О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто хоче жити в іншій Україні! Україні, де вартують справжні людські цінності:чесність, порядність, любов. Де шанується культурна та історична спадщина, де люди з шаною ставляться до природи та рідного краю.

На жаль, політика в житті нашої країни є визначальною і риба гниє з голови. Протиріччя між особистими інтересами кубла олігархів і стратегічними інтересами українського народу стали несумісними. Вони є фундаментальними, ціннісними.
Україні потрібна правова держава з опорою на громадянське суспільство. Натомість олігархам потрібна поліцейська держава з опорою на сексотів-пристосуванців.
Україна має будуватися на двох базових цінностях: Україна є самостійною суверенною державою та Україна шанує європейські цінності і впроваджує європейські стандарти.
Натомість олігархи своїми діями позбавляють Україну самостійної політики, перетворюють на васала іншої держави, впроваджують в Україні авторитарно-репресивний політичний режим.
Україна повинна будувати свою економіку на конкурентних ринкових засадах. Олігархи знищують засади конкуренції в економіці України, монополізують стратегічно важливі сектори економіки країни.

Тим не менше, наше життя є різнобарвним, а людині притаманне відчуття прекрасного, то ж не хотілося б, аби дописувачі обмежувались суто політичною проблематикою :)
Дописувачем може стати той, хто поділяє наші цінності і пише на українську тематику.

Хочеться наголосити, що засади модерування цього співтовариства є абсолютно прозорі і демократичні, модератори можуть змінюватись за волевиявленням дописувачів.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Твоя Україна

Кадебешно-комуняцька сутність української влади.



1. Президент України Петро Порошенко. Батьки народилися в Румунії. Петро Олексійович отримав середню освіту в Молдові. За совка, у 1989 році закінчив факультет міжнародних відносин Київського університету, куди приймали виключно за протекцією КДБ СРСР і для праці на КДБ СРСР в міжнародній сфері.
Син Порошенко - Алексій, одружений на росіянці, яка має рідню в Росії.

2. Міністр закордонних справ України - Павло Клімкін. Росіянин. Народився в Курську. Закінчив Московський фізико-технічний інститут (МФТІ) - вищий навчальний заклад, в якому, окрім інших, готувалися спеціалісти КДБ СРСР для наукового і технічного шпигунства. В 1991, по закінченню даного ВНЗ, відправлен в Україну працювати науковим співробітником Інституту електрозварювання ім. Патона. НАН України. Ким відправлен - питання риторичне. Має дружину - дочку російського генерала Юрія Михайленка, який приймав участь в окупації Криму Росією і отримав за це державну нагороду.

3. Постійний представник України в ООН - Володимир Єльченко. Батько Володимира Єльченка - Юрій Єльченко, Перший секретар комсомолу України, міністр культури совецької України, перший секретар Київського міському Комуністичної партії Радянського союзу, член ЦК КПРС. Володимир Єльченко закінчив той самий факультет міжнародних відносин КДУ, що і Петро Порошенко, який готував працівників КДБ СРСР для роботи в дипломатичних місіях і міжнародних організаціях. Єльченко, на посаді посла України в Росії, був одним з тих, хто готував зрадницькі "Харківські угоди" щодо перебування Чорноморського флоту Росії в Криму, які в подальшому сприяли окупації Криму Росією. Під час Майдану, вкрай негативно висловлювався і про сам Майдан і про його учасників.

4. Генеральний прокурор України - Юрій Луценко. Батько Юрія Луценка, - Віталій Луценко - колишній Перший секретар Рівненського обкому КПРС. Юрій Луценко у 1984 - 1986 рр., проходив строкову службу в полку урядового зв'язку КДБ СРСР. До перефарбування в націонал-демократа, перебував на посаді Голови Донецької обласної організації Соціалістичної партії України. Відзначився негативними і образливими висловлюваннями відносно ОУН - УПА.

5. Міністр оборони України - Степан Полторак. В 1983 році закінчив у Росії Орджонікідзівське вище військове училище МВС СРСР. Де служив одразу після отримання офіцерського звання невідомо -- засекречено.

6. Начальник генерального штабу ЗСУ - Віктор Муженко. Як і Полторак, закінчив вище військове училище теж у 1983 році і теж у Росії. А саме, Ленінградське вище загальновійськове училище. Колишній депутат Житомирської облради від антиукраїнської Партії регіонів.

7. Голова Служби безпеки України - Василь Грицак. На службу до органів безпеки прийшов у 1990 році. Тобто, ще у КДБ СРСР.
Треба було мати дуже і дуже велике бажання працювати в КДБ під кінець існування Радянського союзу, коли національний рух в Україні набув значного поширення і коли КДБ докладав багато зусиль для його дискредитації та знищення.

8. Голова вищої ради правосуддя.- Ігор Бенедисюк. В 1991 році закінчив військово-юридичний факультет Військового інституту Міністерства оборони СРСР. До 1994 року працював військовим суддею у військовому суді Росії, після чого раптом згадав про Україну. Треба розуміти, що за російською специфікою, військові судді дуже щільно пов'язані з ФСБ Росії. Ігор Бенедисюк, на 100 % має російське громадянство, інакше він не зміг би працювати на вказаній посаді.

