хочу сюда!
 

Наташа

35 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 34-41 лет

Заметки с меткой «щастя»

Украина между Чадом и Эфиопией

Рейтинг счастья ООН.


В преддверии выборов логично порассуждать, что такое счастье для украинского народа? Говорят, все счастливые люди счастливы одинаково, а несчастные — несчастны каждый по-своему. То же самое и по поводу народов.

Первые места рейтинга ООН заняли Финляндия, Дания, Норвегия, Исландия, Нидерланды — страны, которые находятся в топ-15 по номинальному ВВП на душу населения. Последние три — Афганистан, Центральноафриканская Республика, Южный Судан — завершают список стран мира по ВВП.


Показатели, по которым эксперты ООН измеряли индекс счастья:

1. платежеспособность населения (ВВП на душу населения),

2. данные Всемирной организации здоровья,

3. вопрос о наличии семьи и друзей, которые могут оказать помощь и поддержку в тяжёлые времена,

4. вопрос, доволен ли человек своей свободой выбора, чем заниматься в жизни,

5. вопрос, сколько денег вы пожертвовали на благотворительность за последний месяц,

6. вопрос о вашем субъективном восприятии уровня коррупции,

7. вопрос, испытывали ли вы вчера удовольствие, радость, счастье.

Украина заняла 133 место из 156. Самую большую долю счастья для украинцев составляет поддержка семьи и родных людей… При низких доходах, несвободе жить так, как хочется (№4), люди ищут счастья и уверенности в близких отношениях.

«Африканский» уровень счастья заметен по выражениям лиц граждан Украины. Нахмуренные, сосредоточенные, с опущенным вниз взглядом, они постоянно спешат по своим делам и постоянно опаздывают. В общественных местах они быстро раздражаются, лезут без очереди, подрезают на дорогах, огрызаются. Стараясь не замечать чужих проблем и не говорить о своих, чтобы «не расклеиться», граждане Украины живут сегодняшним днём, не планируя дольше одного года, потому что знают, что их жизни им не принадлежат.

Печальная картина. А было ли иначе?

На этой территории тысячелетиями происходят нашествия, войны, расколы и восстания. Украина тысячелетиями теряет свой лучший генофонд. Но даже после того, как произошло чудо, и мы получили собственную государственность, человеческие ресурсы продолжают утекать за границу. Условия жизни здесь по-прежнему очень трудные. За 28 лет независимости население Украины не стало счастливее. Оно стало несчастнее.

И всё же… Почему наша страна оказалась между Чадом и Эфиопией, которых мы всё-таки опережаем по экономическому уровню развития и гражданским свободам?


В отличие от африканцев, граждане Украины чётко осознают — мы можем жить счастливо! Мы можем зарабатывать и у себя на родине, столько же, сколько зарабатываем в Европе. Мы можем создавать бизнес-проекты и прорывные технологии, которые завоюют уважение всего мира. Мы можем сделать жизнь на своей территории выгодной и комфортной. Это те задачи, которые стоят перед нами и всем народом, который выбирает во власть держиморд и казнокрадов.

Украинский ренессанс

начнётся с веры в то, что

Налоговый рай возможен.


Тарас Шевченко і без коментарів


N. N.



Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу. /37/

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.


Бридня!.. А й досі, як згадаю,

То серце плаче та болить,

Чому Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю.

Умер би, орючи на ниві,

Нічого б на світі не знав.

Не був би в світі юродивим.

Людей і [Бога] не прокляв!


Доведеться вибирати, дітки

А ЯКЩО ТАМ І СПРАВДІ ЩОСЬ НЕБЕСНЕ...

Коли ми були маленькими, нас частенько дурили. 

І не заради якоїсь користі, а просто так: потішно, коли говориш дитинчаті що завгодно, а воно тобі вірить.

Отак нам говорили що завгодно, а ми все вірили. Потім вже, підростаючи, починали ми розуміти, що існує в житті така річ, як обман. 

Попервах це нас ображало. Потім, у відчаї, починали ми підозрювати, що все, що нам говорять, - то якась неправда. Ще далі - намагалися удавати з себе таких собі тямущих, які начебто розуміють, про що йдеться насправді. 

А що залишалося нам робити? - ми були маленькими, а всі навкруги були більшими за нас.

Але ж з часом, з літами, набираючись життєвого досвіду, ми навчалися сяк-так влаштовуватися в цьому світі брехні. Навчалися орієнтуватися в мірах і різновидах неправди, ба навіть відчувати себе в цьому світі як удома. 

Ще б пак! - нас, тертих і стріляних, вже задешево не купиш і з пантелику не зіб’єш…

Проте лишилася все ж таки одна тема, в якій ми так і не навчилися орієнтуватися, так і не зрозуміли, як відрізнити в ній брехню від правди. І називається ця тема - “щастя”.

Нас тут, як і колись, дуже легко обвести круг пальця. 

Перш за все, зрозуміло, тому, що нам так і не вдалося з’ясувати достеменно, що ж воно за штука - щастя. І не через те, що ми аж ніколи не відчували в житті нічого схожого на те, як нам його змальовують.

Звісно що не через це. 

Просто - “широка вона, людина”, як сказав Мітя Карамазов. 

Настільки широка, що постійно жевріє в ній підозра, - а що як там, за межами того кайфу, в якому я зараз купаюся, там он, за тим он гайком, є щось таке небесне і ніколи не ким не куштоване, що опинись я там, - дивився б на себе, який ось зараз хлюпається тут, як на безмозку худобину.

 

І ВСЕ Ж ЇМ ВДАЛОСЯ ЗБИТИ НАС З ПАНТЕЛИКУ

Ну, то воно ще б і не біда, з нашими відчуттями ми так-сяк розберемося. 

Але ж як нам, пливучи річкою життя, як оця ось дітлашня на малюнку, зорієнтуватися б вчасно, і не пристати зненацька до якогось не того берега? 

А проблема ускладнюється ще й тим, що і до того і до іншого берега нас вабить, і від того, і від іншого з душі верне.

Тобто огида бере і від закликів “борися! в боротьбі здобудеш!” - бо ж напврочуд багато грошей іде на відео-друко-інтернет-радіо-телереклами, що провокують нас: ну, ще ривок, ще спроба, ось воно, щастя, хапай його за хвоста! Клікни на банер, зателефонуй, прийди, подолай свою нерішучість, лінощі і недовіру! Придбай це, купи се - і буде тобі щастя!

Проте і від іншої сторони, що виглядає як щастя в єднанні з іншими, у віддності загальній справі, у взаємній допомозі й братерстві, - також нас відштовхує якась внутрішня сила. Та власне й зрозуміло, - яка. 

Занадто багато було в історії прикладів оманливої, а то й примусової “дружби”. Починаючи з племінних об‘єднань до соціалістичних держав. Прикладів єдності тимчасової, комусь потрібної, коли ми “один за одного”, а хтось тим часом - за наш рахунок… 

А потім ці “хтось” призначають нам інших друзів та інших ворогів. І знову - братайся з цими, бий тих, - і тільки через те, що комусь це потрібно. І знову - ми один за одного, а вони верхи на нас. 

А іноді нас просто зганяли докупи, і - “палицею до щастя”. Ну скільки ж можна?..

Хоча людину, за її природою, завжди тягне до єднання з іншими. Відчуття “ми” надає їй сили й наснаги. 

Просто потім, коли, через кілька днів, або років, або й поколінь, подивишся на те, що ті “ми” накоїли, узнаєш паскудну сутність тих, хто нас “згуртовував”, - хочеться піти кудись і побути там поза межами усіляких “єднань”, просто самому. Наодинці.

Але ж і це - не вибір. Поодинці нас і обдурити легше, і передушити як тарганів. 

Так що, як не крути, а доведеться нам вибирати, дітки. Усе життя на латаному надувному плоті не проживеш. Та й були б сякі-такі острови на річці життя, а то ж так… марева одні. 

Доведеться нам приставати до одного з двох берегів.

Карикатура нашого життя, ілюстрація нашого вибору.


Що потрібно для щастя_2

Гарний зручний будинок, бассейн у спеку...

Хто Архітектор Барселони ?

Видовищний фонтан...


Человеку надо мало:
чтоб искал
и находил.
Чтоб имелись для начала
Друг
один
и враг –
один…
Человеку надо мало:
чтоб тропинка вдаль вела.
Чтоб жила на свете
мама.
Сколько нужно ей –
жила…

Человеку надо мало:
после грома –
тишину.
Голубой клочок тумана.
Жизнь –
одну.
И смерть –
одну.
Утром свежую газету –
с Человечеством родство.
И всего одну планету:
Землю!
Только и всего.
И –
межзвездную дорогу
да мечту о скоростях.
Это, в сущности,
немного.
Это, в общем-то, – пустяк.
Невеликая награда.
Невысокий пьедестал.
Человеку
мало
надо.
Лишь бы дома кто-то
ждал….

Роберт Рождественский


Що потрібно для щастя

Шкідливий хліб, шкідливе сало,
Шкідливі сіль і кофеїн,
Шкідливим все на світі стало,
Усе навколо- яд один.

Шкідливе сонячне проміння,
Шкідливі вітер і мороз,
Шкідливе пиво і паління,
Шкідливий авітаміноз.


Шкідливий комп і телевізор,
Шкідливі деякі пісні,
Шкідливо засинати пізно,
А я скажу вам, друзі,- ні!!


Шкідливо все, що в нас вбиває
Бажання жити і радіть,
Шкідливо, як жаги немає
Любити, мріяти, творить.


Шкідливо палко не кохати,
Зі страхом думати про гріх,
Шкідливо все підряд читати,
Шкідливо убивати сміх.


Шкідливо міцно не обнятись,
Шкідливо не бажати втіх
І одиноким прокидатись,
І ненавидіти усіх.


Шкідливо не хильнуть чарчину
У дружнім колі і пісень
Шкідливо гучно не співати,
Коли у вас знаменний день.


Шкідливо не ходить в театри,
Не випить білого винця,
Шкідливо все, що може стерти
Щасливу посмішку з лиця.

Не бійся, я з тобою!


ТА ДЕ ЇМ ТАМ БУЛО...

А взагалі, дійсно цікаво, - коли й де у людей виникло поняття “людство”? Тобто, уява про те, що всі люди на землі, незважаючи на всі наявні відмінності між собою, і навіть на природне, споконвічне, вороже ставлення одного до одного, являють собою певну єдину спільноту.

Навряд чи таке поняття існувало в уявленнях Геродота і подібних до нього допитливих діячів античності. Незважаючи на їхній, досить широкий як на той час, кругозір. Хоч і був той Геродот здатен огледіти “внутрішнім поглядом” населення ойкумени, та утворювати, хай і міфологізовані, описи багатьох тогочасних народів.

І навряд чи здатність до такого узагальненого сприйняття сучасних їм двоногих прямоходячих була притаманна мислителям Стародавнього Риму. Як не кажи, а необхідність, - хочеш ти того, чи ні, - панувати, вельми обмежує кругогляд і здатність до узагальнень.

 

ВПРАВНА КРАВЧИНЯ

Тому, скоріш за все, уявлення про те, що всі люди на Землі являють собою єдиний рід людський, змогло з’явитися тільки за зародження ідеологій. Адже пані Ідеологія вона така кравчиня вправна, що їй для її ремесла все згодиться. Вона тобі й зшиє те, що не зшивається, і, якщо треба, рюшики й оборочки на ходу приторочить, чи ж навпаки, уріже, коли щось теліпається та її уявленням про ідеальний крій не відповідає.

Інакше кажучи, те, що для зверхнього філософського погляду на світ аж ніяк не підлягало узагальненню, тільки вона могла уявити собі як частини якогось єдиного, цілком пристойного костюмчика.

Так от, а самі ідеології, коли вони заходились народжуватися, - почалося це десь зо дві тисячі років тому, - то з’являлися вони на світ не голенькими, а вже повиті у пелюшки релігій. Але це, власне, й пробачно. Бо ж як інакше? - без небес і землею кроку не ступиш. При чому йдеться про справжні релігії, так звані “авраамічні”.  

 

ХТО У ДОМІ ГОСПОДИНЯ?

То чим же вони, ідеології, відрізняються від філософій, - це з одного боку, а з іншого - від усіляких вірувань? І чому саме ці, авраамічні, “пелюшки”, дали їм можливість уздріти в масі ворогуючих угрупувань на планеті щось єдине?

Зовсім не через уявлення про єдиного прабатька, Адама. У тому, що вся людва на землі пішла від одного предка, переконані прихильники багатьох вірувань.

Уточнімо ще раз: не уяви про єдине для всіх минуле виділяють ідеології з маси інших віровчень і світорозумінь. А прибирають ідеології людей до рук тим, що дають їм майбутнє.

Учення про те, що всіх істот людської подоби очікує десь попереду на вісі часу якийсь спільний дім, над входом до якого - вивіска “Майбутнє”, а всередині його неподільно царює хто? - звісно ж, вона, власною персоною! - дає ідеології можливість сказати всій цій пістрявій мішанині, що вони вже й зараз є чимось єдиним. Бо записані нею мешканцями спільного для всіх дому. ЇЇ, цариці, підлеглими.

Поки що, звичайно, теоретично. Хоча її затяті послідовники намагаються підкорити їй усіх вже зараз, практично. Буквально всіх. Ну, а якщо деяких і не вдається поки що, - нічого, думають вони, - ті теж від нашої руки не втечуть.

 

КОРЕКТИВ ДО РОЗРАХУНКІВ

А тепер давайте роздивимось те ж саме, але набагато точніше.

Отже, - як зазвичай пишуть, “задовго до описуваних подій”, - існувала одна наука, називана кабалою. Нетямущими плагіаторами якої і є цей пістявий гурт релігій, теологій тощо.

Так от, кабала, будучи наукою, ще в далекі часи дивилася на все і простіше і реальніше. Оскільки зрозуміла, що час є змінною величиною, якою не тільки що можна, а й треба знехтувати під час дослідження світобудови. Тобто, усвідомила те, що сучасні вчені збагнули тільки у 20-му сторіччі. І від такого усвідомлення картина світобудови робиться незрівнянно яснішою.

Самій кабалі цей коректив до розрахунків дав можливість побачити мету об’єктивного процесу розвитку того рівня світобудови, який зветься, загалом, “людина”. Побачити те, що об’єктивні природні закони, не києм то палицею, примусять цю різношерсту метушливу юрбу егоїстів, людство, почати триматися один одного, - усіх. Чому? – тому що зрозуміють трагічність типової своєї помилки, - заперечення того, що всі ми є лише орган в єдиному живому організмі природи.

Але ж - спробуй скажи це комусь ще тоді, коли всі були захоплені “перспективами”. Коли тільки за сумнів у цих “перспективах” могли на порох стерти кого завгодно. Тож довелося кабалі залишитися тайною наукою. Зате невправні наслідувачі її положень, ті ж релігії, захопившись, почали робити з себе рай на землі і завзято заганяти до себе, в “рай”, людство. А чого там ще чекати? - життя, воно коротке, а облагодіяти за будь-яку ціну, та обов’язково ж усіх, хочеться вже тепер.

 

ГОДІ, НАТЕРПІЛИСЯ

Ну, а що було далі, - це вже ми всі на власній шкірі… Людство, - яке близько до нашого часу вже усвідомило себе таким, - осліпло від постійних спалахів “перспектив” і від мертвущого мороку, який настає за ними. І куди йти, вже дійсно не знає. Планувати на довгий термін здатні вже тільки ті, кому за це планування світять великі гроші. А насправжки вже ніхто попереду нічого доброго не бачить.

Ось тут і стає в нагоді те, що кабала побачила ще тисячі років тому. А саме - майбутня неминуча картина світу. Яка? - та ось вона: людство, - ну, в найгіршому разі, те, що від нього залишиться, - живе в дусі практичної взаємної допомоги і взаємної підтримки. Як одна людина з одним серцем.

У таке життя батогом не заженеш. І пряником вільного ринку не заманиш. Такого життя треба захотіти. Можна заперечити: як тут захотіти чогось, коли ми всі вже осліпли від війн і оглухли від тріскотіння бірж і ідеологій?

Та воно так… Тобто, якби було в світі, між нами, трохи менше тріскотіння й галасу, може ми й згадали б, що час є лише змінною величиною. І що зовсім не обов’язково його терпіти, а можна добрим бажанням зменшити його просто до нуля.

І тоді, незважаючи на всі перешкоди, почути його, майбутнього людства, голос: “Не бійся, я з тобою!”

Змінити можна ВСЕ!

Змінити можна ВСЕ! Навіть «кома» – то ще не «крапка»!

Як так виходить, що начебто і молода і красива і сексуально приваблива і робота яка не яка але є, і увагою чоловіків не обділена, – а сил життєвих і оптимізму бракує?

Очевидно, що крім зовнішніх правильних дій, способу життя, існує ще якесь відношення до життєвих ситуацій та подій, яке або дарує сили, або їх забирає. Що це за події давай і з’ясуємо.

Отже, за порядком:

1. Висяки, залежності

Життя отруюють хвости, відкладені «на потім» які зберігаються в наших «довгих ящиках» і  висяки, які прикрашають собою все наше життя.

Рухаєшся по життю – і розсуваєш руками ці висяки, які висять на гаках неначе свинячі туші на бойні. Давно мертві, заморожені, а може й ненароджені «во плоті». Але десь колись вони пробігли в свідомості, дряпнули і пам’ять щоразу повертається і ятрить рану яка можливо вже б і затяглась, якби її постійно не ворушити!...

Вимальовується похмура картинка, чи не так?

У цьому ящику можна знайти, наприклад ремонти, які тривають роками; зустрічі з коханими, які відкладені на потім; бажання близькості (у тому числі й інтимної),  нереалізовані бо - соромно, бо - а раптом хтось щось не так подумає, бо - день на дворі, бо -… - решту кожен собі нехай доповнить сам.  

Там же мрії й задумки з неблизьким дедлайном, які не треба робити бігом на вчора.

Там також і: –  «треба поїхати якось…», «треба подивитись якось…», «треба прочитати якось…».

Це все висмоктує сили. Це чорна діра навіть для людини з надпотужною життєвою енергетикою!

Бо, якщо в голові є сформоване бажання (чи завдання), то всі ресурси підсвідомо спрямовані на його вирішення. А в даному випадку – це як робота двигуна на великих обертах. Тільки – вхолосту, бо не їдеш!!! Замітай свої хвости, ліквідовуй висяки.

2. Вампіризм

Загалом з цим пунктом все зрозуміло. Це про людей-вампірів, які підживлюються нашими життєвими силами (звичайно, що тут ми завжди думаємо тільки про інших, про таких поганих персонажів, але ніяк не про себе…, а варто було б!).

Скандал, сварка – агресор підживився. Він щасливий, жертва без сил.

Але буває так, що ОКРЕМІ люди й  самі добровільно підставляють свої ніжні шийки під гострі зуби енергетичного «кровопивці».

Наприклад, коли подруга проходить через важке розлучення, а ти така добра душа намагаєшся в цьому їй допомогти: слухаєш її без кінця, на всі дзвінки відповідаєш, заспокоюєш, сидиш з її дітьми, поки вона йде на фітнес чи просто «розвіятися».

Тільки потім найчастіше подруга потихеньку відходить в небуття, а ти опиняєшся з температурою і ангіною.

Чому так? Тому що свої межі необхідно:

а) усвідомлювати;

б) захищати.

Обличчя-маски вампірів дуже різні: покровитель, спокусник, страждалець. Маніпулювати жертвою дуже легко, якщо вона відчуває почуття провини, страху, жалю, сумніву, якщо вона не впевнена в собі і… якщо вона не знає, де проходять її межі.

Якщо тобі складно відмовляти людям і говорити їм «ні», можливо, до вечора ти валшся з ніг, але при цьому твій мозок продовжує гарячково працювати, прокручуючи варіанти того «як мені треба було відповісти, що сказати, що зробити». Це твоя психіка дає тобі сигнал, що Ти пропускаєш ворога через демаркаційну лінію.

3. Брехня

Це інвестиції-ресурси, які себе не виправдовують зовсім. Сили, які витрачаються на те, щоб не забути суті брехні, непорівнянні з тими «благами», які людина отримує від цього перфомансу.

Додай сюди переживання з приводу «а раптом все розкриється», зусилля на збереження виразу обличчя, щоб не видавати на людях своїх емоцій, і ти отримаєш сумнівну бухгалтерію, де дебет з кредитом ну ніяк не сходиться.

4. Румінації

Уявляєш (сам тільки недавно довідався!), у «розумової жуйки», чи за Карнегі – «перепилюванні минулорічного трачиння», які всім нам в тій чи іншій мірі знайомі, є окрема назва – румінація. А знаєш, що таке румінація в біологічному плані? Це жування і ковтання їжі, яка попередньо вже була піддана ковтанню і відрижці.

Ну, вибач, але це саме те, що робить людина, без кінця перемелюючи картинки з минулого, побоюючись майбутнього, переживаючи про завтрашній день.

Єдине, що не забирає сили, а навіть наповнює ними – це думки про сьогодення. Якщо Ти живете в теперішньому дні, тобі точно не доведеться заново жувати вже пережовану їжу.

5. Словесна діарея

Напевно, треба було на самому початку статті попередити, що її читати під час їжі не рекомендується… Але в цьому пункті нічого такого не буде.

Тут потрібно сказати лише одне – коли ми говоримо, ми втрачаємо енергію.

Усе.

Мовчимо – акумулюємо, зберігаємо, примножуємо. Відкрили рот – пішла енергія. Закрили – залишилася.

Ось так просто. Думай, чи настільки потрібні світу і людям слова, які ти хочете сказати? Який відсоток з цих слів дійсно важливий і гідний того, щоб їх промовляти? Це стосується також і чоловіків, хоч здебільшого – милих панянок.

6. Загострене почуття обов’язку

Це все те, що висмоктує, не даючи нічого натомість. Людина працює, вибивається з сил во ім’я забезпечення благ і комфорту для ближнього (чоловіка, батьків, дітей, коханця – тому що… ТУТ МОТИВАЦІЮ КОЖЕН СОБІ ПРИДУМУЄ САМ), а отримані від цього процесу результати в кінцевому підсумку виявляються «холодними», вони її не «гріють».

Подяки – НУЛЬ. Ніхто не оцінив, а вимагають ще і ще і щеее!

Наслідок – незадоволеність, яка ще більше забирає сили, бо це негативна емоція.

Безумовно, це лише деякі з факторів, що створюють чорні діри, в які витікає життєва енергія. Але я вірю в те, що навіть якщо тільки на них звернути увагу, можна буде зберегти величезну кількість життєвої сили і отримати задоволення від кожної проведеної хвилинки на цій тимчасово для нас наданій планеті ЗЕМЛЯ.


Живімо СЬОГОДНІ, бо ЗАВТРА може й не настати, і, ПОВІР, усі ті «важливі» справи так чи інакше завершаться, але вже без нас! 

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
17
предыдущая
следующая