хочу сюда!
 

Катерина

25 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 38-56 лет

Заметки с меткой «політика»

"Шоу на весь день"

Як жартують у коментарях від відео: "Шоу на внесь день". Дивно, що тут в блогах ніхто ще не відмітився. Це про велику прес-конференцію президента. Причому можна не лише слухати по радіо, а й дивитись в Ютубі.
Від себе скажу, що про прес-конференцію президента дізнався лише вчора. Чесно кажучи, несподівано. Думав, що Зеленський і далі буде продовжувати спілкуватись через соцмережі і програми на "плюсах". Тому така відкритість здивувала. Журналісти реально ставлять незручні запитання. Правда, нічого нового поки шо не почув. Все цілком прогнозовано.

Update: Йде на рекорд) Найдовша прес-конференція президента. З української Книги рекордів Гіннеса засвідчили рекорд.

Ось чого досягла Україна за минулі 5-ть років

5 років нової нації: чого досягла Україна і чи є підстави для оптимізму
ФОТО: DELFI

Хочу коротко озирнутися на пройдені п'ять років і виділити те основне, що ми робили й чого досягли. Ми – це і я, і всі українські дипломати, і всі ми загалом як країна Україна.

Наше життя визначали два головних завдання – одне мирне і одне воєнне, звісно ж, обидва нерозривно між собою пов’язані. Мирне – це завдання, поставлене Майданом: вирватися з сірої зони постсовка та обіймів "русского мира" і рушити до Європи, частиною якої Україна була споконвіку.

Воєнне – нав’язане нам Росією як покарання за наш європейський вибір.

Звучить це завдання украй просто, як це завжди буває, коли йдеться про життя або смерть: захистити Батьківщину й перемогти агресора.

Я недолюблюю патетику, а тому відчуваю незручність, коли роботу дипломатів називають дипломатичним фронтом. Адже зовсім поряд існує не метафоричний, а реальний фронт, на якому по-справжньому ллється кров і гинуть люди.

Саме вони – воїни, добровольці, волонтери, мільйони українців, які допомагали фронтові, – врятували Україну на початку російської навали і стримують ворога усі наступні роки. Завдяки їм ми нині живемо не в колоніальній, а в незалежній і оновленій Україні.

Я розумію, що багато хто хотів би більшого, та попри все щиро переконаний: Майдан, всенародний опір російській агресії, віра людей у те, що від них у цьому житті все-таки щось залежить, створили нову Україну. Це країна більш вільна й більш горда, країна, в якій народ усвідомив свою силу й відчув смак боротьби за справедливість та власну гідність.

Для створення політичної нації та відчуття домінуючої національної ідентичності нам будуть потрібні ще мінімум два покоління, але важливо не скласти руки і не дозволити цьому процесу перерватись. Адже навіть збереження досягнутого нам аж ніяк не гарантоване. Ані нашими ворогами, ані нами.

І якщо ми запитаємо українців, чи готові вони боротися і платити необхідну ціну за життя у вільній і незалежній країні, то відповідь може нас щонайменше розчаровувати.

Якщо правду кажуть дослідники, начебто в української нації є відразу два різні ментальні коди – козацький та кріпацький, то тоді ми з вами стали свідками й учасниками величної історичної метаморфози – в народу пробудилася козацька ментальність і саме вона тепер має шанс визначати наше майбутнє, якщо ми цього, звісно, щиро хочемо.

Своєю метаморфозою ми здивували багатьох у світі, здивували й змусили себе поважати. Тут я говорю не тільки про друзів, але й про ворогів.

Кремль дуже сильно прорахувався в 2014 році, забувши про здатність українців умить перетворюватися з нації гречкосіїв у націю воїнів. У результаті план "Новоросія" з тріском провалився. Більше того, розпочавши збройну агресію проти України, Кремль прорахувався і вдруге: він недооцінив не лише нас, але й увесь демократичний світ, цивілізаційні цінності якого ми поділяємо.

Московський режим, який у душі глибоко зневажає Захід, вважаючи його слабаком і боягузом, не сумнівався, що у відповідь на анексію Криму й окупацію Донбасу Захід поохкає кілька днів, а потім заспокоїться й замовкне, як це вже було в 2008 році з російським нападом на Грузію.

Проте цього разу "не так сталося, як гадалося": Захід повів себе абсолютно інакше. І якраз у цьому була й чимала заслуга української дипломатії.

Вже 27 березня 2014 року Генасамблея ООН у своїй резолюції, за яку проголосувала переконлива більшість країн світу, підтвердила територіальну цілісність України і приналежність їй Криму. Пізніше ГА ООН ще неодноразово ухвалювала ініційовані Україною резолюції, зокрема щодо порушень прав людини в окупованому Криму та проблем його мілітаризації.

Ми реально дістали Росію на багатьох міжнародних майданчиках, чи то ООН, ОБСЄ чи Рада Європи, викинувши її з переліку повноправних країн цивілізованого світу.

Без перебільшення унікальним стало формування низки міжнародно-правових процесів проти РФ. Це як ядерна зброя, тільки відкладеної, поступової, але сталої дії.

І попри всі загрози для світової солідарності щодо України – це те, що є в наших руках і залежить від нас. Другого шансу отримати таку зброю в нас не буде.

Зрозуміло, що рішень доведеться чекати досить довго, однак це варте того, адже санкції міжнародних судів та арбітражів є "істиною в останній інстанції" і обов’язковими до виконання. Впевнений, що без відповідного наказу Міжнародного трибуналу з морського права домогтися нещодавнього звільнення наших моряків було б набагато складніше.

Усі ці п'ять років ми безперестанку працювали над тим, щоб Захід не розслаблявся і щоб Росії не вдалося його забалакати. Але наше завдання всі ці п'ять років було не тільки у мобілізації Заходу.

Потрібно було втримати позитивне ставлення тих країн, які з різних причин були нездатні прямо піти проти Росії. У нас на руках були тисячі аргументів, за нами були правда й право, але головним доказом усе-таки була наша власна готовність захищати свою незалежність та європейське майбутнє.

Інакше й бути не може: якщо сам за себе не борешся, то марно сподіватися, що це замість тебе робитиме хтось інший. Як тільки і якщо ми припинимо боротися за себе, то на підтримку інших годі й сподіватися.

Попри поширену думку про неминучість санкцій, отримати їх і тримати всі ці п’ять років було зовсім не очевидною справою.

У результаті Росія й сьогодні перебуває там же, де несподівано для себе опинилася в 2014-му – а саме під одним з найбільш потужних санкційних пакетів у сучасній історії. Ще не було прецеденту, щоб держава-агресор таких масштабів, як Росія, цілих п'ять років залишалася під санкційним тиском світової спільноти.

Мені дуже часто казали, що тримати санкції неможливо, але подивіться – вони насправді посилювалися і фактично зупинили розвиток Росії, увесь цей час стримучи її від подальшого розгортання агресії.

Але й ми, українці, всі ці роки не сиділи склавши руки. І тут бачимо ще один парадокс: країна з розкраденою економікою та розваленою армією стала жертвою воєнної агресії з боку ядерної супердержави й втратила два важливих регіони.

Однак замість того, щоб остаточно рухнути, вона спочатку силами добровольців дає по зубах і зупиняє агресора, потім розбудовує армію, починає реформи і піднімає економіку, так що ВВП, незважаючи на війну, починає зростати.

Цей парадокс, як мені здається, потягнув за собою ще один, цього разу міжнародний парадокс, на який мало хто досі звертав увагу. Як правило, навіть якщо якійсь воюючій країні допомагають, то все одно тримають від неї певну дистанцію, доки не завершиться конфлікт.

У нас же підтримка Заходу у війні йде паралельно з активною інтеграцією у всіх мирних сферах. Я не пригадую, щоб демократичний світ відкрився якійсь іншій воюючій країні так, як відкрився Україні. Ідеться не тільки про Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з Євросоюзом, про безвізовий режим з ЄС та з десятками інших держав світу, про партнерство України з НАТО. Ідеться про те, що нарешті розпочалася зміна нашої цивілізаційної ідентифікації і в очах Заходу ми поступово набуваємо ознаки "свій".

Говорячи про зміни, що зазнала Україна, хочу сказати пару слів про рідне МЗС. Впевнений, воно ніколи не повернеться в минуле.

І річ не в багатьох змінах, яких ми досягли разом, а в тому, що принцип відповідального лідерства став важливим для багатьох дипломатів. Не бюрократів від зовнішньої політики, а тих, хто готовий брати на себе ініціативу та відповідальність.

Молоді дипломати відчули, що вони можуть чимало зробити не в кінці бюрократичної кар’єри, а саме зараз, гендерна рівність припинила бути абстрактною метою, а перезавантажена Дипломатична академія тепер робить те, що й інші такі заклади у Європі та світі.

Усі ці парадокси та метаморфози, на мою думку, і є найбільшими досягненнями післямайданних років. Ми не загинули, не зазнали поразки, ми зупинили агресора, ми відчули силу й азарт, віднайшли самоповагу й повагу світу.

Наразі маємо побудувати вільне демократичне суспільство, де б домінував менталітет вільних людей. Від цього ми ще дуже далеко. 

Захід розраховує на поступове зміцнення демократичних цінностей і зміну поколінь, але в нас немає цього часу. Росія добре розуміє наші виклики і зробить усе можливе, щоб Україна не збереглася у своїх кордонах та стала слабкою федерацією за її планом з регіонами, що змогли б мати право вето на демократично ухвалені всією країною рішення. Всі російські плани стосовно Донбасу – саме про це.

Але з оптимізмом дивлюся у майбутнє.

Українці, наші міста і громади мають фантастичний потенціал, але нам дуже добре вдається не дати йому розкритися.

Якщо держава не може допомогти своїм громадянам, хай хоча б захищає і не заважає. А все інше українці зроблять. Усе залежить від нас самих.

міністр закордонних справ України у 

Як треба брати інтерв'ю у політиків:)))

Журналісту сказали, що у політика немає багато часу на інтерв'ю - так він вирішив потролити.


Загомоніла Україна

Анатолій Ковальов: Друзі. Прошу відредагувати та висловити свої зауваження щодо проекту Резолюції мітингу Підприємців+фермерів, що відбудеться в Черкасах 07 жовтня 2019р. Дякую.

Відкрите звернення

Президенту    України  -  Володимиру   Зеленському

Голові Верховної Ради України – Дмитру Разумкову

Прем’єр   Міністру   України  –  Олексію    Гончаруку

Депутатам Верховної Ради України

Шановні наші високопоставлені добродії!

До Вас звертаємося  – представники громадських організацій та профспілок підприємців малого та середнього бізнесу, а також фермери та представники сільськогосподарських підприємств Черкаської області.  Ми сьогодні з’їхалися на мітинг в  Черкаси для обговорення наболілих проблем та висловити свої думки і пропозиції. Всеукраїнський мітинг підприємців пройшов в Черкасах 19.09.2019,  також всеукраїнський мітинг пройшов під офісом Президента України 30.09.2019р, а також мітинг за продовження мораторію на продаж землі с/г призначення  пройшов 03.10.2019р під стінами Верховної Ради України.

Нас хвилює те, що вперше за попередніх 27 років до мітингуючих, які являлися делегатами понад мільйону  представників малого та середнього бізнесу, фермерів, селян,  не вийшли керівники держави на обох мітингах в Києві, а також ніхто із представників влади не вийшов до мітингуючих в Черкасах, хоча всі вони були повідомлені в установленому законом порідку.

Не відповіли  нам також на письмові звернення ні Президент України, ні Голова Верховної Ради, ні Прем’єр міністр.

Таке відношення керівників державою нами розцінюється як грубе порушення Конституції України та виникає підозра, що владу в Україні стали очолювати не особи, які  служать Українському народу та дотримуються Конституції України, а особи, які діють на шкоду громадян України.

Це підтверджується цілим рядом Законів України  та законопроектів, зокрема що погіршують умови  діяльності представниками малого і середнього бізнесу, підготовкою до відміни мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, створення хиткого становища, яке може призвести до здачі території східних земель України, не створення умов прискорення економічного розвитку України, відсутність умов по збереженні здоров’я і довголіття громадян держави,  погіршення освітніх і культурних функцій держави. Всі ці процеси спонукали масовому виїзду громадян на заробітки та постійне місце проживання за кордон. Зменшується катастрофічно кількість населення в Україні. Все це можна розглядати як чітко спланований геноцид Українського народу.

Стаття 5. Конституції України вказує, що:

… єдиним джерелом влади в Україні є народ. … Ніхто не може узурпувати державну владу.

Інші статті підкреслюють, що:

-        При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

-        Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

-        Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

 Ми проголошуємо свої вимоги та побажання:

1.     Докорінно змінити відношення до масових зібрань громадян, вивчати їх запити, пропозиції та негайно реагувати на них. Дотримуватися прийнятих в державі заходів щодо реалізації Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 – 2020 роки. Взяти за практику, щоб до мітингуючих кожного разу виходили відповідні представники органів влади та давали відповідь на суспільні запитання і вирішували проблеми. По кожному факту регіональних чи всеукраїнських зібрань громадян - місцеві представники органів влади або центральні органи влади приймають відповідні рішення по задоволенні потреб суспільства.

2.     Народним депутатам не голосувати за закони, які явно шкодять розвитку виробництва в Україні, ускладнюють діяльність малого та середнього бізнесу, які спрямовані на знищення або послаблення фермерства, які спрямовані на погіршення життя населення або його прихованого знищення.

3.     Ми констатуємо факти незадовільних умов для розвитку товарного виробництва в Україні, як наслідок – безробіття, бідність населення, виїзд його за кордон, катастрофічне зменшення народжуваності та тривалості життя, зменшення обігової маси грошей, падіння економіки. Все це наслідок недолугої політики, яка виражена у створенні несприятливих умов для малого та середнього бізнесу, погіршення умов ведення фермерських господарств (щільність фермерських господарств у  сусідній Польщі  на порядок вища). Ми вважаємо, що перешкоди діяльності створюються штучно: навмисне створено систему оподаткування  (ПДВ), щоб виробництво було не рентабельним, щоб в Україні товарного виробництва не було, щоб Україна була сировинним джерелом для інших країн. Крім тягаря прямих податків щорічно удосконалюється тягар непрямих податків у вигляді різного роду обов’язкових платних послуг: паспортів, ліцензій,  програмного забезпечення,  кадастрів, касових апаратів. І всі ці речі, які потрібні державним органам для контролю розробляє не держава (безкоштовно підприємцеві чи фермеру), а розробляють штучно створені можновладцями приватні структури, цим обдираючи до ручки малий і середній бізнес.

4.     Приклади можна взяти не лише із сусідньої Польщі. Показовий приклад держави Ізраїль, де взагалі заборонена продаж земель сільськогосподарського призначення. В цій державі не євреї не можуть керувати ні банками ні державними установами, не можуть керувати підприємствами. Тому ця держава процвітає.  В нас все навпаки.  Тому доцільно питання захисту земель, їх обігу в Україні вирішити по ізраїльському принципу.  В паспорті громадянина України відновити графу «національність» та запровадити участь в управлінні державою і в керівництві ключовими підприємствами – щоб сюди входили представники всіх національностей, що проживають в Україні пропорційно їх чисельності в державі.

5.     Ми закликаємо всіх представників Українського середнього класу (підприємців малого та середнього бізнесу, фермерів та сільгоспвиробників, вчителів, лікарів, культпрацівників, військових та пенсіонерів, службовців та студентів) згуртуватися по захисту від знищення суверенітету, цілісності, економічної незалежності держави Україна, захисту життя та здоров’я населення, його добробуту.   
 
Прийнято одноголосно на мітингу підприємців та фермерів Черкаської області

07 жовтня 2019р.                                м. Черкаси.

Уточнення проекту Резолюції-Звернення. Корегуйте та підказуйте,будь ласка

Президенту    України  -  Володимиру   Зеленському

Голові Верховної Ради України – Дмитру Разумкову

Прем’єр   Міністру   України  –  Олексію    Гончаруку

Депутатам Верховної Ради України

Шановні наші високопоставлені добродії!

До Вас звертаємося  – представники громадських організацій та профспілок підприємців малого та середнього бізнесу, а також фермери та представники сільськогосподарських підприємств Черкаської області.  Ми сьогодні з’їхалися на мітинг в  Черкаси для обговорення наболілих проблем та висловити свої думки і пропозиції. Всеукраїнський мітинг підприємців пройшов в Черкасах 19.09.2019,  також Всеукраїнський мітинг пройшов під офісом Президента України 30.09.2019р, а також мітинг за продовження мораторію на продаж землі с/г призначення  пройшов 03.10.2019р. під стінами Верховної Ради України.

Нас хвилює те, що вперше за попередніх 27 років до мітингуючих, які являлися делегатами понад мільйону  представників малого та середнього бізнесу, фермерів, селян,  не вийшли керівники держави на обох мітингах в Києві, а також ніхто із представників влади не вийшов до мітингуючих в Черкасах, хоча всі вони були повідомлені в установленому законом порядку.

Не відповіли  нам також на письмові звернення ні Президент України, ні Голова Верховної Ради, ні Прем’єр міністр.

Таке відношення керівників державою нами розцінюється як грубе порушення Конституції України та виникає підозра, що владу в Україні стали очолювати не особи, які  служать Українському народу та дотримуються Конституції України, а особи, які діють на шкоду громадян України.

Це підтверджується цілим рядом Законів України  та законопроектів, зокрема що погіршують умови  діяльності представників малого і середнього бізнесу, форсування відміни мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, створення хиткого становища, яке може призвести до здачі території східних земель України, погіршення умов економічного розвитку України, відсутність умов по збереженні здоров’я і довголіття громадян держави,  ослаблення освітніх і культурних функцій держави. Всі ці процеси спонукали масовому виїзду громадян на заробітки та постійне місце проживання за кордон. Зменшується катастрофічно кількість населення в Україні. Все це можна розглядати як чітко спланований геноцид Українського народу.

Стаття 5. Конституції України вказує, що:

… єдиним джерелом влади в Україні є народ. … Ніхто не може узурпувати державну владу.

Інші статті підкреслюють, що:

-        При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

-        Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

-        Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

Ми проголошуємо свої вимоги та побажання:

1.      Докорінно змінити відношення до масових зібрань громадян, вивчати їх запити, пропозиції та негайно реагувати на них. Дотримуватися прийнятих в державі заходів щодо реалізації Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 – 2020 роки. Взяти за практику, щоб до мітингуючих кожного разу виходили відповідні представники органів влади та давали відповідь на суспільні запитання і вирішували проблеми. По кожному факту регіональних чи всеукраїнських зібрань громадян - місцеві представники органів влади або центральні органи влади приймають відповідні рішення по задоволенні потреб суспільства.

2.      Народним депутатам не голосувати за закони, які явно шкодять розвитку виробництва в Україні, ускладнюють діяльність малого та середнього бізнесу, які спрямовані на знищення або послаблення фермерства, які спрямовані на погіршення життя населення або його прихованого знищення.

3.      Ми констатуємо факти незадовільних умов для розвитку товарного виробництва в Україні, як наслідок – безробіття, бідність населення, виїзд його за кордон, катастрофічне зменшення народжуваності та тривалості життя, зменшення обігової маси грошей, падіння економіки. Все це наслідок недолугої політики, яка виражена у створенні несприятливих умов для малого та середнього бізнесу, погіршення умов ведення фермерських господарств (щільність фермерських господарств у  сусідній Польщі  на порядок вища). Ми вважаємо, що перешкоди діяльності створюються штучно: навмисне створено систему оподаткування  (ПДВ), щоб виробництво було не рентабельним, щоб в Україні товарного виробництва не було, щоб Україна була сировинним джерелом для інших країн. Крім тягаря прямих податків щорічно удосконалюється тягар непрямих податків у вигляді різного роду обов’язкових платних послуг: паспортів, ліцензій,  програмного забезпечення,  кадастрів, касових апаратів. Якщо всі ці речі потрібні державі, то вона повинна їх безкоштовно дати учасникам бізнесу. Заборонити державницькими  функціями займатися штучно створеним можновладцями приватним структурам, цим обдираючи до ручки малий і середній бізнес.

4.      Приклади можна взяти не лише із сусідньої Польщі. Показовий приклад держави Ізраїль, де взагалі заборонена продажа земель сільськогосподарського призначення. В цій державі не євреї не можуть керувати ні банками ні державними установами, не можуть керувати підприємствами. Тому ця держава процвітає.  В нас все навпаки.  Тому доцільно питання захисту земель, їх обігу в Україні вирішити по ізраїльському принципу.  В паспорті громадянина України відновити графу «національність» та запровадити участь в управлінні державою і в керівництві ключовими підприємствами – щоб сюди входили представники всіх національностей, що проживають в Україні пропорційно їх чисельності в державі.

5.      Ми закликаємо всіх представників Українського середнього класу (підприємців малого та середнього бізнесу, фермерів та сільгоспвиробників, вчителів, лікарів, культпрацівників, військових та пенсіонерів, службовців та студентів) згуртуватися по захисту від знищення суверенітету, цілісності, економічної незалежності держави Україна, захисту життя та здоров’я населення, його добробуту.   

6.      Ми вимагаємо, щоб перед прийняттям всіх законів відбулося широке їх громадське обговорення із залученням представників бізнесу, сільськогосподарських виробників, громадськості та інших зацікавлених сторін.

7.      Ми вимагаємо створення Координаційної ради при Президентові України з питань розвитку малого підприємництва та фермерства, членами якої будуть висунуті нами представники.

 Прийнято одноголосно на мітингу підприємців та фермерів Черкаської області

07 жовтня 2019р.                                м. Черкаси.

(Просимо відповідь на Звернення надіслати на адресу: 18001, м. Черкаси, вул. Благовісна,182, кв,44, Черкаська обласна організація Всеукраїнської профспілки працівників підприємців торгівлі, громадського  харчування та послуг).


Подарите Гончаруку калькулятор!

Скажите премьер-министру, что 7% рост ВВП — это топтание на месте. 

На форуме YES Гончарук заявил, что в течение пяти лет экономика Украины станет «самой быстро растущей». ВВП ежегодно будет расти на 5-7% на протяжении пяти лет. Давайте посчитаем, каким станет ВВП Украины в 2024 году, и сравним с ВВП Польши через пять лет. 

По данным МВФ за 2018 год, ВВП Украины — 124,6 млрд. долл., ВВП Польши — 586 млрд. долл.
Если за пять лет экономика Украины вырастет на 40% (+7% ВВП в год), то ВВП Украины в 2024 году составит: 162,91 млрд. долл. Прирост за пять лет: +47 млрд. долл.
Если соседка Польша будет при этом развиваться теми же темпами, что и сейчас (+3,7% ВВП в год, 21% за пять лет), то ВВП Польши в 2024 году составит: 658,12 млрд. долл. Прирост за пять лет: +114,22 млрд. долл. 

Гончаруку нужно взять в руки калькулятор и посмотреть на этот так называемый «стремительный рост» в цифрах! При таких темпах экономического роста Украина не догонит Польшу не то что за ближайшие годы, но и за столетия! А какой нужен рост, чтобы догнать и обогнать Германию, у которой ВВП измеряется уже триллионами?.. 


Задачу по развитию экономики Украины нужно ставить по-другому. Мы должны удваивать свой ВВП! Тогда мы начнём сокращать дистанцию с европейскими странами, с тем благополучием, которого на самом деле заслуживают граждане Украины. 

Задайте Гончаруку вопрос, что необходимо сделать, чтобы ВВП Украины вырос на 100% за один год? Что необходимо сделать, чтобы население росло за счёт притока в Украину мигрантов из Европы и возвращения на родину нашей диаспоры? Какие законы необходимо принимать, какие реформы проводить, чтобы француз, канадец, швед захотели приехать к нам делать деньги? 

Ключ к обогащению граждан Украины — это экономическая свобода. Когда мы  освободим бизнес от 90% налогов, лицензий и поборов, это будет выгодно всему миру. Украина станет всемирным торговым хабом, а граждане Украины будут стремительно богатеть.

Ключ к экономическому чуду Украины в двух цифрах: 5.10

Потому что система «5.10» — это самые низкие налоги в мире, и значит, и самая быстрорастущая экономика.

Balashov.com.ua



Идеология.

Здравствуйте,дамы и господа!

Идеология - это все таки,то что должно объединять государство или все же череда заблуждений и предрассудков...

В нашей с вами любимой стране идеология не обязательна и подтверждает Конституция Украины:
Раздел 1.
Статья 15: Никакая идеология не может признаваться государством как обязательная.

На сегодняшний день власти Украины позиционируют себя с либерализмом, (а некоторые отдельные представители выбирают даже течение либертарианства).
Они не навязывают общую идеологию либерализма всему украинскому народу,но живем мы с вами именно в этой модели уже десятки лет.

Другие типы идеологий просто отметаются правящим политическим классом и всячески очерняются, возможно из-за страха неизвестности,боязни за свои карманы или просто не понимая значения идеологий как таковых,

Что же нужно простому украинскому народу?Достаточно ли просто хорошей и сытой жизни или по мимо этого нужен идеологический рывок в украинском государстве?Есть ли запрос на какую либо идеологию в нашем обществе?

Делитесь своими взглядами и приоритетами!Как считаете вы?

Спасибо за внимание и хорошего дня. podmig

Бессарабські болгари зривали мобілізацію, а зараз заявили про ди


Слідом за російськими, угорськими та польськими пропагандистами до дискредитації національної політики України приєдналися також і болгарські журналісти. Напередодні футбольного матчу луганської "Зорі" з софійським ЦСКА, який відбувся 15 серпня в Запоріжжі, болгарські ЗМІ активно залякували делегацію своєї команди та її фанатів тим, що їм не можна виходити на вулицю через погрози з боку націоналістів. Згодом в болгарських медіа з'явилася ще одна нелицеприємна стаття, автор якої притягнув за волосся факти дискримінації бессарабських болгар. Там все написано за лекалами кремлівської антиукраїнської істерії: як приклад наводиться "дискримінаційний" закон про мову, перелічуються злочини проти етнічних болгар і осуджується примусова мобілізація. Звичайно, бажанню болгар отримати національну автономну область зі столицею в Болграді присвятили окремий абзац.

Безперечно, єдиною реакцією на подібну критику України може бути тільки активізація СБУ в Одеської та Запорізької областях. Бо подібні статті в ЗМІ завжди є провісниками набагато небезпечніших явищ, вони сприяють зростанню сепаратистських настроїв та створюють умови для дестабілізації політичної ситуації в регіоні. При цьому кількість провокацій з боку болгар більшає з кожним роком. У травні 2014 року під час одеських протистоянь болгари були помічені на боці проросійських активістів. Згодом, ймовірно, за вказівкою Асоціації болгар України, болгарські сіла багато раз перешкоджали проведенню мобілізації. Не дивно, що сотні болгар потім поїхали до Донецьку та Луганську зі зброєю в руках підтримувати терористів. В такому випадку дії "Правого сектору" та інших патріотів стосовно ухильників, дезертирів та зрадників серед болгар цілком обґрунтовані та спрямовані на захист національних інтересів України. Коли правоохоронні органи не можуть впоратися зі своїми обов'язками, патріоти мають повне право займатися профілактикою сепаратизму та екстремізму. Мабуть, тільки завдяки їхнім діям болгари не перейшли до радикальніших та більш масових виступів.

Показово також, що у вищезгаданій статті йдеться про дії уряду Болгарії в підтримку своїх співвітчизників, які мешкають в Україні, а саме про спрощену форму набуття громадянства. При цьому наголошується, що болгари не хочуть залишати Україну, а будуть намагатися отримати важелі самоврядування всередині Одеської та Запорізької областей. Тобто проблема подвійного громадянства тепер буде актуальною також і для болгарської меншини. Це ще один головний біль для влади і позбутися цієї проблеми та її наслідків можна лише жорсткими методами, в тому числі з залученням додаткових ресурсів СБУ, Міноборони та патріотів із ВО "Свобода", "Національного корпусу" та "Правого сектору".

«Здалека про близьке» ч.1

«Здалека про близьке» ч.1

Панорама українських політичних партій у діаспорі.

Тарас Кузьо 



Вступ

Вищенаведена стаття – це спроба розгляду українських еміграційних політичних партій в об'єктивний спосіб. Вже на початку прагнемо утвердити, що, незважаючи на деякі критичні зауваження, всі ті, які активно працюють в українській політичній сфері, роблять це з патріотичних спонук і що всі еміграційні політичні партії стоять на засадах української державної незалежності.

Українські політичні партії сформувалися в основному в 1945 – 1955 рр. насамперед у країнах Західної Європи (де знаходились або були інтерновані колишні українські військовики та робітники), після чого основні центри діяльності перенеслися на терени Північної Америки. Існуючим та багаточисельним представникам російської і польської еміграцій особливо пощастило в 1970-х та 1980-х рр., коли туди прибуло велике число нових емігрантів (серед яких було багато євреїв). Ця найновіша молода еміграція не тільки активізувала вже діючі там організації – вона створювала також нові політичні угрупування, товариства, видавничі установи тощо. Все це, як бачимо, значно змінило еміграцію, а також наблизило її до існуючих обставин і розвитку подій в Росії та Польщі.

У порівнянні з цим розвиток українського еміграційного політикуму відбувався в ізоляції від материка. Навіть більше – деякі політичні групи навмисне агітували проти відвідин України, а також активно знеохочували еміграційну спільноту від контактів з культурницькими групами з України, які мали виступити в країнах поселення українців. Врешті, це привело до самозамикання українствау своєрідних «гетто», ізольованих від дійсності, яка існувала в Україні. І далі – така надмірна концентрація стала ареною внутрішньої  конкуренції та боротьби за вплив у середовищі української спільноти, спричинилась до безконечних конфліктів і внутрішніх роздорів на грунті персональній і т.д., і т.п. Як наслідок – тільки незначна частини молодшої генерації включається в діяльність українських політичних партій на еміграції.

Не треба забувати, що переважна кількість українських емігрантів, які знайшлися після 1945 року за кордонами України, – це греко-католики та галичани. На це є різні причини. Найголовнішою з них був т.зв. Ялтинський договір, де одним із параграфів було вирішено, що всі українці, які до 1939 року були громадянами СРСР, мали бути репатрійовані до СРСР. І тому багато українців із східних областей України, щоб уникнути примусової репатріації, подавали себе як громадяни західних областей. Мимо цих заходів, біля 80% української діаспори – це греко-католики, що має важливий вплив як на розвиток, так і на структуру політичних груп, їх взаємне співвідношення і поставу щодо ситуації в Україні. Все-таки треба підкреслити, що взаємини між вірними обох церков – УАПЦ та УГКЦ – є дружніми.

Українська діаспора складається з багатьох політичних партій. Перед приходом до влади Горбачова підсовєтська преса змальовувала їх найчорнішими фарбами, прозиваючи всіх (включно з авторами цих рядків) «бандерівцями». У споминах українських правозахисників – Леоніда Плюща і Данила Шумука – читаємо, що в 1970-х і 1980-х рр. у таких українських містах, як Київ чи Одеса, вистачало промовити якесь речення по-українськи, і це було загрозою, що даній людині автоматично причеплять ярлик «бандерівця». І нині в цілому ряді східних областей України ця небезпека ще існує.
До речі, це термін, який до сьогодні створює плутанину понять серед багатьох, і тому не диво, що у висліді руху відродження – в умах і розумінні суспільства – ім'я Степана Бандери стало реабілітованим, без сумніву, якраз тому, що КГБ і компартія перетворили його в символ. Отож тому, коли йде мова про т.зв. бандерівськии рух, в нього включаються всі, без винятку, групи і формації, які боролися за визволення України. Зате на Заході «бандерівці» – це дефініція на означення порівняно вузької української еміграційної політичної партії. Наприклад, широковідома стаття «Хто такі бандерівці і за що вони борються?», написана упівським публіцистом Петром Полтавою у 1948 році, майже нічим не нагадує ідеологію політичної партії, яка на еміграції себе називає «бандерівцями».

Богдан Гордасевич: Досить давно написано, але тим і цікавий, на мою думку, цей матеріал, що дає особливий "погляд на вигляд"
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
125
предыдущая
следующая