І це лише вельми поверхневий погляд на біографічно, зовсім не випадкові речі далеко не всіх державно-посадових фігурантів проблеми, яку можна виразити черговим риторичним питанням :

Як можна розраховувати на перемогу України у війні з московитами (нащадками Золотої Орди) за умови кадебешно-комуняцької сутності всіх гілок української влади, ретельно розставлених "засланим козачком" у короні.
Власне, ліквідація цієї умови де ФСБ, як у себе вдома і є головним чинником перемоги українського народу.  Треба повторити те, що зробив Назарбаєв у Казахстані -- переловив багато ФСБешників і не стало, ні тероризму, ні смути. 

Сходняк на Банковой решил расчленить ПриватБанк и спрятать концы



Сходняк на Банковой решил расчленить ПриватБанк и спрятать концы у воду.

Национализацию ПриватБанка суд признал незаконной.
Минюст, видимо по убедительной просьбе мафиози с Банковой, спрятал решение суда, которым национализация ПриватБанка признана незаконной.
Речь идет о решении Окружного админсуда Киева по иску к НБУ и Фонду гарантирования вкладов (дело №826/20221/16).
"Відповідно до приписів статті 41 Конституції України, яка є нормою прямої дії, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду.
Оскільки в даному випадку відсутнє будь-яке рішення суду, на підставі якого відповідачами вчинялись би дії по примусовому вилученню майна позивача, такі дії та рішення відповідачів є протиправними".

Угроза следующего судебного признания "национализации ПриватБанка" рейдерским захватом, - заставила администрацию президента разработать план по разделению Привата на несколько частей.
Как сообщают источники, близко знакомые с юридическим крылом ПриватБанка, и осведомленные о коммуникациях с Банковой - у Порошенко поставили задачу юристам, а также компании McKinsey (пишет стратегию банка) подготовить план разделения банка на несколько частей.
Данный шаг, по мнению юристов, позволит нынешней власти снизить вероятность решения, по которому суды обяжут вернуть акции банка прежним собственникам из-за массовых нарушений законодательства (вплоть до базовых принципов Конституции) при национализации, о чем неоднократно говорили эксперты.

По моим данным, банк планируют разделить на три части: транзакционный бизнес (система платежей "Приват24" с инфраструктурой + процессинг), банк плохих активов (создание специализированной финансовой компании, которая должна будет взыскивать проблемные долги) и розничный бизнес.
Транзакционный бизнес ПриватБанка, через который проходят 50% расчетов в украинской банковской системе планируется приватизировать через вхождение в капитал ЕБРР и МФК, а также частного зарубежного банка. А розничный сегмент - присоединить к Ощадбанку.
При этом может произойти серьезное сокращение сотрудников банка, эффективность и целесообразность работы которых после разделения - изменится.

"Порошенко хочет идти на риск и провести, по сути, подрезающие устои банка до того момента, когда закончатся суды. Тогда реституция станет невозможной, а все последствия в случае проигрыша иска сведутся к урегулированию причиненного ущерба, в части которого также надо сейчас проводить подготовку", - говорит экс-сотрудник департамента лицензирования НБУ Александр Ярецкий.
Эта же "напёрточная" стратегия может использоваться и для затягивания выплат держателям еврооблигаций ПриватБанка. По процедуре bail-in обязательства финучреждения перед связанными лицами и рядом необеспеченных кредиторов на 29,4 млрд грн ($1,3 млрд) конвертировали в его капитал. Среди прочего, в капитал зачислили субдолг со сроком погашения до февраля 2021 года и еврооблигации с погашением в январе-феврале 2018 года на $335 млн.
Общая сумма потерь кредиторов по этим инструментам составила $555 млн, которые также придется вернуть из государственного бюджета в случае проигрыша в судах. И все это из народного кармана, а не из кармана виновника, заварившего эту авантюру.
При этом 100% выплату по еврооблигациям юристы считают безальтернативной - с расчленением или без.
Александр Дубинский.

З початку року Росія заслала в Україну 29 “злодіїв у законі”.



Росія засилає в Україну “злодіїв у законі”, щоб дестабілізувати криміногенну обстановку. Лише за останні 7 місяців українські правоохоронці зафіксували 29 таких випадків.

Про це під час селекторної наради заявив голова Нацполіції України Сергій Князєв, повідомляє прес-служба НПУ.

Зокрема, Князєв нагадав випадок, коли в аеропорту “Бориспіль” був затриманий один з кримінальних авторитетів, який дав свідчення про те, що Кремль цілеспрямовано направляє злочинні елементи в Україну.

“Останнє затримання в міжнародному аеропорту «Бориспіль» ще раз підтвердило, що Росія засилає «злодіїв у законі». Після допиту затриманого в «Борисполі», а потім видворення з країни «злодія в законі» на прізвисько «Пецо», ми отримали чітку відповідь – їм дана команда дестабілізувати криміногенну ситуацію в нашій державі“, – розповів голова Нацполіції України.

В Києві затримали відомого “злодія у законі”. Про це на своїй сторінці у “Фейсбуці” написав міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. За його словами, уродженець Грузії 42-річний Гела Кардава, неодноразово засуджений за тяжкими статтями (розбій, грабіж), “затриманий в Києві в результаті спецоперації.

В Киеве в июле 2017 года полиция зарегистрировала 546 уголовных производств по фактам совершения квартирных краж, в то же время в июне их число составило 382. Об этом сообщает "112 Украина".

