хочу сюда!
 

irina

47 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 37-55 лет

Заметки с меткой «суд»

Рішення КСУ на користь янучарівсько-шоколадної контрреволюції.



Звернення Віктора Шишкіна до друзів, а також до недругів, порохоботів і всіх, хто волає “Не гойдайте човна”, бо путлер прийде.

Конституційний суд України скасував пункт закону про вищу освіту, який забороняв призначати керівниками вищих навчальних закладів осіб, які голосували за «диктаторські закони» 16 січня 2014 року.

Ось вам нове рішення КСУ на користь янучарівсько-шоколадної КОНТРРЕВОЛЮЦІЇ. Цим рішення закладено початок скасування ЛЮСТРАЦІЇ, запровадження якої, за всіх певних недоліків, можна було б вважати ледве не єдиним формалізованим досягненням Революції Гідності. Звертаю увагу, лише 4 судді, із призначених після Революції Гідності, так і залишаються у меншості. Уся відмінність лише у тому, що за часи Янучара нас було двоє суддів проти Янучара, а зараз проти його послідовника, шоколадного порохна 4 судді. А що це практично змінює ? Аж ні чого. Рішення ухвалюють 10 суддів і тут хоч гопки скачи.  У напрямку контрреволюції діють майже всі сучасні інститути державної влади – президент, уряд, значна більшість парламентарів та суддів, міноборони, генеральний штаб, СБУ, МВС, прокуратура…  Фактично всі інституції державної влади деградовані, стараннями президента, а отже, де-легітимізовані. Держава закінчуються із розвалом її державних інститутів.   Розвалюють ті, які пробралися в українську владу, сформувавши владну антиукраїнську колону.
    
Янучарівсько-порохоботські судді масово випускають на волю сепаратистів, колаборантів, корупціонерів, а пачками саджають патріотів, які захищають свою країну.  Наприклад, недавно було ще одне засідання по Краснову у справі, яку проти нього відкрили янучарівські посіпаки ще у далекому 2013 році. Однак постмайданівська "порохолуценківська” прокуратура, на липових доказах, які вона вже півроку шукає і не може знайти (кожен раз просить суддю відкласти розгляд, бо все їх шукає) вперто проштовхує цю справу. На боці контрреволюції діє значна частина пропутлеровських і пропорохоботських ЗМІ, як складники інформаційної війни проти Українського народу. Більш конкретно про гавкіт прив'язаних собак у ФБ...
    
Протестні акції, що спрямовані проти режиму колаборанта парашенка намагаються дискредитувати будь-яким способом, зокрема і через куплених його “прихильників”, а реально “тітушек”, що збираються на кава-порохомарш.

Шоколадна параша боїться реальної сили, а зараз це військовики зі зброєю, яку їм законно видали, тому іде масована психологічна обробка, що під час війни владу не змінюють, навіть якщо вона корупційна і колаборантська.  Щоб армія не мала часу думати, хто їх довів до злиднів, то останнім часом (що співпадає з посиленням протестного руху проти парашенка), вже активізувались (гадаю за домовленістю з путлером) військові дії із застосуванням важких видів зброї. Тобто,  воюйте, гиньте, але не заважайте нам грабувати ваші родини у тилу. 
Вибачаюсь за емоції, але "За державу обидно".

Самозахист чи жорстоке вбивство?

Vbivstvo_17_richnoyi_davnini__dovichno_zasudzheniy_mozhe_viyti_na_volyi_1_2016_11_28_12_25_49-e1516057822580.jpg

Засуджений до довічного позбавлення волі Арсеній Прокоф’єв

Арсенія Прокоф’єва завели до судової зали у супроводі близько 10 озброєних вояків з собакою та посадили у клітку з куленепробивним склом…

Той вечір, 30 листопада 1999 року сколихнув маленьке містечко Хмельницькій.

В той вечір, до бару «Ідеал» що розташувався біля ж/д вокзалу увійшли двоє друзів, Арсеній та Борис. На меті у друзів було перечекати декілька хвилин та дочекавшись телефонного дзвінку піти геть, а тому, що б якось скрасити очікування, вони замовили каву і одразу попросили їх порахувати.

Не дочекавшись розрахунку Борис погукав бармена та наполегливо попросив принести рахунок, чи вони з приятелем підуть так, після цих слів, бармен кинув розрахунок на стіл, а на запитання Бориса, чому він дозволяє собі таку хамську поведінку, бармен запропонував Арсенію пройти з ним для надання пояснень посилаючись на гамір та велику кількість людей у залі.

Бармен та Арсеній пішли.

Борис, хвилюючись за товариша пішов слідом та зайшовши до підсобного приміщення побачив як три співробітники бару мутузять ногами лежачого на підлозі Арсенія, втрутившись в бійку та намагаючись захистити товариша, Борис сам отримав декілька ударів у голову.

Маючи намір захистити себе від жорстокого побиття співробітниками закладу Арсеній дістав пістолет ТТ та зробив декілька (4 чи 5) пострілів, куди стріляв не бачив бо мав намір лише залякати, а ні вбити.

Після цієї сутички, уже в іншому закладі, здався міліції… а згодом, взнав, що маючи намір самозахисту вбив двох та поранив ще двох, серед яких був і товариш Борис…

Така моторошна історія сталася майже 17 років тому, але… повернемося до залу суду, де за клопотанням захисника Арсенія Олени Панченко яка близько 8 років збирала докази того, що Арсеній саме захищав себе, а не мав намір вбити проходитиме судове засідання за нововідкритими обставинами.

Які ці нововідкриті обставини за яких знову почався суд? По-перше, це низка експертиз, та відтворення події яка відбулася тоді, по-друге, допит свідка, якого того разу чомусь не допитали!? Знаючи хто був свідок, у справу його записали як невстановлена особа.

Адвокат Олена Панченко

За ці роки Олена Панченко зробила вважалось би неможливе і… в судовому розгляді цих обставин, після допиту експертів, які робили висновки прокурор Хмельницької прокуратури Вадим Наконечний вважає, що все це, не може бути тими нововідкритими обставинами з яких суд може переглянути справу та змінити вирок.

