хочу сюда!
 

Маша

44 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 33-57 лет

Заметки с меткой «львів»

Богдан Гавриляк – гарний батько й сім’янин та люблячий дідусь


 Богдан Гавриляк сповідується матері-Україні і людям, кається Господу у тому, що він не жив до самої крайньої точки своєї віри – Олег Володарський

Ця молитва дісталася Богдану Гавриляку у спадок. В його родині старовинні ікони та молитви зберігаються поряд із фотографіями поколінь предків. Береже. Шанує. Пам’ятає. Цікава людина. Неспокійна. Бунтівна.

 

Він гарний батько, чудовий сім’янин і люблячий дідусь. Ми дружимо. Обмінюємося думками, спостерігаємо одне за одним.

Одного дня я зателефонував йому і запропонував записати програму. Була помітна пауза. Мовчання. І, нарешті, згода.

 

Дуже цікава риса програми «Сповідь» – вона урівноважує в людині різницю між дискомфортом переживань та бажанням щось змінювати в своєму житті. Тоді, коли людина не просто живе і розмірковує, чи навіть захоплюється своєю індивідуальністю, а коли нарешті усвідомлює, що десь зовсім поруч живе його рідна Нація, котрій він готовий сказати правду.

 

Він сповідується матері-Україні і людям, він кається Господу у тому, що він не жив до самої крайньої точки своєї віри. Він мовчав і сердився. І носив в собі біль поколінь.

Обурюватися через те, що відбувається на кухні за чашкою чаю, жалітися на сьогодення – це найпростіше. Складніше – ставши на ноги, твердо і усвідомлено звернутися до Ікон і на чистому подиху звернутися до Українського суспільства і сказати про найдорожче, найчесніше.

Найбільша релігія – це добро. Найбільша довіра – це відкритість думок і прагнень. І коли нашу Батьківщину намагаються розшматувати як ззовні, так і з середини, ми не маємо права мовчати. Байдужість – це злочин. Це найстрашніший гріх!

 

Богдан Гавриляк воював з системою не на жарт. Суди, моральний тиск, безсонні ночі. І, коли ми почали діалог, він раптом видихнув…

Мені здається, що він ясно відчув, що десь на підсвідомому рівні ми воюємо самі з собою. Лише тому, що держава не працює. Не працює для нас. Для суспільства. Багато бруду. І бруд відверто кремлівський. Особливо важко це відчувати у Львові, адже це місто-Бунтар, котре не приймає нічого радянського. Та, на превеликий жаль, є нащадки диявола. Червоного диявола. С жорстоким обличчям, спотвореним знаком безбожжя. Цій людині неймовірно болить те, що відбувається в країні. Тепла людина. Життєрадісна. І, що найважливіше, віруюча.

 

Він знає історію багатьох поколінь своєї родини. Цього українця ніхто і ніщо не змусить жити всупереч його культурі та автентичності. Проте найбільше враження на мене справили родинні цінності, що передаються в сім’ї Богдана з покоління в покоління, і які так ніжно плекає він сам.

 

Спокійний, тихий і душевний діалог, котрий я запам’ятаю надовго. Після зйомок передачі пан Богдан зробив нам неймовірний подарунок. Старовинний дворик в самому серці Львова, старенька, проте напрочуд охайна квартира. І, власне сам подарунок, зустріч з неймовірною пані Стефанією (та про це трохи згодом).

 

Як тільки ти з любов’ю, Молитвою і Господом звертаєшся до своєї землі, вона відкриває тобі небачений раніше вимір надсильної духовності. Варто лише попрохати Бога… Треба лише сильно та щиро молитися…

Серед нас живе ніким не знищена і незламна ВІРНІСТЬ, ВІДДАНІСТЬ і ЛЮБОВ. Рівень цієї любові надзвичайно високий. І народжується він під час недільної молитви. Цим величний Львів. Він молиться за Україну!

Наша основна мета – запалити свічки під іконами навіть у найвіддаленішому селі та в найменшому містечку. На передовій. В дорозі. в лікарнях та школах. Нам вкрай необхідний загальний егрегор національних прагнень. І не важливо якої релігії та якої конфесії. Ми, українці, велична нація і приймаємо з любов’ю усіх. Тільки першими словами цієї Молитви повинні стати Бог і Україна.

 

Дідусь Богдан Гавриляк виховує справжнього патріота. По-українськи. З повагою до заповітів предків та любов’ю до Батьківщини. Нехай буде Мир та Щастя в нашій з тобою країні, Богдане!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Богдан Гавриляк


https://youtu.be/ii-N0z8nUjI

Відмотаємо час назад для п.А.Садового

2017 рік. Йшла  важка та довготривала  війна мера Львова  із сміттям...

Президент на Львівщині вшанував пам'ять героїв

Президент на Львівщині вшанував пам'ять героїв, які загинули у боротьбі за Україну

8 грудня 2018 року - 17:23

Президент на Львівщині вшанував пам

У рамках робочої поїздки до Львівської області Президент Петро Порошенко вшанував пам'ять героїв, які загинули у боротьбі за Україну.

Петро Порошенко встановив лампадку до пам'ятника Героям Небесної Сотні та ставши на коліно хвилиною мовчання вшанував пам’ять тих, хто загинув захищаючи європейське майбутнє України.

Глава держави також уклоном голови вшанував пам'ять українців, що віддали життя за свою державу, біля пам’ятника мужнім героям, що розташований у селі Жовтанці. На честь героїв на пам'ятному знаку зроблено напис: «Здобудеш Українську державу, або загинеш у боротьбі за неї. Героям України – вічна слава».