З Грузії збігли всі кримінальні авторитети. Як ви думаєте, куди? Правильно, в Україну, тому що тут обраний мафіозі у короні створив для них сприятливий режим, "малину". Влада грабує країну, а злодії населення. Таке співробітництво довело до того, що злодії почали грабувати помешкання зі зброєю в руках, серед білого дня і у присутності хазяїв. Не секрет, що злодії у законі знаходяться під контролем ФСБ, ось тому ФСБ і засилаї їх для допомоги головному мафіозі України. За інформацією військового прокурора, у минулому році в Україні нараховувалось 120 злодіїв у законі

Путінському режиму наступили на хвіст.



Ця стаття акцентує увагу читачів на побудованій Путіним системі управління державою, яка не має аналогів у світі. Фактично влада стала авторитарною і криміналізованою. Рішення приймаються не на основі Конституції і потреб народу, а на криміналізованих поняттях указів, розпоряджень, законів, які направлені на підтримку олігархічного режиму. Точно таку модель управління за три роки побудував шоколадний васал Путіна в Україні з легкої руки солодких виборців. І не дивно, що Україна в перших рядах по злочинності, оскільки влада співпрацює з криміналом.

Уже много сказано о надвигающихся санкциях в отношении России, но в основном звучит неверная оценка последствий и рисков. Обнищание и степень бесправия для российского населения не является руководством к действию. Чтобы понять, что же в недалеком будущем ожидать народам России, нужно ответить на главный вопрос — какой режим в России сформировался с приходом чекистов? Многие его называют авторитарным и отчасти правы, путинизм имеет сходство в построении исполнительной вертикали и нейтрализации других институтов власти, но это только  видимая оболочка. Внутренности выстроенного монстра уникальны и не имеют прецедента в послевоенном устройстве разного типа государств.

Путинская Россия де факто выстроена в криминальных критериях управления государством и регулируется в мерках уголовных понятий. Вместо законов, уставов, регламентов и процедур решения принимаются на основании понятий верхушки, и если в авторитарных государствах речь идет о присвоении одному лицу властных полномочий, то в путинской России суждения, отношение и понимание Путина и его окружения возводятся в ранг неписанного закона и, в конечном счете, становятся основным законом для управления государством. 

Поэтому введение более жестких санкций США, делают невозможным поддержание путинской такой системы власти, и с первого дня после их вступления в силу произойдет сбой не только на федеральном, но и на региональном и на муниципальном уровнях. Причина надвигающихся противоречий, в принципе, симптоматична. В криминальном мире (а система замешана на криминале) принято "отвечать за базар", и пока Путин выглядел как победитель на международной арене его поддержка была непререкаемой. С последними санкциями всем становится ясно, что теперь Путин не только не владеет ситуацией, но и никак на нее не может повлиять.

Становится понятно, почему конгрессмены, обозначив свои намерения, перенесли принятие решения после встречи Путина с Трампом. Это было сделано намеренно, чтобы каждый чиновник, госслужащий и должностное лицо путинской вертикали воочию убедились, что у них больше нет решалы, покровителя их слепой покорности и исполнительности, и что теперь будут предъявы и виновные.



Мариупольский торговый порт использует мощную гелиосистему

Мариупольский торговый порт вложился «по-крупному» в нагрев собственного водоснабжения. Для подогрева воды будет использована крупнейшая в стране гелиосистема. Вакуумное мощное оборудование было установлено на крыше здания и заняло практически всю ее площадь. Осенью этого года планируется провести первые испытания солнечных батарей.

Ведомство сообщает, что новые установки на крыше позволят снизить летом расход газа до нуля, сэкономив немалую часть средств. Солнечные панели окупятся уже через 4 года, по мнению специалистов.

На крыше здания углесортировки завершают установку 252 солнечных коллекторов. Осенью текущего года планируется провести первый запуск солнечных батарей, но на полную мощность их включат в 2018 году.

Такие вакуумные солнечные панели используют для сбора солнечной энергии, которая нагревает теплоноситель и обеспечивает пользователей горячей водой, и отапливает помещения.

Одеський порт підлягає приватизації

Перші договори концесії держпідприємств можуть бути підписані в 2018 році.

Про це повідомляє на своєму сайті начальник Одеської філії АМПУ Ігор Ткачук.

За його інформацією, робоча група в складі представників Мінекономрозвитку і торгівлі, Мінфіну, Мінінфраструктури (МІУ) і ЄБРР розробляє законопроект про концесію. Відповідно до плану, перші концесійні договори повинні бути готові наступного року.
 
Паралельно проектний офіс МІУ “Спільно” опрацьовує концесійні проекти щодо трьох портів – це Херсонський морський торговельний порт, морський торговельний порт Чорноморськ та стивідорна компанія “Ольвія”.

На засіданні 4 липня уряд затвердив Концепцію стратегічного бачення управління держпідприємствами, згідно з якою 378 підприємств із загального списку в 3,444 тис. у довгостроковому періоді залишаться в держвласності, 359 будуть передані в концесію, 893 будуть приватизовані, а 1,255 тис. планується ліквідувати.

При цьому як об’єкти приватизації визначені низка портів, проте міністерство інфраструктури звернулося до уряду з пропозицією виключити їх з переліку об’єктів приватизації та внести в список об’єктів, що підлягають концесії. У той же час в опублікованих Мінекономрозвитку списках об’єктів для концесії дані морпорти не значаться.

Державне підприємство Одеський морський торговельний порт входить до переліку 378 об’єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2017–2020 роках, у тому числі тих, що можуть бути приватизовані після внесення змін до актів законодавства/передачі в комунальну власність.

