хочу сюди!
 

Юлия

42 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 30-50 років

Замітки з міткою «спротив»

Алла Горська вивчила українську!

ГОРСЬКА АЛЛА ОЛЕКСАНДРІВНА


(нар. 18.09.1929, м. Ялта — п. 28.11.1970, м. Київ)
Видатна художниця, з найвідоміших шістдесятників.

Г. народилася в Ялті в радянізованій номенклатурній родині. 1941—1943 пережила в Ленінграді зі своєю матір’ю дві блокадні зими. Закінчила художній інститут у Києві за фахом живопис.

Г. була одним із організаторів Клубу творчої молоді „Сучасник“ (1959-1964). Разом із В.СИМОНЕНКОМ і Л.ТАНЮКОМ відкрила місця поховання розстріляних в НКВС на Лук’янівському і Васильківському кладовищах, у Биківні (1962 — 1963), про що вони заявили в Київську міськраду („Меморандум №2“). Після цього В.СИМОНЕНКО бул жорстоко побитий, унаслідок чого помер від швидкоплинної хвороби нирок у 1963.

1964 Г. в співавторстві з П.ЗАЛИВАХОЮ, Л.Семикіною, Г.Севрук та Г.Зубченко створила в Київському університеті вітраж „Шевченко. Мати“. Вітраж був знищений адміністрацією університету. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий. Г. і Л.Семикіну виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили.

1965 було заарештовано багатьох друзів і знайомих Г. Цей рік став для неї початком діяльної участі в русі опору. 16.12.65 Г. надіслала заяву прокуророві УРСР з приводу арештів.

Г. викликали в КДБ на допити як свідка та на зводини віч-на-віч, де велися специфічні „кагебістські розмови“ з попередженнями й погрозами.

Матеріально й морально підтримувала родини політв’язнів, листувалася з ними, систематично — з П.ЗАЛИВАХОЮ. У квітні 1966 подала клопотання на його захист. Правозахисники, які поверталися з ув’язнення, зверталися до неї за допомогою.

Г. була на процесі В.ЧОРНОВОЛА 15.09.67 у Львові, де з групою киян заявила протест проти незаконного веденння суду. 1968 Г. підписала „Лист-протест 139“ на ім’я керівників КПРС і радянської держави з вимогою припинити незаконні процеси. Почалися адміністративні репресії проти „підписанців“, кагебістський тиск. Києвом і Україною пішли чутки про існування підпільної терористичної бандерівської організації, керованої західними спецслужбами. Одним із керівників цієї організації називали Г.

За нею стежили, іноді демонстративно, їй погрожували невідомі особи. 1970 Г. викликали на допит в Івано-Франківськ у справі заарештованого В.МОРОЗА, але вона відмовилася давати покази. За декілька днів до смерти склала протест до Верховного суду УРСР про незаконність і жорстокість вироку.

28.11.70 Г. вбита у м. Василькові Київської обл. Похорон Г. 7.12.70 на Мінському (Берковецькому) кладовищі в Києві перетворився в мітинґ протесту. Слідство, яке вела прокуратура Київської області, дійшло висновку, що Г. вбив її свекор з мотивів особистої неприязні, а потім покінчив самогубством. В Україні поширювалися жахливі чутки про ці смерті, зарубіжне радіо подавало свої версії. Розмови про смерть Г. й обставини її загибелі присікалися владою.

Трохи більше, ніж через рік, у січні 1972, здійнялася найбільша хвиля арештів учасників руху опору, що значною мірою ослабило українську духовну та інтеллектуальну еліту.

Після розпаду СРСР органи прокуратури й безпеки України, гребуючи вимогами громадськості, не оприлюднили ніякої інформації про загибель Г. Відкрита тільки слідча справа. Аналіз справи показує, що розслідування було неповним, воно суперечливе, велося з порушеннями слідчих норм, тобто було сфабриковане. Прослідковуються також загальні риси вбивства з іншими політичними вбивствами в СРСР.



Бібліоґрафія:


I.

Алла Горська. Червона тінь калини. Листи, спогади, статті. Редакція та упорядкування Олексія Зарецького та Миколи Маричевського.— К.: Спалах. ЛТД, 1996.— С. 240.