Також Петро Порошенко відгукнувся на пропозицію служителів місцевої церкви і разом із жителями селища взяв участь у молитві за всіх борців за волю і незалежність України у храмі Успіння пресвятої Богородиці. Настоятель храму, отець Ярослав подякував Главі держави за зусилля задля створення в Україні єдиної помісної православної автокефальної церкви. «З Божою допомогою ми бачимо, що цей час настає і будемо молитися, щоб 15 грудня Божа ласка і Святий дух зійшов на наших архієреїв і вони вибрали єдиного предстоятеля», - сказав він.

«Хай Бог дарує вам здоров'я, добра, спокою нашій державі», - звернувся він до Президента.

Глава держави зазначив, що дуже радий тому, що порушив графік поїздки і мав можливість помолитися разом із присутніми.  «Я дуже радий сьогодні бачити всіх вас. Бачити у цьому храмі, спільно помолитися за Україну, скористатися цією можливістю, щоб подякувати і священикам вашої церкви, які щоденно моляться за Україну, за перемогу нашого війська, моляться за владу, моляться за український народ», - сказав Петро Порошенко.

Рішення Вселенського Патріархату про надання Томосу про автокефалію українській православній церкві Глава держави назвав справжнім дивом, яке сталося з Божою поміччю. Петро Порошенко зазначив, що це не просто нова церква, на яку український народ чекав тисячу років. «Це об'єднання всіх церков. І це диво, коли ієрархи, які десятки років не спілкувалися між собою, Господь їх зібрав і благословив і вони направили звернення до Його Всесвятості, щоб він дарував нам автокефалію», - зауважив Президент.

Петро Порошенко підкреслив: «Вірю, що й нашим ієрархам церков Господь пошле мудрість і ми з вами будемо мати церкву».

«Прошу вас, моліться за те, щоб це відбулося, бо це не просто подія церковного життя. Це подія створення духовної незалежності нашої держави. Незалежності від Москви», - закликав Петро Порошенко присутніх віруючих.

«Цей Томос і ця церква для того, щоб українці об'єдналися. Для того, щоб Україна була єдина. Бо коли вона єдина – вона непереможна», - сказав Петро Порошенко. Він подякував кожному з присутніх за їх молитви. Президент також подякував місцевим жителям за зустріч і можливість поспілкуватися, додавши, що дуже зворушений їх прийомом.

Коли влада нам не рада

Коли влада нам не рада



Тривалий час я ніяк не міг зрозуміти і з того сильно нервував, коли мої такі начебто гарні ідеї та дуже класні пропозиції не знаходили підтримки у певних грошовитих колах, зокрема і у владних інституціях. Тільки з часом я врешті-решт уяснив одну просту істину, що: «Кожен пан має свій план». І саме тому якими б твої, Богдане, пропозиції не були на вигляд геніальні, перспективні й вигідні, але воно все не є цікаве тим панам, до яких ти звертаєшся з невідомих наївних причин. Не цікаво і все тут! Іншого пояснення немає. Власне, що і не треба.
Будучи певний час журналістом-«ЗМІ-їстом», я багато раз вештався коридорами влади і в Львівській ОДА, і міськради Львова, бував на сесіях і різноманітних нарадах, навіть є третій рік членом Громадської ради при ЛОДА і начебто в культурно-релігійній комісії, але чогось розумного і позитивного в тому не знаходжу ніяк. Скрізь безкінечний сморід «Рекреацій» або «Московіади» Юрка Андруховича як був – так і залишається. Якраз в тому дусі я придумав собі своєрідну акцію при зміні влади в ЛОДА подавати туди якусь свою пропозицію і чекати, що з того буде як кажуть науковці: «у сухому осаді». Було різне і я, власне, починаю від кінця оприлюднювати свої пропозиції та відповіді на них і всілякі інші результати.
Остання епопея почалася з появою на чолі ЛОДА п. Олега Синютки, якого я сповна поважаю і зневажаю одночасно, бо ну а чого, як нічого? Є гарний вислів, що «короля творить його оточення» і це правда, як правдою є думка Жоржа Дикого, що «короля творить його оточення, але перед тим король утворює своє оточення, а вже тоді воно створює або спотворює короля» Начебто і старається людина, але якось воно «сікось-накась-викусь» усе. І я спробував було помогти, щоб так не виглядало, тому і надіслав у середині 2016-го такого ось листа з пропозиціями, якого особисто заніс до відділу реєстрації звернень громадян ЛОДА і за якийсь тиждень-два був звідти навіть дзвоник, де мене ввічливо розпитали і на тому все скінчилося. Відповіді письмової жодної. Власне я тим не переймався, бо то ж не мені особисто було потрібно, як чітко ясно зі мого звернення, а суто самій владі я робив підказку і добру пораду. Не хочете – не треба. Робіть свої задуми і думи. Минув рік 2017-й і мали відбутися звітні річні збори Громадсьої ради, яку очолив молодий і зовні енергійний хлопчина Андрій Болюбаш, отож я зробив копію і вручив особисто йому зі словами, що мені не відповіли ніц з ЛОДА на це, то може він використає. Голова красномовно скипів на очах: - Що?!! Не відповіли?!! Я розберуся і вам нададуть відповідь!!! Ага, розігналися! Навіть не передзвонили. «І втретє закинув старий свої сіті…» і нарешті витягнув свого облизня, який публікую нижче.
Розповідаю по-секрету, що цього разу «сіті були значнішими»: я вислав копію електронною поштою на сайт Кабміну типу самому Гройсману і саме тому відповідь таки знайшла свого героя. Причому лист був у такому стані пожмаканий, неначе його підпільна пошта доставляла таємними кур'єрами з ризиком для життя, бо виявляється «Укрпошта» з ЛОДА до Рясне в межах міста листи тупо губить або й знищує зумисно. Біда, ой біда. Ворожа агентура чи якесь прокляття? Хоча я мав не один раз справи з держорганами і переконався, що коли листа насправді висилали – він завжди приходив, бо нафік він кому здався викрадати?! Це ж не з Америки чи Канади з можливими грошовими вкрапленнями. Ну і хто ви після того, панове службовці з ЛОДА? На чолі з головою паном Олегом Синюткою – хто ви?
Хіба не ви маєте на 5-тому році війни вшанувати пам'ять всіх полеглих зі Львівщини на Євромайдані та АТО-ООС альбомним видання зі світлинами героїв та їх біографіями, щоб вручити батькам і рідним як знак пошани? Також розповсюдити по навчальних закладах, аби діти знали своїх героїв поряд. Невже це дурня? Невже повний непотріб зібрати разом всіх видатних людей різних часів та національностей Львівщини в одному виданні й хвалитися тим перед світом і самими собою? Що ми про них знаємо? Та нічого! Два-три зачовгані до невпізнання генії: Франко, Шашкевич і Крушельницька, а більше тупо нікого немає?! Є!!! Багато є! Та не для вас.
Де збірки державного(!) пошанування провідних митців Львівщини? Немає. Нашій владі не до того – війна все спише! Ось тільки дурість війна не спише. Тема Шевченкіани актуальна начебто завжди і скрізь, але в ЛОДА так не є. А що є? Шукайте і може щось знайдете, а я чомусь нічого там не знаходжу. Нічого.  Хіба що парадові містерії-буф до урочистих дат та подій і на тому гаплик.  
Якби при владі були… Думаєте я далі скажу: Справжні патріоти! Українці! Та ні, панове, - не скажу, бо тут потрібно не міфічних «українців-патріотів», а просто розумних людей! Та на превеликий жаль таких при нашій обласній владі немає, бо як хтось бачив таке диво – оголосіть на загал, дуже про те прошу. Тому що я бачу домінуючу тупість і нікчемність при сучасній владі. І саме тому ці люди бояться опублікувати програмні документи, бо тоді кожен з ними ознайомиться і почне допоминатися, а так що вартує підправляти чи зачищати сайти? Надруковане знищити значно важче. На сайті Президента України в розділі «промови» крайньою є інформація, датована 6 грудня 2017 р., а що було сказано до того – знищено. Це як розуміти? 
Захочеш взнати програмні партійні зобов'язання або умови коаліційної угоди? Шукай десь сам в Інтернеті і якщо натрапиш, то доведи самотужки, що то не є фейкова дезінформація. Що з чим порівнювати і за що в кого спитати? А немає! Ку-ку в руку!     
Далі читайте документ-відповідь і милуйтесь тими розбитими ночвами, які я виловив за третій раз.

