хочу сюда!
 

Лелітка

26 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 25-35 лет

Заметки с меткой «суд»

О ликвидации местных судов

Уже который год подряд Президент Петр Порошенко преподносит украинцам под “елочку” своеобразный сюрприз. В прошлому году это была национализация крупнейшего банка страны - ПриватБанка, в этом — так называемое укрупнение судов. 

Как известно, 29 декабря Президент Украины издал несколько указов, касающихся реорганизации и ликвидации практически всех судов в Украине. Под действие указа попали суды общей юрисдикции, а также хозяйственные, апелляционные, апелляционные административные, и апелляционные хозяйственные суды.

Ликвидация судов общей юрисдикции. По информации Государственной судебной администрации, в стране сейчас действуют 663 суда общей юрисдикции. А теперь их будет 280, и называться они будут окружными судам.

В Киеве из 10 районных судов теперь будет всего 6: Первый окружной суд г.Киева, Второй окружной суд г.Киева, Третий окружной суд г.Киева и так далее. Реорганизация произойдет путем укрупнения. К примеру, Деснянский и Днепровский суды объединят в Первый окружной суд г.Киева.

Ликвидация хозяйственных судов. Как и в случае с судами общей юрисдикции, все хозяйственные суды теперь будут иметь приставку “окружной”. Но количество их останется прежним — 27 окружных хозяйственных судов.

Ликвидация апелляционных судов. Все 27 апелляционных судов областей, в том числе апелляционные суды г.Киева и г.Севастополя будут ликвидированы, а вместо них будут созданы апелляционные суды в апелляционных округах. Но теперь их будет 26, поскольку апелляционный суд Киевской области и г.Киева объединят в один Киевский апелляционный суд в апелляционном округе.

Апелляционные административные суды. Вместо 9 апелляционных административных судов останется 8. Они будут пронумерованы от 1 до 8. Например, Третий апелляционный административный суд в апелляционном округе будет включать Днепропетровскую, Запорожскую и Кировоградскую области.

Апелляционные хозяйственные суды. Из 8 апелляционных хозяйственных судов останется теперь 7. Но в этом случае не будет привязки ни к территориальной принадлежности области, ни к нумерации, ни к названию. Апелляционные хозяйственные суды будут называться по принципу сторон света.

Например, появится Юго-Западный апелляционный хозяйственный суд в апелляционном округе, который будет включать в себя Винницкую, Волынскую, Житомирскую, Ровенскую и Хмельницкую области.

ВСП (Высший совет правосудия) также одобрил инициативу Президента о ликвидации Киевского окружного административного суда и Окружного административного суда г. Киева. Вместо них планируют создать Окружной административный суд Киевской области и города Киева. Но соответствующего указа Президента пока нет.

Жители одной области будут судиться в разных регионах. Все указы Президента вступили в силу в день их опубликования. Но механизм их реализации остается загадкой для всех или почти всех участников процесса.

Какая будет процедура, в какие сроки, и самое главное, как будут рассматриваться те дела, которые слушаются в текущее время и не закончены на момент начала работы нового суда — неизвестно. Если их не решить на законодательном уровне, такие дела новый суд будет рассматривать с самого начала.

Неразгаданным ребусом остается и принцип, по которому каждый раз территориально распределяют округа. В данном случае тоже ничего не изменилось, апелляционные административные и хозяйственный суды по-прежнему хаотично разбросаны по регионам.

Для того чтобы обжаловать решение административного суда в апелляции, жителю Сум нужно будет ехать в Харьков. Именно там будет Второй апелляционный административный суд, включающий в себя юрисдикцию Полтавской, Сумской и Харьковской областей. Но если этому же жителю Сум понадобится обжаловать решение хозяйственного суда в апелляции, ему нужно будет ехать уже в Киев.

Зачем понадобились спешная игра слов и цифр. Президентские указы подписаны молниеносно, аккурат под Новый год, когда вместе с боем новогодних курантов Гарант утратил право создавать суды. Согласно переходным положениям Конституции Украины, с 1 января 2018 года эти полномочия принадлежат Верховной Раде. По этому поводу юристы подшучивают, что президентскую карету таки удалось спасти от превращения в тыкву.

Но если убрать все шутки в сторону, как работать дальше — никто не понимает. Диалога с общественностью так и не произошло, а как судить по-новому, не знают даже внутри самой государственной системы.

Сама идея обновления судебной системы — правильный шаг. Но, к сожалению, стратегически важное решение о ликвидации судов, их реорганизации и преобразовании принято без привлечения общественности. Не было ни круглых столов, ни дебатов, ни обсуждений с международными экспертами, как это было, к примеру, во время подготовки проекта нового Уголовного процессуального кодекса Украины от 2012 года. Тогда процесс был открытым и все понимали, куда движется эта государственная машина. Сейчас все иначе. Царящая неопределенность настораживает и вместе с тем дает понимание того, что 2018 год будет очень не простым для судей, юристов, адвокатов и граждан в целом.

