хочу сюда!
 

Лида

36 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 37-43 лет

Заметки с меткой «свято»

102-га річниця Дня соборності України 22 січня



Підготовка Акту злуки

Території на які претендувала Українська Народна Республіка
У результаті ухвалення III-го Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка, до складу якої увійшло 9 українських губерній. Під впливом цих подій в жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду, а 19 жовтня того ж року було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори про втілення ідеї соборності. 1 грудня 1918 р. у Фастові був підписаний «Передвступний договір» про об'єднання УНР і ЗУНР, у якому було заявлено про непохитний намір в найкоротший строк створити єдину державу. Восени 1918 року після перемоги революції в Австро-Угорській імперії, на уламках монархії утворилися незалежні держави: Чехословацька Республіка, Австрійська Республіка, Угорщина, а також (як наслідок збройного повстання 1 листопада 1918 року у Львові та інших містах цього краю) Західноукраїнська Народна Республіка, Королівство сербів, хорватів і словенців, Польська Республіка.

Уряд Західноукраїнської Народної Республіки — Державний секретаріат — у своїй зовнішній політиці під тиском народних мас та Української Галицької армії на перше місце поставив питання державного об'єднання з Наддніпрянською Україною. Досягнення державного об'єднання розглядалося, по-перше, як втілення в життя вікового прагнення українського народу до державної єдності, а по-друге, як засіб об'єднати сили в боротьбі проти зазіхання Польщі на українські землі.

Проте голова Української Національної Ради Євген Петрушевич застерігав, що об'єднуватися з гетьманською Україною на цьому етапі недоцільно, бо в «14 пунктах», оголошених американським президентом Вудро Вільсоном, народам Австро-Угорщини забезпечувалося право самовизначення, а Росія в той час розглядалася як єдина держава. Отже, злука з гетьманською Україною загрожувала б Східній Галичині також опинитися в складі «єдиної Росії».

В умовах політичної і дипломатичної ізоляції уряд Західноукраїнської Народної Республіки звернувся за допомогою до демократичних утворень на східних землях України.

Зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади переговори велися з Директорією. Вже 1 грудня членами Ради державних секретарів ЗУНР Лонгином Цегельським і Д. Левицьким у Фастові було укладено «передвступний договір» з Директорією УНР про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю». 3 січня 1919 року Українська Національна Рада Західноукраїнської Народної Республіки у місті Станіславі схвалила закон про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в Народну Республіку. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття[5]. Наступного дня у Києві в урочистостях з нагоди свята Злуки брала участь делегація — тридцять шість чоловік — ЗУНР.

Проголошення злуки
Проголошення злуки було призначено на 12:00 годину 22 січня 1919 року, тобто першу річницю проголошення четвертого універсалу про повну незалежність України.

22 січня було проголошено всенародним і державним святом. День видався погідний та гарний, з легким морозом. Київ був прикрашений національними синьо-жовтими прапорами, гербами. О 9:00 годині ранку в усіх церквах відправляли богослужіння.

Головні урочистості проголошення злуки проходили на Софійській площі. При вході з вулиці Володимирської на Софійську площу було зведено тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами. Рівно о 12:00 годині розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта злуки. На масовому вічі посол Західноукраїнської Народної Республіки Л. Цегельський зачитав та передав грамоту Національної Ради «Про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії Володимиру Винниченку.

Член Директорії Федір Швець урочисто зачитав Універсал Директорії:

«…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»

Після урочистого проголошення злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім — військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець.

22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об'єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну. Ним стверджувалось об'єднання двох тодішніх держав, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу, яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців. Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самовизначення, становлення політичної нації. Уперше за 600 років він став реальним кроком до об'єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.

Наступного дня, 23 січня, розпочався Трудовий конгрес України, який мав виконувати функцію всеукраїнського парламенту. Акт злуки було затверджено вищим законодавчим органом України. На основі цих рішень Західноукраїнська Народна Республіка перейменовувалась у Західну область УНР (ЗО УНР). Єдиним державним гербом став тризуб замість раніше затвердженого для ЗУНР золотого лева на блакитному полотні. У той же час злиття урядів, армій, законодавчих органів УНР та ЗУНР відклали до скликання Установчих Зборів об'єднаної України, як це й передбачалося ухвалою Української Національної Ради від 3 січня.

Міжвоєнний період
Об'єднання українських земель відбулося юридично та політично. Проте державне об'єднання не відбулося. Тому перед фактом військової катастрофи восени 1919 і в 1920 роках уряди та військове командування ЗУНР та УНР дбали передусім про свої регіональні інтереси. Це яскраво проявилося після того, як представники Галицької армії в односторонньому порядку без урахування думки уряду УНР 6 листопада 1919 року підписали з Добровольчою армією Зятківський договір про припинення бойових дій між Галицькою армією і силами Білого руху, укладення між цими силами військового союзу і перехід Галицької армії в розпорядження генерала Денікіна. Дані угоди були повторно затверджені в Одесі 17 листопада 1919 року із керівництвом Новоросійської області ЗСПР, і договір був ратифікований у Вінниці 19 листопада, після чого був реалізований[6][7][8].

В процесі переговорів Симона Петлюри з Польським керівництвом та в підписанні ним 21 квітня 1920 року Варшавського договору, згідно з яким, за визнання Польщею Директорії УНР, очолюваної С. Петлюрою, та надання військової допомоги проти більшовицьких урядів Росії та України. Польщі передавалася Галичина, Холмщина, Підляшшя й Західна Волинь (зокрема повіти Рівненський, Дубнівський та частину Кременецького).

Поділ українських земель між більшовиками та Польською республікою за Ризьким договором, а також Королівством Румунія (Сен-Жерменський мирний договір (1919), Бессарабський протокол), Чехословацькою республікою (Тріанонський договір) знову відсунув на невизначений період возз'єднання всіх українських земель. Частково воно відбулося лише у вересні 1939 року, але не як втілення в життя віковічних прагнень українського народу, а як результат таємної радянсько-німецької змови від 23 серпня 1939 про сфери впливу, а також гри на патріотичних почуттях населення Західної України. Надії народу не справдилися. «Свято свободи, що прийшло зі Сходу», обернулося для населення жорстокими буднями.

Це об'єднання виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав. А методи, якими було здійснено нове об'єднання «сходу» і «заходу» в 1939 році, полишили в думах мільйонів українців незагоєні рани.

Перше офіційне святкування Соборності
22 січня 1939-го було вперше за 20 років урочисто відзначено на офіційному рівні свято Соборності. Відбулось це у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час — автономній республіці Чехословацької республіки. Це був чудовий привід нагадати закарпатцям про волю, висловлену на з'їзді Всенародних зборів українців у Хусті 21 січня 1919-го про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею у Києві, і легітимізувати тим самим свою програму побудови Української держави на базі «закарпатського П'ємонту».

Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація місцевого населення за участю 30 тис. люду, яке з'їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю.

Від самого ранку поїзд за поїздом вбігає, українське населення спішить до столиці на маніфестації. Довжезний ряд селянських возів з близької околиці, вантажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячі возів, роверів, авт заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячі синьо-жовтих прапорів по вулицях, ці дві барви сьогодні домінують. Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть. Зразу можна розрізнити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина і т. д. Навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця української соборності, велике свято! Під синьо-жовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Волівщина заступлена сильно; саме тільки Волове послало аж трьома величезними вантажними автами своїх заступників, щось біля двісті людей.

(…) Біля тридцять тисяч учасників зійшлося з цілої Карпатської України. Це найбільші збори, які я під цими зеленими Карпатами бачив за останнє двадцятиріччя. Колись просвітянські збори в Ужгороді були справді величавими, але сьогоднішні збори — рекорд (…)

Десь біля одинадцятої години після Богослужби сформувався величезний похід, замаяли сотні рідних прапорів, і ми перейшли з площі Волошина на головну вулицю. Оркестри заграли українські походові пісні. Старинний хустський замок ще не бачив такого величавого всенародного здвигу! Три години тривав похід вулицями нашої столиці, і аж біля чотирнадцятої години розпочались святочні збори на площі".

— Зі спогадів письменника та журналіста Василя Ґренджи-Донського про святкування 20-ї річниці Акту Злуки в Хусті 22 січня 1939-го

Символічно, що Закарпаття вписало й наступну сторінку в історію Дня соборності України: через незнання комуністами історії України, в 1946 році саме 22 січня Верховна Рада УРСР включила Закарпаття до складу УРСР[9].
День Єдності 1990 року. Живий ланцюг
21 січня 1990 р. патріотичні сили організували «живий ланцюг» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом як символ духовної єдності людей східних і західних земель України. Основне русло суцільним ланцюгом починалося в Івано-Франківську від Центрального народного дому (вул. Шевченка, 1) і тягнулося до Стрия, де приєднувалося незначне відгалуження з поодиноких учасників із закарпатського напрямку. Зі Стрия живий шерег прямував до Львова, звідти — до Тернополя. Далі маршрут проходив через Рівне, Житомир — і до Софійської площі в Києві. За різними оцінками, участь в акції взяли від 0,5 до 3 мільйонів українців.[10]

Наприкінці 2000-х р. почали відроджувати традицію створення «живих ланцюгів», що символізують єдність українського народу. В 2008 — 2011 роках у Києві такі «ланцюги» утворювали на мосту Патона. Таким чином символічно об'єднували правий та лівий береги Дніпра. Основним організатором цієї акції виступало Братство козацького бойового звичаю «Спас». Найбільшого розмаху акція досягла 2011 року, коли на міст Патона прийшло понад 1000 учасників. Того року до організації акції долучилися такі громадські організації як Відсіч, Молода просвіта, Національний альянс, Молодіжний націоналістичний конгрес, студентський туристичний клуб «Скіфи» КНЕУ[11]. 22 січня 2011 р. «живий ланцюг» утворено у понад 20 містах України.[12] Так, у Львові близько п'яти тисяч осіб утворили «живий ланцюг» від пам'ятника Тарасу Шевченку до пам'ятника Степану Бандері.[13]

Тимчасові зміни з 2011 року
30 грудня 2011 року Президент України Віктор Янукович видав указ, яким скасував указ президента Віктора Ющенка 2005 року про встановлення Дня Свободи 22 листопада (присвяченого подіям Помаранчевої революції), та указ президента Леоніда Кучми 1999 року про встановлення Дня соборності України 22 січня, водночас з оголошенням 22 січня Днем Соборності та Свободи України[2][3]. Отже, офіційно 22 січня у 2012—2014 роках в Україні відзначали саме День Соборності та Свободи України.[14].


Модний тренд - закусочні дошки ...

Ми зібрали для вас найкращі ідеї оформлення закусочних дощок, аби ваш святковий стіл мав неперевершений вигляд, а гості були вражені!


  

[ Читати далі ]

Христос народився! Славімо Його!

Христос народився! Славімо Його!




Довідка про учасників Різдвяного концерту

Чоловічий хор «Фавор» парафії Святого Василія Великого в м. Києві

Починаючи з 2002 року, чоловічий хор «Фавор» у камерному складі бере активну участь у богослужіннях та духовному житті парафії Святого Василія Великого у Києві. До складу колективу входять випускники вищих музичних навчальних закладів різних спеціальностей. У репертуарі хору не тільки твори церковних богослужінь, а й обробки українських народних пісень, авторські композиції, козацькі та повстанські пісні, понад 50 колядок.

Хор «ФАВОР»: Роман БУДЗЯК — диригент, Роман МЕЛІШ, Володимир ШИЙКА, Володимир ПИРОЖАК, Маркіян СВЯТО, Роман ЯСІНОВСЬКИЙ, Юрій ВОЛЬБИН.

Маленький хор Василія Великого — камерний акапельний ансамбль при парафії Святого Василія Великого у Києві. До його складу входять люди з вищою музичною освітою та без музичної освіти. Засновниця — Ярина Чепіга. Утворений у жовтні 2011 року. Першу Літургію заспівали 19 грудня 2011 року. Ця дата вважається днем народження колективу.

На початку ансамбль ставив собі за мету вивчення і спів Літургії та церковних пісень. Пізніше колектив вийшов за межі духовного жанру, опановуючи українські народні пісні, фольклор в обробці сучасних українських і зарубіжних композиторів. Тепер Маленький хор Святого Василія Великого спрямовує свої зусилля на переосмислення духовної музики, як у церкві, так і поза нею.

Маленький хор Василія Великого: Ярина ЧЕПІГА — диригент, Уляна ЧАБАН, Богуслава ТУРЯНІНА, Христя КРАВЧУК, Северин НАЛИВАЙКО, Григорій КУШНІР.

Християнський музичний гурт «МетаНоя» — це хлопці, які ставлять перед собою велику мету — прославляти Бога через музичні таланти. Твори, які виконує колектив, є здебільшого авторськими, але музиканти черпають і від інших авторів. Стиль гурту — це суміш попроку, кантрі, етно та фанку. Виконавці не бояться експериментувати. Головна їхня особливість — це щирість, віра в те, про що співають, і вміння передати це через інструменти та голоси. Оскільки гурт постав ще п’ять років тому в стінах Київської Трьохсвятителької духовної семінарії, то деякі учасники вже здійснюють своє служіння як священники в різних куточках України. Проте любов до Бога, один до одного і до музики їх єднає, щоб творити музику, яка надихає і змінює тих, хто її слухає. У цьому всьому і є «МетаНоя».

Гурт «МетаНоя»: Іван ВИСОЧАНСЬКИЙ — гітара, вокал, Ігор ДМИТРИШИН — басгітара, вокал, о. Владислав ІГНАТЮК — гітара, перкусія, вокал, о. Василь ПИШКОВИЧ — шейкер, вокал, Аліна ФІЗЕР — перкусія.

Влаштуйте найкращий дитячий день народження в CHOICE!

Подаруйте вашій дитині веселе свято та море незабутніх емоцій! Цікаві ігри, смачні страви та захоплюючі пригоди вже чекають на малюків!

Яскрава і простора дитяча кімната стане чудовим місцем для розваг, а під пильним наглядом персоналу CHOICE ігри будуть не тільки веселими, але й безпечними.

Після активного дозвілля малюки зможуть смачно відновити сили. Наше спеціальне дитяче меню порадує різноманіттям улюблених страв: міні бургери з індичкою та картоплею фрі, спагеті з вершковим маслом, ніжний лосось із запеченими овочами, сирники, солодкі роли, морозиво – в CHOICE навіть найвибагливіші маленькі гурмани знайдуть собі щось до смаку.

В залежності від вашого бюджету та побажань, ми можемо організувати як святкові міні-програми тривалістю 30-40 хвилин, так і масштабні заходи на 5-6 годин. Окрім ігрової кімнати та смачного обіду ви також можете додатково замовити дитяче караоке, професійних аніматорів та цікаві майстер-класи на ваше свято.

Дізнатися більше та забронювати залу можна за телефоном: 067 650 45 55.

Ми знаходимось за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, 52.

https://thechoice.kiev.ua/uk


Свято Покрови Пресвятої Богородиці



Покрова Пресвятої Богородиці

Історія вшанування свята




Покровська церква в селі Сутківці
В Україні найстарішою церквою, яка присвячена святу Покрова, є Покровська церква в селі Сутківці Хмельницької області, зведена у 1467 р. як фортеця.

Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків, котрі будували багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови. Деякі Покровські храми, переважно 18 століття, вціліли до нашого часу. Перлиною української архітектури можуть вважатися Покровський собор Харкова, зведений у 1689 р., у стилі мішаного козацько-московського бароко, та київська трибанна церква Покрови на Подолі, що зведена у 1766 році видатним Григоровичем-Барським.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці вважається днем створення Української повстанської армії (УПА). Цього дня починаючи з 2005 року в містах України відбуваються хода та мітинги прихильників українського націоналізму.

У жовтні 2014 року Володимир В'ятрович, директор Українського інституту національної пам'яті, запропонував, замість Дня захисника Вітчизни, відзначати День захисника України саме на Свято Покрови, мотивуючи це історичною традицією вшанування українського війська у цей день[5][6].

14 жовтня 2014 року Президент України Петро Порошенко з метою вшанування традицій та на підтримку ініціативи громадськості скасував відзначення Дня захисника Вітчизни і встановив свято День захисника України, яке відзначатиметься щорічно 14 жовтня[4].

Вшанування ікони Богородиці - покровительки українського війська

Богородиця — покровителька українських воїнів освячена Митрополитом Епіфанієм у 2017 році. На іконі зображені українські воїни різних епох, зокрема Святий Рівноапостольний Князь Володимир Великий, руський воїн, Гетьман України Іван Мазепа в похідних військових латах, січові козаки, старшини Армії УНР в одностроях Третьої «Залізної» дивізії, козак Полку Чорних запорожців, воїни Української Галицької Армії, Української Повстанської Армії, боєць «Самооборони Майдану», вояки добровольчих батальйонів, сучасні українські воїни АТО, які зібралися навколо постаті небесного покровителя українського воїнства Архистратига Божого Михаїла. Копії ікони знаходяться у Церкві святого Миколая «Пам'яті жертв Чорнобиля».
26 липня 2017 року в Михайлівському Золотоверхому монастирі у Києві Митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній та Голова Синодального управління військового духовенства митрополит Іоан (Яременко) освятили ікону Пресвятої Богородиці – покровительки українських воїнів[7]. На іконі зображення Божої Матері, яка тримає в руках омофор і ним покриває українських воїнів. Ідея створення такої ікони виникла ще в 2014 році. Її автор художник-іконописець Юрій Нікітін мав на меті створити сучасний символ захисту для кожного військового, хто зараз воює із загарбником.[8]

У Хресній ході 28 липня 2017 в День Хрещення Руси-України ікона покрови зайняла одне із головних місць, як головна українська православна військова святиня. Пізніше ця ікона була доправлена військовими священиками у зону АТО, для духвоних потреб військовослужбовців.[9]

Синодальне управління військового духовенства у грудні 2019 року разом із БФ "Корона князів Острозьких" започаткувало всеукраїнську акцію: "Воїни під покровом Богородиці”[10]. В рамках цієї акції 8 грудня поблизу передових позицій 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців голова СУВД митрополит Іоан (Яременко) разом з Надзвичайним і Повноважним Послом Литовської Республіки в Україні Марюсом Януконісом та головою Благодійного фонду «Корона князів Острозьких» Робертасом Габуласом передали в дар командиру 72 омбр ікону Пресвятої Богородиці - Покровительки українських воїнів. На церемонії передачі ікони був присутній перший заступник голови СУВД протоієрей Тарас Мельник, капелан бригади Микола Новацький, протоієрей Андрій Шпунт та автор ікони Покрови художник-іконописець Юрій Нікітін. 27 грудня митрополит Іоан (Яременко) подарував 14 ОМБр ікону Богородиці Покрова Воїнська.[11] 21 лютого митрополит Іоан відвідав Кам’янець-Подільський військовий гарнізон де разом із митрополитом Антонієм (Махотою) та капеланами звершив молитву за військо українське та вручив ікону Покрови Воїнської.[12].



11 січня 2020 року Блаженнійший Митрополит Епіфаній разом з капеланами освятив ікони «Покрови воїнської» для військовослужбовців. Тоді ікони покрови отримали полковник Дмитро Братішко, а також Командир 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького полковник Іван Гараз.[13][14]

У липні 2020 року ПЦУ передала у головний штаб ООС ікону Покрови "воїнської".[15]

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
58
предыдущая
следующая