хочу сюда!
 

Олеся

24 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 25-35 лет

Заметки с меткой «історія»

Сралинист и фальсификатор истории Олег Росов ( Олег Россов )

Сралинист и фальсификатор истории Олег Росов ( Олег Россов )

ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ: http://archive.is/rLKXu
ПетрАшенок ( ПЕТРОШЕНОК ) Дмитрий Евгеньевич ( Олег Росов ( Олег Россов ) ), державний чиновник, директор ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО РЕГІОНАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ КООРДИНАЦІЙНОГО ЦЕНТРУ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ОРГАНІВ,ТКАНИН ТА КЛІТИН МОЗ УКРАЇНИ  (  http://archive.is/E8Fdx )

, закатований нав’язливим станом "абшерусской идеи", взяв собі за хобі досліджувати історію ОУН-УПА і викладати свої “дослідження” в інтернет та у друковану продукцію під конспіративним псевдонімом Олег Росов ( Олег Россов ), одночасно ховаючись у блозі за аватаром зображення молодого Судоплатова. За час конспірування від 2007 року до майже середини 2011 року він прийняв участь у створені московського фільму "Украинский национализм. Невыученные уроки" http://video.google.com/videoplay?docid=-1705963579806328164# , написав низку статей та книгу про ОУН-УПА, зрозуміло, у радянському стилі, які тепер легко можна віднайти в інтернеті та у відповідній друкованій продукції.
http://archive.is/rLKXu
На початку червня якась добра душа хакнула його сайти та розмістила у його ж блозі novoross-73.livejournal.com/ ( котрий на даний момент заблокований провайдером сервісу ) деякі його листи, зміст котрих красномовно описує уподобання та діяльність цього державного чиновничка України. Серед листів можна знайти кореспонденцію з американським істориком Джеффрі Бурдсом, відомим україножером Віктором Поліщуком, графоманкою "Газеты 2000" Мирославою Бердник, автором згаданого фільму Вадимом Гасановим, та іншими зацікавленими історією ОУН-УПА фігурами. Лише деякі цитати, які говорять самі за себе:

24 сентября 2007 в 10:43
Меня попросили помочь со съёмками одного фильма, и всё это время я был
занят только этим. Кстати, результат можете наблюдать в эту среду, 26
сентября на канале РТР-Планета в 20.05 по Киеву.
Фильм называется "Украинский национализм. Невыученные уроки", и посвящён
многолетней работе ОУН на III Рейх.
….
Вас интересовала моя специальность. У меня медицинское образование, я
оперирующий хирург - уролог. Времени, к сожалению, на хобби остаётся
совсем немного.

22 октября 2007 в 01:21

В сегодняшней идеологической войне крайне важно и необходимо доносить до людей информацию об истинной сущности украинских националистов.Поэтому и веду свой блог.На половине его материалов с российскими друзьями уже сделали док.фильм "Украинский национализм. Невыученные уроки".
...
Thu, 09 Aug 2007
Уважаемый Виктор Варфоломеевич!
Большое спасибо за Ваше письмо.
Прежде всего, искренне желаю Вам крепкого здоровья и скорейшего
выздоровления!
Мои ФИО и адрес.
Петрашенок Дмитрий Евгеньевич.
Украина, г.Днепропетровск, улица...


(Адреси перебування петроашенка  

( ПетрАшенок Дмитрий Евгеньевич- ? , петрошенок дмитро Євгенович -? , петрашенок дмитро євгенійович - ? )

Fri, 24 Aug 2007
Провод (переводится приблизительно как руководство) не стоит
переводить. Это слово прочно вошло в литературу, включая советскую,
поэтому если начнёте переводить-внесёте только путаницу.
Действительно, на дерьмове будет Провид, но Вы же не на дерьмове фильм
снимаете. :)

По ветеранам непростой вопрос. Я бы конечно только их и слушал, т.к.
меня это очень интересует.
Западэнское же быдло Ваш фильм всё равно не проймёт, ибо зомби есть. :)
Они, кстати, во все фильмы и передачи мемуары своих недобитков суют.

23 Аугуста 2007
...
Этих актов на самом деле Стрецько написал несколько. И 30 июня он провозглашал вариант (он напечатан в газете), что провозглашается "не видновлення" (востановление) как представляют быдлу сейчас.
....
Обратите внимание в этой справке на позиции остальной укрской сволочи типа "гетмана" Скоропадского и его предложениях немцам.
....
По Вашим вопросам по Нахтихалю.
1. Расформирование было еще вызвано тем, что было определённое недоволство немцами самоуправством Бандеры. Его хотели разогнать вообще, но укры упросили их оставить как полицейскую часть. Подчеркиваю, это была инициатива не немцев, а самих укров. Одним из
...
Sat, 01 Sep 2007
Пару слов обо мне. Меня зовут Дмитрий, живу в Днепропетровске (Восточная
Украина). Более подробно мне не хотелось бы о себе рассказывать.
Джеффри, прошу понять меня правильно, это не недоверие к Вам. Дело в
том, что я работаю в местных органах исполнительной власти, и занимаю
довольно большую должность. Если о моих заметках станет известно, моей
карьере придёт конец.

Tue, 04 Sep 2007
…..
Я имею туда допуск, но многих материалов официально получить не могу.
Я хорошо знаю фонды архива СБУ по бандеровцам, и знаю, где что лежит.
Поэтому закрытые материалы я достаю незаконно. Официально эти материалы
рассекречены, их просто никому под разными предлогами не дают.
А у меня есть связи с сотрудниками, которым я в карман плачу деньги, и
они неофициально снимают для меня копии закрытых документов. Вот так и
приходится поступать.

Sat, 18 Aug 2007 20:29:56
Для меня, как и для Вас, "украинская государственность" - затянувшаяся и
надоевшая оперетта, и если моя маленькая и скромная лепта хоть в чём-то
поспособствует раскачиванию этой лодки, буду считать, что время я
потратил не зря.

26 сентября 2007
Цель, которую я себе поставил, это максимально вытащить на свет Б-жий всё бандеровское дерьмо. Дело в том, что УПА, наряду с голодомором, - это краеугольный камень идеологии Хохланда. Расшатать его - посыпится вся эта гнилая конструкция. Этим я и занимаюсь по мере моих скромных сил.С другой стороны, действительно достаточно много людей, живущих здесь, считают себя украинцами, но при этом не представляющие жизни отдельно от России. Да, я, как и Вы, хорошо знаю, что они такие же русские, как и кубанцы, поморцы, или те же сибиряки. Но, как Вы справедливо заметили, в результате усилий пропаганды (и прежде всего, увы, советской) им внушили, что они украинцы. Подчёркиваю, украинцы, но считающими себя одним целым с русскими.Если при ведении своего журнала я начну растекаться мыслью по древу и рассказывать им, кто они есть на самом деле, они могут меня не понять, и обидиться. Тогда я и им ничего не объясню, и цели не достигну.Конечно, это нужно делать, но чуть позже. Сейчас же главное - уничтожить фундамент ВГН.

17 сентября 2007 в 15:03
Знаешь, как я себя ощущаю, живя здесь? В оккупации. И это притом, что я
здесь родился, и родители мои здесь родились, и часть дедушек с
бабушками, и прадедушек и т.д. И так думаю далеко не я один. Например,
в доме, где я живу, украми (свидомыми) себя считают не более 10
процентов. А остальные - русскими или же русскими украинцами. Понимаешь?
Мы здесь Украину иначе, чем ВГН не называем. Расшифровывается как
Временное Географическое Недоразумение.
http://archive.is/rLKXu
И я бандер прямо сейчас стрелять готов. Каждый день чищу свой ящик от их
писем, в которых они меня грозятся на ножи поднять за мои заметки. А мне
только в кайф. Жду вот, не дождусь, когда они перейдут от слов к делу,
чтобы ответить им тем же. Ты думаешь, зачем я журнал завёл и материалы
про бандер выкладываю? Честно скажу, мне эта тема малоприятна. Но я
знаю, что украинский национализм и бандеровцы как его выразители – один
из краеугольных камней Украины. Ведь дело не в том, чтобы просто
воспрепятствовать их героизации. Нужно этот камень расшатать и выдрать
из фундамента. А вслед за ним посыпется и ВГН. Ведь нет у Укров других
героев! Кого ни возьми – сплошные неудачники. Что Мазепа, что Петлюра.
Все лузеры, короче! А как без героев воспитаешь свидомость? Никак. Вот и
вцепились в этих бандеровцев и прут их на пъедестал, ибо здесь хоть
как-то героев слепить можно. Смотрите, мол, какие свидомые были, аж 10
лет власти сопротивлялись и за Украину боролись.
Поэтому я и вытаскиваю на свет Божий всё их дерьмо на всеобщее
обозрение. А в архивах ой как много этого дерьма, думаю, ты сам
убедился. Надеюсь, моя скромная лепта поможет обвалить в сознании людей
украинскую государственность.

20 сентября 2007 в 00:45
Понимаешь, во-первых 15 лет кравчуки с кучмами народу мозги засирали:
"вот-вот язык государственным сделаем, вот-вот с Россией в союз войдём"
и т.д. И народ это хавал и ждал. Я тебе уже говорил, что 2004 год был
просто необходим. Он, как тот колокол, народ разбудил. Но ещё нужно
время для раскачки - т.е. максимально образовавшийся раскол углублять и
провоцировать. Чем и я, в том числе, посильно с ребятами занимаюсь.…

Можно бороться за один Юго-Восток, а
можно и Центр забрать. Т.е. оставить одну голожопую Галичину.

Thu, 20 Sep 2007

Вадим, я тебя Богом прошу, убери эту благодарность "сотрудникам
госструктур"!!!!!!!!!!
Ты пойми, я начальник одного из главных управлений обладминистрации. На
работе в курсе моих увлечений, только не знают, в какой плоскости. Я
хожу на разные лекции, принимаю участие в конференциях по этой теме,
плюс знают, что я бываю в центр.архивах. Не приведи Господь, начнут
копать и сопоставят. А ведь начнут, суки! Они на такое быстро
среагируют.
Убери!!!
Не хочет руководство давать ссылку ЖЖ - хрен с ним. Напиши просто -
спасибо за помощь Новороссу и украинскому проекту "Антиоранж"(это наша
группа единомышленников со всей Украины, помогающая мне собирать
материал по ОУН-УПА). Вот так будет хорошо!



28 сентября 2007 в 14:19
Приветствую Вас, дружище!
Очень рад, что Вы меня правильно понимаете. :)))
Касаемо краеугольных камней - всё Вы правильно перечислили. Но по тому,
как разворачиваются события сейчас в Хохланде, основной упор делается на
внушение именно этих двух позиций - "голодомор" и бандеры. Вот эти сучьи
каменюки и надо драть из фундамента со всей силой.

…Сталин для меня - величайший деятель русской истории.

Однако, что касается укронационализма - на этой теме нужно играть.
Понимаете, мы с Вами уже обсуждали, что пока немножко рановато объяснять
украм, что они русские. Вначале нужно развалить фундамент. А для этого
память народа о том фашизме, который принёс на их землю войну, нужно
использовать по полной, и привязать к этой колеснице оуновцев.

….
Поймите, не прокатит сейчас выставление оуновцев обычными сепаратистами,
не получится из-за засранности мозгов укронаселения сыграть на этом.
Нужно что-то более весомое и бьющее наотмашь.
После же, когда бандеровцы будут обосраны с ног до головы, а вместе с
ними, что главное, и их цель - самостийна соборна держава , можно будет
говорить о сепаратизме, русскости и т.д.

Главное сейчас - бить бандер доками, доками, и ещё раз доками!”

.....

фальсификатору novoross_73 [ Олег Росов ( Олег Россов )  ] вручили премию им. Галана!  \

.....

ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ: http://archive.is/rLKXu


.....    ......


.....   .......

Крім боротьби з підпіллям, спецгрупи НКВС під маркою УПА скоювали злочини проти мирного населення. Попри знищення працівниками КГБ компрометуючих внутрішніх документів НКВС щодо використання спецгруп НКВС під маркою бандерівців, в архівах все-таки збереглися деякі окремі документи, котрі свідчать, що спецгрупи НКВС вчиняли злочини щодо мирних жителів. Зокрема, в рапорті одного з головних організаторів спецгруп НКВС майора Соколова фігурують факти вчинення його ж спецгрупою під його ж керівництвом злочинів: спалення хати, вбивство голови сільради села Яблунів Станіславської області[4], побиття голови сільради села Комарівка Тернопільської області, грабування бойовиками спецгрупи майна, викрадання людей у ліс для допитів[5]:
«Мы их всех перебили, схрон забросали гранатами, где тоже убили двоих — хату сожгли,(...)»
«Наблюдая за спецгруппой, я видел, что пешая группа очень неподвижна и может делать небольшие рейды — поэтому я посоветовался с командирами группы и решил достать лошадей и повозки, делать конную группу было нецелесообразно, не все умели ездить верхом, да и седел трудно было достать. Когда батальоны занимались операцией, то мы пошли без прикрытия в село Яблунов, Станиславской области, ночью мы вошли в село и спросили у предсельсовета, есть ли у него в селе лошади и повозки, оставленные каким-либо куренем. Тот нам ответил, что у него в селе есть 15 лошадей и 8 повозок, оставленных куренем «Сталь», он же «Резун». Этих лошадей и повозки мы забрали, предсельсовету выдали расписку, что лошади и повозки забраны куренем «Быстрого» и станичного села /клички его не помню/, он стал с нами ругаться за лошадей, говоря, что он на нас пожалуется «Резуну», что мы забрали его лошадей, мы забрали с собой, убили его и бросили в колодец. /После я читал записку «Быстрого», в которой он оправдывался перед «Резуном», что он никаких лошадей в селе Яблунов не брал/. »
«В этой же операции мне сообщил Нач. Коропецкого РО НКВД о том, что предсельсовета села Комарувка имеет тесную связь с местной боевкой «Трегуба» и ничего о появлении боевки «Трегубы» в селе не сообщает. Взяв на прикрытие роту автоматчиков, я сделал рейд в это село. — Спецгруппой ночью мы вошли в село под видом банды, арестовали предсельсовета, как СБ, обвинив его в том, что он выдал весь контингент Советской власти, он нас уверял, что он ненавидит Советскую власть и всегда помогает бандитам, назвал клички бандитов, с котоыми он поддерживает связь. Мы делали вид, что его хотим повесить, но потом простили,дали ему 30 палок и ушли, (…)»
«Когда я снова стал принимать группу, то увидал, что группа сильно разложилась, боевики стали воровать, ворованное продавать и пропивать, и спецгруппа стала иметь вид уголовной банды. Но все же это разложение имело и положительные стороны — на кражах и пьянках люди спаялись и желания бежать уже не было.»
„Я посоветовался с командирами спецгруппы, что не лучше ли будет нам изменить работу — не ходить по селам под видом банд, ищя бандитов, а воровать из сел людей, стоящих на учете РО НКВД, как имеющих связь с бандитами, и их допрашивать под видом «СБ», обвиняя в сиксотстве“
Перевдягання солдатів спецгруп НКВС у змішану форму, яку зазвичай носили повстанці УПА, зафіксовано епізодом:
«Боевики группы, одетые в красноармейскую форму, останавливаются в селах близ райцентра, готовят схроны, где можно допрашивать, и ночами, переодевшись в смешанную форму, выезжают на операции для захвата заранее намеченных объектов.»[6]
Повний текст рапорта майора Соколова приведений на 272 сторінці книги американського історика Джеффрі Бурдса«Радянська агентура»
Незважаючи на такі злочини, майору Соколову присвоїли звання Героя Радянського Союзу, що може свідчити про заохочення з боку вищого керівництва НКВС для лжебоївок вчиняти злочини над мирними громадянами. Можна лише собі уявити до яких методів вдавалися спецгрупи, коли інформація про такі злочини попала в офіційний документ НКВС, з огляду на те, що працівники НКВС як правило не реєстрували у власних документах власні злочини, які б в цілому компрометували НКВС та за котрі їх могли б пізніше притягнути до відповідальності.

Звіт майора Соколова у сфальсифікованому вигляді, де вирізані та змінені приведені фрагменти злочинної діяльності спецгрупи, використовують проросійські дослідники у своїх публікаціях[7], аргументуючи таким чином непричетність спецгруп НКВС до вбивств мирних громадян.[7] Олег Росов[8] у своїй статті з назвою Миф о «переодетых энкавэдэшниках» Специальные группы НКВД в борьбе с националистическими бандформированиями на Западной Украине. 1944–1945 годы, опублікованій на багаточисельних інтернет-ресурсах та у друкованих виданнях, всупереч фактам стверджує[7]:
"Несли наказание и офицеры, допустившие нарушение закона со стороны своих «подопечных», — их понижали в должности или увольняли."
"Более того, ни единого факта убийств мирных граждан участниками спецгрупп в архивных документах не зафиксировано."

В іншій публікації з назвою «Бандеровский маскарад, или фальшивые „экспонаты“ выставки»[9] Росов, попри факти з архівних документів, навмисно дезінформує читача, буцімто бойовики спецгруп не одягали червоноармійської форми та не отримували державних нагород:
"Таким образом, настоящие агентурно-боевые группы МГБ советской формы и орденов не могли носить в принципе. Во-первых, форма им не полагалась, а, во-вторых, если бы они появились в подобном виде в подполье, то были бы сразу расшифрованы и уничтожены."
В тій же статті повторюється також дезінформація, наче спецгрупи не скоювали вбивств мирного населення:
"Однако в многочисленных архивных документах не зафиксировано ни одного случая убийства участниками спецгрупп кого-либо из мирных граждан."
Що стосується використання червоноармійської форми бойовиками спецгруп, то про це йдеться у вирізаному фрагменті майора Соколова (Див. вище), а нагородження їх державними нагородами — у документах, які Олег Росов вже раніше використав у попередній публікації, що він навіть підкреслює у самому тексті[7]:
"Как видим, «непокоренные борцы с советами» не только оказывали этим «советам» существенную помощь в ликвидации ведущих функционеров националистического подполья, но даже получали за это высокие награды."
Також не відповідає дійсності звинувачення Олега Росова українських істориків та публіцистів у замовчуванні участі колишніх підпільників ОУН-УПА в спецгрупах НКВД та боротьбу спецгруп НКВД з націоналістичним підпіллям. Зокрема Ігор Лосев та Іван Білас, яких саме звинувачує Олег Росов, в своїх публікаціях висвітлюють участь колишніх підпільників ОУН-УПА в спецгрупах НКВД та боротьбу спецгруп НКВД з націоналістичним підпіллям.[10][11][12]
....  ......

 На кінець 1945 року з повстанцями боролося 150 спецгруп загальною чисельністю  .......      .......
........  .......

ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ: http://archive.is/y2iFu

READ MORE:          

.........

ІНШІ МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИ СПЕЦГРУПИ НКВД   http://archive.is/YTSWt


Цитати сера Уїнстона Черчілля.

1. “Все велике просте й часто може означуватися ОДНИМ  словом:  свобода, справедливість, честь, обов’язок, милосердя, надія.”
2. “Люблю свиней. Собаки дивляться на нас із захопленням. Коти – з погордою.   Свині ж трактують нас як РІВНИХ.”
3. “Ви маєте ворогів? Це добре. Це значить, що ви колись за щось  ПОСТОЯЛИ  за себе  у своєму житті.”
4. “Я  від алкоголю  БРАВ БІЛЬШЕ, ніж  алкоголь брав від мене.”
5. “Протягом свого життя мені часто доводилося їсти власні слова. І мушу   визнати, що я завжди вважав це ЗДОРОВОЮ ДІЄТОЮ.”
6. “Сміливість – це те, що людині потрібно, щоб встати й ЗАГОВОРИТИ.
     Це також те, що потрібно, щоб сісти і ПОСЛУХАТИ.”
7. “Найкращий доказ проти демократії – це п’ять хвилин РОЗМОВИ із  пересічним  виборцем.”
8. “Я завжди готовий вчитися,
      хоч я не завжди люблю, щоб мене вчили.”
9. “Можливо, я і п’яний, як ви говорите, леді, а ось ви -- потвора;  але вранці  я буду тверезим, а ви й далі лишитесь потворною.”
10. “Песиміст бачить труднощі в кожній можливості.
      Оптиміст – можливість у кожній трудності.”
11. “Покращуватися значить змінюватися.
      Бути досконалим значить змінюватися часто.”
12. “Історія буде до мене прихильною, бо я маю намір написати її.”

110 років з дня народження Романа Шухевича

РОМАН ШУХЕВИЧ СУЧАСНИЙ ЗАВЖДИ

30 червня виповнюється 110 років з дня народження Романа Шухевича (1907-1950), політичного та військового діяча, головнокомандувача УПА.

10 фактів із життя Романа Шухевича




Роман Шухевич, 1942

7. Після звільнення з ув’язнення Роман Шухевич разом із приятелем Богданом Чайківським заснував першу в Галичині українську рекламну фірму «Фама». Фірма успішно розвивалася й відзначилася креативним підходом до реклами, не гребувала еротичними сюжетами та оригінальними акціями. Зокрема, одного разу працівники «Фами» поширили в львівських ЗМІ плітки, що в певний час одна жінка вкоротить собі віку, стрибнувши з даху готелю «Жорж». Коли у визначене місце збіглися репортери, з даху впала лялька жінки з рекламою.

Окрім газетної реклами, «Фама» активно працювала на ринку крамничних вітрин, заробляла рекламою на трамвайних стовпах, тощо. З часом справи пішли настільки добре, що в останні роки існування компанія вийшла на ринки Угорщини та Німеччини. При цьому Роман Шухевич весь час вів «чорну» бухгалтерію і щомісяця перераховував чималі кошти на потреби українського підпілля.



Весільне фото Романа Шухевича. (1930) ЦДВР

8. Свої воєнні університети генерал-хорунжий УПА починав як звичайний рядовий гарматник у польському війську. У 1928-1929 роках Шухевич проходив строкову службу в артилерійській частині у Володимирі-Волинському і навіть навчався в так званій підстаршинській школі. Але через участь в українській націоналістичній організації він вважався неблагонадійним, тому не зміг завершити навчання і залишився рядовим.

9. Роман Шухевич, керуючи Організацією Українських Націоналістів, показав себе талановитим політиком. Саме під його керівництвом ОУН зробила цілий ряд вкрай важливих політичних кроків: в серпні 1943 проведено ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН, прийнято розгорнуту програму організації, що була по суті програмою національно-визвольного руху. В листопаді за участі Шухевича було проведено Конференцію поневолених народів, своєрідний антикомуністичний Інтернаціонал, який мав стати основою антирадянського фронту боротьби народів СРСР. В липні наступного 1944 року ОУН створила підпільний парламент — Українську головну визвольну раду. До неї увійшли представники різних політичних сил, причому головним критерієм відбору була готовність до збройної боротьби за створення Української держави.

10. Роман Шухевич вважав, що єдність українського визвольного руху є важливою запорукою успіху. Задля подолання «отаманщини» Шухевич поставив ультиматум командирам усіх загонів – визнати єдине повстанське командування або скласти зброю і припинити боротьбу. Роман Шухевич та його побратими будували Українську повстанську армію за зразками регулярних армій: створювались штаби (Головний та регіональні), офіцерські (старшинські) школи, система звань та посад, і навіть власна нагородна система. Запроваджені ним принципи і норми політичної та військової діяльності стали концептуальною основою української визвольної боротьби 1940-1950-х років.
 

5 цитат людей, які добре знали Романа Шухевича:

1. «Був людиною з кожного погляду повною і всесторонньою, і нічого людського не було йому чужим: чулий і ніжний, як музика-поет, і суворий-твердий, як сталь, найперше супроти себе. Пластун-мандрівник, піаніст, спортовець, інженер-технік, підпільник – в усьому був на своєму місці і завжди один із перших. Як вояк, коли взяти до уваги те, що він зробив і чого досяг, як і те, в яких умовинах діяв, не має собі рівних в історії новітніх армій і воєн. В порівнянні з ним – творцем єдиної в світовій історії модерної підпільної армії і комендантом її на протязі майже семи років в умовах збройної боротьби з двома світовими потугами – бліднуть такі світові величини, як Фош, Петен, Роммель чи інші».

Богдан Кравців, поет, літературознавець, перекладач, громадсько-політичний діяч

2. «Невеличка селянська хата, щільно закриті вікна і слабе світло над столом, а довкола стола найближчі співробітники Генерала. На столі шахи, а над ними похилений Командир. На устах у нього усмішка, а на чоло насунувся неслухняний золотистий чубок волосся. Немов нині висловлені його слова дзвенять в усі: «Обережно, друже Вишня, ви програли, мат!..» А потім сипляться жарти і оповідання-спогади. Генерал розказує, як йому вдалося щасливо вирватись із рук Ґестапо на Головній Станції у Львові, і як він переховувався в одній німецькій станиції під чужим прізвищем недалеко ставка Світезь, у Львові, а німецька влада шукала його по цілому краю даремно... По  коротких хвилинах відпочинку —  знову  праця: підготовка до розплянованого в  недалекому часі скликання провідних людей підпілля на нараду, писання відозв українською, польською, московською і німецькою мовами про мету нашої боротьби, а далі — студіювання звітів: як працює підпільна друкарня у землянці, наскільки пішла вперед підготовча робота з побудовою підпільної радіостанції (умовна назва «Афродита»), як держаться «хлопці» в Київщині, Дніпропетрівщині, Донбасі...»

Зенон Матла, крайовий провідник ОУН Південно-Східних українських земель у Дніпропетровську

3. «Керувала ним свідомість, що боротьба українського народу за свою волю, за державну незалежність і за соборність — є одна й неподільна. Однаково, який би це не був фронт, якої галузки народу і якого покоління, проти якого ворога і в якій політичній констеляції ця боротьба проходить, але якщо вона має одну, єдину мету — Самостійну Соборну Українську Державу, — то це є відтинок одноцілого змагання української нації за свої права, за волю і за правду. Роман Шухевич знав, що це змагання доведе до перемоги тоді, коли народ його вестиме безупинно й непохитно, коли на всіх фронтах, на всіх територіях і часових відтинках — боротьба буде вестися з найбільшою напругою.

Роман Шухевич був із крови й кости борець визвольної справи, тому бачимо його в перших лавах там, де ця боротьба горіла полум'ям. Він — з природного обдарування і покликання — провідник. Тому він цілком природно мобілізував, організував лави численних борців, наснажував їх вірою, завзяттям, жертовністю, ведучи до організованого змагання».

Степан Бандера, голова Організації Українських Націоналістів

4. «Кожний з нас мав свій обов’язок. По необхідності ми ходили на зв’язок та розвідку, на закупівлю продуктів, або займалися домашньою роботою, чи доглядали за Дзвінкою. Також відводили час на вивчення англійської мови і читання літератури.

У вільну хвилину провідник виходив до нас. Хата тоді оживала. Здавалося, що немає підпілля, немає небезпеки, а є одна щаслива сім’я. Увесь час відчувалося його тепле батьківське відношення до нас, для кожного знаходив ласкаве слово, добру пораду.

В дискусіях вислуховував усіх і не переривав, але свою думку уміло відстоював. Любив порядок, точність, і цього вимагав від підлеглих. В розмові із нами відчувалася ясність думки, тверда віра у визвольну справу, моральна чесність, рішучість в діях, правдивість в словах, що притаманне лідерам-провідникам. До всіх підлеглих звертався тільки на Ви. Не вивищувався. Ми не відчували присутності між нами такої великої людини. Провіднику притаманна була велика довіра до людей... Він твердив, що без довіри неможлива уся наша боротьба і люди відповідали йому тим же».

Любомир Полюга, особистий охоронець Романа Шухевича

5. «Роман Шухевич був високоосвіченою особою, він розумівся у всіх дисциплінах військової справи, у теоретичному та практичному пляні, в організації збройних сил, Провідник ОУН прекрасно знав історію України та всесвітню історію, літературу, мистецтво, музику. Крім своєї рідної — української, а також польської та німецької, Шухевич чудово знав старослов'янську, латинську та старогрецьку мови. Проте своїми знаннями він ніколи не чванився, висловлюючись про них аж надто скромно. Добре запам'яталося: Роман Шухевич мав різні псевда, фіктивні прізвища, бо такі були вимоги суворої конспірації. Певний час він користувався псевдом «Чернець». Якось ніби випадково він запитав: чому родовий відмінок (а щоб не було непорозуміння, назвав той відмінок ще й латинським терміном: казус ґенетівус сінґуляріс — саsus genetivus singularis) від слова чернець — ченця (діялектична форма того слова в Галичині ще й досі звучить «чернця», тобто літера «р» не випадає). Запитуючи, Провідник зразу ж і зробив висновок: знаєте, друзі, треба неодмінно запросити доброго мовознавця, аби пояснив нам, щоб ніякі сумніви не закрадалися у наші голови. Як скромно це було висловлено: є лінгвісти — вони щодо мови найбільше компетентні, отже, від них треба нам усім набиратися мовознавчих знань».

Петро Дужий, політичний діяч, публіцист

Леся Бондарук, Український інститут національної пам’яті

 http://www.memory.gov.ua/news/roman-shukhevich-suchasnii-zavzhdi

30 червня виповнюється 110 р. з дня народження Романа Шухевича

РОМАН ШУХЕВИЧ СУЧАСНИЙ ЗАВЖДИ
 
30 червня виповнюється 110 років з дня народження Романа Шухевича (1907-1950), політичного та військового діяча, головнокомандувача УПА.

10 фактів із життя Романа Шухевича


1. Роман Шухевич походив зі славного українського роду. Його прадід, священик Йосип Шухевич, першим в українській літературі перекладав Вергілія, Шиллера, Вальтера Скотта. Іван Франко написав передмову до посмертного видання його творів. Дід, професор Володимир Шухевич був активним учасником товариства «Просвіта» і дійсним членом Наукового товариства імені Т.Шевченка. Володимир Шухевич був автором дослідження «Гуцульщина», найґрунтовнішої праці про гуцулів у 5-ти томах. Дядько Степан Шухевич був адвокатом і оборонцем прав українців на гучних політичних процесах у Польщі.
 


Батьки Романа Шухевича: Йосип-Зенон Шухевич та Євгенія-Емілія Шухевич (Стоцька). Центр досліджень визвольного руху (ЦДВР)

 Батько Романа Осип Шухевич, суддя, під час проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) став політичним комісаром в Кам’янці Струмиловій (тепер Кам’янка-Бузька) на Львівщині, за що після поразки визвольних змагань карався польськими окупантами у львівській тюрмі «Бриґідки». Мати Євгенія  була донькою-одиначкою отця Єтоцького, пароха в селі Оглядів на Радехівщині. Батьків Романа Шухевича більшовики арештували і вислали за межі України (батька в Кемеровську область Росії, матір в Казахстан), де вони невдовзі померли.
 
2. 15-річний Роман Шухевич на різдвяних канікулах врятував дитину, яка через крихкий лід впала у крижану воду. Внаслідок переохолодження рятівник довго хворів на запалення легенів.
 
3. Навчаючись у 1917-1925 роках в Академічній гімназії, Роман мешкав у Львові під опікою бабусі Герміни. У неї в 1921-1922 роках винаймав кімнату полковник Євген Коновалець – Командант УВО. Гімназист Роман часто спілкувався із полковником, прислухався до його розмов, які справили великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього Командира УПА.



Фото зі студентської справи Романа Шухевича, 1926. ЦДВР

4. Роман Шухевич дуже любив спорт. Він грав у футбол, волейбол, баскетбол, водне поло, займався боксом, кінним і лижним спортом. На Запорозьких іграх у Львові він встановив рекорд бігу з перешкодами на 400 метрів та рекорд у плаванні на 100 метрів. Займав призові місця у метанні диску та штовханні ядра. Особливо добре Шухевич володів шпагою, якою тричі боронив честь українського студентства. Займався він також планеризмом і отримав диплом пілота безмоторного літака.

 5. Шухевич захоплювався мандрами по річках: на човні проплив з Галичини по Бугу та Віслі до Балтики і назад — на веслах проти течії. Також він заснував у «Пласті» курінь «Чорноморці», з яким проплив усі найважливіші ріки Західної України.

 

Роман Шухевич серед членів 10-го куреня УУСП "Чорноморці". Зліва праворуч: 1-й ряд: невідомий, Яро Гладкий, Роман Шухевич; 2-й ряд: невідомий, Роман Рак, Антін Івахнюк, Євген Полотнюк, невідомий (1929) ЦДВР

6. Роман Шухевич був музично обдарованою людиною: закінчив курс народних танців Василя Авраменка, навчався в Музичному інституті імені Лисенка, закінчив курси гри на фортепіано. Він виступав з концертами на різних сценах Львова. У студентські роки у Львові Роман грав у студентському квартеті «Ревелєрси Євгена» («Львівські ревелєрси»). Одним із солістів квартету був рідний брат Романа Юрій, пізніше, у 1941-му закатований більшовиками. Брати навіть виступали спільно у Львівському оперному театрі. Роман полюбляв грати на фортепіано і робив це за кожної слушної нагоди. Як зазначали квартиранти родини Шухевичів, коли в домi починалися суперечки, Роман сідав за фортепіано, грав і співав з «Наталки Полтавки»: «Де згода в сімействі, там мир і тишина». Після цього сварки вщухали. Одного разу молодий Шухевич грав на фортепіано на вечірці в карпатському містечку. Інструмент привезли на возі, але назад коштовне фортепіано пошкодували трясти на возі, тому понесли на руках. Несли разом зі стільцем, на якому сидів Шухевич, який продовжував грати всю дорогу.

 

Роман Шухевич із сестрою Наталею (1938 рік). Історична правда, ЦДВР

 
Леся Бондарук, Український інститут національної пам’яті

http://www.memory.gov.ua/news/roman-shukhevich-suchasnii-zavzhdi

22 червня. Ще раз про "віроломний напад" (багато букв)

Джерело

Begemot  ,новости ,Украина ,правда ,о той войне , скрывается ,от россиян

Почему немцы смогли дойти до самой Москвы?

Кто в этом виноват?

А ведь вся война в 1942, 1943, 1944 годах — это только ИСПРАВЛЕНИЕ чудовищной ценой чьих-то ошибок, совершенных летом 1941 года.

Виновник трагедии

Виновник трагедии 1941 года давно известен — это начальник Генштаба Г.К. Жуков.

Ни один полководец мира не имел таких позорных поражений, как Жуков летом 1941 года.

Вся великолепно подготовленная Красная Армия была из-за Жукова разгромлена в первые месяцы войны.

В 1941 году Красная Армия потеряла 6,3 миллиона солдат и офицеров.

Из них 1 миллион были расстреляны органами НКВД или посажены в ГУЛАГ за отказ воевать. 1,3 миллиона были убиты в боевых действиях.

Ок. 4 миллиона сдались немцам (сдались их 3,5 (!) миллионной армии), большей частью добровольно, не желая воевать за режим СССР.

Была разгромлена вся предвоенная кадровая армия!

В этом виноват лично Г.К. Жуков, отвечавший за подготовку страны к войне.

В 1941 году Красная Армия потеряла 6.290.000 единиц стрелкового оружия, большая часть которого досталась немцам в виде трофеев в первые дни войны, так как была складирована на границе

Этого оружия достаточно, чтобы вооружить всю Германию.

В 1941 году Красная Армия потеряла 20.500 танков из 27 тысяч предвоенных.

Из них в первые же дни войны Жуков подарил Гитлеру 6,5 тысяч советских танков, в том числе Т-34, КВ-1 и КВ-2, которые затем и наступали на Смоленск и Москву с крестами на бортах.

Литературная газета , 1989, 22 марта, статья В. Анфилова Самые тяжкие годы :

Мы потеряли сразу же, до середины июля 1941-го, около миллиона солдат и офицеров, из них 724 тыс. были пленены. Противнику достались в качестве трофеев 6,5 тысяч танков, 7 тысяч орудий и минометов, огромные запасы горючего и боеприпасов .

Гитлер начинал войну только с 3582 танками, но в первые же дни войны завладел еще 6,5 тысячами танков!

Причем, советские танки были значительно лучше германских, около половины германских танков составляли двухместные танкетки T-II с противопульной броней, вооруженные только пулеметами.

Таким образом, Гитлер наступал на Минск, Смоленск и Москву танковыми армиями, в которых немецкие танки составляли только треть, а две трети — это советские танки, подаренные Жуковым Гитлеру.

В 1941 году СССР потерял 101.100 орудий и минометов, из которых 7 тысяч были захвачены немцами уже утром 22 июня на границе.

А также потерял 10.300 самолетов, что в 2 с лишним раза больше всего числа немецких самолетов, из которых почти все были сожжены на земле, ни разу не взлетев в воздух.

Причем, большая часть была уничтожена на аэродромах немецкими танками.

В советско-российских киноэпопеях о войне, насквозь лживых, народу рассказывают, что войска преступно близко к границе якобы разместил командующий Белорусским военным округом Павлов.

Это ложь, так как войска были преступно близко к границе размещены во всех западных военных округах СССР, и приказ на их размещение там дал начальник Генштаба Жуков.

Почему?

А потому что, как писал генерал-лейтенант Н.Г. Павленко в Военно-историческом журнале в 1988, №11, с. 21:

О стратегической обороне, которая была нам навязана противником летом 1941 года, наше руководство и не думало .

Еще весной 1941 года Жуков приказал придвинуть аэродромы к границе максимально близко: истребительной авиации — на 20-30 км от границы, бомбардировочной — на 50-70.

А многие аэродромы на стратегических направлениях Жуков разместил вообще в 8 км от границы.

Генерал-полковник Л.М. Сандалов писал:

Штурмовой полк перебазировался на полевой аэродром в 8 км от границы 20 июня 1941 года по приказу начальника Генерального штаба РККА генерала армии Г.К. Жукова .

Предвоенные приказы Жукова вообще очень интересны!

На границе по приказу Жукова были сосредоточены 10 железнодорожных бригад численностью в 70 тысяч человек для перешивки германской колеи на широкий советский стандарт.

22 июня бойцы этих бригад отбивались от немцев кувалдами и лопатами.

Но вот ведь вопрос: если Жуков не планировал нападения на Германию и не ожидал нападения Гитлера, то зачем собрал на границе 70 тысяч военных железнодорожников?

Преступления Жукова

Все предвоенные приказы Жукова — преступны, и за них Жукова следовало судить и расстрелять вместо Павлова как главного виновника страшного разгрома армии.

Так как именно его приказы предопределили жуткую Катастрофу 1941 года и весь ужас Немецко-советской войны, которая без приказов Жукова протекала бы совсем иначе, вне нашей территории.

Если бы немцы смогли внедрить в Генштаб СССР своего агента, то даже тысяча таких агентов не причинила бы СССР большего урона, чем причинил его стране Жуков.

Один подарок агрессору 6500 советских танков — уже одиозен.

Вся Германия смогла, напряженно работая, произвести к войне только 3,5 тысячи танков — причем, слабых, вооруженных более половины только пулеметами.

А Жуков подарил Германии вдвое больше в первые же дни войны.

Эти танки были созданы тяжелым трудом нашего народа, который недоедал и отдавал армии последнюю копейку, последний кусок хлеба.

За хищение двух колосков с колхозного поля в СССР сажали в лагеря, а то и расстреливали 12-летних детей.

А тут стратег Жуков подарил нацистам 6,5 тысяч танков!

Именно за это Жукова сегодня считают спасителем Отечества?

Жуков — автор трагедии народов СССР.

В первую очередь из-за Жукова были оккупированы западные территории СССР, где только в Беларуси было уничтожено более 99 % евреев.

Это — результат стратегии этого стратега — начальника Генштаба СССР.

Блокада Ленинграда и голодная смерть сотен тысяч ленинградцев — это работа Жукова, который пустил немцев к Ленинграду.

Его должны благодарить ленинградцы за свою голодную смерть.

А ведь он врагу подарил не только наши танки.

Он подарил тысячи орудий, самолетов, огромные запасы авиационного бензина и масла, огромные запасы провизии, огромные запасы снарядов и бомб, которые вываливали в конце мая и в июне по приказу Жукова прямо на грунт на приграничных станциях.

И в том числе — более миллиона яловых сапог, которые там же были свалены огромными кучами, в них Жуков хотел переобуть наших солдат перед освободительным походом на Запад — чтобы освободители не позорились в кирзовых сапогах.

Знаменитый штурм немцами Брестской крепости проходил на фоне этих многометровых пирамид из яловых сапог, сваленных вдоль всего железнодорожного полотна.

За эти горы сапог прятались наши солдаты, отстреливаясь от немцев.

Зачем Жуков все это подарил немцам?

А ведь все это как раз и было так необходимо врагу для его похода на Москву.

В своих Воспоминаниях и размышлениях Жуков демонстрирует удивительный склероз, так как в его мемуарах нет ни воспоминаний, ни тем более каких-то размышлений.

О своей работе в должности начальника Генштаба и о своих преступных приказах в период с января по 22 июня 1941 года он НИ СЛОВОМ не вспоминает.

Хорошие воспоминания , не правда ли?

А вместо своих воспоминаний он поместил в книге рассказ о предвоенных месяцах Баграмяна, который был тогда просто полковником — и, естественно, ничего не знал о том, чем там занимается накануне войны Генштаб во главе с Жуковым.

А Генштаб во главе с Жуковым, как это сегодня стало известно из раскрытых архивов, занимался подготовкой нападения на Германию.

Это сегодня признал сам Генштаб Российской Федерации, да только его признание 1992 года настолько не вписалось в струю мифических дутых представлений о войне, что прошло незамеченным.

Великая ложь

Однако многие современные публикации в прессе, как попка, твердят одно и то же: например, газета Труд , статья С. Турченко Военная тайна: Белыми пятнами все еще полна история Немецко-советской войны, 9-15 декабря 2004 г., пишет, что якобы нет документов, подтверждающих, что: Сталин готовил превентивный удар по Германии и тем самым вынудил Гитлера начать поход на Восток .

Все-таки, как велико желание не видеть в упор правду!

