хочу сюда!
 

Таня

35 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 35-42 лет

Заметки с меткой «щастя»

Записи анархіста 21 ст. від 16.08.19 р. Щастя для всіх

16 серпня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 16.08.19 р. 

Щастя для всіх



З   НАРОДУ   ДО   НАРОДУ  ч. 10

Нарешті ми дійшли до найголовнішої теми обговорення – теми «держави». Вище вже було сказано, що коли людина ганить свою державу, то тим самим обгаджує себе, бо сама є частинкою цієї держави. На жаль, часто доводиться чути від людей, що «держава має зробити... держава має забезпечити... держава має гарантувати... держава має дати...» і так до безкінечності. Складається враження, що люди вважають поняття держави за якесь міфічне божество, що все може, за чарівника, який творить дива, за нескінченне джерело достатку тощо. Але ж насправді це не так, зовсім не так: держава є сукупністю людей і матеріальних ресурсів з чітко визначеними межами можливостей і зусиль. Держава жодним чином не спроможна дати кожному всього, чого йому душа забажає, тому що це просто неможливо. Неможливо! Чому цього не хочуть зрозуміти – не зрозуміло.
Виникає дивний феномен, що кожен по окремо знає, що і як має робити держава, але не він особисто, бо він – хто і що він, а ось держава є сила – вона все зможе. І змогла б, якби не паскудні продажні чиновники-бюрократи, що спотворюють державу в ніщо… При цьому чомусь зовсім забувають, що всі чиновники та управлінці всіх рівнів державного апарату є такими самими людьми, як і всі інші навколо. Скрізь одні наші люди! Наші! Через що треба розуміти корупцію і зловживання владою не як прояви індивідуальної зіпсутості якої-небудь окремої людини, а як системну проблему.  Система керує людиною! Не навпаки! Хоча кожна людина, що кориться системі, тим самим творить її – Систему. І ось тут починається безкінечна круговерть: одні заявляють, що: «Якби не давали – тоді б і не брали!» Інші відповідають: «Ага! Знаємо вас: не підмажеш – не поїдеш! А їхати конче треба вже!» Так і виходить, що всі знають: корупція – це зло, яке руйнує державу, але всі свідомо йдуть на це зло, бо як інакше? Один проти системи не попреш.
І тоді постає чергова політтехнологічна побрехенька про «справедливу патріотичну владу», яка наведе порядок в державі. Почне жорстоко карати хабарників і тоді… Що тоді? Ну не будуть брати хабарі чиновники і від цього стануть краще працювати? З якої такої радості? Можу нагадати той економічний колапс, який стався в Україні перші півроку 2005-го, коли хабарництво припинилось саме-по-собі, бо всі причаїлися і чекали як поведе себе нова влада, яку обрали виключно як патріотичну і порядну, на противагу корупційній імперії  Леоніда Кучми. Як зараз чую бідкання одного київського бізнесмена: «Раніше за Кучми я знав як всі проблеми вирішувати: кому і скільки треба було занести, а тепер глухо: кому і скільки – невідомо, питання не рішається ні за гроші, ні за дякую…» Старе зруйнували, а нового не збудували, от і вийшла повна фігня. Смішно і грішно так казати, але на щастя тоді корупція державного апарату швидко відновилась і українська економіка запрацювала у звичайному режимі  легально-тіньової і навпаки.
Висновок з того всього напрошується досить філософський, а саме: складні питання просто не вирішуються. А такими складними і є питання держави та влади, як чинників народного співжиття. Наукове визначення поняття «держави» вже було наведено вище, тому перекажу його простіше: держава – це є спільне для всіх її членів, тому якщо комусь від імені держави щось дають, то це ЩОСЬ від ІМЕНІ ДЕРЖАВИ у когось відбирають! Тому всім, хто щедрою рукою роздає державні добра, варто задуматись над тим, у кого це все буде відібрано, оскільки дуже часто це від них же і заберуть. Наприклад, я нічого не маю проти професійного спорту, але чому ми повинні утримувати спортсменів за державний кошт? Заради слави країни? Якої слави? Срака гола, зате краватка в діамантах! Рейтинги достатку в населення України майже на рівні найбідніших країн Африки, а ми гонорово грошові нагороди олімпійським чемпіонам збільшуємо. Може краще наша честь і слава буде у високих пенсіях та зарплатах більшості наших людей, а не виключно її спортсменів? Те саме стосується утримання за кошт держави різних «Артеків» і тому подібних «культурних об'єктів» розкоші для небагатьох обраних за рахунок багатьох обобраних. Що для Німеччини чи США є слава, для Російської Федерації чи Китаю – понти, те для сучасної України є ганьба! Будувати замість заводів  і фабрик якісь супердорогі стадіони в країні тотального безробіття – це безглуздя на межі з безумством! Але якщо люди самі байдуже до цього ставляться, то відповідно і владі байдуже, що вони в таких нестатках живуть. Байдуже, що належне їм добро роздають комусь: най вони мають, раз не проти ніхто з бідноти…
Таким чином потрібно запам'ятати просту істину, що ні держава, ні її влада, ні кожен чиновник по окремо не є якоюсь ідеальною величиною і ніколи нею не стануть, як би того не хотілось. Жоден закон ні найжорстокий, ні ліберальний, ні найрозумний цього не зроблять просто тому, що це неможливо. Ні держава, ні влада апріорі не можуть бути продуцентом щастя для суспільства в цілому і для людини по окремо. Пошук щастя є проблемою, яку кожен вирішує для себе сам і тільки сам. Держава, як мудро сказано розумним чоловіком, має не створювати Рай на землі, а пильнувати, щоби життя на землі не перетворилось в пекло. З цього потрібно виходити, кажучи початок фрази «держава повинна…» або «влада повинна…»