Богдан Гордасевич
Місто Львів-Рясне
04 грудня 2018 р. (7526)

ЗАЯВА

Голові Львівської ОДА Олегу Синютці від 27 вересня 2018 р.

Шановний пане Голово ЛОДА, звертаюсь до вас з проханням взятись за патронат над одним чи кількома з нижче запропонованих поліграфічних проектів. На моє переконання це є такі проекти, які не варто робити приватно на власний розсуд, а які мають бути скоординовані з владними інституціями. Якщо Вас це зацікавить, то прошу надати мені можливість на особистий прийом у зручний для вас час для детальної інформації. Єдине, що зазначу наперед: це має бути реалізовано не за бюджетні, а доброчинні кошти.

1. Альбомне видання зі світлинами та біографіями загиблих на Євромайдані та в АТО-ООС зі Львівщини.

2. Альбомне видання зі світлинами та біографіями видатних діячів Львівщині за 19-21 століття, як митців, так і науковців, політиків, промисловців.

3. Альбомне видання всіх пам'ятників, погрудь та інших знаків вшанування Тараса Шевченка на Львівщині з довідками про їх встановлення.

4. Альбомне видання лауреатів Національної премії ім. Тараса Шевченка зі Львівщини з біографіями і коли та за що отримано нагороду.

5. Збірник вибраних промов Президента України Петра Порошенка за 2014-2018 роки.

6. Збірник стратегічних державних та місцевих програм і документів, як Військова доктрина України, Програма 2020, програм дій Уряду України та Програма розвитку Львівщини, яка є на сайті ЛОДА тощо.

7. Настінний календар на 2019 рік з адміністративною картою Львівщина та всієї України з гербом України та портретом Президента України і гербом Львівщини і портретом голови ЛОДА та різними додатками адміністративного змісту.

З повагою   Богдан Гордасевич


Яким є анархіст!

Яким є анархіст!



Коли людина обирає певну ідейну платформу, то вона шукає в тому за звичай щось позитивне аби переповісти іншим, чому було обрано саме цей варіант життєпису. У мене все навпаки: я не агітую за анархізм з тої причини, що не вбачаю в тому значних позитивів, бо анархізм не обирають: анархізм не обраність, анархізм – це є приреченість. Всі люди від природи приречені на анархізм, тому що майже буквальний переклад цього слова означає просто «самотність»! І нічого більшого! Власне у той момент, коли людина відчуває себе безкінечно самотньою – вона автоматично стає анархістом. А найвищого стану анархізму досягають самогубці, бо ж зрікаються навіть вищості Бога над собою, який дав їм життя і сам його не відбирає, а то суто сама людина вирішує: вчиню собі смерть. Це вже точно «нікого над»!
Також хочу зазначити, що зовнішнє насилля для анархіста можливе тільки задля самозахисту і не більше того. Самооборона анархіста зовсім не тотожна агресії тероризму чи ще чогось, бо якщо і можна звинуватити анархістів у сваволі, то це суто щодо самих себе. Насилля одних людей над іншими – це зовсім інші ідейні течії, зокрема це і комунізм, і нацизм, і демократія також. Анархізм людини полягає у виключно сваволі щодо себе самого! І це поширено надзвичайно в Світі. Давно відомо, що всі шкідливі звички людина продукує суто власною волею. Хіба потрібно доводити, що пияками чи інакшими наркозалежними люди стають в значній більшості самотужки, а не за обставин чи примусу, бо то є дуже невеликий відсоток і тому не важливий. У 99% людина сама шукає і знаходить свої «смаколики» від життя, а це і є суть анархізму: вирішувати самому навіть свою приреченість. Анархізм – це обирати варіант шляху до свого самознищення. 
Впізнати класичного анархіста досить просто: це самотня людина, яка може все, але нічого не хоче. Крапка.