На пряме запитання адвоката: – це Ваша особиста думка, чи норма Закону? Пан Наконечний потупив додолу очі… відповіді не надав, хоча адвокат запитала тричі.

Чому він так себе повів нам не зрозуміло, але, всім своїм єством він казав: – Я роблю лиш те, що мені сказали робити. Хто сказав? Навіщо? Відповіді на ці питання нам невідомі.

Прокурор Вадим Наконечний

Вирок Арсенію Прокоф’єву суд залишив без змін, довічне позбавлення волі.
Далі, буде апеляційна інстанція та… лише сподівання на чудо, що можливо на цей раз гуманність та справедливість все ж візьмуть верх над безглуздям, безвладдям та корупцією на місцях…

Журналіст ІА “Журналісти проти корупції” Сухаревський Геннадій

Так що ж приховує в своїх стінах Комарівська ОТГ?

Є на Чернігівщині така собі Комарівська Об’єднана Територіальна Громада яка живе своїм, закритим від сторонніх поглядів життям, та дуже не бажає «видавати на гора» життя громади, всіляко ігноруючи Закони України. Ось деякі приклади:


14 січня цього року нами було направлено Запит до Голови Комарівської ОТГ з проханням надати змогу журналістам нашої ІА бути присутніми на сесіях депутатів та засіданнях постійних комісій для висвітлення діяльності ОТГ в ЗМІ, ось цей запит.

Пройшло вже достатньо часу, але й досі відповіді на свій запит ми не отримали, хоча, при особистій зустрічі Голова сільської ради Кантур Юрій Іванович обіцяв надати письмову відповідь на цей запит. Чому Кантур Ю.І. не надав відповідь на офіційний журналістський запит? Чому Комарівська ОТГ не бажає бути відкритою для суспільства? Що приховують від суспільства в своїх стінах посадовці даної ОТГ? Всі ці питання на жаль на даний час без відповіді… до речі, такій самий Запит ми подавали й в Борзнянську районну раду. Відповідь прийшла вчасно. Голова ради радий бачити на засіданнях комісій та сесіях ради наших журналістів… а ось Комарівка не рада. Виникає закономірне: не рада, значить щось приховує, до речі, на сайті Комарівської ОТГ й досі нема ніякої інформації про громаду, органи управління, відділи, куди з якого питання звернутися… нема нічого.
Так собі й живуть, а як тратять бюджетні кошти… воно Вам знати не потрібно, хоча, судячи з заробітної плати, секретаря сільської ради Вороніної Оксанани згідно з декларацією за 2016 р.

це 94037 грн. а це – близько 8000 тисяч гривень на місяць. В приватній бесіді Голова сільської ради казав, що депутати проголосували щоб три посадові особи ОТГ отримували зарплатню аж 200%, ми розуміємо, що тепер голова своїх слів не підтвердить та й запит на інформацію давати… все одно відповіді не буде…
Як же будемо й надалі жити…? Питання риторичне…

Заступник Керівника Борзнянського осередку
ВГО «Журналісти проти корупції»
Журналіст ІА «Журналісти проти корупції» Тарасенко Ганна.

СУДька драная, или Прыщ на ж…пе правоСУДия

СУДька драная, или Прыщ на жпе правоСУДия

Сергей Поярков

 

Ах, ты, курва-мать, Виктория Светлицкая, отпустившая на поруки "протестанта", стрелявшего в полицейского! Мне, СУДька драная, не очень хотелось, но если вы все-таки, "ваша честь", настаиваете, то придется мне завтра тащиться в Шевченковский суд и из своего легального ствола прострелить вашу жопу - исключительно в качестве следственно-юридического эксперимента.

И вот теперь давайте рассматривать такое мое действие исключительно в правовой площади, в юридической плоскости и судейской мерзости - по стандартам госпожи Светлицкой.

Итак, "ваша честь", я прострелил вашу жопу, не преследуя никаких корыстных мотивов, а был движим двумя самыми святыми на свете чувствами. Я руководствовался исключительно чувством справедливости и любопытства. Мои действия носили абсолютно бескорыстный характер. Личная месть отсутствовала напрочь.

Продолжаем перечислять смягчающие обстоятельства, по совокупности которых вы отпустите меня на свободу, несмотря на ноющую боль в левом полужопии. Ствол у меня легальный. А жопа "вашей чести" прострелена не сильно. Чисто профилактически, скоро заживет, как на собаке. Я честно отслужил два года срочной службы, активно участвовал в Революции Достоинства и уже 4 года активно занимаюсь помощью подразделениям, несущим службу в АТО. У меня даже не один (как у позывного "Брест", стрелявшего в мента), а целых два несовершеннолетних ребенка. И я могу привести в суд полсотни народных депутатов-беруще-на-поручников (они почти все будут прошедшими службу), и они меня с таким свистом будут брать на поруки, что у гребаной "вашей чести" может еще и рожа треснуть физически от юридически неприкосновенных рук. Ни один патриот и ни один депутат, боже упаси, не сможет поднять руку на женщину – даже в мантии. Для этого есть патриотки, сказочно отрабатывающие хук слева.

О, а как меня, прострелившего вашу жопу, станет брать на поруки министр внутренних дел!!! Эту поэму трудно даже описать меньше чем на трех страницах. И тысячи его подчиненных, закона соблюдения ради, ПОСЛЕ смены придут в суд. Авто-менто-Майдан под своим домом представляете?

Итак, у меня не вагон, а два вагона смягчающих обстоятельств. А у вашей бля… ой, простите, "чести" с одной стороны - в жопе дырка, а с другой - чистое, как горный хрусталь понимание, что меня надо немедленно отпускать из-под стражи, точно так же, как и стрелка в полицейского вы отпустили. Ведь это ваши стандарты, я не напутал? А огнестрельная дырка в вашей жопе не насвистывает ли вам, что мне еще уместно грамоту за меткую стрельбу выписать? И где благодарность за то, что не задело кость?