Пока очевидно одно - такая реорганизация пойдет на пользу её идеологам.

Реорганизация всегда остается одним из самых надежных способов законным образом избавиться от ненужного трудового коллектива и заменить его на новый, более покладистый, взяв при этом под контроль ключевые суды в Киеве, где рассматриваются все политические и самые громкие дела страны. 

Григорьев Александр и банки: что-то не так

Не раз обсуждаемый скандал о банкротстве банков «Донинвест» и «Западный» после вхождения в число их совладельцев Григорьева Александра Юрьевича до сих пор так и не получил завершения. Несмотря на то, что Григорьев на протяжении двух лет содержится в СИЗО Лефортово, его защита продолжает бороться за справедливое решение.

На самом деле ситуация, мягко говоря, странная. Совершенно не ясно, почему в разорении банков обвиняется новый сособственник, Александр Григорьев, вступивший в свои права буквально несколько месяцев назад. Куда делись прежние владельцы, которые и поспособствовали краху банков, ведя разрушительную политику? Куда ушли деньги, которые в банках ранее имелись, и составляли огромные суммы, обеспечивающие их деятельность. Любому грамотному финансовому специалисту будет ясно, откуда появилось такое количество «дыр» в материальном состоянии банков. Важно, чтобы выводы такого специалиста все-таки были приняты следствием и судом к вниманию, и смогли сработать на пользу Александру Григорьеву.

В мире подобный случай далеко не единственный, и сравнивать есть с чем. По аналогии с делом другого крупного банка дальнейшее развитие событий оказалось противоположным. Ситуация схожая: после совершения сделки о продаже банка, тот через некоторое время лишается лицензии. Так вот, в данном случае арестован был не новый совладелец, а лицо, продавшее банк. И это вполне справедливо, ведь кто ранее вел и контролировал деятельность всей структуры, тот и ответственен за ее дальнейшую судьбу.

Так же не понятно применение к Александру Григорьеву меры пресечения в качестве заключения под стражу, ведь он готов был обеспечить для освобождения под залог всю сумму, на которую им якобы был причинен вред. Исходя из последнего, вопрос возмещения вреда, да еще и в полном объеме, видимо, для правоприменительных органов, не первоочередной. Зато аресту подверглось все имущество Александра Григорьева, кстати, и не только его, но и его бывшей супруги и тещи, и это, походе, не предел. А в последнее время появилась обеспокоенность тем, что некие третьи лица проявляют повышенный интерес к бизнесу Григорьева. Что-то во всей этой ситуации явно не так.

Российский банкир Григорьев: почему арест, а не залог?

Защита российского банкира Александра Григорьева до сих пор недоумевает относительно его ареста в рамках расследования дела о «Донинвесте». Мало того, что вразрез с позицией руководства страны об экономических составах к Григорьеву вместо залога, подписки о невыезде или домашнем аресте применено помещение под стражу, как крайняя мера, так еще и следствие проводится не по месту совершения инкриминируемого Александру Юрьевичу преступления.

Также защита Александра Григорьева ссылается на ежегодное послание Президента Федеральному Собранию за 2014 год, где глава государства приводит статистику по уголовным делам с экономическим составом. Речь шла, в частности, о том, что в том же, 2014 году, следственными органами возбуждено около 200 тысяч таких уголовных дел. Из всего этого числа до суда дошли лишь 46 тысяч, а еще 15 тысяч развалились в суде. Притом большинство обвиняемых по упомянутым уголовным делам составили предприниматели, и такой опыт привел к полной или частичной утрате их бизнеса.

Об этих фактах, как и о многих других нарушениях законодательства РФ в ходе расследования дела о «Донинвесте», защита Александра Григорьева направила порядка двухсот(!) жалоб и заявлений в различные инстанции. И довольно часто эти обращения либо оставались без ответа в принципе, либо бесконечно переадресовывались инстанциями друг другу.

Адвокаты Александра Григорьева выражают уверенность в том, что их доверитель просто кому-то оказался неугоден, и теперь расплачивается за то, что было совершено иными лицами. В качестве подтверждения сказанному, достаточно анализировать подобное дело с участием другого крупного банка: под арест и уголовную ответственность попадали предыдущие владельцы, при которых структура и была доведена до краха и разорена. В отношении Александра Григорьева ситуация сложилась диаметрально противоположная. Только не ясно, как можно не заметить разницы между старыми собственниками и новымсовладельцем: одни занимались лишь хищением средств, а другой старался не дать банку разориться. Тем не менее, защита Александра Григорьева намерена восстановить справедливость, а, значит, есть реальные шансы на то, что в конечном итоге настоящие виновники не уйдут от наказания.