Богдан Гордасевич
Місто Львів-Рясне
04 грудня 2018 р. (7526)

Націоналізм і анархізм - чи є можливим поєднання?

Одним з головних ідейних постулатів націоналізму є створення національної держави, тобто з домінантою в державі одного етноса, як в Польші - поляки, в Угорщині - угри, Болгарії - болгари тощо. Звичайно там живуть й інші народи, але в загальному на окресліній кордонами території беззастережно домінує один етнос і це його (!) держава.
Відповідно з того будується державна структура та ідеологія: Польська держава піклується про добробут поляків, Угорська - угрів, Болгарська - болгар тощо. І тут не виникає жодних протестних емоцій ні у кого, бо то є норма, то є правильна і розумна основа державного утворення - добробут титульної нації. Притому цей добробут держава забезпечує за рахунок праці власної титульної нації, а не за рахунок пригноблення інших націй і країн, бо то є вже державним форматом імперій і націонал-шовінізму, тобто - нацизму. Проте у різних етнічних вкрапленнях в таких національних державах не виникає питання, чому в цтому державному управлінні домінує саме ця нація, а не вони...
Отже бути націоналістом означає дбати про націю і державу, тобто це в науковому трактуванні є проявом альтруїзму, такою частковою жертовністю свого "Я" на користь національного "МИ", тобто держави. Як відомо, головним завданням держави є нормативно-регулятисна діяльність, тобто встановлення справедливих правил співжиття людей і суспільства в цілому.
Анархізм за своїм природним поняттям є домінатою егоїзму, коли власне "ego" є вирішальним у всіх вчинках людини: роблю те, що хочу, тому що я так хочу! Всі інші соціальні обов’язки є вторинними. Для анархізму будь-яке соціальне утворення від простої місцевої громади і аж до держави включно є скоріше ворогами, чим співдружніми формами життя. Одним словом, при анархізмі на особу не діє жодне зовнішнє зобов’язання чи примус у вигляді законів або прямих наказів - все це можливе тільки з середини особи! З свідомого особистого дотримання певних норм і правил у безпосередніх вчинках і вцілому в житті.
Чомусь таке опозиціювання анархізму до державних юридичних норм сприймають як стан беззаконня, сваволі, хаосу, руйнації і деградації. Тобто як суспільний регрес, а не прогрес. Я протилежної думки і спробую це далі довести.
Почну з простого і вельми наглядного: прошу вас озирнутись довколо себе, а потім поглянути на світ в цілому - ну і які враження? Є держави, є наддержавні світові організації, а порядку особливого в світі не бачимо, як і у власній державі. Закони є, але їх порушуння такі масові, що легше назвати цей стан "узаконенним беззаконням", аніж певним державним ладом, як демократія, олігархія, диктатура або монархія. Власне тому я давно насміхаюсь з противників анархії такими словами: "Панове, в Україні анархія вже давно, просто ви не хочете її визнати як факт нашого супільного життя! А не визнавати не означає не мати!"
Чого варте наше українське законодавство, де навіть народні депутати не розуміють головної функції законів, а саме: стала норма на тривалий період часу. А у нас як? Приймають депутати закон і майже одночасно починають робити в ньому "законні зміни і доповнення" - ну не абсурд? Постійна зміна законодавства, наявність законів, положення яких суперечать одне одному, або взагалі є антагоністичні - яка тут "логіка порядку"?  Що це за "правова держава", де в конституції чітко і неоднозначно сказано, що для громадян країни освіта і медицина є виключно безкоштовною, а далі законодавці виписують закони і нормативи оплати навчання та лікування тими ж громадянами - чи не абсурд?
Якими є головні засади життя наших людей? Визначальним є не державні інституції, а свій приватний статус і приватні зв*язки, абсолютно ніким не регульовани. В нашому соціумі людина фактично робить сама своє життя без якоїсь вагомої допомоги інших сторонніх чинників - хіба це не основа анархічного устрою? А більшість наших підприємств існує не завдяки державним нормам і правилам, але навіть навпаки виживає в супереч цим законам. Держава в сучасному варіанті українських реалій виступає по відношенню і простих громадяна, і підприємст не як законодавчий регулятор і стимулятор процесів розвитку та збагачення, а як класичний паразит. Власне тому стає зрозумілим, чому найзаможнішим класом в Україні стають не виробники і промисловці, а депутати, держслужбовці та правоохоронці.
Більше не буду розписувати наше життя - розумний сам побачить, обдумає, проаналізує і визнає...
Також не буду проводити теоретичні обгрунтування змісту анархізму та його ідейного і соціального застосування. Дисткусія з цих питань була детально і досить плідно обговорена в ХІХ - першій половині ХХ століть, тому можу порадити читати ті праці, хто зацікавиться загальною теорією питання анархізму.
Я хочу обговорити і розповісти дещо інше.
Коли починались  розмови про внесення змін до Конституції України, то я вирішим детальніше вивчити це питання, для чого узявся читати дуже цікаву книгу "История политических и правовых учений" - учебник для вузов под общей редакцией профессора В.С.Нерсесянца, Москва, 1998 р. Я уважно прочитав і опрацював цю книгу, навіть засів за реферат, але докінчувати його не стачило снаги. Проте розуміння предмету дало грунтовне, тому коли я дивлюсь на сучасне наше лже-законотворчість - розумію наскільки деструктивний процес правового розвалу і обвалу відбувається в державі Україна.