Я категорически уверен, никто даже не подумает возразить, что ментовская нога дороже судейской жопы раза в четыре. Вот просто убежден в этом до хрипоты и дрожи! Потому что служба у того, кому прострелили ногу, тяжелее вашего "судейского ярма" раз в десять. Кстати, точно так же считают те активисты, которые снесли незаконную самостройную православную хрень московского патриархата на фундаменте Десятинной церкви, решение на снос которой является абсолютно законным. Но какая-то охуевшая судейская морда отправила их под стражу. А прострелившего ногу полицейскому при исполнении отпустила на поруки уже другая судейская тварь, ой, простите, оговорился – "ваша честь". Несостыковочка, йопт???)))

И вообще, дорогие судьи, хватит наконец использовать жопу вместо головы, а то в один момент вам одно засунут в другое. Я как сейчас помню, как в 2014 году я очень жестко держал за галстук всем известного судью Емельянова, личико его было бордовым, а глазки - выпучены. Помню, как вежливо я объяснял ему, что не надо искушать стоящий рядом со мной до поры-до времени дружелюбный "Правый сектор". И не стоит заставлять выбросить его тушку со второго этажа Высшего хозяйственного суда. Лететь оно, конечно, может, и не высоко. Но приземляться будет очень больно. А до чего ж непрестижно, просто ужас!

Госпожа Светлицкая! Может, я ограничусь обосравшимся Емельяновым? Или с вами тоже нужно провести личную профилактическую работу?

Самая большая проблема для правосудия, когда оно становится прямой противоположностью справедливости.

Судья – как ее? – Светлицкая, творит беспредел как бы совсем легально. Стрелок "Брест" - как бы абсолютно нелегально беспредельничает. Но они же, по сути, коллеги! Мы уже докашлялись до того, что у нас уже большего "криминала", чем "закон" - нет!!!

И зря вы, судья Светлицкая, так удивились, что ранним морозным утром вам прострелили именно жопу. Чести, совести и чувства собственного достоинства у вас нет. И прострелить вам, кроме жопы и жадности, больше нечего.

Вы, "ваша честь", и вам подобные – прыщи на ж*опе нашего правосудия. Если всех вас, прыщей, по очереди выдавить – ранки заживут и организм начнет выздоравливать. И сядут на жопу ровно ровно те, кому положено. И именно по той статье, которая определена им УК. А те, кто невиновен – не сядут. И лично вас, госпожа Виктория Светлицкая, в графе "невиновен" мне практически невозможно представить. Как-то так.

Поймите, я категорически не желал бы простреливать вашу задницу. Почему же вы от меня так настойчиво этого добиваетесь своим абсурдным решением?

В 1917 году революционеры радостно перевешали, перестреляли и посажали на кол практически всех попов, судей и чиновников. Госпожа Светлицкая, вы понимаете, на какую тропинку вы встали? Если завтра к вам в суд или домой, или просто на улице, подойдет кто-то с целью прострелить ж*пу, как долго лично к вам будет ехать полиция? И как тщательно они будут вас, лично вас, защищать, зная, что если нападающий на вас, с*ку, прострелит им ногу, то он уйдет на поруки?

Какой смысл полицейским ТЕБЯ, дура, и всех твоих колег защищать, если вы ИХ защищать не хотите? А защищаете тех, кто в них стреляет? Ой, простите, опять забыл, что вы не дура, а "ваша честь".

Деградация общества, развал и разложение государства начинается именно с таких судей.

И по поводу стрелявшего в полицейского бойца с позывным "Брест". Пуля "Бреста" попала не в откормленную трухановскую "титушку", а в нашего полицейского. Которому из наших налогов платят зарплату. "Брест", возможно, забыл, а я очень хорошо помню, как я стоял у окна Верховной Рады и видел, как один идиото-патриот бросил гранату в нашу полицию и нашу Нацгвардию. В наших, по совместительству, ветеранов АТО. Четверо погибло. Десятки – ранены.

На пользу российского агрессора и против независимой Украины одинаково успешно работают судья Светлицкая, одесский мер Труханов, скотина, бросившая гранату в наших пацанов под Верховной Радой, Семенченко, Рабинович, Медведчук, Саакашвили и им подобные. Их действия приводят Кремль в восторг. А у Европы вызывают недоумение. Задача Путина – подорвать страну изнутри. Наша задача – его остановить. И как бы РФ их не поддерживала и не финансировала, не поддаваться на их провокации.

Доброволец, убивший недавно возле станции метро повара-сепаратиста, должен сидеть, несмотря на свои былые заслуги. Как и стрелявший в полицейского.

У меня тоже есть из чего прострелить судейскую ж*пу. На меня прошлая власть и лично Медведчук открыли 4 уголовных дела. Разве это дает мне возможность прострелить судейский зад при нынешней власти?

Судья, отпустившая стрелка, гарантирует вам, вашим родителям, вашим детям, вашей жене, что любой, кто выстрелит в них - тем более не сядет, если стрелять уже можно даже по ментам.

Во всем цивилизованном мире подобная ситуация с выходом на волю "Бреста" не то что невозможна - она сюрреалистично-абсурдно-непредставляема!

Решение судьи Светлицкой - это предательство страны и сути Закона, которые не оправдываются никакой буквой закона. Если в НАШЕМ СУДЕ нет справедливости даже для НАШИХ МЕНТОВ - где НАМ С ВАМИ искать справедливость?

И ТЕПЕРЬ – САМОЕ ГЛАВНОЕ. Дорогие мои та часть власти и та часть оппозиции, которые не куплены Кремлем, президент и всяко-разные олигархи, коалиция и перелетные "тушки",Кабмин и прокуратура, МВД и СБУ, если вы не возьметесь за голову и не прекратите бардак, то бардак прекратит вас. Как-то так.

P.S. Мне, собственно, не ВАС, а НАС, людей, жалко.

P.P.S. Я даже не знаю, почему в моем тексте так неоправданно редко звучало слово "жопа", потому что писал я именно о нашем правосудии...

 

 

О ликвидации местных судов

Уже который год подряд Президент Петр Порошенко преподносит украинцам под “елочку” своеобразный сюрприз. В прошлому году это была национализация крупнейшего банка страны - ПриватБанка, в этом — так называемое укрупнение судов. 

Как известно, 29 декабря Президент Украины издал несколько указов, касающихся реорганизации и ликвидации практически всех судов в Украине. Под действие указа попали суды общей юрисдикции, а также хозяйственные, апелляционные, апелляционные административные, и апелляционные хозяйственные суды.

Ликвидация судов общей юрисдикции. По информации Государственной судебной администрации, в стране сейчас действуют 663 суда общей юрисдикции. А теперь их будет 280, и называться они будут окружными судам.

В Киеве из 10 районных судов теперь будет всего 6: Первый окружной суд г.Киева, Второй окружной суд г.Киева, Третий окружной суд г.Киева и так далее. Реорганизация произойдет путем укрупнения. К примеру, Деснянский и Днепровский суды объединят в Первый окружной суд г.Киева.

Ликвидация хозяйственных судов. Как и в случае с судами общей юрисдикции, все хозяйственные суды теперь будут иметь приставку “окружной”. Но количество их останется прежним — 27 окружных хозяйственных судов.

Ликвидация апелляционных судов. Все 27 апелляционных судов областей, в том числе апелляционные суды г.Киева и г.Севастополя будут ликвидированы, а вместо них будут созданы апелляционные суды в апелляционных округах. Но теперь их будет 26, поскольку апелляционный суд Киевской области и г.Киева объединят в один Киевский апелляционный суд в апелляционном округе.

Апелляционные административные суды. Вместо 9 апелляционных административных судов останется 8. Они будут пронумерованы от 1 до 8. Например, Третий апелляционный административный суд в апелляционном округе будет включать Днепропетровскую, Запорожскую и Кировоградскую области.

Апелляционные хозяйственные суды. Из 8 апелляционных хозяйственных судов останется теперь 7. Но в этом случае не будет привязки ни к территориальной принадлежности области, ни к нумерации, ни к названию. Апелляционные хозяйственные суды будут называться по принципу сторон света.

Например, появится Юго-Западный апелляционный хозяйственный суд в апелляционном округе, который будет включать в себя Винницкую, Волынскую, Житомирскую, Ровенскую и Хмельницкую области.

ВСП (Высший совет правосудия) также одобрил инициативу Президента о ликвидации Киевского окружного административного суда и Окружного административного суда г. Киева. Вместо них планируют создать Окружной административный суд Киевской области и города Киева. Но соответствующего указа Президента пока нет.

Жители одной области будут судиться в разных регионах. Все указы Президента вступили в силу в день их опубликования. Но механизм их реализации остается загадкой для всех или почти всех участников процесса.

Какая будет процедура, в какие сроки, и самое главное, как будут рассматриваться те дела, которые слушаются в текущее время и не закончены на момент начала работы нового суда — неизвестно. Если их не решить на законодательном уровне, такие дела новый суд будет рассматривать с самого начала.

Неразгаданным ребусом остается и принцип, по которому каждый раз территориально распределяют округа. В данном случае тоже ничего не изменилось, апелляционные административные и хозяйственный суды по-прежнему хаотично разбросаны по регионам.

Для того чтобы обжаловать решение административного суда в апелляции, жителю Сум нужно будет ехать в Харьков. Именно там будет Второй апелляционный административный суд, включающий в себя юрисдикцию Полтавской, Сумской и Харьковской областей. Но если этому же жителю Сум понадобится обжаловать решение хозяйственного суда в апелляции, ему нужно будет ехать уже в Киев.

Зачем понадобились спешная игра слов и цифр. Президентские указы подписаны молниеносно, аккурат под Новый год, когда вместе с боем новогодних курантов Гарант утратил право создавать суды. Согласно переходным положениям Конституции Украины, с 1 января 2018 года эти полномочия принадлежат Верховной Раде. По этому поводу юристы подшучивают, что президентскую карету таки удалось спасти от превращения в тыкву.

Но если убрать все шутки в сторону, как работать дальше — никто не понимает. Диалога с общественностью так и не произошло, а как судить по-новому, не знают даже внутри самой государственной системы.

Сама идея обновления судебной системы — правильный шаг. Но, к сожалению, стратегически важное решение о ликвидации судов, их реорганизации и преобразовании принято без привлечения общественности. Не было ни круглых столов, ни дебатов, ни обсуждений с международными экспертами, как это было, к примеру, во время подготовки проекта нового Уголовного процессуального кодекса Украины от 2012 года. Тогда процесс был открытым и все понимали, куда движется эта государственная машина. Сейчас все иначе. Царящая неопределенность настораживает и вместе с тем дает понимание того, что 2018 год будет очень не простым для судей, юристов, адвокатов и граждан в целом.

Пока очевидно одно - такая реорганизация пойдет на пользу её идеологам.

Реорганизация всегда остается одним из самых надежных способов законным образом избавиться от ненужного трудового коллектива и заменить его на новый, более покладистый, взяв при этом под контроль ключевые суды в Киеве, где рассматриваются все политические и самые громкие дела страны. 

Григорьев Александр и банки: что-то не так

Не раз обсуждаемый скандал о банкротстве банков «Донинвест» и «Западный» после вхождения в число их совладельцев Григорьева Александра Юрьевича до сих пор так и не получил завершения. Несмотря на то, что Григорьев на протяжении двух лет содержится в СИЗО Лефортово, его защита продолжает бороться за справедливое решение.

На самом деле ситуация, мягко говоря, странная. Совершенно не ясно, почему в разорении банков обвиняется новый сособственник, Александр Григорьев, вступивший в свои права буквально несколько месяцев назад. Куда делись прежние владельцы, которые и поспособствовали краху банков, ведя разрушительную политику? Куда ушли деньги, которые в банках ранее имелись, и составляли огромные суммы, обеспечивающие их деятельность. Любому грамотному финансовому специалисту будет ясно, откуда появилось такое количество «дыр» в материальном состоянии банков. Важно, чтобы выводы такого специалиста все-таки были приняты следствием и судом к вниманию, и смогли сработать на пользу Александру Григорьеву.

В мире подобный случай далеко не единственный, и сравнивать есть с чем. По аналогии с делом другого крупного банка дальнейшее развитие событий оказалось противоположным. Ситуация схожая: после совершения сделки о продаже банка, тот через некоторое время лишается лицензии. Так вот, в данном случае арестован был не новый совладелец, а лицо, продавшее банк. И это вполне справедливо, ведь кто ранее вел и контролировал деятельность всей структуры, тот и ответственен за ее дальнейшую судьбу.

Так же не понятно применение к Александру Григорьеву меры пресечения в качестве заключения под стражу, ведь он готов был обеспечить для освобождения под залог всю сумму, на которую им якобы был причинен вред. Исходя из последнего, вопрос возмещения вреда, да еще и в полном объеме, видимо, для правоприменительных органов, не первоочередной. Зато аресту подверглось все имущество Александра Григорьева, кстати, и не только его, но и его бывшей супруги и тещи, и это, походе, не предел. А в последнее время появилась обеспокоенность тем, что некие третьи лица проявляют повышенный интерес к бизнесу Григорьева. Что-то во всей этой ситуации явно не так.

Российский банкир Григорьев: почему арест, а не залог?

Защита российского банкира Александра Григорьева до сих пор недоумевает относительно его ареста в рамках расследования дела о «Донинвесте». Мало того, что вразрез с позицией руководства страны об экономических составах к Григорьеву вместо залога, подписки о невыезде или домашнем аресте применено помещение под стражу, как крайняя мера, так еще и следствие проводится не по месту совершения инкриминируемого Александру Юрьевичу преступления.

Также защита Александра Григорьева ссылается на ежегодное послание Президента Федеральному Собранию за 2014 год, где глава государства приводит статистику по уголовным делам с экономическим составом. Речь шла, в частности, о том, что в том же, 2014 году, следственными органами возбуждено около 200 тысяч таких уголовных дел. Из всего этого числа до суда дошли лишь 46 тысяч, а еще 15 тысяч развалились в суде. Притом большинство обвиняемых по упомянутым уголовным делам составили предприниматели, и такой опыт привел к полной или частичной утрате их бизнеса.

Об этих фактах, как и о многих других нарушениях законодательства РФ в ходе расследования дела о «Донинвесте», защита Александра Григорьева направила порядка двухсот(!) жалоб и заявлений в различные инстанции. И довольно часто эти обращения либо оставались без ответа в принципе, либо бесконечно переадресовывались инстанциями друг другу.

Адвокаты Александра Григорьева выражают уверенность в том, что их доверитель просто кому-то оказался неугоден, и теперь расплачивается за то, что было совершено иными лицами. В качестве подтверждения сказанному, достаточно анализировать подобное дело с участием другого крупного банка: под арест и уголовную ответственность попадали предыдущие владельцы, при которых структура и была доведена до краха и разорена. В отношении Александра Григорьева ситуация сложилась диаметрально противоположная. Только не ясно, как можно не заметить разницы между старыми собственниками и новымсовладельцем: одни занимались лишь хищением средств, а другой старался не дать банку разориться. Тем не менее, защита Александра Григорьева намерена восстановить справедливость, а, значит, есть реальные шансы на то, что в конечном итоге настоящие виновники не уйдут от наказания.

У справі Сергія Колмогорова

Справа Колмогорова: про баланс між обвинуваченням і захистом
Сергій Колмогоров. Фото: tsn.ua
Сергій Колмогоров. Фото: tsn.ua
Сергій ЯРОШ14.11.2017 р.
Вирок у справі прикордонника Сергія Колмогорова не можна вважати ані законним, ані справедливим

Нещодавно генеральний прокурор України Юрій Луценко зробив заяву про те, що у кримінальній справі прикордонника Сергія Колмогорова доведеться знайти баланс між обвинуваченням і захистом. Як юрист я повністю підтримую цю точку зору генпрокурора, однак у мене виникли запитання. Чому «доведеться»? Тобто органи прокуратури в принципі не бачать необхідності в такому балансі, але змушені його шукати саме в цій конкретній справі? Чому цей баланс необхідно шукати тільки у справі Колмогорова? Хіба в інших кримінальних справах немає такої потреби?

На мою думку, головна проблема правової системи України — наявність системного конфлікту між законністю і справедливістю. Врегулювання цього конфлікту і є основним завданням держави та суспільства. Саме це завдання мало бути наріжним каменем усіх проведених в Україні реформ. На жаль, це питання практично навіть не обговорюється.

Тому подібна заява, зроблена саме генеральним прокурором України, є вкрай важливою. Вона може стати тим камінчиком, який нарешті зрушить з місця лавину змін у кримінальному процесі. Якщо це станеться, то Юрій Луценко назавжди залишить свій слід в історії права України, незалежно від інших його досягнень або невдач.

Одна з основних проблем, пов'язаних з правовою реформою в Україні, — вкрай односторонні підходи до її вирішення в основних учасників процесу. Правоохоронці нав'язують свою точку зору, адвокати — свою, бізнес — свою, громадські активісти та політики — кожен свою. При цьому практично ніхто не намагається оцінити ситуацію системно — з погляду балансу між обвинуваченням і захистом, хоча такий підхід міг би вирішити багато спірних питань.

У зв'язку з цим виникла ідея написати цикл статей, в якому буде проаналізовано найбільш спірні моменти у сфері кримінального права і процесу саме з цього погляду.

Таких питань багато, але буде справедливо, якщо ми почнемо саме зі справи Сергія Колмогорова.

Наприкінці жовтня 2017 року група прикордонників пікетувала Вищий спеціалізований суд, вимагаючи скасування вироку у справі свого товариша по службі Сергія Колмогорова. Ця подія інтенсивно висвітлювалася у ЗМІ, які повідомили публіці таку версію: перебуваючи на бойовому посту в зоні АТО, прикордонник Сергій Колмогоров отримав наказ зупинити підозрілий легковий автомобіль, який рухався в його бік. На накази зупинитися і попереджувальні постріли водій не реагував і продовжував рух, створюючи загрозу бійцям. По автомобілю було відкрито вогонь, внаслідок якого загинула жінка-пасажир. Стріляло кілька осіб, але саме Колмогорова звинуватили у навмисному вбивстві, засудивши до 13 років ув'язнення.

Справа набула великого суспільного резонансу. Народний депутат Дмитро Тимчук заявив про необхідність перевірити суддів у справі на предмет їхньої прихильності ідеям «русского мира», а генпрокурор Юрій Луценко зробив заяву, яка стала приводом до написання цієї статті.

Вищий спеціалізований суд України вирок скасував і спрямував справу на новий розгляд.

Справа є безумовно цікавою як з професійного, так і з суспільного погляду. Однак, як лікар не може ставити діагноз, не опитавши й не оглянувши хворого, так і юрист не має робити висновки, не ознайомившись з усіма обставинами справи. На жаль, не опубліковано жодних подробиць. Було зовсім незрозуміло, чому суд виніс такий вирок, якщо все відбувалося саме так, як це описували ЗМІ (стан української юридичної журналістики проаналізуємо іншим разом).

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя в Єдиному державному реєстрі судових рішень виявилося засекреченим. Незрозуміло чому, адже за законом таке рішення не підлягає обмеженню в доступі.

На щастя, Апеляційний суд Донецької області виявився ліберальнішим, і його ухвала у справі є у відкритій частині реєстру.

Спробуймо сформувати неупереджену думку у справі виходячи з інформації, яка є в цій ухвалі. Ми не бачили матеріалів справи, не досліджували особисто докази, не чули свідків і не можемо самостійно оцінити правдивість їхніх свідчень. Давайте просто візьмемо на віру висновки суду з цих питань і вважатимемо, що всі описані у вироку обставини дійсно мали місце.

Моя особиста думка: під час розслідування справи та розгляду її судом мали місце системні помилки, які роблять винесений вирок як мінімум несправедливим, а як максимум — незаконним. Безумовно, така думка є суб'єктивною і не може вважатися істиною в останній інстанції, проте не можу не поділитися нею.

Для початку слід викласти суть справи так, як вона виглядає в описі апеляційного суду (природно, все максимально спрощуючи й узагальнюючи).

7 вересня 2014 року близько 21.30 в Маріуполі з боку зони бойових дій в'їжджав легковий автомобіль, в якому перебували чоловік з дружиною. За кермом був чоловік. Автомобіль зупинився на узбіччі. Особливістю цього автомобіля було те, що при включенні запалення на кілька секунд спалахували фари. Подружжя курило в машині й для відкриття вікон включало запалювання. Тому в автомобілі, що стояв, кілька разів спалахували й гасли фари. (Саме через це автомобіль здався бійцям підозрілим — подавав сигнали!)

Надалі автомобіль почав рухався в бік поста прикордонників, який не був відповідним чином освітлений і обладнаний. Знаків, що зобов'язують водія зупинитися, не було. Наказів зупинитися і попереджувальних пострілів водій не чув і чути не міг — вогонь на ураження було відкрито, коли автомобіль був у 68 м від поста.

Більшість випущених куль потрапило по мотору і колесах, але кілька потрапили по лобовому склу та вбили жінку-пасажира. Куль не знайшли, але експертиза встановила, що вони прилетіли з того місця, де займав позицію і вів вогонь Сергій Колмогоров.

Суд встановив, що водій автомобіля не скоював жодних правопорушень, не міг чути наказу зупинитися, не мав можливості зрозуміти, що попереду є правоохоронці й не становив для них загрози (суд відхилив доводи захисту про те, що автомобіль швидко рухався в бік поста, оскільки стан дорожнього покриття був поганим і на вулиці практично не було освітлення).

Суд визнав, що, відкривши вогонь у такій ситуації, Сергій Колмогоров перевищив свої посадові повноваження і вчинив умисне вбивство, оскільки, відкриваючи прицільний вогонь з автомата по лобовому склу автомобіля, він свідомо допускав можливість смерті осіб, які перебувають у ньому. Суд зробив висновок, що стану необхідної оборони у Сергія Колмогорова не було, адже з боку водія і пасажира автомобіля не було жодної загрози ані для нього особисто, ані для інших осіб.

Скоріш за все, багато хто з юристів погодиться з такими висновками суду (за умови, що всі зазначені факти дійсно були підтверджені належними доказами). Подобається це комусь чи ні, але такий вирок повністю відповідає чинній судовій практиці. Подібних справ і вироків у країні величезна кількість (не за фактичними обставинами, а за підходами слідства й суду до розслідування і розгляду подібних справ). Водночас сам вирок виглядає несправедливим, та й до його законності є певні запитання.

Сергій Колмогоров
Сергій Колмогоров

Розгляньмо ситуацію детальніше.

Перше запитання: що прикордонники робили в Маріуполі? Хіба державний кордон України проходить тут? Чи мали взагалі прикордонники право встановлювати будь-які блокпости на в'їзді в місто?

Згадаймо ситуацію. Початок вересня 2014 року. Щойно завершилися події під Іловайськом. Офіційної лінії розмежування немає. Місто Маріуполь хоча й не розташоване безпосередньо в зоні бойових дій, але однозначно перебуває в зоні ризику. Бойові дії тут можуть початися в будь-який момент. За день до події було розстріляно українські прикордонні катери. Офіційно було оголошено про проведення антитерористичної операції, але воєнний стан не введено. Керівництво АТО дезорганізоване й не має необхідних організаційних і матеріальних ресурсів.

Навіть не вивчаючи питання, впевнений: розташування та обладнання поста прикордонників на околиці Маріуполя не відповідало чинному законодавству. Таких ситуацій ним просто не було передбачено. Якщо підходити формально, то ані Сергій Колмогоров, ані решта бійців узагалі не мали права перебувати в тому місці й тим більше не мали повноважень зупиняти машини. Тобто сам факт їх виходу на цей пост вказує, що і бійці, і ті, хто їх послав, порушили закон. При цьому не має значення, стріляли вони в когось чи ні.

Чому ж щодо цього нікому не було пред'явлено жодних обвинувачень? Відповідь очевидна: це дії в стані крайньої необхідності (ст. 39 КК України). Під час організації поста були явно порушені вимоги законодавства, але ці порушення очевидно мали вимушений характер і були допущені з метою запобігти більшій шкоді, тому не розглядаються як злочин.

Питання друге. По автомобілю стріляло кілька людей. Чому обвинувачення пред'явлено одному тільки Сергію Колмогорову? У чому різниця в їхніх діях? У тому, що він випадково влучив, а решта випадково не влучили? Якщо його звинуватили в умисному вбивстві, тоді чому всіх інших не звинуватили в замаху на умисне вбивство?

Суд намагався обґрунтувати, що Сергій Колмогоров прицільно стріляв по лобовому склу, а решта — тільки по капоту і колесах. На мою думку, цей висновок не витримує критики: о 21.30 у вересні в Маріуполі якщо ще не зовсім темно, то вже глибокі сутінки (горять ліхтарі, машини їдуть з фарами). Уявіть собі: як можна в темряві вести прицільний вогонь з автомата на дистанції близько 70 м?

Але питання не в цьому. Якщо Колмогоров стріляв неправомірно, то неважливо, куди він цілився: сам факт відкриття ним вогню — вже злочин, а це означає, що інші стрілки скоїли такий самий злочин. Однак головне питання в іншому. П. 2 ч. 1 ст. 91 КПК України передбачає, що в кримінальному провадженні підлягають доказуванню умисел, мотив і мета вчинення злочину. І якщо умисел ще так-сяк наша правоохоронна система якось намагається доводити, то в більшості справ мотив і мета злочину просто ігноруються.

Справа Сергія Колмогорова не виняток. Звинувачуючи його в умисному вбивстві, ані слідство, ані суд так і не довели: який же саме мотив був у нього для умисного вбивства потерпілої і яку мету він переслідував, відкриваючи вогонь?

Здавалося б, не встановлено мотив і не треба — яка різниця? Але це тільки на перший погляд. Мотив і мета злочину — це ті обставини, які можуть обтяжувати або пом'якшувати вину, а в деяких випадках можуть змінювати кваліфікацію або навіть бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності.

Який мотив і яка мета могли бути у Сергія Колмогорова, якщо виходити з описаного судом фактажу? Та такими ж самими, як і у решти бійців — відбиття нападу і затримання злочинців.

Уявімо: початок вересня 2014 року. Чіткої лінії розмежування немає. До зони боїв близько 30 км, але саме місто в зоні ризику. Всіх турбує питання — захоплюватимуть росіяни Маріуполь чи ні. У такій ситуації їде автомобіль, який поводиться підозріло (постояв — моргнув фарами, потім поїхав). На крики з вимогою зупинитися і попереджувальні постріли не відповідає. У крові адреналін — страшно. Досвіду немає, часу на роздуми теж немає. Дорога погана, машина, начебто, не повинна їхати швидко, але в темряві здається, що вона мчить з величезною швидкістю. Могли в такій ситуації бійці сприймати автомобіль, що їде в їхній бік, як загрозу? Мені здається, так. Тому й стріляли усі. Своя життя дорожче за якісь інструкції із застосування зброї.

Пізніше з'ясувалося, що стрілки помилилися й насправді автомобіль не становив загрози. Жодного реального нападу не було, але ж це стало відомо вже пізніше.

Яке це має значення для справи? Та пряме. У КК України окрім ст. 36 про необхідну оборону є ще й ст. 37, яка дає визначення уявної оборони, тобто стану, коли людина помилково вважає, що відбувається напад, якого насправді немає. Особа, яка завдала шкоди в стані уявної оборони, залежно від обставин або повністю звільняється від кримінальної відповідальності, або несе відповідальність як за шкоду, заподіяну з необережності.

Ми не знаємо матеріалів справи й не можемо стверджувати, що Сергій Колмогоров діяв у стані уявної оборони. Проблема не в цьому. Проблема в тому, що слідчі, прокурори та судді зобов'язані були перевірити наявність у діях обвинуваченого ознак уявної оборони, однак не зробили цього. У вироку суд мотивував, чому дії обвинуваченого не є необхідною обороною, але не згадав про уявну оборону. Саме з цих причин вирок у справі не можна вважати ані законним, ані справедливим.

Фото: facebook.com / Андрій Ляшенко
Фото: facebook.com / Андрій Ляшенко

Мені здається, якби суд визнав дії Сергія Колмогорова уявною обороною і засудив його навіть до максимального строку за вбивство з необережності, то ця справа не мала б резонансу. Ба більше, цілком імовірно, що обвинувачений сам визнав би свою провину і весь тривалий судовий процес був би не потрібен.

Якщо ж докази у справі вказують на відсутність уявної оборони, то суд мав на ці докази послатися і встановити справжній мотив і цілі дій як Сергія Колмогорова, так і інших, хто стріляв. Якщо всі стріляли по машині для відбиття загрози, нехай і уявної, то це одна ситуація. Якщо ж стрілки розуміли, що цей автомобіль не становить загрози, і стріляли сп'яну заради розваги — це принципово інша ситуація.

У першому випадку запитання — чому засуджено Сергія Колмогорова, у другому — чому не засуджено решту бійців, які стріляли.

Чому ані прокуратура, ані суд не звернули уваги на ці аспекти справи? Відповідь зрозуміла: це практика роботи правоохоронної системи, що склалася за багато років. По-перше, доводити мотив і цілі обвинувачених складно, тут хоча б наявність умислу довести. По-друге, якщо в кожній подібній справі встановлювати істинні мотиви й цілі обвинувачених, то їм же потім потрібно буде давати оцінку у вироку, а вони можуть істотно змінювати кваліфікацію дій обвинуваченого. По-третє, українські прокурори та судді в принципі дуже рідко застосовують норми закону про крайню необхідність і необхідну оборону — що в такій ситуації казати про якусь уявну оборону. Можливо, багато хто з суддів і прокурорів після завершення навчання навіть і не пам'ятають про те, що поняття уявної оборони взагалі існує.

