хочу сюда!
 

Татьяна

51 год, телец, познакомится с парнем в возрасте 47-50 лет

Заметки с меткой «сміх»

Смійся на здоров"я...)))



Сміятися не тільки приємно, але й дуже корисно для здоров’я. Лікарі зауважили: у веселих людей хвороби серця зустрічаються майже наполовину рідше, ніж у тих, хто постійно піддається зневірі. Сміх також дуже корисний тим, хто страждає бронхолегеневими захворюваннями: повітря, що виходить з легень зі швидкістю близько 100 км/год, позбавляє дихальні органи від застою слизу. Не випадково японські лікарі прописують сеанси сміхотерапії хворим на туберкульоз.
[ Читати далі ]

Весела розмова.



Д(дитя) – Еееее! Еееее!
П(перехожий) — Чого ти плачеш друже?
Д — Тлицька тлє-ба-й-дюже.
        Еееее! Уеее!
П — Тлицька тре байдуже?
Д — Нетлицька, а тіцька тлє!
П — А кіцька тре байдуже.
        А що вона тре і чого байдуже!
Д — Еееее! Уееее!
П — Дивне маля дуже.
Д — Уееее! Еееее!
П — Як зовуть хоч кицьку?
        І що вона може терти дуже?
Д — Уееее! Еееуу!
        Не кіцька тлє, а ціцька тлє-ба-й-дюже.
П — А ціцька тобі тре!  І дуже?
Д — Еееее! Уееее!
П — То кіцька, то ціцька.
        То що тобі тре-ба-й-дуже?
Д — Ціцька тлє-ба-й-дюже!
П — Дюже?
Д — Дюже, дюже тлє-ба!
П — А-га, тобі цицька треба й дуже.
        От в чому справа друже!
Д — Ціцька тлє-ба й дюже!
        Еееуу! Уееее!
М(мама) — Циць Катре, бо йду вже!
Д — Ма-мааааа!
П — Циць-Ка-тре-ба-й-дуже?
         Вона цицьку хоче й дуже!
М — Сам ти цицьку хочеш.
         Вона хоче соску!


Як хитрий дядько Сем російського ведмедя надурив

Історія одного штату: як хитрий дядько Сем російського ведмедя надурив
   
 

Хитрий дядяко Сем

30 березня виповнилося точнісінько 150 років з того моменту, як Російська імперія продала свою колонію, Аляску, Сполученим Штатам Америки. Це був, певно, найдурніший російський гешефт, якого уклали за одну-єдину ніч.

Колись давно, як той казав, "за царя Гороха, коли землі було трохи, та за царя Панька, як була земля тонка", були часи в Америці, коли кандидатів на посаду президента насправді перевіряли на відповідність посаді. Поважна комісія вивчала риси характеру, а претенденти мали проходити інтерв‘ю, ніби кандидати на роботу в якійсь фірмі – доводити знання про свою країну та про навколишній світ, аби мати змогу бодай отримати шанс стати лідером нації.

Екс-губернаторка Аляски та кандидатка від Республіканської партії на посаду віце-президента на виборах 2008 року, Сара Пейлін, також мала складати такий іспит. На питання, які знання вона має, аби, скажімо, мати справу з Росією, пані політик з американської "Далекої Півночі" відповіда:

Росіяни – наші найближчі сусіди, з Аляски Росію можна побачити неозброєним оком.

Великого знання зовнішньої політики ця відповідь в собі, звичайно, не несе, але правда в ній є: Росія та Америка блимають одна на одну через Берингову протоку, а відстань між російським островом Великий Діомед та американським островом Малий Діомед – лише чотири кілометри.

І справді, ніде, принаймні, в історичному розрізі, зв‘язки між Сполученими Штатами та Росією не є такими тісними, як в 49-му штаті. Тому що Аляска була колись російським форпостом в Новому Світі та належала протягом більш ніж століття до Російської Імперії.

Втім, 150 років тому, 30 березня 1867 року, Росія продала свою колонію на американському континенті Америці. О четвертій ранку, в суботу, міністр закордонних справ САСШ Вільям Сьюард та російський посол Едуард фон Штоккель, після безсонної ночі, проведеної в переговорах, домовилися про ціну. Чек американської скарбниці (тобто, міністерства фінансів), якого передали царю, містив суму 7,2 мільйони доларів – це зараз десь близько 120 мільйонів. Дрібничка тай годі.



Переговори між США і Росією щодо продажу Аляски / Архівне фото

За рибу – гроші

Що ж придбали Сполучені Штати за таку жалюгідну, навіть за тодішніми мірками, суму?

Штат Аляска займає більш, ніж шосту частину США – близько 1,7 з 9,8 млн квадратних кілометрів. Водночас, в цьому найбільшому в світі ексклаві живуть лише трохи більше, ніж 710 тисяч людей (для порівняння – в усіх Сполучених Штатах проживають близько 323 млн людей). Сьогодні Росія та Америка розділені морем, а якби цар не продав Аляску (яку тоді називали "російською Америкою"), то Росія (або ж СРСР) мала б спільного сухопутного кордону з Канадою, та ще й величенького – 2477 кілометрів. Певно, тримала б там військові бази, морські порти чи навіть ядерні ракети...

У ті часи газета The New York Times писала, що перемовини про продаж Аляски тривали лишень 5 годин, після чого Сьюард та фон Штоккель поїхали до Білого дому та поклали угоду на стіл президентові Ендрю Джонсону. Він підписав її того ж дня, точніше – опів на третю, а вже ввечері угода була доправлена до Сенату. Ну, американці таки вміють швидко обертатися, коли мова заходить про вигідні гешефти, чи не так?

Узбережжя Аляски було відкрите близько ста років до продажу, в 1741 році, славетним данським мандрівником Вітусом Берінгом, який його й наніс на географічну мапу. Його ім‘ям назвали протоку, яка відокремлює Америку від Азії. Експедиція Беринга була споряджена на завдання та коштом Російської імперії, таким чином, після відкриття цієї землі та встановлення, що вона не має сухопутного сполучення з Азією, вона стала належати Росії.

Валіза без ручки

Вже за чотири роки потому до Аляски в пошуках звірячого хутра прибули перші російські мисливці-промисловики. Щоправда, сперш вони обмежували свої походи Алеутськими островами, але в 1783 році вони вже заснували перше постійне поселення на американському континенті. В 1799 році цар Павєл Перший надав Російсько-Американській компанії виключну торгову монополію в Алясці.

Проте, справжній інтерес до цієї землі в росіян так і не прокинувся. Пушний бум тривав недовго: пушні тварини, перш за все – морські котики, були просто варварськи винищені, після чого кількість мисливців скоротилася хіба ж не до одиниць, а кількість поселенців не зросла. Навіть в найліпші часи там жило не більш ніж 800 осіб: мисливців за хутром, трапперів... а також православних попів-місіонерів, які навертали туземців-алеутів та ескімосів до рук РПЦ (до речі, російський православний діоцез на Алясці існує й досі, до нього належать майже 50 тисяч вірян).

До далекої колонії просто ніхто не хотів їхати. Подорож туди з Санкт-Петербургу тривала більш, ніж півроку – все одно, чи доводилось плисти повз мис Горн чи повз мис Доброї Надії. Таким чином, постачання колонії виявилося буквально "золотим", а зиск з хутра не міг його повністю виправдати.

Наприкінці 1850-х років інтерес до Аляски в російських можновладців повністю пропав, та й кошти скінчилися. Росія щойно програла Кримську війну союзу Великої Британії, Франції та Османської імперії і саме цей конфлікт продемонстрував стратегічну вразливість Аляски: росіяни просто ніколи не змогли б захистити таку віддалену територію, якби тодішня морська супердержава, Британія, захотіла б її анексувати. До того ж, після тієї війни Росія доконче потребувала грошей. Тому, з дозволу царя, його дипломати в 1859 році таємно виставили ту "валізу без ручки" на продаж.

Зараз Аляска не лише промислова територія, але й туристичний рай

Британці від цієї пропозиції просто відмахнулися, а от в Вашингтоні нею зацікавились. В ті часи між Вашингтоном та Санкт-Петербургом існувало те, про що, певно, донедавна мріяв Дональд Трамп: грунтовна згода в важливих стратегічних питаннях, одним з яких була спільна уява про Велику Британію, як про суперницю. Тому росіяни не вельми й засмутилися відмовою Сполученого Королівства придбати Аляску: вони так чи інак ліпш хотіли б мати сусідами на своєму Далекому Сході не гордих бритів, а веселих ковбоїв, тож залюбки відгородилися від Британської Канади новими сусідами – американцями. На ті часи таке рішення взагалі вважалось наймудрішим, стратегічно вигідним: поставити між собою та сильними британцями "дурних янкі", які, мовляв, повелися на ту дику, нікому не принагідну територію, мов той віслюк на моркву.

Експансіоністи ж в Америці, в свою чергу, мріяли про єдине американське узбережжя від Сан-Дієго аж до самого Полярного кола. Щоправда, ці мрії зійшли нанівець з початком Громадянської війни в США (1861), але по її закінченню вони знову ожили. Позаяк росіяни, як вже було зазначено, терміново потребували грошей (вони їх потребують й досьогодні, але через власну загарбницьку поведінку та запроваджені через неї санкції їм вже ніхто їх не дає), цар Олександр Другий в 1866 році надіслав фон Штоккеля до Вашингтону з пропозицією про продаж Аляски. Історичні документи зазначають, що початкова ціна становила взагалі лише п‘ять мільйонів доларів, але вправний царський гендляр "докрутив" її до семи. А міністр Сьюард, сам – затятий експансіоніст, вже з власної щедрості докинув ще 200 тисяч, аби партнер "не передумав".
"Нє валяй дурака, Амєріка!"

Щоправда, за таке чудове надбання американці своєму Держсекретареві дякувати не поквапились. Навпаки – вони підняли його на кпини. Преса назвала угоду "Сьюардовим льодяником", а деякі газети – так і взагалі, "Сьюардовою дурістю". Журналісти та, як би зараз сказали, експерти заходилися лаяти уряд за дурне розтринькування мільйонів – тому що економічна перспектива щойно придбаного величезного регіону, на їх професійну думку, дорівнювала нулю.

Про велетенські поклади аляскінської нафти тоді ще ніхто не здогадувався. Про золото – теж. Єдину користь з Аляски вбачали лише в якості зручної бази... для китобоїв. Ну, й, звичайно, в якості стратегічного військового плацдарму. Тому та ж New York Times 7 квітня 1867 року писала з цього приводу: "Насправді, проти того, аби отримати у власність цю велику територію, яка досі називалась Російською Америкою, нема сенсу заперечувати". Таким чином, вважала газета, можна відвернути загрозу того, що Велика Британія опанує всім тихоокеанським узбережжям на північ від США. За два дні, 9 квітня, Сенат схвалив цю угоду переважною більшістю голосів.

18 жовтня 1867 року росіяни покинули поселення Сітку, яке вважалось на той час своєрідною столицею колонії. Прапора з двоглавим орлом було знято, а на його місці замайорів Stars and Stripes, у супроводі гарматного салюту американських військових кораблів на рейді.

І це, власне, на довгий час й стало найбільшою подією в житті Аляски. Кількість жителів Сітки протягом кількох років скоротилася з 2,5 тисяч до пари сотень. Лише в 1896 році, з початком "золотої лихоманки" на Клондайку, до Аляски почали повертатися люди – протягом одного лише року сюди приїхали більш ніж 100 тисяч осіб, всі – в погоні за золотом та дурними грошима. Щоправда, через це вони не розселялись по всій території, а, діставшись портів на південно-західному узбережжі, вирушали навпростець до Клондайку, до канадського кордону.

Більш ніщо в Алясці їх не цікавило. Вона то перебувала під управлінням військових, то – під управлінням міністерства фінансів, а згодом – під управлінням знову ж таки військових, але вже моряків. В 1912 році Аляска отримала статус території США, її в Конгресі став репрезентувати власний конгресмен. Справжню стратегічну цінність Аляски американці збагнули лише під час Другої Світової війни, коли їм довелося великою кров‘ю звільняти від японців Алеутські острови. Після 1945 року почалась Холодна війна. Військові бази на Далекій Півночі стали найближчими до росіян, які встигли перетворитись із союзників на затятих ворогів.


"Кримнаші" мріють про повернення Аляски

І саме на ці часи припадають перші спроби перетворити Аляску на повноправний американський штат. Але це вдалося лише після того, як в середині 1950-х років тут, на захід від Анкориджу, були знайдені перші великі поклади нафти. 3 січня 1959 року колишня Російська Америка була офіційно визнана 49-м американським штатом, найбільшим за територією й найменшим за щільністю населення. Щоправда, й це визнання не дало поштовху для справжнього розквіту. Економічний бум розпочався лише після 1968 року, коли на 70-й паралелі (тобто, в 400 кілометрах північніше Полярного кола!) були знайдені поклади нафти, які були визнані найбільшими в США. Аляска з найбіднішого американського штату стрімко перетворилася на чи не найбагатший – разом з усіма своїми жителями, тому що уряд Аляски заснував окремий фонд, так званий Permanent Fund, який фінансується з доходів від видобутку нафти, "важить" наразі 55 мільярдів доларів та з 1976 року сплачує кожному жителю Аляски дивіденди. Наприклад, в 2015 році аляскінці отримали більш ніж 2000 доларів кожен – просто за те, що там живуть. Навряд чи хтось ще назве цю територію сьогодні "Сьюардовою дурістю"...

Й, можливо, саме тому нині російські націоналісти відкрито мріють про повернення "Російської Америки". Вони теж вважають Аляску "дурістю", але не Сьюарда, а Олександра Другого, вони шаленіють від відомої пісні групи "Любе" про "отдавай-ка родімую взад", а їх аргументація, чому Аляска має належати Росії, нагадує аргументацію арабів-палестинців, які бажають повернути собі землі, продані колись євреям: ми, мовляв, продавали задешево безплідні солончаки та торфяні болота, а хитрі євреї нас надурили та зробили ці землі плодючими та цінними. Тож тепер нехай повертають.

Щоправда, улюблений співак Путіна – Микола Расторгуєв, який співає росіянам свої ультрапатріотичні пісні, живучи в німецькому Баден-Бадені, може вимагати повернення Аляски, як той казав, хоч до бабиного весілля. Це ж вам не Крим, якого можна відібрати в ослабленого сусіда та проголосити "скрєпним" та "ісконним". Американці трохи сильніші за українців: напасникові можуть і довбешку відкрутити. Тому, коли самого Путіна два роки тому під час його традиційної телевізійної прес-конференції спитали – мовляв, чи нема конкретних планів "повернути Аляску Росії"? – він замахав руками: "Нащо вам та Аляска?". Й справді – нащо?

Автор: Борис Немировский

http://24tv.ua/ru/istoriya_odnogo_shtatu_yak_dyadko_sem_rosiyskogo_vedmedya_naduriv_n800316

Тест-треш-стіх: Що робити, коли не знаєш, що робити?

Як не знаєш що робить,

Можеш xyz на все забить!

Проте що ж тоді робить?

Коли в руках усе горить,

Ентузіазм й завзяття рвуть назовні..

Що ж робить тоді мені..?

Хочу все і так багато

Аж не знаю, як почати…


Заспокойся, не спіши.


Сядь подумай, напиши.

Заплануй все чітко.

І розстав свої пріоритети.

Лиш тоді почни вже хутко –

Зосередься на одному – головному.

Виріш просто, та і все:

Що для тебе головне.

І туди направ всі сили.

Постарайся, не лінись,

Та терпіння наберись..

Й не кажи що надоїло,

Не закінчивши то діло!

До кінця вже йди, борись!

Футбол дивитесь?

#МатьМоя
Звоне...
- Футбол дивитесь?
- Ще ні. А шо там?
- Та шо... кац... и протів людей грають. Оце включили гімн свій, так я по совєцькій привичці, встала... й вийшла.
- Тіки я тебе прошу, давай шоб після цього футбола я не шукала тобі срочно врача і ліки від давлєнія.
- Ой та яке там давлєніє. То ж кац...и.

Мать моя - видатний експерт з футбольної дійсності. Колись вона мені такого лєща впєчатала, шо аж у вухах зацвірінькало, тільки того шо я случайно перепутала і чуть-чуть приорнула за гол вкатаний у ворота Дінамо.

lol lol lol

Дуже просто...

Краще закінчення робочого тижня це мяч,скакалка і зауваження тренера: "Дівки не сміємось,дихаєм".... а ще потім хороший сон....Правда! найкраще лікарство од усіх проблем-сміх і хороший сон.

Треба сміятися )))



Що б там не сталося - треба сміятися. Не склалися стосунки, мабуть так треба було- будуть кращі і міцніші стосунки.
До того ж сміх
викликає розширення внутрішньої оболонки кровоносних судин, а це сприяє поліпшенню руху по них крові.
Сміх підвищуе самий паршивий настій, просто посміхнись і все зміниться...lol  podmig
Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая