Ти - віддзеркалення моє. Так схожі ми!.. Тягнуся Все ближче... дотик... Ніби є Ти... Зник... От-от втоплюся - Межі немає, течія Могутня нас єднає, Потоком - ти, течу і я... Тебе відображаю...
написано 09.11.2009
© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №111102710170
грозою та зливою навіяне,
бо все відбувалося інакше
Дощить надворі, грім гуркоче…
У серці – злива , блискавиці, ніч.
Тебе торкнутись, цілувати хочу,
З тобою, любий, бути віч-на-віч.
З тобою - зараз, все життя, навіки!
Благаю, мій коханий, не іди!
З небес ллють водоспади й ріки…
Обличчя мокре. Чи від сліз, чи від води?......13.06.2009 Copyright 2009 © Степанська Марина (SMG) Всі права захищені
***************************
Чому?..- не осягнути думкою.
Чому кохає жінку чоловік?
Єдиним поглядом обійнявши, лише у вічі зазирнувши, Він обирає її своїм серцем. НАЗАВЖДИ. Він стає маленьким, наївним хлопчиком, який посміхається, коли вона радіє, стежить за її поглядом, щоб насолоджуватись та купатись в очах КОХАНОЇ. Він ображається, відчуває себе загнаним в глухий кут, не може второпати, чи над ним насміхаються, чи намагаються пошити в дурні… зовсім по-дитячому, адже його обранка раптом чинить щось таке, чого він аж ніяк не розуміє, і її жіночі нелогічні, нерідко підсвідомо-інтуїтивні, і напевне, дещо примхливі вчинки, забаганки, химери суперечать його чоловічій логіці.
***************************
Чоловік – сівач. Його призначення, його місія - засівати. Він має обробити свою обрану земельку і засіяти, і доглянути її. Себто чоловік створює такі умови, щоб його обраниця, ЖІНКА, родила йому. Вона запорука його доброго врожаю, його надія на продовження СЕБЕ у майбутньому. Отож, чоловік упадає біля неї, пестить тіло пучками, викохує та оберігає, насолоджує її, щоб вона відгукнулась, відчула всю ЛЮБОВ та ТУРБОТУ, віддалась і відкрилась своєю глибиною, насолодила ЙОГО радістю єднання з її найтаємничішою таїною… Так землероб любить, розпушує земельку та розбиває кожну грудку, щоб зерно лягло в ласкавий, добрий, родючий грунт і дало врожай…
А земля буває суха чи глевка, болотяна чи кам’яниста, піщана чи заросла бур’янами… Не кожному доля дає м’яку, жирну, родючу та прихильну до сівача земельку, біля якої праця – що відпочинок!
Проте найвище почуття дає чоловікові сили і наснаги, і невтомно він ходить біля жінки, береже, милує, балує, лакомить, і кохає, викохує, кохається в ній…
І сівач упадає, виорює, удобрює, перебирає натруджено грудочки землі… І родиться очікуваний, випещений, найсолодший ПЛІД.
14.12.2010
© Stepans’ka Marina (SMG)
Це диптих - спочатку каже він, а потім вона
Я – твій творець…
Тебе відтворюю з уяви,
Життя вдихаю у бездушний камінь,
Закохано і трепетно торкаюсь…
Твій полонений я – Пігмаліон,
О, мила серцю Галатея!.....
Я – Галатея…
Була я мертвим каменем -
Одна між тисяч мармурових брил.
Від теплих ніжних рук твоїх
В мені життя зануртувало.
О, мій творець, Пігмаліоне!
04.09.2009
© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270260
Коханий спить щасливим сном…
Співають зорі за вікном,
Мрійливо грають цвіркуни,
По всій землі чаклують сни …
В садку геть сонний вітер впав,
Струмок шепоче поміж трав,
Безжурним сном коханий спить…
…………………………………………
Життя - Кохання – Вічність – Мить….
16.07.2009
Copyright 2009 © Cтепанська Марина (SMG) Всі права захищені
P.S.Прошу вибачити за те. що майже ни виходжу на зв'язок. Є певні проблемі з інтернетом. ВСіх пам'ятаю.