У справі Сергія Колмогорова

Справа Колмогорова: про баланс між обвинуваченням і захистом
Сергій Колмогоров. Фото: tsn.ua
Сергій Колмогоров. Фото: tsn.ua
Сергій ЯРОШ14.11.2017 р.
Вирок у справі прикордонника Сергія Колмогорова не можна вважати ані законним, ані справедливим

Нещодавно генеральний прокурор України Юрій Луценко зробив заяву про те, що у кримінальній справі прикордонника Сергія Колмогорова доведеться знайти баланс між обвинуваченням і захистом. Як юрист я повністю підтримую цю точку зору генпрокурора, однак у мене виникли запитання. Чому «доведеться»? Тобто органи прокуратури в принципі не бачать необхідності в такому балансі, але змушені його шукати саме в цій конкретній справі? Чому цей баланс необхідно шукати тільки у справі Колмогорова? Хіба в інших кримінальних справах немає такої потреби?

На мою думку, головна проблема правової системи України — наявність системного конфлікту між законністю і справедливістю. Врегулювання цього конфлікту і є основним завданням держави та суспільства. Саме це завдання мало бути наріжним каменем усіх проведених в Україні реформ. На жаль, це питання практично навіть не обговорюється.

Тому подібна заява, зроблена саме генеральним прокурором України, є вкрай важливою. Вона може стати тим камінчиком, який нарешті зрушить з місця лавину змін у кримінальному процесі. Якщо це станеться, то Юрій Луценко назавжди залишить свій слід в історії права України, незалежно від інших його досягнень або невдач.

Одна з основних проблем, пов'язаних з правовою реформою в Україні, — вкрай односторонні підходи до її вирішення в основних учасників процесу. Правоохоронці нав'язують свою точку зору, адвокати — свою, бізнес — свою, громадські активісти та політики — кожен свою. При цьому практично ніхто не намагається оцінити ситуацію системно — з погляду балансу між обвинуваченням і захистом, хоча такий підхід міг би вирішити багато спірних питань.

У зв'язку з цим виникла ідея написати цикл статей, в якому буде проаналізовано найбільш спірні моменти у сфері кримінального права і процесу саме з цього погляду.

Таких питань багато, але буде справедливо, якщо ми почнемо саме зі справи Сергія Колмогорова.

Наприкінці жовтня 2017 року група прикордонників пікетувала Вищий спеціалізований суд, вимагаючи скасування вироку у справі свого товариша по службі Сергія Колмогорова. Ця подія інтенсивно висвітлювалася у ЗМІ, які повідомили публіці таку версію: перебуваючи на бойовому посту в зоні АТО, прикордонник Сергій Колмогоров отримав наказ зупинити підозрілий легковий автомобіль, який рухався в його бік. На накази зупинитися і попереджувальні постріли водій не реагував і продовжував рух, створюючи загрозу бійцям. По автомобілю було відкрито вогонь, внаслідок якого загинула жінка-пасажир. Стріляло кілька осіб, але саме Колмогорова звинуватили у навмисному вбивстві, засудивши до 13 років ув'язнення.

Справа набула великого суспільного резонансу. Народний депутат Дмитро Тимчук заявив про необхідність перевірити суддів у справі на предмет їхньої прихильності ідеям «русского мира», а генпрокурор Юрій Луценко зробив заяву, яка стала приводом до написання цієї статті.

Вищий спеціалізований суд України вирок скасував і спрямував справу на новий розгляд.

Справа є безумовно цікавою як з професійного, так і з суспільного погляду. Однак, як лікар не може ставити діагноз, не опитавши й не оглянувши хворого, так і юрист не має робити висновки, не ознайомившись з усіма обставинами справи. На жаль, не опубліковано жодних подробиць. Було зовсім незрозуміло, чому суд виніс такий вирок, якщо все відбувалося саме так, як це описували ЗМІ (стан української юридичної журналістики проаналізуємо іншим разом).

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя в Єдиному державному реєстрі судових рішень виявилося засекреченим. Незрозуміло чому, адже за законом таке рішення не підлягає обмеженню в доступі.

На щастя, Апеляційний суд Донецької області виявився ліберальнішим, і його ухвала у справі є у відкритій частині реєстру.

Спробуймо сформувати неупереджену думку у справі виходячи з інформації, яка є в цій ухвалі. Ми не бачили матеріалів справи, не досліджували особисто докази, не чули свідків і не можемо самостійно оцінити правдивість їхніх свідчень. Давайте просто візьмемо на віру висновки суду з цих питань і вважатимемо, що всі описані у вироку обставини дійсно мали місце.

Моя особиста думка: під час розслідування справи та розгляду її судом мали місце системні помилки, які роблять винесений вирок як мінімум несправедливим, а як максимум — незаконним. Безумовно, така думка є суб'єктивною і не може вважатися істиною в останній інстанції, проте не можу не поділитися нею.

Для початку слід викласти суть справи так, як вона виглядає в описі апеляційного суду (природно, все максимально спрощуючи й узагальнюючи).

