хочу сюда!
 

Галинка

29 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 27-35 лет

Заметки с меткой «історія»

Это мы-то фашисты? Ану сравним !


Это мы-то фашисты? Русские на службе Третьего Рейха и СС
посилання на сайт:
https://inforesist.org/eto-my-to-fashisty-russkie-na-sluzhbe-tretego-rejxa-i-ss/


В современной России при каждом удобном случае с экранов телевизоров: в новостях, исторических программах или каких-нибудь шоу, любят укорять соседей в том, что в годы Второй мировой войны, на их территории были сформированы части СС, полицейские подразделения или организации поддерживающие антибольшевистские, антисоветские настроения.

Прежде всего, достается литовцам, латышам, эстонцам, с их дивизиями СС, сформированными по одной, соответственно, в каждой из этих стран — Литве, Эстонии, Латвии. А также особо упоминается в этих программах или передачах дивизия СС «Галичина» сформированная на территории Украины. При этом цинично замалчивая собственные части СС сформированные из русских. Была бы воля нынешних борцов с «бандеровцами» и «лесными братьями», то они бы без сомнения постарались бы стереть из собственной истории и власовцев РОА.

Чтобы окончательно предстать во всей красе, единственных и неповторимых борцов за спасение мира вовремя Второй мировой войны.
Однако история не терпит сослагательного наклонения. И правду, какой бы горькой и неприятной она не была, и как бы сильно не хотелось ее скрыть, нынешнему поколению русских, невозможно избежать, замазать или приукрасить.

И, помимо, уже печально известной РОА — Русской Освободительной Армии, под руководством бывшего советского генерала Власова А.А., внесшего, между прочим, весомый вклад в победу советских войск под Москвой в 1941 г. и командовавшего до своего попадания в плен к немцам 2-й ударной армией, есть еще и другие малоизвестные дивизии и части СС, сформированные из русских. Малоизвестные прежде всего для самих русских борцов с коллаборантами. Да-да.

В отличие от латышей или эстонцев с украинцами, которых от силы насобиралось по одной дивизии, русских частей СС было даже не несколько.

Вот они:
  • Добровольческий полк СС «Варяг».
  • 1-я русская национальная бригада СС «Дружина».
  • 15-й казачий кавалерийский корпус СС.
  • 29-я гренадерская дивизия СС «РОНА» (1-я русская).
  • 30-я гренадерская дивизия СС (2-я русская).
  • 36-я гренадерская дивизия СС «Дирлевангер».
КОРПУСА ВОЙСК СС ГЛАВНОГО ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛЕНИЯ СС ФХА-СС
  • 15-й Казачий русский корпус войск СС ФХА-СС- 3 дивизии,16 полков.
  • СС ФХА-СС (ВОЙСКА-СС)
  • 29-я Русская ФХА-СС — 6 полков.
  • 30-я Русская ФХА-СС, 1-го формирования 1944г., — 5 полков.
БРИГАДЫ ГЛАВНОГО УПРАВЛЕНИЯ ИМПЕРСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ СС РСХА-СС
  • 1-я Русская национальная бригада СС «Дружина» — 3 полка, 12 батальонов.
  • 1-я Гвардейская бригада РОА «Зондеркоманда Љ113» СД — 1 батальон, 2 роты.
  • Бригада СС»Центра противобольшевистской борьбы» (ЦПББ) — 3 батальона.
  • Разведовательно-диверсионное соединение Главной Команды «Россия — Центр» зондерштаба «Цеппелин» РСХА- СС — 4 отряда спецназначения.

Как видим, здесь есть и русские дивизии СС и полки и корпуса и бригады и даже разведовательно-диверсионные соединения. Так почему же современные российские «геродоты», когда клеймят позором на очередное 9 мая эстонцев, латышей или украинцев, не вспоминают и русские части СС?
Все очень просто. Такой пример не вяжется с образом русского солдата-освободителя (как будто в Красной Армии служили исключительно одни русские и не было ни украинцев, ни беларусов, ни грузин, ни армян, ни тех же латышей или эстонцев), единственного не запятнавшего себя связью с немецким фашизмом.
И, можно сколь угодно долго спорить и доказывать — участвовали они или не участвовали в карательных операциях против мирного населения, дотягивали они до размера полнокровной дивизии или не дотягивали, воевали ли они вообще или были просто на бумаге, но факт остается фактом, — русские дивизии СС были и они воевали на стороне Третьего Рейха.
Но, кроме собственно русских частей СС, с оружием в руках, воевавших на стороне Гитлера, на службе Вермахта были и другие воинские части и подразделения, состоявшие из русских. О которых по уже сложившейся «доброй» традиции сами ново-русские историки и патриоты «забывают» рассказать. А между тем, как говорится, есть на что посмотреть. К примеру:

ОСНОВНЫЕ КОЛЛАБОРАЦИОННЫЕ ФОРМИРОВАНИЯ. ВООРУЖЁННЫЕ СИЛЫ «СОЮЗНОГО ГОСУДАРСТВА»
  • Вооруженные силы Конгресса Освобождения Народов России (КОНР) (1 армия, 4 корпуса, 8 дивизий, 8 бригад).
  • Русская Освободительная Армия Конгресса Освобождения Народов России (3 дивизии, 2 бригады).
«АРМИИ» ВЕРМАХТА
  • Русская Освободительная Армия Вермахта — 12 охранных корпусов, 13 дивизий, 30 бригад.
  • Русская Освободительная Народная Армия — 5 полков, 18 батальонов.
  • Русская Национальная Народная Армия — 3 полка, 12 батальонов.
  • Русская Национальная Армия — 2 полка, 12 батальонов.
КОРПУС АВИАЦИОННЫЙ
  • Военно-Воздушные Силы КОНР (Авиационный корпус КОНР) — 87 самолётов, 1авиагруппа,1 полк.
ОХРАННЫЕ КОРПУСА АРМЕЙСКИХ ТЫЛОВЫХ РАЙОНОВ ВЕРМАХТА
  • 582-й охранный (русский) корпус Вермахта — 11 батальонов.
  • 583-й охранный ( эстонско-русский) корпус Вермахта — 10 батальонов.
  • 584-й охранный (русский) корпус Вермахта — 6 батальонов.
  • 590-й охранный казачий (русский) корпус Вермахта — 1 полк, 4 батальона.
  • 580-й охранный казачий (русский) корпус Вермахта — 1 полк , 9 батальонов.
  • 532-й охранный (русский) корпус Вермахта — 13 батальонов.
  • 559-й охранный ( русский) корпус Вермахта — 7 батальонов.
ВОСТОЧНЫЕ ЛЕГИОНЫ ВЕРМАХТА
  • Русский легион «Белый Крест» Вермахта — 4 батальона.
ДИВИЗИИ АБВЕРА
  • «Особая дивизия «Россия»» генерала Смысловского — 1 полк, 12 батальонов.
БРИГАДЫ АБВЕРА
  • Бригада «Граукопф» — «РННА» генерала Иванова — 1 полк, 5 батальонов.
ДИВИЗИИ ВЕРМАХТА ОСОБОГО НАЗНАЧЕНИЯ
  • 442-я Особого назначения — 2 полка РОА.
  • 136-я Особого назначения — 2 полка РОА.
  • 210-я Особого назначения стационарная пехотная (береговой обороны) — 1 полк, 2 отдельных батальона РОА.
«ТУЗЕМНЫЕ» ОХРАННЫЕ КОРПУСА И САМООБОРОНА
  • Русский охранный корпус Вермахта в Сербии — 1 бригада, 5 полков.
  • Русская «Народная стража» генерального комиссариата «Москва» (Тылового района группы армий «Центр») — 13 батальонов, 1 кавалерийский дивизион.
(РУССКО-ХОРВАТСКИЕ)
  • 15-й Горнострелковый корпус особого назначения 2-й танковой армии:
  • русских — 1 охранный корпус, 5 полков, хорватских — 2 дивизии, 6 полков.
  • 69-й Корпус особого назначения 2-й танковой армии: русских — 1 дивизия , 8 полков, хорватских — 1 дивизия, 3 полка.

Таким образом, большую часть, как в иностранных частях и дивизиях СС составляли русские, так и собственно в частях Вермахта, большую часть коллаборантов составляли все те же русские. Но сколько же всего, хотя бы примерно, русских, воевало на стороне Гитлера и Третьего рейха? Можно ли в принципе вообще подсчитать их общее количество? В принципе — да.

По разным подсчетам, разных исследователей, общее количество русских воевавших на стороне Третьего Рейха колеблется от нуля (собственно подсчеты нынешних пламенных русских патриотов, которые умудряются все русские части и дивизии СС записать в украинцев, беларусов и латышей с грузинами) и до двух миллионов. Но, скорее всего, истина, как всегда находится где-то посередине, между двумя этими цифрами.

Тем более, что сами немцы, по состоянию на 1943 год, общее количество русских воевавших на стороне Третьего Рейха определяют в 800 тыс. чел.

Так, к примеру, армия Власова сама по себе была не очень большой. Две его дивизии, которые были уже сформированы, представляли собой не больше 40 тысяч бойцов. Плюс была еще одна плохо вооруженная и не совсем еще сформированная третья дивизия. Это еще примерно 10-12 тысяч солдат.

К Власову примыкал еще казачий корпус генерала Гельмута фон Панивица, который вошел в состав РОА. Это 45 тысяч казаков, которые воевали в Югославии. К нему относился русский корпус, сформированный из эмигрантов, который воевал в Сербии: это около шести тысяч человек. Всего около 120 тысяч человек. Это то, что собственно и именовалось РОА.

Таким образом, одна только РОА дала примерно 120 тыс. русских, воевавших на стороне Гитлера.

Добавив к этим 120 тысячам, все остальные известные русские дивизии СС, охранные полки и части, соединения и отряды, мы, как раз и выйдем на цифру в 1 миллион русских!!! солдат на стороне Третьего Рейха. А вообще, если учесть, что солдаты гибли в боях и в воинские части постоянно направлялось пополнение, то к этим 800 тыс. — миллиону, можно смело добавить еще тысяч 200-300 русских.

Очень примечательно о действительном количестве русских воевавших на стороне Гитлера, говорит тот факт, что когда 1943 году, Гитлер потребовал убрать всех русских с Восточного фронта и перевести их на Западный, генералы схватились за голову: это было невозможно, потому что каждый пятый на Восточном фронте был тогда русским.

Вот и получается, что те, кто сегодня, так усиленно поносит за сотрудничество с фашистским режимом своих соседей, сам же и был наиболее массовым и верным сторонником Третьего Рейха и Гитлера в годы Второй мировой войны. Может быть, именно этим и объясняется непонятная тяга в современной России к неонацистской символике и идеологии.

Так может быть хватит уже корить других за соринку в глазу, когда у самих из каждого глаза торчит по бревну?

Хотя это уже из области даже и не научной фантастики. Потому что тогда придется признать прошлое таким, каким оно было на самом деле, а это и не лицеприятно и не героично и не так идеалистично, как это рисовалось на протяжении, более чем 70 лет. А как говорил один советский товарищ из верхов: «Кому нужна ваша правда, если она мешает жить».

Вот так скорее всего и будет жить и нынешнее и последующее поколение россиян, основывая свои познания в истории прежде всего на мифах, замалчивании, а кое-где и вовсе откровенной лжи.

Продовження подорожі Урочище Саліна

        Звичайно, що наше життя складається не лише з приємних і радісних сторінок. Є в житті і горе, і страждання. Так і наша подорож була не лише приємними місцями, а і сумними місцями пам"яті. Тому що у кого немає пам"яті про минуле, у того не буде і майбутнього. Ми ціленаправлено йшли в ці місця, щоб побачити, зрозуміти трагедію людей, які жили менше як сто років тому на цій землі.
        Від костелу йдемо вгору і натрапляємо на цвинтар, на якому є і старі склепи, і старі кам’яні  хрести, і сучасні захоронення. На території цього ж цвинтаря є захоронення солдат, які загинули під час другої світової війни. І тут хочеться сказати: не вірте в те, що на Західній Україні паплюжать ту пам'ять, що там забули загиблих в тій війні. Це не правда! Там пам’ятають і другу світову війну, і біду, яку спричинили НКВДисти, і чорнобильську трагедію, і загиблих в Афганістані…. Люди, які зазнали переслідувань і страждань від всіх влад, які ходили по їхній землі і намагались підкорити, принижуючи, вбиваючи, знищуючи їх, не втратили здатності пам’ятати, співчувати і чтити пам'ять. prey
        До того ж люди досить привітні і чуйні. Жодна людина, в якої ми уточнювали дорогу нам не відповіла грубо і не відмахнулась від нас. Всі в подробицях розповідали шлях і додавали: як буде не зрозуміло, запитаєте, вас там далі скерують. Відчуття  на душі  від цієї місцевості і людей залишились дуже приємні.











      Далі по цвинтарю ми йти не стали. Ну може якось моторошно трішки було, там була така тиша, лише вітер шелестів то  тихенько, то збільшував свій подих. Відчулась там глибина віків, років...
   
          І от йдемо до сумного трагічного місця – урочище Саліна, яке розташоване в селі Солянуватка, поблизу Добромиля.
Трагедія, яка трапилась в Саліні наприкінці червня 1941 року. Протягом кількох днів в урочищі Саліна загони НКВС замордували і вкинули до шахт понад 3500 людей, здебільшого українців. Очевидці розповідають, що колона арештантів простягалась не на один кілометр. Всіх їх було зігнано в Саліну, і практично ніхто звідти не повернувся. Кілька днів в урочищі на повну потужність працювали двигуни, які приглушували постріли і крики замордованих. Коли катам почало бракувати набоїв, то людей били до смерті дерев"яними молотками, а потім напівживими скидали у шахту. Серед вбитих були місцеві жителі, колишні в’язні перемишльської тюрми, в якій відбували покарання, переважно українські патріоти. Вбитими були й робітники солеварні, які в цей день отримували зарплату і були свідками кривавої розправи НКВС. В навколишніх селах кілька днів було чути стогін і крики людей. На місці трагедії розмішений хрест і пам’ятна табличка в пам’ять про загиблих українців.
          26 червня 1941 року, коли нквс-ники покинули Добромиль, місцеві жителі в Саліні відкрили ями повні трупів, більшість з яких були настільки понівечені, що опізнати їх було практично неможливо. У липні 1941 року місцеві жителі спорудили в лісі братську могилу, де було поховано замордованих.
         Нацисти теж не оминули Саліну своєю увагою, і в липні 1941 року влаштовували тут розстріли євреїв.
          Сьогодні на місці загибелі тисячів людей встановлено меморіальний пам"ятник, капличку, а також відкритий меморіальний комплекс, який має нагадувати сучасникам про трагедію 1941 року - трагедію, яку радянська влада приховувала десятиліттями, але стерти її з пам"яті людей так і не змогла...

      Одразу при вході у ворота стоїть закинута сторожка


Далі двигаємось по довгій дорозі, яка веде в глиб і вглиб. Тиша тут стоїть ще більша ніж на цвинтарі. І було моторошно йти, але ми йшли. Було таке враження, наче все навколо пам"ятає ту страшну трагедію і сумує, скорбить за невинно і кровожадно загинувшими людьми. Дивишся вперед і здається, що там йдуть ті бідолашні люди.... Так і хочеться назвати цю дорогу - дорогою муки і смерті unsmile



Дорога дійшла до кінця і перед нами відкрились сходи до меморіалу пам"яті





       Затамувавши подих, ми тихо, наче навшпиньках, щоб не потревожити душі померлих, йдемо по сходам.
       Коли ми сюди потрапили біля пам’ятника було покладено вінки і квіти. І з’ясувалось, що нещодавно, 26 червня, як раз були роковини трагедії…. Навіть лавочки збоку стоять.





       Пройшовши ще далі вглиб, знаходиться та сама братська могила. Вона стоїть одиноко в глибині і тиші unsmile



А поряд з меморіалом росте яблунька, яка наче каже, що життя продовжується

        
         Відчуття в цьому місці дуже моторошні… Тиша і вітерець, який шелестить верхівками дерев, будоражать всередині і навіюють сумні думки… Перед очима наче вспливають події тих страшних днів… Довго тут залишатись неможливо! Наче земля стогне від болю людей, які тут отримали страшну мученичиську смерть… https://paschen.livejournal.com/20535.html
         Повертались ми звідти з тяжким серцем
         І щоб відволіктись від тягаря, вже на зворотному шляху обійшли старі розрушені і закинуті будівлі соляного заводу.
         З ХV століття впродовж віків тут видобували сіль, що приносило неабиякий зиск місту. Соляна шахта Саліна була відома далеко поза межами Галичини, а тутешня сіль була знаною не в одній європейській країні. У 1622 році Саліною заволоділи магнати Конєцпольські, а з 1772 року солеварні стали власністю Австро-Угорської імперії.
        На кінець ХІХ століття в Саліні нараховувалось чотири шахти - Францішка, Кароля, Коритовського та безіменна. Тут був свій окремий магістрат, костел, житлові будинки і т.д. Одним словом, промисловий об"єкт був практично таким собі окремим містечком.
       Відомо, що у 1938 році на шахтах працювало близько 300 людей, які щодня виварювали 14 тон солі. В часи Другої світової війни соляний завод на короткий час було закрито, проте вже у 1945 році виробництво відновилось. Сіль з Саліни експортувалась навіть до балканських країн.         
       У 1950 році шахти було закрито через нерентабельність.
        На сьогоднішній день на території урочища збереглось чимало будівель, проте всі вони перебувають у зруйнованому стані. Найбільше в очі кидається колишня адміністративна будівля. Кажуть, що ще на початку 1990-х років годинник на цій будівлі перебував у цілком робочому стані, але сьогодні, на жаль, немає навіть шпиля, на якому розташовувався годинник.
Архівні фото. Комусь пощастило застати цей будиночок ще в такому стані




А нам дістались ось такі руїни. Добре хоч небо трішки розігнало чорні хмари.

















Навпроти є ще залишки однієї будівлі, яка теж може зацікавити







Балки попадали, протрухлявіли і з них стирчать чотиригранні ковані гвіздки umnik



А це нам в очі попались слої фарби



     Фото тут   http://photo.i.ua/user/729788/514921/
      Оглянувши місто Добромиль і його  околиці, час йти далі. Ноги гудуть, йдемо приморені, бо все ж таки ніч в потязі, раннє просинання і проходження вже добрих 25 кілометрів даються взнаки. Хочеться вже хоч десь розкинути палаточку, випити гаряченького чаю і скоріше заснути. Але ж до запланованого місця ночівлі ще треба дійти, приблизно зо 3 кілометри. Йдемо з Добромиля до села Тернава, в якому і знаходиться Замок.
Далі буде.... podmig

Наша подорож - Добромиль

         Насолодившись містом Самбір http://blog.i.ua/user/729788/2232896/  , їду далі за цікавими враженнями. Автобус Львів-Добромиль, за годину довіз мене до старовинного міста Добромиля. Виїзжаючи з дому на 3 дні звичайно подивилась прогноз погоди, бо вже у Карпатах серед літа випав сніг moroz omg , майже по всій країні йшли дощі whosthat і була велика вірогідність, що у такому райончику дощів нам не оминути. Дивлюсь я на небо та й думку гадаю boyan lol  ..... Прогноз показує громи, блискавки, дощі.... Ну думаю, капець, вибрались... Приїхавши в Добромиль, весь час дивилась в небо і просила милувати нас, щоб ці пару деньків обійшлись без дощу prey   Бо ж одну ніч нам треба переночувати в палатці, а на другий день піднятись, хоч і не на дуже високу гору, але все ж таки піднятись і по гірській почві.
     Отже в очікуванні свого напарника по подорожі часу дарма не гаючи, пішла роздивлятись Добромиль.

      Добромиль, місто Старосамбірського району Львівської області, знаходиться за 115 км від Львова, недалеко від польського кордону.
За однію з легенд місто названо в честь знатного чоловіка Добромила. Інші ж легенди говорять про те, що назва міста є похідною від словосполучення «добра миля» – саме так казали про відстань від замку на горі Сліпій до міста або від маєтностей Гербуртів у Фельштині (тепер — Скелівка).
Місто вперше згадується як село у 1374 році. Саме тоді князь Владислав Опольський (за іншою інформацією — король Людвіг Угорський) надав саксонському родові Гербуртів маєтки по річках Вирві і Стрвяжу.
В 1497 році польський король Ян І Ольбрахт визнав Добромиль містечком і дав дозвіл проводити на площі ярмарки. Містечко почало швидко розвиватись, сюди переселялись купці і ремісники. З Моравії ткачі привозили високоякісне сукно, за яким, а також за місцевою сіллю, приїжджали купці з Угорщини й Сілезії. У 1531 році Андрій Гербурт заснував латинську парафію і побудував дерев’яний костел. У 1566 році король Сигизмунд ІІ Август надав місту Магдебурзьке право, про це подбав Станіслав Гербурт, власник місцевих солеварень.
Великий внесок у розвиток міста зробив Ян Щасний Гербурт – видатний політичний і польський діяч.
Отже вийшовши з провулку, який вів від автостанції перед очима одразу постала міська Ратуша, яка розташована на центральній площі міста. Дата її зведення точно не відома. Держбуд УРСР зазначав, що вона стоїть з XVIII ст. Інші джерела подають XVI ст. Ратуша нагадує невеликий старовинний замок. На фасаді вежі – проткнуте мечами яблуко — родовий герб Гербуртів, а також герб Добромиля. На її годиннику проставлена дата 1883.





Біля Ратуші знаходиться погруддя Адаму Міцкевичу, з чого не важко здогадатись - тут було польське панування )))



площа Ринок


Зручний і тихий парк біля площі Ринок
(фото з інета)


       Відоме місто і для читачів роману Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка», де головний герой побував у етапній канцелярії. Через Нижанковичі, Солянуватку, Добромиль, Хирів, Скелівку проходив шлях бравого вояка до Львова.
У Добромилі побував герой роману, можливо, тут був і сам автор.
«Одне було погано,— він (Швейк) ні з ким не міг порозумітися, і його разом з іншими потягли на Добромиль, де мав початися ремонт дороги через Перемишль на Нижанковичі. В етапній канцелярії в Добромилі їх усіх переписали». (З книжки «Пригоди бравого вояка Швейка»).
Добромиль входить до туристичного маршруту «Шляхами бравого вояка Швейка».



         В 1872 році в місті збудовано залізничну станцію. Залізна дорога через Добромиль була протягнута під час будівництва залізничної гілки з Хирова на Перемишль і з'єднувала Львів з Будапештом, так звана Перша угорсько-галицька залізниця.  . Окупація в 1939 році Західної України Радянським Союзом посприяла занепаду, розташованої поруч з Добромилем, вузлової станції Хирів, котра будувалась як великий пересадочний вузол. Залізничні гілки Хирів - Перемишль і Хирів - Стар'ява були відірвані від системи залізних доріг Польщі і стали тупиковими, що автоматично знизило їх значимість. У 1876 р. з'явилися фабрика сірників, миловарня, склозавод, лісопильний та пивоварний заводи.
         
        Розпитавши місцевих жителів де знаходиться залізнична станція, не дивлячись на їх скептицизм і здивування моєю цікавістю, я направляюсь у напрямку станції Добромиль. По ходу до станції роздивляюсь будівлі.













На цій же вулиці зустрілась нова гарна будівля. Це була Загальноосвітня школа. На диво її наповнюваність, для такої місцевості, не мала - 540 учнів.



Біля цієї будівлі триповерхова стара будівля, але вона нічим не примітна, то ж я пішла в шкільний двір  і знайшла там одноповерхову будівлю, явно не молоду )))



Крокую далі і знахожу ще цікаві будівлі





Будинок дитячої творчості. Схоже, що це був чийсь маєток. Там над  вхідними дверями навіть видніється герб.



       А ось ще один будиночок, самий ближчий до станції. Можливо там жив якийсь директор залізничної станції? umnik question




        
       Так я йшла, йшла і все не бачила де ж та станція. Вирішила звернути в провулочок і побачила залізничну колію. І вже вдалині виднілись залишки тієї станції. І я по шпалам, опять по шпалам іду – грало у мене голові ))) boyan lol    А я тьопкала по коліям.
        На зустріч йшов дядєчька з клунками. Я його запитала: Звідки їдете і де ж вже та станція Добромиль? Він посміявся і сказав, що їхати треба прямо і вже за кущами буде станція.


        
У шпалах я бачила якісь залізні штучки. Одну підчепила, а то була якась скоба


        Дійшовши до місця призначення став зрозумілий скептицизм місцевих жителів. Такий сум охопив від самотності цієї, колись можливо людної станції. Пригадались кадри з фільмів про відкриття залізниць, про те, як благоговійно люди ставились до цього дива – Залізниці… Мабуть і тут колись раділи першому проїхавшому потягу… Мабуть тут висів колокол, який сповіщав про наближення потяга. А сьогодні повз станцію йде лише електричка Львів - Нижанковичі, та й то 2 рази на день, зранку в одну сторону, а під вечір в іншу.





От цікаво, якого року цей кафель? Хто його сюди поклав?







         З сумом я поверталась назад в місто, де ми повинні вже зустрітись з Мандрівничком. І це мене радувало, бо після зустрічі зі станцією я відчула якусь пустинність, жалість до неї бідненької …  
Цього разу пішла трохи іншими вуличками Добромиля і знайшла старі, і на жаль занедбані будиночки.







      Під час війни тут жив командир гестапо. Він залишив жахливе пам'ятне обличчя у вигляді подвір'я з мацевами - плитами єврейського надгробка з написами, що встановлюється на могилі  для увічнення пам'яті померлого єврея. Я не знала, що вони там є, а лише побачила в інеті. Схоже, що ними було вимощено доріжки у дворі.



     Попросилась в місцевий магазин підзарядити телефон, купила каву і сіла почекати і відпочити в скверику. Тут пробігала білочка, трохи розважила мене.


      
     І вже дочекавшись Мандрівничка, ми підкріпились перед подальшою дорогою, пригостивши місцевих рєбят, які прибігли на нюх )))







Після отриманої від нас курячої відбивнухи, цей пес став наш навєкі lol  Влігся біля нас і поки ми розмовляли і намічали подальший маршрут, він лєжав біля нас, іноді відбігаючи гавкнути на людей, які проходили мимо.



      Відпочивши, вирушаємо далі, бо на сьогодні у нас ще було заплановано відвідати Урочище Саліна, дійти до сусіднього села і розміститись на ніч біля підніжжя Сліпої гори, на якій і розташовано наш вождєлєнний Замок mmmm
        Прямо поряд з нами костел:
У другій половині ХVІІ ст., як розповідають місцеві старожили, церкву Святої Трійці, збудовану на кошти Петра Сагайдачного, перебудовано на костел. У 1719 році Войцех Михальський, тогочасний державний радник Добромиля, піддав костел ґрунтовному ремонту. Тоді костел було посвячено як Розп'яття Христового. Тепер костел перебуває у розпорядженні місцевої римо-католицької парафії. Він є пам’яткою архітектури місцевого значення.








Вже дорогою до Саліни ми знову роздивлялись будиночки і місцеві цікавини






 А це такий смішний чи сарайчик, чи не знаю що. Він маленький, але як видно функціональний )))


В Добромилі є Пожежна частина. ЇЇ будівля нічим не примітна, то навіть не фоткала, але ж в її дворі знайшли цікаву штучку umnik  пожежний насос, схоже він тут стоїть як пам"ятник



 Дорога до Саліни лежить під гірку і вже піднявшись на узвишшя ми бачимо костел з іншого боку



    Отже ми йдемо до сумної сторінки нашої подорожі, яка буде далі...  
      

Памяти Левка Лукьяненка

Сегодня о нём будет сказано много красивых, хороших слов. Сказано заслуженно, а не потому что он ушёл из жизни. Хотя мы никогда не были единомышленниками и наши взгляды на многие вопросы, касающиеся развития Украины, расходились кардинальным образом, его личность вызывает у меня подлинное уважение.


Это человек, который был приговорён к расстрелу за попытки защитить от советской власти интересы рабочих и крестьян, который провёл больше четверти века в тюрьмах, лагерях и ссылках за свои взгляды, который четыре раза был избран депутатом Верховной Рады и сохранил при этом умеренность.


Лукьяненко всего хватало. Он никогда не гнался за выгодой и деньгами, и это очень большая редкость для политика. В новостях показали его частный дом и сад, где он любил собирать фрукты. Поражает, что при грандиозных масштабах этого политика, Лукьяненко вёл весьма скромный образ жизни. До конца своих дней он был счастлив двумя вещами — Служением Украине и своим домом с фруктовым садом.






В начале его общественной деятельности за права и свободы украинцев на него смотрели, как на смутьяна, провокатора и сумасшедшего. В 60-е годы даже вообразить, что Украина станет независимым государством, было невозможно. Слишком крепкой была хватка ЦК КПСС, слишком промыты были мозги населения. Обрушение Советского Союза казалось невозможным до последнего дня. Потребовались десятилетия, чтобы мечта Лукьяненко воплотилась в реальность.


Лукьяненко стал автором «Акта провозглашения независимости» и набрал 4,5% на выборах президента Украины в 1990-м году. Фантастические падения и взлёты в его биографии поражают воображение!


Этот человек — символ эпохи послевоенной советской Украины и диссидентства. К людям, которые прошли тюрьмы, репрессии и выстояли, относятся, также Вячеслав Черновол и Иван Драч. Целая плеяда Личностей с большой буквы ценой своих жизней и благополучия выполняли работу по отсоединению Украины от Российской империи. Только сейчас к нам приходит понимание того, насколько великим делом они занимались, без всякой надежды на успех.


Диссиденты внесли колоссальную лепту в становление Украины как независимого государства. Кроме того, их делами было положено начало глобальному процессу децентрализации. Сначала пал колосс на глиняных ногах — Союз Советских Социалистических Республик, затем образовалось суверенное государство Украина. Сегодня проводится ряд реформ, в результате чего центральная власть, сконцентрированная в Киеве, постепенно лишается своего права на тотальный контроль и распределение денег. А это значит, что крепнут регионы, и новое поколение пассионариев получит больше возможностей для дальнейшего развития и создания Украины Будущего.


История Лукьяненко является образцом того, что такое Служение народу и безграничная Вера в то, что рано или поздно Правда восторжествует. Это подлинный источник вдохновения для либертарианцев Украины, потому что сегодня идея о супербогатой Украине воспринимается так же, как когда-то в СССР идея о её независимости.


Светлая память

Государственному Деятелю,

Пассионарию и Герою Украины.



Лучша соціальна мережа України / Лучша соц сеть украины

Всім привіт ! Пані та панове!
Сьогодні я вам розповім про соціальну мережу Астеріос Нетворк
Яку я недавно відкрив для себе!
Цією мережі більше 2-х років
Найголовнішою особливістю цієї мережі - наявність повноцінного додаток в плеймаркете, безкоштовного музика з усього світу, котру можна скачати, анонімність, і надійний захист!
Ця соціальна мережа відрізняється від всіх інших, в ній по настоящіму Чувста турбота про користувачі!
Безкоштовні подарунки, стікери
Зареєструватися ви можете як на сайті так і через додаток


У мережі є величезна кількість груп, відео, музика!

-_____-__________------______________--_______---

Всем привет ! Дамы и господа!
Сегодня я вам расскажу о социальной сети Астериос Нетворк
Которую я недавно открыл для себя!
Этой сети более 2х лет
Самой главной особенностью этой сети - наличе полноценного приложение в плеймаркете, беспалтная музыка со всего мира, котрую можно скачать, анонимность, и надежная защита!
Эта социальная сеть отличается от всех других, в ней по настоящиму чувстуется забота о пользователи !
Бесплатные подарки, стикеры
Зарегистрироваться вы можете как на сайте так и через приложение 

сайт https://asterios.ws
PlayMarket https://play.google.com/store/apps/details?id=ru.mrvilitin.network

В сети есть огромное количество групп, видео, музыка !




Долар в Україні. Згадка.

   Долар в Україні. Згадка.

 

Літом 1998-го долар був по 2 гривні…

- Хочеш «донорів» – давай в два рази більше гривень…)

.

Я пам’ятаю це…перша цифра, яку я п0бачив, п0павши у міст0 Київ, була – 1.89…)))

.

Восени вже 3 грн…

Восени через рік – вже 4 грн.

.

Потім стабільність -  2000-2008 рр. – по 5.40

.

Потім стабільність 2008-2013 рр. – по 8 грн.

.

Потім прийшли дві росіянки – Гонтарева і Рожкова….

.

- Одну еле вигнали недавно, друга досі! працюе…))

.

.

Ось така історія долара в Україні. Яку Ви не знали…

.

.

бонус) -


Форт Перемишль Польський

                                                                "Любов до Вітчизни –
                                                         перша чеснота цивілізованої людини!"
                                                                      Наполеон Бонапарт

       Тепер щодо фортець, які знаходяться на Польській території. Звичайно ж дуже прикро, що у нас подібні споруди занепадають.unsmile
       Побудований в кінці 19-го століття форт в Перемишлі готуються внести до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Цю фортецю у Польщі вважають однією із візитних карток країни.
       Майже сто років тому ці стіни стримували натиск двохсоттисячної російської армії. І мало хто знає, що частина споруд знаходиться на українській території. Це - околиці села Поповичі. До кордону з Польщею - кілька сот метрів.
Початок історії тут http://blog.i.ua/user/729788/2226311/
Фото тут  http://photo.i.ua/user/729788/513121/
       Це була найбільша фортеця Австро-Угорської імперії. Російські війська тримали її в облозі майже 130 днів й тільки потім фортеця капітулювала.
      42 форти Перемишльської фортеці оточували місто 40-кілометровим кільцем, прорвати яке було практично неможливо. На українській стороні - всього 6 фортів, але саме вони були укріплені краще - адже противника чекали зі сходу.
 
      Фортеця має  цікаву інженерну інфраструктуру фортів і не перестає дивувати майстерності австрійських архітекторів. Наприклад є колодязь з глибиною - більше 100 метрів. Як він був збудований і для чого - до кінця не ясно. Він мав ліфт та металеві сходи. Можливо, це є перехід до Перемишля на випадок евакуації з фортеці, бо діаметр його  2 метри.
        Будівництво фортець не встигало за технічним прогресом, появою нових видів озброєнь. Кількість укріплень більшала, особливо на схід від Перемишля. Відтак, упродовж 1895–1903 років на підходах до одного з основних фортів — Форту І Сєдліска, більш відомого як «Саліс Соґліо» (знаходяться на території України) — крім двох допоміжних «Плешевичі» й «Марушка Ліс», було збудовано ще чотири так звані сполучні: «Лисічка», «Биків», «Поповичі» і «Дзєвєнчиці». (Більшість фортів перемишльського кільця отримали свої назви від найближчих сіл чи урочищ). Саме вони прийняли на себе основні удари російської армії восени 1914 року. Цю облогу Перемишль вистояв. Другої не витримав, і 22 березня 1915 року місто ненадовго було зайняте російськими військами. Перед здачею, виконуючи наказ командувача фортеці генерала Кусманека, уся військова інфраструктура й комунікації міста на Сяні були знищені, ворог захопив не фортецю, а руїну.






       Але уже на початку червня німецькі й австрійські війська знову заволоділи Перемишлем. До кінця першої світової війни залишались ще три довгі роки, але впродовж усього того часу ні якого військового значення Перемишль не відігравав. Після війни концепція оборони так званої Першої Речі Посполитої більше не включала в себе підтримку міст-фортець, Перемишль остаточно втратив своє військове значення, напівзруйновані форти почали розбирати.
        Про нього ненадовго згадали у 1939 році, коли Сян кордоном розділив місто на німецьку та більшовицьку частини.      
        Після Другої світової війни Перемишль із частиною Бещад належав до Радянського Союзу, а у 1951 році Сталін поміняв район Перемишля на вугілля Кристинополя. Усі шість допоміжних фортів групи Сєдліска опинилися в Україні. І якщо зараз на польській території довкола Фортеці Перемишль утворена ціла туристична інфраструктура, то для України ця тема, вочевидь, не на часі. (с)
      До цієї фортеці в реальному житті не добрались, але пишу для порівняння з нашими нещасними руїнами. Фото і розповідь взяті в інеті.
      Такий вигляд фортеця має з висоти пташиного польоту
Forty Twierdzy Przemyl z lotu ptaka
    

Один зі входів у фортецю









Центральний дворик артилерійського форту W I Salis-Soglio, збудованого в 1882-86 роках, який відносився до групи внутрішніх укріплень цитаделі Перемишля.





      Казарма форта W XV Borek - ще одного з внутрішніх фортів цитаделі, збудованої в 1892-1900 годах. В стіні добре видно пробоїну від важкого снаряда.



Каземат форта Borek. Ліворуч видно оголовки вентиляційних шахт.


Єдина бронебашня фортеці, яка збереглась. На передньому плані - вхід в підбашенне приміщення.


Це, я так розумію, відтворене убранство кімнат


      
     І, нарешті, — навіщо все це? Що, здавалося б, ми маємо до історії польського міста? Не все так однозначно. Перемишль кінця ХІХ-го — початку ХХ-го сторіччя був типовим містом Західної Галичини: навпіл поляків і українців, з вагомим впливом численних євреїв і вкрапленнями австрійців, німців, вірмен і циганів. Територія, на якій розташовані форти Перемишля, є територією нашої спільної історії та культури, дарма, що по ній проходить державний кордон. (с)
 
       Основний текст не мій, але що можна додати? Все і так чітко і лаконічно. 


Форт Перемишль-Поповичі

"Любов до Вітчизни –     
перша чеснота цивілізованої людини!"
Наполеон Бонапарт

       На жаль самій не довелось ще потрапити в ті місця, але при здійсненні подорожі постійно була на зв"язку і була в курсі пересувань і справ lol . Так що можна сказати однією ногою і одним глазком була на місці подій podmig .
     Отже: У селі Поповичі Мостиського району, що на Львівщині, на північно-західній околиці зберігся комплекс оборонних споруд ХІХ - ХХ століть, які раніше оточували місто Перемишль.

     Комплекс складався з 57 фортів. На території сучасної України було шість фортів, на власні очі вдалось побачити 4 більш менш уцілілих. Хоча і то добре.
        Подорож нашого мандрівника почалась з прикордонного посту Шегіні. Пішим ходом з рюкзаком і на зв"язку зі мною по-тихеньку продвигався паралельно Україно-Польського кордону.


      
       Із задоволенням відмітили, що прикордонники добре ведуть варту. Буквально через декілька сот метрів подорожі, під"їхали хлопці прикордонники, ввічливо запросили документи і поспілкувавшись розповіли як йти, щоб не заблукати,  дали поради по безпеці, надали телефони на всяк випадок і поїхали далі.
       Потім вже дізнались, що Прикордонна застава знаходиться у селі Циків, а пост – у селі Поповичі.
      Місто Перемишль, де знаходиться історично відома Фортеця Перемишль, що поруч із кордоном України, приваблює багатьох туристів. Вона була третьою за розмірами і потужністю у Європі. Цю фортецю часто порівнюють із французькою фортецею Верден. Будівництво споруди почалося у 1850 році, а закінчене було майже через 25 років.
      Фортеця, згідно концепції Австро-Угорської держави, мала блокувати вигідний для ворожої армії перехід з півночі на південь. Комплекс оборонних споруд кільцем огортав усі форти, а це майже 45-ти кілометровий пояс.
      Шість уцілілих фортів сьогодні належать до території України. Вони сховані густими чагарниками та пилом історії.
      Найкраще збережений форт "Дзєвєнчиці" або Дев"ятичі.
http://photo.i.ua/user/729788/513170/  всі фото в альбомі
      Перебудований в 1897–1900 роках на основі більш ранньої оборонної споруди (1882–1886 років). Має неправильну форму. У ньому можна виділити чотири основні комплекси: тиловий казематний, середній, контрескарповий капонір і фланговий комплекс (бронева батарея з двома гарматами у вежах, з’єднана з артказематом). Праворуч знаходилася відкрита артбатарея.
P.S. Тут пару фотографій взято з інета, тому що зняті вони в іншу пору року і не так заросли.










Форт «Поповичі»

http://photo.i.ua/user/729788/513122/  фото в альбомі
Будівництво закінчене у 1900 році. За формою — півколо з бастіоном в тиловій частині укріплення. У центрі знаходився двоповерховий казармено-оборонний будинок. Центральна частина будинку виконувала функції казарми, а в бічних розташовувалися броневі батареї, кожна з них мала дві башти з гарматами. По осі знаходилася вежа спостереження.








Форти «Плешевичі» і «Марушка Ліс»
Найімовірніше належать до першого етапу будови Сєдліської групи (1882–1886 роки). Збудовані практично аналогічними. Мають вигляд трапецій. Рів захищався трьома капонірами1. У центрі знаходилися бетонні казарми. У лівому крилі будинків були сходи, що вели на вищі рівні. Біля сходів містилася шахта ліфту для боєприпасів. Аналогічний ліфт був і в правій частині казарм. Головний вхід розташований по осьовій лінії форту. До правого крила будинку були прибудовані широкі сходи, що вели до бойових позицій на валі.
     Заночував мандрівник на території Фортеці «Марушка Ліс», яка теж порівняно непогано збереглась.
http://photo.i.ua/user/729788/513168/    фото в альбомі








І навіть вцілілий сортір на 4 місця umnik





     Ввечері мандрівник посидів біля кострику, розповідаючи мені як проходили дослідження незаслужено забутої пам"ятки Першої світової війни. Потім вже коли сидів на самоті уява малювала картинки минулого. Можливо 104 роки тому тут так само біля костра сиділи солдати вартові. Інші солдати вже полягали відпочивати. Де хто ще проходжувався по доріжкам між оборонними валами, які тепер вже занесені землею і поросли травою, кущами і деревами. І в мить коли пташки, неначе за наказом, затихли, з"явилось враження неначе час повернеться туди і все постане перед очима. angel .


     Коли був вранішній зідзвон, то паралельно з розмовою було чути прекрасне щебетання пташок. Ранок був сонячним і прекрасним, а попереду ще одна фортеця. Форт «Плешевичі», яка зараз має досить сумний вигляд
http://photo.i.ua/user/729788/513169/     фото в альбомі






Тут лежали не зрозумілі артефакти, які звичайно були взяті лише на фото.


     Крокуючи вже від фортець, шлях пролягав через село, а саме повз футбольний майданчик. І знову прикордонники? stop hypnosis
     Підходять і з важним виразом обличч розпитують "Хто, откуда, зачєм?" і вимагають пред"явити документи.
    Ну звичайно прийшлось повіноваться prey  . Команда подивилась докУменти і пішла далі нести вахту, бо була ось такого вигляду, і по років 10-12 від роду lol . Так що кордон на замку umnik  stop  lol


Про форти, які знаходяться на сусідській території напишу в наступній замітці.
Далі буде podmig  zombobox
      

Секрети Бандери

Секрети Бандери





Опубліковано 25 груд. 2014 р.
Документальний фільм виробництва каналу "1+1", який розкриє таємниці життя українського політичного діяча, ідеолога і теоретика українського націоналістичного руху ХХ століття Степана Бандери.

Мало в історії людей, чиє життя настільки оповите легендами. Степан Бандера: хто він? Чому для когось він ідеал для наслідування, а хтось боїться його навіть мертвого? Бандера залишив по собі вражаючу кількість таємниць, розгадати які взялась команда Департаменту журналістських розслідувань каналу "1+1".

Автором ідеї та сценарію стала Світлана Усенко, відома глядачам за фільмом "Таємниці генія Шевченка". Режисером-постановником  фільму виступили Тетяна Алфьорова та Олена Елісєєва. Оператор-постановник – Віталій Панасюк.

Степан Бандера. Україна між червоним і чорним

UA:Перший
Опубліковано 5 січ. 2015 р.

Про передісторію створення, мету документального фільму "Степан Бандера. Україна між червоним і чорним" розкаже автор і режисер Ігор Піддубний.
А також про суперечливу постать Степана Бандери, бандерофобію та розвінчування міфів, які так наполегливо нав'язує російська пропаганда, говоритимуть доктор психологічних наук Нігора Хазратова та кандидат історичних наук, науковий співробітник Центру дослідження матеріалів з історії визвольного руху Олександр Іщук.





Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
69
предыдущая
следующая