Крім того, слідчі й прокурори зацікавлені в розкритті резонансних справ. Розкрите умисне вбивство — це гарний статистичний показник, просування по службі, піар та інші позитиви. Розкрите вбивство з необережності, а тим більше справа, закрита на підставі ст. 36, 37, 38 або 39 КК України, таких результатів не принесуть.

То навіщо брати на себе відповідальність — закривати справу чи перекваліфікувати її? Якщо є підхожий труп і потенційний обвинувачений, то з імовірністю 99% йому буде інкриміновано саме умисне вбивство, незалежно від фактичних обставин. Якщо є обопільна бійка з тілесними ушкодженнями, то один учасник обов'язково буде злочинцем, а інший — безневинною жертвою, і ніяк інакше. Для нашої правоохоронної системи в принципі характерний чорно-білий підхід.

Підіб’ємо підсумок. У справі Сергія Колмогорова баланс між обвинуваченням і захистом знайти дуже легко — просто потрібно виконати вимоги закону і встановити справжній мотив і мету його дій і тим самим або підтвердити, або спростувати наявність у нього стану уявної оборони. Але робити це слід у всіх подібних справах.

Для цього у генерального прокурора України є унікальний інструмент — згідно з п. 9 ч. 1 ст. 9 закону «Про прокуратуру» він має право видавати методичні рекомендації для всіх нижчих прокурорів.

Тож попросімо шановного Юрія Віталійовича, щоб він «порекомендував» усім прокурорам України під час складання та спрямування до суду обвинувальних актів обов'язково вказувати в них мотиви та цілі дій обвинувачених, а також перевіряти наявність у діях обвинувачених ознак крайньої необхідності, необхідної оборони або уявної оборони.

Понад 52% суддів Києва – недоброчесні


Київ, 26 жовтня 2017.
52,5% київських суддів є недоброчесними. Такими виявилися результати дослідження кампанії «ЧЕСНО. Фільтруй суд». Активісти дослідили інформацію про суддів Господарського суду м. Києва, Окружного адміністративного суду м. Києва і 10 районних судів. «Ми проаналізували 369 суддів, і з’ясували, що кожен другий столичний суддя – недоброчесний. Це означає, що він порушив щонайменше 1 критерій доброчесності руху ЧЕСНО – порушував права людини, не може пояснити свої статки, порушував правила суддівської етики, був замішаний у корупції», – розповіла Лілія Дроздик, керівник комунікаційного напряму кампанії «ЧЕСНО. Фільтруй суд!», під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.



Активісти оцінювали кожного суддю за 5 критеріями. «Це непричетність до корупції та кримінальних правопорушень, непричетність до ухвалення сумнівних рішень, прозорість статків та відповідність стилю життя задекларованим статкам, дотримання норм професійної етики та непричетність до порушення прав людини», – пояснив Іван П’ятак, старший аналітик кампанії «ЧЕСНО Фільтруй суд!». Для цього використовували інформацію із відкритих джерел, запитів до судів та журналістських розслідувань.

Найбільше порушень виявили за критеріями непричетності до ухвалення сумнівних рішень і прозорості статків. Таких суддів – по 114 за обома критеріями. 60 суддів порушували норми професійної етики, 15 суддів причетні до корупції або кримінальних правопорушень, 11 суддів причетні до порушень прав людини. Найбільше недоброчесних суддів – понад 60% – працюють у Печерському, Шевченківському і Солом’янському районних судах. «Навіть після процесів люстрації, звільнення суддів за порушення присяги, яке відбувалося минулого року восени, у столичних судах досі працює 67 суддів, які виносили рішення проти Майдану. Більше того, майже 20% цих суддів вказують неправдиві відомості у деклараціях доброчесності, зокрема, замовчують факт, що вони виносили такі рішення», – зауважила Лілія Дроздик.

Інформація про кожного із суддів доступна в онлайн-базі суддівських профайлів на сайті кампанії «ЧЕСНО Фільтруй суд!». «Це перша в Україні онлайн-база даних, де зібрана вся інформація про чинних суддів – кар’єру, статки, родинні зв’язки і журналістські розслідування щодо них. Відповідно до нового закону про судоустрій та статус суддів, який набрав чинності більше року тому, таку базу мала б створити ВККС, однак з технічних причин вона досі не створена. Тому першим її презентує Рух «ЧЕСНО», – зазначила Галина Чижик, юрист кампанії «ЧЕСНО. Фільтруй суд!», співкоординатор Громадської ради доброчесності. Кожен профіль містить три блоки: біографічну довідку про освіту і кар’єру, пов’язані з цим документи із відкритого доступу та додаткова інформація, важлива для професійної характеристики судді (участь у резонансних справах, проходження кваліфікаційних оцінювань і конкурсів, утиски проти цього судді тощо); інформація про майнові статки судді та про відповідність судді вже зазначеним 5 критеріям. «Для громадян України важливо знати, ким є ті люди, яких держава наділила функціями вирішення спорів між громадянами. Відкритість і доступність інформації про суддів є передумовою того, що українці почнуть довіряти суддям», – додала Галина Чижик.

Онлайн-базу суддівських профілів зможуть використовувати у своїй роботі Громадська рада доброчесності та Вища кваліфікаційна комісія суддів. «Вже стартувало кваліфікаційне оцінювання, яке, відповідно до закону, мають пройти усі діючі судді. Це обов’язкова умова для того, аби вони почали отримувати нову зарплату, як це передбачила судова реформа», – нагадала Галина Чижик. Першими оцінювання проходитимуть судді, у яких закінчився 5-річний термін. Серед суддів Києва таких – 43%. «Ми знаємо, що ВККС під час конкурсу до Верховного Суду використовувала нашу інформацію, члени Комісії неодноразово посилалися на наші аналітичні довідки щодо кандидатів під час співбесід із ними. Ми передамо цю інформацію ВККС і дуже сподіваємося, що київські суди в результаті кваліфікаційного оцінювання будуть очищені від не доброчесних суддів», – зазначила Лілія Дроздик.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
32
предыдущая
следующая