II.

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 18, 20, 21, 28, 29, 31, 57, 69, 70, 73, 76, 86, 87.

А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 19, 142, 149. 151, 152, 153, 155, 171.

Український вісник. Вип. IV— Париж-Балтимор: Смолоскип, 1971.— C. 11-21.

Хроника текущих событий. — Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 44.— С. 121.

Білокінь С. Життя і смерть Алли Горської. // Розбудова держави, 1992, № 4.— С. 45-55.

О.Зарецький. Мої батьки. // Україна, — 1994.— № 22-24; 1995.— № 1-2.



автор: В.Овсієнко

Рух спротиву капітуляції

Миколаївці на віче закликали владу не капітулювати перед Росією
Миколаївці на віче закликали владу не капітулювати перед Росією
06.10.2019 19:31
У Миколаєві біля меморіалу «Струни пам'яті» пройшло громадське віче «Ні капітуляції».

Понад сотня його учасників виступали проти підписання українською владою «формули Штайнмайера» і закликали владу не капітулювати перед Росією, повідомляє кореспондент Укрінформу.

В акції взяли участь громадські активісти, волонтери, учасники АТО, а також голова Миколаївської облради Вікторія Москаленко.

Організатори мітингу заявили, що виступають за мир, але не будь-якою ціною, тому не згодні з рішенням центральної влади щодо підписання «формули Штайнмайера».

«Ми вимагаємо: закріплення на законодавчому рівні заборони особливого статусу ОРДЛО, заборону амністії бойовиків та відведення українських військ, проведення виборів ОРДЛО лише після повного контролю кордону», - наголошували промовці на мітингу.

Голова Миколаївської облради закликала Президента та Верховну Раду України організувати своєрідні круглі столи з регіонами, на яких люди могли б висловити свою точку зору з приводу того, яку ціну готова заплатити Україна за мирне врегулювання на Донбасі. «Але ці механізми можна обговорювати лише за однієї умови – коли Україна візьме під контроль кордон з Росією», - зазначила Москаленко і учасники мітингу підтримали її вигуками та аплодисментами.

Також учасники віче наголосили, що готові виходити на акції щодня, аби лишень влада їх почула. Вони також закликали миколаївців приєднуватися до них і висловлювати свою громадянську позицію.

Як повідомлялося, у неділю, 6 жовтня, в багатьох містах України, зокрема у Києві, Вінниці, Львові, Харкові, Ужгороді, проходили акції проти підписання українською владою "формули Штайнмаєра" щодо Донбасу. У столиці, за даними поліції, участь у віче взяли близько 10 тисяч осіб.

Учасники акції виступили проти дій влади, які можуть призвести до капітуляції України перед Росією, зокрема, через реалізацію "формули Штайнмаєра", надання "особливого статусу" для Донбасу, відведення українських військ від лінії розмежування.

Організатор віче - "Рух спротиву капітуляції".

Цей рух опору було ініційовано після того, як 1 жовтня Україна, за словами Президента Володимира Зеленського, узгодила на переговорах у Мінську текст "формули Штайнмаєра" та домовилася про початок розведення сил.

Читайте також: Біля харківського намету "Все для перемоги" пройшла акція

За словами Зеленського, формула передбачає схвалення в Україні тимчасового закону про особливий статус Донбасу, який стане постійним за умови, що ОБСЄ визнає місцеві вибори на цих територіях демократичними.

Як заявив Президент, у новому законі не буде перейдена жодна "червона лінія" і "не буде ніколи жодної капітуляції".

Після того, як деякі українські партії, активісти та громадські діячі виступили під час масових акцій з різкою критикою цієї формули, глава держави записав відеозвернення і наголосив, що “ніколи не здасть Україну”.


Последний бой Ичкерии 1999 р.

Прорыв из Грозного. Последний бой Ичкерии 1999 р.
АНДРІЙ КЕМАЛЬ

Несколько дней назад напомнила о себе забытая война в Чечне. Она не прекращалась все эти годы, но полноценные боевые действия давно закончились, превратившись в партизанское противостояние. Погибли талантливые командиры, сократилась социальная база, да и само чеченское сопротивление приняло совсем другой характер. Вместо независимой Ичкерии сегодняшние «лесные братья» воюют за «Имарат Кавказ», который должен объединить значительные территории под знаменем радикального ислама.

В этом году исполнилось 15 лет со времени начала «Контртеррористической операции на Северном Кавказе», известной также как Вторая чеченская война. Мы расскажем об одной из ярких операций той войны, финале битвы за Грозный. Впрочем, последние события показывают, что та битва еще не закончена.

Во второй половине 1999 года «Кремлевские мудрецы» уже решили, что президентом будет Путин. Будущему президенту требовалась яркая победа, которая представит россиянам настоящего «лидера нации», а не спившегося «гаранта», как иронично-презрительно называли Ельцина.

Первые бомбы на территорию Чечни упали в конца августа, а уже в середине сентября Путин заявил, что Хасавюртские соглашения нуждаются в пересмотре.

Эти соглашения регулировали особый статус республики Ичкерия в составе РФ. По ним с территории Ичкерии были выведены федеральные войска, а статус территории должен был окончательно решиться только в конце 2001 года. До тех пор Чечня жила по своим законам. Будет преувеличением сказать, что это было счастливое время. Президент Ичкерии Масхадов оказался слабым политическим лидером. Экономика лежала в руинах, грозненское правительство не всегда контролировало даже окраины города, в республике действовали десятки группировок, которые подчинялись лишь собственным командирам.

zachistka
Зачистка Грозного, 2000 г.

При этом такая ситуация была выгодна России, которая, как могла, поддерживала на территории максимально возможный уровень хаоса. Силовики понимали, что «проблему» придется решать и для этого решения Чечня должна потерять способность к сопротивлению. Я не буду излагать многочисленные конспирологические теории и версии, хотя, например роль Березовского в показательных «освобождениях заложников» хорошо известна. Как и его же роль в приходе к власти Владимира Путина.

В заложниках большой политики оказались все граждане Ичкерии, многие из которых не хотели ни военного феодализма, ни возвращения российских «борцов с террором». Они хотели спокойно жить в родных городах и селах и готовы были отстаивать эту возможность с оружием в руках. –  Мы защищаем свою независимость, – запальчиво говорит один из героев документального фильма журналиста Андрея Бабицкого, – Мы же не пришли к ним в Кремль, это они к нам пришли! Мы здесь не боевики, кто шофер, кто тракторист, кто свеклу выращивал, – рассказывает он, пока товарищ устраивается рядом с пулеметом.

Война, которую Путин формально объявил «ваххабитам», в первую очередь ударила именно по таким простым людям, которые воевали за собственный дом.

Уже с конца октября российская армия принялась бомбить Грозный, в том числе ракетами «земля-воздух». Мирному населению доставалось не меньше, чем вооруженному ополчению, так российская авиация выбомбила первую же крупную колонну беженцев, которая выходила по объявленному властями «гуманитарному коридору».

К концу декабря федеральные силы окружили Грозный и готовились к операции в самом городе. Российское командование хорошо запомнило урок 1994 года, когда чеченцы смогли нанести им тяжелые потери из-за бездарно организованного штурма. Попыток взять город в лоб больше не предпринималось, за исключением отдельных прорывов тяжелой техники, которую уничтожали, кстати, также как и в 1994 году. Однако масштабы были иными. В этот раз российское командование попыталось тоньше взаимодействовать с местным населением. Так на город сбрасывались листовки, в которых всем желающим предлагалось выйти из города. Все оставшиеся считаются боевиками.

grozn
Грозный после обстрелов российской армией, 2000 г.
Силы защитников состояли из примерно шести тысяч бойцов (некоторые оценки доходят до десяти тысяч), часть из которых была необученными ополченцами, а то и вовсе подростками. Чеченское командование разделило город на четыре сектора, в каждом из которых вели оборону опытные командиры. Как и ранее, чеченцы умело использовали знание местности. Основной ударной силой стали диверсионные группы, однако остановить медленный натиск российских войск не удавалось, даже несмотря на то, что они не имели серьезного численного превосходства (по разным оценкам, силы ВС РФ, участвовавшие в осадке Грозного, превосходили его защитников в полтора-три раза, а непосредственно штурмовыми операциями занимались равные по численности отряды). Нужно понимать, что Россия 1999-2000-х годов – это еще не страна дорогой нефти и перевооруженной армии. И бюджет РФ и армия не сильно отличались от 1994 года. Большую и качественно вооруженную группировку Россия выставить не могла. Но теперь у русских был опыт. И дуга российских войск постепенно, дом за домом, занимала Грозный.

Огромную роль в этот раз играли постоянные обстрелы города из установок «Град» и «Ураган», бомбардировки с воздуха. Через месяц утомительных боев чеченскому командованию стало очевидно, что город не удержать. По некоторым данным Хаттаб предлагал оставить город без боя и сразу перейти к партизанщине, но Масхадов решил по-своему и отдал приказ удерживать Грозный до весны. Только к концу января чеченский президент изменил свое решение, когда город был обложен со всех сторон, а его защитники понесли тяжелые потери от каждодневных обстрелов.

Было принято решение идти на прорыв в ночь с 31 января на 1 февраля. Чеченские командиры прекрасно понимали, что федералы готовы к попытке прорыва, у них был месяц на оборудование укреплений и наведение минных полей. Но выбора не было, вопрос состоял лишь в том, где выходить. Воспользовались основным вариантом – вдоль русла реки Сунжа, на запад.

proryv
Отступление защитников Грозного
Российская армия готовилась к прорыву в этом месте. Берега Сунжи и узкий проход, по которому должны были двигаться боевики, были заминированы. Сейчас в российских СМИ принято говорить и писать об операции «Охота на волков», мол, чеченцам сознательно вбросили дезинформацию об удачном для отхода участке и заранее подготовились к прорыву. Но роль дезинформации сильно преувеличена. Вот что говорил генерал Шаманов, в те дни командующий Западным направлением Объединённой группировки федеральных сил на Северном Кавказе:

— Судя по всему, здесь описывается то, что потом назвали “охота на волков”. Как задумывалась эта операция?

— Да она никак не задумывалась. Никто этой операции специально не готовил. Был полный крах принятого к действию плана по “зачистке” Грозного силами МВД. Но к этому времени нам удалось выстроить коридор, по которому мы, хоть и ограниченные в силах и средствах, все-таки смогли потащить бандитов. И затем в течение восьми суток беспрерывного преследования мы уничтожали бандформирования, которые вырвались из Грозного.

— Значит, операции “Охота на волков” не было, хотя, уверены, в военной истории она останется под этим названием и будет связана с вашим именем. А что было?

— Было следующее. Удалось поставить три полосы минных полей, причем первая полоса — управляемая. Честно говоря, мы не ожидали, что такое количество бандитов пойдет в нашу сторону. Мы ждали человек 300, ну, 500 максимум. Потому что считали, что главные силы с Басаевым и Хаттабом пойдут на Шали — Серженьюрт — Ведено.

— Там был коридор?

— Нет, сам анализ местности показывал, что туда выгоднее и проще пройти, тем более, что там на достаточно широком фронте оборонялся всего один полк, то есть промежутки между подразделениями были. Но того, что произошло, — никто не предвидел.

Это подтверждают и другие российские военнослужащие, например, по словам минометчиков, не проводилось никакой пристрелки по потенциальному маршруту боевиков, никто не знал о прорыве.

На прорыв пошли несколько тысяч бойцов, в сопровождении некоторого количества беженцев и пленных российских солдат. Чеченцы не знали схемы устройства минных полей, плохо были осведомлены о позициях российских частей по ходу прорыва. Но выбора у них не было.

Защитники Грозного двигались колонной по одному, а в числе первых шел со своим отрядом Шамиль Басаев. Он толкал перед собой пустую металлическую бочку, но она не помогла: взрывом ему повредило ногу. Басаев стал один из первых, кто подорвался на мине. Сразу за взрывами федералы открыли массированный огонь из танков, артиллерии, автоматического оружия. Место прорыва превратилось в настоящий ад. Бойню освещали регулярные разрывы мин, выстрелы федералов и осветительные ракеты. Колонна рассыпалась, люди шли буквально по трупам, разрыв следовал за разрывом. Часть чеченских бойцов бросилась в ледяную воду Сунжи, которая непрерывно обстреливалась, река несла десятки трупов, а между них пытались выкарабкаться выжившие. Но те, кому удалось преодолеть реку, уже на другом берегу наткнулись на следующее минное поле.

basaev
Шамиль Басаев
Те, кому посчастливилось выйти, прорвались к селению Алхан-Кала. Раненые, кто еще мог ходить, несли на себе тех, кто был не способен к передвижению. Те же, кто прорваться не смог (но остался в живых), пытались выжить на простреливаемом участке, прячась за малейшими неровностями местности. Вот так описал это один из участников прорыва:

Когда я очнулся я лежал и боялся посмотреть в низ на ноги думал что оторвало, но на самом деле просто разорвало ступню, а выше нога была целой, лежал на открытом видном месте и решил заползти за бетонную плиту, моё движение опять привлекло внимание русских и они опят начали стрелять в меня, но я успел заползти за плиту. Они начали стрелять по плите, от их попаданий меня опят контузило, схватил голову и сел на колени, в этот момент ещё взрыв рядом и меня откинуло в сторону.

Очнулся ночью, боли такой сильной не чувствовал, наверно потому что замёрз и был ещё контужен, так начались мои дни на этом поле, русские уже не обращали внимания в мою сторону, не знаю почему, наверно думали, что тем взрывом меня убило.

Ночью ползал и искал фляжки с водой у тех, кто был убит, их лежало очень много на этом месте, кушать не хотелось, только сильно хотел пить. Потом нашёл пояс от женского велюрового халата, полз к реке и бросал его в воду, потом выжимал и так утолял жажду, терял сознание на несколько часов, поэтому наверно не привлекал внимание русских.  

А так утреннее поле боя увидел российский военный:

Когда солнце взошло, бой уже переместился к окраине Алхан-Калы. Истерзанное воронками и разрывами поле. Бесчисленное количество разбросанных по полю тел, которые застыли в подавляющем большинстве головами к селу. Ползущие в ту же сторону раненые боевики. Недобитые и не успевшие за ночь уйти с остальными боевики, которые из воронок, разных ям пытались огрызаться огнём: с ними “работали” московские снайпера. Разрывы артиллерийских снарядов на окраине Алхан-Калы, где сосредоточились прорвавшиеся и уцелевшие боевики. И всё это щедро поливает почти весеннее солнце. Эта картина до самой смерти не изгладится из памяти всех, кто её видел.

Отступавшие потеряли несколько сот человек убитыми и еще больше ранеными. Но самое удивительное в том, что они смогли прорваться! По минам, под бесконечным обстрелом, по ледяной реке. Людей спасло железное мужество и железная же дисциплина, преданность своему делу и своим командирам, которые не сидели в штабах, а шли вместе с ними. В этом прорыве чеченцы потеряли сразу несколько выдающихся руководителей.

vizh
Выжившие на улице Алхан-Калы
Прорыв стал настоящим шоком для федерального командования, которое не могло поверить, что ушли тысячи боевиков и сам Басаев. В Алхан-Кала не было российских военных, зато была маленькая больница, совершенно неготовая к такому наплыву раненых. Именно в ней сделали операцию Басаеву. В селении в то время находилась французская журналистка Анн Нива: В больнице суматоха; в каждой палате от четырех до шести раненых. Бинты, пропитанные кровью. Надо все время менять повязки. Медсестры носятся с этажа на этаж в поисках стерилизованных шприцев. В попытке вести систематический поиск я перехожу из палаты в палату, всматриваюсь во все лица, но тут столько раненых, и они так похожи! Я перешагиваю через тела, некоторых переворачиваю. Мне протягивают бутылку с водой, чтобы я напоила стонущих раненых. Я даю им пить. Помогаю делать перевязки.
Голова у меня уже идет кругом, но я продолжаю искать. Прошло не меньше полутора часов. В больнице, если не считать нескольких железных кроватей, нет никакого оборудования, практически никаких лекарств. Осталось всего одно место, куда я еще не заглянула: операционная. В коридоре, который туда ведет, лица у людей еще мрачнее. Никто не обращает на меня ни малейшего внимания, никто не препятствует мне. Каждый думает лишь об одном: выжить. Я открываю дверь и вижу его. Нет никаких сомнений, это Шамиль. Лицо у него серое-серое. Он глядит на меня. Двое других, находящихся в операционной, тоже поворачиваются ко мне, медсестра и хирург в зеленом халате: его руки до самых локтей в крови. Они готовятся к операции, а точнее сказать, к ампутации правой стопы Шамиля Басаева, который лежит на операционном столе. Его полуобнаженное тело все в в металлических осколках; ощущение, будто он покрыт рыбьими чешуйками. Я осторожно закрываю дверь.

Сейчас около двух часов дня, и большинство боевиков уже покинули больницу; кто на своих ногах, кто машиной, кто в микроавтобусе перебрались в дома к местным жителям, чтобы дождаться, когда за ними приедут родные. Но множество вооруженных людей собрались в центре деревни.

А в нескольких сотнях метров, неподалеку от центрального рынка, продолжают свои непрекращающиеся перемещения российские танки и бронетехника. И хотя комендатуры в деревне нет, она уже трижды была “зачищена” российскими частями, которые стоят вокруг.

gosp
Госпиталь Алхан-Калы, утро после прорыва. Хирург Хасан Баиев: “Запас лекарств был мизерным. Когда каждый день к тебе поступает огромное число раненых, любой запас быстро заканчивается. У меня не было антибиотиков, наркоза… Ампутации я проводил обычной пилой. Трепанацию черепа делал обычной дрелью. Все ампутации проводились под местным обезболиванием – мы использовали однопроцентный лидокаин, который применяют дантисты. Пациентам я рекомендовал промывать раны и места ампутаций солевым раствором. Ожоги лечил смесью сметаны и яичного желтка. В качестве шовного материала использовал обыкновенные нитки”.
При этом большей части тех, кто смог добраться до Алхан-Кала, удалось уйти, получив первую помощь, до подхода федеральных войск.

Грозненский прорыв  стал началом конца Ичкерии, последним сражением мятежной столицы. После этого боя Грозный вскоре сдался и никогда больше не был ареной боевых действий. Никогда, до последнего времени. А в том, что чеченское сопротивление сохранилась, есть огромная заслуга тех, кто смог выйти из Грозного той холодной зимней ночью.

 Андрей Кемаль
 08.12.2014 АНАЛІТИЧНІ ЗАПИСКИ, ЕКСКЛЮЗИВ,
http://firstsocial.info/analiz/proryiv-iz-groznogo-posledniy-boy-ichkerii


Тролесфера.

Приблизний час на прочитання 17 хв.

http://texty.org.ua/d/fb-trolls/

Так переможемо!

Українські партизани розповіли, як убили Мозгового

Командир партизанського загону «Тіні» Олександр Гладкий розповів, як  командир бригади бойовиків «Призрак» Олексій Мозговий був убитий під час операції, проведеної його групою.

Про це Гладкий написав у Фейсбуку. 

"Група Тіні вийшла в рейд в режимі «вільного полювання». На виїзді з н.п. Михайлівка зробила закладку двох мін МОН-50 (Протипіхотна уламкова керована міна спрямованого ураження - ред.), біля розвилки доріг на виїзді з населеного пункту... З правого боку знаходився розбитий мікроавтобус, який давав можливість залягти одному бійцюі групи у безпосередній близькості до дороги і прикрившись їм, не потрапити під вибух власних мін", - описує командир "Тіней" підготовку до операції.

Як він відзначає, в рейді використовувалися автомати АК з патронами 7.62, МОН, гранати: «Отримавши інформацію від "очей" (розвідників - ред.) про пересування в наш бік авто з бойовиками, при появі цього автомобіля здійснили підрив. Після підриву автомобіля з Мозговим, (з ним разом були його прес-секретар, водій і два охоронці), авто було обстріляне автоматним вогнем з двох боків. Було випущено по три ріжки патронів».

"У авто ВАЗ боєць кинув гранату і здійснив обстріл машини супроводу з двох ріжків. Я і боєць після роботи по автомобілю Мозгового переконалися в його ліквідації, він знаходився в авто на другому ряду сидінь з лівого боку за водієм... Залягли поблизу терикону, і коли пройшов психоз бойовиків, рушили на нашу територію", - відзначає командир партизан.

 

                    Не мы выбираем судьбу,это она нас выбрала". Это слова моего погибшего на Песках старого товарища и побратима Виталия Укр...

Posted by Alexandr Gladky on 24 травня 2015 р.

 

Нагадаємо, нардеп Антон Геращенко заявляв, що лідера терористичної організації «ЛНР» Олексія Мозгового і шістьох його охоронців в суботу, 23 травня під Алчевськом ліквідовував спецназ ГРУ. 

19:24 24.05.2015

70%, 7 голосів

30%, 3 голоси

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

На смерть великої Людини

Валерія Новодворська померла в лікарні Москви. Відома російська правозахисниця Валерія Новодворська (на фото) померла на 65-му році життя в Москві. Про це повідомляє "Ехо Москви" з посиланням на віце-мера Москви з питань соціального розвитку Леоніда Печатникова.

За попередніми даними, смерть Новодворської настала внаслідок інфекційно-токсичного шоку.

Як повідомляє "5 канал" з посиланням на російські ЗМІ, Новодворська раніше 12 липня в тяжкому стані була доставлена до реанімаційного відділення однієї з московських лікарень.
Валерія Новодворська - відомий російський правозахисник, громадський діяч, незалежна журналістка і відеоблогер, засновниця партії "Демократичний союз". Останнім часом вона різко висловлювалася із приводу політики Кремля щодо України.
Новодворська народилася 17 травня 1950 р. в місті Барановичі Білоруської РСР. У 1977 р. закінчила вечірній факультет іноземних мов Московського обласного педагогічного інституту ім. Крупської.
У 19 років Новодворська організувала підпільну студентську групу, у якій обговорювалася необхідність повалення комуністичного режиму шляхом збройного повстання. Зазнавала переслідувань з боку радянської влади, поміщалася на невеликі терміни до психіатричних лікарень, неодноразово зазнавала обшуків, затримань і числених арештів.
Політик була організатором несанкціонованих мітингів.
У вересні 1990 р. звинувачувалася в публічній образі честі і гідності Президента СРСР і в образі державного прапора.
Наприкінці 1992 р. нею була створена партія "Демократичний союз Росії".
Після указу Президента Бориса Єльцина про розпуск Верховної ради РФ була серед перших, хто підтримав цей указ. Організовувала мітинги на підтримку Президента.
У 1994 р. Краснопресненська прокуратура розпочала перевірку діяльності Валерії Новодворської за статтями 71 і 74 КК РФ (пропаганда громадянської війни і розпалювання міжнаціональної ворожнечі).
У грудні 1995 р. на виборах до Держдуми 5-го скликання Новодворська увійшла до виборчого списку Партії економічної свободи. Крім цього, правозахисниця зареєструвалася в одномандатному окрузі №192 м. Москви, в результаті вибори програла.
Новодворська є автором книг "Над прірвою у брехні", "Мій Карфаген повинен бути зруйнований", "По той бік відчаю", "Прощання слов'янки", "Поети і царі". Нагороджена Орденом Великого князя Литовського Гядимінаса за захист інтересів Литви.

Джерело

Від себе додам, що існують різні версії того: " інфекційно-токсичного шоку". Вам нічого не нагадує? Думаю, що її вбили, занадто була смілива, багато собі дозволяла за кремлівськими мірами. Завжди гаряче підтримувала Україну. Ось її останнє звернення до нас від 28.06.14


Вічна пам'ять, царство небесне...

Всі коментарі любителів хуйла будуть видалені. Тому, друзі, не відповідайте ним. Прошу вибачити мене тих, чиї коменти також видалились черз  зрадників та тролів.

Санкции против президента Украины

Valery Rybchenko
Valery Rybchenko 1 грудня 2013 р. 22:18
ПРОЧИТАЙ
- ТА ПЕРЕДАЙ ДАЛІ!Той хто прослухав.1. В Україні офіційно оголошено
революцію!З партії регіонів виходять депутати, чартерами олігархи
тікають з України, голова Адміністрації президента подав у відставку -
ЦЕ РЕВОЛЮЦІЯ ДРУЗІ! 2. Опозиція, студенти, громадські діячи створюють
Національний штаб спротиву. Перший заклик штабу НЕ йти на роботу та
навчання в понеділок, а їхати в Київ!3. Луценко, Кличко, Тягнибок-
закликають всіх їхати в Київ, в понеділок місто вже мусить стояти! Всі
держ.органи мають бути заблоковані.4. Завдяки голосам бувших регіоналів
та комунякам, Януческу буде оголошено імпічмент, а тиск Революції на
вулиці пришвидшить цей процес. В Україні будуть проведені дострокові
Президентські вибори, до Верховної ради, та всіх місцевих рад.Ця
бандиська влада пішла на "бєспрєдєл", вони не проведуть в 2015-у році
чесних виборів лише Революція та тиск вулиці зробить їх ДОСТРОКОВИМИ ТА
ЧЕСНИМИ.МИ - Є ВЛАДА, МИ ЇЇ БЕРЕМО В СВОЇ РУКИ!5. Прочитавши це
повідомлення передай його далі!

Памятник Сталину установили в Одессе

До дня Перемоги Колими над Бухенвальдом, 7 травня 2012 року, БРАТСТВО подарувало всім ветеранам заградотрядів пам‘ятники «Пісяючий Сталін». В Києві пам‘ятник встановлено на вул. Братській. Також «Пісаючих Сталіних» встановлено в Одесі та Львові, де образ генсека також викликав ажіотаж.

Скульптуру виконано у зріст людини в актуальній художній манері симбіозу радянської ностальгії з сучасними євроінтеграційними прагненнями.
Пам’ятник виконаний у кращих традиціях Євросоюзу, одним із символів котрого є брюссельський писяючий хлопчик (Manneken Pis). Як і брюссельській «Пісяючий хлопчик», скульптура виконана як діючий фонтан.


Цей художній жест спрямований на розвінчання культу перемоги одних окупантів над іншими. «Писяючий Сталін» поховає комуністичні міфи, багато років нав’язувані антиукраїнськими силами.

23 лютого . День захисника Вітчизни ?

23 лютого 1999 року — Президент України -Леонід Кучма видав Указ «Про День захисника Вітчизни», в якому зазначено: «Враховуючи численні звернення громадських організацій, ветеранів війни, та з метою сприяння патріотичному вихованню молоді постановляю установити в Україні свято — День захисника Вітчизни, яке відзначати щорічно 23 лютого». Цим указом президент Кучма продовжив радянську традицію - в Радянському Союзі цей день також вважався офіційним державним святом - «Днем Радянської Армії та Військово-Морського флоту».

Приватна переписка

Arabeika1

Бисмарк
Будь яка домовленість з Москвою не варта того паперу на якому вона написана. Фраза вырвана из контекста. Но, по сути, верна. Не отрицаю. Полная цитата приведена в описании моего канала. Тоже Бисмарк: "Могущество России может быть подорвано только отделением от неё Украины... необходимо не только оторвать, но и противопоставить Украину России. Для этого нужно только найти и взрастить предателей среди элиты и с их помощью изменить самосознание одной части великого народа до такой степени, что он будет ненавидеть всё русское, ненавидеть свой род, не осознавая этого. Всё остальное — дело времени."
Надіслати: DmytriyViktorovich ----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Автор "Geschichte der Ukraine" ще у 1796 році писав : "Як це сталося , що ті горді,вільні козаки опинилися у московськом ярмі ? Яким чином Московщина змогла накласти кайдани на козаків,на націю, яка була пострахом Туреччини, Польщі,татар і самої ж Московщини ? Як це сталося , що місце вільно обраного Гетьмана зайняв московський губернатор ? "
Надіслати: Arabeika1 -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Arabeika1

Re:Geschichte der Ukraine
Всё понятно. Вопросов и желания беседовать с вами нет.
Надіслати: DmytriyViktorovich
Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна