Всесвітній конгрес українців звернувся до керівників міжнародних організацій із закликом значно посилити тиск на бандитські владні структури України, заради забезпечення поваги до прав людини, демократії і вільних і чесних виборів !!!  Конгрес закликає посилити тиск на українську бандократичну владу заради дотримання Україною своїх міжнародних зобов'язань і виконання вимог резолюції Європарламенту від 9 червня про ситуацію в Україні стосовно "Справи Юлії Тимошенко"  і інших членів колишнього уряду.

Всесвітній конгрес українців звертає увагу міжнародного співтовариства на роль України як представника Європи у виконанні таких зобов'язань, як нинішнє головування в Комітеті міністрів Ради Європи проведення наступного року Євро-2012 і головування в 2013 році в Організації по безпеці і співпраці в Європі ???????

Всесвітній конгрес українців підкреслює необхідність дотримання Україною своїх міжнародних зобов'язань і обов’язкового виконання вищезгаданої резолюції Європарламенту. Копії листа були послані пахану України Вітьку Баньдюковичу і Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Ніні Карпачовій.

Також Всесвітній конгрес українців закликає Баньдюковича припинити застосування в Україні "кримінального правосуддя !!! як засобу досягнення своїх меркантильних цілей і забезпечити виконання вимог Європейського Парламенту,  виконувати які він "клявся" перед світовою громадськістю.

Цей лист ВКУ був надісланий: генеральному секретареві ООН Пан Ги Муну, президентові Європарламенту Єжи Бузеку, президентові Європейської Ради Герману Ван Ромпею, президентові Єврокомісії Жозе Мануелю Баррозу, генеральному секретареві Ради Європи Торбйорну Ягланду, президентові Парламентської Асамблеї Ради Європи Мевлуту Чавушоглу, високому представникові Європейського Союзу у закордонних справах і політиці безпеки, віце-президентові Єврокомісії Кетрін Эштон, єврокомісарові з питань розширення і політики сусідства Штефану Фюле і іншим керівникам міжнародних організацій.

---

Нагадаю, що в резолюції, прийнятій 9 червня, Європарламент, зобов’язав українську владу не переслідувати опозицію і відмінити заборону на поїздки лідерові партії "Батьківщина" Юлії Тимошенко, а також змінити запобіжний захід екс-міністрові внутрішніх справ Юрієві Луценку і іншим політичним в'язням !!!

---

Доброго дня шановні читачі, пробачте за статтю на скору руку, думав проскочу, але Лівія не відпускає, багато дезінформації поширюють комклони, тож потрібно відповісти.

Розгляну нижче пару ситуацій які й змусили відповісти: http://blog.i.ua/user/4009839/672530/   http://www.focus.ua/foreign/176817/?r=3&s=date&p=2#comments&r=3&bs=rating&bp=1&c=comments   http://www.focus.ua/foreign/176821/?r=4&s=date&p=3#comments&r=4&bs=rating&bp=1&c=comments

Як тільки я написав свої коменти, одразу влетіло не володіючих питанням пару клонів (так зараз модно, є пару адептів кащенкізму, яких ви самі знаєте чудово) та по добрій совковій традиції почали таку єресь нести, що й не повіриш що це думаючі люди. Ось пару вражаючих прикладів любові диктатора до чомусь повсталого народу (точніше до агресивних 18 літніх хлопчиків як заявив сам диктатор) які і мене повинні були змусити пройнятись любов'ю до диктатора:

ЦИФРЫ И ФАКТЫ СОЦИАЛИСТИЧЕСКОЙ ЛИВИЙСКОЙ ДЖАМАХИРИИ: ВВП на душу населения — 14 192 $. На каждого члена семьи государство выплачивает в год 1 000 $ дотаций. Пособие по безработице — 730 $. Зарплата медсестры — 1 000 $. За каждого новорожденного выплачивается 7 000 $. Новобрачным дарится 64 000 $ на покупку квартиры. На открытие личного бизнеса единовременная материальная помощь — 20 000 $. Крупные налоги и поборы запрещены. Образование и медицина бесплатные. Образование и стажировка за рубежом — за счёт государства. Сеть магазинов для многодетных семей с символическими ценами на основные продукты питания. За продажу продуктов с просроченным сроком годности — большие штрафы и задержание подразделениями спецполиции. Часть аптек — с бесплатным отпуском лекарств.Квартирная плата — отсутствует. Плата за электроэнергию для населения отсутствует. Продажа и употребление спиртного запрещены — «сухой закон». Кредиты на покупку автомобиля и квартиры — беспроцентные. Риэлторские услуги запрещены. Покупку автомобиля до 50% оплачивает государство, бойцам народного ополчения — 65%. Бензин стоит дешевле воды. 1 литр бензина — 0,14 $....

Плакати хотілось від такої наївності людей, невже розумна людина в таке може повірити? (але після зека мене вже геніальністю індивідів не здивуєш). Під нищівним шквалом нецензурних укріплюючих істину аргументів, хоч і вернуло від суб'єкта, але відповів, оскільки недавно говорив про цю країну з полковником співробітником по офісу. Одразу зазначу він колишній прихильник зека, зараз я не хочу йому ятрити рани, явно людина бореться з совковими цінностями але до зізнання ще не дійшло діло, і в мене робота така що по різних країнах їздити доводиться тому уявлення є як там воно відбувається, але він підтвердив мою думку, далі текст для комзапрограмованих, під кодовою назвою "ностальгія":

В мене товариші там працювали тому два роки, кажу те що люди там бачили. 1. Зарплата у афролівійців, тих хто роботу має не більше 6 доларів за день, роботу можуть найти тільки чоловіки, сім'ї традиційно багатодітні більше 3 дітей, думайте самі. 2. Ціни та інфляція вищі чим у нас, до демократії їм як до України пішки їх не навчили що це таке. 3. Якщо раніше афролівієць в день заробляв щоб прогодувати сімейство то зараз їм не вистачає щоб прохарчуватись, видно потреби диктатора зростають з часом, повстали люди бо їсти хочуть а не демократії. 4. Пропаганди американської, якої ви інстинктивно так боїтесь, там не більше чим в Білорусі, розжовую як особливо обдарованим, чому тоді люди повстали вже зможете самі здогадатись?  5. Те що ви пишете з розряду того як в срср рапортували під час трьох геноцидів українського народу "Всьйо карашо, любофь к коббеее всех согрєваєт!" 6. Прихильникам зека прохання напружити те куди їду кидають! (я розумію що "напіряг" але спробуйте напружити мізки).

З слів суб'єктів диктатори такі вівці мирні, що тільки травичку щипають і Лукашонка розганяв мітинг квітами і перестріляв опозицію якийсь полковник бунтівник, та й рахунків нема мільярдних ні у кого, просто квіти всім роздають та єдиним повітрям живуть. Це ж яка зневага до власного народу більше двох строків бути при владі невже тільки 1 месія здатний керувати державою а всі інші афролівійці ... КОЖЕН ДИКТАТОР ПОВИНЕН РОЗУМІТИ ЯК ТІЛЬКИ КИНУВ АРМІЮ ПРОТИ ЛЮДЕЙ ОЗНАЧАЄ ВИНІС СОБІ ВИРОК, а чи буде користь чи ні від скидання диктатора це питання другорядне, головне людське життя і ніякими благами не виправдати цінність людського життя. Навіть медвепукіни розуміли що рокеровку слід зробити а цим взалагі нема кому довіритись чи що? Кому тоді ж вони потрібні? З слів комзомбі і спецслужби американські мітингували та воювали з регулярними військами кадафі, чи це все американські спецтехнології, жах що витворяють америкоси вже в мізки забрались людям, а запах леніна ніяк не спуститься покарати їх.

Гламурний (однозначно важко обдовбаний "катом") диктатор просто принижує народ своїм правлінням 42 річним, невже в народу нема достойних синів окрім цього? А те скільки диктатор перенищив свого народу, я думаю коаліція не перевершить і за 10 років (кривавий слід тягнеться за ним ще з молодості), що є неодмінним атрибутом диктатора. Коаліція бомбардує куплених військових! Яка армія, там це звичайне збіговисько, військовим окремо видають пайок "кату" наркотичний засіб типу марихуани, просто жуй листки і балдій, після обіду ти не знайдеш не "обжованих" військових, частково населення, це вже національна традиція і я сумніваюсь що там є кому помагати але щось робити слід бо люди мають право на власний вибір та хоча б спробу нормального існування. Візьміть ОАЄ крикуни і побачите як люди використали нафто-гроші, а Лівія через диктатора на марно витрачає національний ресурс - на диктатора. А про рівень корупції та кумівства краще мовчати, рядовій людині взагалі важко знайти там будь яку роботу, все вірнопіддані диктаторської сім'ї отримують.

* Диктатор що бореться з своїм народом військовими (не поліцією), танками й авіацією це вже не внутрішні проблеми народу й диктатора, а геноцид проти власного народу для таких диктаторів ООН і створена, в клітці їх місце. Люди масово віддають своє життя не просто так, судіть по собі ЛЮДИ, хто готовий за демократію, чи гроші життя віддати? 

* Те що пишуть в інтернеті на сайтах нібито друзі працюючих слов'ян в Лівії, пахне совковим нафталіном з радістю перейнятим нашими молодшими онуками на сході. Характерними ознаками такої писанини є: Коаліція цілеспрямовано бомбить лікарні, школи і дитячі садки, скрізь трупи дітей, америкоси вже місяць воюють в Лівії гвалтують убивають ріжуть та роздають гроші місцевому населенню (вже напевно повинні й з'їсти пару немовлят скоро напишуть от побачите), всі знайомі знайомих в Лівії всіх питають і всі дуже люблять диктатора, диктатор роздає всім неземні блага і свою любов, воюють проти каддафі місцеві підлітки 18-20 років, що просто невинно пустують, диктатор нікого не убивав та танків і літаків та армії ніде не було, тільки охороняли лікарні та склади... Часто зустрічаються на таких сайтах україноненависницькі публікації.

*Француз чи німець не високої кваліфікації, наші специ кращі, в тій країні отримував б від 30 тисяч євро в місяць! А з СНД отримують 1500 - 2000 доларів, та ми побираємось по всьому світу за смішні гроші (я більше отримував), але не знаючі люди стверджують що місцеві ще більше значить отримують, це проста неграмотність опонентів, викликає сміх. Коли туди їздять фахівці наші певної кваліфікації то це показник країни третього світу і нижче з усіма атрибутами таких країн. Розвиненим країнам наші навіть дуже хороші фахівці фактично не потрібні, така політика державна у них, а робоча сила некваліфікована на чорнову роботу потрібна. Диктатор зараз підняв в тричі зарплатні іноземцям і ясно що їхати з відтіля ніхто не хоче, бо довели людей бідністю до межі вже своє життя ми не цінуємо, а тримають людей з СНД до пори до часу і не задумуючись використають як живий щит, але бідні ми бо самі винні.

*Те що Французи полізли в війну в Лівії щоб прикрити факт спонсорування виборчої кампанії їх президента, скажу м'яко смішить і дивує, та саме через війну в Лівії цю дезу і  запустили , та якщо б фінансувався президент він б мовчки тихо відсиджувався як німці і ніхто б нічого не знав, думайте люди, голова вам навіщо? Я не є прихильником французів, скоріш навпаки але очевидне бачу. А про фінансування диктатором помаранчевої революції я навіть коментувати не буду , цікаво коли напишуть про факти фінансування алькаїдою помаранчевих. Нема слів...

* Останні заяви геть вибили грунт з під ніг прихильників зека та автоматично любого диктатора, виявляється куплені війська мухомора муддафі ховаються в школах та лікарнях від авіаударів америкосів, тобто знищення освіти та медицини Лівії не є головною стратегічною метою америкосів як заявляють прихильники диктатора. Також америкоси виводять свої війська та віддають командування іншим державам і не будуть нафту видобувати в Лівії, тепер вся непотрібна америкосам нафта зіпсується і не заради нафти вони там воювали який жах, навіщо ж тоді вони воювали? Мізки у прихильників зека починають по тихеньку закипати   .

* А свідчення нашої медсестри, що добрий тиран дарує раз на рік золотий годинник обслуговуючому персоналу в день революції що його привела до влади, це типу його щедрість, мене добиває, ЯКЕ ПРАВО ТИРАН МАЄ ТАК ПРИНИЖУВАТИ ЛЮДЕЙ? ЦЕ НЕ ЙОГО ГРОШІ - ВІН ЇХ ВКРАВ У НАРОДУ і комусь нема що їсти через це і революція важко 2+2 додати? Колись мискою рису рабовласники ощасливлювали своїх рабів і така щедрість дуже цінувалась, але тоді був рабовласницький лад!

http://www.unian.net/ukr/news/news-429174.html   - У лівійському місті Брега бойові дії зайшли в глухий кут

http://www.styknews.info/novyny/liviia/2011/03/23/amerykantsi-peredadut-komanduvannia-operatsiieiu-v-livii-svoim-ievropeiskym   - Американці передадуть командування операцією в Лівії своїм європейським союзникам

http://news.tochka.net/ua/61735-v-rezidentsiyu-kaddafi-popala-raketa-foto    - В резиденцію Каддафі вцілила ракета (фото, відео). Тузик здувся 

Давайте я вам объясню на пальцах, почему это разрушение государственности. Пошагово. Всего в три пункта.
Итак, открыв страницу Юлии Владимировны, мы узнаем, что в стране происходит террор. Террор холодом. И предупреждение поехать собирать людей, чтобы вывести людей на Банковую.
Я сейчас оставлю в стороне вопрос о том, что в стране, пережившей и террор, и геноцид разбрасываться такими терминами может только совершенно беспринципная циничная рафинированная - черт, как бы сказать политкорректно-то - политиканша, скажем так. Не помнящая прошлого. Использующая трагедию своей страны для достижения единственной своей цели - прихода к власти. 
Тарифный геноцид, террор холодом, холокост владельцев евроблях, освенцим пенсионеров... То, что разбрасываться такими терминами в стране, где стоит памятник жертвам красного террора, нельзя, вот в принципе просто нельзя - оставим этот моральный принцип в стороне.
Пойдем исключительно по логике.
Итак, в стране террор холодом.
Кто занимается террором?
Террористы.
Кто устраивает в стране террор холодом?
Власть.
Значит, в Украине - террористическая власть.
Напомните мне: "В Киеве террористическая власть, которая проводит политику геноцида и холодомора против народа Украины" - это чья риторика? 
Это риторика российских антиукраинских средств массовой пропаганды.
На что направлена риторика российских антиукраинских средств массовой пропаганды в отношении Украины?
На насаждение хаоса в стране. В первую очередь - в мышлении граждан данной страны. Для провоцирования внутреннего взрыва. Для уничтожения в дальнейшем государственности.
На что направлена риторика российских антиукраинских средств массовой пропаганды в устах кандидата в Президенты Украины?
Приведите мне доводы, что не на то же самое.
Сейчас один из тех редких случаев, когда я вот просто категорически хочу ошибиться. 
Я не знаю, существует ли план "Шатун", но вот это - его кристально чистое добровольное (очень надеюсь) претворение в реальность. 
Что дальше?
А дальше окно Овертона. 
Когда термины, употребление которых было табуированным, вызывают сначала отторжение, потом попытку опровержения (мы сейчас находимся здесь), потом входят в употребление, а потом становятся общепринятыми.
Заметьте, как всего за несколько месяцев риторика уже изменилась лавинообразно. Уже не барыги. Уже не олигархи. Уже не ворье. Уже не коррупционеры.
Террор и геноцид. Ни больше, ни меньше.
Дьявол начинается с пены на губах ангела (с).
Что произойдет еще через пару месяцев?
А все забудут, почему именно террор и геноцид. Снег растает, газ дадут, порохоботы пошагово, на пальцах, объяснят, почему именно так получилось, что именно к этому привело, кто именно был премьер-министром, когда были заложены основы этого газового геноцида - но это не будет иметь уже никакого значения. В головах останется только одно - террор и геноцид. И призыв идти на Банковую. Ну и где-то там на задворках хаотизированного сознания - компромисс, новый курс и газ по две гривны.
Что делает любой нормальный человек, когда в его стране власть захватывают террористы? 
Правильно. Он начинает с этими террористами бороться. Противостояние гражданского общества и террористической власти - что может быть естественнее. 
На этом моменте мы вплотную сталкиваемся с утверждением из моего прошлого поста - борьба с барыгами перерастает в борьбу с государственностью. Посредством борьбы с государством, как его проводником в жизнь.
Что делает Владимир Владимирович? 
Владимир Владимирович открывает шампанское.
Наученный опытом сплочения страны против внешнего врага, отдает приказ о прекращении боевых действий. Вызывает Шойгу и шепчет ему на ухо: "Только попробуй мне, сука, отвлечь их хоть одним выстрелом". И терпеливо ждет, пока украинцы делают за него его работу.
А потом входит в раздираемую внутренними противоречиями страну, дерущуюся друг с другом против тарифного геноцида и холодового террора за газ по две гривны, забывшую, что всего в двухстах километрах сверху над ними тысячей танков нависает империя, только и ждущая такого развития событий, и напоминает, что такое настоящее значение терминов "террор" и "геноцид".
Поправьте меня, если я не прав в своих рассуждениях.