І відверто визнаю, що не знаю і не бачу якогось однозначного курсу на майбутнє, який би дав позитивні результати в розвитку нашого суспільства. Можливо, що це і добре - відсутність однозначності. Як, цілком можливо, що недолугість наших теперішних "державотворців" за минулі 20 років і багато віків до того дасть нам можливість перетворити сферу нашого соціального життя в дійсно в сферу позитивного добробуту громади і народного благополуччя.
Власне тому, коли я чую про необхідність жертовності громадян задля створення якоїсь там "сильної України, могутньої держави, світового лідера тощо", то сприймаю це дуже скептично і задаю просте питання: "А людям яка буде з того користь? З тої могутності та лідерства?" Що з того доброго було людям, що Російська та Австрійська імперії були світовими потугами найвищого рівня? А спочивший в бозі Радянський Союз був світовим гегемоном - ну і що? Голодомори, масові репресії, війни й інші безкінечні соціальні експерименти, що вартували трагедій життя сотень мільйонів (!) людей - задля чого? Щоб був якийсь там віртуальний фантом "сильна світова держава".
Як не мене - подібна ідеологія побудови розуміння добробуту людини як окремого громадянина тільки від того, що він мешкає у "найкрутішій в світі дережаві" є одною з найдурніших ідей. Тому якщо хтось вважає націоналізм як домінанту держави над особою, то я проти такого націоналізму. Моє розуміння націоналізму, як пріорітет людині! Це лад, де все в державі влаштовано так, що надає найкращі умови для особистого життя людини і збереження нею своєї національної ідентичності як складової частини свого задоволення від життя. В мене є дивне переконання, що кожна людина приходить в цей світ, щоб жити щасливо. Оскільки розуміння щастя є суто суб’єктивною категорією і виключно індивідуальне, тобто анархічне за своїм основним принципом, тому я вважаю і суспільний лад, збудований на анархічному підгрунті найбільш досконалим і доцільним. Одним словом, я не вбачаю проблеми в поєднанні націоналізму та анархізму. Вся проблема полягає тільки у свідомості людей як окремих одиниць соціуму.
Щоб мене краще зрозуміли, я наведу цитату з вже названонної вище книги: "...Аристотель, згідно поглядам якого східна деспотія - це є недорозвинуте до височин політики "варварське" правління з безправ’ям та рабством підданих. Аристотелівська характеристика людина як політичної особи якраз й означає, що тільки в своїй розвинутості (розумовій та моральній) люди, будучи вільними, можуть організувати своє спільне життя на політичних засадах."
Читаючи рядки роздумів древньогрецького філософа, я водночас споглядаю на наше сьогодення і розумію, як мало ми просунулись вперед з отим особистим рівнем розуму і моралі, особливо у верхніх ешелонах влади, але таку селекцію обумовлює сама структура нашого суспільного ладу, де права і повноваження окремої людини фактично нульові. Мене це не влаштовує! Я віддаю всю владу - Людині!
І не безпідтавно: я бачу і переконаний, що більшість сучасних людей дотримуються правил порядного життя не тому, що бояться покарань за порушення, а тому що самі хочуть того від елементарного бажання внутрішньо мати душевний спокій з життя, де ти нікого не ображаєш, не обманюєш і не обкрадаєш, як і тебе також інші. До речі, доведено не раз історією, що жодна найжорстокіша покара ніколи не була причиною зменшення чи зникнення злочинів, а також - не призвела до встановлення правової свідомості, тому що людина зосереджувалась не на моральності змісту дотримання закону, а на тому, як уникнути кари. Тільки усвідомлення громадянами поокремо моральної потреби дотримуватись особисто правил і норм співжиття давало позитивні результати. Анархія чи назвіть цей лад якось інше, але його зміст у високій моральності і самовідповідальності особи за свої вчинки.
Слово "монархія" означає досліно "один най", тобто вищій ступінь над іншими когось одного, начальник над іншими. Зрозуміло, що "анархія" означає дослівно "нема най", тобто абсолютна рівність всіх, навіть якщо хтось і виконує за обов’язками функції керівника. В принципі світ до того наближається, коли двірник чи кур’єр може спокійно привітатись за руку з президентом держави і нікого ця подія зараз не буде шокувати. Навпаки зараз простежується всенародна тенденція до зневаги урядовців і депутатів вищого рівня, що має під собою цілком вагомі підстави, але не будемо деталізувати. Просто я вважаю це ще одним доказом процесу демонополізації влади і  відмирання держави, як унітарно-тоталітарного апарату. Влада повинна перейти від можновладців у центральному апараті до безпосередньо людей, які в низових абсолютно добровільних об’єднаннях і будуть організовувати своє життя і життя держави вцілому.
Одним словом ставайте націонал-анархістами : живіть власним життям і покладайтесь на власні національні сили, а не чекайте, що вам хтось має сприяти, щось дати, допомогти тощо. Дармовщини не існує в світі: кожен, хто щось дає, той унезалежнює і робить рабом. А жити треба вільною людиною! Тож я у нікого нічого не прошу - я беру своє! Чого сам досяг і заробив власною працею. Тим і щасливий.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне
11.02.2011 р.

Давно в дитинстві я прочитав в художньому оповіданні сцену, коли підступно схопленого і зв’язаного Івана Богуна привели до Ярем Вишневецького і той наказав стати перед ним на коліна, на що Богун відповів: "На коліна стаю тільки перед Богом і то з власної волі".
Власне це і стало моїм дивізом націонал-анархізму в далекц вже  80-ті. Просто не все можна сказати вже - іноді потрібно зачекати. Думаю, що зараз саме той час, коли люди стають самостійними свідомими одиницями Всесвіту у нашій славній Україні.