7 вересня 2014 року близько 21.30 в Маріуполі з боку зони бойових дій в'їжджав легковий автомобіль, в якому перебували чоловік з дружиною. За кермом був чоловік. Автомобіль зупинився на узбіччі. Особливістю цього автомобіля було те, що при включенні запалення на кілька секунд спалахували фари. Подружжя курило в машині й для відкриття вікон включало запалювання. Тому в автомобілі, що стояв, кілька разів спалахували й гасли фари. (Саме через це автомобіль здався бійцям підозрілим — подавав сигнали!)

Надалі автомобіль почав рухався в бік поста прикордонників, який не був відповідним чином освітлений і обладнаний. Знаків, що зобов'язують водія зупинитися, не було. Наказів зупинитися і попереджувальних пострілів водій не чув і чути не міг — вогонь на ураження було відкрито, коли автомобіль був у 68 м від поста.

Більшість випущених куль потрапило по мотору і колесах, але кілька потрапили по лобовому склу та вбили жінку-пасажира. Куль не знайшли, але експертиза встановила, що вони прилетіли з того місця, де займав позицію і вів вогонь Сергій Колмогоров.

Суд встановив, що водій автомобіля не скоював жодних правопорушень, не міг чути наказу зупинитися, не мав можливості зрозуміти, що попереду є правоохоронці й не становив для них загрози (суд відхилив доводи захисту про те, що автомобіль швидко рухався в бік поста, оскільки стан дорожнього покриття був поганим і на вулиці практично не було освітлення).

Суд визнав, що, відкривши вогонь у такій ситуації, Сергій Колмогоров перевищив свої посадові повноваження і вчинив умисне вбивство, оскільки, відкриваючи прицільний вогонь з автомата по лобовому склу автомобіля, він свідомо допускав можливість смерті осіб, які перебувають у ньому. Суд зробив висновок, що стану необхідної оборони у Сергія Колмогорова не було, адже з боку водія і пасажира автомобіля не було жодної загрози ані для нього особисто, ані для інших осіб.

Скоріш за все, багато хто з юристів погодиться з такими висновками суду (за умови, що всі зазначені факти дійсно були підтверджені належними доказами). Подобається це комусь чи ні, але такий вирок повністю відповідає чинній судовій практиці. Подібних справ і вироків у країні величезна кількість (не за фактичними обставинами, а за підходами слідства й суду до розслідування і розгляду подібних справ). Водночас сам вирок виглядає несправедливим, та й до його законності є певні запитання.

Сергій Колмогоров
Сергій Колмогоров

Розгляньмо ситуацію детальніше.

Перше запитання: що прикордонники робили в Маріуполі? Хіба державний кордон України проходить тут? Чи мали взагалі прикордонники право встановлювати будь-які блокпости на в'їзді в місто?

Згадаймо ситуацію. Початок вересня 2014 року. Щойно завершилися події під Іловайськом. Офіційної лінії розмежування немає. Місто Маріуполь хоча й не розташоване безпосередньо в зоні бойових дій, але однозначно перебуває в зоні ризику. Бойові дії тут можуть початися в будь-який момент. За день до події було розстріляно українські прикордонні катери. Офіційно було оголошено про проведення антитерористичної операції, але воєнний стан не введено. Керівництво АТО дезорганізоване й не має необхідних організаційних і матеріальних ресурсів.

Навіть не вивчаючи питання, впевнений: розташування та обладнання поста прикордонників на околиці Маріуполя не відповідало чинному законодавству. Таких ситуацій ним просто не було передбачено. Якщо підходити формально, то ані Сергій Колмогоров, ані решта бійців узагалі не мали права перебувати в тому місці й тим більше не мали повноважень зупиняти машини. Тобто сам факт їх виходу на цей пост вказує, що і бійці, і ті, хто їх послав, порушили закон. При цьому не має значення, стріляли вони в когось чи ні.

Чому ж щодо цього нікому не було пред'явлено жодних обвинувачень? Відповідь очевидна: це дії в стані крайньої необхідності (ст. 39 КК України). Під час організації поста були явно порушені вимоги законодавства, але ці порушення очевидно мали вимушений характер і були допущені з метою запобігти більшій шкоді, тому не розглядаються як злочин.

Питання друге. По автомобілю стріляло кілька людей. Чому обвинувачення пред'явлено одному тільки Сергію Колмогорову? У чому різниця в їхніх діях? У тому, що він випадково влучив, а решта випадково не влучили? Якщо його звинуватили в умисному вбивстві, тоді чому всіх інших не звинуватили в замаху на умисне вбивство?

Суд намагався обґрунтувати, що Сергій Колмогоров прицільно стріляв по лобовому склу, а решта — тільки по капоту і колесах. На мою думку, цей висновок не витримує критики: о 21.30 у вересні в Маріуполі якщо ще не зовсім темно, то вже глибокі сутінки (горять ліхтарі, машини їдуть з фарами). Уявіть собі: як можна в темряві вести прицільний вогонь з автомата на дистанції близько 70 м?

