В дитинство на хвильку... Босоніж у луки,

До неба, мов крила, розкинувши руки.

І верхи на вітрі здійнятись під хмари

Й пасти ту хмаринкову білу отару.

                     Забігти в рясні споришевії роси,

                     Радіти із жайвором дзвінкоголосо,

                     Навчити літати жовтеньке курчатко...

                     В дитинство на мить... Знову - мавка-дівчатко...

 

20.07.2010

 

© Stepans’ka Marina (SMG)

Вітаю всіх з першими ознаками зими (хоч і не довговічним, якщо вірити розрахунку переміщення повітряних мас ) та Днем Святого Миколая, який відкриває цілу низку Новорічних свят , і є найбільш шанованим святим на теренах України.
Дивлячись на сніг, вже інстинктивно відчуваєш запах ялинки і апельсинів, і вже майже так інстинктивно хочеш вірити в чудо та добро, чекаєш подарунків від Діда Мороза.
Пропоную вісім зануритися у цю новорічну атмосферу і згадати новорічні утреніки в дитсадках та школах, тим більше, що вже певна частина блогерів вдруге чи третє переживає ці щасливі миті дитинства вже зі своїми дітьми... Вчора у "Телескопі" натрапив на замітку про те хто зі знаменитостей ким був у дитинстві на Новорічних святах, згадав і свої молоді роки!
У дитсадок я не ходив, а виховувався і ріс у бабусі, тож перший новорічний утренік у мене був у 6 років у першому класі. Тоді я був зайчиком, пам"ятаю, ми тоді щось співали для Діда Мороза і снігуроеньки хором "мальчиків-зайчиків"
Потім з новорічних костюмів мені ще запам"ятався Гусар, для цього образу мені купили алюмінієву шаблю і одолжили білі колготки у дівчини-однокласниці, що жила на кілька поверхів нижче.
І ще пам"ятаю костюм Мушкетера, мама у блакитньому відрізку тканини зробила дірку для голови (на зразок сучасного пончо), а хрести на груди і спину та шляпу клеїли з картону. А шпагу тато виточив з дерева, і вона чимось була схожа на указку.
А ким були ви?  І які герої зараз у ваших дітей?

Ще раз всіх зі святом! Позитивних емоцій і гарних подарунків!

...Гучно та бучно святкували чийсь день народження) Приїхали родичі, та їхні дітиська. Дорослі дружно та чемно засідали за величезним столом, вживали, базікали про усе на світі. Малеча тим часом з вереском гасала по квартирі, що була досить величенька, та дозволяла носитись, ховатись, щось перевернути і це одразу ніхто не помітить)
...Дорослі одне одному старанно підливали в посуд досить моцні напої, що дуже не подобалось мамі, та подобалось татові   ...Мама свій кон'як тишком вилила в чашку з під чаю - типу я випила, більше зась, навіть не агітуйте, та не питайте, чи хвора, чи там стукачка)
...Я розпашілий від забав підлетів до мами, нічого не питаючись - можна, чи не можна, мамин "чай" залпом закинув в горлянку Тай остовпів ..Якийсь дивний чайок мамця п'є... Мамця теж в ступорі - чоловік старанно заливає будку, а тут ще мале жахнуло зовсім не ситро...
...Трохи походивши по кімнатах в міркуваннях, що це було, я чемно та тихенько вирубавсь на дивані до наступного ранку.

...Буяло спекотне літо, ми насолоджувались канікулами, стрільбою з рогаток, плаванням в ставку на половині старих воріт - ще той крейсер) ...Монголо-татарські "перевірки" садків та грядок, відвідування найвищих горищ старовинної частини Львова - сонечко крізь дірки в дахах лазерними нитками прошивало напівтемряву, та сила силенна інших розваг, іноді не дуже чемних)
...Перед тим навесні народився молодший брат, мама в кухонній шафці завжди тримала баньку з кип'яченою водою - щось малому постійно було потрібно) Або соску сполоснути, або щось гаряче розвести, та таке інше) Мені не пощастило, що було спекотно. Мені не пощастило, що тато перед ЦИМ гарно "полікувався" розведеним спіртом, та поставив поруч з банькою кип'яченої води баньку з чистим спіртом...
...Спрага загнала мене на кухню до омріяної шафки, я схопив баньку з "водою", та рвучко зробив декілька козацьких ковтків... Очі вилізли на лоба - викапаний рак, дихання стало - ні туди, ні сюди.. Здавалось, від рота до дупи я самохідна мартенівська піч...  Вже не довіряючи вмісту отих клятих баньок, я кинувся до крану з водою...
...Добре що канікули - я з половиною чорно-синьо-бурого писка довго смішив маму з татом, а дворові хлопці все ніяк не вірили, що то я спіртом попік писок, а не отримав гарної подачі від якогось Тайсона.

[ Читати далі ]

       Не знаю хто як, а я любила ходити до школи.
Насамперед мені подобалось спілкування з однокласниками, мабуть ще зі школи подобалось спостерігати за людьми, за їх вчинками і аналізувати. Хоча і навчатись мені подобалось. Можливо був якийсь цікавий азарт. Хотілось більше чогось нового взнати. Особливо чекала коли роздадуть нові підручники і можна буде їх скоріше полистати.
Найбільше подобалась географія, історія, геометрія, біологія у всіх її проявах (ботаніка, зоологія, людина) - це що стосується предметів для мозку.
Ну і хто ж не любить фізкультуру?   Де можна не сидіти нудно 45 хвилин, чекаючи перерви, а навпаки погасати, пограти в баскетбол, пострибати та і взагалі отримати відносну волю


Ще любила працю, бо там теж була якась відносна свобода і творчість, та ще й 2 підряд уроки такої лафи. З самого початку 4 класу ми були розділені на 3 умовні бригади і в такому складі  ми готували їжу, шили, в"язали, вчили нас різним побутовим речам.
Коли у нас був блок по приготуванню їжі, то ми любили самі поласувати приготованим і пригощати хлопців одноклассників. І радість була для всих, нам  - бо були горді, що ми вже щось вміємо зробити, а хлопцям звичайно щось смачненьке поласувати  

А що вам подобалось, чи не подобалось в школі?
Які предмети більше любили?

2. веремія.

занурив перо у чорнило
й старанно шкрябаю букви.
згідно правилам каліграфії
виводжу в життя по білому в рисках паперу,
уперше в своєму житті
пишу слово чорнилом (шість років тоді було)...
а що ж то за слово перше?..
не вгадаєш нізащо -
бо не "матуся", ні, а - "рама".
лише зараз,
на схилі років збагнув
сакраментальність першого слова, одягнутого у чорнила:
рама - простір мого існування,
доля моя,
мій хомут, якого люблю
...бо мушу.
а ще я люблю тумани,
вечірню зорю і розсвіти -
особливо влітку,
коли трави і квіти косами
вплітаються в раму мого буття,
коли тополя, верба і калина
ведуть суперечки із світом,
а річка
тоненькою синьою стрічкою
окреслює коло арени цирка -
там малесенькі люди
стріляють водою з пістолів,
з піскОвих гармат і танків
випулюють різнорозмірні й різнофігурні
кольорові льодяники і драже,
розсипаючи цукор у полі бою,
гатять
карамельковими ракетами,
а іграшково кріхітні винтокрили
і пластмасові літачки
кидАють зверху кульки,
що лопаються і спадають
золотою щедрою зливою...
і люди! - співають весело
і йдуть у атаку у танці (наче в балеті!),
обіймаються
і фантани пускають з очей... -
я розсміявся!
від сміху впав аж у крісло.
нюхаю нашатир,
щоб не з"їхати з глузду
і не втратити дійсність, реалність під старість...
- ох! розсмішили ж мене війною!..до сліз -
хапаюсь за кулькову ручку
і на папері виводжу каряво - РАМА -
...аби не забути дитинство...

В дитинстві я кожної зими лежав у лікарні з пневмонією, одно-, дво- і жодного разу три-сторонньов.

Я был совсем маленьким когда у нас в доме появился телефон- один из первых телефонов в нашем городе. Помните такие большие громоздкие ящики-аппараты?
Я был еще слишком мал ростом чтобы дотянуться до блестящей трубки, висевшей на стене, и всегда зачарованно смотрел как мои родители разговаривали по телефону.
Позже я догадалася, что внутри этой удивительной трубки сидит человечек, которого зовут: Оператор, Будьте Добры. И не было на свете такой вещи, которой бы человечек не знал.
Оператор, Будьте Добры знал все- от телефонных номеров соседей до расписания поездов.
Мой первый опыт общения с этим джином в бутылке произошел когда я был один дома и ударил палец молотком. Плакать не имело смысла, потому что дома никого не было, чтобы меня пожалеть. Но боль была сильной. И тогда я приставил стул к телефонной трубке, висящей стене.
-Оператор, Будьте Добры.
-Слушаю.
-Знаете, я ударил палец... молотком.....
И тогда я заплакал, потому что у меня появился слушатель.
-Мама дома? -спросила Оператор, Будьте Добры.
-Нет никого, - пробормотал я.
-Кровь идет?- спросил голос.
-Нет, просто болит очень.
-Есть лед в доме?
-Да.
-Сможешь открыть ящик со льдом?
-Да.
-Приложи кусочек льда к пальцу, -посоветовал голос.

После этого случая я звонил Оператору, Будьте Добры по любому случаю.Я просил помочь сделать уроки и узнавал у нее чем кормить хомячка.

Однажды, наша канарейка умерла. Я сразу позвонил Оператору, Будьте Добры и сообщил ей эту печальную новость. Она пыталась успокоить меня,но я был неутешен и спросил:
- Почему так должно быть, что красивая птичка, которая приносила столько радости нашей семье своим пением- должна была умереть и превратиться в маленький комок, покрытый перьями, лежащий на дне клетки?
-Пол, -сказала она тихо, - Всегда помни: есть другие миры где можно петь.
И я как то сразу успокоился.
На следующий день я позвонил как ни в чем не бывало и спросил как пишется слово "fix".

Когда мне исполнилось девять, мы переехали в другой город. Я скучал по Оператору, Будьте Добры и часто вспоминал о ней, но этот голос принадлежал старому громоздкому телефонному аппарату в моем прежнем доме и никак не ассоциировался с новеньким блестящим телефоном на столике в холле.
Подростком, я тоже не забывал о ней: память о защищенности, которую давали мне эти диалоги, помогали в моменты недоумения и растерянности.
Но только став взрослым, я смог оценить сколько терпения и такта она проявляла, беседуя с малышом.

Через несколько лет после окончания колледжа, я был проездом в своем родном городе. У меня было всего пол-часа до пересадки на самолет.
Не думая, я подошел к телефону-автомату и набрал номер:
Удивительно, ее голос, такой знакомый, ответил. И тогда я спросил:
-Не подскажете ли как пишется слово "fix"?
Сначала - длинная пауза. Затем последовал ответ, спокойный и мягкий, как всегда:
- Думаю, что твой палец уже зажил к этому времени.
Я засмеялся:
- О, это действительно вы! Интересно, догадывались ли вы как много значили для меня наши разговоры!
-А мне интересно,- она сказала,- знал ли ты как много твои звонки значили для меня. У меня никогда не было детей и твои звонки были для меня такой радостью.
И тогда я рассказал ей как часто вспоминал о ней все эти годы и спросил можно ли нам будет повидаться, когда я приеду в город опять.
-Конечно, -ответила она,- Просто позвони и позови Салли.

Через три месяца я опять был проездом в этом городе.
Мне ответил другой, незнакомый голос:
-Оператор.
Я попросил позвать Салли.
-Вы ее друг? -спросил голос.
-Да, очень старый друг, - ответил я.
-Мне очень жаль, но Салли умерла несколько недель назад.

Прежде чем я успел повесить трубку, она сказала:
-Подождите минутку. Вас зовут Пол?
-Да
-Если так, то Салли оставила записку для вас, на тот случай если вы позвоните... Разрешите мне прочитать ее вам? Так... в записке сказано:
" Напомни ему, что есть другие миры, в которых можно петь. Он поймет."
Я поблагодарил ее и повесил трубку.

автор Paul Villard

http://community.livejournal.com/pritchi/90772.html