Нам ця людина відома як Валерій Скорцені та фенікс 88.

http://narod.i.ua/user/5986410/

Вічна пам'ять герою...

На війні за незалежність України загинув Валерій Пальчик “Вальтер” – військовослужбовець ЗС України, знаний активіст УНА-УНСО із 1991 року.

Про смерть Вальтера 29 січня повідомляють побратими в соцмережах.

“Валерій Пальчик. Вальтер. Сьогодні загинув на Донбасі”, – написав у фейсбуці Олексій Бешуля, який у 2014-му служив та воював із ним разом у 54-му розвідувальному батальйоні.

Валерію Пальчику було 50 (нар. 1972 р.). Він – учасник війни в Придністров’ї (на боці т.зв. “ПМР”), учасник кавказьких воєн у загонах УНСО (на боці Грузії й Чечні). Командир Полтавської обласної організації УНСО 1991-1999 роках.
Журналіст і письменник. Автор книги “УНСО. Перший посвист куль” (про війну в Придністров’ї).
У 1998 році балотувався до Верховної Ради від УНА. У парламенті 8-го скликання був помічником (на громадських засадах нардепа від Радикальної партії Ляшка Ігоря Мосійчука.

Олексій Бешуля згадує про спільну службу в АТО: “…Потім з Валерою ми спілкувались постійно. Він травив історії про Придністров’я, Грузію, кримінальний світ Полтави, мрії про націократію з котиками і піратський націоналізм. А ще постійно про жінок. “Мій юний друже, у містечках Наддніпрянщини до генів українок часто додалась дрібка семітських, що робить юність там надзвичайно сексуально-різноманітною”, – не знаю чому мене так вразила була ця фраза.
Валера зробив книгу про українських добровольців у Придністров’ї, суто на зло усім охочим до пошуків “агентів ФСБ і московських запроданців” [серед УНСОвців]. І готував збірку по всіх кампаніях УНСО. Певно, не встиг”.

“Словом, сьогодні чи то в раю, чи то у Вальгаллі (уже куди його, старенького, візьмуть) буде пишна зустріч і безліч цікавих історій. Ми ще побачимось з тобою, брате…” – додає ветеран.
Джерело

Моя жінка працює у лікарні, що поруч зі стадіоном Спартак. У перший день війни пішла вона собі на роботу. Вийшла на зупинці та пішла собі. Пройшла під мостом, що Теліги/Кирилівська, коли... Спочатку винищувач у небі. Скоріш за все МіГ-29, скоріш за все наш. На супер малій висоті. Та ще й почав кабрирування (набір висоти). А воно реве - мамо не сумуй. Я чув свого часу, так то ж я! Коротше, моя у легкому @хуї, але це ще квіточки. Приблизно біля лікарні зупиняється вантажівка. З неї хутку вистрибують чоловік 20 нацгвардійців. Біжать назустріч моїй Оксані та стріляють по мосту з автоматів! Бідолашна моя жінка зовсім припухла від цього всього. І хоч я її 100500 разів попереджав, що робити у подібних ситуаціях, бо вже бачила бандитську перестрілку десь у 91, тут все вилетіло з голови. Завмерла на місті у повному офігінні. На щастя, ДРГ, яку полювали нацгвардійці, було не до пострілів у мирняк, бо самі були під щільним вогнем. Ну а наші по своїх не стріляють звісно.
Гвардійці побігли на міст з двох боків, а Оксана почимчикувала на роботу. Десь за годину щось їй було потрібно у бухгалтерії, то ж пішла. А там її питають, ви як до жмурів ставитеся? Кардіолог з 35 річним стажем? До жмурів? Більш ніж спокійно. То ж не лякайтеся, кажуть, тут під нашим забором троє лежать. Та сама ДРГ. Може й не вся, але 3 туточки.
Ось так. А мій колишній головлікар особисто бачив БТР з Z на Оболоні.
Це зараз у Києві переважно тихо. А коли починалося, було "весело". І бій на Берестейській. І кинджал по "Ретровілю", що в мене на 3 поверсі за 3 км будинок 5 разів хитнуло. Звісно, з нещасним Харківом не порівняти, але все ж...
Не вибачу ніколи нізащо! Смерть моск@лям!

Не знаю, що й подумати.

Я вже писав ( не тут, на Фейсбук), що 14 травня від раку помер мій найкращій друг. Поки що не зжився з цим. Постійно його згадую. Постійно з'являються думки: "Ось про це треба Вові сказати, це треба з Вовою обговорити" і т. ін. Але він мені не снився. Мені взагалі сни рідко сняться. Точніше напевно я їх не пам'ятаю. А тут вчора... Сниться мені - дзвінок у двері. Відкриваю - Вова! Я питаюся, а як же ж, що... Він каже: а то був не я. То був чи рідний брат (до речі старший брат в нього є), чи двійник. У ві сні все це мені здається нормальним. Я відчуваю просто щастя, що мій Вовка живий. Ми міцно обнімаємося.  І ось приблизно все. Причому Вова виглядав прекрасно, як років 10 тому. Особливо запам'ятався Вовин квітучій вигляд та моє відчуття повного щастя з приводу того, що він живий.
Так от, що це було? Просто не звертати уваги? Може є якійсь сенс? Може я маю щось зробити? Є думки?