хочу сюда!
 

алена

29 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 27-33 лет

Заметки с меткой «історія»

Історія України та її сусіди


Історія України та її сусіди – Польща і Росія. «Волинь» vs «Катинь»

Листопад 2017 р.



Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у Галузевому державному архіві СБУ

Понад півстоліття головним історичним символом для поляків була Катинь. Підступний розстріл чекістами полонених офіцерів, військової еліти польської держави був під суворим табу комуністичного режиму. Проте про нього потай розповідали в сім’ях, писали в підпільному самвидаві. Тому «Катинь» стала однією з опор антикомуністичних, чи навіть ширше, антитоталітарних, настроїв у ПРЛ (Polska Rzeczpospolita Ludowa (Польська Народна Республіка) – ред.)

Боротьба за відкриття правди про «Катинь» була невід’ємнии елементом боротьби за іншу, демократичну, вільну від комуністичного диктату Польщу. «Катинь» нагадувала про одвічну підступність Росії, яка навіть після падіння комунізму приховує правду про трагедію 1940 року.

Здавалося, після пов’язаною з «Катинню» Смоленською трагедією 2010 вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент «Катинь» вже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – «Волинь».

Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули «Волинь-43») стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики. Саме їх висвітленню приділялися передовиці газет, репортажі на ТВ та фільми.

Вже перші появи нової теми в публічному просторі засвідчили її різницю з попередньою. Головним ворогом поляків тут ставали не совєти/комуністи/Росія, а українські націоналісти, а згодом просто українці. Головною втратою за якою були не люди (імена яких так дбайливо встановлювали у випадку Катині), а території (тому так легко розкидаються цифрами вбитих від 100 до 500 тисяч, тому часто на пам’ятниках не імена людей, а назви населених пунктів).

«Катинь» була відважним викликом сильній радянській чи потім російській владі. «Волинь» є спробою дошкульно вдарити слабшого сусіда, який воює з тим хто, ще недавно, вважався головним ворогом Польщі. «Катинь» пробуджувала прагнення свободи, «Волинь» – ксенофобні настрої.

«Волинь» стає інструментом зближення Польщі з Росією

Найразючіше різницю між символами «Катинь» і «Волинь» (в їхній етиці та естетиці) демонструють однойменні фільми Вайди і Смажовського. Перший трагічний, але світлий і життєствердний, показує негідників, але й героїв. Другий – похмурий, депресивний, злий і сповнений ненавистю.

«Волинь» витісняє із пам’яті польського суспільства «Катинь», представляється найстрашнішим злочином проти поляків саме тоді, коли в Росії знову не лише заперечують розстріл польських офіцерів, коли реабілітовують і реанімовують комуністичний режим в цілому. Коли ця реабілітація стає ідеологічною платформою для нової російської агресії проти сусідньої держави.

Тема «Волині» стає інструментом зближення Польщі з Росією. Риторика, яка починається із засудження українського націоналізму і переходить в засудження боротьби українців за свободу, починає звучати в унісон на схід і на захід від України.

Нинішні видання та заяви про УПА в Польщі нагадують те, що говорилося і писалося на цю тему в ПРЛ, і те, що говорить і пише Росія. Зрештою обидва сусіди України з однаковою наполегливістю вимагають від українців переглянути їхню історію, той самий період історії, та ще в тому ж напрямку. А пам’ять про «Катинь», яка була запобіжником від смертельних для Польщі марень про спільний кордон із Росією вивітрюється.

Володимир В’ятрович – Голова Українського інституту національної пам’яті, член наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху (2008–2014), директор Архіву Служби безпеки України (2008–2010), працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету (2010–2011), Українському католицькому університеті, Львівському національному університеті імені Івана Франка та Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Публіцист, громадський діяч. Кандидат історичних наук.

Українські прикраси

https://uain.press/photos/top-10-starovynnyh-ukrayinskyh-prykras-foto/
window.addEventListener("message",function(msg){ if (msg.data.type=="isTopEqSelf") { window.postMessage({type:"isTopEqSelf_FromPage",result:window.self==window.top},"*"); } });

Карта Поділля

http://harvard-cga.maps.arcgis.com/apps/Time/index.html?appid=a2917cef2a8b4cdfa4e35f89bcf2038f
window.addEventListener("message",function(msg){ if (msg.data.type=="isTopEqSelf") { window.postMessage({type:"isTopEqSelf_FromPage",result:window.self==window.top},"*"); } });

історія

Болохівська земля

http://www.характерництво-спас.укр/en/history/rus-ukraine/bolohives-land.html
window.addEventListener("message",function(msg){ if (msg.data.type=="isTopEqSelf") { window.postMessage({type:"isTopEqSelf_FromPage",result:window.self==window.top},"*"); } });

фотографї історичних пам'яток Волині

Величезна кількість фотографій історичних пам'яток Волині.

http://arthurgautama.weebly.com/blog/heritage1959-1962-1
  window.addEventListener("message",function(msg){ if (msg.data.type=="isTopEqSelf") { window.postMessage({type:"isTopEqSelf_FromPage",result:window.self==window.top},"*"); } });

Московський українець Володимир Гіляровський

У 2015 році святкується одразу два ювілеї – 160 років з дня народження і 80 років з дня смерті українця за походженням, талановитого журналіста-побутописця життя кримінальної Москви кінця ХІХ – початку ХХ століть.
Московський українець Володимир Гіляровський

Народився «дядько Гіляй» у Вологодській губернії, де його батько був помічником економа одного з місцевих маєтків, а економом був його дідусь по матері, чорноморський козак з Кубані Петро Мусатий, чий батько-запорожець прийшов на Кубань із Січі після розгрому Запорожжя Катериною ІІ у 1775 році.

В. Гіляровський так згадував про своїх родичів: «Наша семья жила очень дружно. Отец и дед были завзятые охотники и рыболовы, первые медвежатники на всю округу, в одиночку с рогатиной ходили на медведя. Дед чуть не саженного роста, сухой, жилистый, носил всегда свою черкесскую косматую папаху и никогда никаких шуб, кроме лисьей, домоткацкого сукна чамарки и грубой свитки, которая была так широка, что ей можно было покрыть лошадь с ногами и головой».

Вдавшись у дідуся фізичною силою і сміливістю, Володимир Гіляровський став найвідомішим кримінальним журналістом Москви свого часу. Він не боявся відправитись у найнебезпечніші куточки «білокам’яної», злочинницькі «малини» і «хази», куди не наважувалися сунути носа навіть московські поліцейські. Власні спостереження із життя кримінальної столиці Гіляровський згодом зібрав у двох книжках – «Трущобные люди» і «Москва и москвичи».

Фото:Гіляровський у 1878 році.

Не забував Гіляровський і свого українського походження. Завжди у козацькій шапці, з козацькими вусами, романтично закоханий у Запорізьку Січ, дуже шкодував, що не знав добре української мови і не міг повноцінно брати участь в українському культурному житті. Однак і українській справі Гіляровський, хоч і трохи, прислужився. Побувавши на Лівобережній Україні, 1902 року випустив у світ книжку «На родине Гоголя (из поездки по Украине)», написавши у заголовку саме «Україна», замість звичного російського «Малоросія», як тоді вимагала імперська влада і що на той час було досить сміливим вчинком.

Волелюбною козацькою поетикою пронизані твори Гіляровського, присвячені Запорізькій Січі. Так, в нарисі «Запорожская Сечь (1775–1925)» Гіляровський наводить старовинну легенду про походження російського царя Лжедмитрія І, яку він почув під час турецької війни від кубанських козаків: «Много лет спустя, на турецкой войне, среди кубанцев-пластунов я слыхал интереснейшую легенду, переходившую у них из поколения в поколение, подтверждающую пребывание в Сечи «Лжедимитрия».

Когда на коронацию Дмитрия прибыли наши запорожцы почетными гостями, то их поставили около самого красного крыльца, откуда выходил царь. Ему подвели коня и поставили скамейку, с которой он, поддерживаемый боярами, по царским обычаям должен был садиться.

– Вышел царь, спускается... мы глядим на него и шепчемся, – рассказывали депутаты своим детям.

– Знакомое лицо и ухватка. Где-то мы его видали?

Спустился царь, отмахнул рукой бояр, пнул скамейку, положил руку на холку, да прямо, без стремени, прыг в седло – и как врос. А мы все разом:

–Це наш, Грицко!

А он мигнул нам, да – и поехал...»

(Гиляровский В.А. Собрание сочинений в 4 томах.– М., 1999. – Том 2).

В поезії «Запорожцы» Гіляровський також сміливо для свого часу славить українського гетьмана Мазепу і запорізького кошового Костя Гордієнка за їхній союз зі шведським королем Карлом ХІІ, який, на думку Гіляровського, міг призвести до постання незалежної української козацької держави:

 

Пируют шведы с казаками,

Гуляют об руку рука,

И обнимаются друзьями

Соединенные войска.

 

(Гиляровский В.А. Собрание сочинений в 4 томах. – М., 1999. – Том 4).

Пов’язана із долею Гіляровського і одна мистецька помилка, історію якої розповім вам далі.

Гіляровський і картина Рєпіна «Запорожці»

Дуже часто можна почути припущення, що на відомій картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» серед інших героїв сучасного йому українського руху художник зобразив і Володимира Гіляровського у вигляді кремезного і сивого козака в білій шапці та червоній свитці, чий богатирський регіт, здається, виривається з полотна і лине до глядача картини. (Іноді цього персонажа називають ще Тарасом Бульбою). Гіляровський у свої похилі літа, дійсно, і кремезною постаттю, і сивими козацькими вусамибув дуже схожим на цього персонажа. А може, і свідомо хотів походити на нього і ніколи не заперечував, якщо хто-небудь із його співрозмовників у приватній бесіді порівнював його з героєм картини Рєпіна. Але насправді зобразити Гіляровського на цій картині Рєпін аж ніяк не міг.

Картина Рєпіна «Запорожці». Фрагмент картини Рєпіна «Запорожці».

Писати картину Рєпін почав у 1880 році, а ескізи, на яких зображений кремезний козак, що регоче на всю картину, з’явилися вже у 1878-му. В цей час 23-літній юнак Володимир Гіляровський, згадавши батьківщину свого дідуся, відправляється в складі загону кубанських козаків на війну Росії з Туреччиною за визволення болгарського народу з-під турецького ярма. Збереглася і світлина молодого Гіляровського, статного, безвусого, в кубанській черкесці, аж нічим не схожого на старого козарлюгу Тараса Бульбу з полотна Іллі Рєпіна.

Стародубський краєзнавець Георгій Метельський у своїй книзі «Листья дуба», що присвячена історії колишньої української Стародубщини, доводить, що в образі старого козака в червоній свитці Рєпін зобразив іншого видатного українця, композитора Олександра Рубця, до якого приїздив декілька разів у Стародуб на етюди. (МетельскийГ.В. Листья дуба. – М.: 1974 – С. 229). І справді, і за віком, і статурою Олександр Рубець більше походить на Тараса Бульбу, ніж тодішній Гіляровський.

До речі, і сам Гіляровський у своїх друкованих творах ніколи не посягав на лаври героя картини Рєпіна. Так, в нарисі «ЗапорожскаяСечь (1775–1925)» він згадує відомого українського історика Дмитра Яворницького і пише, що той став прототипом для постаті писаря з картини Рєпіна, а про себе – ані слова… Отже, присутність Гіляровського на картині «Запорожці» – то лише міф.

 http://tyzhden.ua/History/140877

Не той у нас Петро,

...але щось є спільного в цих... рехворматорів.

          Трохи нижче охочим до читання пропонується... Просто історичний нарис. Про суть "реформ" Петра 1 та їх наслідки для класової структури Російської імперії, розвитку російської буржуазії та й загалом ходу історії цієї держави.
           З переваг: написаний маловідомим радянським діячем ленінської доби "у стіл", тобто не виданий при житті; легко читається; доступні і наочні аргументи, цифри, приклади і порівняння.
           З недоліків: довгий (для тутешніх блогів); для фахових істориків загалом не містить концептуальної новизни, хіба що в деталях, в додатковому фактажі.
           Склалося враження, що якісь залишки духу Петровських "реформ" свого часу надихали і будівників передової соціалістичної промисловості. А ще - тим самим духом десь і досі просочена наша глибокоринкова українська "еліта", яка робить реформи так, аби нічого не робити. Взяти б тільки численні "перелицювання" - зміни форми без суттєвих змін внутрішніх пружин. Можна звісно називати прибиральницю клінінг-оператором, але чи запрацює від того завод... А чи співвідношення витрат на утримання державного апарату і, приміром, на освіту... А чи у який бік дивиться вітчизняний капітал... А чи страждання незаможного люду...

          Автор очерка - Александр Петрович Спундэ (1892-1962) - активный участник Октябрьской революции, делегат II Всероссийского съезда Советов. В качестве главного комиссара Народного (государственного) банка в 1918 году входил в состав Советского правительства, был одним из организаторов нашей финансовой системы, принимал участие в разработках первого пятилетнего плана.
          Уже в двадцатых годах он со все возрастающим беспокойством вглядывается в процессы экономического развития страны в условиях, когда она уже не может рассчитывать на европейскую революцию. После глубоких раздумий он становится на точку зрения, которую в 1921-1923 гг. в разных формах настойчиво отстаивал Ленин. ("...Мы должны одержать победу медленным, постепенным - быстрым нельзя – но неуклонным повышением и движением вперед").
           Внутренняя необходимость понять происходящее и его последствия привела автора к началу работы над большим экономическим исследованием, частью которого стали "Очерки экономической истории русской буржуазии", написанные в 1948-1951 гг. (он в это время служил кассиром в Мосторге).
            Данная публикация - весьма краткие выдержки из той части "Очерков", которая посвящена эпохе Петра Первого, в последнее время ставшей объектом не только экономических, но даже и поэтических реминисценций. Несколько кратких замечаний, связанных с именами Пушкина, Лермонтова и Гоголя, носят отчетливо выраженную социальную окраску, которая, к сожалению, в свое время была в нашем литературоведении определяющей, а сейчас, тоже к сожалению, рассматривается многими (вероятно, как реакция на горькое прошлое) лишь как ограниченность.
            Полный текст "Очерков" (около 200 стр. машинописи) хранится в архиве Инстнтута истории СССР АН СССР. Я позволил себе предпослать публикации строчки известного стихотворения А. К. Толстого, которые любил повторять автор.

Я. А. СПУНДЭ, заведующий
кафедрой транспортных газотурбинных двигателей
Московского автомеханического института


— Государь ты наш, батюшка.
Государь Петр Алексеевич,
Что ты изволишь в котле варить?
— Кашицу, матушка, кашицу.
Кашицу, сударыня, кашицу.
— Государь ты наш, батюшка,
Государь Петр Алексеевич,
А чем изволишь мешать ее?
— Палкою, матушка, палкою.
Палкою, сударыня, палкою.
— Государь ты наш, батюшка,
Государь Петр Алексеевич,
А кто ж будет ее расхлебывать?
— Детушки, матушка, детушки.
Детушки, сударыня, детушки.
А. К. Толстой

           В феврале 1917 года началась русская революция, которая оказалась крутым переломом в истории человечества. По достигнутому уровню экономического и культурного развития Россия созрела только для перехода к капиталистической экономике.  Но в результате своеобразных условий исторического развития в России в 1917 году сложилось такое соотношение сил, при котором буржуазная революция должна была либо немедленно начать гнить на корню, либо немедленно перерасти в социалистическую, хотя для перехода к социалистической экономике база была ничтожно слабой.
           Это объяснялось главным образом тем, что в России, где остро назрела потребность в буржуазных преобразованиях, возглавить их было некому. Российская буржуазия родилась и умерла рахитичной, неспособной к активной политической борьбе.
[ Читати далі ]

Яке гівно сидить на И. УА.....за 8 років зопять розумних бачив..

Божеееее.... яке ж гівно.... - Яке гівно сидить на И. УА.....за 8 років зопять розумних бачив..
.
.
Що дійсно, були підковані по історії...та Життю....
.
ті, що могли сказати і казали конкретні поради...ПО- ТЕМІ ПОСТУ.........ТУТ ЖОДНЕ НЕ ЗНАЕ, ЩО ТРЕБА ВІДПОВІДАТИ ПО-ТЕМІ!!!!ПОСТУ.......
 І про Життя....про секс, гроші, їжу, політику, культуру нації, поліцію, маршрутки, нафту, поведінку людей на вулиці, - ...та що завгодно, але вірно щоби....
.
.
- я писав, бо хотілось написати...За 8 років почув Пяток людей, що можна було з ними поговорити. Обсудити. Поспорити.

вони зайняті своею розмовою. вони мало відповідають.))))
.
Толк? я - толк. Толк тут писати?)))) тут - сміття одне. Я ухожу. Сайт це не помітить).

йду шукати інші нормальні блоги з нормальними користувачами. Не - синькою- рибкою- 90% користувачів сайту I.UA - нещасною - що міняе думку швидко, і пливе туда, там де кормежка....
.
Але сайт, доки буде живий, мої тексти збереже...Але щось їх ніхто не читае....

Едине тут доброго, тут немае можераторів. Тут пропускаються усе. фашизм, антисемітизм липовий, мати, збочення, іудаїзм, православство, - це одне і теж по-суті...пиши - що хоч.... За Свободу можна хоч подякувати модераторам і Засновнику Сайта......тільки якщо 4 жалоби на тебе накатають. приклад - моя стаття - де я висловив думку, що росіян треба посипати хлоркою. 4-ьом росіянам таке не сподобалось чомусь - і уперше за 7-м років статтю видалили.....
.
За 8 років - жодного нового коментаря у моїх постах. Як ви думаете, чого так?)))) значить пошуковики іх стирають)))))...сайт і уа стираеться з часом...))) записи  - счезають.....
.
так для чого писати???))))
.
.я впевнений, що нічого не зміниться. я йду на інший сайт...))) Завтра спробую переписати пост наново. у 18.30. найпопулярнішій час для постів. це вам наостанок.
.
пост скопіював.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
58
предыдущая
следующая