Ігор Ткачук ситуацію щодо приватизації портів і надання їх у концесію прокоментував так:

–  Морські торговельні порти, так само як і об’єкти транспортної інфраструктури, залізниця та автомобільні дороги, в Україні перебувають у державній власності. Зношеність основних фондів в цих державних підприємствах дуже велика – в деяких з них вона наближається до 80%. Зрозуміло, що в умовах кризи державних фінансів відновлення та розвиток цих зношених активів без залучення приватного капіталу є майже неможливим. Періодично Кабінет міністрів вносить зміни до переліку об’єктів державної власності, які підлягають приватизації або можуть надаватися в концесію. Концесія є однією з форм державно-приватного партнерства, вона дуже розповсюджена у світі. На відміну від приватизації при концесії після визначеного договором терміну, як правило це десятки років, концесіонер має повернути об’єкт концесії державі. На жаль, законодавча  база, що регулює концесію, є не дуже досконалою і зараз готуються зміни які зможуть запустити концесійні механізми на повну потужність.

Що стосується приватизації морських портів України, в тому числі Одеського порту, цей процес є важливим напрямом реформи портової галузі. Варто зазначити, що цей напрямок реформування зафіксований у Коаліційній угоді. У цьому документі чітко прописана необхідність “приватизації цілісних майнових комплексів, які забезпечують стивідорну діяльність в морських портах, відповідно до Закону “Про морські порти”. Приватизація морських портів – це найбільш ефективний метод залучення великого приватного капіталу в інвестування розвитку портів, який здатний швидко покращити їх роботу і залучити інвестиції. Можливості державного інвестування в порти ще багато років будуть обмеженими. Більше за те, сьогодні держава вилучає 75% прибутку державних підприємств як дивіденди. Приватизація портів сьогодні є стратегічним напрямком реформування і лише вона здатна відчутно збільшити обсяги перевалки вантажів, – зазначив Ігор Ткачук.

Корупціонер Віктор Лисак, або медична реформа по-полтавськи


В Україні набирає обертів медична реформа. Революційне нововведення міністра Уляни Супрун передбачило реорганізацію державних та комунальних закладів охорони здоров'я в казенні підприємства, або комунальні некомерційні. Метою реформи стало продовження децентралізації об'єктів охорони здоров'я, координація діяльності, фінансування на рівні місцевих влад та за рахунок додаткових джерел надходження. Українці отримали чергове покращення у вигляді низки "привілей", в тому числі платні та частково платні послуги на окремі види медичної допомоги.

Повну версія читайте: http://divanna-sotnya.com/oberezhno-korupcioner-viktor-lisak-abo-medichna-reforma-z-poltavskim-prismakom/

Путінський сценарій для Порошенка.



Через три роки правління Порошенка Україна стала схожа на путінську Росію.  Поки що в лайт варіанті і з деяким місцевим колоритом.
Втім, процес наближення режиму Порошенка до свого ідеалу, тобто, зразка російської системи влади і внутрішніх суспільно - політичних відносин, йде хоч і повільно, але впевнено.  Причому, Петро Олексійович, майже один в один, діє за путінським сценарієм розбудови своєї вертикалі влади. 

     ЯК СТАТИ ПРЕЗИДЕНТОМ В ОДИН ТУР?
Тут головне - мати в країні війну.  Війну за змістом, але, як антитерористичну операцію, за формою. Порівняйте. В Росії Другу чеченську війну, на тлі якої, в березні 2000 року, Володимир Путін став президентом Росії, згідно указу ще президента Єльцина, офіційно називали  контртерористичною операцією (КТО). В Україні, війну з Росією і проросійськими колоборантами, під час якої  Порошенко був обраний  президентом України,  назвали за російським сценарієм, антитерористичною операцією (АТО).
Наявність такої війни дозволила і Путіну і Порошенку скористатися для перемоги на виборах войовничою риторикою і поведінкою.  Путін емоційно обіцяв мочити терористів в сортирах і літав на винищувачі, наш “однотуровий” не менш щиро і гаряче розказував про АТО, яка повинна тривати години і обіцяв по тисячі гривень в день солдатам, які воюють.
     Слід ще згадати, що і в Росії, і в Україні однотурові перемоги Путіна і Порошенка відбулися після не очікуваного для широкого загалу, дострокового припинення повноважень попереднього президента. З різних обставин, але дострокового.  За таких умов, уміло покладених на війну в країні, у виборця залишалося небагато часу для більш зваженої оцінки кандидатів,  а у опонентів фактично не було шансів протистояти претенденту з більш значними фінансовими ресурсами, більш нахабній брехні у передвиборчій риториці і з консолідованою підтримкою діючої на той момент влади.  Ну і саме цікаве на перших президентських виборах Путіна і Порошенка полягає у тому, що вони обидва отримали однаковий результат.  Путін - 53%, Порошенко - 54 %. І це знакові цифірки -- відчувається спільний сценарій для обох випадків.  3 - 4 відсотка зверху від 50% не залишають  сумнівів для суспільства в однотуровості переможця.  Все по фен-шую, тобто, не хочеться вдаватися до конспірології, але однаковість схем приходу до влади Путіна і Порошенка наводить на роздуми.

     ЦЕНЗУРА В РОСІЇ І ЇЇ УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ.
Після перемоги Путін одразу визначив звідки для нього йде головна загроза.  Це телевізор. В результаті не дуже хитрих комбінацій і кримінальних справ, найбільш популярні російські ТБ- компанії, які дозволяли собі критикувати однотурового Путіна, були або віджаті у своїх власників на протязі 2000 - 2001 років, як НТВ у Гусинського і ОРТ у Березовського, або взагалі закриті, як московський канал ТВ-6, який перестав існувати в січні 2002 року. Як наслідок, усілякі “Куклы”, “Итоги”, “Глас народа”, “Независимое расследование”, та інші передачі,  інформаційно несумісні з авторитарним режимом, який почав будувати Путін і які викривали злочинні дії російської влади та надавали громадянам Росії незалежну від офіціозу інформацію, зникли з інформпростору РФ. Частина головних і більш-менш незалежних журналістів була вимушена побігти з Росії від цензури і загрози своєму життю, інші переселилися в інтернет з набагато меншою аудиторією. Проте, значна кількість російських журналістів клюнули на хабарі і пішли у відверті путінські пропагандисти. Відтепер телевізор перетворився з головного ворога Путіна на його кращого друга, за допомогою якого почалося масоване і доволі успішне зомбування російського плебсу, а заодно і нашого.   Свобода слова і дуже небезпечні для путінської влади  публічні висвітлення історій про “Смоленский сахар”, підриви багатоповерхіок ФСБшниками, про  Беслан і “Норд-ост”, або про загибель підводного човна “Курск” та інші гострі матеріали зникли з ефіру.
     По цій дорозі направили і Порошенка, але наступ на свободу слова в Україні  відбувається дещо повільніше, ніж у кремлівського карлика на Московії. Враховуючи наші внутрішні особливості Порошенко вимушений не віджимати телевізійні канали, а домовлятися з їх власниками методом тиску на них. Деякі сполохи критики діючої влади у телевізорі ще можна побачити, але резонансних, професійно зроблених і критично налаштованих до режиму Порошенка і загальноукраїнських  передач у телевійзному ефірі майже не залишилося. Як приклад російсько-українського несприйняття свободи слова у діях влади можна навести однойменну передачу Савіка Шустера, яка була дуже популярною у Росії на початку 2000-х. Російська влада це ток-шоу прикрила, а Савік був вимушений зі своїм телевізійним проектом переїхати в Україну. Але і тут, саме за президентства Порошенка, який лицемірно обіцяв віддати життя за передачу Шустера, а потім її просто придушив.  Програма "Шустер LIVE", яка мала неабияку глядацьку аудиторію,  перестала існувати в телевізійному ефірі. І це такий дуже красномовний приклад того, як російський зашморг Порошенко накинув на свободу слова і в Україні.
     Наступ на свободу слова в Україні планується і в інтернеті.  В Росії громадян, вже не перший рік, переслідують навіть за банальні перепости в соцмережах. Цей сценарій Порошенко хоче скопіювати і для України, механізм відпрацьовується.  Якщо щось не стане на заваді, то не за горами й полювання українських спецслужб  за критиками режиму Порошенка у соцмережах. Тут головна технологічна фішка наступу на свободу слова полягає у наявності ворога.  Будь-хто, навіть з реальних українських патріотів, які критикують діючу владу, з легкістю оголошується владою і  мінстецєм “рукою Москви”.  Структуру "Мінстець"  створив Порошенко за інформаційними лекалами російського Ольгіно.  Сам же Петро Олексійович настільки увійшов в образ Путіна, що без роздумів користується відомим путінським гаслом “Не розхитуйте човен!”. Звісно, маючи на увазі свій власний човен.  Путін в Росії на галерах життя кладе, а Порошенко будує собачі будки -- два молодця з одного ларця.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА.
Якщо в Росії в цьому плані все вже давно стабілізовано і всі парламентські партії є складовими режиму з чітко визначеними ролями, то в Україні процес партійної стабілізації поки що триває.  Є у нас БПП, читай “Єдина Росія”.  І є у БПП союзник у вигляді НФ,  читай “Справедливої Росії”. Є у нас пан Ляшко, який один в один відіграє роль українського Жириновського. І є  Опозиційний блок, який в Раді виконує функції КПРФ в Думі - грає в приручену опозицію. Як, власне і партія Ляшка - Жириновського. Знову росйська калька.
Була в Росії права партія “Союз правих сил”. В 1999 році на виборах в Думу вона отримала 8,5 відсотків за партійними списками. На наступних виборах СПС в Думу вже не пройшла.  Нікому це історію нашої правої  “Свободи” не нагадує?  Але в Україні є партія  ексклюзивного феномену Юлії Тимошенко, яку важко зняти з рахунку.  Є і купа дрібних, різноманітних політичних партій і течій.  Вплив і рейтинг Юлії Тимошенко неухильно поширюється і це лякає Порошенка, який проти неї може застосувати силу.
Протестний рух в Україні влада успішно фрагментує, несистемні партії у різний спосіб дискредитуються.  В той же час, у проолігархічні сили заганяються або скуповуються владним коритом більш-менш відомі покидьки.

КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС.
Когнітивний дисонанс -- це внутрішній психічний конфлікт у свідомості людини, який виникає внаслідок поширення суперечливих ідей, знань, інформаційних протиріч стосовно об'єктів та явищ.
За таких обставин, і чим більше ступінь дисонансу, людина, часто-густо, починає втрачати логічне і об’єктивне сприйняття інформації і правильну реакцію на події і навколишню дійсність. 
В принципі, це відомий засіб психологічних маніпуляторів - вводити людину у стан розгубленості, використовуючи цю розгубленість задля власних інтересів . І саме такий засіб використовується авторитарним режимом Путіна відносно власного населення.
З усіх російських телевізорів росіянам забивають в голови абсолютно суперечливі установки на православну сутність Росії і гордість за її комуністичне минуле. Серед московитів вже стало нормою ходити на релігійні свята з портретами комуністичних вождів, а на комуністичні свята таскати з собою ікони і церковні хоругви. З одного боку, на Московії хизуються якимись досягненнями (здебільшого, за часів СРСР), з іншого, релігійне мракобісся, яке підтримується владою. Маніпуляції досягли нечуваних розмірів серед населення.
Росія, фактично програла війну в Чечні і виплачує режиму Кадирова мільярдні контрибуції, але офіційно, завдяки маніпуляціям, путінський режим переміг.
Суцільна і тотальна брехня влади  супроводжує московита 24 години на добу з усіх побутових приладів. Всі в Росії знають про агресію російської армії проти України, про загиблих в Україні російських військових і найманцях, проте, знов таки, офіційно - "іхтамнєт". Таким чином, в розхитані офіційною пропагандою  мізки, Кремль вкладає будь-яку маячню, типу “кримнаш”, “бєссмертний полк” і  дозволяє пересічному росіянину з обідраним задом і напрямками замість доріг, хизуватися надутою бульбашкою величі Російської імперії.
     Натомість, українська влада і особисто Порошенко взяли на озброєння російську технологію, докладають  максимум зусиль, аби розчавити мозок українцям нав’язаними фейками і протиріччями до стану російського затмарення. Порошенко на кожному куточку розказує про війну і російську агресію, але мовчить про АТО. Проте, юридично ніякої війни у нас немає, а є незрозуміле АТО і Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Договір, який Порошенко розривати не хоче і не збирається. До того ж, торгівля з агресором і його сателітами з окупованих територій йде повним ходом.
     На фронті майже кожен день гинуть українські військові, а в столиці України один за одним відбуваються  масштабні веселощі, святкування безвізу і гей-параду. Влада вже остогидла тим, що розповідаючи  про своє прагнення до європейських  цінностей, одночасно плює на Конституцію і закони і живе за бандитськими правилами.  Подібні приклади подвійних стандартів і дволикості  діючої української влади можна наводити годинами. І на сьогодні вже важко сказати, хто більше бреше своїм громадянам, режим Путіна, чи режим Порошенка.

ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ.
Без вбивства і тюрем для  політичних опонентів, Росію зараз уявити важко.  В Україні ж, після Революції гідності і Небесної сотні, про політичні репресії, здавалося, можна було б забути, Так багато хто думав. Але тільки не Порошенко зі своїми соратниками і шістками в силових відомствах, озираючись на Москву.  Спочатку вбили  Сашка Білого, потім Лісника, потім Кузьменка, деяких прибирали тихенько, без розголосу, потім з’ясувалося, що в українських в'язницях поступово  і сплановано опинилися сотні українських добровольців, військових і просто патріотів. По деяким даним на початок 2017 року засуджених було десь 1,2 тисячі.  Зараз діюча влада вже.відкрито розпочала  ганебний тиск на своїх  політичних опонентів.
І наразі немає жодної причини вважати, що режим Порошенка якось зможе зупинитися у створенні авторитарної, репресивної системи на зразок російської. Всі ці процеси будуть тільки посилюватися, а зупинити диктатора зможе тільки народ.
Сенс цієї статті полягає  у тому, щоб акцентувати увагу читачів на мімікрії української системи влади в російський варіант. Більшу частину цього путі вже пройдено завдяки кремлівському васалу Порошенко і його посіпакам у владі.





Озброєний до зубів нейтралітет Порошенка і Коломойського.



«Зовні вони привітні один з одним, спілкуються, посміхаються, але тишком точать ножі. Ніхто з них не наважується нанести удар першим, тому один одного шматують по сантиметру», – описує взаємовідносини президента і глави групи «Приват» Ігоря Коломойського один з підприємців, знайомий одночасно з двома.
Саме зараз ці двоє людей вступають в найскладнішу фазу своїх взаємин з можливими потрясіннями і не тільки для них обох.
Заглядаючи в історію Приватбанку виникає запитання – чому так наполегливо Янукович, а потім і Порошенко (продовжив недороблену справу) намагалися націоналізувати успішний, один із найбільших у Європі, банк? Та тому, що цей банк не вписувався у плани влади контролювати всі фінансові потоки України. А враховуючи, що доля російських банків за три роки виросла з 12% до 47%, то напрошується висновок, що зацікавлена у цьому, в першу чергу, Росія. І не випадково плани Росії співпали з діями Януковача і його послідовника Порошенка. Ця лінія має підтвердження:
“Ще в 2014 році мені на Банковій запропонували підготувати проект закону про націоналізацію Приватбанку і про ніякі борги тоді мова не йшла”, – сказав “Країні” один з депутатів, що входили раніше до переліку довірених осіб глави держави.
Якщо продовжити цей ланцюжок, то з великою долею вірогідності, можна очікувати за цієї влади занепад Приватбанку.

Перше липня – це дедлайн для колишніх акціонерів націоналізованого Приватбанку Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова, які повинні вирішити питання з портфелем кредитів, який їх структури брали у банку. Відповідний пункт урядом внесений до меморандуму з МВФ. Переговорним процесом за кредитами зараз, за дорученням «Приватбанку», займається консорціум компаній на чолі з Rothschild & Co.
«Позиція Коломойського вже зрозуміла – левову частку боргів він не визнає», – сказав «Країні» партнер по одному з бізнесів олігарха.
Щоб не допустити паніки, утримати курс і не поховати під уламками “Привату” банківську систему країни, сторони домовилися публічно не сваритися і піти по мирному плану. Голова НБУ Валерія Гонтарєва тоді заявила, що більше 97% кредитного портфеля націоналізованого банку (150 млрд. грн) виявилися кредитами, пов’язаними з акціонерами. Тобто, простіше кажучи, власники виводили гроші. Уже тоді були великі сумніви до озвученої заяви Гонтаревої і перші ж публічні коментарі колишніх керівників банку показали, що у них зовсім інші аргументи на борги.
Перш за все, вони оскаржили величезну суму кредитів, виданих пов’язаним компаніям, заявляючи, що це не 150 мільярдів, а в рази менше. А в проблемах банку звинуватили Нацбанк, який «душив» Приватбанк підвищенням ставок рефінансу і жорсткістю вимог з резервування. Коментуючи сюжет, Коломойський додав, що ці операції проходили при «чуйному керівництві» заступника голови НБУ Катерини Рожкової. За даними джерел «Країни», з посиланням на недавній аудит міжнародної компанії Ernst & Young, колишні власники будуть доводити, що загальна сума кредитів інсайдерам не перевищує 30 мільярдів гривень, а чутки про те, що вони видавалися без належного забезпечення і гарантій повернення – безпідставні.
Колишні акціонери визнавали офіційно тільки малу частку кредитів як пов’язані, і, можливо, в суді будуть як раз цю позицію і відстоювати”, – підтверджує цю інформацію Олександр Паращій. Більш того, Коломойський через суд зараз просить розірвати свою особисту поруку, яку він давав під рефінансування Приватбанку державою.
Спроба силою змусити Коломойського вирішити питання з кредитами загрожує масштабною бізнес-політичною війною.
«Відкрита сутичка Порошенко і Коломойського, якщо вона трапиться, позначиться не тільки на рейтингах її учасників, вона може вплинути на хід розвитку країни», – прогнозує політтехнолог Сергій Гайдай.
«Важливо розуміти, що Порошенко і Коломойський, за своїм типажем дуже схожі. Обидва – інтригани, змовники, в очі говорять одне, за спиною – інше. Плітки, недомовленості, підвішені обіцянки. Це їх методи, вони розуміють один одного як ніхто, бояться один одного, тому не наважуються на відкриту війну», – розповідає джерело в оточенні Коломойського.
«Так, деякий час будуть вестися переговори по кредитах «Привату», обговорюватися варіанти, будуть намагатися прийти до компромісів, але коли з’явиться глухий кут, то прийде час діяти рішуче. Думаю, це станеться вже скоро», -- сказало нам джерело.
Отже, обидві сторони готуються до війни, накопичуючи сили.

«Для Коломойського втрата Приватбанку, це як вибити опору з під ніг і негативно вплине на бізнес. Для людини, яка звикла оперувати великими сумами грошей, втрата такого корабля – сильний дискомфорт», – розповідає банкір з колишнього керівництва ПриватБанку.
Видаткова частина у Коломойського немаленька. Наприклад, тільки за мировою угодою, підписаною в Лондонському суді з Віктором Пінчуком, Ігор Валерійович платить Віктору Михайловичу, за даними «Країни», 30-35 млн доларів щомісяця. Причому робить це справно, за кілька днів до настання формальної дати погашення.
У той же час, ресурси впливу на ситуацію в країні і особисто на президента у Коломойського є – це телекомпанія «1+1».
Важливість цього каналу для Петра Порошенка в тому, що саме він акумулює ключовий промайданівський електорат. До сих пір «1+1» главу держави персонально не ображав, «плюси», як і інші найбільші телеканали, утримують рівно-позитивний тон по відношенню до Петра Порошенка, не висвітлюють хворобливі для президента теми, на кшталт «футболки сина президента», або «записів Онищенка», і досить помірковано критикують найближче оточення гаранта.
Наскільки різко «плюси» готові підвищувати градус критики, можна судити по епізоду, коли телеканал «1+1» зіткнувся із загрозою непродовження ліцензії.
У грудні минулого року телеглядач на тиждень відчув смак гострої гри, в ефірах почали з’являтися критичні сюжети, а один з лідерів підконтрольної олігарху партії УКРОП, соратник Коломойського Ігор Палиця, навіть написав войовничий пост на адресу глави держави.
Коли ж Нацкомісія з питань телебачення і радіомовлення продовжила ліцензію, канал повернув позитивний тон висвітлення діяльності влади, а Палиця видалив свій пост.
За даними «Країни», Порошенко ще в 2015 році вів переговори з Коломойським про покупку телеканалу, однак йшли вони мляво.
Втім, досі тема інформаційної політики телеканалу – одна з центральних в спілкуванні олігарха і президента.
«На кожній зустрічі з Коломойським Порошенко йому відразу завдання «нарізає»: що можна показувати в ефірі «1+1», а чого не можна. Коломойського це дратує, але відмовити президенту він поки не може. Але якщо дійде до відкритої війни між ними, то політика «плюсів», зміниться», – розповідає джерело в оточенні олігарха.

