Народе, таке питаніє: як хто відсвяткував Новий рік? Уже передбачаю лавину коментів на взірець "Тусував на хаті з друзяками", "Завалили у файний клубас, наклюкалися до зелених шмарклів", "Тихенько посидів із родиною, випили по келиху шампуню та й лягли до сну". Словом, як завжди - тривіальненько. За великим рахунком, нічого більшого й не треба, позаяк свято саме по собі є безглуздим (змінилися дати - то й що, бляха?!). Але, все ж, маю для вас чудовий рецепт перетворення доби 31.12, тире, 01.01 на просто таки афанарітєльну феєрію, котра запам'ятається на многая, многая літа.
Почну з фотки. Скажіть, що, по-вашому, тут відбувається?
"У хвотографєра руконьки з дупоньки, - скажете ви, - а діється тут узагалі казна-яка фігня: сидять якісь тіп із подругою зі свічкою у салоні машини, за вікном не світліше, ніж у гузні носорога".
Пояснюю.
Світлина зроблена за дві години до Нового року, коли високодостойний водій, послуговуючись неймовірно "корисними" підказками джипіес-навіґатора на позивний "Оксана", завіз нас у якусь дупу. Довкола - тиша, що зрідка порушується короткими чергами зі стрілецької зброї та далекими вибухами вісімдесяток і стодвадцяток, наш бус благополучно загруз у снігу орієнтовно за 6,5 км від Попасної і виштовхати його з полону не виходило навіть коли бралися всі гуртом. Надворі лютує неймовірний дубак, приправлений для фаталістичності непроглядним туманом із нотками потужного норд-осту, а ми бовваніємо так, безпомічні, посеред невідомо якого поля...
Уже пізніше ми дізналися, що якби не застрягли - заїхали б просто у руки до сєпарів, які, виявляється, окопалися трьомастами метрами далі "дорогою" (в лапках, бо по цій дорозі може спробувати проїхати хіба що накажений... ну, або наш водій "завдяки" джипіесці). Тоді ж, утомлені 26-годинною дорогою у зону проведення АТО, нам було відверто похер, де ми і що ми; хотілося нарешті дістатися Світлодарської дуги, випити кави після двох безсонних ночей разом із хлопцями, зустріти, бляха-муха, той триклятущий Новий рік і хоч трішечки поспати.
До речі, підмога таки під'їхала, та тільки після того, як ми знехтували реальний ризик "спалитися" і ввімкнули на слухавках геолокацію, щоби вислати пацанам координати.
Коротше, у той час, як розмаїті петардасти у мирних містах хлопали своїми довбаними вогнеграями та всіляким іншим чином удавали, немов війни немає і "етамінянікасаєцца", ми з пацанами таки сіли за стіл. За, не побоюся цього слова, шикарний стіл!
От де б ви ще похавали чорної ікри, як не на самому передочку, де акурат за штабом починається сіра зона, а тости і пісні вряди-годи губляться серед гатіння вибухів мін? А у нас була чорна ікра - не абияка, а справжнісінька. Правда, де мужики її нарити примудрилася - не знаю, та й хіба це взагалі важливо? Головне, що от такою великою, дружною "родиною" ми зустріли новий 2017-й рік, побажавши Україні мирного неба, а кожному українцеві - злагоди й добробуту попри все лайно, що нам весь час підкидають різнокаліберні можновладці.
А ранок на передовій - на диво тихий і ясний. Туману як не було. Що ж, привіт, пане новий роче!
Я до чого веду... За всіма своїми життєвими негараздами не слід забувати того, завдяки кому ми живемо у мирних містах і тут вибухають максимум підпалені тупорилими малолєтками петарди, а не снаряди арти чи міни. У пацанів уже декілька років поспіль свята - винятково на передовій, у холоді, за постійної небезпеки, що наступної миті тебе можуть додати до сумного переліку двохсотих або трьохсотих...
Зі святами вас усіх, друзі! Хай трішки запізно, але привіт вам і найкращі побажання зі Світлодарки! ;-)
П.С.: Ніколи не користуйтеся джипіесом на Донбасі! І не забудьте вимкнути геолокацію у своєму айфоні)))