Геть зі Львова кубло розвідки Рефії!



Фракція УКРОПу у Львівській міській раді закликає закрити в місті Генеральне консульство Російської Федерації. УКРОП закликає закрити Генконсульство РФ у Львові / nahnews.org Відповідне звернення до міністра закордонних справ України Павла Клімкіна під час сесії міськради зачитав голова фракції Ігор Телішевський. За його словами, нещодавно у Львові зареєстрували відповідну електронну петицію щодо закриття російського Генконсульства в місті. «Ця пропозиція львів’ян не може залишитись без розгляду та повинна бути підтримана усіма патріотичними фракціями Львівської міської ради. За прикладом таких європейських країн, як Франція, Німеччина, Польща, Італія, Нідерланди, Данія та інших, які примусово висилають російських дипломатів, наша держава повинна також відповісти на системну гібридну війну, яку Російська Федерація веде проти нас», – підкреслив укропівець. Водночас Ігор Телішевський акцентував увагу на тому, що після запровадження воєнного стану в частині України укропівці вимагають подальшої послідовної державницької політики у стосунках з РФ. Зокрема, навіть після оголошення воєнного стану не заарештовано майно Росії та інші приватні капітали, не заборонений російський бізнес та інвестування російського капіталу в Україні, не розірвані дипломатичні відносини з агресором. Крім того, зазначив представник «Українського об’єднання патріотів», не закрито державний кордон із Російською Федерацією, не заборонена діяльність на території України організацій та установ, що фінансуються або в будь-який спосіб афілійовані з державою-агресором, не ухвалені принципові рішення щодо подальшої долі російської «п’ятої колони» в Україні, зокрема щодо кума президента РФ Путіна Віктора Медведчука. «Закриття оплоту «руского міра» у Львові, а саме так потрібно називати російське консульство в місті, продемонструє агресору наше ставлення до злочинів, які тривають на території України впродовж останніх п’яти років», – додав Ігор Телішевський. УКРОП переконаний, що такі дії приведуть до покращення політичної ситуації в регіоні, значно зменшать соціальну напругу та провокації, які вчиняють агенти розвідки та ФСБ Російської Федерації проти людей, пам’яток української державності, а також пам’ятників видатним борцям за незалежність України.


Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/politics/10357176-ukrop-zaklikaye-zakriti-genkonsulstvo-rf-u-lvovi.html

Український «пірат» Віктор Губарев з Донбасу

Український «пірат» Віктор Губарев з Донбасу: Одіссея капітана Блада змінила моє життя




Віктор Губарев

Письменника, публіциста, історика Віктора Губарева російсько-українська війна і все що з нею пов’язано змусило переселитися з Донбасу на Львівщину, звідки родом його дружина. Він приїхав сюди не сам – привіз із собою піратів: вітрила напнуті у Пиратино!

Віктор Губарев народився у Сіверськодонецьку, мешкав з батьками у Рівному й Мелітополі, де закінчив середню школу, навчався у Донецькому університеті на історичному факультеті, захистив дисертацію з екзотичної теми про впливи піратських заходів на експансію європейців у Вест-Індії, викладав історію в школі і у виші, писав книги про відомих піратів – і вони виходили в серії «ЖЗЛ», перекладав та творив свої афоризми, які й поширюються завдяки влучному дотепному слову… Та сталася інша експансія, рани якої не так легко гоїти і про яку важко не думати, і саме вона спонукала переїхати чотири роки тому в село Пиратин на Радехівщині Львівської області, звідки походить дружина Віктора – Богдана, викладач української мови та літератури…

Нещодавно у книгарні «Є» Віктор Губарев прочитав цікаву лекцію про піратство і піратів для читачів, серед яких переважали юнаки й дівчата саме такого віку, яким був сам письменник і перекладач, коли (свідомо чи напівсвідомо) уже позначав коло своїх уподобань через… книгу.
 

– Це правда, що книга про піратські пригоди так на Вас вплинула в юні літа, аж скерувала до вибору професії?

– Повірте, мені в цьому пощастило. Колись я мріяв бути геологом, мандрувати і шукати корисні копалини (переважно золото, срібло, коштовні каміння); потім загорівся ідеєю поступити до Херсонської морехідного училища (бо там курсанти проходили практику на вітрильному судні «Товариш»), стати штурманом далекого плавання і, знову ж таки, мандрувати світами. Але у восьмому класі хтось із друзів «підсунув» роман Р. Сабатіні «Одіссея капітана Блада», і ця подія круто змінила усі мої плани й усе моє життя. Прочитавши про захопливі пригоди піратів Карибського моря, я захотів більше дізнатися про справжніх піратів, корсарів і флібустьєрів, про острів Тортугу і Генрі Моргана, про судна, зброю, спосіб життя та звичаї морських розбійників. Тобто від белетристики я перейшов до літератури іншого ґатунку: науково-популярних та наукових праць з історії піратства. Першими книжками про справжніх піратів, які я прочитав, були «Пірати Америки» А.О. Ексквемеліна та «Історія морського піратства» Я. Маховського. Потім перечитав майже все, що можна було знайти про піратів у наших бібліотеках, і вирішив вивчитися на професійного історика. Бо хто ж іще може бути дотичним до цієї теми?! До речі, за цю пристрасть друзі прозвали мене Френсісом Дрейком – на честь славетного британського корсара. Поступивши на історичний факультет Донецького університету, щороку писав курсові роботи з історії піратства, брав участь у студентських наукових конференціях, захистив дипломну роботу з історії англійських корсарів часів королеви Елізабет I Тюдор, а згодом – у 1987 році – і першу (на нинішньому пострадянському просторі) кандидатську дисертацію «Морський розбій та його роль у колоніальний експансії європейських держав у Вест-Індії в XVII ст.».

– Сміливе рішення навіть на ті часи, коли вже оголосили перебудову… Але від глибокого наукового вивчення піратства Ви перейшли до його літературної інтерпретації у текстах знаменитих зарубіжних авторів – з якого дива? Хотілося чогось іншого?

– До цеху перекладачів я потрапив вимушено. Коли почав серйозно займатися вивченням історії морського розбою, зрозумів, що мені не вистачає інформації: адже в СРСР книжок на цю тему майже не було, в наукових журналах про піратів теж не писали. Змушений був звертатися до іноземних джерел: книжки англійською, французькою, іспанською та іншими мовами можна було замовити через МБА – міжбібліотечний абонемент. Я замовляв потрібні мені праці, які присилали до університетської бібліотеки терміном на місяць (або у вигляді паперових книжок, або – частіше – у вигляді мікрофільмів), і старанно їх вивчав, конспектуючи фактичний матеріал в окремих зошитах. Звичайно, мусив озброїтися словниками та підручниками і самотужки вивчати іноземні мови. Це було і цікаво, і корисно. Відчував себе Колумбом, який відкриває для себе і співвітчизників terra incognita. Поступово зрозумів, що наші люди практично нічого не знають про реальних піратів і корсарів, задовольняючись міфами та неправдивими історіями про цих «лицарів абордажної сокири». Треба було наставити їх «на шлях істини».

– Чому пірати з їхніми звичаями та розбишацьким життям такі цікаві читачам?

– Мабуть, це пов’язано із закладеним у нас з дитинства потягом до пригод. Коли люди читають книжки, дивляться фільми про піратів або грають у комп’ютерні ігри на піратську тематику, вони ніби переносяться в інші світи та епохи, уявляють себе то на палубі розбійничої шхуни, то на далекому тропічному острові, де заховано величезні скарби. Романтика, еге ж!

– В деяких художніх творах про піратів згадуються піратські закони або правила поведінки. Наскільки це відповідає дійсності?)

– В книжках та фільмах про піратів намішано стільки міфів, що буває складно відрізнити правду від вигадок. Якщо людина не має знань про реальних піратів, корсарів чи флібустьєрів, не знає їхньої історії, способу життя, побуту та звичаїв, вона охоче вірить усьому, що їй підсовує ринок в яскравій обгортці. Але щодо існування у джентльменів удачі власних статутів, правил поведінки і звичаїв читач або глядач може не сумніватися. Сумніви можуть мати місце лише стосовно змісту згаданих правил та звичаїв. Деякі з них вигадані белетристами та фальсифікаторами піратських історій (наприклад, «чорний знак», покарання у вигляді «прогулянки по дошці» тощо), деякі існували в реальному житті (наприклад, обрання капітана на піратській раді). Свою місію якраз бачу в тому, щоб доносити до широкого загалу історично підтверджену інформацію про піратів різних епох та регіонів.

– І таки виникла спокуса самому написати піратський сюжет?

– Так, маю у своєму доробку два романи – «Ямайський флібустьєр» і «Череп на прапорі». Раніше вони виходили російською мовою, зараз хочу видати українською. Пропоную видавцям…

– Ви мали своє живильне середовище, що важливо і для наукової творчості, і для творчості будь-якої … А як складається зараз?

– Війна круто змінила звичний спосіб життя мільйонів людей. 2014 року ми змушені були переїхати на малу батьківщину моєї дружини Богдани – до села Пиратин на Радехівщині.

– Отож пірат потрапив до Пиратина…

– Діти зараз працюють у Львові, ми «господаримо» в селі. Богдана доглядає за братом-інвалідом, я допомагаю їй та займаюся своєю улюбленою справою: збираю матеріал, пишу книжки, перекладаю, інколи читаю у Львові лекції (з історії піратства, Великих географічних відкриттів та колоніальної експансії). Видавництво «Урбіно» планує тривале співробітництво – після «Острова скарбів» запланували підготувати до друку ще кілька цікавих книг про піратів та флібустьєрів. Отже, нудьгувати нема коли. Вітрила напнуті погожим вітром, і на всіх нас чекають нові пригоди і нові відкриття.

– Дякую Вам за Ваш оптимізм. Сподіваюся, що Ви у своїх афоризмах обіграєте: пірати – Пиратин… І цим прославите село на Львівщині.

Оксана Думанська, 
письменниця

100-річчя створення Західно-Української Народної Республіки

1 листопада у Львові відзначать 
100-річчя створення Західно-Української Народної Республіки





ДО 100-РІЧЧЯ ЗУНР

У ВСТАНОВЛЕНОГО ЛЬВІВСЬКОЮ МІСЬКРАДОЮ ДО 100-РІЧЧЯ ЗУНР ПАМ'ЯТНИКА ПОСВЯТЯТЬ У ПЛАСТУНИ

31 жовтня 2018

Увечері біля скульптурної композиції Листопадового чину на вул. Городоцькій відбудеться Стрілецька ватра.



Сьогодні, 31 жовтня, о 20:00 скульптурної композиції, яку встановила Львівська міська рада на честь 100-річчя Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР), на вулиці Городоцькій відбудеться Стрілецька ватра, — повідомляє прес-служба ЛМР.

Пластуни разом з іншими учасниками заходу згадають історію, заспівають стрілецьких пісень, а також переглянуть короткометражний фільм про події 1918 року. Крім того, вони символічно посвятять скульптуру лева у пластуни.

Додамо, що, окрім цього пам'ятника, у Львові встановлюють ще одну скульптурну композицію на честь 100-річчя ЗУНР – від Львівської обласної державної адміністрації. Обидва пам'ятники коштують по 2 млн грн. Зауважимо, що вони розташовані фактично на сусідніх вулицях, і відстань між ними становить приблизно 400 м.


