хочу сюда!
 

дамочка

46 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 40-55 лет

Заметки с меткой «влада»

Геноцид українців в Дніпрі...?


В Україні, в цілому, і в Дніпрі, зокрема, з реалізацією соціальних проектів для літніх людей - біда, м'яко кажучи…

Як же цю проблему вирішує міська влада Дніпра (голова МР Філатов Б.А.)

З'ясували. Виявилося, що дуже специфічно:

У січні 2018 року, депутати Дніпровської міської ради голосують "ЗА", і створюють:

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ «ДНІПРОВСЬКИЙ ЦЕНТР ПІДТРИМКИ ВЕТЕРАНІВ ПРАЦІ ТА ГРОМАДЯН похилого віку

« МИЛОСЕРДЯ » Дніпровської МІСЬКОЇ РАДИ

У лютому на профільній комісії призначили директора комунального закладу.

Нею стала: РУВІНСЬКА МАЛЬВІНА МАРКСІВНА

Дізнатися, як справи у новоствореного комунального закладу

нам не вдалося.

Журналіст їде на місце, щоб розібратися в ситуації.

Далі коротка п'єса за адресою:

вулиця Генерала Захарченко, 10.

Журналіст: Доброго дня, я хочу поговорити директором Мальвіною Рувинскою.

Охорона: З якого питання?

Ж: Хочу поговорити про будинок для людей похилого віку. На яких умовах можна помістити літню людину.

О: Ви єврей?

Ж: Ні.

О: А людина за якого ви хочете поговорити - єврей?

Ж: Ні.

О: Тут тільки для євреїв.

Ж: Вибачте, будинок для людей похилого віку став комунальною установою. Чому так?

О: Так, я знаю. Тут тільки для євреїв. Можливо ви зможете домовитися в "Менорі" (єврейський центр - ред.). Їдьте туди.

Ж: Але ...

Охорона йде. Двері журналістові не відкривають.

Отже, питання залишилися відкритими:

Чому в комунальному закладі міста  з 

«не-євреєм" навіть розмовляти не хочуть?

Чому жителю Дніпра треба щось «вирішувати» в Менорі?

Важлива складова - гроші, а саме бюджетні кошти міста виділені комунальному закладу ДЛЯ ВСІХ, але фактично активно використовуються для поліпшення життя лише літніх ЄВРЕЇВ.

Невже це факт геноциду літніх українців в місті, який неофіційно називають Дніпро-(Єврейськ), і хто захистить їх від свавілля МЕНОРИ?

Всі закупки комунального закладу “Милосердя через Прозорро ссылка

Всі транзакції комунального закладу “Милосердя ссылка


Генетична ненависть…

Як людина державницького спрямування, я завжди був готовий підтримати розумні дії влади. 

Підкреслюю, готовий підтримати РОЗУМНІ дії влади в різних сферах – політиці, економіці, медицині чи соціально-культурній сфері. Підтримати незалежно від партійної приналежності – головне те, щоб ці дії були патріотичні та стратегічно-далекоглядні…


Але де ж вони ті розумні владні дії, які можна привітати та підтримати?
Практично кожна дія, яку робила раніше та й нині робить наша влада – визиває відразу. 
На початку незалежності, ця відраза до владних чиновних дій була доволі інертною. І навіть так звана совкова "прихватизація", тоді не визвала в народі широких та активних протестних дій.
Тому що тільки через декілька років, стало очевидне те соціальне розшарування серед населення, до якого привів цей підтриманий вищими державними чиновниками приватизаційний грабіж. 
Грабіж, який очолював другий президент та активно вела його жадібна чиновна банда*…


І покотилася наша країна донизу. Спочатку потихеньку, але чимдалі йшов час, то державне падіння набирало швидкість.
І на фоні цього економічного падіння, фантастично багатіли наші президенти та інша привладна сволота – і все більше біднішав простий український люд.
І отака пасивна народна відраза до влади, почала потихеньку перетворюватися на більш активну…


Перша українська революція, безкровна революція – на короткий час повернула народу надію на правову справедливість та покращення рівня життя. 
Але базікало й тюхтій Ющенко разом зі своїми "любими друзями", бездарно розтринькав ці народні надії і передав владу ще більш примітивному Януковичу. 
Який, разом з бувшою совковою номенклатурою, вже звиклою до бандитського розкрадання економічних багатств України – активно трансформувалися в нову українську буржуазію.
Ту ненаситну буржуазію, яка жадібно вчепилися в ці багатства і тому зубами трималася за політичну владу в країні.
І економічні зміни та соціальні реформації, які чекав і які вимагав від влади український народ – були для цієї організованої бандитської зграї, зовсім ні до чого…


Що й привело до другої, вже зовсім не мирної революції, загибелі доведених до відчаю людей, втечі Януковича та швидкої зміни влади…

Дуже швидкої зміни, та не зовсім якісної! Бо на жаль, і ця кривава революція не принесла ніякої користі чи прогресу в розвитку української держави.
На жаль і при Порошенку – народні надії на покращання розтанули ще швидче, ніж весняні вранішні тумани.
Бо наш новий президент, практично нічого не захотів міняти в державному управлінні. Міняти чи хоча б спробувати зламати грабіжницькі схеми Януковича. Чому не захотів – питання відкрите…


Як на мене – ці грабіжницькі схеми сподобалися нашому новому гаранту і він навіть значно удосконалив деякі з них)))
Наприклад – дурень Янукович тримав золоті батони та унітази в українських темних підвалах, а розумник Порошенко – тримає свої мільярди на далеких офшорних островах!

Хоча для українського народу, така різниця наших "гарантів" в методиках пограбування свого народу, не має суттєвого значення.


На жаль, і це головне – всі наші президенти мали на меті не чесне служіння українському народу, а тільки його безкінечний пограбунок.
І нас відкрито і таємно грабували і досі грабують зовсім не якісь невідомі кляті вороги!
Нас грабує наша ж, Богами проклята – жадібна, продажна й слизька хохляцька влада!

Тому збіднілий до межі люд, вже починає відкрито ненавидіти своїх ненаситних людоподібних правителів. Чому так, звідкіля ця ненависть – відповідь на поверхні. 
Тому що наша чиновна нечисть робить все можливе для того, щоб її щиро ненавиділи!

І інколи навіть якась мізерна кабінетна сволота, може придумати такі правила чи адміністративні вимоги, від яких ненависть до центральної влади зовсім зашкалює і стає генетичною!


зі… та приклади і аналіз таких різноманітних грабіжницьких чиновницьких прийомів – наступним постом…


* – "та його жадібна чиновна банда"… Азаров – комисия по приватизации, фонд держмайна – Чечетов…


7.05.18


Рішення КСУ на користь янучарівсько-шоколадної контрреволюції.



Звернення Віктора Шишкіна до друзів, а також до недругів, порохоботів і всіх, хто волає “Не гойдайте човна”, бо путлер прийде.

Конституційний суд України скасував пункт закону про вищу освіту, який забороняв призначати керівниками вищих навчальних закладів осіб, які голосували за «диктаторські закони» 16 січня 2014 року.

Ось вам нове рішення КСУ на користь янучарівсько-шоколадної КОНТРРЕВОЛЮЦІЇ. Цим рішення закладено початок скасування ЛЮСТРАЦІЇ, запровадження якої, за всіх певних недоліків, можна було б вважати ледве не єдиним формалізованим досягненням Революції Гідності. Звертаю увагу, лише 4 судді, із призначених після Революції Гідності, так і залишаються у меншості. Уся відмінність лише у тому, що за часи Янучара нас було двоє суддів проти Янучара, а зараз проти його послідовника, шоколадного порохна 4 судді. А що це практично змінює ? Аж ні чого. Рішення ухвалюють 10 суддів і тут хоч гопки скачи.  У напрямку контрреволюції діють майже всі сучасні інститути державної влади – президент, уряд, значна більшість парламентарів та суддів, міноборони, генеральний штаб, СБУ, МВС, прокуратура…  Фактично всі інституції державної влади деградовані, стараннями президента, а отже, де-легітимізовані. Держава закінчуються із розвалом її державних інститутів.   Розвалюють ті, які пробралися в українську владу, сформувавши владну антиукраїнську колону.
    
Янучарівсько-порохоботські судді масово випускають на волю сепаратистів, колаборантів, корупціонерів, а пачками саджають патріотів, які захищають свою країну.  Наприклад, недавно було ще одне засідання по Краснову у справі, яку проти нього відкрили янучарівські посіпаки ще у далекому 2013 році. Однак постмайданівська "порохолуценківська” прокуратура, на липових доказах, які вона вже півроку шукає і не може знайти (кожен раз просить суддю відкласти розгляд, бо все їх шукає) вперто проштовхує цю справу. На боці контрреволюції діє значна частина пропутлеровських і пропорохоботських ЗМІ, як складники інформаційної війни проти Українського народу. Більш конкретно про гавкіт прив'язаних собак у ФБ...
    
Протестні акції, що спрямовані проти режиму колаборанта парашенка намагаються дискредитувати будь-яким способом, зокрема і через куплених його “прихильників”, а реально “тітушек”, що збираються на кава-порохомарш.

Шоколадна параша боїться реальної сили, а зараз це військовики зі зброєю, яку їм законно видали, тому іде масована психологічна обробка, що під час війни владу не змінюють, навіть якщо вона корупційна і колаборантська.  Щоб армія не мала часу думати, хто їх довів до злиднів, то останнім часом (що співпадає з посиленням протестного руху проти парашенка), вже активізувались (гадаю за домовленістю з путлером) військові дії із застосуванням важких видів зброї. Тобто,  воюйте, гиньте, але не заважайте нам грабувати ваші родини у тилу. 
Вибачаюсь за емоції, але "За державу обидно".

Отсыхающая ветвь президентства

Если упразднить губернаторство, президентская вертикаль власти рухнет.

Принцип управления, при котором все подчиняются центральному органу власти, был унаследован независимой Украиной от Советского Союза. Даже первым президентом Украины стал председатель Верховного Совета Украинской ССР Кравчук. Но затем жёсткая вертикаль власти в Украине модели ЦК КПСС стала слабнуть, по мере того, как в регионах крепли местные политические группировки.


В 90-х годах огромные капиталы скопились у определённых лиц, которые всегда требовали и требуют признания государством своего статус-кво. Таким образом в Украине де-факто сформировалось местное самоуправление, возглавленное мэрами и губернаторами.


Во времена Кучмы у всех на слуху были фамилии губернаторов. Мы знали Лазаренко — губернатора Днепропетровской области, Масельского — губернатора Харьковской области, Януковича — губернатора Донецкой области. Позже губернаторов стал назначать президент, а мэры и городские администрации получили права на самоуправление. В результате власть на местах перешла от губернаторов к мэрам, а губернаторы стали теми, кого называют «смотрящими».


Сегодня мы знаем Кернеса — мэра Харькова, Труханова — мэра Одессы, Филатова — мэра Днепропетровска, Садового — мэра Львова. Центральный аппарат власти очень бы хотел «сковырнуть» мэров с должностей, но сделать это очень сложно. Эти люди сконцентрировали в своих руках слишком много денег, связей и власти.


Институт президентства и его власть на местах опирается на губернаторов, у которых нет реальных рычагов власти. Насколько губернаторы являются зависимыми игроками, мы можем судить по Саакашвили, который при всём своём рвении вчистую проиграл Одесскую область местным политическим элитам.






Что случится, если губернаторство в Украине будет упразднено? Функции губернаторов лягут на плечи мэров и их администраций, и жизнь продолжится дальше. Произойдёт несколько административных трансформаций, которые никак не отразятся на местном населении. Но для президента Украины это будет значить полную потерю контроля над регионами.


Вертикаль государственной власти должна быть построена на основе реалий. А реалии заключаются в том, что тысячи чиновников в Украине, получающие жирные зарплаты из бюджета, в том числе и сам президент, ни за что не отвечают и ничем не управляют. Они не управляют экономическими процессами, отраслями народного хозяйства, городскими администрациями, парламентом. Но они активно и безответственно вмешиваются в политическую жизнь. Государственные структуры президентства и губернаторства стали вредными для государства. Это лишние рты, съедающие часть бюджетных денег, которых и так нет. Администрация президента и губернаторские администрации по сути играют роль избирательных штабов для личного пользования президента.


Политический строй Украины постепенно меняется: от президентско-парламентской формы правления к парламентско-президентской, и к парламентской. И происходит это не «сверху», а «снизу», то есть, инициатива исходит не от президента, премьера, Кабмина и парламента, а из реалий жизни.


Президент не должен возглавлять исполнительную власть. Двоевластие становится причиной постоянной политической грызни между парламентскими и президентскими силами. Президент должен выполнять представительские функции, как при конституционной монархии, а исполнительная власть должна сконцентрироваться в руках премьер-министра. И это вполне в духе европейских реформ. Австрия, Германия, Финляндия, Италия, Ирландия, к примеру, являются парламентскими республиками.


Задумайтесь, ЗАЧЕМ ВАМ ПРЕЗИДЕНТ И ЕГО АДМИНИСТРАЦИЯ? Как когда-то ЦК КПСС, президентский аппарат превратился в громоздкий административный орган, который ни за что не несёт ответственности, но зато имеет право везде вмешиваться. Вдумайтесь, ни один из президентов Украины не покидал свой пост с таким же высоким рейтингом, как во время избирательной кампании. Все президенты уходили с колоссальным антирейтингом, на волне народного недовольства и разочарования. Сам институт президентства используется в Украине для личных бизнес-целей. И это нужно прекратить.


Balashov.com.ua


Трохи про рейтинги.


Думаю що порохоботам давно пора заткнути пельку.
Так рейтинг не впав ні  в кого як у діючого президента.
І нічого тепер кругом шукати руку масскви.
Немає її. Є зубожіння людей - тому й нема довіри до діючої влади. 

Підсумовуючи 2017-й як початок




Прочитав і прослухав по ЗМІ чимало підсумків за 2017-й рік стосовно успіхів та досягнень влади України та суспільства вцілому, і я якось розгубився перед громадою зробленого за цей рік. Простий приклад: у 2005-му фінал Євробачення в столиці України - Києві став подією-досягненням усього року, а цьогорічне Євробачення у нас навіть не згадують в аналітичних оглядах за рік. Ось де яскравий показник наскільки Україна і її народ змінилися.
Особисто я вважаю 2017 рік дуже успішним для України і я би поставив просто "відмінно", але Михал Саакашвіллі зіпсував повний успіх. Хоча і тут є свої "плюси", бо своїм шаленим епатажем цей кацо просто декласував всі інші опозиційні та деструктивні рухи в Україні, оскільки-поскільки їх діяльність і різні протестні акції навіть не помічали на фоні ексцесів щодо прориву державного кордону чи скоків-перескоків по дахах тощо. Могло бути краще, але добре, як є.
Так, у 2017 році Україна успішно зробила все те, чого український народ навіть близько не зміг досягти у революційному 1917-му. Однозначно цей рік є дуже і дуже успішний включно з Євробаченням,  безвізом та асоціацією з ЄС, але справжній успіх Україна має отримати у 2018-му і подальших роках, бо ми одержали величезний пасіонарний імпульс саме у минулому році — 2017-му! Головне не втратити його позитиву і динаміки, що не є легкою справою і для влади, і для народу України вцілому. Потрібно важко і наполегливо працювати задля того.
Зрозуміло, що є величезний спротив всім новаціям влади, який чудово проаналізував ще Нікколо Макіавеллі у своєму трактаті "Правитель" (http://blog.i.ua/community/1925/1072641/) і я наведу головну цитату моменту "Варто відзначити, що немає починання, що так само важко задумати, з успіхом провести в життя і безпечно здійснити, як стати на чолі державної перебудови. Вороги реформатора - усі ті, хто розкошував при колишньому режимі; а ті, кому нововведення можуть піти на користь, захищають його досить прохолодно. Ця відсутність підтримки пов'язана почасти зі страхом перед супротивниками, на стороні яких закон, почасти з сумнівів людей, що не вірять у нововведення, поки вони не підкріплені досвідом. Тому всякий раз, як супротивники мають у своєму розпорядженні можливість для нападу, вони її завзято використовують, захисники ж навпаки запопадливості в підтримці не виявляють, так що нові порядки виявляються під загрозою"
Тобто в противниках реформ і в опозиції проти влади зачасту опиняється той самий народ, для добра якого переміни і робляться, але він того не розуміє і тому не підтримує владу в її нововведеннях. На щастя, молодь з покоління "народжених вільними" вже переважає електорально генерацію з "Совка"-СРСР в Україні, як і у владних структурах йде значне омолодження держапарату, а це зовсім інший рівень мислення і дій від старого чиновництва. Іноді на рівні анекдоту смішно слухати закиди типу, що набирають не фахових людей без спеціальної освіти та досвіду роботи, але чомусь не хочуть визнати, що якраз попередні супер-знавці і фахівці цю роботу і провалили. Хто би брався реформувати будь-що, якби воно діяло якісно! Фахівців по створенню корупційних схем було повно всі 25-ть років Незалежності України, а роботу по-справжньому робити тільки зараз почали. І це - головне!
На тому і мій підсумок: зроблено в Україні владою феноменально багато за рік 2017-й, але головним буде поступ у наступних роках. Будьмо!

Богдан Гордасевич
м.Львів-Рясне
 05.01.2018

40%, 2 голоса

60%, 3 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Привітання в.о. президента України.

З днем народження, Петро Олексійович!
Увесь український народ щиро вдячний вам за все, що ви для нас робите. Зокрема за те, що ви виконали свої обіцянки. Перш за все, Ви завершили АТО за лічені години, і наші солдати отримують по 1000 гривень у день. Завдяки вам бюджетники мають високі зарплати і гідне життя, люди літнього віку мають пенсії, за які можна не просто вижити, а нормально жити.
Ви, наш дорогий Петро Олексійович, показали свій патріотизм, продавши свій бізнес, в тому числі «5 канал» , » Богдан», «Енергоавтоматика» , «Прайм Ессетс Кепітал», «Завод «Ленінська кузня», ПАТ «Севастопольський морський завод», ну і Липецьку фабрику.
Ви захистили Донбас і повернули Україні Крим. Ви забезпечили нашій державі демократію, здорову політичну конкуренцію і свободу слова. За часи вашого правління усі забули про політичні репресії часів Кучми і Януковича. Ви гідно оцінили подвиг усіх Героїв війни та революції. Вашим вольовим рішенням була покарана регіоналівська банда. Ви рекомендували на посаду Генпрокурора Віктора Шокіна, який посадив Єфремова, Льовочкіна, Бойка, Ахметова, Вілкула та інших злочинців режиму Януковича. Ви створили справжню партію європейського зразка — «Солідарність/БПП», сформовану з добровольців і волонтерів, лікарів і вчителів, громадських активістів і патріотичної молоді. Серед членів партії «Солідарність/БПП» немає жодного екс-регіонала, жодного начальника часів Януковича, жодного одіозного екс-судді чи екс-прокурора. Тільки нові люди, готові діяти рішуче заради України. Саме ви, Петро Олексійович, подолали тотальну корупцію, доручивши це найчеснішим менеджерам вашої команди — Ігорю Кононенко і Борису Ложкіну.
Звичайно, були і болісні моменти — Ілловайський і Дебальцевський котли. Однак Ви суворо покарали винуватців цієї трагедії — начальника Генштабу Муженка і тодішнього міністра оборони Гелетея.
Ви — наша гордість і наше щастя.
Ми за вас помремо в котлаїх і бідності.
(С)

Первый осенний раунд противостояния выиграл Саакашвили.



В Украине стартовала горячая политическая осень. Помимо традиционной осенней повестки дня -- темы тарифов, пенсионной реформы и прочего, - сюда стремительно ворвался Михеил Саакашвили в противостоянии «оппозиция-власть».

Конфликт между Порошенко и Саакашвили после громкого, так называемого «прорыва», только обострился. Пока здесь нет явного победителя, но основные битвы еще впереди.
Саакашвили уже заявил о прибытии в Киев 19 сентября - как раз в день начала сессионной недели. Появилась даже информация о его планах зайти в Верховную Раду и показать «кузькину мать». В любом случае, укушенный Порошенком грузинский экс-президент останавливаться не собирается. Порошенко пока не рискует трогать лично Саакашвили за рёбра, ограничиваясь давлением сапога своих холопов на его группу поддержки.
Однако в резерве у Саакашвили есть еще один спрятанный козырь - влияние на НАБУ. Где его давний соратник Гизо Углава занимает пост первого заместителя директора бюро. Причём влияние Углавы в бюро настолько велико, что неофициально его даже называют "серым кардиналом" НАБУ.

Информация о контактах «грузинской команды» с руководителями НАБУ - не только с Углавой, но и с самим директором бюро Артёмом Сытником - циркулировала во времена "войны" Саакашвили против команды Яценюка в 2015 г. Она началась с Одесского припортового завода -- Саакашвили тогда громко обвинял окружение экс-премьера, а приватизация ОПЗ в итоге была сорвана.

Судя по всему, в условиях отсутствия влияния на Генпрокуратуру, откуда был "выдавлен", как зубная паста с тюбика, ещё один соратник Саакашвили Давид Сакварелидзе, именно на помощь НАБУ рассчитывает команда Саакашвили в дальнейшей раскачке президентской лодки. Цель - досрочные выборы парламента.
Лишённый украинского гражданства Саакашвили не сможет баллотироваться сам, но имеет реальный шанс провести в новую Верховную Раду своих соратников. А нынешний конфликт с Порошенко, так называемый "прорыв" границы, Саакашвили выиграл. Лишение гражданства Саакашвили обернулось крупными потерями имиджа президента.
Возмущение «коррумпированной властью» будет только увеличиваться, потому что происходит расширение коррупционных схем. и конечно появятся как новые громкие дела в НАБУ, так и актуализация старых. В частности, НАБУ собирается осенью продолжить разбирательства дел Насирова, Онищенко, Мартыненко, как наиболее громкие. Пока Порошенко удаётся, с помощью карманных судов, замять скандалы, но это пока.

Процессуальный руководитель НАБУ, глава Специализированной антикоррупционной прокуратуры Назар Холодницкий подтвердил, что вот-вот прозвучит сигнал в осеннем сезоне "большой охоты". По его словам, осенью Верховная Рада получит новые представления на нардепов. Подозрения будут готовиться и на представителей высших органов исполнительной власти.

У руководителей НАБУ есть и свои интересы в раскрутке коррупционных дел, им нужно оправдать высокие зарплаты и показать народу свою работу. А также показать НАБУ на Западе как флагмана антикоррупционной борьбы. Запад требует конкретных результатов. В четверг директор по коммуникациям МВФ Джерри Райс заявил, что Украина сможет получить новый транш от этой организации если выполнит ряд условий, в том числе и покажет реальные результаты в борьбе с коррупцией.
События обещают быть интересными.

Главред "ЗН" о «несостоявшейся Независимости» в Украине.



Украинский журналист, главный редактор еженедельника «Зеркало недели» Юлия Мостовая заявила, что хотела бы уехать из Украины, но не сделает этого. Об этом она написала в блоге на сайте ZN.UA.
Я хочу уехать. Куда-нибудь туда, на Запад, вслед за миллионами хватких, трудолюбивых, предприимчивых, умных. За миллионами тех, кто надеялся и даже боролся, но устал от "неразумных хазаров". Кто-то предпочел свою мельничку донкихотству, а кто-то слал деньги сюда, а теперь забрал детей и отчалил, бросив стариков и фразу на прощание: «Жизнь одна и идет она в одну сторону, зачем тонуть вместе со страной».

Я хочу уехать от несостоявшейся Независимости, ибо, оглядываясь назад, меня не покидает мысль, что правящий политический класс использовал Украинское государство только с одной целью — разворовать и "опустить". Мы потеряли территории и усохли в демографии. А "сильные мира сего" "слили" в металлолом экономику, почти добили медицину, образование и промышленность, грохнули науку. Зато мы блистали в негативных рейтингах «Форбса».
За двадцать шесть лет лишь немногие поняли, что «меншовартість» навязанная нам искусственно, под давлением. Власть так и не научилась говорить твердое "да" и твердое "нет" с оглядкой на "старшего брата", когда речь идет о национальных интересах. Она готова обменивать эти интересы на любом рынке, превращая их в свое материальное благополучие, сидя на набитых чемоданах.

Я хочу уехать от президента, рожденного под знаком «Жадные Бесы». От президента, не задающего трендов развития и не принимающего никаких стратегических решений для страны, но зато оперативно принимающего решения со своими приближенными олигархами по выводу финансовых потоков, практически, залезая все глубже в карманы налогоплательщиков и каждый раз взвешивая и перевешивая доход и "общак", из которого финансируются победители кастинга подлецов. Я просто хочу уехать от засилья негодяев у власти.

Я боюсь избирателей, крадущих у меня пятилетки от выборов к выборам, отнимая годы нормальной жизни и разменивающих свою достойную жизнь на 200 гривен или гречку. Я хочу сбежать от жителей городов, готовых «доверить ключ от своей квартиры» матерому аферисту с темним прошлым, скупающему голоса за взятки. И от сельских избирателей, готовых отдать голоса за бывшего рэкетира или журналиста с купленным удостоверением, размахивающего вилами.
Я не хочу видеть, как часть волонтеров, нечестных на руку, продалась и нажилась. Хочу уехать, чтобы не видеть как окончательно сойдут с ума от горя, крови, боли и слез оставшиеся честные.
Я не хочу видеть как моральные уроды рейдеры и рекетиры, пришвартовавшись к идеологии правящей ОПГ, сбиваясь в группы и охранные агентства, потрошат безнаказанно фирмы, банки, фермеров, малый бизнес, жгут рынки, разоряют предприимчивых граждан, усердно выполняя заказы.

Я 45 лет смотрела в окно на Голосеевский лес и не хочу видеть как его теснят убивая тринадцать 27-этажных коробок, выстроенных по наводке продажной гэбни, которая приобщилась к черному крысиному бизнесу. Да если б только продажных… К тому, что меня, да и многих других граждан, «прослушивают», за два десятка лет я привыкла. Но когда я вижу ложащиеся на стол президента резюме моих телефонных разговоров, где Красная шапочка на ковре-самолете залетает в Винтерфел, я ужасаюсь уровню образования и компетенции сотрудников плаща и кинжала, подкармливающих президента продуктом интеллектуального несварения. Не за себя страшно -- за страну, страдающую от насилия.
Не хочу слышать вездесущую ложь и подмену понятий от окружения, хлебающего из корыта, путающих: пиар с делами, патриотически активной части общества; количество обысков с эффективностью силовых структур; объявление подозрения с приговором суда; приговор продажного суда из справедливостью; болтунов с реформаторами.

Я хочу сбежать. Но! Да, вы правы, — я останусь. Потому что темнее всего перед началом рассвета. А я знаю, что он начнется еще в этом десятилетии. Не спрашивайте,-- "откуда?" Просто знаю и все.
Не уеду, потому что мои родители должны, ссутулившись, сидеть на могилах своих матерей и отцов, когда захотят с ними поговорить.
Не уеду,потому что моим детям нужна Родина, а они должны быть нужными ей. Даже если они не строители и продавцы, а бесполезные ныне биохимики, изучающие мозг человека.
Не уеду, потому что, побывав почти в полусотне стран, я не видела Харьков, черновицкий универ, Каменец-Подольскую крепость, Шацкие озера. Я, "энтомолог" Печерских холмов, еще не видела многое в своей стране.
Я не уеду от тех, кто не сдался, кто мужает, умнеет, крепчает. Кто учится на своих ошибках и будет готов в очередной раз постоять за счастливое будущее свое и своих детей. Я хочу застать этот день. Я хочу в этом участвовать. Я хочу, наконец-то, обрадоваться тому, что получится, а получится обязательно.

Путінський сценарій для Порошенка.



Через три роки правління Порошенка Україна стала схожа на путінську Росію.  Поки що в лайт варіанті і з деяким місцевим колоритом.
Втім, процес наближення режиму Порошенка до свого ідеалу, тобто, зразка російської системи влади і внутрішніх суспільно - політичних відносин, йде хоч і повільно, але впевнено.  Причому, Петро Олексійович, майже один в один, діє за путінським сценарієм розбудови своєї вертикалі влади. 

     ЯК СТАТИ ПРЕЗИДЕНТОМ В ОДИН ТУР?
Тут головне - мати в країні війну.  Війну за змістом, але, як антитерористичну операцію, за формою. Порівняйте. В Росії Другу чеченську війну, на тлі якої, в березні 2000 року, Володимир Путін став президентом Росії, згідно указу ще президента Єльцина, офіційно називали  контртерористичною операцією (КТО). В Україні, війну з Росією і проросійськими колоборантами, під час якої  Порошенко був обраний  президентом України,  назвали за російським сценарієм, антитерористичною операцією (АТО).
Наявність такої війни дозволила і Путіну і Порошенку скористатися для перемоги на виборах войовничою риторикою і поведінкою.  Путін емоційно обіцяв мочити терористів в сортирах і літав на винищувачі, наш “однотуровий” не менш щиро і гаряче розказував про АТО, яка повинна тривати години і обіцяв по тисячі гривень в день солдатам, які воюють.
     Слід ще згадати, що і в Росії, і в Україні однотурові перемоги Путіна і Порошенка відбулися після не очікуваного для широкого загалу, дострокового припинення повноважень попереднього президента. З різних обставин, але дострокового.  За таких умов, уміло покладених на війну в країні, у виборця залишалося небагато часу для більш зваженої оцінки кандидатів,  а у опонентів фактично не було шансів протистояти претенденту з більш значними фінансовими ресурсами, більш нахабній брехні у передвиборчій риториці і з консолідованою підтримкою діючої на той момент влади.  Ну і саме цікаве на перших президентських виборах Путіна і Порошенка полягає у тому, що вони обидва отримали однаковий результат.  Путін - 53%, Порошенко - 54 %. І це знакові цифірки -- відчувається спільний сценарій для обох випадків.  3 - 4 відсотка зверху від 50% не залишають  сумнівів для суспільства в однотуровості переможця.  Все по фен-шую, тобто, не хочеться вдаватися до конспірології, але однаковість схем приходу до влади Путіна і Порошенка наводить на роздуми.

     ЦЕНЗУРА В РОСІЇ І ЇЇ УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ.
Після перемоги Путін одразу визначив звідки для нього йде головна загроза.  Це телевізор. В результаті не дуже хитрих комбінацій і кримінальних справ, найбільш популярні російські ТБ- компанії, які дозволяли собі критикувати однотурового Путіна, були або віджаті у своїх власників на протязі 2000 - 2001 років, як НТВ у Гусинського і ОРТ у Березовського, або взагалі закриті, як московський канал ТВ-6, який перестав існувати в січні 2002 року. Як наслідок, усілякі “Куклы”, “Итоги”, “Глас народа”, “Независимое расследование”, та інші передачі,  інформаційно несумісні з авторитарним режимом, який почав будувати Путін і які викривали злочинні дії російської влади та надавали громадянам Росії незалежну від офіціозу інформацію, зникли з інформпростору РФ. Частина головних і більш-менш незалежних журналістів була вимушена побігти з Росії від цензури і загрози своєму життю, інші переселилися в інтернет з набагато меншою аудиторією. Проте, значна кількість російських журналістів клюнули на хабарі і пішли у відверті путінські пропагандисти. Відтепер телевізор перетворився з головного ворога Путіна на його кращого друга, за допомогою якого почалося масоване і доволі успішне зомбування російського плебсу, а заодно і нашого.   Свобода слова і дуже небезпечні для путінської влади  публічні висвітлення історій про “Смоленский сахар”, підриви багатоповерхіок ФСБшниками, про  Беслан і “Норд-ост”, або про загибель підводного човна “Курск” та інші гострі матеріали зникли з ефіру.
     По цій дорозі направили і Порошенка, але наступ на свободу слова в Україні  відбувається дещо повільніше, ніж у кремлівського карлика на Московії. Враховуючи наші внутрішні особливості Порошенко вимушений не віджимати телевізійні канали, а домовлятися з їх власниками методом тиску на них. Деякі сполохи критики діючої влади у телевізорі ще можна побачити, але резонансних, професійно зроблених і критично налаштованих до режиму Порошенка і загальноукраїнських  передач у телевійзному ефірі майже не залишилося. Як приклад російсько-українського несприйняття свободи слова у діях влади можна навести однойменну передачу Савіка Шустера, яка була дуже популярною у Росії на початку 2000-х. Російська влада це ток-шоу прикрила, а Савік був вимушений зі своїм телевізійним проектом переїхати в Україну. Але і тут, саме за президентства Порошенка, який лицемірно обіцяв віддати життя за передачу Шустера, а потім її просто придушив.  Програма "Шустер LIVE", яка мала неабияку глядацьку аудиторію,  перестала існувати в телевізійному ефірі. І це такий дуже красномовний приклад того, як російський зашморг Порошенко накинув на свободу слова і в Україні.
     Наступ на свободу слова в Україні планується і в інтернеті.  В Росії громадян, вже не перший рік, переслідують навіть за банальні перепости в соцмережах. Цей сценарій Порошенко хоче скопіювати і для України, механізм відпрацьовується.  Якщо щось не стане на заваді, то не за горами й полювання українських спецслужб  за критиками режиму Порошенка у соцмережах. Тут головна технологічна фішка наступу на свободу слова полягає у наявності ворога.  Будь-хто, навіть з реальних українських патріотів, які критикують діючу владу, з легкістю оголошується владою і  мінстецєм “рукою Москви”.  Структуру "Мінстець"  створив Порошенко за інформаційними лекалами російського Ольгіно.  Сам же Петро Олексійович настільки увійшов в образ Путіна, що без роздумів користується відомим путінським гаслом “Не розхитуйте човен!”. Звісно, маючи на увазі свій власний човен.  Путін в Росії на галерах життя кладе, а Порошенко будує собачі будки -- два молодця з одного ларця.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА.
Якщо в Росії в цьому плані все вже давно стабілізовано і всі парламентські партії є складовими режиму з чітко визначеними ролями, то в Україні процес партійної стабілізації поки що триває.  Є у нас БПП, читай “Єдина Росія”.  І є у БПП союзник у вигляді НФ,  читай “Справедливої Росії”. Є у нас пан Ляшко, який один в один відіграє роль українського Жириновського. І є  Опозиційний блок, який в Раді виконує функції КПРФ в Думі - грає в приручену опозицію. Як, власне і партія Ляшка - Жириновського. Знову росйська калька.
Була в Росії права партія “Союз правих сил”. В 1999 році на виборах в Думу вона отримала 8,5 відсотків за партійними списками. На наступних виборах СПС в Думу вже не пройшла.  Нікому це історію нашої правої  “Свободи” не нагадує?  Але в Україні є партія  ексклюзивного феномену Юлії Тимошенко, яку важко зняти з рахунку.  Є і купа дрібних, різноманітних політичних партій і течій.  Вплив і рейтинг Юлії Тимошенко неухильно поширюється і це лякає Порошенка, який проти неї може застосувати силу.
Протестний рух в Україні влада успішно фрагментує, несистемні партії у різний спосіб дискредитуються.  В той же час, у проолігархічні сили заганяються або скуповуються владним коритом більш-менш відомі покидьки.

КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС.
Когнітивний дисонанс -- це внутрішній психічний конфлікт у свідомості людини, який виникає внаслідок поширення суперечливих ідей, знань, інформаційних протиріч стосовно об'єктів та явищ.
За таких обставин, і чим більше ступінь дисонансу, людина, часто-густо, починає втрачати логічне і об’єктивне сприйняття інформації і правильну реакцію на події і навколишню дійсність. 
В принципі, це відомий засіб психологічних маніпуляторів - вводити людину у стан розгубленості, використовуючи цю розгубленість задля власних інтересів . І саме такий засіб використовується авторитарним режимом Путіна відносно власного населення.
З усіх російських телевізорів росіянам забивають в голови абсолютно суперечливі установки на православну сутність Росії і гордість за її комуністичне минуле. Серед московитів вже стало нормою ходити на релігійні свята з портретами комуністичних вождів, а на комуністичні свята таскати з собою ікони і церковні хоругви. З одного боку, на Московії хизуються якимись досягненнями (здебільшого, за часів СРСР), з іншого, релігійне мракобісся, яке підтримується владою. Маніпуляції досягли нечуваних розмірів серед населення.
Росія, фактично програла війну в Чечні і виплачує режиму Кадирова мільярдні контрибуції, але офіційно, завдяки маніпуляціям, путінський режим переміг.
Суцільна і тотальна брехня влади  супроводжує московита 24 години на добу з усіх побутових приладів. Всі в Росії знають про агресію російської армії проти України, про загиблих в Україні російських військових і найманцях, проте, знов таки, офіційно - "іхтамнєт". Таким чином, в розхитані офіційною пропагандою  мізки, Кремль вкладає будь-яку маячню, типу “кримнаш”, “бєссмертний полк” і  дозволяє пересічному росіянину з обідраним задом і напрямками замість доріг, хизуватися надутою бульбашкою величі Російської імперії.
     Натомість, українська влада і особисто Порошенко взяли на озброєння російську технологію, докладають  максимум зусиль, аби розчавити мозок українцям нав’язаними фейками і протиріччями до стану російського затмарення. Порошенко на кожному куточку розказує про війну і російську агресію, але мовчить про АТО. Проте, юридично ніякої війни у нас немає, а є незрозуміле АТО і Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Договір, який Порошенко розривати не хоче і не збирається. До того ж, торгівля з агресором і його сателітами з окупованих територій йде повним ходом.
     На фронті майже кожен день гинуть українські військові, а в столиці України один за одним відбуваються  масштабні веселощі, святкування безвізу і гей-параду. Влада вже остогидла тим, що розповідаючи  про своє прагнення до європейських  цінностей, одночасно плює на Конституцію і закони і живе за бандитськими правилами.  Подібні приклади подвійних стандартів і дволикості  діючої української влади можна наводити годинами. І на сьогодні вже важко сказати, хто більше бреше своїм громадянам, режим Путіна, чи режим Порошенка.

ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ.
Без вбивства і тюрем для  політичних опонентів, Росію зараз уявити важко.  В Україні ж, після Революції гідності і Небесної сотні, про політичні репресії, здавалося, можна було б забути, Так багато хто думав. Але тільки не Порошенко зі своїми соратниками і шістками в силових відомствах, озираючись на Москву.  Спочатку вбили  Сашка Білого, потім Лісника, потім Кузьменка, деяких прибирали тихенько, без розголосу, потім з’ясувалося, що в українських в'язницях поступово  і сплановано опинилися сотні українських добровольців, військових і просто патріотів. По деяким даним на початок 2017 року засуджених було десь 1,2 тисячі.  Зараз діюча влада вже.відкрито розпочала  ганебний тиск на своїх  політичних опонентів.
І наразі немає жодної причини вважати, що режим Порошенка якось зможе зупинитися у створенні авторитарної, репресивної системи на зразок російської. Всі ці процеси будуть тільки посилюватися, а зупинити диктатора зможе тільки народ.
Сенс цієї статті полягає  у тому, щоб акцентувати увагу читачів на мімікрії української системи влади в російський варіант. Більшу частину цього путі вже пройдено завдяки кремлівському васалу Порошенко і його посіпакам у владі.





Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
46
предыдущая
следующая