Богдан Гордасевич
серпень 2013 р. (6-ть років тому написав)

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Про життя в двох словах

Привіт хто б ти не був. Знай - ти щасливий! Ти щасливий бо ти живий. Вмій цінувати те, що в тебе є шанс творити історію - свою і оточуючих. Люби і ненавидь, плач і смійся. Ти живий, а значить ти щасливий.

Про щастя...


- Маргарита Николаевна не нуждалась в деньгах. Маргарита Николаевна могла купить всё, что ей понравится. Среди знакомых её мужа попадались интересные люди. Маргарита Николаевна никогда не прикасалась к примусу. Маргарита Николаевна не знала ужасов житья в совместной квартире.
- Словом.. Она была счастлива?
- Ни одной минуты! 

(Булгаков М.А., "Мастер и Маргарита")

Украина между Чадом и Эфиопией

Рейтинг счастья ООН.


В преддверии выборов логично порассуждать, что такое счастье для украинского народа? Говорят, все счастливые люди счастливы одинаково, а несчастные — несчастны каждый по-своему. То же самое и по поводу народов.

Первые места рейтинга ООН заняли Финляндия, Дания, Норвегия, Исландия, Нидерланды — страны, которые находятся в топ-15 по номинальному ВВП на душу населения. Последние три — Афганистан, Центральноафриканская Республика, Южный Судан — завершают список стран мира по ВВП.


Показатели, по которым эксперты ООН измеряли индекс счастья:

1. платежеспособность населения (ВВП на душу населения),

2. данные Всемирной организации здоровья,

3. вопрос о наличии семьи и друзей, которые могут оказать помощь и поддержку в тяжёлые времена,

4. вопрос, доволен ли человек своей свободой выбора, чем заниматься в жизни,

5. вопрос, сколько денег вы пожертвовали на благотворительность за последний месяц,

6. вопрос о вашем субъективном восприятии уровня коррупции,

7. вопрос, испытывали ли вы вчера удовольствие, радость, счастье.

Украина заняла 133 место из 156. Самую большую долю счастья для украинцев составляет поддержка семьи и родных людей… При низких доходах, несвободе жить так, как хочется (№4), люди ищут счастья и уверенности в близких отношениях.

«Африканский» уровень счастья заметен по выражениям лиц граждан Украины. Нахмуренные, сосредоточенные, с опущенным вниз взглядом, они постоянно спешат по своим делам и постоянно опаздывают. В общественных местах они быстро раздражаются, лезут без очереди, подрезают на дорогах, огрызаются. Стараясь не замечать чужих проблем и не говорить о своих, чтобы «не расклеиться», граждане Украины живут сегодняшним днём, не планируя дольше одного года, потому что знают, что их жизни им не принадлежат.

Печальная картина. А было ли иначе?

На этой территории тысячелетиями происходят нашествия, войны, расколы и восстания. Украина тысячелетиями теряет свой лучший генофонд. Но даже после того, как произошло чудо, и мы получили собственную государственность, человеческие ресурсы продолжают утекать за границу. Условия жизни здесь по-прежнему очень трудные. За 28 лет независимости население Украины не стало счастливее. Оно стало несчастнее.

И всё же… Почему наша страна оказалась между Чадом и Эфиопией, которых мы всё-таки опережаем по экономическому уровню развития и гражданским свободам?


В отличие от африканцев, граждане Украины чётко осознают — мы можем жить счастливо! Мы можем зарабатывать и у себя на родине, столько же, сколько зарабатываем в Европе. Мы можем создавать бизнес-проекты и прорывные технологии, которые завоюют уважение всего мира. Мы можем сделать жизнь на своей территории выгодной и комфортной. Это те задачи, которые стоят перед нами и всем народом, который выбирает во власть держиморд и казнокрадов.

Украинский ренессанс

начнётся с веры в то, что

Налоговый рай возможен.


Тарас Шевченко і без коментарів


N. N.



Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу. /37/

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.


Бридня!.. А й досі, як згадаю,

То серце плаче та болить,

Чому Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю.

Умер би, орючи на ниві,

Нічого б на світі не знав.

Не був би в світі юродивим.

Людей і [Бога] не прокляв!


Доведеться вибирати, дітки

А ЯКЩО ТАМ І СПРАВДІ ЩОСЬ НЕБЕСНЕ...

Коли ми були маленькими, нас частенько дурили. 

І не заради якоїсь користі, а просто так: потішно, коли говориш дитинчаті що завгодно, а воно тобі вірить.

Отак нам говорили що завгодно, а ми все вірили. Потім вже, підростаючи, починали ми розуміти, що існує в житті така річ, як обман. 

Попервах це нас ображало. Потім, у відчаї, починали ми підозрювати, що все, що нам говорять, - то якась неправда. Ще далі - намагалися удавати з себе таких собі тямущих, які начебто розуміють, про що йдеться насправді. 

А що залишалося нам робити? - ми були маленькими, а всі навкруги були більшими за нас.

Але ж з часом, з літами, набираючись життєвого досвіду, ми навчалися сяк-так влаштовуватися в цьому світі брехні. Навчалися орієнтуватися в мірах і різновидах неправди, ба навіть відчувати себе в цьому світі як удома. 

Ще б пак! - нас, тертих і стріляних, вже задешево не купиш і з пантелику не зіб’єш…

Проте лишилася все ж таки одна тема, в якій ми так і не навчилися орієнтуватися, так і не зрозуміли, як відрізнити в ній брехню від правди. І називається ця тема - “щастя”.

Нас тут, як і колись, дуже легко обвести круг пальця. 

Перш за все, зрозуміло, тому, що нам так і не вдалося з’ясувати достеменно, що ж воно за штука - щастя. І не через те, що ми аж ніколи не відчували в житті нічого схожого на те, як нам його змальовують.

Звісно що не через це. 

Просто - “широка вона, людина”, як сказав Мітя Карамазов. 

Настільки широка, що постійно жевріє в ній підозра, - а що як там, за межами того кайфу, в якому я зараз купаюся, там он, за тим он гайком, є щось таке небесне і ніколи не ким не куштоване, що опинись я там, - дивився б на себе, який ось зараз хлюпається тут, як на безмозку худобину.

 

І ВСЕ Ж ЇМ ВДАЛОСЯ ЗБИТИ НАС З ПАНТЕЛИКУ

Ну, то воно ще б і не біда, з нашими відчуттями ми так-сяк розберемося. 

Але ж як нам, пливучи річкою життя, як оця ось дітлашня на малюнку, зорієнтуватися б вчасно, і не пристати зненацька до якогось не того берега? 

А проблема ускладнюється ще й тим, що і до того і до іншого берега нас вабить, і від того, і від іншого з душі верне.

Тобто огида бере і від закликів “борися! в боротьбі здобудеш!” - бо ж напврочуд багато грошей іде на відео-друко-інтернет-радіо-телереклами, що провокують нас: ну, ще ривок, ще спроба, ось воно, щастя, хапай його за хвоста! Клікни на банер, зателефонуй, прийди, подолай свою нерішучість, лінощі і недовіру! Придбай це, купи се - і буде тобі щастя!

Проте і від іншої сторони, що виглядає як щастя в єднанні з іншими, у віддності загальній справі, у взаємній допомозі й братерстві, - також нас відштовхує якась внутрішня сила. Та власне й зрозуміло, - яка. 

Занадто багато було в історії прикладів оманливої, а то й примусової “дружби”. Починаючи з племінних об‘єднань до соціалістичних держав. Прикладів єдності тимчасової, комусь потрібної, коли ми “один за одного”, а хтось тим часом - за наш рахунок… 

А потім ці “хтось” призначають нам інших друзів та інших ворогів. І знову - братайся з цими, бий тих, - і тільки через те, що комусь це потрібно. І знову - ми один за одного, а вони верхи на нас. 

А іноді нас просто зганяли докупи, і - “палицею до щастя”. Ну скільки ж можна?..

Хоча людину, за її природою, завжди тягне до єднання з іншими. Відчуття “ми” надає їй сили й наснаги. 

Просто потім, коли, через кілька днів, або років, або й поколінь, подивишся на те, що ті “ми” накоїли, узнаєш паскудну сутність тих, хто нас “згуртовував”, - хочеться піти кудись і побути там поза межами усіляких “єднань”, просто самому. Наодинці.

Але ж і це - не вибір. Поодинці нас і обдурити легше, і передушити як тарганів. 

Так що, як не крути, а доведеться нам вибирати, дітки. Усе життя на латаному надувному плоті не проживеш. Та й були б сякі-такі острови на річці життя, а то ж так… марева одні. 

Доведеться нам приставати до одного з двох берегів.

Карикатура нашого життя, ілюстрація нашого вибору.


Що потрібно для щастя_2

Гарний зручний будинок, бассейн у спеку...

Хто Архітектор Барселони ?

Видовищний фонтан...


Человеку надо мало:
чтоб искал
и находил.
Чтоб имелись для начала
Друг
один
и враг –
один…
Человеку надо мало:
чтоб тропинка вдаль вела.
Чтоб жила на свете
мама.
Сколько нужно ей –
жила…

Человеку надо мало:
после грома –
тишину.
Голубой клочок тумана.
Жизнь –
одну.
И смерть –
одну.
Утром свежую газету –
с Человечеством родство.
И всего одну планету:
Землю!
Только и всего.
И –
межзвездную дорогу
да мечту о скоростях.
Это, в сущности,
немного.
Это, в общем-то, – пустяк.
Невеликая награда.
Невысокий пьедестал.
Человеку
мало
надо.
Лишь бы дома кто-то
ждал….

Роберт Рождественский


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
17
предыдущая
следующая