Причем, правда-то не только и не столько в том, что Сталин действительно вынудил Гитлера начать превентивную агрессию.

А в том, что из-за подготовки к нападению на Германию советские войска и оказались в глупейшем безвыходном положении, повлекшем как чудовищные жертвы и поражения СССР, так и весь самый тяжкий сценарий из возможных развитий этой Катастрофы.

А советский народ героически преодолевал в годы войны вовсе не агрессора, а последствия глупости Жукова и Сталина — воевал фактически не с немцами, а с ошибками своих неконтролируемых ВЛАСТЕЙ.

И главный источник Катастрофы 1941 года, как и главная причина такого тяжелого и кровавого хода Немецко-советской войны, — заключается в главной болезни: это рабская покорность народа и вседозволенность верхов.

Так что дело вовсе не в том, что Сталин приготовлениями к войне вынудил Гитлера напасть первым. Это сущая мелочь, хотя именно в эту плоскость вопроса — в абстракцию — нас всегда пытаются увести — от обсуждения ГЛАВНОГО.

А главное заключается в том, что урон, причиненный нам немцами, в разы меньше того урона, который нашей стране в 1941 году причинила наша родная власть.

Сравните сами: в 1941 году погибло 1,3 миллиона солдат, а 4 миллиона сдались немцам. В боях в июне-июле 1941 года немцы сожгли менее 2 тысяч наших танков, а 6,5 тысяч им наша родная власть подарила, ВТРОЕ увеличив танковые войска Германии.

И так далее по всем показателям, включая почти всю нашу авиацию запада СССР, которой мудрая власть не дала даже подняться в воздух.

Вот в чем мера ответственности.

Кто за это отвечает?

Как это вышло?

И НЕТ ОТВЕТА!

Хотя за это отвечает сам наш народ, допустивший вседозволенность своих любимых вождей.

Вот в чем главный урок Немецко-советской войны — не сотвори себе кумира, вождя.

Лишив свой народ народовластия и возомнив себя умнее всех нас, верхи в СССР совершили нелепые и чудовищные ошибки, за которые кровью пришлось расплачиваться всему народу.

Begemot  ,новости ,Украина ,правда ,о той войне , скрывается ,от россиян Begemot  ,новости ,Украина ,правда ,о той войне , скрывается ,от россиян

23 декабря 1940 года в Москве открылось совещание высшего командования РККА, где участвовало 276 маршалов, генералов и адмиралов СССР.

Оно продолжалось 9 дней и завершилось вечером 31 декабря.

После него по результатам совещания состоялись в течение двух недель штабные игры, где разыгрывалось наступление на Германию и ее союзников.

В первой игре генералы Белорусского и Прибалтийского военных округов, воевали против генералов Украинского военного округа, воевавших за Германию, а во второй — наоборот.

В первой Павлов гнал Жукова на 120 километров в Пруссию, а во второй уже Жуков гнал командующих Белорусским и Прибалтийским округами в Румынию и Венгрию, где игра закончилась на Будапеште.

Так Жуков еще в 1941 году взял Будапешт.

Сама игра была определена тем обстоятельством, что болота Полесья разделяют пополам стратегическую карту.

Где наступать — южнее болот или севернее?

Сталин и Политбюро по результатам игр решили, что наступать в 1941 году на Германию надо из Украины.

Сроки войны — июль 1941.

Подчеркиваю: текст этого совещания и содержание штабных игр были засекречены до 1992 года, но в 1992 году Генштаб РФ их рассекретил и официально опубликовал отдельной книгой в 1993 году.

Почему же на России все равно врут? Почему это вранье продолжают показывать на ТВ? Почему это вранье до сих пор в школьных учебниках?

Это настоящий заговор Лжи.

Begemot  ,новости ,Украина ,правда ,о той войне , скрывается ,от россиян

Совещание по подготовке нападения на Германию

Советско-российские перлы героизаторов войны основаны на одном-единственном источнике: псевдовоспоминаниях Жукова.

Пока существовал СССР, материалы совещания были закрыты грифом Совершенно секретно .

Если бы СССР не рухнул, то и сейчас об этом совещании мы бы знали только то, что рассказал Жуков, эдакий странный рассказчик того, что закрыто грифом Совершенно секретно .

Но в 1992 году Генштаб РФ рассекретил стенограммы совещания, и оказалось, что Жуков-то врал.

Спасая свою шкуру от личной ответственности за свои преступные решения перед ветеранами войны и всем советским народом.

Оказалось, что за шесть месяцев до германской агрессии состоялось совещание, на котором 9 дней заседали Сталин, Политбюро и все высшее руководство Красной Армии, где готовились вовсе не к святой оборонительной войне , как врал Жуков, а к нападению на Германию.

Текст совещания был опубликован в 1993 году в 470-страничной книге: никакой обороны на этом совещании и близко не обсуждалось.

Характерный эпизод совещания: генерал-лейтенант Ф.Н. Ремизов, командующий войсками Орловского военного округа, начинает свое выступление обращением к народному комиссару обороны Маршалу Советского Союза С.К. Тимошенко:

Товарищ народный комиссар обороны, современную оборону мы понимаем прежде всего.. Мы говорим не об обороне !

Первым и центральным докладом был доклад Жукова о способах внезапного нападения на противника.

Тема доклада говорит сама за себя.

Тема второго доклада — Военно-Воздушные Силы в наступательной операции и в борьбе за господство в воздухе , докладчик — начальник Главного управления ВВС Красной Армии генерал-лейтенант авиации П.В. Рычагов.

Суть его выступления:

Лучшим способом поражения авиации на земле является одновременный удар по большому количеству аэродромов возможного базирования авиации противника .

Begemot  ,новости ,Украина ,правда ,о той войне , скрывается ,от россиян

Далее доклад:

Использование механизированных соединений в современной наступательной операции и ввод механизированного корпуса в прорыв .

Докладчик — командующий войсками Западного особого военного округа генерал-полковник танковых войск Д.Г. Павлов, которого расстреляют за Катастрофу 1941 года — летом 1941 года.

Он в докладе пишет: Польша перестала существовать через 17 суток. Операция в Бельгии и Голландии закончилась через 15 суток. Операция во Франции, до ее капитуляции, закончилась через 17 суток. Три очень характерные цифры, которые не могут меня не заставить принять их за некое возможное число при расчетах нашей наступательной операции .

Далее другие аналогичные оккупационные доклады. А доклад Павлова тем и интересен, что его 4 июля 1941 года по приказу Сталина арестовали и 22 июля расстреляли за Катастрофу 1941 года.

Хотя не он виноват, а начальник Генштаба Жуков.

В своем докладе на этом совещании Жуков указывал:

Всего на площади 30 на 30 км будет сосредоточено 200.000 людей, 1500-2000 орудий, масса танков, громадное количество автотранспорта и других средств .

Что писал в докладе, то и сделал в 1941 году.

За что же Павлова расстреляли?

Надо было расстрелять Жукова.

Жуков:

Господство в воздухе — основа успеха операции. Это господство достигается смелым и внезапным мощным ударом всех ВВС по авиации противника в районах ее базирования . Для этого: Авиация располагается на аэродромах на удалении: истребительная — 30-50 км, бомбардировочная — 75-100 км от переднего края .

Но в таком случае наша авиация может попасть под внезапный удар.

Вот рецепт Жукова:

Особой заботой командира и командующего ВВС армии будет — не дать разбить свою авиацию на аэродромах. Лучшим средством для этого является внезапный удар нашей авиации по аэродромам противника Внезапность является главным условием успеха .

В том и беда, что при объявленной Жуковым степени концентрации войск на границе разгром Красной Армии был неминуем уже во второй половине мая, когда на границу в огромной путанице стали прибывать армады дивизий.

И достиг степени потенциальной Катастрофы именно во второй половине июня, когда войска уже сменили пограничников, но находились в состоянии хаоса переезда.

А вот если бы немцы напали на СССР в начале мая, то они не смогли бы захватить даже Барановичи, так как встретили бы нормальную организованную оборону.

Однако в СССР ни на какую оборону не ориентировались по массе причин:

 

    1. Во-первых, в СССР правила идея блицкрига, который успешно провел Жуков против японцев, а опыт Первой мировой войны, когда после объявления войны державы только через пару недель вводили в действие главные силы, считался устаревшим и неактуальным для военной стратегии СССР. Причем, во всех докладах есть ссылки на опыт ведения войны Германией против Польши и Франции.

 

    1. Во-вторых, коммунисты вовсе не для того затеяли Вторую мировую войну, чтобы быть в обороне: этим безумным шовинистам Ленин завещал приращивать СССР новыми республиками, над чем они активно и работали, создавая Советскую империю.

 

    1. В-третьих, совершенно нелепо создавать у себя оборону от противника, у которого танков почти в 10 раз меньше, самолетов — в 7 раз, в 2 раза меньше армия, а ресурсы для ведения войны вообще иллюзорны. Какой смысл создавать оборону от такого слабака, каким тогда была Германия Гитлера? Это отнюдь не шапкозакидательство, как это потом называли в СССР придворные историки по заказам верхов. Если бы СССР удалось напасть на Германию первым, то события, возможно, протекали бы точно так, как это было проработано во время игр Генштаба. То есть — через два-три месяца Красная Армия захватила бы Румынию, Венгрию и половину Германии. А Берлин пал бы к началу зимы.

 

Впрочем, блицкриг СССР против Финляндии окончился позорным поражением, так что и в этом случае вряд ли мог состояться

Begemot  ,новости ,Украина ,правда ,о той войне , скрывается ,от россиян

Опасные штабные игры

Если какой-то умник где-нибудь вам до сих пор будет говорить, что СССР не готовил нападения на Германию, то вы можете ему в лицо сказать, что он — лжец.

Потому что подготовка СССР нападения на Германию в начале июля 1941 года — ЭТО ФАКТ.

Подтвержденный последней инстанцией в споре — Генштабом РФ.

Материалы стратегических игр по оккупации советскими войсками территории Германии, Румынии и Венгрии и др., а также подробный план оккупации Финляндии в 1941 году — были рассекречены Генштабом РФ в 1992 году.

Этому была посвящена, в частности, большая публикация в Военно-историческом журнале от 1992 года, №2 и целый разворот в газете Известия от 22 июня 1993 года с названием В январе сорок первого Красная Армия наступала на Кенигсберг!

В этих штабных играх Жуков, Павлов и прочие вовсе не решали вопросы обороны страны от агрессии Германии, а отрабатывали нюансы захвата Кенигсберга, Варшавы, Бухареста, Праги, Кракова, Будапешта и т.д.

Рассказы Жукова о том, что он в игре предвосхитил германские планы — это чистой воды ложь, так как боевые действия на территории СССР вообще в играх не рассматривались.

Конечно, комментаторы из ВИЖ при публикации материалов штабных игр попытались тут же уточнить, что якобы СССР хотел использовать эти агрессивные планы войны только в случае нападения Германии.

Но, во-первых, если эти планы использовать в случае нападения Германии, то они только к одному тому и могут привести, к чему и привели — к Катастрофе 1941 года.

Так что это только словесная эквилибристика, демагогия.

А во-вторых, кого эта наивность может обмануть?

Как верно замечали оппозиционные официозу историки, всегда выходило так, что враг нападал именно в тот момент, когда у нас было все подготовлено к захвату его страны.

В ноябре 1939 года мы сосредоточили пять армий на границе с Финляндией, изготовились, и тут дурачки-финны, как по заказу, якобы один раз стрельнули из пушки

И тут же советские газеты взорвались той самой яростью благородной:

 

    • Отразим нападение Финляндии!

 

    • Дать отпор зарвавшимся налетчикам!

 

    • Ответим тройным ударом на удар агрессоров!

 

    • Уничтожим гнусную банду! .

 

Между тем, вот воспоминания Хрущева:

Я приехал в Кремль, на квартиру к Сталину. Начался разговор, и по ходу его я почувствовал, что это продолжение предыдущего разговора. Собственно, уже реализация принятого решения о том, чтобы предъявить ультиматум Финляндии. Уже договорились с Куусиненом, что он возглавит правительство создающейся Карело-Финской ССР.

Вдруг позвонили, что произвели выстрел. Финны ответили артиллерийским огнем. Фактически началась война. Я говорю это потому, что существует другая трактовка: финны первыми выстрелили, и поэтому мы вынуждены были ответить.

Имели ли мы юридическое и моральное право на такие действия? Юридического права, конечно, мы не имели .

Совершенно ясно, что в данном случае — в отношении Германии — СССР повторил бы финский опыт развязывания войны.

Который, впрочем, ничем не отличается от того метода, каким Германия напала на Польшу, якобы тоже Обороняясь от Агрессии .

Так что наивные комментарии ВИЖ ничего не стоят и никого обмануть не могут.

Для соблюдения приличий в обеих штабных играх — Белорусской и Украинской — было введено в двух фразах условие, что на нас напал летом 1941 года противник, который проник на 100-200 км на территорию СССР, но его выбили, кто и как неизвестно, снова на рубеж Государственной границы.

И с этого состояния начинается Белорусская игра в начале июля 1941 года.

Вторая, Украинская, игра 8-11 января 1941 года, о которой забыл Жуков, началась уже на территории противника в июле 1941 года в 90-180 км западнее Государственной границы СССР, рубеж рек Висла и Дунаец, содержание игры — ответные действия Красной Армии в Германии, Чехословакии, Венгрии и Румынии.

Войсками Германии и Венгрии командовал генерал-полковник танковых войск Д.Г. Павлов, войсками Румынии — генерал-лейтенант Ф.И. Кузнецов, до этого командующий войсками Северо-Кавказского военного округа, снятый с этой должности и вызванный в Москву в игру, а после нее назначенный командующим Прибалтийским особым военным округом.

Будапешт в этой игре захватывал Жуков.

Существенная деталь: в этих играх соотношение сил не соответствовало реальности, а силы немцев и их союзников были завышены в 2,5-3 раза по сравнению с реальными летом 1941 года.

Так что в реальном блицкриге успехи СССР были бы куда более значимыми, чем в этих играх, проводившихся как бы с запасом мощи противника на всякий случай .

В Белорусской игре Жуков вовсе не гнал покойного Павлова, как он наврал в своих склерозных воспоминаниях .

Как раз Павлов разгромил Жукова.

Вот что писала газета Известия 22 июня 1993 года:

В ряде книг и статей утверждается следующее: в этой игре Г.К. Жуков якобы все спланировал и осуществил так, как это через полгода сделали немцы, и на восьмые сутки Северо-Восточный фронт Западных вышел-де уже к Барановичам. Но все было далеко не так: Северо-Западный фронт Восточных (Д. Павлов), выполняя задачу выйти к 3 сентября 1941 года на нижнее течение реки Висла, 1 августа перешел в наступление, и в первые дни его войска форсировали р. Неман, овладев Сувалкинским выступом (окружив в нем крупную группировку Западных ), а на левом крыле прорвали фронт, возглавляемый Г. Жуковым. В прорыв была введена конно-механизированная армия, которая к 13 августа вышла в район, расположенный в 110-120 километрах западнее Государственной границы СССР .

Begemot  ,новости ,Украина ,правда ,о той войне , скрывается ,от россиян

Жуков проиграл Павлову!

Хотя наврал нам обратное.

И это вранье нам сегодня повторяют с экранов ТВ во всяких эпопеях для наивных простачков, для наших горячо любимых верхами ветеранов, которых незазорно обманывать.

Мол, как классик писал, и сам обманутым быть рад , мол, так они сами хотят .

А один известный российский писатель недавно на телеканале Культура цинично сказал:

Говорить ветеранам скрывавшуюся от них в СССР правду о войне — это что лишать несмышленого ребенка любимой игрушки: ничего, кроме обиды, не будет .

Думаю, это не так, поскольку у ветерана еще есть дети и внуки, которые не должны повторять судьбу чудом выжившего в войну ветерана и быть пушечным мясом у нового поколения политиканов.

Думаю, не станет ветеран спорить с тем, что за его спиной — за спиной всего народа — кучка авантюристов в Кремле тайно готовила агрессию, но опростоволосилась.

Ценой чему — весь трагизм войны, наша Катастрофа 1941 года.

Потому что любой человек не одобрит, когда власти в строгой тайне от него готовят войну, рассчитывая этого человека послать куда-то кого-то убивать ради непонятно чьих целей.

По результатам этой игры руководство играми пришло к выводу, что:

Развертывание главных сил Красной Армии на Западе с группировкой главных сил против Восточной Пруссии и на Варшавском направлении вызывает серьезные опасения в том, что борьба на этом фронте может привести к затяжным боям .

Поэтому было выбрано южное направление, украинское, где в ходе игры удалось продвинуться далеко вглубь Румынии и Венгрии и захватить румынскую нефть.

А поскольку Жуков был командующим Украинским военным округом, то его, а не Павлова, и поставили на должность начальника Генштаба для подготовки нападения СССР на Германию и ее сателлитов: чтобы максимально подготовить к агрессии Украинский военный округ.

Ни на совещании, ни на играх их участники даже не пытались рассмотреть ситуацию, которая может сложиться в первых операциях в случае нападения противника. Поэтому утверждение, что игры проводились для отработки некоторых вопросов, связанных с действиями войск в начальный период войны , лишены основания. Эти вопросы не значились в учебных целях игр и потому не рассматривались .

Begemot  ,новости ,Украина ,правда ,о той войне , скрывается ,от россиян

1941: Фарс Истории или Рецидив Заразы?

Как считается, когда история повторяется, то повторяется в виде фарса.

Это не так.

Порой история повторяется снова в куда как более жутком рецидиве — если болезнь не вылечена, а прогрессирует.

В Первой мировой войне, которую тогда наш народ и называл Великой Отечественной войной, но это святое название украдено большевиками для своей новой большевистской войны, далеко не отечественной , царская Россия не отдавала врагу свою территорию, а воевала на территории противника.

Но как только к власти пришли создатели СССР, эта Хунта, возглавляемая Лениным, сразу отдала врагу огромные территории.

Через 20 лет эта же Хунта, уже возглавляемая Сталиным, этому же врагу снова отдает ТЕ ЖЕ САМЫЕ территории.

А Сталин через посла Болгарии в СССР Стотенова осенью 1941 года просит Гитлера о заключении сепаратного мира, подобного ленинскому Брестскому миру, когда «братья»-россияне предали за свое спасение белорусов и украинцев.

Это мистическое дежа вю .

Все снова повторяется в точности — с той разницей, что сейчас это не просто немцы, а нацисты, пришедшие нас уничтожить.

И они в этом сепаратном мире Сталина за пару лет уничтожили бы всех белорусов и украинцев.

Что Сталин, конечно, прекрасно понимал, предлагая Гитлеру этот сепаратный мир.

Стотенов потом ответил, что Гитлер отказался от предложения Сталина.

Но вдумайтесь в сам факт: Сталин, спасая свою шкуру, был готов снова подарить немцам белорусов.

Как подарок российского народа немецкому народу в лице белорусского народа — которого как барашка режут для заключения мира.

А ведь это факт: Гитлер хоть и отказался, но ведь Сталин предлагал — предлагал беларусов в качестве цены за свою жизнь!

И кому вообще такой ГНИЛОЙ СССР нужен, где РСФСР выторговывает у врага себе жизнь ценой смерти других республик?

Begemot  ,новости ,Украина ,правда ,о той войне , скрывается ,от россиян

Парадоксы 1941 года

Анализ Катастрофы 1941 года приводит к парадоксальным выводам: если бы в тех наших условиях деспотии Хунты мы обладали бы значительно меньшими армией и вооружением, то и степень наших поражений была бы на порядки ниже.

Дело в том, что для обороны страны от агрессора есть определенные соотношения сил, которые известны в военной стратегической науке.

Нападающий на подготовленные к обороне позиции всегда несет потери, в несколько раз превышающие число обороняющихся.

Прекрасный тому пример — советско-финская война, где СССР выставил против Финляндии 11.266 орудий и минометов, 2998 танков, 3253 боевых самолета и армию численностью около миллиона солдат и офицеров.

На стороне финнов воевало всего несколько десятков танков и самолетов.

У СССР погибло около 75 тысяч и 17 тысяч пропало без вести.

Более 200.000 — раненные и обмороженные.

А потери финнов составили 23 тысячи убитых и пропавших без вести и 44 тысячи раненных.

Все дело в подготовленности финнов к обороне, в созданной ими Линии Маннергейма .

Сравним теперь силы наступающей на нас Германии с нашими.

Для продуктивной обороны от агрессора, согласно учебникам военной стратегии, нам потребовалось бы против 3,5 тысяч немецких танков выставить тысячу с небольшим.

Мы их имели в 1941 году 27 тысяч.

Точно так в разы больше самолетов и артиллерии, а армия вдвое больше немецкой вместе с ее союзниками.

Begemot  ,новости ,Украина ,правда ,о той войне , скрывается ,от россиян

Давнє інтерв'ю Порошенка, яке особливо цікаве тепер

 

Звернув увагу на цей месидж: "Скандальное интервью Порошенко,которое удалили со всех укр сайтов"
Патриот Великого Отечества ще від 18 листопада 2015 року
де журналіст дуже упереджений щодо Порошенка, але правда на боці Правди. Можете пересвідчитись.


Наші взяли Крим і він наш!



Олександр Андрійович Безбородько (14 (25) березня 1747, Глухів, Гетьманщина — 6 (17) квітня 1799, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український та російський державний діяч з козацького стану. Полковник Ніжинського та Київського полку Гетьманщини. Член Російської Академії, почесний член Академії Мистецтв, царський сенатор, світліший князь Російської імперії, канцлер уряду часу Катерини II, мав значний вплив на царя Павла І.
Добився тимчасового відновлення Генерального суду і деяких інших установ Гетьманщини, скасованих за Катерини II.


Біографія

Кар'єрний зліт

Народився 14 березня 1747 в Глухові в родині генерального писаря Андрія Безбородька. Щодо походження роду існувала сімейна легенда. Нібито за часів Богдана Хмельницького шляхтичу Дем'яну Ксенжницькому, який воював на боці козаків, в бою відрубали підборіддя. З того часу його нащадки й почали зватися Безбородьками.

Андрій Безбородько зробив стрімку кар'єру з військового канцеляриста до генерального писаря. Його син Олександр теж був приречений на успішну кар'єру в Малоросії. Після ліквідації гетьманства його бере під своє крило Петро Румянцев — президент Малоросійської колегії, а потім імперський намісник. Олександр закінчує Києво-Могилянську академію і відразу стає бунчуковим товаришем.

Перша практична робота Олександра Безбородбка — служба в канцелярії Румянцева. Там він проявив надзвичайні здібності — надзвичайну пам'ять, працьовитість, уміння жертвувати особистим заради кар'єри.

Російсько-турецька війна 1768—1774 рр. спровокувала кар'єрний прорив Безбородька. Петро Румянцев грав ключову роль в кампанії і пожинав лаври переможця. Безбородько знаходився при похідній канцелярії командувача і виконував безліч рутинної роботи. При цьому він командує кількома полками і особисто бере участь в трьох битвах. За час війни Олександр Безбородько доростає до чину київського козацького полковника.

В 1774 р. в болгарському селі Кючук-Кайнарджі Румянцев починає мирні переговори з турками. Безбородько завідує делікатною справою — задобрює ворожих послів цінними подарунками. Мир приносить імперії територію від Дніпра до Південного Бугу. Турки визнають незалежним Кримське ханство, яке поступово дрейфує в бік Росії.
На службі в імператриці

Рекомендує Безбородька самій імператриці Катерині ІІ. В 1775 р. 30-річний Олександр Безбородько переїжджає до Петербургу, де стає секретарем імператриці по «чолобитним» справам. За два роки Безбородько досить добре вивчає французьку мову, пізніше опановує італійську та німецьку.

Імператриця скоро помічає таланти нового секретаря. Вона все частіше вимагає, щоб справи їй доповідав виключно Безбородько. Справи Сенату, Синоду, Іноземної колегії, усіх намісництв проходять через його руки. З-під його пера виходить більшість законодавчих актів. Його діловий літературний стиль заслужено здобуває репутацію найкращого в імперії.  

З ростом повноважень Безбородько формує свою особисту канцелярію. У найкращі часи там працює до 9 чоловік. З 1784 р. правою рукою першого секретаря стає його земляк Дмитро Трощинський, який бере на себе всю чорнову роботу. В 1779 р. — Безбородько вже бригадир, пізніше кавалер новоствореного ордену св. Володимира. Отримує тисячу кріпосних в Білорусі, а потім і в Україні. Скоро він організовує поїздку імператриці в Могильов, де вона зустрічається зі своїм союзником австрійським імператором Йосифом II.

Імператриця переводить його на дипломатичний фронт. В 1780 р. вона прикріпляє Безбородька в чині генерал-майора до Колегії іноземних справ як уповноваженого для всіх іноземних переговорів.

Першу делікатну місію — анексію Криму — Безбородько виконав блискуче. 8 квітня 1783 р. виходить маніфест про приєднання Криму, написаний Безбородьком. Успішна зовнішньополітична оборудка дає привід імператриці нагородити його титулом графа.

Тим часом російська дипломатія на чолі з Безбородьком отримала ще одну перемогу над стратегічним ворогом — Османською імперією. В 1782 р. був укладений Георгіївський трактат, за яким грузинське царство переходило під протекцію імперії. Безбородько рекомендує цариці не гаяти часу і цілком анексувати Грузію. Цариця на це не наважилась, через 5 років трактат фактично розірваний, а задум першого секретаря імперії реалізований лише на початку наступного століття.

Коли низка взаємних провокацій між Російською та Османською імперіями скінчилась відкритою війною Безбородько пише головний ідеологічний документ цієї війни — маніфест. Головна його ідея — миролюбність Росії та підступність і нахабність турків. Також він відоповідав за комунікацією між центром та головнокомандувачами — князем Потьомкіним та графом Румянцевим.

В 1788 р. Безбородько підтримує ідею надвірного радника Василя Капніста відродити козацтво в Малоросії, щоб сформувати мобільні з'єднання легкої кавалерії. Але проект так чомусь і не реалізовують.

В серпні 1790 р. стараннями Безбородька укладено Верельський мир Росії зі Швецією на умовах непорушності довоєнних кордонів. Імператриця відзначає заслуги Безбородька чином дійсного таємного радника. Після смерті Григорія Потьомкіна Катерина ІІ доручає йому вести мирні переговори з турками. Досить швидко він добився головної поступки — Чорноморське узбережжя від Південного Бугу до Дністра переходило до імперії. 29 грудня 1791 р. Російська та Османська імперії підписують Ясський мир. Творець цього миру Олександр Безбородько отримує в нагороду оливкову гілку та 5 тисяч кріпаків.

Після такого дипломатичного тріумфу Олександр Безбородько займається польськими справами. Росія намагається перешкодити реформам в Польщі. В 1791 р. він готує виступ шляхетської опозиції проти реформаторів. Опозиціонери створюють Торговицьку конфедерацію і офіційно просять допомоги у Росії. В січні 1793 р. Росія підписує конвенцію з Пруссією про поділ польських земель. Після визвольного повстання під проводом Тадеуша Костюшко Безбородько вважає, що тепер слід окупувати та анексувати Польщу. Він пише твір «Оголошення про причини війни з Польщею», де стверджує, що поляки з 1788 р. ворожі до Росії та наносять образу достоїнству її величності. В підсумку за свої труди на польському фронті Олександр Безбородько отримує 50 тис. рублів, 10 тис. рублів пожиттєвої пенсії в рік та майже 5 тис. кріпосних в Брацлавській губернії.

Внутрішні справи

У внутрішніх справах Безбородько рекомендує себе як успішний реформатор. У 80-х рр. XVIII ст. він очолює поштове відомство імперії, перетворивши архаїчну «ямську» систему зв'язку на модерну установу. З його ініціативи складають карти поштових доріг, через кожні 15-25 верст будують станції (кожну версту позначають спеціальним кам'яним стовпом, які подекуди збереглись і сьогодні), встановлюють чітку таксу за пересилку листів та посилок, відкривають два поштамти та 22 поштові контори.

Безбородько був членом «Комісії про дороги в державі», а також ключовою фігурою імператорської ради. З 872 протоколів цієї установи лише 253 підписані не ним. В кінці 1795 р. Безбородько розслідує грандіозну крадіжку 600 тис. рублів і Заємного банку. В нагороду отримує чергову порцію сіл в Малоросії та вищий придворний чин гофмейстера.

Останні роки життя

6 листопада 1796 р. помирає імператриця Катерина II. Новий імператор Павло Петрович осипає графа численними почестями та нагородами. В придворних колах поповзли чутки, що Катерина II залишила таємний заповіт, в якому передавала престол своєму онуку Олександру в обхід сина Павла. Безбородько, як найбільш довірена особа, був хранителем цього документу. Коли цариця лежала на смертному одрі, граф буцімто показав Павлу ці папери і за його наказом спалив незручний заповіт. В листопаді 1796 р. Павло І присвоїв Безбородьку перший клас чиновницької «Табелі про ранги» зі званням фельдмаршала.

Під час коронації граф отримує 40 тис. душ кріпосних у Воронезькій та Орловській губерніях, титул світлійшого князя і право обрати ще 6 тис. селян у будь-якому куточку держави. Через рік Безбородько стає ліфляндським дворянином та сенатором (хоча на жодному засіданні Сенату він так і не з'явився).

На початку квітня 1797 р. цар призначає Олександра Безбородька канцлером імперії. За дорученням Павла І канцлер опікає Мальтійський орден — рудимент рицарської корпорації, якій протегує імператор. В 1797 р. він укладає з ними союзну конвенцію, за що стає кавалером ордену Іоанна Єрусалимського. Цар теж в боргу не залишився — нагородив Безбородька діамантовою зіркою та орденом Андрія Первозванного.

Під завісу життя він пише «Записку для складання законів Російських» — чернетку ліберальних реформ для імперії. Він пропонує перетворити Сенат на представницький орган усіх станів, надати йому законодорадчі функції. З селян мали стягувати лише фіксовані повинності, а кріпаків без землі взагалі заборонялось продавати. Частину його пропозицій спробують реалізувати за часів царювання наступного після Павла імператора — Олександра І

Олександр Безбородько завжди любив жити на широку ногу. Його будинок на Поштамтській вулиці в Петербурзі (тепер це Центральний музей зв'язку РФ) вражав своєю пишністю. Безбородько зібрав найкращу в країні колекцію картин і буквально полював за новими експонатами. Крім головного палацу, мав дачу на Неві з чудовим садом та фешенебельний будинок в Москві (останній сучасники оцінювали в 700 тис. рублів). Численні прохачі буквально осаджують його приймальню. Граф майже ніколи їм не відмовляв своїм землякам-українцям.

В житті Безбородька були дві пристрасті — карти та жінки. Зовні досить непривабливий Безбородько так ніколи і не одружився, але про його любовні походеньки говорила вся столиця. Він мав особливу слабкість до співачок та актрис. Найтриваліший зв'язок Безбородько мав з актрисою Ольгою Каратигіною. Він познайомився з нею в 1789 р., а в 90-х вона переїхала до графа і жила з ним громадянським шлюбом. Плодом такого союзу стала позашлюбна дочка — Наталія Верецька.

Після 1796 р. Безбородько постійно хворіє. Дається взнаки розгульний спосіб життя та переживання після смерті імператриці. В грудні 1798 р. фізичні страждання стають нестерпними. Канцлер проситься у відставку, але імператор затягує з відповіддю. В кінці зими князь хоче їхати в Карлсбад на лікування мінеральними водами. Але не встигає — його розбиває параліч і 6 квітня 1799 р. він помирає на 52-році життя.

Основні дати життя та діяльності

Народився 14 (25 березня) 1747 року в колишній гетьманській столиці — стародавньому українському місті Глухові у сім'ї генерального писаря козачого війська.

    1765 р. закінчив навчання в Києво-Могилянській академії
    1765 — 1772 рр. був бунчуковим товаришем
    1767–1768 рр. — член Генерального суду
    Брав участь у російсько-турецькій війні 1768—1773 рр., де командував різними українськими полками, які входили до складу армії генерал-губернатора України Петра Рум'янцева.
    У переговорах, що закінчилися підписанням у 1774 році Кючук-Кайнарджійського миру, Олександр Безбородько проявив виняткові дипломатичні здібності й домігся відмови Османської імперії від її прав на Крим та Кубань
    У листопаді 1780 р. був зарахований до Колегії іноземних справ
    У жовтні 1784 року Безбородько був обраний членом Російської академії
    у 1786 році отримав титул графа і був призначений членом Ради Її Імператорської Величності
    З кінця 1780-х років був щоденним доповідачем Катерини II з усіх найважливіших питань
    14 лютого 1787 року приймав у Києві в Маріїнському палаці, коли там перебувала Імператриця венесуельского політичного діяча Франсіско Міранду.[3]
    У кінці 1791 року Безбородько уклав з Османською імперією так званий Ясський мирний договір. За цим договором Османська імперія відмовилась на користь Російської імперії від земель між річками Буг та Дністер. За укладення Ясського мирного договору отримав найвищу нагороду Росії — орден Андрія Первозванного
    У квітні 1797 року Павло I надав Безбородькові титул найсвітлішого князя Російської імперії і призначив його на найвищу державну посаду — канцлером. Безбородько мав великий вплив на Павла I i домігся від нього відновлення в Україні Генерального суду й деяких інших установ Гетьманщини, скасованих Катериною II.

Безбородько зробив значний внесок у розвиток культури своєї Батьківщини. Кохаючись в українській історії, він склав повний список гетьманів України, генеральних суддів і підскарбіїв, генеральних осавулів, писарів, хорунжих, а також полковників дев'яти українських полків, які становили військо гетьмана. Він наводить близько трьохсот прізвищ людей, які входили до вищих військових та цивільних органів управління України, даючи деяким з них короткі, але влучні характеристики. Деякі дослідники вважають саме Безбородька автором знаменитого анонімного твору «Історія русів». Ним зібрана унікальна колекція картин, бронзи й порцеляни, яка, за відгуками сучасників, свідчила про витончений смак власника. Зараз більшість картин Безбородька перебуває в Росії в Ермітажі та Російському музеї Петербурга, частина — в Ніжинському університеті.

У 1805—1817 рр. на надані ним кошти в старовинному полковому місті Ніжині був заснований ліцей, пізніше перетворений на гімназію, а ще пізніше на історико-філологічний інститут ім. князя О. Безбородька (нині Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя).

Помер 17 квітня (6 квітня ст. ст.) 1799 року і був похований в Олександро-Невській лаврі в Петербурзі.

Тест старих конденсаторів

  

Кілька "совєцьких" конденсаторів знайшов на дні коробки. Звичайно, хлам. Перед тим, як викинути, поміряв ємність. Здивувався. Нашкарябав фотозвіт.
Більше ТУТ

Стратегічний курс Української держави - ч.1

У Кремлі й надалі вважатимуть, що знищення Української держави та української нації — досяжні цілі.

"У більшості країн світу шок війни, приниження поразки і відкрита рана від втрачених територій служили потужними інструментами для побудови національної солідарності та формування сильної національної ідентичності. Поділи Польщі у другій половині XVIII ст. стерли Польську державу з мапи Європи, але послужили відправною точкою для формування модерного польського націоналізму, тоді як наполеонівське вторгнення до Німеччини на початку ХІХ ст. дало поштовх розвиткові пангерманських ідей і сприяло розвиткові модерного німецького націоналізму. Спогади про поразку і втрачені території підживлювали національні почуття французів і поляків, сербів та чехів. Україна, яка зазнала вторгнення, приниження і поділу війною, здається, йде за цим загальним зразком" — це одна з ключових тез книжки "Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності", автор якої — Сергій Плохій, відомий український історик, професор Гарвардського університету. У 2015 р. він написав синтез історії України, щоб пояснити західним читачам минуле країни, в якій відбулася Революція Гідності і на яку згодом Росія пішла війною.

Три з половиною роки збройного протистояння імперській Москві підтвердили правильність висновку вченого: національна солідарність і національна ідентичність українців збудували фундамент для успішного зупинення російської агресії та перших вагомих досягнень на шляху України до інтеграції з ЄС. У горнилі війни справді народжується нова українська нація.

Однак для Путіна та його пропаганди росіяни й українці — все ще "один народ", і доки ця настанова не зміниться, доти не буде шансу на мир. У Кремлі й надалі вважатимуть, що знищення Української держави та української нації — досяжні цілі. Варто лише дочекатися соціального вибуху над Дніпром, і "русские Украины" (або ж "Новороссии" і "Малоросии") масово вийдуть на вулиці з гаслами "Путин прийди". І тоді в нього з'явиться шанс реалізувати план, який провалився у 2014 р. 

Соціологічні дослідження свідчать, що розрахунки кремлівських стратегів ґрунтуються на ними ж створеній реальності. У березні 2017 р. чотири провідних українських соціологічних центри (КМІС, Рейтинг, СОЦІС і Центр ім. Разумкова) провели широке опитування громадської думки, в якому взяло участь 14 тис. респондентів, по 500 у кожній області, а в Києві, Харківській та Одеській областях — по 1 тисячі. Області, крім названих, об'єднано у більші регіони, щоб таким чином знизити похибку опитування. Отже: Івано-Франківська, Львівська і Тернопільська області — це умовний "Захід"; Волинська, Рівненська, Житомирська області — "Північний Захід"; Закарпатська і Чернівецька області —"Південний Захід"; Вінницька, Хмельницька області — "Поділля", Київська, Сумська і Чернігівська області — "Північ"; Кіровоградська, Полтавська і Черкаська області — "Центр"; Миколаївська і Херсонська області —"Південь"; Запорізька і Дніпропетровська області — "Схід"; не окуповані території Донецької та Луганської областей — "Донбас". 

Результати опитування дозволили створити карту суспільних настроїв української спільноти на початку четвертого року війни й напередодні отримання безвізового режиму з ЄС. У пропонованій статті ми вирішили представити результати опитувань щодо національної ідентичності, мови щоденного спілкування, конфесійних питань, ставлення до ЄС і НАТО, тобто проблем, які роками використовує Росія як елемент гібридної війни проти України і, відповідно, які впродовж десятиліть були елементом політичного протистояння в самій Україні. На основі поглибленого аналізу соціологічних даних ми намагалися сформувати висновки щодо впливу суспільних настроїв на державну політику, а також спробували поставити суспільні процеси в Україні в загальноєвропейський контекст. Сподіваємося, наша публікація дасть поштовх обговоренню та дискусіям. 

123
 
[ Читати далі ]

Історія ,нікопольська друкарня (дуркарня)

Типичный Никополь поделился(-ась) публикациейНикиты Краско.

30 апреля в 13:42 · 

+5

 

Никита Краско в Типичный Никополь

30 апреля в 13:42 · 

О типографиях местечка Никополя

Первая типография появилась в местечке Никополе в далёком 1899 году. Её открыл владелец земской почты, купец Ной Маркович Рабинович. Располагалась типография в небольшом деревянном здании, её обслуживало не более 10 рабочих. До 1908 года Рабинович являлся единственным печатником Никополя. Он издавал немногочисленные книги, печатал отчёты общественных и частных организаций, афиши, визитки, этикетки, объявления. Одна из книг, изданных типографией Рабиновича, называлась «Женщина: гражданин и работница». Её автор, Д. Стаценко, привёл подробную историю борьбы женщин Европы и Америки за свои права, показал, насколько положение женщин Российской империи хуже, чем в западных странах, и выразил мысль, что в женщине кроется залог будущего счастья человечества. В 1908 году супруга никопольского нотариуса, дворянка Мария Алексеевна Мазанкова открыла в городе вторую частную типографию. Здесь работало уже 15 человек, а годовая выручка составляла более 6000 руб. Новая типография получала большинство городских заказов, что послужило скорой причиной краха её конкурента Рабиновича. Одна из книг, изданных Мазанковой, называлась «Охотничьи картинки». На 110 страницах были собраны небольшие стихи и короткие рассказы о разных забавных происшествиях на охоте. Названия рассказов говорят сами за себя: «Учудил», «Горе-охотники», «Маленькое недоразумение», «Сверх-заяц», «Поохотились!..» В 1910 году владелец писчебумажного магазина, никопольский купец Вениамин Израилевич Вайнштейн закупил в Одессе новейшее типографское оборудование и взял в компаньоны печатника Исаака Молдавского. Так появилась «Художественная типография В. Вайнштейна и И. Молдавского», предложившая жителям Никополя возможность заказывать «прейскуранты, сочинения, каталоги, брошюры, отчёты, счета, бланки, афиши, объявления, свадебные билеты, этикетки, всякие деловые бумаги и прочее на русском, французском, немецком и польском языках». Здесь издавались брошюры с отчётами различных никопольских обществ, таких как «Общество вспомоществования нуждающимся учащимся Никопольских городских мужского и женского училищ», «Общество взаимного кредита», «Общество призрения больных иудейского вероисповедания». В 1917 году Вениамин Вайнштейн передал печатное дело своему племяннику Семёну, а себя посвятил управлению 1-го Никопольского Ссудо-сберегательного товарищества. Через год он возглавил Никопольский районный союз кооперативов, а в 1919 стал Председателем «Союз-Банка». Тем временем Семён Вайнштейн и Исаак Молдавский решили разделить общее дело. Вайнштейн перебрался в здание бывшего Русского Общества пароходства и торговли на Базарной площади, а Молдавский остался в старом книжном магазине по Запорожской улице, где открыл собственную типографию «Печатник». Обе типографии, несмотря на трудности гражданской войны, продолжали свою работу вплоть до 1920 года, издавая городские газеты, листовки и афиши, покуда не были национализированы большевиками. Нельзя не упомянуть, что до революции в Никополе работали ещё две небольших типографии. Они располагались по Екатеринославской улице (ныне – улице Никитинской) при книжных магазинах Цепелинского и Ямпольской. Типографии исполняли различные мелкие заказы, в том числе печатали брошюры и открытые письма.

Павел Фирсов
Никополь ИСТОРИЧЕСКИЙ

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
57
предыдущая
следующая