На думку опитаних «Країною» юристів, колишні власники банку можуть спробувати відсудити банк назад. Судячи з усього, процес пішов. Днями в ЗМІ пройшла інформація про те, що кіпрська компанія Triantal Investments (яка володіла 16,8% акцій Приватбанку до його націоналізації), що належить Коломойському і його партнеру Геннадію Боголюбову, подала два позови до Окружного адмінсуду Києва проти НБУ, Мінфіну та Приватбанку. Суть позову невідома, ясно лише те, що компанія вимагає визнати незаконними дії відповідачів.
Крім того, вже зрозуміло, що по банку будуть і безліч дрібніших, але дуже болючих для держави позовів.
«Під час націоналізації був допущений один дуже суттєвий прокол, – це історія з власниками євробондів, які примусово обміняли на акції додаткової емісії Приватбанку», -- сказало джерело в Мінфіні. Тримачі мають намір судитися з банком, щоб повернути свої гроші.
Йдеться про три випуска єврооблігацій на 175 млн. доларів (за ставкою 10,875% з погашенням 28 лютого 2018 р.), на 200 млн доларів (за ставкою 10,25% з погашенням 23 січня 2018 р. з яких 40 млн доларів було погашено в серпні 2016 року). А також на 220 млн доларів за ставкою 11% з погашенням в 2021 році. У них серйозна юридична підтримка, і великі шанси виграти справу в суді.
До слова, вже один прецедент виграної тяжби є. Так, Окружний адміністративний суд Києва 17 травня зобов’язав Приватбанк повернути сім’ї Суркісів 1,048 млрд. гривень, 266,2 тис. доларів і 8 тис. євро. Сім’я Суркісів просила про скасування рішення НБУ №105 від 13 грудня 2016 року, яким їх визнали інсайдерами Приватбанку, після чого кошти були конвертовані в капітал банку.
Всі ці моменти, при належній інформаційній підтримці, можуть підірвати довіру до банку на ринку, викликати паніку серед його клієнтів і створити націоналізованому «Привату» глобальні проблеми.
Нарешті, ще один важливий ресурс, який може використовувати Коломойський – це політична підтримка різних партій і рейтингових кандидатів на посаду президента, які можуть скласти конкуренцію Порошенко. За даними «Країни» зараз Коломойський активно налагоджує діалог з Юлією Тимошенко через одного з головних технологів лідера «Батьківщини» Олександра Абдулліна. Він вже кілька разів зустрічався в офісі Коломойського – в Женеві, а також в Києві на Володимирській.
Прагнення зіграти в свою політичну гру – одна з причин, чому Коломойський продовжує фінансувати партію «Укроп», незважаючи на її невеликі рейтинги (останні опитування дають їй в районі 2%). «Укроп» як і раніше має хороші позиції в двох областях – у Волинській (територія Ігоря Палиці) і в Дніпропетровській.
У розпорядження «Країни» потрапило клопотання, яке підтверджує, що СБУ ще в серпні 2015 році просила суд встановити прослушку телефонів Коломойського і негласне зовнішнє спостереження за ним. Причому в якості обґрунтування був приведений цілий букет підозр щодо Ігоря Валерійовича. Зрозуміло, що Порошенко робить ставку на силові структури, які підконтрольні йому.
З чуток, які ходять в АП, націоналізація Приватбанку готувалася ще наприкінці 2015 року, тоді ж в пакеті почалися і переговори по телеканалу «1+1». З метою позначення серйозності намірів і був тоді заарештовано лідера «Укропу» Геннадія Корбана, який, до того ж, сильно дратував Банкову своєї постійною критикою президента. Правда, Коломойському вдалося домовитися з Порошенком, організувавши відставку сидівшого в СІЗО Корбана з поста глави партії і передавши в «користування» президенту голоси лояльних йому депутатів Ради (це, якраз, щодо продажності депутатів). Але, як бачимо, процес був лише призупинено і в кінці 2016 року його довели до кінця. Це свідчить про те, що інтриги навколо Приватбанку мають політичний відтінок, а не економічний.
Наші джерела на Банковій допускають відкриття кримінального провадження за фактом шахрайських схем в Приватбанку (а можливо і за іншими епізодами).
«Нічого не заважає зібрати проти Коломойського кримінальну справу і відправити пакет документів в Інтерпол для екстрадиції олігарха», – розповідає нам джерело в АП. Також існує загроза замаху, тому Коломойський так рідко з’являється в Києві, а візити його засекречені до останнього дня.
Представник близького оточення олігарха, втім, упевнений – якщо йому захочуть вручити повістку, або виникне хоча б мінімальний ризик кримінального переслідування, його тут же попередять. А саме розслідування може розвалитися ще на ранніх етапах.
«Коломойський зберігає контакти з представниками влади. В тому числі, з найближчого оточення Порошенка -- Юрієм Луценком, Олександром Грановським, Арсеном Аваковим та іншими», – розповідає джерело в оточенні Коломойського.
За рахунок цих контактів, за рахунок зустрічних позовів по Приватбанку, за рахунок телеканалу «1+1», олігарх, мабуть, і розраховує відтягнути нанесення удару з боку президента, до того моменту, коли вибори будуть вже на носі і він зможе сам атакувати і створити таку «зону некомфорту» для Порошенка, що останньому вже буде не до Коломойського.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
551
предыдущая
следующая