хочу сюди!
 

Марина

45 років, овен, познайомиться з хлопцем у віці 39-50 років

Замітки з міткою «президент україни»

Зеленський боїться Путіна чи Порошенка? Чи обох?



Дмитро "Калинчук" Вовнянко:
ОПОЗИЦІЇ ЗАТКНУЛИ РОТА

Вітаю всіх з гучним актом примирення і єднання в ім'я перемоги. Вкотре команда президента "боневтік" продемонструвала, що означає єдність і злагода в їхньому розумінні.
Зранку сьогоднішнього дня державний Концерн радіомовлення, радіозв'язку і телебачення виключив з ефіру мовлення телеканалів "Прямий", "5-й" та "Еспрессо". Талеканалам, які з першого дня війни закликали громадян до захисту своєї держави і завжди демонрстрували свою патріотичну спрямованість, просто користуючись війною, закрили рота. Бо якщо хтось незрозумів, на патріотизм тепер монополія. Патріотизм буває: або такий який промовляє ротом Мосейчук, або ніякий.
За дивним збігом обставин Концерном РРТ нині керує такий собі Кирило Данілов, у минулому керівник кампанії "Приват ТВ Дніпро" олігарха Ігоря Коломойського.
А у той самий час "Квартал-95" на гастроляв в Польщі почав фонтанувати гидотними жартами про Петра Порошенка. Єднання у всій красі - ви ж розумієте?
"Прямий" припинив мовлення в ефірі як жест доброї волі, після підписання президентом указу про єдиний інформаційний простір на час війни. "Прямий" готовий був долучитися до спільного телемарафону, але опозиційним телеканалам не були виділені часові слоти. "5-й" і "Еспрессо" продовжили роботу в ефірі, позіяк транслювали контент іноземних телекомпаній, згідно укладених контрактів. Наразі вони мають всі підстави виставити державі рахунок за завданий матеріальний збиток - і обов'язкоко подадуть. Та хіба державу воно хвилює?
В той час, коли Офіс президента (вчора) і Зеленський (сьогодні) на всю душу щиру піаряться на тлі Бучі, знищеної через те, що хтось за місяць до війни закликав думати про травневі шашлики а не будувати РОПи та артилерійські позиції на напрямках ударів ворога, в країні остаточно встановлено цензуру.
Простіше. Опозиції заткнули рота. Команда Зеленського зробила те, що до неї робив тільки Янукович під час обох Майданів - вирубила з ефіру "5-й канал". А це поганий знак для влади - перевірено.
І так. Звісно, обурюватися через це не на часі! Війна в країні! Я лише нагадаю, що коли в Росії закривали канали НТВ та ОРТ, теж казали, що протестувати не на часі, бо треба Росію витягувати з кризи. З цього починався путінізм. Я знаю, чимало осіб, які прибігали до мене в коменти з криками "як ви можете критикувати владу - треба замирюватися", зараз палець о палець не вдарять, аби встати на захист опозиційних каналів. Навпаки, вони задоволено потиратимуть руки. Ще б пак: "Канали бариги вирубили!"
Вітаю цих дивовижних осіб. Вони вже готові путіністи. Путіну їх навіть перемагати не треба - путінізм вони побудувати готові прямо зараз і з натхненням. Різниця між ними - лише в кольорі прапора. А це тимчасове, коли сутність єдина.
Що нам робити? Відповідаю чесно, я не знаю що робити. Я не буду закликати до непокори і протестів у той час, коли країна у війні і насуваються дуже важкі випробування. Не буду - і край. Можете засуджувати.
Я скажу так. Народ, який не зміг зламати Путін, не зломає і збіговисько комиків. Зламалка поламається. Війна закінчиться. І ми ще поговоримо в повний голос. Вони можуть виключити наші телеканали - вони не заткнуть рота всім нам. Не вдалося Януковичу, не вдалося ваті - їм не вдасться й поготів. Нам рота затикати - як небо фарбувати.
А наразі - всіх з цензурою. Вітаю в новій реальності.


В усьому винуваті бобри! Або Бог його знає...

Liubov Marynovych
37 хв  · 
Десь у перші дні війни, після 24 лютого, я побачила й почула в «Єдиних новинах» розмову з астрологинею-українкою, яка жила в Таїланді чи на Тайвані, приїхала до родини в Київ й через обстріли тут лишилася. Вона казала, що Україна в цій війні переможе й набуде зовсім нової якості як держава, що ядерних ударів не буде тощо. Але особливо цікавим для мене було її протиставлення Путіна й Зеленського як чогось віджилого і чогось нового: першого вона назвала «нафталіновим дідуганом», а другого, усміхнувшись, – молодим «джокером».
І тут мені здалося, що я нарешті отримала відповідь на питання, яке мордувало не лише мене, а й багатьох свідомих українців: «Як Бог міг допустити, що президентом обрано таку непідходящу особу, яка не відчуває душу України?». Очевидно, Бог, як Господь історії, знав, що дорога до справжнього преображення України і перетворення її на вільну й потужну державу лежить через величезну жертву українців – криваву війну з дикими варварами-росіянцями, яка начисто відібє ті сентименти до цих останніх, що ще лишалася в багатьох. Тому Він призначив речником героїчного українського народу дуже нестандартну особу, яка зацікавила світ, – молодого й енергійного чоловіка, колишнього актора (до того ж єврея, що цілковито нівелює кремлівські брехні про «нацистську» українську владу) в напіввійськовій формі, який під обстрілами промовляє рішуче й вимогливо до всього світу.
Справді, промови Зеленського дуже непогані, навіть потужні (очевидно, йому допомагає якийсь анонімний поки що талановитий спічрайтер). Він не боїться Путіна, як деякі західні чиновники, що показали себе нікчемами. Його заклики «поговорити по-чоловічому» дідугана бісять, а мені нагадують задерикувате «Леопольд, виході!» з відомого мультика або «Іду на ви!» київських князів.
Однак… Однак сумніви лишаються. Чому досі в ОП дуже підозрілий Єрмак? Чому переговірником призначено не мудрого Валерія Чалого, а Олександра Чалого (який підписав ганебні «12 кроків» Мюнхенської угоди, проти чого українці протестували)? Як і Софія Федина, я обурена словами генпрокурорки, що справа Порошенка не закрита і що він нікуди не втече з України, бо має призовний вік. Попереду в прокуратури величезний огром роботи з виявленням і засудженням воєнних злочинців, засланих в Україну путінських диверсантів, справжніх зрадників України, з оцінкою провокаторської діяльності ОПЗЖ й інших партій, а також філії Московського патріархату в Україні – а вони збираються й далі переслідувати Порошенка?  Якщо це триватиме, то наша влада, з якою весь народ зараз обєднався, матиме після нашої перемоги великі проблеми – а може, й скандали.
Не одній мені вся Україна нагадує зараз величезний Майдан, бо разом з нашими «титановими воїнами», як назвав ЗСУ один західний оглядач, за перемогу бореться весь народ – креативно, люто, самовіддано, жертовно і… з невмирущим гумором. Як і на Майданах, кожен сам знаходить спосіб зробити свій внесок у спільну перемогу, не чекаючи вказівок згори. Але після перемоги в нашій оновленій державі треба нам навчитися контролювати владу не Майданами, а постійно, як це є в демократичних країнах.

НАТО - не бійся росії, Україна тебе захистить!

Ми повинні боротися, нам не можна випалювати емоції, щоб не перегоріти – звернення Президента України

28 березня 2022 року - 23:55

Ми повинні боротися, нам не можна випалювати емоції, щоб не перегоріти – звернення Президента України

Мудрий народе міцної країни!

Сьогодні в нас хороша новина. Наші захисники просуваються на Київщині, повертають контроль над українською територією.

Звільнили Ірпінь. Молодці! Вдячний кожному і кожній – усім, хто працював на цей результат. Окупантів відштовхують від Ірпеня. Відштовхують від Києва.

Проте все ж зарано говорити про безпеку в цій частині нашої області. Бойові дії тривають.

Російські війська утримують під своїм контролем північ Київщини, мають ресурси й живу силу. Намагаються відновлювати розбиті підрозділи. Рівень їхніх втрат навіть у 90% не є для них аргументом, щоб зупинятися. Сотні й сотні одиниць спаленої та залишеної ворожої техніки не переконують їх, що так буде з кожним.

Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Донбас, південь України – ситуація всюди залишається напруженою, дуже складною.

Це безжальна війна проти нашого народу, проти наших людей, проти наших дітей.

Станом на цей день відомо про загибель 143 дітей. Маріуполь так і залишається заблокованим. Російські війська не дали організувати сьогодні жодного гуманітарного коридору, не дали «тишу». Тому ситуацію зараз треба сприймати врівноважено, мудро. Наскільки це можливо. Без надмірної ейфорії від успіхів. Але й без самонакручування. Нам ще потрібен час. Нам ще потрібна зброя. Ми ще повинні боротися, повинні терпіти. Нам не можна випалювати емоції зараз. Не можна завищувати очікування. Просто щоб не перегоріти.

Говорив з лідерами держав-партнерів. Був дуже активний дипломатичний день.

Прем'єр-міністр Великої Британії Джонсон, Прем'єр-міністр Канади Трюдо, канцлер Німеччини Шольц, Прем'єр-міністр Італії Драґі та Президент Азербайджану Ільхам Алієв.

Домовилися з Британією про ще більшу підтримку нашої оборони й посилення санкцій проти Російської Федерації. Канада також підтримує більш жорстке реагування світу на катастрофу, створену російськими військами в українських містах.

У розмові з канцлером Німеччини Шольцом також приділив значну увагу необхідності посилити санаційний тиск на Росію.

Подякував Президенту Азербайджану за надану Україні гуманітарну підтримку, поінформував про стан справ на територіях, куди зайшли російські війська.

Італія погодилася стати одним з гарантів безпеки України у відповідній новій системі гарантій, яку ми опрацьовуємо.

Завтра продовжу цю активність. Говоритиму з іншими лідерами світу. Буду працювати і з міжнародними організаціями, з народами Європи та світу.

Україна не може погодитись і не буде погоджуватися з пасивною санкційною позицією деяких суб'єктів щодо Росії. Не повинно бути жодних «підвішених» санкційних пакетів – мовляв, якщо російські війська зроблять щось, то тоді буде якась відповідь...

Ми вже пройшли цю історію в минулому році, коли ми говорили, що потрібні потужні превентивні санкції проти Росії, щоб не було вторгнення. Превентивний пакет не зробили. Повномасштабна війна почалася. Зараз багато натяків і попереджень про те, що нібито посилення санкцій, наприклад у вигляді ембарго на постачання російської нафти у Європу, буде у разі, якщо Росія застосує хімічну зброю. Просто немає слів.

Лише вдумайтеся, до чого це все дійшло. Чекати на хімічну зброю... Ми, живі люди, повинні чекати… А хіба все, що російські військові роблять до цього і вже зробили, не заслуговує на нафтове ембарго? Фосфорні бомби не заслуговують? Обстріляне хімічне виробництво чи обстріляна атомна станція не заслуговують?

Для нас важливо, щоб санкційні пакети були дієвими й достатньо серйозними, зважаючи на те, що вже робиться проти України Російською Федерацією.

Якщо ж санкційні пакети слабкі або працюють недостатньо, якщо їх можна обходити, то це створює в керівництва Росії небезпечну ілюзію, ніби вони можуть дозволяти собі й надалі те, що роблять зараз. А за це платять українці – своїми життями. Тисячами життів.

Тому вже з цього тижня ми створюємо при Офісі Президента групу експертів – українських і міжнародних, які на постійній основі будуть аналізувати застосовані проти Росії санкції – на що вони реально впливають.

Наша мета – щоб санкції працювали так, як це й задумувалось. І щоб не було жодної можливості їх обходити. Це має бути метою й для всього демократичного світу – без жодних винятків. Жодних.

Протягом тижня виступатиму в парламентах країн-партнерів: Данія, Норвегія, Нідерланди, Греція, Австралія. Важливо, що це виступи не просто перед політиками, це виступи перед суспільствами.

Перед мільйонами людей, які хочуть почути Україну й готові почути її, щоб допомогти, підтримати. Які відчувають, що ми боремось за нашу спільну свободу. Одну для всіх людей на нашій землі.

Всюди підкреслюватиму, що ніхто не має права використовувати життя українців, щоб урятувати якісь прибутки в Росії чи спільні з Росією. І українці не повинні гинути тільки через те, що дехто не може знайти в собі сміливість, щоб передати Україні необхідну зброю.

Страх завжди робить співвідповідальним. Якщо хтось боїться Росії, якщо боїться ухвалити необхідні важливі для нас рішення, зокрема для того, щоб ми отримали літаки, танки, необхідну артилерію, снаряди, то це робить цих людей співвідповідальними за катастрофу, яку російські війська створили в наших містах.

Бо якщо могли врятувати – повинні були врятувати.

Народи Європи, народи світу точно мене почують і точно підтримають. А всім політикам варто подумати вже зараз, що в них залишиться, якщо вони не відповідатимуть позиції свого народу.

І наостанок. Вже традиційне.

Щойно перед тим, як записувати це звернення до вас, рідні українці, я підписав два важливих укази про нагородження військовослужбовців Збройних Сил України державними нагородами. За поданням нашого Головнокомандувача нагороджуються 302 наших захисники.

Дякую за службу вам всім!

Слава всім нашим героям!

Слава Україні!

Зеля на 21 лютого 2022 року очима чужими


Гуморист, який став президентом, серйозно задурений

КИЇВ, Україна — Неважко здогадатися, чого саме зараз жадає президент України Володимир Зеленський: одного звичайного дня.

Комік, який став президентом, звичайно, ніколи не уявляв, що робота буде настільки напруженою. По-перше, він заплутався в імпічменті Дональда Трампа. Тоді йому довелося боротися з пандемією Covid. А тепер перед ним стоїть перспектива повномасштабного вторгнення Росії.

Росія, звісно, веде війну на сході України з 2014 року. Але зараз загроза повна: біля кордонів України та в сепаратистських регіонах зібралося до 190 тис. російських військ, і вторгнення, що принесе спустошення та катастрофу, може статися будь-який час. Це дуже серйозна ситуація. А пан Зеленський, який більшу частину свого життя виступає в ролі коміка , у нього на голові.

Коли пан Зеленський прийшов до влади в Україні у 2019 році, перетворивши свою телевізійну славу на зіркову політичну кар’єру, ніхто не знав, чого очікувати. Його опоненти казали, що він настільки недосвідчений, що неминуче стане катастрофою . Його прихильники думали, що він відірветься від старих шляхів і покінчить з корупцією. Його найжорсткіші критики стверджували, що пан Зеленський, російськомовний чоловік, народжений на сході України, майже продасть країну Росії. Інші казали, що він маріонетка олігарха .

Проте правда більш прозаїчна. Пана Зеленського, шоумена та виконавця, розкрила реальність. І це виявило, що він жахливо посередній.

Після майже трьох років перебування на посаді стає зрозумілим, у чому проблема: тенденція пана Зеленського ставитися до всього як до шоу. Жести для нього важливіші за наслідки. Стратегічні цілі приносяться в жертву короткостроковим вигодам. Слова, які він використовує, не мають значення, якщо вони розважальні. А коли відгуки погані, він перестає слухати і оточує себе шанувальниками.

Він почав яскраво. На початку свого перебування на посаді пан Зеленський володів більшою владою, ніж будь-хто з його попередників. Його популярність і привабливість проти істеблішменту дали йому парламентську більшість, добірний кабінет і мандат на реформу. Спочатку здавалося, що це працює. Його уряд відкрив ринок сільськогосподарських угідь і розширив цифрові послуги по всій країні. Він розпочав величезну програму будівництва доріг , заявивши, що хоче, щоб його пам’ятали як президента, який нарешті побудував хороші дороги в Україні.

Але успіхи в основному на цьому зупинилися. Інший великий проект пана Зеленського, кампанія, яку він називає «деолігархізацією», яка спрямована на обмеження впливу дуже багатих, виглядає більше як піар-хід, ніж серйозна політика. Незважаючи на його передвиборні обіцянки, прогресу в боротьбі з корупцією не досягнуто. За даними Transparency International, Україна залишається третьою найбільш корумпованою країною в Європі після Росії та Азербайджану. Антикорупційні та правоохоронні органи або гальмують , або керують лояльними , призначеними президентом.

Здається, корупція не дуже хвилює пана Зеленського — принаймні, коли причетні до нього близькі. У березні 2020 року, коли брата його керівника апарату спіймали на тому, що він пропонував державні посади за гроші, пан Зеленський нічого не зробив. Зовсім нещодавно високопоставлений депутат потрапив на камеру , коли він п’яний пропонував хабар поліцейському на місці автомобільної аварії, яку він міг спричинити. Громадськість обурилася, але пан Зеленський пробурмотів несхвальний коментар і пішов далі. Навіть красиві нещодавно побудовані президентські дороги викликають суперечки . Вважається, що процес закупівлі сфальсифікований , а ціни зависокі .

Скандали та толерантність до корупції підірвали популярність пана Зеленського. Шістдесят два відсотки українців не хочуть, щоб він балотувався на вибори, і якби вибори відбулися сьогодні, він набрав би близько 25 відсотків голосів – менше, ніж 30 відсотків, які він легко виграв у першому турі. вибори 2019 року. Він, швидше за все, виграє, але історичні 73 відсотки, які він набрав у другому раунді, нагадують нам далекий спогад.

Не допомагають і напружені стосунки президента з пресою. Колишній актор, який звик до оплесків, пан Зеленський, як відомо, тонкошкірий, коли йдеться про критику та складні запитання. Він помітно роздратований традиційними журналістами: у листопаді цей крихкий підхід призвів до непристойних конфронтацій на прес-конференції.

Не тільки медіа, з якими пану Зеленському важко працювати. Перший рік його керівництва був хаотичним. Його наспіх зібрана команда швидко розпалася , і вчорашні союзники перетворилися на деяких із його найсуворіших критиків. Постійно відбувалися перестановки . Новим міністрам давали дуже мало часу, щоб проявити себе, і їх виганяли, якщо вони цього не робили.

Згодом відтік припинився, але дорогою ціною. Пан Зеленський, вражений наслідками, почав в основному покладатися на лояльних, а не на кваліфікованих. Колишній кінопродюсер і давній друг був призначений головою апарату, приєднавшись до інших друзів і довірених осіб пана Зеленського у володінні величезною владою. Службу безпеки контролює друг дитинства , колишній корпоративний юрист, а партією президента в парламенті керує лояльний колишній ІТ-бізнесмен . Коло навколо президента стало луною.

У процесі пан Зеленський перетворився на версію політика, проти якого він агітував: острівний, замкнутий, оточений чоловіками. За звичайних обставин цього було б досить погано. Але зараз, коли Україні загрожує Росія, це може вплинути на рішення пана Зеленського.

Останніми тижнями це стає дедалі зрозумілішим. Оскільки Захід застосовував мегафонну дипломатію, щоб перешкодити вторгненню, пан Зеленський намагався применшити загрозу . Але це зрозуміле намагання спроектувати спокійні та стійкі невпевнені ринки було підірвано його ефектним стилем.

У січні, наприклад, у неголосному зверненні пан Зеленський фактично висміяв українців за їхню схильність до паніки та висміяв можливе вторгнення. Вже наступного дня він заявив, що Росія може вторгнутися до Харкова , другого за величиною міста України. Замість того, щоб втішитися, країна була розгублена. Не дивно, що 53 відсотки українців вважають, що пан Зеленський не зможе захистити країну, якщо буде вторгнення.

Проте поведінка пана Зеленського, дивна аж до безладної, приховує істину: у нього немає хороших варіантів. З одного боку, будь-які поступки Росії, зокрема щодо конфлікту на сході України, ймовірно, виведуть сотні тисяч людей на вулиці, погрожуючи йому долею Віктора Януковича , президента, поваленого революцією в 2014 році. З іншого боку, рух проти Росії ризикує дати Кремлю привід для смертельної вторгнення.

Шоу, звісно, має тривати. Криза триває. Але виступ президента — напружений, незграбний, часто недоречний — навряд чи допомагає.


Зеленський звернувся до Франції - алягер!

Промова Президента України на спільному зібранні Сенату, Національних зборів Французької Республіки та Ради міста Парижа

23 березня 2022 року - 18:00

Промова Президента України на спільному зібранні Сенату, Національних зборів Французької Республіки та Ради міста Парижа

Пані та панове сенатори!

Пані та панове депутати!

Обранці Парижа!

Французький народе!

Вдячний за честь звернутися до вас сьогодні.

Я впевнений, що ви добре знаєте, що відбувається в Україні. Ви знаєте, чому це відбувається. І знаєте, хто в цьому винен. Знають навіть ті, хто ховає голову в пісок. І руками все ще намагається намацати гроші з Росії.

Тож сьогодні я звертаюся до вас. До чесних, сміливих, раціональних і волелюбних. Звертаюсь із запитаннями: як зупинити цю війну, як повернути мир у нашу державу? Бо більша частина пазлів, із яких складається відповідь, – саме у ваших руках.

9 березня російські авіабомби були скинуті на дитячу лікарню й пологовий будинок у нашому місті Маріуполі. Це було мирне місто на півдні України. Абсолютно мирне – поки до нього не підійшли російські війська й не взяли його в жорстоку облогу, як у Середньовіччі. Поки вони не почали морити людей голодом, спрагою, вбивати вогнем.

У тому пологовому будинку, на який росіяни скинули бомби – просто на нього, були люди. Були жінки, які готувалися народжувати. Більшість із них вдалося врятувати. Деякі були серйозно травмовані. Одній жінці довелося ампутувати стопу, яка була повністю роздроблена. А в іншої жінки... У неї був роздроблений таз. Її дитина загинула ще до народження. Жінку намагалися врятувати, боролися за її життя! Але вона благала лікарів про смерть. Благала полишити її, не надавати їй допомогу. Бо не знала, навіщо їй жити. Вони боролися. Вона померла. В Україні. У Європі. У 2022 році. Коли сотні мільйонів людей навіть і в думці не мали, що так може бути, що може бути так зруйнований мир.

Я прошу вас зараз вшанувати хвилиною мовчання память тисяч українців та українок, усіх тих, хто був убитий внаслідок вторгнення Росії на територію нашої мирної України.

Після тижнів російського вторгнення Маріуполь та інші українські міста, по яких вдарили окупанти, нагадують руїни Вердена. Як на тих страшних фотографіях часів Першої світової війни, які, я впевнений, кожен і кожна із вас бачили. Російські військові не розрізняють, по яких обєктах бити. Вони знищують усе: житлові квартали, лікарні, школи, університети. Усі. Спалюють склади з їжею та медикаментами. Спалюють усе.

Вони не зважають на такі поняття, як «воєнний злочин» та «обовязковість конвенцій». Вони принесли на українську землю терор, державний терор. Кожен і кожна із вас це усвідомлюють. Доступна вся інформація. Всі факти – вони є.

Про жінок, яких російські військові ґвалтують у тимчасово окупованих районах. Про біженців, яких вони розстрілюють просто на дорогах. Про журналістів, яких вони вбивають, точно знаючи, що це журналісти. Про старих, які пережили Голокост, а тепер змушені рятуватись у бомбосховищах від російських ударів по мирних містах.

Європа 80 років не бачила того, що відбувається зараз в Україні через дії Росії. Коли люди настільки у відчаї, що благають про смерть, як ця жінка.

У 2019 році, коли я прийшов на пост Президента, вже існував формат для переговорів з Росією. Це був Нормандський формат. Формат переговорів, які повинні були закінчити війну на Донбасі, війну на сході України, яка триває вже, на жаль, вісім років.

У Нормандському форматі брали участь чотири держави – Україна, Росія, Німеччина та Франція. Чотири, але через них був представлений увесь світ, усі позиції, всього світу. Хтось підтримував. Хтось намагався затягувати процес. Хтось хотів усе зірвати. Але здавалося важливим, що світ був присутній завжди за тим «нормандським столом», столом миру.

І коли переговори давали результат, коли нам вдавалося звільняти людей з полону, коли ми змогли погодити деякі рішення в грудні 2019 року, це було як ковток свіжого повітря. Як проблиск надії. Надії на те, що розмови з Росією можуть допомогти. Що керівництво Росії можна переконати словами. Щоб Москва обрала мир.

Але настало 24 лютого. День, який перекреслив усі ті зусилля. Усіх нас. Перекреслив старе значення слова «діалог». Перекреслив європейський досвід відносин із Росією. Перекреслив десятиліття історії Європи.

Все це було розбомблено російськими військами. Розбито російською артилерією. Спалено після ударів російських ракет.

Правда не знайшлась у кабінетах. Тому зараз доводиться її шукати й виборювати на полі бою.

То що ж тепер? Що в нас залишилося? Наші цінності. Єдність. І рішучість захищати нашу свободу. Спільну свободу! Одну для Парижа і Києва. Для Берліна й Варшави. Для Мадрида і Рима. Для Брюсселя і Братислави.

Ковтки свіжого повітря вже точно не допоможуть. Є сенс у тому, щоб діяти разом. Щоб тиснути разом. Щоб спонукати Росію шукати мир.

Пані та панове!

Французький народе!

24 лютого український народ обєднався. У нас сьогодні немає вже «правих» і «лівих». Ми не дивимося, хто влада і хто опозиція. Звичайна політика закінчилась у день вторгнення Росії й відновиться тільки тоді, коли буде мир.

І це правильно – щоб боротися за життя. Щоб захистити нашу державу.

Ми вдячні вам, ми вдячні, що Франція допомагає. Ми вдячні за зусилля Президента Макрона, який проявив справжнє лідерство. Ми постійно спілкуємося з ним, це правда, координуємо деякі наші кроки.

Українці бачать, що Франція так само цінує свободу, як це було завжди. І ви захищаєте її. Ви памятаєте, що це таке. Свобода, рівність, братерство. Кожне з цих слів для вас сповнене силою! Я відчуваю це. Українці відчувають це.

Тому ми очікуємо від вас, очікуємо від Франції, від вашого лідерства, що ви зможете зробити так, щоб Росія шукала мир. Щоб закінчила цю війну проти свободи. Проти рівності. Проти братерства. Проти всього, що зробило Європу єдиною. І сповненою вільним різноманітним життям.

Ми очікуємо від Франції, від вашого лідерства, що буде відновлена територіальна цілісність України. І разом нам це до снаги.

Якщо серед присутніх є ті, хто сумнівається, то ваш народ уже впевнений. Як і інші народи Європи.

І що під час головування Франції у Європейському Союзі буде ухвалене давно дозріле історичне рішення – про повноправне членство України у Європі, в ЄС. Історичне рішення в історичний час. Як це завжди було в історії французького народу.

Пані та панове!

Французький народе!

Завтра буде вже місяць, як українці воюють за власне життя, за власну свободу. Як наша героїчно армія протистоїть всім силам Росії, що переважають.

Ми потребуємо більшої допомоги! Ми потребуємо більшої підтримки! Щоб свобода не програла, вона має бути добре озброєною. Танки, протитанкова зброя, авіація, протиповітряна оборона. Ми потребуємо всього цього! Ви можете нам допомогти, я знаю. Можете!

Щоб свобода не програла, світ повинен підтримувати її санкціями проти агресора. Кожного тижня – новий санкційний пакет. Кожного!

Французькі компанії повинні піти з російського ринку. «Рено», «Ашан», «Леруа Мерлен» та інші. Вони повинні перестати бути спонсорами для військової машини Росії, спонсорами вбивств дітей і жінок, спонсорами зґвалтувань, грабунків, мародерства з боку російської армії.

Всі компанії повинні запамятати раз і назавжди, що цінності вартують більше, ніж прибуток. Ще й прибуток на крові. І ми з вами повинні вже думати про майбутнє. Про те, як ми будемо жити після цієї війни.

Потрібні гарантії. Сильні гарантії. Гарантії того, що безпека буде непохитною, а війни справді не буде. І загалом війни будуть неможливими.

Ми створюємо таку систему гарантій. Нову систему безпеки. У якій Франція, я вірю, матиме провідну роль. Щоб нікому й ніколи більше не довелося благати про смерть! Щоб люди проживали своє життя, повне життя. І щоб з людьми прощалися не під бомбами, не у війні, а коли настане час.

Тільки в мирі. Тільки в гідності. Тому що прожити треба так, щоб тебе поважали. Щоб тебе памятали. І щоб із тобою прощалися так, як увесь світ бачив, як Франція прощалася з великим Бельмондо.

Дякую, Франціє!

Слава Україні!

Промова Зеленського у Палаті депутатів Італії

Промова Президента України Володимира Зеленського в Палаті депутатів Італії

22 березня 2022 року - 13:35

Промова Президента України Володимира Зеленського в Палаті депутатів Італії

Шановні панове спікери!

Шановний пане Прем’єр-міністре Драґі!

Шановні пані та панове сенатори та депутати!

Дорогий італійський народе!

Сьогодні вранці я говорив з Його Святістю Папою Франциском, і він сказав дуже важливі слова: «Розумію, що ви хочете миру. Розумію, що ви маєте себе захищати. І військові захищають, і цивільні люди мужньо боронять Батьківщину. Кожен захищає Батьківщину». І я на це відповів: «Наш народ став цим військом».

Став цим військом, коли побачив, яку біду несе ворог. Яке спустошення він залишає по собі. І скільки крові хоче пролити.

Коли трохи понад тиждень тому я виступав зі зверненням до мітингу у Флоренції та ще в десятках європейських міст, я просив усіх італійців, усіх європейців запамятати число 79. Стільки дітей було вбито в Україні на той момент. Тепер – це 117. Ще 38 дітей за ці дні. Така ціна зволікання. Зволікання із тиском на Росію, щоб вона припинила цю жорстоку війну. 117 дітей, тисячі дорослих. Тисячі поранених. Десятки тисяч зруйнованих родин. Сотні тисяч зруйнованих доль. Мільйони, вже мільйони покинутих домівок. І все це почалося з однієї людини.

В окупованих районах ховають убиті родини прямо у дворах багатоповерхівок. У парках. У братських могилах. Це відбувається у наш з вами час. У 2022 році. І ми знаємо, що кожен наступний день війни забере ще життя наших дітей. 117 – це не фінальне число. Російське вторгнення ще зруйнує родини й долі. Бо повномасштабна війна, на жаль, триває. Російські ракети, авіація та артилерія не припиняють вбивати. Українські міста руйнуються. Деякі майже повністю знищені.

Як Маріуполь. Ви чули. Наше місто на березі Азовського моря. Там, де жило близько півмільйона людей. Приблизно, як у вашому місті Генуя. Я там був. А тепер там, у Маріуполі, нічого немає. Руїни.

Уявіть повністю спалену Геную. Після трьох тижнів повної блокади. Бомбардувань, обстрілів, які не припинялися на жодну мить. Розбиту Геную, з якої рятуються люди, ваші прекрасні люди. Пішки, машинами, автобусами... Тільки б дійти туди, де безпечно.

Я звертаюся до вас із Києва – нашої столиці. З міста, яке має для нашого регіону таке ж значення, як Рим – для всього світу. З Києва почався відлік великої культури великого народу. А зараз ми – на межі виживання. Київ за свою історію пройшов через жорстокі війни. І заслуговує після всіх втрат і всіх трагедій на життя в мирі. У вічному мирі.

Як заслуговує на це Рим і будь-яке інше місто нашого світу. Але, на жаль, щодня у Києві – повітряна тривога. Щодня падають бомби, бють ракети.

Під Києвом, у сусідніх містах і районах, перебуває декілька угруповань російських військ. Які вбивають і катують, вони ґвалтують і викрадають дітей, руйнують і грабують. Окупанти на вантажівках вивозять наше надбання, наше майно – до себе додому. Так робили востаннє в Європі хіба що нацисти. Коли окупували інші країни.

Російські війська примудрилися замінувати навіть море на підходах до наших портів. І тепер це загрожує сусіднім берегам і сусіднім країнам, бо міни можуть дрейфувати морем до них.

Пані та панове!

Італійський народе!

Час зробити все можливе, щоб забезпечити мир!

Це війна, яку Росія готувала давно. Яку одна людина готувала давно. Одна! Десятки років. Заробляючи шалені кошти на експорті нафти й газу та спрямовуючи їх на підготовку до війни. І не тільки проти України. Їхня мета – це Європа. Вирішальний вплив на ваше життя, контроль над вашою політикою, руйнація ваших цінностей. Не тільки наших. Демократії, прав людини, рівності, свободи... Таких самих цінностей, як і в нас.

Україна для російських військ – це брама Європи. Вони хочуть увірватися. Але варварство не повинне пройти. Українці одними з перших прийшли на допомогу вам, коли під ударами пандемії ковіду ви потребували цього. Ми направили своїх лікарів. Італійці одними з перших прийшли на допомогу нам, коли наші люди постраждали від жахливої повені.

Ви підтримали нас – щиро, швидко. Не просивши нічого натомість. Ви допомагаєте нам і зараз – ми дуже цінуємо це. Але все ж...

Вторгнення не зупиняється вже 27 днів. Майже місяць. Отже, потрібно ще більше санкцій, ще більше тиску, щоб Росія шукала не військові резерви чи найманців десь у Лівії чи Сирії. Щоб Росія шукала мир. Щоб та сама одна людина шукала мир.

Наслідки цієї війни вже відчуваються у багатьох частинах світу. Не тільки у Європі. І найстрашнішим буде голод, який наближається для різних країн.

Україна завжди була одним із найбільших експортерів продовольства. Але як ми можемо сіяти під ударами російської артилерії? Як ми можемо сіяти, коли ворог свідомо мінує поля, знищує бази з пальним? Ми не знаємо, який урожай у нас буде і чи зможемо ми експортувати, коли заблоковані й захоплені наші порти. Кукурудза, рослинна олія, пшениця й багато-багато інших товарів. Життєво необхідних товарів, зокрема – для ваших сусідів. Через море.

Ціни вже зростають. Тож скільки десятків мільйонів людей потребуватимуть допомоги? Навпроти ваших берегів...

Пані та панове!

Італійський народе!

Ви добре знаєте українців. Наш народ, який ніколи не хотів воювати. Котрий такий же європейський, як і ви. Ви знаєте тих, хто приніс в Україну війну. Чітко знаєте. Тих, хто наказує воювати. І тих, хто це пропагує. Майже всі вони використовують Італію як місце для відпочинку. Тож не будьте курортом для вбивць. Заблокуйте їм усю нерухомість, рахунки та яхти – від «Шахерезади» і до найменших. Заблокуйте активи усіх, хто має в Росії вплив. Хай вони його застосують для миру. Щоб колись мати змогу повернутися до вас. Підтримайте більші санкції проти Росії. Повне ембарго на торгівлю, починаючи з нафти. Підтримайте заборону для російських кораблів заходити у ваші порти. Щоб вони відчули ціну за свою агресію й за мінування моря.

Не має бути жодних винятків із санкційного режиму для жодного російського банку. Не допустіть продовольчої кризи в сусідніх із вами регіонах. Допоможіть нам. Зупиніть убивства. Збережіть українські родини.

Цю війну треба закінчувати якнайшвидше. Повертати мир. Прибирати з України ворожі війська. Проводити розмінування. І відбудову. Відбудову України після цієї війни. Разом з вами, разом з Італією. Разом з усією Європою. Разом – у Євросоюзі.

Раніше, до війни, я часто бував у вашій прекрасній країні. Ціную вашу гостинність, щирість та інколи гучність. Бачив, що для вас означають родина й діти – у вас прекрасні родини, у вас прекрасні діти. Що для вас означає життя. Я хочу подякувати вам за допомогу українцям, які у вашій країні врятувалися від цієї війни.

Сьогодні в Італії перебувають понад 70 тисяч наших людей, які, на жаль, були змушені ховатися від війни. Понад 25 тисяч дітей. І багато хто з них отримав тепло у ваших італійських родинах. Зокрема в родинах присутніх у цій залі. В Італії вже народився перший українець, мама якого знайшла прихисток на вашій землі. Десятки українських діточок з важкими контузіями та пораненнями лікуються у вас.

Ми за це вдячні вам, дуже вдячні! І чекаємо, коли вони зможуть знову повернутися додому. В Україну – вже мирну. І в цьому ви точно можете нам допомогти.

З першого дня цієї війни ви розділили наш біль і допомагаєте щиро, від серця. Українці памятатимуть це завжди. Ваше тепло, вашу небайдужість і вашу силу, яка повинна зупинити одну людину. Всього одну людину, щоб вижили мільйони.

Слава Україні!

Grazie Italia!

Звернення Зеленського до Кнесету Ізраїля

Промова Президента України Володимира Зеленського в Кнесеті

20 березня 2022 року - 20:17

Промова Президента України Володимира Зеленського в Кнесеті

Шановний пане Спікере, члени Кнесету!

Шановний пане Прем'єр-міністре Беннет, дуже дякую за підтримку.

Шановні члени уряду Держави Ізраїль, всі присутні, гості, народе Ізраїлю!

Українська та єврейська громади завжди були і, я впевнений, будуть дуже переплетеними, дуже близькими. Завжди житимуть поряд і відчуватимуть разом і радість, і біль.

Тому я хочу вам зараз нагадати слова однієї великої киянки, яку ви дуже добре знаєте. Слова Голди Меїр. Вони дуже відомі, їх чули всі. Мабуть, кожен єврей. Багато-багато українців також. І точно – не менше росіян. «Ми хочемо жити. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це залишає не дуже багато простору для компромісу».

Мені не треба вас переконувати, наскільки переплелися наші історії. Історії українців та євреїв. У минулому й зараз, у цей страшний час. Ми – в різних державах і в абсолютно різних умовах. Але загроза одна і у нас, і у вас – тотальне знищення народу, держави, культури. І навіть імені України, Ізраїлю.

Я хочу, щоб ви відчули все це. Я хочу, щоб ви задумалися про цю дату. Про 24 лютого. Про початок цього вторгнення. Вторгнення Росії в Україну. 24 лютого. Цей день двічі увійшов в історію. І обидва рази – як трагедія. Трагедія для українців, для євреїв, для Європи, для світу.

24 лютого 1920 року була заснована Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини – НСДАП. Партія, яка забрала мільйони життів, знищила цілі країни, намагалася вбити народи.

Через 102 роки, так само 24 лютого, був відданий злочинний наказ про початок повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Вторгнення, яке забрало вже тисячі життів, мільйони людей залишило без дому, зробило їх вигнанцями. На своїй землі та в сусідніх країнах. У Польщі, Словаччині, Румунії, Німеччині, Чехії, у державах Балтії та ще в десятках різних країн світу.

Наші люди зараз розкидані світом. Вони шукають безпеку. Шукають, як лишитись у мирі. Як колись шукали й ви.

Це вторгнення Росії в Україну – не просто військова операція, як це подають у Москві. Це масштабна й підла війна, спрямована на знищення нашого народу. Знищення наших дітей, наших сімей, нашої держави, наших міст, наших громад, нашої культури. І всього, що робить українців українцями. Всього того, що російські війська зараз руйнують. Свідомо. На очах усього світу.

Саме тому я маю право на цю паралель і на це порівняння. Нашої історії і вашої історії. Нашої війни за своє виживання й Другої світової війни.

Послухайте, що каже Кремль. Просто послухайте! Там звучать навіть терміни – такі, як звучали тоді. І це трагедія. Коли нацистська партія йшла Європою і хотіли знищити все, знищити всіх. Хотіла підкорити народи. І не залишити від нас, від вас нічого. І навіть імені й сліду. Вони називали це «остаточним вирішенням єврейського питання». Ви памятаєте це. І впевнений – ніколи не забудете!

Але почуйте, що звучить зараз у Москві. Почуйте, як там знову кажуть ці слова: «остаточне рішення». Але вже щодо, так би мовити, до нас, до «українського питання».

Це прозвучало відкрито. Це трагедія. Ще раз говорю: це прозвучало на нараді в Москві. Це доступно на офіційних сайтах. Це цитувалося у державній пресі Росії. Москва так і говорить: без війни проти нас вони не змогли б забезпечити «остаточне рішення» нібито для своєї безпеки. Так само як це говорили 80 років тому.

Народе Ізраїлю!

Ти бачив, як російські ракети вдарили по Києву, по Бабиному Яру. Ти знаєш, що це за земля. Там поховані понад сто тисяч жертв Голокосту. Там давні київські кладовища. Там єврейське кладовище. Туди вдарили російські ракети.

Народе Ізраїлю!

У перший же день цієї війни російські снаряди вдарили по нашому місту Умань. По місту, яке відвідують десятки тисяч ізраїльтян щороку. Для паломництва на могилу цадика Нахмана. Що залишиться від усіх таких місць в Україні після цієї страшної війни?

Я впевнений, що кожне слово мого звернення у ваших серцях відгукується болем. Бо ви відчуваєте, про що я говорю. Але чи можете ви пояснити, чому ми й досі звертаємося до всього світу, до багатьох країн по допомогу? До вас звертаємося по допомогу... Навіть по елементарні візи...

Що це? Байдужість? Розрахунок? Чи посередництво – без обрання сторони? Я залишу вам вибір відповіді на це запитання. І зауважу лише одне: байдужість вбиває. Розрахунки – вони часто помилкові. А посередництво може бути між державами. Але не між добром і злом.

Кожен в Ізраїлі знає, що ваша протиракетна оборона – вона найкраща. Вона потужна. Кожен знає, що ваша зброя – сильна. Кожен знає, що ви молодці. Ви вмієте відстоювати свої державні інтереси, інтереси свого народу. І ви точно можете допомогти нам захистити наше життя, життя українців, життя українських євреїв.

Можна довго запитувати, чому ми не можемо отримати від вас зброю. Або чому Ізраїль не запровадив потужні санкції проти Росії, чому не тисне на російський бізнес. Але відповідь все одно обирати вам, шановні брати й сестри. І вам із цією відповіддю потім жити, народе Ізраїлю.

Українці зробили свій вибір. 80 років тому. Рятували євреїв. І тому серед нас є Праведники народів світу.

Народе Ізраїлю! Тепер і у вас є такий вибір.

Дякую вам!

Дякую за все

Секта. Воинствующий альфонсизм . Охота на человека.



Кто знает, насколько многофункционален сектантский СВЧ или УФ облучатель -  квазиайфон , я пока не знаю, но сегодня - удар по лицу-  "заглянула " в его излучатель : 4 ярких холодных голубых полоски с верхнего торца гаджета , направленных мне в живот девочкой лет 20 +_ , тоненькой , черненькой , глупенькой  моей убийцей.  Значит, завтра снова безумные боли в негнущихся ногах, деревянный живот , привкус кварцевой лампы во рту , лицо уже печет как после дня на южном солнце , запоры , " сухой" кишечник, легкие и кожа ,  сведенные как судорогой все мышцы - сплю в позе неродившегося младенца в матке,  судя по "удару" по голове  снова начну забывать слова и зачем и куда я шла и что хотела сделать.
 Таких забитых сектой людей много- убитых  и выживших  , забиваемых все больше и больше , Украина катится в пропасть  средневековой дикости протестантства , взаимной подозрительности и работорговой покорности сектам и секточкам , то есть их хозяевам, с молчаливого согласия, попустительства или бессилия СБУ, полиции, прокуратуры,  Рады и Президента , не способных защитить свой народ от сектантского разбоя.
Нет ни одного сектанта , который не ненавидит секту.


© Copyright: Тамила Соло, 2021
Свидетельство о публикации №121120507356  


33%, 1 голос

67%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Вітання від "не був" і "участі не брав"з Днем Гідності і Свободи

Звернення Президента України з нагоди Дня Гідності та Свободи

21 листопада 2021 року - 09:00

Звернення Президента України з нагоди Дня Гідності та Свободи

Шановні громадяни України!

На нашій планеті живе близько п’яти тисяч народів. Їхній портрет, архетип, ментальність – це заплутана павутина історичних подій для етнографів. Але є одна річ, яка, на мій погляд, просто, але досить точно змальовує характер народу. Це його державні свята. Те, що об’єднує всіх, тож є важливим для всіх. 21 листопада – саме такий день. Відповідь на питання: хто такі українці та що для них головне?

Ми відзначаємо сьогодні День Гідності та Свободи. Свято, яке показує, що для нас гідність і свобода – це свято. Це наше повітря. 
Ні. Це не звучить занадто гучно. Коли хтось вирішує перекрити нам повітря – ось тоді буває занадто гучно. Коли влада не чує український народ – тоді буває занадто гучно.

Тому ми вільні. Вільні творити майбутнє. І маємо пишатися цим. Не задирати носа. Але й не опускати очей. Так. Ми заплатили й продовжуємо платити за свободу велику ціну. І ніколи не забудемо всіх, хто віддав за Україну своє життя. І ніколи не пробачимо всім, хто позбавив їх життя і хотів позбавити нас волі. Але головне, що це нікому не вдалось і ніколи не вдасться.

І час уже змінити самосприйняття й мислення. Ми не жертва, не пригнічені, не розділені, не захоплені. Ми прекрасний, сильний, сміливий, розумний, талановитий народ. Непереможний.

Саме тому, що ми маємо гідність. Для нас рабство – приниження. Втрата свободи – це втрата честі. Втрата честі – це втрата серця. Втрата серця – це втрата душі. А втрата душі для нас – це втрата життя. Тому ми готові боротися ціною власного життя. Щоб не втратити власне життя.

Для нас гідність і свобода давно вийшли за межі загального розуміння. Я ніколи не забуду історію, яку розповіли наші моряки, повернувшись додому. Вони були в полоні, але їх не полонили духом. Слідчі просили їх сміятися трохи тихіше: «Начальство не поймет». 

Тут зазвичай плачуть, а наші моряки сміються без упину. Вони сідали в автозак, співали «Ще не вмерла України…». А потім говорили водію: «Шеф, на Одесcу! В Коблево тормозни, кофейку попьем».

Вони не поводилися, як в'язні. А залишились офіцерами і бійцями. Бо не втратили гідності. І довели, що на чужині, в полоні, у в'язниці можна бути вільною людиною. Бо воля – це не відсутність кайданів на руках. Це відсутність тюрми в головах.

Це точно знав і Василь Стус. Коли Україною прокотилася хвиля арештів творчої молоді, на прем’єрі «Тіней забутих предків» Параджанова він піднявся і сказав: «Усі, хто проти арештів, встаньте». Кілька людей піднялося, потім більше, потім більше. Не всі. Але й не один. Стус знав, що зробивши це, може втратити свободу. Але знав, що не зробивши, точно втратить гідність.

Це знав і Омелян Ковч. Священик, який рятував євреїв у Голокост, видаючи їм метрики про хрещення. За це потрапив у концтабір Майданек. І щоб не втратити гідність, був змушений назавжди втратити свободу. У листі він просив вибачення у своїх дітей, що не погодився на дострокове звільнення й залишається тут. «Я потрібен тут цим людям. Відчуваючи, що скоро загинуть, вони всі приходять до мене на сповідь. Якщо піду – вони залишаться без надії. У них уже забрали гідність, честь, свободу, домівку, рідних, імена, скоро заберуть життя. Я не дам забрати в них надію».

Леонід Биков не поступився принципами й творчою свободою. За це для зйомок стрічки «В бой идут одни старики» йому дали не кольорову, а чорно-білу плівку. Чи принижувало це його гідність? Можливо. Та чи втратив він її? Ні. І зняв фільм, який обожнюють мільйони. Не кольоровий.

Але про людей, які мають гідність. І свободу.

Як і всі, хто стояв на майдані, на барикадах, на граніті. У 1990-му, у 2004-му і 2014-му.

Як ті, хто потім зустрівся в окопах на сході нашої держави, захищаючи її.

Всі. Різні. І хлопці із Західної, и пацаны с Юго-Востока.

Різномовні. Волиняни, одесситы, галицькі, дніпровські, закарпатці, буковинці. И с крестиком, и с полумесяцем, и со звездой Давида. З Харкова, з Тернополя, з Кривого Рогу, з Івано-Франківська.

Черкаси, Вінниця, Миколаїв, Чернігів, Суми, Херсон, Хмельницький, Запоріжжя. З Києва. С Донбасса, с Луганщины, из Крыма.

Всі. Різні. Але українці й українки. Захисники й захисниці. Всі, xто знає: треба бути гідним, а не здаватись. Бо здаватись українці не звикли. Тому що мають гідність. А тому – свободу!

Слава Україні

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
20
попередня
наступна