РОЗКОЛ ЧИ СПЕЦОПЕРАЦІЯ?

Саме після варшавського та львівського судових процесів про С.Бандеру почали багато говорити в Україні. Для свідомих українців, особливо молодих, він став людиною-легендою, символом безкомпромісної боротьби за українську ідею.

Проте ув’язнення С.Бандери вдарило по ОУН. Адже в його особі націоналісти мали чудового організатора, який не лише добре орієнтувався в ситуації, але й бачив перспективу. На посаді крайового провідника його заступив Лев Ребет, який поступався в своїх організаторських здібностях С.Бандері й почав зводити діяльність ОУН до просвітницької роботи.

Тому визріла думка влаштувати С.Бандері втечу з в’язниці. Звісно, зробити це було нелегко. Адже колишній провідник ОУН перебував у найважчих тюрмах Польщі, які мали посилену охорону. Спочатку його тримали у «Святому Хресті» біля Келець, потім — у тюрмі у Воронках.

Навесні 1938 р. Роман Шухевич запропонував план визволення С.Бандери з Воронків. Передбачалося, що звідти його легко переправлять через польсько-німецький кордон. План був схвалений, розпочалася підготовка. Однак трапилися дивні речі. 23 травня від рук радянського терориста Павла Судоплатова гине лідер ОУН Євген Коновалець. Це був наслідок складної операції, проведеної більшовицькою спецслужбою. Зараз в основному відомі її деталі.

Чому саме в 1938 р. стався цей замах? Думаю, особливої відповіді шукати не треба. У Європі пахло війною. Звісно, готувався до війни і Радянський Союз, сподіваючись в ході її «визволити» західноукраїнські землі, де діяла ОУН. Більшовицькі керівники розуміли, що це чи не єдина структура, яка здатна буде чинити їм на цих землях опір. Тим більше, що досвід підпільної боротьби ОУН мала чималенький. Убивство Є.Коновальця давало змогу дезорганізувати її роботу. Адже саме він створив цю структуру, користувався серед її людей беззаперечним авторитетом, зрештою, багато що в ній трималося на його особі.

І ось Є.Коновальця не стало. Закономірно, що виникло питання про вибори провідника-лідера ОУН. Стати ним мав усі шанси С.Бандера, якби... знаходився на свободі. Однак після вбивства Є.Коновальця вже згадуваний Я.Барановський наказує припинити підготовку втечі С.Бандері. Причому цей план розкривається, і С.Бандеру переводять у тюрму «Бригідки» до Бресту. «Чудеса» тривають далі. Виявляється, покійний Є.Коновалець залишив усний заповіт щодо свого наступника. Правда, про цей заповіт знає чомусь лише Я.Барановський, який, звісно, інформує про нього найближче оточення колишнього провідника. Але це ще не все. Наступником має стати Андрій Мельник, який... ніколи не був членом ОУН і десь близько десяти останніх років займався цілком мирною працею — керував маєтками митрополита Андрія Шептицького. Чи не єдиним виправданням такого наступництва могло бути те, що колись А.Мельник належав до соратників Є.Коновальця по зброї й навіть деякий час на початку 20-х рр. обіймав пост коменданта Української військової організації.

Можна собі уявити: людина, яка не знає специфіку роботи організації, яка далека від неї, — опиняється на її чолі. Зрозуміло, в такій ситуації не А.Мельник керував — керували ним. І, судячи з усього, основним керманичем був Я.Барановський. Логіка речей підказує, що цей «сірий кардинал» ОУН працював на чужинську спецслужбу. Інше питання — яку? Під час Другої світової війни ніби знайшли документи, які свідчили, що він працював на поляків. Хоча не виключено: його хазяями могли бути й німці, оскільки А.Мельник та його оточення почали виявляти пронімецьку орієнтацію.

Якраз напередодні нападу Німеччини та СРСР на Польщу, в серпні 1939 р., А.Мельника офіційно обирають головою проводу ОУН. Цей напад допомагає визволитися й С.Бандері. У той час він знаходився в Брестській в’язниці. До Бреста наближалися як німецькі, так і радянські війська, під містом і в місті велися жорстокі бої. У такій ситуації тюремники полишили в’язнів. С.Бандері вдалося втекти. Спочатку він опинився у «визволеному» більшовиками Львові, потім — у Кракові.

Ознайомившись зі справами в ОУН, він побачив, що тодішнє керівництво організації взяло курс на перетворення її на таку собі «спокійну», малодієву структуру, яка мала опинитися на службі в німців. Спроби знайти порозуміння з А.Мельником закінчилися нічим.

У такій ситуації С.Бандера та його прихильники, які робили ставку на власні сили та революційну боротьбу, виступили проти «мельниківського» керівництва ОУН. Навесні 1941 р. вони у Кракові провели ІІ Надзвичайний Збір організації, де обрали новий провід на чолі з С.Бандерою.

Як оцінити такі дії? Можна сказати: це був розкол. Далеко не всі пішли за С.Бандерою. Особливо нечисленні оунівські інтелектуали, які стали мельниківцями. Хоча, в принципі, це зрозуміло: цих інтелектуалів лякав радикалізм і приваблювала поміркованість.

Але, з іншого боку, існували серйозні ризики деградації ОУН. Треба віддати належне С.Бандері: він вчасно зрозумів їх і спробував мінімізувати. Зокрема, зумів зберегти частину ОУН, яка ладна була вести збройну боротьбу за Українську державу. Певно, без цієї бандерівської ОУН український визвольний рух у 40-х рр. не мав би такого розмаху.
ХТО СПІВПРАЦЮВАВ І ХТО БОРОВСЯ З НАЦИСТАМИ

Чи не найбільше звинувачень радянських пропагандистів щодо С.Бандери й бандерівців стосується нібито їхнього співробітництва з німецькими фашистами. При цьому «забуваються» очевидні дані, перекручуються факти, а в більшості випадків просто йде відверта брехня. Насправді українські націоналісти бандерівського крила були чи не найбільш послідовною антифашистською (точніше — антинацистською) силою в Європі — на відміну від західних демократій, які уклали з А.Гітлером 29 вересня 1938 р. Мюнхенську угоду, а також Радянського Союзу, що в 30-х рр. серйозно допоміг гітлерівцям посилити армію, а потім з вересня 1939 по 1941 рр. кріпив з ними «бойову єдність», здійснюючи захоплення (звиняйте — «визволення») значних територій у Центрально-Східній Європі. Треба сказати чесно: винними в страхіттях Другої світової війни є не лише німецькі нацисти та їхні союзники, винні також і західні демократії, і особливо СРСР. Усі вони в більшій чи меншій мірі співробітничали з гітлерівцями, підштовхуючи їх до агресивних дій.

