хочу сюда!
 

Cristina

32 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 32-37 лет

Заметки с меткой «доля»

Гурт "Доля" - тамада на весілля

Організація корпоративів, вечірок, ведення весіль, ювілеїв та інших урочистих заходів.

З використанням сучасної української пісні, української народної пісні, гумору, різноманітних ігор, віршованих творів.

Розповсюдження та втілення українських звичаїв, обрядів та традицій.










Телефонуйте: 050-20-67-558 - МТС, 096-80-26-828 - Київстар, 066-62-76-668 - МТС

Адреса: м. Луцьк

Гурт "Доля" - Луцьк - тамада на весілля

Тамада на весілля

Організація корпоративів, вечірок, ведення весіль, ювілеїв та інших урочистих заходів.

З використанням сучасної української пісні, української народної пісні, гумору, різноманітних ігор, віршованих творів.

Розповсюдження та втілення українських звичаїв, обрядів та традицій.


Телефонуйте: 050-20-67-558 - МТС

   096-80-26-828 - Київстар

   066-62-76-668 - МТС

Адреса: м. Луцьк

істина

Щастя - це, коли доля зустрічається з мрією.

20%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

60%, 3 голоса

20%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

віршування в окупації

23. світанок в степу.

а у степу волевольному
три стежини
три біди -
як одна веде до берега джерельцевої води
до журби до калинової друга впала у полин
в різноквітах третя схована  стежка від усіх стежин

третя - там кохання згублене заблукало в забуття
друга - доля
доля страчена пролягає в небуття
а над першою - спів жайвора безупинний в дивосвіт
спів про річку-сум джерельную
про сльозу вербову з віт

а по степу волевольному
не серпанок не туман -
павутинним стелить саваном
день у долі назаклан -
в перехресті у стежинному три пороги без доріг
і над обрій сонцесяяння в саван скутий переліг...

віршування в окупації

5. dormiunt in somnis...

...аріаднову змотуєш нитку
по життю що вела на вихід -
кидАєш мотанку в клітку
де палає у попіл лихо -
навмання попрямуєш в сутінь
у пташиний переспів в розсвіт
де сплетені вітром пута
розкидані сітями в льоса -
ординна там дика гординя
в жертовній сп"яніла крові
і в спогад хихикання хтиве
вузлами у темні схрони
де дзвінко співає пісню
у ніч соловей останній
яснИй і веселий місяць
блукає в садах кохання...
по сітям хистким мов по сходам
ступаєш у марево димне
в якому світило сходить
свічею лампади блима -
спіткнешся заплутаний в сітях
в судомі комахою в путах
в годині спекотній літа
у агоністичних рухах -
втупиш до неба очима
погляд у спокій світлий
повіки повільно зачиниш
себе відділяєш од світу -
і вітер огорне пилом
у травах згублене тіло
і вечір розкриє крила
холодною вкриє тінню -
і в темінь як у спасіння
шепочиш молитву власну
й в життя прокинешся тлінне
в сучасність у час злощасний...


______
domniunt in somnis - сон у сні
льос - доля

віршування в окупації

2. веремія.

занурив перо у чорнило
й старанно шкрябаю букви.
згідно правилам каліграфії
виводжу в життя по білому в рисках паперу,
уперше в своєму житті
пишу слово чорнилом (шість років тоді було)...
а що ж то за слово перше?..
не вгадаєш нізащо -
бо не "матуся", ні, а - "рама".
лише зараз,
на схилі років збагнув
сакраментальність першого слова, одягнутого у чорнила:
рама - простір мого існування,
доля моя,
мій хомут, якого люблю
...бо мушу.
а ще я люблю тумани,
вечірню зорю і розсвіти -
особливо влітку,
коли трави і квіти косами
вплітаються в раму мого буття,
коли тополя, верба і калина
ведуть суперечки із світом,
а річка
тоненькою синьою стрічкою
окреслює коло арени цирка -
там малесенькі люди
стріляють водою з пістолів,
з піскОвих гармат і танків
випулюють різнорозмірні й різнофігурні
кольорові льодяники і драже,
розсипаючи цукор у полі бою,
гатять
карамельковими ракетами,
а іграшково кріхітні винтокрили
і пластмасові літачки
кидАють зверху кульки,
що лопаються і спадають
золотою щедрою зливою...
і люди! - співають весело
і йдуть у атаку у танці (наче в балеті!),
обіймаються
і фантани пускають з очей... -
я розсміявся!
від сміху впав аж у крісло.
нюхаю нашатир,
щоб не з"їхати з глузду
і не втратити дійсність, реалність під старість...
- ох! розсмішили ж мене війною!..до сліз -
хапаюсь за кулькову ручку
і на папері виводжу каряво - РАМА -
...аби не забути дитинство...

Рядки, які скорили світ.

Коли в будинку для людей похилого віку маленького австралійського містечка помер цей дідусь, всі вважали, що він тихо пішов із життя, не залишивши в ньому якогось помітного сліду. Але потім, коли медсестра розглядала його нехитрі пожитки, вона знайшла цей вірш. Його зміст настільки вразив співробітників цієї установи, що вони почали робити копії вірша і роздавати їх усім знайомим.

З того часу заповіт старенького, перекладений на різні мови, вражає людей в усьому світі глибиною і щирістю душі людини, яка його написала…

На жаль, я не знайшов хорошого перекладу цієї поезії українською, тому друкую російський варіант.

 

*     *     *

Входя будить меня с утра,

Кого ты видишь, медсестра?

Старик капризный, по привычке

Еще живущий кое-как,

Полуслепой, полудурак,

«Живущий» впору взять в кавычки.

Не слышит – надрываться надо,

Изводит попусту харчи.

Бубнит все время – нет с ним сладу.

Ну сколько можно, замолчи!

Тарелку на пол опрокинул.

Где туфли? Где носок второй?

Последний, мать твою герой.

Слезай с кровати! Чтоб ты сгинул…

Сестра! Взгляни в мои глаза!..

Сумей увидеть то, что за!..

За этой немощью и болью,

За жизнью прожитой, большой.

За пиджаком, побитым молью,

За кожей дряблой, «за душой».

За гранью нынешнего дня

Попробуй разглядеть МЕНЯ…

…Я мальчик! Непоседа милый,

Веселый, озорной слегка.

Мне страшно. Мне лет пять от силы,

А карусель так высока!..

Но вот отец и мама рядом,

Я в них впиваюсь цепким взглядом.

И, хоть мой страх неистребим,

Я точно знаю, что любим…

…Вот мне шестнадцать, я горю!

Душою в облаках парю!

Мечтаю, радуюсь, грущу,

Я молод, я любовь ищу…

…И вот он мой счастливый миг!

Мне двадцать восемь. Я жених!

Иду с любовью к алтарю,

И вновь горю, горю, горю…

…Мне тридцать пять, растет семья,

У нас уже есть сыновья,

Свой дом, хозяйство. И жена

Мне дочь вот-вот родить должна…

…А жизнь летит, летит вперед!

Мне сорок пять – круговорот

И дети не по дням растут.

Игрушки, школа, институт…

Все! Упорхнули из гнезда

И разлетелись кто куда!

Замедлен бег небесных тел,

Наш дом уютный опустел…

…Но мы с любимою вдвоем

Ложимся вместе и встаем.

Она грустить мне не дает,

И жизнь опять летит вперед…

…Теперь уже мне шестьдесят.

Вновь дети в доме голосят!

Внучат любимых хоровод.

О, как мы счастливы, но вот…

…Померк внезапно солнца свет.

Моей любимой больше нет!

У счастья тоже есть предел…

Я за неделю поседел,

Осунулся, душой поник

И ощутил, что я старик…

…Теперь живу я без затей,

Живу для внуков и детей.

Весь мир со мной, но с каждым днем

Все меньше, меньше света в нем…

Крест старости взвалив на плечи,

Бреду устало в никуда.

Покрылось сердце коркой льда.

И время боль мою не лечит.

О господи, как жизнь длинна,

Когда не радует она…

…Но с этим следует смириться.

Ничто не вечно под луной.

А ты, склонившись надо мной,

Открой глаза свои, сестрица.

Я не старик капризный, нет!

Любимый муж, отец и дед…

…и мальчик маленький доселе

В сиянье солнечного дня

Летящий вдаль на карусели…

Попробуй разглядеть МЕНЯ…

И, может, обо мне скорбя,

                           найдешь СЕБЯ!

Доля



Життя і смерть, як день і ніч
у глибині свідомості міняються.
Життя і смерть віч-на-віч
без причини не зустрічаються.

Доля стріляє влучно, влучно,
але не завжди для нас благополучно.
Доля стріляє кучно, кучно,
але інколи не те, в житті минає гучно.

Ти нині в гру життєву граєш
причин і наслідків усіх не знаєш,
тому, нізащо не відгадаєш
де згубиш, а де відшукаєш.

Все, що тобі дає сьогодні доля
треба з вдячністю приймати,
тоді і на твоє буде Божа воля,
колись ти будеш його мати.

Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая