хочу сюда!
 

Натали

43 года, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 43-50 лет

Заметки с меткой «історія»

Секрети Бандери

Секрети Бандери





Опубліковано 25 груд. 2014 р.
Документальний фільм виробництва каналу "1+1", який розкриє таємниці життя українського політичного діяча, ідеолога і теоретика українського націоналістичного руху ХХ століття Степана Бандери.

Мало в історії людей, чиє життя настільки оповите легендами. Степан Бандера: хто він? Чому для когось він ідеал для наслідування, а хтось боїться його навіть мертвого? Бандера залишив по собі вражаючу кількість таємниць, розгадати які взялась команда Департаменту журналістських розслідувань каналу "1+1".

Автором ідеї та сценарію стала Світлана Усенко, відома глядачам за фільмом "Таємниці генія Шевченка". Режисером-постановником  фільму виступили Тетяна Алфьорова та Олена Елісєєва. Оператор-постановник – Віталій Панасюк.

Степан Бандера. Україна між червоним і чорним

UA:Перший
Опубліковано 5 січ. 2015 р.

Про передісторію створення, мету документального фільму "Степан Бандера. Україна між червоним і чорним" розкаже автор і режисер Ігор Піддубний.
А також про суперечливу постать Степана Бандери, бандерофобію та розвінчування міфів, які так наполегливо нав'язує російська пропаганда, говоритимуть доктор психологічних наук Нігора Хазратова та кандидат історичних наук, науковий співробітник Центру дослідження матеріалів з історії визвольного руху Олександр Іщук.





Минуло 140 років...

Але майже нічого не змінилось. Лише методи і ставки змінились....

*  *  *

Минуло чимало років після панщини. Громада трохи заворушилась і почала встоювать за свою вигоду, за своє громадське право.

Тим часом громада почала діло з жидом. Один багатий жид з містечка заплатив панові добрі гроші й купив собі право поставить в селі на панській землі шинки. Він заквітчав своїми шинками село з чотирьох боків і пустив горілку по дешевшій ціні, ніж в громадському шинку. Люди кинулись за горілкою до жидівських шинків. Громадський шинок стояв порожній, в його ніхто й не заглядав.

Волосний зібрав громаду. Кайдашенки почали кричати в громаді.

— Панове громадо! — говорив Карпо. — Нехай ніхто з села не купує горілки в жидівських шинках. Посадім коло шинків десяцьких та соцьких, нехай дрючками одганяють людей.

— Я сам сяду з дрюком і буду одганяти хоч би й свою рідню! — гукнув Лаврін. — Нехай жиди посидять дурно ціле літо над своїми барилами. Посидять та й підуть.

— Добре Кайдашенки радять! — загула громада. — Посадім людей та й не пускаймо нікого в жидівські шинки.

Громада порадилась і розійшлась.

Жид побачив, що непереливки, взяв відро горілки, одніс волосному; друге одніс писареві, зібрав до себе в шинок десять чоловіків таких, що заправляли громадою, і поставив їм ціле відро горілки.

— Чого нам змагаться, — говорив хитрий жид, — нащо вам мене кривдить. Буду я заробляти, будете й ви. Я поставлю ціну в своїх шинках таку, як у вашому, ще й зараз заплачу в волость сорок карбованців одчіпного.

— Чи вже заплатиш? — гукнули чоловіки.

— Ой-ой, чом і не заплатить для добрих людей; ви думаєте, що я жид, то в мене й душі нема? Я ладен і на церкву дати. Ет, та що й говорити! От вам хрест, коли не ймете віри.

І жид перехрестився зовсім по-християнськи. — Чи ти ба! Жид хреститься! — гомоніли люди.

— Ви думаєте, що я не поважаю вашої віри? Та я ладен жити з вами, як з братами, — підлещувався жид. — От вам ще відро горілки! Суро! А винеси гостям оселедців та паляниць! — гукнув жид до жидівки.

Сура зітхнула на всю кімнату, так їй було шкода оселедців, але вона винесла й поклала перед людьми на столі.

— Їжте, люди добрі! Ви думаєте, що я шкодую для вас? — говорила Сура. — Ой вей мір, ой-ой! — прикинула вона вже тихенько, виходячи з хати.

Люди пили, закусували та слухали Берка, а Берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.

Давні панщанники понаставляли вуха та слухали Берка. Його слова, підсолоджені горілкою та приправлені оселедцями, так і влазили в їх душі. Вони не знали, що жид вибере ті сорок карбованців і за оселедці, і за ту горілку, що вони в його дурнички п'ють, з їх-таки кишень — то недоливками, то водою, підлитою в горілку, то більшою платою.

Люди розтали, як віск, і почали хвалити жида. Декотрі вже були зовсім п'яненькі.

— Так що ж, панове, та ще й які панове! Що тепер пан перед вами! Ви, Грицьку, тепер пан! От хто пан! Що схочете в волості, те й зробите! Ви, Петре, тепер господар на все село, ніби князь! Тепер ви пани, а пани вже перевелись на Іцькову сучку, — підлещувався Берко до мужиків. — Та що ж, панове, чи згодитесь громадою оддати мені й свій шинк, і будете пускати людей в мої шинки? Я подарую сорок карбованців на волость, а за ваш шинк зараз покладу гроші на стіл!

— А добрий жиді — гукнув один п'яненький мужик. — Ще й гроші зараз дає. Будемо стояти на сході за його!

Авжеж будемо, бо ще й на церкву покладе!

Саме в той час Карпо Кайдашенко їхав з ярмарку, вглядів коло панського шинку купу людей та й став. Берко знав, що Карпо горілки не любить і на сході йде все проти його.

Він сховався в кімнату.

— Здоров, був, Карпе! — гукнув Грицько і почав обнімать та цілувать Карпа. Гостра неголена Грицькова борода колола Карпове лице, неначе голками.

— Та здоров був... — говорив Карпо, одвертаючи лице. — Та годі вже!

— Здоров був, соколе! Та зайди-бо в шинок та випий хоч чарочку з нами! — молов Грицько і знов ухопив Карпа руками за шию і цмокнув його в щоку.

— Серце! Голубчику! Чи вже ти оце не вип'єш з нами хоч по одній чарці, хоч півчарки! Та тут же такий добрий жид! А! Що вже й казати!

— Та одчепись собі! Піди, обніми та поцілуй мою коняку, коли вже припала охота цілуваться, — говорив Карпо. — А нащо це ви горілку п'єте в жидівському шинку? — спитав Карпо.

— Та бодай не казати… сказав Грицько, — тут такий добрий жид, такий добрий, чорт його знає, де він такий добрий взявся. Благодареніє богу і всім святим, він і на церкву дасть! Ото кумедія!

— А ви забули, що самі на громаді постановили?

— Серце, голубчику, білий лебедику! — говорив п'яний Грицько, тикнувши колючою бородою Карпові в ніс. — Та не цурайся-бо нашого хліба-солі.

Карпо бачив, що з п’яним розмовлять — тільки гаяти час, вдарив коняку батогом. Віз покотився.

На другий день зібралась громада. Прийшов Карпо і вдивився.

Громада співала вже іншої; волосний та писар тягли за громадою і кричали, щоб оддати Беркові й громадський шинк, не тільки що пускать людей по горілку і в жидівські шинки... бо Берко зараз платить гроші...

— Панове громадо! Погана ваша рада; я не пристаю на це! — сказав понуро Карпо й одійшов од громади набік.

Громада оддала Беркові громадський шинок, хоч Берко на церкву грошей та дав, а тільки дурив п'яних мужиків.

Громада дорого потім заплатила хитрому жидові...

Берко приймав за горілку не тільки пашню, але навіть крадене сіно й солому. Понесли люди мішками пашню в Беркову комору, а Берко тільки гладив бороду білою рукою, дивився, як п'яні мужики валялись під його шинком, та зараз-таки підняв скажену ціну на горілку в усіх шинках.

1878  І. Нечуй-Левицький

«В кругє пєрвом» Олександр Солженіцин

БезнадЈжно народилась эта жизнь. Незаконный сын, приписанный захудалому пьянице-сапожнику. Необразованная мать. Замарашка Coco не вылезал из луж подле горки царицы Тамары. Не то, чтобы стать властелином мира, но как этому ребЈнку выйти из самого низменного, самого униженного положения?
      ВсЈ же виновник жизни его похлопотал, и в обход церковных установлений приняли мальчика не из духовной семьи -- сперва в духовное училище, потом даже в семинарию.
      Бог Саваоф с высоты потемневшего иконостаса сурово призвал новопослушника, распластанного на холодных каменных плитах. О. с каким усердием стал мальчик служить Богу! как доверился ему! За шесть лет ученья он по силам долбил Ветхий и Новый Заветы, Жития святых и церковную историю, старательно прислуживал на литургиях.
      Вот здесь, в "Биографии", есть этот снимок: выпускник духовного училища Джугашвили в сером подряснике с круглым глухим воротом; матовый, как бы изнурЈнный моленьями, отроческий овал лица; длинные волосы, подготовляемые к священнослужению, строго пробраны, со смирением намазаны лампадным маслом и напущены на самые уши -- и только глаза да напряжЈнные брови выдают, что этот послушник пойдЈт, пожалуй, до митрополита.
      А Бог -- обманул... Заспанный постылый городок среди круглых зелЈных холмов, в извивах Меджуды и Лиахви, отстал: в шумном Тифлисе умные люди давно уже над Богом смеялись. И лестница, по которой Coco цепко карабкался, вела, оказывается, не на небо, а на чердак.
      Но клокочущий забиячный возраст требовал действия! Время уходило -- не сделано ничего! Не было денег на университет, на государственную службу, на начало торговли -- зато был социализм, принимающий всех, социализм, привыкший к семинаристам. Не было наклонностей к наукам или к искусствам, не было умения к ремеслу или воровству, не было удачи стать любовником богатой дамы -- но открытыми объятьями звала всех, принимала и всем обещала место -- Революция...
http://www.lib.ru/PROZA/SOLZHENICYN/vkp1.txt_with-big-pictures.html#21

«В круге первом» читает: Евгений Терновский

Московія вкрала історію у Києва, в українців.



Володимир Білінський у середині 1980-х почав писати книжку "Країна Моксель". У ній, на основі численних фактів, заперечує слов'янське походження росіян та правдивість "літописних зводів". Називає їх фальшивкою цариці Катерини. Росія являється наступницею Золотої Орди — держави, заснованої монголо-татарами у 1238 році під керівництвом хана Батия, онука Чингісхана. Державна мова була уйгурська (тюркська).
До 2013 року вийшов тритомник "Країна Моксель" та два томи "Москва Ординська". Пізніше вийшов тритомник Україна-Русь.

Із Володимиром Броніславовичем домовились зустрітися в київському видавництві ім. Олени Теліги, що на вул. Мазепи. Запитання:

--- Твердження, що росіяни шовіністи — це стереотип?

— Росіянин ніколи не відповість вам українською, навіть якщо знає мову. Навпаки захоче, щоб ви перейшли на його мову. Бо вважає себе господарем. Не тому, що він поганий, так його виховали.

--- Чому багато україномовних, які приїжджають до Києва, переходять на російську?

— Це не українці, а хахлуї. У них у крові сидить раб. Вони не розуміють, що рідна мова — це та, яка йде споконвічно від рідної землі, нею можна звертатися до Бога. Так виховала російська імперія наших людей. Коли після жовтневого перевороту Україна була окупована більшовиками, то столиця була україномовною, але поширювалася думка, що завдяки російській українець стане "городським". Імперії вже немає, але інерція мислення ще залишилася. Мойсею довелося водити людей пустелею 40 років, щоб видавити з них рабство.

--- Як викорінювати наші комплекси?

— Треба мати свою національну гордість. Мова, церква, сім'я — це святі поняття, якими не можна поступатися. Непотрібно від чиновників чекати, що вони дадуть цю гордість. Радянська влада виховувала людину так, щоб вона ні про що не думала — квартиру, роботу, освіту держава дасть. 3-річних дітей забирали в садочки, щоб виховувати по-своєму, а батько з матір'ю мусили ходити на роботу. Особистість не цінувалася. Треба було бути сірою масою і не висовуватися. Я колись теж був патріотом Радянського Союзу. Все змінила Караганда. Приїхав туди у 1959 році. Працював начальником дільниці. Там саме утворили радгоспи з колишніх в'язнів таборів. Бригаду монтажників у мене очолював старший лейтенант радянської армії Федотов, який дійшов до Берліна. А зварників — один з офіцерів Української повстанської армії на прізвище Зелінський. Кожного ранку на планерці мусив їх заспокоювати. Проте коли Федотов ішов на відповідальний монтаж, брав за зварювальника тільки Зелінського. Там я і переосмислив значення людської особистості в житті.

--- Як ставитеся до російськомовних українців?

— Таких не повинно бути. Є носії або української культури, або російської. Українець, який з дитинства чує російську мову, згодом тягнеться до російського, як до свого рідного. Я не мирюся з людьми, які на українській землі насаджують російську точку зору. Не подобається тобі українське -- їдь у Росію і живи там у повній душевній гармонії.

--- Чи Росія зараз така ж небезпечна для українців, як за часів Російської імперії?

— Треба розділяти російський народ і російську владу. Люди там такі ж, як і наші. А їхня влада становитиме для нас небезпеку до тих пір, поки не зміниться її світогляд. Російські політики досі намагаються відродити Російську імперію, тому і відбуваються конфлікти, в тому числі і збройні. Якщо відняти вигадані історичні міфи, то Московією можна назвати тільки Московське князівство. Москва, Твер, Рязань були окремими улусами Золотої Орди.

--- З чого ви робите висновок, що Росія успадкувала традиції Золотої Орди?

— Там і зараз діють ті ж правила: "Ти начальник — я дурень". Це стовідсотково ординська традиція — гнути голову перед сильнішим. Слухав промову президента США Барака Обами. Він сказав, що кожна людина — творіння Боже. І не важливо, що одна з них є президентом, а інша — двірником. Усі вони — багатство Америки. В Росії жоден президент такого не скаже. Тому її доля визначена. Вона, якщо не зміниться, то розвалиться на ті держави-ханства і князівства, з яких колись починала складатися за часів хана Батия.

--- В Україні можливий сценарій розпаду?

— Ні. Куди нам розпадатися? Геродот писав, що кордони Скіфії тягнуться від Дністра до Дону -- одна країна. Так, до Дону, більшовики відібрали частину українських східних земель після жовтневого перевороту. Інша справа, що нас довго привчали, що ми — зайди, що слов'яни прийшли на цю землю в V-VI століттях. Це придуманий міф. Ми на цій землі корінне населення і це треба пам'ятати.

--- Українці на Заході і на Сході відрізняються?

— Я б так окреслив проблему -- на Заході і у центрі живуть більші індивідуалісти. А в промислових районах Сходу й Півдня переважають люди зі стадним мисленням. Вони звикли триматися гурту й воліють забути про свою індивідуальність. Чому влада Януковичя на всі ключові посади тягнула донецьких? Що, в Києві, в інших регіонах не було фахівців? Бо авторитарний режим потребує стадного рефлексу. Однак, процес зламу впевнено йде на Південь і Схід.

--- Україна пройшла точку неповернення до Радянської імперії?

— З погляду народу — так. Проголошення незалежності і є точкою неповернення. А чи влада пройшла — залежить від прихильності влади. Влада з президентом Януковичем тягнулася до Росії. Якщо хилитися на Схід — це лом, кувалда, лопата. Якщо на Захід — "мерседес", комп'ютер, прогрес. Молодь уже вибрала Захід. У моїх рідних Дунаївцях Хмельницької області за Союзу більшість говорили російською. Тепер там її не почуєш. Зламалася ситуація і в обласному центрі. Він теж швидко українізується. А минуло два десятки років. Зміниться два-три покоління, і українці забудуть про імперію. Цей процес прискориться, якщо буде патріотичний президент, а не проросійський.

--- Російська імперія можлива без Закавказзя, Прибалтики, Середньої Азії. Але, кажуть, неможлива без України. Чому?

— Бо імперія прив'язана до української території і історії, і стоїть на придуманих історичних міфах. Російська історія починається із Києва. А чому не з Москви? Хіба важко історикам написати, як хан Менгу-Тимур заснував 1272 року Москву, як окремий улус? А далі все піде як по маслу. Але цього не роблять, тому що тоді Москва буде прив'язана до Золотої Орди, а не до Києва. Тому воліють красти історію у Києва, в українців.

--- 1945 року Росія повернула собі землі, втрачені після Першої світової війни. Вона здатна здійснити чергові завоювання?

— Після втрати земель імперії все важче зібратися на нове завоювання, але мрії такі залишилися. Це потребує колосальних зусиль і буде мати негативні наслідки. У 1945 році Росія майже відновилася в царських кордонах, але Фінляндію вже не повернула. Польщу вже не повернула. Потім програла холодну війну і втратила ще 15 колишніх республік. Далі буде. Зараз Красноярському краю лишають 11 відсотків валового продукту, решту забирає Москва. Ви думаєте, в Красноярську з цим миритимуться вічно? Підірвали гвинтокрил із генералом Лебедем, який про це говорив. КДБ такого не вибачає. Але проблему не вирішили, її вкотре загнали всередину. Це російські методи. Інакше імперія не вміє.

"Казаха з мене не вийшло"

Володимир Білінський народився в місті Дунаївці на Хмельниччині. Навчався в Дніпропетровському університеті на кафедрі мостобудування. 1959 року отримав направлення в Казахстан — місто Караганда. Починав працювати майстром мостопоїзду. Збудував близько сотні мостів у Казахстані та Сибіру. На пенсію йшов із посади першого віце-президента об'єднання "Казліспромбуд". У 1999 році приїхав в Україну на зустріч випускників, після якої і залишився на Батьківщині. Дружина Любов Сергіївна — росіянка. Закінчила Карагандинський медуніверситет. Працювала лікарем. Мають сина та онуку. Історичний матеріал почав збирати ще з часів 70-х років.

"Казахстан будує свою національну державу. Я їм всіляко допомагав. Але казаха з мене не вийшло", — сміється Володимир Броніславович.



 
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
68
предыдущая
следующая