До речі, питаннячко: коли почалася Друга світова? У західній історіографії утвердилася думка, що 1 вересня 1939 р., коли Німеччина напала на Польщу, а через 17 днів те саме зробив Радянський Союз. У такому датуванні є певний елемент пропаганди: воно допомагає «замазати» Мюнхенську угоду, зваливши вину за початок війни на Німеччину й СРСР. Натомість радянська історіографія акцентує увагу на іншій даті, 22 червня 1941 р., коли почалася т.зв. Велика Вітчизняна війна. І тим самим «замазується» майже двохрічна співпраця СРСР з нацистами.

Пригадаємо ще таке. Як відомо, першою анексією нацистської Німеччини став аншлюс Австрії в березні 1938 р. Однак це відбулося мирно, без збройних сутичок. Через рік, 14 березня 1939 р., у результаті Мюнхенської угоди, було ліквідовано Чехословаччину, території якої відійшли до Німеччини та її союзників. І якщо чехи без опору прийняли німецьку окупацію, у Словаччині виникла маріонеткова союзна Німеччині держава, то на Закарпатті, яке входило до Чехословаччини, українці чинили збройний опір союзникам Німеччини — угорським агресорам. Цей опір зорганізували українські націоналісти. Фактично це й був початок Другої світової війни — принаймні для нас, українців.

У 1940 р., коли союзник нацистської Німеччини, Радянський Союз, віроломно напав на Фінляндію, С.Бандера пропонував створити загони українських націоналістів, які мали податися захищати Фінляндію. Цікаво, що А.Мельник виступив проти цього, бо, мовляв, такі дії не сподобаються Німеччині.

У 1940 — на початку 1941 рр. С.Бандера та його прихильники, передбачаючи, що конфлікт Німеччини та СРСР відбудеться в недалекій перспективі, зорганізували т.зв. Дружини Українських Націоналістів, більш відомі як батальйони «Роланд» і «Нахтігаль». Щоправда, це відбувалося при погодженні з німецькою владою і є чи не єдиним фактом співпраці бандерівців та нацистів. Звісно, кожна сторона тут переслідувала свою мету. Бандерівці сподівалися, що ці батальйони стануть зародком армії незалежної Української держави. Німці ж прагнули використати їх для боротьби з радянськими партизанами на теренах Білорусі. У 1942 р. ці військові формування були розпущені німцями, а багатьох їхніх солдатів за небажання продовжувати службу ув’язнили у львівській «тюрмі на Лонцького».

Завдяки Дружинам Українських Націоналістів було проголошено Акт відновлення Української Державності 30 червня 1941 р. у Львові. Однак це викликало негативну реакцію з боку німецької влади, в планах якої не було створення самостійної України. Провідних членів ОУН заарештували, і багато з них опинилося в концентраційних таборах. Серед них був С.Бандера, який з 5 липня 1941 р. по 27 вересня 1944 р. перебував у концентраційному таборі Заксенгаузен. В’язнями цього табору стали й інші діячі ОУН, у т.ч. мельниківці.

Бандерівці також організували похідні групи ОУН, в яких близько десяти тисяч підготовлених членів організації йшли за німецькими військами на Наддніпрянську Україну, творячи тут свої структури. Діяльність похідних груп аж ніяк не віталася нацистами. Чимало їхніх учасників були розстріляні гестапо.

Під час Другої світової війни усій родині Бандер довелося пройти важкий страдницький шлях. Батько С.Бандери, Андрій, після початку війни відмовився покидати рідне село, яке зайняли радянські «визволителі» — тоді бойові товариші німецьких нацистів. Кур’єрам свого сина, які спеціально були послані за ним, він сказав: «Що буде моїй громаді, то буде зі мною. Не маю релігійного, духовного права і не маю права як патріот український лишати громаду». Отця Андрія арештували енкаведисти, хоча ніякої вини за ним не було — лише те, що був українським патріотом та батьком С.Бандери. 8 липня 1941 р. йому винесли смертний вирок. Не дочекавшись п’ятиденного терміну, за яким підсудний має право подавати апеляцію, його розстріляли. Сталося це 10 липня в Києві.

Один з братів Бандер, Богдан, загинув у похідних групах ОУН на півдні України в 1941 р. Його смерть вважається справою гестапо. Правда, певних даних щодо цього немає. Інші два брати, Олександр та Василь, були закатовані в нацистському таборі Авшвіц (Освєнцім). Звісно, ці факти замовчували радянські пропагандисти, як замовчуються вони і нині їхніми духовними нащадками.

Для повноти картини, що означала Друга світова для родини Бандер, — кілька слів про сестер Степана. Марта, Володимира й Оксана були заарештовані радянською владою й відбували покарання в таборах Гулагу. Їх привозили в Москву, водили по театрах та музеях, показували «успіхи» радянської влади. Від них вимагалося лише одного — зректися й засудити діяльність брата. Ніхто з них не пішов на це. Для них честь значила більше за благополуччя, — чого не скажеш про деяких нинішніх українських політиків та «відомих діячів».

Марта й Оксана прожили життя самі. Після ув’язнення їм не дозволили повернутися в Україну. Володимира ж на час арешту була матір’ю шести дітей. Коли вона разом з чоловіком-священиком перебувала на засланні, її дітей віддали в сиротинці (дєтдоми).

Звісно, утримуючи С.Бандеру в концтаборі, нацисти неодноразово пропонували співробітництво. Однак домовитися з ним не вдалося. Його відпустили наприкінці війни, коли Німеччина терпіла поразку за поразкою. Було сподівання, що при допомозі С.Бандери німці використають Українську Повстанську Армію. Однак реально ніякої співпраці між ОУН, УПА та нацистами так і не було.

ЗЛОЧИН І КАРА

Після закінчення війни С.Бандера знаходився на території Західної Німеччини, яка була під контролем США, Англії та Франції. При цьому його діяльність була строго законспірована і він часто міняв місця проживання. Навіть його діти (Наталка, Андрій та Леся) не знали, хто їхній батько. Така законспірованість була пов’язана з тим, що існувала вимога з радянського боку до західних союзників, щоб видати С.Бандеру як «запеклого злочинця проти людства». Наприклад, 6 лютого 1946 р. на засідання першої сесії Генеральної асамблеї ООН у Лондоні цього публічно домагався знаний український письменник Микола Бажан, який виступав від імені радянської України (уміли ж радянські люди використовувати безхребетних українців!). Після цього підрозділи американської військової поліції, що знаходилися в Західній Німеччині, отримали вимогу затримати С.Бандеру.

Крім того, радянські спецслужби постійно організовували замахи на нього. Відомо шість таких замахів. Радянська влада бачила в особі С.Бандери одного з найбільших своїх ворогів.

Ситуацію ускладнювало й те, що в самому середовищі ОУН (бандерівців) за кордоном намітилися ідейні та організаційні розходження. До С.Бандери та його прихильників сформувалася опозиція, осередком якої стала газета «Український самостійник». Опозиціонерів очолив Л.Ребет, котрий представляв «м’яку», компромісну лінію в середовищі українських націоналістів. Опозиціонери вимагали демократизувати діяльність ОУН, а також змінити ідеологію організації, прийнявши деякі соціалістичні елементи. Це ніби обумовлювалося реаліями боротьби УПА на радянських землях. С.Бандера був категорично проти змін, пропонованих опозиціонерами. На знак протесту проти «підшивання під фірму ОУН неокомунізму» С.Бандера 22 серпня 1952 р. зрікся посади Голови Проводу ОУН. Та все ж 5-та конференція закордонних частин ОУН знову обрала його керівником. Висловлюючи свою вдячність за виявлену довіру, він сказав: «Дякую! Смертний вирок приймаю».

В останні роки свого життя С.Бандери зарекомендував себе як безкомпромісний борець проти комуністичної системи. Зокрема, під його керівництвом у діаспорі бандерівці організували потужний міжнародний рух — Антибільшовицький Блок Народів (АБН). При цьому провідник не мав якихось ілюзій щодо політики США. Так, у листі до членів ОУН від лютого 1953 р. вказував на співпрацю США й СРСР. Дозволю собі навести невеликий уривок з цього листа: «На жаль і на не користь українській визвольній справі, політика США активізується по лінії піддержки московського білого імперіалізму — єдінонеділимства. При цьому вона не тільки ігнорує самостійницькі стремління України й інших давнопоневолених Москвою народів, але проявляє намагання підкорити їх московським імперіалістичним тенденціям, заставити українські політичні сили відступити від основної мети визвольних змагань і прийняти мінімальну ціль: усунення большевицького режиму й системи з дальшою приналежнісю України до російської імперії в нових устроєвих формах».

Ніби ці слова недавно писані!

Не дивно, що радянські спецслужби намагалися усунути С.Бандеру. Занадто багато проблем він їм створював. Після кількох невдалих замахів на провідника ОУН КГБ все-таки вдалося здійснити його вбивство. Сталося це 15 жовтня 1959 р. в Мюнхені, неподалік квартири, де мешкала сім’я Бандер. Провідник ОУН був убитий спеціальним пістолетом, зарядженим отруйною речовиною. Саме вбивство мало виглядати так, що С.Бандера помер від серцевого нападу. Вбивцею став агент КГБ Богдан Сташинський — до речі, українець, народжений під Львовом.

Як не парадоксально, але смерть провідника ОУН послужила українським націоналістам. Це, можливо, виглядає дивно. І знову містично!

Отож, уже при перших оглядах тіла С.Бандери виникла підозра, що то не просто смерть від серцевого нападу, а вбивство. Однак довести було неможливо. Та не минуло й двох років, як Б.Сташинський здався німецькій поліції і розповів, як усе було.

За цим стояла ціла трагічно-романтична історія. Б.Сташинський, перебуваючи в Східному Берліні, закохався в місцеву дівчину Інге Поль. Прибувши після здійсненого вбивства С.Бандери до Москви, мав аудієнцію в голови КГБ О.Шелєпіна і попросив у нього дозволу одружитися з Інге. Як виняток йому дозволили, але при умові, що дружина прибуде до Москви і стане співробітником КГБ. Інге не поділяла комуністичних поглядів, не симпатизувала СРСР, і коли Б.Сташинський розповів, хто він, була просто шокована. Та все ж кохання перемогло. Вони одружилися й поїхали до Москви. Тут Інге завагітніла і вирішила повернутися до батьків у Східну Німеччину. Б.Сташинського не пустили з нею. У Німеччині вона народила сина. Але батькові так і не дозволили побачитися з дружиною та новонародженим. Через кілька місяців дитина померла. Лише тоді під прискіпливим наглядом кегебістів Б.Сташинський приїхав до своєї дружини. Зустрівшись, вони вирішили втікати на Захід. Не без труднощів їм це вдалося. Буквально в останній день перед спорудженням Берлінської стіни (чим не символічно?), Богдан та Інге опиняються в західній частині міста, де Б.Сташинський здався поліції.

У жовтні 1962 р. (майже через три роки після вбивства С.Бандери — теж символіка!) відбувся сенсаційний судовий процес у Карлсруе (ФРН), де судили Б.Сташинського. Там детально висвітлювалося, як готувався й здійснювався замах на лідера ОУН. Провідні газети світу писали про цей процес. Фактично то був суд над злочинами комуністичної системи — комуністичний Нюрнберг.

С.БАНДЕРА, УКРАЇНОФОБИ ТА ХОХЛИ

Іноді можна почути: мовляв, С.Бандера — це лише символ. Як на мене, не зовсім так. Звісно, є в ньому багато й символічного. Однак, акцентуючи увагу на символічні аспекти, ми забуваємо, що С.Бандера був талановитим політиком, організатором — людиною, яка могла перетворювати поразки в перемоги. Водночас то був політик ідейний. І — головне: абсолютно україноцентричний, зорієнтований на власні сили, а не на підтримку ззовні. Він мав якраз ті якості, яких так бракує сучасним українським політикам.

Які б не були складні обставини, але під керівництвом С.Бандери ОУН стала ефективною структурою, що помітно впливала на українське життя. Цього не могли не розуміти радянські керівники, котрі вчинили вбивство провідника. Після смерті С.Бандери ОУН «стишила ходу».

Тепер уявімо, що вбивства 15 жовтня 1959 р. не було. С.Бандері вдалося прожити ще десять, а то й двадцять років. Думаю, історія ОУН, і, зрештою, історія України була б дещо іншою. Сподіваюся — кращою. Але це щось із галузі альтернативної історії.

Перейдемо до питання, поставленого з самого початку. Чому С.Бандеру боялися й бояться українофоби, розпускаючи про нього найнеймовірніші плітки, всіляко очорнюючи?

Дуже просто: вони бояться, що він стане взірцем для українців. І тоді українці нарешті стануть українцями. І поставлять своїх старших-молодших братів-сестер на місце. А так можна цим українцям сідати на голову, успішно вішаючи на вуха ідеологічну локшину, що дехто успішно робить.

Та полишимо тих українофобів. Вони принаймні знають, чого хочуть.

Перейдемо до хохлів, сиріч несвідомих українців... У них до С.Бандери ставлення специфічне. Ніби вони не проти пошанувати цю Велику Людину, та думають — аби чогось такого не трапилося.

Яскравий приклад зі згадуваним телешоу «Великі українці». Виявляється, серед «засвічених» українських інтелектуалів не знайшлося нікого, хто б міг стати «адвокатом» С.Бандери. Довелося відбуватися за всіх Вахтангу Кіпіані — чоловікові з «типово українським» ім’ям та прізвищем.

А хіба не типово хохлацькою вийшла ситуація з присвоєнням С.Бандері звання Героя України? Замість того, щоб зробити це, приміром, до столітнього ювілею провідника ОУН, колишній Президент дав звання Героя «під завісу», тоді, коли програв вибори, але ще трохи лишався Президентом.

Нарешті, типово хохлацькою є донецька судова тяганина навколо присвоєння звання Героя С.Бандері. Тільки ось що цікаво — виявляється, серед українських адвокатів не знайшлося людини, яка б могла постояти за провідника ОУН. Агов, де юристи національно-свідомих партій!? Зате знайшовся... російський адвокат Роман Орєхов. Який, до речі, переїхав в Україну з Росії, вивчив (!) українську й принципово нею спілкується.

Виявляється, і після смерті С.Бандера здатний творити чудеса.

Чому жодна країна-член НАТО (за всю історію існування цієї організації) не подала заявку на вихід з НАТО?

   Оскільки антинародний режим Януковича-Азарова розглядає можливість силового розгону громадян, то пропоную ознайомитися з інструментами захисту від антидемократичних дій: 1) Коктейль Молотова, інші назви бомба Молотова, бензинова бомба — це загальна назва найпростіших саморобних вибухових пристроїв на основі легкозаймистої суміші (бензину, розчиннику, спирту тощо). Оскільки таку бомбу легко виготовити, її часто використовують під час партизанських та вуличних війн, акцій громадянської непокори. Як виготувати: 1. Скляна пляшка, 0.5 або навіть 0.7 літра чи 1 літр. Пляшки з тонкими стінками легше розбиваються - а це необхідно для того, щоб коктейль Молотова спрацював. Добре підходять пляшки від горілки радянського типу, гірше - пляшки від вина чи пива. 2. Бензин. 3. Ганчірка. Зазвичай це смуга завтовшки сантиметрів 10-15 і завдовжки 20-35 см. НЕСИНТЕТИЧНА тканина.

Щоб коктейль був більш дієвим і горів довше, гарячіше та концетрованіше - потрібно зробити не бензин, а щось на кшталт напалму. В такому разі, потрібні також 3. Ацетон. 4. Пінопласт. Його треба ламати на дрібні шматки. Добре підходить пінопласт, який уже складається з невеликих кульок. Або замість 3 і 4. Машинне масло. Якщо процес виготовлення та запуску коктейлю Молотова передбачається безпечним, знадобляться також 5. Корок. Бажано щільний. 6. Скотч.

Виготовлення коктейлю У найпростішому випадку використовують просто бензин. У цьому разі він швидко вигоряє, не налипає до поверхні об'єкту. Відео виготовлення та використання найпростішого коктейлю (без дотримання техніки безпеки виконавця)

Щоб підвищити час та температуру горіння, а також прилипання запальної суміші до об'єкту, роблять так званий напалм. Найпростіший спосіб його виготовлення: В ацетон додають пінопласт і помішують до розчинення. Близько 100 г ацетону для початку достатньо, а пінопласт додають до утворення густого сиропу. Пінопласту може бути потрібно значно більше, ніж здається на перший погляд. Потім до "сиропу" додають бензин у співвідношенні 1:1. Суміш дуже добре і довго горить, налипаючи в місці влучання "снаряду", щільно налипаючи практично до будь-якої поверхні. Деякі види пінопласту краще й рівномірніше розчиняються одразу в суміші бензину й ацетону.

Треба зауважити, що саморобний "напалм" буквально за один день розкладається на шари: більш тяжкі елементи осідають внизу, легші опиняються вгорі. Тоді він перетворюється просто на суміш своїх елементів.

Інші рецепти "напалму": Бензин+скипидар (без пінопласту) Бензин+машинне масло (проблема в тому, що масло все ж дорожче) Бензин+мазут (проблема в тому, що суміш потрібно підігрівати для розчинення мазуту - виключно на електричній плитці й повільно - а це все ж небезпечно)

Техніка безпеки Основне: поблизу не повинно бути джерел відкритого вогню. Здається, це очевидно. Друге - випари бензину й ацетону небезпечні для здоров'я. Тому виготовлення рекомендують проводити на відкритому повітрі, у крайньому разі - в провітрюваних приміщеннях. І ще таке. Про процес не повинні знати правоохоронні органи (про це нижче).

Виготовлення "снаряду" Пляшку заповнюють обраною рідиною - наприклад, приблизно на три чверті. Або менше в разі нестачі суміші. Для зберігання, якщо снаряд не призначено для використання одразу, після цього пляшку щільно закривають корком або металевою кришкою-закруткою. Пластикові кришки не дуже підходять, оскільки суміш може розчинити пластик.

Оскільки зі зберіганням суміш розпадається - з кожною годиною коктейль Молотова стає все менш дієвим.

Виготовлення запалу: Як уже говорилося, тканина має бути несинтетичною - синтетика може частково розчинитись у запальній суміші. Крім того, просякнута запальною сумішшю, синтетика після запалювання згоряє дуже швидко і може догоріти ще до того, як коктейль долетить до цілі. Смуга тканини вставляється так, щоб приблизно половина була всередині. Тоді вона просякає сумішшю. Іншу половину слід просякнути тією ж рідиною окремо. В найпростішому випадку, вільний кінець гноту просто звисає і підпалюється.

Техніка безпеки Для збільшення безпеки того, хто користується снарядом, смуга тканини змочується не повністю. Залишається сухою та частина, що йде біля горла (ручки ;) пляшки. Змочену ж частину можна примотати скотчем до пляшки, щоб не обпектися при киданні. За наявності, замість гноту можна також використати мисливські сірники - це такі великі сірники, що не гаснуть за будь-якого вітру. Вони також примотуються до пляшки скотчем. Це значно безпечніше, ніж "класичний" простий запал. Саме так виготовлявся свого часу коктейль Молотова фабричним способом. Не пошкодить готовий "снаряд" обтерти спиртом і дати підсохнути. По-перше, тоді нічого не горітиме прямо на пальцях того, хто використовує коктейль. По-друге, це стирає відбитки тих самих пальців. І ще таке. Руки після цього варто добре вимити, щоб не пахли бензином. А при використанні вдягати рукавиці. Для фітіля також використовують просякнуті жіночі тампони.

Як він діє Тут усе дуже елементарно. Тканина легко запалюється й не гасне на вітрі, тому що її просякнуто запальною сумішшю. (Або тому, що це спеціальний пристрій на кшталт мисливських сірників) Запалювати треба хорошою запальничкою - краще такою, яка не гасне на вітрі.

При попаданні в твердий об'єкт пляшка розбивається й вивільняє енергію 0.5-1 літра суміші. Кидати треба сильно і по твердому. Пляшка повинна розбитися від удару. Бензин вигоряє дуже швидко, розтікається й не прилипає до об'єкту. Саме тому було вироблено кілька рецептів (власне "коктейлю") для підвищення температури, часу горіння, а також в'язкості та зчеплення з поверхнями.

"Плюси" та "мінуси" Плюси: - коктейль Молотова насправді доволі безпечний у використанні, за умови дотримання правил безпеки. - його використання, на відміну від інших форм протесту, важче використати політикам для власного піару. Тобто, цей засіб не кооптується владою. - за умови виготовлення суміші, здатен знищити техніку. - водночас, малоймовірне випадкове підпалення будинків: коктейль не здатен завдати значної шкоди (крім естетичної) зовнішнім стінам будинків сучасного великого міста. - "снаряд" випадково може нашкодити людині не більше, ніж пляшка: при польоті вона об людину не розіб'ється.

Мінуси: Тут питання іншого характеру - але дуже важливі. - Настільки радикальні засоби майже ніколи не знаходять громадської підтримки. Поки залишаються суто ненасильницькі методи - вони є, як правило, більш дієвими у стратегічному плані. Щодо цього див. Прагматичні правила для громадянських активістів.

Недоречне застосування надто радикального методу може стати зрадою мети заради засобу.

- І нарешті, виготовлення і тим більше застосування коктейлю Молотова загрожує не тільки адміністративною, але й кримінальною відповідальністю (який сюрприз!)

Так, виготовлення і зберігання може підпасти під ч.1 ст.263 Кримінального кодексу: Носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. Власне кажучи, коктейль Молотова не є ані вибуховою речовиною (сам коктейль), ані вибуховим пристроєм ("снаряд") - як було вказано вище, він діє як запал. Але ймовірно, доводити це доведеться вже адвокатові ;)

Використання коктейлю може спричинити до ще серйозніших юридичних наслідків, за ч.2 ст. 194 Кримінального кодексу: Умисне знищення або пошкодження майна ... вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років. Тут адвокатові доведеться доводити, що загальної небезпеки не було, а заподіяна шкода не перетнула межу між цивільною й адміністративною та кримінальною відповідальністю... але це може виявитися складним завданням. Власне, в Україні юридично все виглядає розпливчато. Але те, що нагляд з боку правоохоронних органів забезпечений - гарантовано.

2. Захист.

Для захисту голови треба використовувати звичайний мотоциклетний шолом (вартість від 50 грн). Звичайно він не захистить у повній мірі, але від небажаних синців і стрсу мозку все-ж дасть захист. У 80-х роках при акціях протесту французька молодь одягала на себе мотошоломи, у результаті мєнти не могли їх розігнати.

   Гарним елементом захисту також є звичайна дублянка, або дуже товста куртка - через яку дуже важко нанести ушкодження. Важливо надягати світер (або кілька) аби створити додаткові шри одягу.

   У випадку зіткнень з міліцейскою "стіною щитів" треба мати свого щита, аби стримувати натиск мєнтів. Виготувати щит можна кількома способами: найпростіший спосіб - вирізати із фанери товщиною 10-12мм, вибравши відповідний розмір (залежно від комплекції людини). Після цього щита треба оббити або шкірою, або товстою тканиною. Для кріплення краще брати ручки із дуба, або іншої твердої деревини.

Рис. 1.

Общий вид щита.

 

Рис. 2.

Разметка щита на фанере.

 

Рис. 3.

Выпиливание щита.

 

Рис. 4.

Установка рукояти и планок.

3. Зброя прориву. Для того аби зрозуміти які інструменти потрібні для захисту демонстрації треба подивтися на сам процес придушення міттингів:

  

   Головним чинником який приводить до успіху мітингів це створення єдиного потужного натовпу, що прорве кільце оточення міліції, але окрім того треба використовувати усі пілручні засоби: 1) огородження: Кілька людей може взяти огородження і кинути на наступаючих ментів, скоріше за все лінія міліціонерів дезорганізується. Під час цієї дії задні ряди мітингувальників кидають коктейлі Молотова на лінію міліціонерів. 2) Дубинки - можна використовувати будь-який дрючок, але головне аби він міг бути достатньо міцним, аби не розбитися при ударі по щиту мєнта  і достатньо зручним аби міцно тримати його в руці. ЗВИЧАЙНО ЦЕ КРАЙНІ МЕТОДИ ЗАХИСТУ ВАШИХ ГРОМАДЯНСЬКИХ ПРАВ, ЯКІ ТРЕБА ВИКОРИСТОВУВАТИ ЛИШЕ У РАЗІ МІЛІЦЕЙСЬКОГО НАПАДУ.

В соответствии с Земельным Кодексом Украины, каждый гражданин имеет право на бесплатную передачу ему земельных участков из земель государственной или коммунальной собственности. До 2 га можно получить на ведение сельского хозяйства, садоводства - до 0,12 га, для строительстваи обслуживания жилого дома в городах до 0,1 га, для строительства индивидуальных гаражей - 0,01 га.

Если бы без квартирные киевляне воспользовались этим правом, можно было бы запросто решить пресловутый квартирный вопрос. Ведь, имея участок, можно получить банковский кредит на строительство, а остальное – дело техники. 

Куда идти, что делать

Закон не препятствует киевлянину в получении бесплатно полагающегося ему  участка земли в любом выбранном им уголке Украины  – при условии, что там есть свободные земельные участки. Единственное ограничение – для любого из предусмотренных законом  видов использования земельный участок бесплатно можно получить только один раз. То есть, как рассказал начальник Главного управления земельных ресурсов КГГА Анатолий Муховиков, на законном основании отказать могут лишь в том случае, если человек уже владеет землей в любом регионе страны (об этом говорит отметка в паспорте).

Первым делом необходимо обратиться в орган местного  самоуправления, в чьем ведении находится выбранный участок земли. Для столичных участков это Киевсовет. Причем, в Киеве получить землю можно только для строительства индивидуального жилья. На другие цели (сооружение магазина, АЗС) участок бесплатно не выделят.Для начала нужно написать заявление о выделении земли с указанием адреса и местоположения участка, заполнить специальную анкету, предоставить оригинал и копию паспорта, копию идентификационного кода. Документы рассмотрят в земельной комиссии (для Киева – в Главном управлении земельных ресурсов). Лишь там могут сказать, свободен ли выбранный участок. Землю не выделят также, если там планируется строительство дорог, объектов соц культ быта и т.д.

Далее, если никаких противопоказаний нет, земельная комиссия должна рекомендовать местному совету вынести этот вопрос на заседание.

Для участка в Киеве обязательно разрабатывается проект его отведения, который согласовывается с коммунальными службами. После чего он должен быть  утвержден в Управлении земельных ресурсов.
Кроме того, решение о выделении участков должно пройти голосование в местном совете.

Землю предоставляют бесплатно, но за оформление документов нужно платить. 17 грн за свидетельство с гербовой печатью о получении земли, до 1 тыс. грн за проектную документацию.Сумма налога за участок (в зависимости от его размера) составит примерно 20-40грн в год. . В договоре предусмотрен обязательный пункт - определение срока, в течение которого земля должна быть освоена по целевому назначению.
Теоретически вся эта процедура может быть завершена за два месяца.

Как это происходит напрактике

Как утверждающийся, вероятность успешно пройти описанную процедуру и получить свой участок земли у простого гражданина прямо пропорциональна удаленности выбранного участка от Киева. Уже за сотню километров от столицы есть шансы получить свою землю практически безболезненно. И чем более глухую местность вы выбрали,  и чем меньшим спросом пользуется там земля – тем эти шансы выше.

Непосредственно же возле Киева, не говоря уже о самой столице, получить причитающийся кусочекз емли, честно идя по приведенной выше законной схеме, практически невозможно.

Время от времени Киевсовет показательно предоставляет земельный участок где-нибудь на Печерске инвалиду, ветерану или студенту. Но сведущие люди утверждают, что за старичком или юношей стоят совсем иные люди и совсем другие деньги.

Предприимчивые товарищи с деньгами и нужными связями обращаются, например, к студентам и предлагают им подзаработать. «Просят написать два заявления, - рассказывает народный депутат Владимир Бондаренко. -  Одно - на выделение земельного участка площадью 10 соток в Киеве по определенному адресу и сразу же второе - отказ от этой земли в пользу некоего гражданина”.

Как это ни прискорбно,но, по мнению экспертов, на практике свое право на землю в одиночку можно отстоять, за редчайшим исключением,  только при наличии неформальных контактов с представителями власти.

Одна из самых распространенных причин отказа – нет свободных участков. Реальной возможности проверить, так ли это, у гражданина нет. Человек «с улицы» не может прийти и выбрать понравившийся участок из списка свободных. Не может и посмотреть генплан Киева, чтобы представлять себе будущую судьбу тех или иных участков.

Сейчас ведется работа по инвентаризации земель, и в перспективе будет создана электронная база данных, в которой каждый гражданин сможет увидеть всю интересующую его информацию. Если, разумеется, к тому времени еще будет на что смотреть. Злые языки утверждают, что доступная народу электронная база данных появится не раньше,чем исчезнет последний свободный участок земли. Кроме того,  не только в отсутствии информации проблема. Решение о выделении участка должно еще пройти горсовет, а там депутаты могут «завалить» его, даже не утруждая себя объяснениями. Теоретически, гражданин может отстаивать свои права в суде, нонам не удалось найти примеров того, чтобы кому-нибудь это удалось.

Андрей Кошиль, президент Земельного союза Украины, утверждает, что в застроенной зоне Киеваесть свободная земля, но получить ее для бесплатной приватизации нереально.Свободные участки есть в районе Троещины, Осокорков, Одесской площади, на острове Жуков, Харьковском массиве, а также внутриквартальные участки между домами в элитных районах  на Печерске, Подоле, Голосеево. Но путь к их получению сегодня лежит почти исключительно через налаживание неформальных контактов с представителями городской администрации.

Главная задача на сегодняшний день, отделить бизнес от власти. И здесь не нужно ждать и надеяться на кого-то. Народу под силу самому это сделать. Пора в Украине создавать новую незапятнаную  власть --- с чистого листа. Без бывших политиков любых окрасов.

Как собрать народ. 100-200 тысяч человек в городах-миллиониках.
Все
мы думаем, что народ у нас не дружный инертный и вывести его массово
на площади не реально. Но давайте рассмотрим этот вопрос в глобальном
масштабе.
Начнем с того, что с 1917г. никто по настоящему не
обращался к народу с просьбой выйти на площади. Призывали партии с
дешевыми лозунгами, которым мало кто верил и люди голосовали чаще всего
не "за", а против кого-то. И сейчас настало такое время, что народу все
эти политики и партии порядком надоели. Поэтому на первый план выходит
такое понятие как самоорганизация народа. Просто нужно умело направить
людей. Четко, детально и пошагово объяснить им КАК выходить на майдан и
для ЧЕГО выходить.
Уже есть на бумаге такое обращение к
народу и оно проработано с юристами и психологами, потому как психология
здесь на первом месте и состоит не из десятка красивых фраз и лозунгов.
Можно сказать это детальная инструкция с мельчайшими подробностями как
и для чего выходить на площади, с объемом на целую газету. Мне говорят,
что нет такого магического слова от которого народ пойдет на майдан. И
по своему они правы, но это если мыслить по стандартному. Я бы не писал
эту статью, если б у меня небыло новых, свежих идей--фишек, если б небыл
уверен в написанном.Ведь слово как известно и лечит и убивает. Привожу
простой пример для скептиков, которые думают, что ничего нового
придумать невозможно. Что такое анекдот---
--игра слов, казалось бы
известные всем набор слов, но они так выстроены, так фразы закручены,
что мы смеемся и удивляемся, как такое можно придумать, Делаем выводы:
новые идеи придумать можно и они уже есть.
Поскольку я уверен, что народ выйдет,
возникает важный вопрос, что делать дальше. А дальше открыт путь к новым
депутатам, правительству и президенту и уже не нужно будет ждать
очередных президенских выборов в 2015г. Ближайшие парламентские все
решат.
Если думать стандартно и по шаблону, то выводить народ
должна какая-то партия. Но одна из идей состоит в том, что народ сам на
майдане создает свою партию, например с необычным и громким названием
"Хватит грабить народ" с последующим переименованием в партию "Народная
самоорганизация". И я уже не вижу достойных конкурентов для такой
партии. Уже проводился рейтинговый соц. опрос : за какую партию вы бы
проголосовали, ответ был единодушный!!! Просто до этого людям на выборах
не из кого было выбирать, по сути все они одинаковые.
Вы скажете,
что позвать людей сможет каждый, верно, но если там не будет новых идей
и фишек, эффект будет не стопроцентовый, все равно что холостой выстрел
и это сведет на нет все последующие призывы, их просто безсмысленно
будет проводить. А эти холостые выстрелы уже назревают и могут испортить
все дело.
Я ищу людей которых это заинтересует и кто серьезно готов к работе.


По ТВ мы видим, что творится в мире , через сеть можно организовать народ
, но там люди по другому
мыслят, другой менталитет. У нас так не выйдет, а если будут такие
попытки, то они снивилируют весь последующий процесс.
ДОТЯНУТЬ БЫ ДО МАЯ В ТИШИНЕ!!!
*****************************************
Р.S.
13.04.20011.  А ось в тиші і не вийшло.

Необхідність такого кроку продиктована дискредитацією всіх органів влади новітньої України. Система органів влади, яка покликана втілювати функції держави - зруйнована. Через це держава зараз паралізована і не може виконувати свого соціального призначення.

1. Як руйнували українську державність

Держава - організація політичної влади, головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує і організовує за допомогою правових норм спільну діяльність людей і соціальних груп, захищає права та інтереси громадян. (Юридична енциклопедія)

Реалізація функцій держави покладена на систему органів державної влади. Влада, наділена державі народом, поділяється на три гілки - законодавчу, виконавчу і судову. Це був маленький екскурс в Теорію держави і права.

Руйнація державних органів почалася не вчора і не сьогодні. Візьмемо за точку відліку Президентство Віктора Ющенка - 23 січня 2005 року. Після Помаранчевої революції ми "перезавантажили" українську державу. Довіра народу до влади була відновлена, що давало карт-бланш на необхідне реформування органів під нову модель державного управління.

У спадок дісталася "хвора" прокуратура, яка у часи Кучми заплямувала себе справою Гонгадзе і політичними переслідуваннями. Тим не менш, шанс на оздоровлення у неї був, - це "справа сепаратистів". Пригадуєте з'їзд депутатів всіх рівнів у Сіверськодонецьку 2004 року? Ото воно. Сьогоднішні міністри і депутати від Партії Регіонів тоді хотіли утворити Південно-Східну Українську Автономну Республіку (ПіСУАР).

В нормальних здорових державах такі речі не вибачаються. Бо це основа безпеки. Спочатку в Генпрокуратурі заходилися працювати, близько року тягали на допити учасників того зборища. До суду жодної справи так і не довели, а Генпрокурор пізніше отримав прохідне місце у списку Партії Регіонів.

Це був серйозний удар по ГПУ, який визначив її діяльність, а точніше бездіяльність на найближчі чотири роки. Люди побачили, що є механізми, які дозволяють робити протизаконні речі і при цьому уникати справедливого покарання. Бо ж органи прокуратури займають спеціальний статус в системі органів державної влади. З одного боку, вони здійснюють наглядову функцію за міліцією, що дає їм змогу гальмувати їхні кримінальні справи. З іншого боку, прокурор представляє державне обвинувачення в суді. Тобто без волі прокуратури ні найчесніший суд, ні найчесніша міліція не зможуть довести серйозні кримінальні справи до логічного кінця.

Така "яловість" органів прокуратури значною мірою посприяла імпорту з Росії технології рейдерства.

Наступною жертвою стала судова гілка влади. Тут великий вклад зробила бютівська "група Портнова", яка розгорнула свою діяльність проти Президента у судах. Вагомим інструментам у цій боротьбі став Конституційний суд. Його захоплювали, суддів купували, залякували, потім відряджали у судді своїх перевірених бійців. В результаті діяльність Конституційного суду підірвано, як і його легітимність, ще в 2007 році. Суд, який повинен бути над процесом, виявився під процесом. З того часу і до сьогодні КСУ тільки імітує свою діяльність, мімікруючи під політичну кон'юктуру.

Верховний суд України з 2006 року очолює політик-бютівець Василь Онопенко. Він за замовчанням не міг бути об'єктивним суддею, бо його зять Євген Корнійчук продовжував працювати у БЮТі. Тобто до приходу Януковича "на трон" судова система в Україні вже була зруйнована. Все що він зробив, так це "добив" її реформою того ж самого Портнова. Тепер місцеві і  господарські суди дуже рідко ухвалюють рішення без хабаря. Навіть якщо все чесно і законно, все одно доведеться платити.

Комерціалізація роботи прокуратури і судів перетворила їх на неформальні приватні фірми. Ви можете прийти і замовити собі рішення, кримінальну справу на конкурента, "маски-шоу" чи щось інше відповідно до комплексу послуг. Звичайно, що в такому вигляді ці органи не здійснюють функції держави.

А коли немає відповідальності за порушення законів, тоді їх можна не дотримуватись. І це вже серйозно б'є по виконавчій гілці влади. Можна прийняти дуже гарний і потрібний закон, та втілювати його в життя буде нікому. Почався саботаж виконавчими органами рішень центральної влади. Зараз Президент намагається вибудувати владну вертикаль. Але ця вертикаль не є державницькою. Це клуб "засланих козачків" від великого бізнесу, які обслуговують інтереси своїх хазяїв. Також там присутні чиновники, які працюють на сусідню державу. Вони підривають фундамент нацбезпеки України і потім отримують за це нагороди від сусідньої держави.

Залишилося пригадати про нашу законодавчу гілку - парламент. Певно про нього треба писати найменше, бо всім і так все видно: як голосують "мертві душі", як Чечетов керує процесом, як відбуваються бійки і конституційний заколот. Думаю, ні в кого не виникає сумнівів, що парламентаризм на даний момент у нас зруйнований. Зазначу тільки, що почалося це теж не вчора і не сьогодні. Картки забирали в депутатів ще раніше, так само як і скуповували їх (депутатів). 

Висновок: всі три гілки державної влади, які покликані виконувати функції держави - приватизовано, їх основні напрямки діяльності - знівельовано, довіра народу до них - втрачена. Внаслідок цього держава втратила здатність спрямовувати і організовувати спільну діяльність людей і соціальних груп на благо суспільства. Ми повинні визнати як факт, що станом на 2011 рік українську державність зруйновано. Бо визнання хвороби - перший крок до оздоровлення. 

2. Діагноз поставили. А як лікувати?

Відповідь проста - ніяк. Новій владі, яка прийде після Януковича, значно простіше і правильніше буде відхреститися від цієї держави. Проголосити у межах існуючої України нову українську державу, яка стане правонаступницею України-91. Але в нову державу не повинні потрапити люди, які руйнували її попередника. Тому над Україною "пост-януковича" потрібно працювати вже зараз. Що саме слід робити, аби підготуватися до змін, я напишу у наступній статті. 

Станіслав Полянський, Спільнота патріотів "Україна понад усе!"