29 червня 2020 р. (7528)
Львів-Рясне

Свято невідомо чого 28 червня в Україні

Свято невідомо чого 28 червня в Україні



На моє переконання, щорічне державне свято Дня Конституції України 28 червня є одним з найбільш несвяткових з усіх свят, бо сама влада його ледь-ледь відзначає, а населення взагалі не розуміє що то є. Дивний неробочий день і не більше того. Чому так? А дуже просто: коли люди звертаються до Конституції у своєму життя? Та ніколи! Окремі знавці права чи якісь правозахисники в боротьбі з правоохоронцями (вловіть іронію такого протистояння) починають згадувати положення Конституції України, що в реальному процесі не грає жодної ролі. Принаймні я не чув жодного вироку у суді першої інстанції, де рішення суду мало б за підставу норми порушення Конституції України в захисті якоїсь окремої особи. Не чутно і не видно. Всілякі Кодекси з права діють, а Конституція – ні. Є для того, кажуть, спеціальний Конституційний Суд України, але вони тамка кажуть, що «я не я і справа не моя!», тобто іншими словами: ми тут тільки щоб зарплату чималу одержувати і не більше. 
Як не пригадати, коли КСУ одним і тим самим складом визнав оновлену Конституцію України 2004 р. не правочинною і то аж у 2010 році, тобто 6-ть років все було нормально і тільки зміна влади їх думку поміняла, щоб ще одна зміна влади вернула до попереднього стану як ні в чому не бувало. Казус зі волюнтаристським розпуском Верховної Ради України 8-го скликання новообраним президентом Володимиром Зеленським поза всякою Конституцією так само був вирішений КСУ в оригінальний спосіб: нехай вирішує народ! А ви тоді нащо, наддорогучі ви наші судді Конституційного Суду?  А не пішли б ви на і то далеко-далеко!
І таку недолугу Конституцію зі собою прихопіть!

Богдан Гордасевич
28 червня 2020 р.
Львів-Рясне


Спершу зміни в обличчі, а після того і Конституцію - логічно

Тимошенко вносит изменения в Конституцию Украины: сделано заявлениеНОВОСТИ
Тимошенко просит узаконить "традиционные семьи" в Конституции
сегодня, 12:05

В СМИ появилась информация о намерении лидера партии "Батькивщина" Юлии Тимошенко внести изменения в Конституцию. Сообщается, что политик придерживается мнения о том, что статью о возможности вступить в брак должна стать нормой основного закона страны. 

Так, Юлия Тимошенко считает, что украинская Конституция должна содержать норму, в которой браки в стране заключаются исключительно между представителями традиционной ориентации - мужчины и женщины. 

Политик убеждена, что если у людей нетрадиционная ориентация и другие взгляды на семью, тогда такие вещи нужно держать при себе. По мнению Тимошенко, нельзя пропагандировать нетрадиционные отношения и однополые браки. 

Юлия Тимошенко, фото: Фокус.ua

Напоминаем, лидер "Батькивщины" Юлия Тимошенко рассказала о том, что крещенские купания - это миф. Дело в том, что во времена Иисуса Христа не было подобной традиции, так как люди жили в абсолютно других климатических условиях. Никто не нырял в прорубь, не обливался холодной водой. Однако политик убеждена, что украинцы привержены той точки зрения, что в жизни должны быть какие-то трудности, которые постоянно нужно преодолевать. Таким образом, украинский народ не привык наслаждаться результатом, а лишь процессом прохождения трудного пути. Поэтому Тимошенко в праздник Крещения призвала украинцев к любви и счастью.

Сторінки:
1
2
3
4
6
попередня
наступна