хочу сюда!
 

Алена

31 год, рак, познакомится с парнем в возрасте 20-59 лет

Заметки с меткой «історія»

Олександр Турчинов про таємниці та погрози

У лютому 2014 р. Олександр Турчинов рішенням Верховної Ради України набув диктаторських повноважень, обійнявши всі найвищі посади в Державі: голови ВРУ, в.о. Президента України, в.о. прем'єр-міністра України, в.о. Генпрокурора України і все інше: в.о. головнокомандувач ЗСУ і в.о. МВСУ - усе належало Турчинову, що він гідно виконав і врятував фактично Україну від повного розвалу, хаосу, окупації РФ так званої "Новоросії" тощо. Людина не зациклилась на цій владі задля себе, як робили багато хто на його місці, а ось їде спокійно як звичайна нормальна людина. Оце - Людина!

"Я думав, що мене розстріляють": Олександр Турчинов про таємниці та погрози | "Гончаренко рулить"



"Перемога, це не аукціон, хто більше заплатить".Флаг-та перемога

"Діди ваівалє. Но ваивалє всяко і разно"
 







Хтось рукой помахав. Тіпа "До побачення, Сталін!"



".....Обиделись россияне жутко на Америку и лично Трампа за то, что в числе участников и победителей Второй мировой войны Трамп не называл Советский Союз. Ни фига себе, они же еще и обиделись. Они же называют это искажением историей, свинством и преступлением.
 Притом, что это абсолютно симметричный ответ Штатов. Потому что Россия давно и намертво исключила США не только из числа победителей, не только из числа участников. Она исключила все страны антигитлеровской коалиции и создала свою патологическую мифологию, где кроме СССР нет вообще никаких участников и победителей.
........
Патриотическая пропаганда полностью, без остатка приватизировала эту победу. Она никогда не упоминает ни Англию, ни Канаду, ни Америку ни на каком уровне, ни на бытовом, ни на официальном. При этом Министерство США не орет как самка бабуина, у которой украли банан и помаду так, как орет представитель МИД Российской Федерации. И Америка скандалов из-за того, что регулярно ее забывают упомянуть в качестве участника хотя бы войны, она истерик не устраивает.

Но, вообще, надо сказать, что это был очень мощный в течение долгого времени, пока не свершилась эта ситуация, российский самогипноз, самодоведение себя до полного самоисступления за счет приписывания себе всей победы во Второй мировой войне. И сами во все это россияне фанатично поверили. Забыли всё, я уже не говорю про ленд-лиз. Эти слова запретные, как ты знаешь.

О.Журавлева У нас на этот счет есть журнал «Дилетант» последний. Там есть про ленд-лиз отдельный ответ.

А.Невзоров Плюс есть еще кроме этого некая формальная правота американцев, когда они это заявляют, потому что СССР, действительно, не участвовал в том, что окончательно решило судьбу войну – не участвовал в Манхэттенском проекте.

Вот флаг над Берлином – это замечательно. Нескольким поколениям внушено, что флаг и есть главный и решающий момент, ставящий точку в войне, что это что-то вроде финального свистка в футболе, после которого волей-неволей все расходятся, а стадион закрывают. Конечно, хотелось бы еще поиграть, может быть, отыграться, но свисток есть свисток, кто проиграл, тот проиграл, и время, отведенное на Вторую мировую войну завершено. А финальный пенальти по Хиросиме американцы будут бить так, для порядка и для собственного удовольствия.

Вот с флагом, я вам доложу, Оля, это, конечно, абсолютно пропагандистская чепуха, притом, что флаг – это один из самых прочных стереотипов российского мышления, что он что-то обозначает. Любая установка флага есть фронтовой театр, который вообще ничего не обозначает.

О.Журавлева Подождите. Но вот когда флаг ставят на Луне, На Северном полюсе, для людей это все равно какой-то символ.

А.Невзоров Ты знаешь, символ символом, но превратности войны очень быстро меняют один флаг на другой. Вот мы, говоря о лихих установках флага, почему-то не вспоминаем того прелестного французского лейтенанта из Молодой гвардии, который поднимал над Кремлем наполеоновский флаг в 812-м году. Такие же флаги подняли и на башнях, и на колокольнях.

Вот если бы тогда была фото и кинохроника, этого французского героя подхватили и растиражировали, дав еще пропагандистского жара в духе СССР, то никто бы и не вспоминал, что был какой-то пожар Москвы, отступление Бонапарта, а Москва осталась бы вообще французским городом.

Я тебе более того скажу, у меня личный печальный опыт и личное недоверие к установке флагов, основанный на моем большом опыте,...

.......................
О.Журавлева Неужели вы устанавливали флаг?

А.Невзоров Ты знаешь, и это бывало. Но мы сейчас говорим не о тех мелких случаях, участником которых был я, а я был, например, свидетелем установки российского флага над дворцом Дудаева в Грозном, а также советского флага на Вильнюсской телебашне. И знаю, что это водружение флага не значит вообще ничего.

В Грозном, спустя некоторое время, российский флаг был сброшен. Россия проиграла Чечне войну и платит ей огромную дань. И теперь мимо чеченских интересов Россия аккуратно проходит на цыпочках, стараясь не тревожить эти интересы и стыдливо маскирует российские законы, чтобы не нервировать Рамзана.

Литва точно так же сбросила победный флаг СССР с телебашни, а теперь через Интерпол ловит тех, кто его устанавливал и впаривает им пожизненные сроки.

Флаги как устанавливаются, так и сбрасываются. Они сами по себе ничего не означают. Неизвестно, как события могли бы развиваться, кстати говоря, дальше. Флаг над городом – это не точка, это многоточие.

А вот Америка и Англия, они реально создали то оружие, которое положило войне конец, не оставляя ни гитлеровцам, ни японцам ни единого шанса на восстановление, на партизанскую войну, на сопротивление, на любые боевые действия. Они изобрели сверхоружие, и только атомная бомба поставила не многоточие театральное, а настоящую точку.
И войну завершили все-таки не солдаты, ни американские, ни английские, ни советские, ни канадские, а, извините, Оппенгеймер. В Лос-Аламосе 16 июля, увидев первый опытный, экспериментальный взрыв, Оппенгеймер сказал: «Всё, война закончена».

И вот это, действительно, существенно, это, действительно, предельно важно. Потому что основной аргумент, который приводит русская сторона – это огромность потерь. 

Но война – это не аукцион, где тому, то заплатил больше всех, принадлежит всё. Как раз это свидетельство только исключительной бездарности руководства и командования. ..."

Темні боки "вєлікой побєди". "А мнє чєго защіщать"?

"....СССР оставался бедной, крестьянской страной. Сельское население в 39-м году, вдвое превосходило городское. Таким образом, эта война, это была последняя так сказать, крестьянская война в истории России.

Вот что мы знаем о войне? О том, как люди к войне относились? Откуда мы это знаем? Мы знаем в основном из воспоминаний, и ещё чего-то там, дневников, городских, образованных людей. Ито, ничтожного меньшинства городских образованных людей, которые об этом написали. Что мы знаем, что думали об этом крестьяне? 

Московский инженер пишет, в учебной части один говорит мужичек: «Ой, зачем так мучили, лучше бы меня сразу убили». Там, в общем-то, и голодно, и постоянно упражнения, ну, тяжело. Ему говорят: «Как же тебя убили? Надо же родину защищать». Он говорит: «А мне-то чего защищать?»

Борис Комский на Орловщине, у него такое путешествие было по Орловщине пешее. Он был ранен, и потом с командой выздоравливающих – он был старшим – он шел с Центральной России в Белоруссию, чтобы присоединиться к специальному резервному полку, откуда потом людей по частям распределяли. И, вот, он записывает свои впечатления от общения с этими орловскими крестьянами.

Пишет: «Люди здесь злые, всех называют «змеями». Солдаты – змеи, то есть красноармейцы. Немцы – змеи, партизаны – змеи. Все едино, все змеи. Какой-то враждебный мир». Или записывает, что «орловские мужички вместе с немцами боролись с партизанами» - такие у него сведения. 

Были свидетельства многих городских людей, советских совершенно, которые оказывались в деревне, и особенно в начале войны, и они с удивлением и ужасом слушали, как рассуждают крестьяне. Например, они не говорили, многие из них, «наши» и «немцы», они говорили, там, скажем, «русские» и «немцы».

Это ведь вопрос очень недоизученный. И второй, может быть важнейший источник, по морально-политическом состоянии армии, о том, что на самом деле эта масса думала о войне, и освоении роли. Я имею в виду, материалы Главного Политического Управления. Они сегодня закрыты до сих пор, самая великая тайна  войны у нас...."

***





Кременчук в час війни в цифрах


Передрук з газети "Телеграф" мовою оригіналу 

Житловий фонд міста було зруйновано на 95%, знищено 93 промислові підприємства, усі культурно-просвітницькі та навчальні заклади, залізницю, електростанцію, міст через Дніпро.
  • 100 тысяч человек жили в Кременчуге до 1941 года;
  • 18 тысяч человек - после освобождения, в 1943 году;
  • 30 тысяч человек захоронено в районе стадиона «Политехник», возле территории бывшего шталага № 346 А. Там были обнаружены 11 ям-могил;
  • 20 тысяч человек (из них 5 тысяч – военнопленные, остальные – гражданские) захоронено на территории Песчаной горы, за мясокобинатом. Обнаружено 36 ям-могил;
  • 12 тысяч человек захоронено на территории нынешнего Кременчугского артиллерийского полка (военная часть в районе остановки «Ул. В.Бойко»), где раньше был шталаг 346 В. Обнаружено 5 ям-могил;
  • 6 тысяч человек захоронено на месте еврейского гетто – район ул. Киевской;
  • расстреливали людей и в районе Песчаного карьера, на островах Дынька и Зеленом;
  • немцы хоронили своих солдат в Крюкове – в парке Котлова и за стадионом «Вагоностроитель».

Історія Другої світової як новий фронт війни


Історія Другої світової війни залишається фронтом найгострішої ідеологічної, наукової та інформаційно-психологічної боротьби. Напередодні святкування 75-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній та Другій світовій війнах не слабшають зусилля фальсифікаторів вигородити справжніх винуватців, применшити роль СРСР у розгромі фашизму, очорнити визвольну місію Радянської Армії і поставити під сумнів підсумки війни.

Спроби перетлумачити історію робляться не тільки переможцями, а й переможеними, не тільки противниками СРСР в «холодній війні», а й колишніми союзниками з Організації Варшавського договору, а також низкою колишніх союзних республік.

Саме ж парадоксальне полягає в тому, що підходи сьогоднішніх фальсифікаторів історії Другої світової і Великої Вітчизняної воєн сходять до напрацювань пропагандистського апарату Третього рейху. Готуючи похід на схід, Гітлер надавав великого значення не тільки створенню стратегічних наступальних плацдармів, не тільки вирішенню матеріально-технічних, ресурсних і продовольчих проблем за рахунок третіх країн, а й сприятливому пропагандистському супроводу своїх дій. Саме в надрах гітлерівської пропагандистської машини виникли міфи про "радянську загрозу«, про» Радянський експансіонізм«, про прагнення СРСР встановити контроль над Східною і Південно-Східною Європою, про» превентивний «характер плану» Барбаросса«, про» ворожість «радянського ладу малим народам, про» визвольну місію" німецького рейху на Сході і т. д.

Ці та інші міфи стали стрижнем ідеології окупаційної політики нацистів. Потім вони увійшли в арсенал ідеологів "холодної війни", а згодом були адаптовані до потреб поточного моменту в інформаційно-пропагандистській війні проти сучасної Росії.

Разом з тим, культивування колишніми країнами гітлерівської коаліції свого образу як жертви стало важливим напрямком перетлумачення своєї відповідальності за трагедію Другої світової війни. Початок цьому напрямку відразу ж після закінчення війни було покладено в Західній Німеччині. У художній літературі, кінофільмах, засобах масової інформації, в заявах політиків німці бачать себе жертвами поразки під Сталінградом, нещасними біженцями, що рятувалися від наступу Радянської Армії, жертвами політики окупаційної влади, жертвами насильницького переселення (за німецькою термінологією – вигнання) зі східних областей рейху та інших місць багатовікового проживання, жертвами англо-американських бомбардувань і, звичайно, жертвами Гітлера і його катів, які нібито спонукали згвалтованих і загублених німців робити речі, повністю чужі їх людській природі.

В даному випадку ми маємо справу з применшенням і навіть ігноруванням причинно-наслідкових зв'язків. Це стало сьогодні широко поширеним прийомом, до якого вдаються Сучасні фальсифікатори. Вони творять неправедний суд над нашою спільною історією. Вони відторгають і очорняють все те, що історично, культурно і духовно пов'язувало і, сподіваюся, продовжує пов'язувати народи колишнього СРСР, що вистояли і перемогли у Великій Вітчизняній війні.

Тому відновлення і недопущення забуття причинно-наслідкових зв'язків в історії Другої світової війни залишається основоположним напрямком відстоювання правди про війну і ролі в ній Радянського Союзу.



Задзеркалля: фальсифікована історія Росії


Пам'ять формує історію нації. Справжню історичну спадщину, а не, як у Росії, фейкові псевдоінтелектуальні мудрощі Кремлівських "рупорів". Історична спадщина - це величезна частина загального капіталу нації, тому зараз ведеться велика політична гра по частині "істинності" пам'яті. Виникає питання: чому це відбувається? Пам'ять стає однією з найважливіших платформ сучасної політики, тією сферою, де розгортаються найбільш гарячі війни. 20 років тому ніхто не думав, що минуле несподівано стане "мінним полем", де ми будемо битися за інтерпретації Другої світової війни, Голокосту, Сталіна і так далі. Зараз це стало мейнстрімом. Особливої актуальності ця тема набула в рік 75-річчя закінчення Другої світової війни.

[ Читать дальше ]

Сто років тому. Історія Українського Чорноморського Флоту.

   У 1918 році значна частина кораблів Чорноморського флоту підняла синьо-жовті прапори і присягнула на вірність народу України. Але чомусь про ці факти ми не прочитаємо у жодному підручнику....

    Отож, звернімося до фактів. Чорноморський флот було створено у 1783 році. І навряд чи сьогодні можливо підрахувати, хто більше, росіяни чи українці, будували його кораблі і фортеці, порти і берегові батареї, пролили крові у битвах і солоного поту в роботі. Незаперечно доведено одне: землю цю для слов’ян здобували і багнети російських солдатів, і шаблі українських козаків, які разом гинули у численних битвах з турками та татарами.  

    Свідоцтвом цьому може бути меморіал загиблих моряків в Севастопольському парку міста на Дніпрі (бувшому Катеринославі).

    Навесні 1917 року, коли сконала Російська імперія, Чорноморський флот мав близько 400 бойових кораблів усіх класів та допоміжних суден, на яких загалом служило понад сорок тисяч матросів та офіцерів.

Флот мав окрім допоміжних сучані кораблі - 7 лінкорів, 2 крейсери, 22 ескадрених міноносці (есмінці), та 4 міноносці.

   Ось навколо цих 35 кораблів і розгорнувся основний конфлікт у квітні 1918 року. Передбачаючи, що флот остаточно візьме під свій контроль уряд української Центральної Ради, який був союзником кайзерівської Німеччини, російська Рада Народних Комісарів наказала флоту 23 квітня залишити головну базу в Севастополі і перебазуватися в Новоросійськ. 
Сім днів на флоті, в усіх частинах і на кораблях, вирувала гаряча дискусія: йти до Новоросійська чи стати на бік Центральної Ради і підняти синьо-жовті прапори? Питання про евакуацію флоту та його майна було поставлено для обговорення на засіданні Севастопольської Ради.

Рада прийняла рішення про тимчасове припинення евакуації , а 29 квітня в Севастополі на нараді представників Чорноморського флоту було ухвалено рішення: розпорядження російського уряду не виконувати, флот передати Центральній Раді. Тоді адмірал Саблін віддав наказ підняти на кораблях прапори Центральної Ради. В радіограмі до Києва він сповістив, що Севастопольська фортеця і флот підняли українські прапори.

    День 27 квітня 1918 року можна вважати за день народження Українського Військово-Морського Флоту.

Раднарком Росії на чолі з Леніним розпорядився негайно знищити бойові кораблі Чорноморського флоту, щоб не віддавати їх Україні.

Моряки зі сльозами на очах топили свої могутні бойові кораблі біля Новоросійського порту. 18 червня пішли на морське дно лінкор, 6 есмінців та 2 міноносці. Про трагедію у Новоросійській бухті написано багато. У школі вивчали твір "Загибель Ескадри" Корнійчука. 

У складі Військово-Морського Флоту незалежної Української держави, визнаної урядом Леніна, опинилися 6 лінкорів, 2 крейсери, 14 есмінців, з них 2 недобудовані, та 2 міноносці, а також десятки дрібних та допоміжних і учбових кораблів — всього близько 70 відсотків флоту.

У школі мого школярства ми вивчали твір Корнійчука "Загибель ескадри".


http://fleet.sebastopol.ua/articles/88_ROKIV_TOMU_NA_ChORNOMORSKOMU_FLOTI_BULI_VPERShE_PIDNYaTI_UKRAYiNSKI_PRAPORI/printable/


14 квітня. По случаю побєд над пєчєнєгамі і половцамі.))

«...Видимо, в ближайшее время у нас будет введен День победы над печенегами и половцами. Единственная проблема, правда, что ее не было, потому что бедных половцев уничтожили для нас татары. Причем половцы сначала предлагали русским князьям вместе бороться с татарами, но князья показали им средний палец. Вот так мы совладали с половцами.

Так что, конечно, мы в ближайшее время услышим, что коронавирус появился в результате скрещивания печенегов с половцами, и динозавров истребили тоже мы, а наши неблагодарные западные партнеры отказываются признавать роль россиян в истреблении динозавров...»

"...В течение многих лет на руководство областями в Кремле ставили самых позорных, самых трусливых воров. Бездарность была необходимым качеством. Без этого не ставили. Как Симоньян на RT. Теперь этим людям сказали: «А с вирусом вы боритесь, как хотите. Денег у вас нет, полномочий у вас нет, но только не создавайте панику и создавайте положительный образ вождя»...."

UTC
- Путинегов пережить бы.
- Офигенный бизнес-плитка на тротуарв для людей, а помрут-для них же, но уже на кладбищах. Дорожки, то се....
- А почему бы половцев и печенегов в Конституции не помянуть?
- Макарошки подорожали на 50%!!! Что дальше то будет???!!!
- народ наш -100миллионов терпил еще долго будет ждать когда у власти проснется совесть или когда эта власть сама развалится.
- Не был ли самолет с масками и ИВЛ для США "просьбой" Путина к Трампу стать посредником с саудитами?
- Вот бы Сечин захлебнулся нефтью и обоссал Пукина бензином.

"Последним документально зафиксированным русско-печенежским конфликтом является осада Киева в 1036 году, когда осаждавших город кочевников окончательно разбил подоспевший с войском великий князь Ярослав Мудрый."

"После смерти Владимира Мономаха (1125 год) половцы вновь стали активно участвовать в междоусобной борьбе русских князей, как правило на стороне суздальских и северских против волынских, участвовали в разгромах Киева в 1169 и в 1203 годах. Юрий Долгорукий пять раз приводил половцев под стены Киева."


".....И власть вероятно поняла, наконец, какая огромная дистанция от декларации по телевизору до момента реального раскошеливания. Теперь она намерена этим знанием широко пользоваться и наслаждаться производимым эффектом. Потому что до нее дошло, наконец, что обещать можно всё что угодно. И несчастный народ глотает теперь изголодавшийся даже по обещаниям. Он глотает и любые обещания, особенно когда они вприкуску с половцами и с печенегами.

Для тех, кто не знает: половцы и печенеги – это как раз та сволочь, которая спроектировала и изобрела «Сухой Суперджет». Половцы с печенегами спроектировали «Армату», назначили Рогозина, вероятно. И вообще, спровоцировали множество нелепых и дегенеративных решений, начиная прямо с 2014 года – всё половцы, мерзавцы, всё печенеги.

И вот Владимир Владимирович сегодня устроил такую половецкую пляску, которая, надо сказать, у него получилась, и он накормил этими химически чистыми обещалками с рук народ. Если он в прошлом своем выступлении попробовал себя в таком отвратительном жанре правды, то сегодня он резвился и демонстрировал всё возможное многоцветье политического и социального вранья, и это было прекрасно, я тебе могу сказать..."


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
69
предыдущая
следующая