Богдан Гордасевич: Я всіх вітаю зі 100-річчям ЗУНР. Це наша дата: вони були першими, щоб ми не були останніми.

1 листопада у Львові відзначать 100-річчя створення Західноукраїнської Народної Республіки, повідомляє прес-служба ЛОДА. Напередодні, 31 жовтня, усіх охочих зарошують о 20:00 у «Кінопалац» (вулю Театральна, 22) на вечір «Ніч утворення ЗУНРу. Знайомство з Дмитром Вітовським».

1 листопада з 9:00 по 16:00 біля будівлі Львівської ОДА відбудеться театралізоване військово-історичне дійство, під час якого відтворять події Листопадового чину.

11:00 – покладання квітів до Меморіалу воїнам УГА на Личаківському кладовищі, а також до могил Дмитра Вітовського – Держсекретаря військових справ ЗУНР, Михайла Галущинського – коменданта Січових Стрільців, Олександра Тисовського – керівника і засновника «Пласту», Северина Левицького – воїна УГА .

11:30 – покладання квітів до могили Президента Національної Ради ЗУНР Євгена Петрушевича та могил сучасних Героїв на полі почесних поховань № 76.

13:00 – відкриття пам’ятника героям ЗУНР та УГА на розі вул. Огієнка та Листопадового Чину.

14:00 – Студентська хода від Франкового університету до Янівського кладовища.

14:30 – покладання квітів та віче на Меморіалі Українських Січових Стрільців на Янівському кладовищі.

15:30 – вшанування памяті Андрія П'ясецького на Куртумовій горі.

16:00 – фінал національного квесту «ЗУНР» та «Чай з січовиками» на вул. Винниченка,18.

17:00 – вшанування пам'яті загиблих на братській могилі УСС на цвинтарі Старого Знесіння.

"Марш орлят" у Львові - провісник анексії регіону Польщею?


Вигуки "Смерть українцям!" в Перемишлі в 2016-му, побиття українців з приводу національної приналежності в польському Жешуві в 2017-му, запровадження кримінальної відповідальності за пропаганду "ідеології українських націоналістів" в 2018-му - все це явні провокації польської влади, спрямовані на переписування історії та вчинення шкоди міжнародним і національним інтересам України. При цьому, нескінченні українофобські витівки є наслідком небажання Порошенка, Клімкіна та Дещиці адекватно реагувати на польські інформаційні та дипломатичні випади. Спроби за допомогою політкоректності зберегти гарні відносини з Варшавою заради спільного європейського майбутнього привели до того, що поляки безкарно ображають національних героїв України, намагаються вибити з українців в Польщі національну і культурну ідентичність. Робочі місця, інвестиції, солідарність в засудженні російської агресії - є вагомими аргументами на користь співпраці з Польщею, але є всьому межа. Глава польського МЗС Яцек Чапутовіч якраз недавно перейшов усі межі, коли за допомогою спецпредставника Держдепартаменту США з питань України Курта Волкера домовився про проведення "Маршу орлят перемишльських і львівських" у Львові.


Даний захід стане капітуляцією Львова. По суті, влада здає місто без бою, перекреслює його історію і плює на могили воїнів ЗУНР. При цьому не варто плутати тихе покладання квітів на "Цвинтарі орлят" з проведенням ходи. Під час подій в Перемишлі можна було сповна оцінити поведінку радикального наброду, присутнього на щорічному "Марші орлят". За словами Чапутовіча, до Львова приїдуть активісти "Всепольської молоді", "Патріотичного Перемишля" і напевно натовп інших українофобів з "Національно-радикального табору" (ONR) і "Табору Великої Польщі" (OWP). При цьому в польському МЗС прекрасно розуміють, що ця масштабна провокація призведе до заворушень і сплеску насильства в місті, і тому просять Курта Волкера допомогти із забезпеченням безпеки. Тобто в українському місті поляки під захистом США 10 грудня будуть вшановувати вбивць українського населення! Може тоді одразу проводити поляків під охороною в Львівську ОДА і призначити їх керувати областю?

Найсумніше, що від інертної антиукраїнської кліки в Києві ще можна було очікувати подібного фіаско, але саме сприяння Курта Волкера в організації "Маршу орлят" зіграло вирішальну роль. Людина, яка покликана вирішувати конфліктні ситуації навколо України, власноруч їх створює. Таке відчуття, нас спеціально перевіряють, скільки ще ми можемо ковтати принижень і миритися зі знеціненням власної історії і культури заради інтеграційних процесів. При цьому США не віддають собі звіту в тому, що Польща має виключно свої корисливі цілі, намагається помститися українському патріотичному руху і в черговий раз на весь світ озвучити свої претензії на Львів. У цій ситуації всім українським патріотам не залишається нічого, крім як іти за прикладом воїнів ЗУНР і бути готовими відстоювати свою землю в дипломатичному, інформаційному і вуличному протистоянні з поляками. Якщо на території Львівщини будуть кричати "Смерть українцям", то, як би не хотіли цього в Адміністрації президента України, США або Варшаві, без відповіді таке не залишиться. У влади ще досить часу запобігти проведенню "Маршу орлят" у Львові, напоумити Курта Волкера і поставити Яцека Чапутовіча на місце, але без належної реакції громадянського суспільства і ЗМІ розраховувати на скасування образливого маршу польських радикалів у Львові не доводиться. Хоча варто відзначити, що нещодавня заява депутатів Львівської облради з вимогою до мерії усунути з польського військового меморіалу на Личаківському кладовищі скульптури левів є гарною спробою протистояти шовіністично-імперським настроям поляків.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
38
предыдущая
следующая