Але питання не в цьому. Якщо Колмогоров стріляв неправомірно, то неважливо, куди він цілився: сам факт відкриття ним вогню — вже злочин, а це означає, що інші стрілки скоїли такий самий злочин. Однак головне питання в іншому. П. 2 ч. 1 ст. 91 КПК України передбачає, що в кримінальному провадженні підлягають доказуванню умисел, мотив і мета вчинення злочину. І якщо умисел ще так-сяк наша правоохоронна система якось намагається доводити, то в більшості справ мотив і мета злочину просто ігноруються.

Справа Сергія Колмогорова не виняток. Звинувачуючи його в умисному вбивстві, ані слідство, ані суд так і не довели: який же саме мотив був у нього для умисного вбивства потерпілої і яку мету він переслідував, відкриваючи вогонь?

Здавалося б, не встановлено мотив і не треба — яка різниця? Але це тільки на перший погляд. Мотив і мета злочину — це ті обставини, які можуть обтяжувати або пом'якшувати вину, а в деяких випадках можуть змінювати кваліфікацію або навіть бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності.

Який мотив і яка мета могли бути у Сергія Колмогорова, якщо виходити з описаного судом фактажу? Та такими ж самими, як і у решти бійців — відбиття нападу і затримання злочинців.

Уявімо: початок вересня 2014 року. Чіткої лінії розмежування немає. До зони боїв близько 30 км, але саме місто в зоні ризику. Всіх турбує питання — захоплюватимуть росіяни Маріуполь чи ні. У такій ситуації їде автомобіль, який поводиться підозріло (постояв — моргнув фарами, потім поїхав). На крики з вимогою зупинитися і попереджувальні постріли не відповідає. У крові адреналін — страшно. Досвіду немає, часу на роздуми теж немає. Дорога погана, машина, начебто, не повинна їхати швидко, але в темряві здається, що вона мчить з величезною швидкістю. Могли в такій ситуації бійці сприймати автомобіль, що їде в їхній бік, як загрозу? Мені здається, так. Тому й стріляли усі. Своя життя дорожче за якісь інструкції із застосування зброї.

Пізніше з'ясувалося, що стрілки помилилися й насправді автомобіль не становив загрози. Жодного реального нападу не було, але ж це стало відомо вже пізніше.

Яке це має значення для справи? Та пряме. У КК України окрім ст. 36 про необхідну оборону є ще й ст. 37, яка дає визначення уявної оборони, тобто стану, коли людина помилково вважає, що відбувається напад, якого насправді немає. Особа, яка завдала шкоди в стані уявної оборони, залежно від обставин або повністю звільняється від кримінальної відповідальності, або несе відповідальність як за шкоду, заподіяну з необережності.

Ми не знаємо матеріалів справи й не можемо стверджувати, що Сергій Колмогоров діяв у стані уявної оборони. Проблема не в цьому. Проблема в тому, що слідчі, прокурори та судді зобов'язані були перевірити наявність у діях обвинуваченого ознак уявної оборони, однак не зробили цього. У вироку суд мотивував, чому дії обвинуваченого не є необхідною обороною, але не згадав про уявну оборону. Саме з цих причин вирок у справі не можна вважати ані законним, ані справедливим.

Фото: facebook.com / Андрій Ляшенко
Фото: facebook.com / Андрій Ляшенко

Мені здається, якби суд визнав дії Сергія Колмогорова уявною обороною і засудив його навіть до максимального строку за вбивство з необережності, то ця справа не мала б резонансу. Ба більше, цілком імовірно, що обвинувачений сам визнав би свою провину і весь тривалий судовий процес був би не потрібен.

Якщо ж докази у справі вказують на відсутність уявної оборони, то суд мав на ці докази послатися і встановити справжній мотив і цілі дій як Сергія Колмогорова, так і інших, хто стріляв. Якщо всі стріляли по машині для відбиття загрози, нехай і уявної, то це одна ситуація. Якщо ж стрілки розуміли, що цей автомобіль не становить загрози, і стріляли сп'яну заради розваги — це принципово інша ситуація.

У першому випадку запитання — чому засуджено Сергія Колмогорова, у другому — чому не засуджено решту бійців, які стріляли.

Чому ані прокуратура, ані суд не звернули уваги на ці аспекти справи? Відповідь зрозуміла: це практика роботи правоохоронної системи, що склалася за багато років. По-перше, доводити мотив і цілі обвинувачених складно, тут хоча б наявність умислу довести. По-друге, якщо в кожній подібній справі встановлювати істинні мотиви й цілі обвинувачених, то їм же потім потрібно буде давати оцінку у вироку, а вони можуть істотно змінювати кваліфікацію дій обвинуваченого. По-третє, українські прокурори та судді в принципі дуже рідко застосовують норми закону про крайню необхідність і необхідну оборону — що в такій ситуації казати про якусь уявну оборону. Можливо, багато хто з суддів і прокурорів після завершення навчання навіть і не пам'ятають про те, що поняття уявної оборони взагалі існує.

Крім того, слідчі й прокурори зацікавлені в розкритті резонансних справ. Розкрите умисне вбивство — це гарний статистичний показник, просування по службі, піар та інші позитиви. Розкрите вбивство з необережності, а тим більше справа, закрита на підставі ст. 36, 37, 38 або 39 КК України, таких результатів не принесуть.

То навіщо брати на себе відповідальність — закривати справу чи перекваліфікувати її? Якщо є підхожий труп і потенційний обвинувачений, то з імовірністю 99% йому буде інкриміновано саме умисне вбивство, незалежно від фактичних обставин. Якщо є обопільна бійка з тілесними ушкодженнями, то один учасник обов'язково буде злочинцем, а інший — безневинною жертвою, і ніяк інакше. Для нашої правоохоронної системи в принципі характерний чорно-білий підхід.

Підіб’ємо підсумок. У справі Сергія Колмогорова баланс між обвинуваченням і захистом знайти дуже легко — просто потрібно виконати вимоги закону і встановити справжній мотив і мету його дій і тим самим або підтвердити, або спростувати наявність у нього стану уявної оборони. Але робити це слід у всіх подібних справах.

Для цього у генерального прокурора України є унікальний інструмент — згідно з п. 9 ч. 1 ст. 9 закону «Про прокуратуру» він має право видавати методичні рекомендації для всіх нижчих прокурорів.

Тож попросімо шановного Юрія Віталійовича, щоб він «порекомендував» усім прокурорам України під час складання та спрямування до суду обвинувальних актів обов'язково вказувати в них мотиви та цілі дій обвинувачених, а також перевіряти наявність у діях обвинувачених ознак крайньої необхідності, необхідної оборони або уявної оборони.

Понад 52% суддів Києва – недоброчесні


Київ, 26 жовтня 2017.
52,5% київських суддів є недоброчесними. Такими виявилися результати дослідження кампанії «ЧЕСНО. Фільтруй суд». Активісти дослідили інформацію про суддів Господарського суду м. Києва, Окружного адміністративного суду м. Києва і 10 районних судів. «Ми проаналізували 369 суддів, і з’ясували, що кожен другий столичний суддя – недоброчесний. Це означає, що він порушив щонайменше 1 критерій доброчесності руху ЧЕСНО – порушував права людини, не може пояснити свої статки, порушував правила суддівської етики, був замішаний у корупції», – розповіла Лілія Дроздик, керівник комунікаційного напряму кампанії «ЧЕСНО. Фільтруй суд!», під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.



Активісти оцінювали кожного суддю за 5 критеріями. «Це непричетність до корупції та кримінальних правопорушень, непричетність до ухвалення сумнівних рішень, прозорість статків та відповідність стилю життя задекларованим статкам, дотримання норм професійної етики та непричетність до порушення прав людини», – пояснив Іван П’ятак, старший аналітик кампанії «ЧЕСНО Фільтруй суд!». Для цього використовували інформацію із відкритих джерел, запитів до судів та журналістських розслідувань.

Найбільше порушень виявили за критеріями непричетності до ухвалення сумнівних рішень і прозорості статків. Таких суддів – по 114 за обома критеріями. 60 суддів порушували норми професійної етики, 15 суддів причетні до корупції або кримінальних правопорушень, 11 суддів причетні до порушень прав людини. Найбільше недоброчесних суддів – понад 60% – працюють у Печерському, Шевченківському і Солом’янському районних судах. «Навіть після процесів люстрації, звільнення суддів за порушення присяги, яке відбувалося минулого року восени, у столичних судах досі працює 67 суддів, які виносили рішення проти Майдану. Більше того, майже 20% цих суддів вказують неправдиві відомості у деклараціях доброчесності, зокрема, замовчують факт, що вони виносили такі рішення», – зауважила Лілія Дроздик.

Інформація про кожного із суддів доступна в онлайн-базі суддівських профайлів на сайті кампанії «ЧЕСНО Фільтруй суд!». «Це перша в Україні онлайн-база даних, де зібрана вся інформація про чинних суддів – кар’єру, статки, родинні зв’язки і журналістські розслідування щодо них. Відповідно до нового закону про судоустрій та статус суддів, який набрав чинності більше року тому, таку базу мала б створити ВККС, однак з технічних причин вона досі не створена. Тому першим її презентує Рух «ЧЕСНО», – зазначила Галина Чижик, юрист кампанії «ЧЕСНО. Фільтруй суд!», співкоординатор Громадської ради доброчесності. Кожен профіль містить три блоки: біографічну довідку про освіту і кар’єру, пов’язані з цим документи із відкритого доступу та додаткова інформація, важлива для професійної характеристики судді (участь у резонансних справах, проходження кваліфікаційних оцінювань і конкурсів, утиски проти цього судді тощо); інформація про майнові статки судді та про відповідність судді вже зазначеним 5 критеріям. «Для громадян України важливо знати, ким є ті люди, яких держава наділила функціями вирішення спорів між громадянами. Відкритість і доступність інформації про суддів є передумовою того, що українці почнуть довіряти суддям», – додала Галина Чижик.

Онлайн-базу суддівських профілів зможуть використовувати у своїй роботі Громадська рада доброчесності та Вища кваліфікаційна комісія суддів. «Вже стартувало кваліфікаційне оцінювання, яке, відповідно до закону, мають пройти усі діючі судді. Це обов’язкова умова для того, аби вони почали отримувати нову зарплату, як це передбачила судова реформа», – нагадала Галина Чижик. Першими оцінювання проходитимуть судді, у яких закінчився 5-річний термін. Серед суддів Києва таких – 43%. «Ми знаємо, що ВККС під час конкурсу до Верховного Суду використовувала нашу інформацію, члени Комісії неодноразово посилалися на наші аналітичні довідки щодо кандидатів під час співбесід із ними. Ми передамо цю інформацію ВККС і дуже сподіваємося, що київські суди в результаті кваліфікаційного оцінювання будуть очищені від не доброчесних суддів», – зазначила Лілія Дроздик.

Расследование дела о получение взятки чиновником НБУ Шацким

Генеральная прокуратура Украины закончила досудебное расследование и передала в суд дело о получении экс - директором департамента платежных систем и инновационного развития Национального банка Украины Сергеем Шацким взятки в размере 35 тысяч долларов. Напомним, что 2 февраля Шацкий, вместе с подельниками, был задержан сотрудниками ГПУ во время передачи последней части суммы в размере 25 тысяч долларов, но уже 6 февраля был освобожден из-под стражи под залог в 800 тысяч грн. Обозначенные средства были переданы за регистрацию в Нацбанке внутригосударственной платежной системы и выдачу соответствующего свидетельства.

 

Малоизвестный, но важный факт – посредниками в проведении незаконной сделки и соучастниками преступления выступали три лица, один из них сотрудник Нацбанка. Главным среди посредников является гражданин Республики Азербайджан, некий Расим Тагиев – брат главы Ассамблеи национальностей Украины и фигурант множества темных схем. Всем задержанным суд избрал меру пресечения в виде домашнего ареста

 

Факт участия  Тагиева не афишировался в СМИ, тем не менее, Тагиев не раз попадал в поле зрения правоохранительный органов страны. Так, Тагиев неоднократно задерживался по статьям 197 и 203 КУпАП, а также по статье 222 Уголовного кодекса (незаконное хранение и ношение оружия). Тагиев 7 раз привлекался к административной ответственности и проходил по материалам, предусматривающим уголовное наказание.

 

Как оказалась, соучастников преступления, связывает давняя дружба по интересам.                 В июне 2015 года Национальный банк Украины согласовал правила внутригосударственной платежной системы “Укроп”. Платежной организацией данной ПС является финансовая компания “Вап-Капитал”.   В создании ФК принимали участие 11 физических лиц, однако одним из основных учредителей оказалась родная бабушка супруги Тагиева - Расима. Он же и является неофициальным конечным бенифициаром данного бизнеса.

Кучеренко: Суди зроблені так, щоб українці боялися туди йти

Screenshot_kucherenko-newsone.ua-1000x750-360x240.jpg

Зроблено все, щоб українці не могли і не хотіли, і боялися йти в суд.

Про це заявив екс-міністр ЖКГ Олексій Кучеренко в ефірі програми “Суб’єктивні підсумки дня” на телеканалі NewsOne.

“Зроблено все, щоб українці не могли і не хотіли, і боялися йти в суд. Фінансова відповідальність, якщо програв суд, і відповідно відшкодування витрат протилежної сторони на адвоката. Спрощена процедура, за якою суддя може практично все що завгодно зробити”, – заявив Кучеренко.

Далі він додав, що якщо є білий аркуш, то судді зможуть довести, що він чорний.


Джерело: Сайт Олексія Кучеренко

Правовая незащищенность. В плену у государства!

Долгих 4 года я с мужем пытаемся в законном русле отбиться от мошенников, которые продали нам квартиру.

В ноябре 2013 года мы купили квартиру. Как оказалось - купили у мошенников, которые с помощью судьи Бабушкинского суда Цыганкова устроили «междусобойчик» и получили решение на право собственности, по которому в последствии и была проведена с нами сделка купли-продажи(если кому-то интересно - распишу и саму схему мошенничества). Буквально через несколько месяцев в феврале 2014 мы узнаем, что у квартиры есть еще одна хозяйка, которая уже отменила «междусобойчик».

Примерно в июне 2014 мы узнаем, что «наследница» - гражданка России, подала в суд на истребование квартиры у нас. Дело попало тому же судье Бабушкинского суда Цыганков.
В январе 2015 года он выносит решение в пользу «наследницы», не смотря на то, что в квартире прописан несовершеннолетний ребенок.
Решение довольно интересно.
В процессе суда судье хватило незаверенных ксероксов, документов «наследницы» и заявления на вступление в наследство написанное «наследницей» у гос. нотариуса в один день с продавцом.
«Наследница» ни разу не появилась в судебном заседании, судья ни разу не захотел увидеть оригиналы документов.
Своим решение судья Цыганков аннулировал наш договор купли-продажи и назначил «наследницу» собственником квартиры, но забыл обязать продавца вернуть нам деньги по аннулированному договору.
В последствии апелляция и кассация оставили решение в силе.
Нам пришлось подавать отдельный иск к продавцу на возврат суммы по договору
и к «наследнице» на возмещение суммы потраченной на ремонт квартиры.
Мы выиграли суд у продавца, но у нее (женщина 70-75 лет) есть только 1/3 2х комнатной «хрущевки», которую ещё нужно исполнительной службе продать, что мало вероятно.
Иск к «наследнице» попал к судье Бабушкинского района Женеску.
Рассмотрение тянулось почти 2 года и вот на прошлой неделе мы получили решение в котором сказано, что суд решил отказать нам в возмещении суммы потраченной на ремонт, а также денег потраченных на содержание квартиры.
Сейчас мы готовим апелляцию.

Вы подумаете, к чему я это всё написала.
Наш последний шанс на справедливость - это максимальная огласка, все остальные законные методы мы уже перепробовали.
Во-вторых, чем больше людей узнает, тем меньше пострадает от подобных схем.
Я считала, что такие схемы уже в прошлом.

Сразу дополню тем, что  прежде чем подать  иск я плачу налог государству. Когда я несу заработанные деньги оплачивая налоги, я все время задаюсь одним только вопросом:" Почему государство так легко все отобрало у меня и продолжает отбирать  не защитив меня от подобных схем?". Почему я должна продолжать платить налоги, но даже прокуратура не может рассмотреть мое заявление, так как с 2016 года они не проводят подобных расследований. Почему журналистам не интересна моя история и они называют ее тривиальной? Почему я своему несовершеннолетнему ребенку должна говорить, чтоб она не открывала двери, и что в любой момент могут зайти  люди и выдворить нас с купленной нами квартиры. Есть у судей для меня ответы, а я ведь дошла к высшему суду в Киеве, или может государство объяснит почему я заплатила все налоги и провела сделку по всем предписаниям, теперь сижу у пустого корыта не имея ни квартиры, ни денег, что заплатила за нее, ни компенсации за улучшения (ремонт) а только расходы...расходы...расходы, подпорченные нервы и полное недоверие ко всем структурам через которые мне пришлось пройти!!!
И, пожалуйста, не пишите мне, о том что нужно было не покупать такую квартиру, или еще чего в таком духе. Я просто не буду реагировать. Мы имеем проблему и я желаю Вам, учиться на чужих ошибках. 


30%, 8 голосов

0%, 0 голосов

70%, 19 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

правосудия пост

Каким должен быть суд? Вот каким:

В Манчестере суд приговорил 41–летнего жителя Олдхэма Бенджамина Стимсона к пяти годам и четырем месяцам тюрьмы, признав его виновным в террористической деятельности – за участие в незаконных вооруженных формированиях "ЛДНР".


P.S. добавил...



Правда переможе!

Україна не відповідає за наслідки втрати контролю над територією Луганської області, - суд з прав людини



Європейський суд з прав людини визнав відсутність відповідальності України за здійснені на підконтрольних територіях Донбасу порушення прав людини. Про це йдеться в рішенні, опублікованому на сайті суду.

Згідно з документом, скаргу до ЄСПЛ подав ув'язнений Олександр Хлебик, який відбуває покарання за звинуваченням у кількох злочинах.

Він був засуджений у квітні 2013 році одним з судів Луганської області за збройне пограбування, вчинене у складі організованої групи, бандитизм і незаконне зберігання вогнепальної зброї, до 8 років і 9 місяців ув'язнення, які відбуває у в'язниці Старобільська (Луганська обл.).

Невдовзі після засудження Хлебик подав апеляцію до апеляційного суду, розташованого в Луганську, однак через окупацію міста в 2014 році за його апеляції не було жодного ухвалення. Фактично розгляд апеляції став неможливим, оскільки матеріали справи залишилися в Луганську.

Хлебик подав скаргу на Україну, звинувативши державу в порушенні його права на здійснення чесного правосуддя в прийнятний часовий період.

Судді Європейського суду з прав людини одноголосно визнали, що Україна не відповідає за наслідки втрати контролю над територією Луганської області.

Як зазначається, судді взяли до уваги доводи Києва про те, що Україна доклала всіх зусиль для отримання матеріалів справи, надала позивачу можливість зустрітися з омбудсменом, а також аргументи про те, що проведення нового розслідування за звинуваченнями проти Хлебика без доступу до матеріалів справи не є можливим. ЄСПЛ визнав, що Україна не порушила конвенцію.

Таке рішення стало першим, в якому ЄСПЛ вивчав скаргу, пов'язану із втратою Україною контролю над територією ОРДЛО.


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
32
предыдущая
следующая