Василь Зілгалов.
Прага – Впливові аналітичні видання Заходу стверджують про «припустиму роботу нинішнього патріарха РПЦ Кирила, свого часу, на КГБ, для шпигування за прихожанами за межами Росії» і переконані, що «він й надалі зберігає глибокі контакти з Федеральною службою безпеки Росії». Газети також констатують, що чергове скасування зустрічі президентів Медведєва і Януковича означає лише, що «поступок з боку Росії не буде». Путін збирає у Всеросійський народний фронт і сили з-за кордону, поки-що ближнього, і приймає до ВНФ маргіналів з України… Експерти попереджують, що Україна поступово перетворюється на тропічну землю, а міжнародні екологи б’ють тривогу щодо безчинств браконьєрів в зоні Чорнобиля.
***************************
Чому?..- не осягнути думкою.
Чому кохає жінку чоловік?
Єдиним поглядом обійнявши, лише у вічі зазирнувши, Він обирає її своїм серцем. НАЗАВЖДИ. Він стає маленьким, наївним хлопчиком, який посміхається, коли вона радіє, стежить за її поглядом, щоб насолоджуватись та купатись в очах КОХАНОЇ. Він ображається, відчуває себе загнаним в глухий кут, не може второпати, чи над ним насміхаються, чи намагаються пошити в дурні… зовсім по-дитячому, адже його обранка раптом чинить щось таке, чого він аж ніяк не розуміє, і її жіночі нелогічні, нерідко підсвідомо-інтуїтивні, і напевне, дещо примхливі вчинки, забаганки, химери суперечать його чоловічій логіці.
***************************
Чоловік – сівач. Його призначення, його місія - засівати. Він має обробити свою обрану земельку і засіяти, і доглянути її. Себто чоловік створює такі умови, щоб його обраниця, ЖІНКА, родила йому. Вона запорука його доброго врожаю, його надія на продовження СЕБЕ у майбутньому. Отож, чоловік упадає біля неї, пестить тіло пучками, викохує та оберігає, насолоджує її, щоб вона відгукнулась, відчула всю ЛЮБОВ та ТУРБОТУ, віддалась і відкрилась своєю глибиною, насолодила ЙОГО радістю єднання з її найтаємничішою таїною… Так землероб любить, розпушує земельку та розбиває кожну грудку, щоб зерно лягло в ласкавий, добрий, родючий грунт і дало врожай…
А земля буває суха чи глевка, болотяна чи кам’яниста, піщана чи заросла бур’янами… Не кожному доля дає м’яку, жирну, родючу та прихильну до сівача земельку, біля якої праця – що відпочинок!
Проте найвище почуття дає чоловікові сили і наснаги, і невтомно він ходить біля жінки, береже, милує, балує, лакомить, і кохає, викохує, кохається в ній…
І сівач упадає, виорює, удобрює, перебирає натруджено грудочки землі… І родиться очікуваний, випещений, найсолодший ПЛІД.
14.12.2010
© Stepans’ka Marina (SMG)
----------------------------------
---
Перемахнувши через огорожу, пізнього вечора, я потихеньку почав продиратися крізь декоративні кущі до невеличкого освітленого вікна.
Саме в цьому помісті і повинен був зустрітися з Міледі. Королева цим завданням врятувала звісно від гніву короля, але серце тужило вже за рідною землею, чимдень тим більшеу цій, сповненій катавасій, подорожі.
На хвильку принишк, доки охорона, бряцаючи амуніцією, провалила за метр від мене. Пару колючок впилося в тіло... ай! ці англійські троянди штрикаються точнісінько як французькі..!
Вже от-от... О, щастя, ще й привідкрита!
Відкриваю більше, тихенько зазираю. Струнка жіноча постать у невеличкій кімнатці. Ага, розчісується перед дзеркалом.
Чорт... Підлядати навшпиньках трохи незручно та й нема коли. Тре позвати, але якщо це не Міледі?! Тоді охорона і капут завданню...
двері відчинились і вкімнатку зайшов чоловік. Вже не роздивляючись хто це, я відринув від вікна і почав прислуховуватись до розмови.
- Міс вас просять вечеряти...
- Дякую Лафарг, зараз буду, ще трохи. До речі, коли вже навчитесь стукати...
- Я стукав міс...
- Голосніше стукати і чекати доки вам дозволять увійти!
- Як скажете міс Маргарет...
"От йолки... це не Міледі... що робити? Тре потихеньку ушиватися..." Я почав задкувати назад до кущів і, мені вже лишалось тільки проскочити аоейку, по якій, час від часу, сновигала охорона... Але алейку я не проскочив. Пика в пику зіткнувся зі здоровенним догом, який з подиву зробив очі не менш великі ніж у мене, ще й рота відкрив так само...
Кілька секунд ми витріщалися один на одного ніби молодята на першому побаченні. Далі ж я потихеньку надумав дати драла, але собацюрно надумав рикнути...
Злякавшись ще більше, мені сіпнулось зробити те, що стається автоматично у подібних випадках - поцідити кулаком прямо в ікласту пащу. Собака, мелькнувши лапами, німо пластонувся на землі, задерши хвоста.
Серце у мене шалено талахкало.
- Де той псина? Ану сюди бовдуре! Цю-цю-цю. - Почулися майже поруч голоси охорони.
Я з гарячки метнувся назад, підбіг до будиночку і, перемахнувши підвіконня (про те, що височенько, якось і не подумалось), влетів усередину...
-- ---- ---- ---- ---- ---- ---- ---- ----- ---- ---- ---- ----
---------- ------------ -----------
--------------------
Така тупикова ситуація привела до тями. Безпорадність перед лицем стихії добряче стресонула свідомість. Почнеться шторм і моряків же змиє за борт... Скільки ж їх тут? Нарахував чотири сонних тіла. Інші навіть не встигли повилазити, то добре)
Корабель тим часом добряче вже почало хитати. Мені стало зле і закинувши в трюм двійко матросів,з полегшенням вивергнув вмістиме шлунку. Вже й незнаю куди бо очі геть злипались. Стало трохи легше і за хвилину всі матроси щезши з палуби мирненько собі похропували у відносній поки безпеці. Глипнув на незнайомий корабель... Х-м, французький. Якісь темні постаті сновигають. Е-е-е, та там же і силует знайомий наче! Невже?
Накотилася хвиля і вдарившись о борт корабля, осипала фонтаном солоних бризок. Ноги підкосились, роз`їхавшись (слава Богу до шпагату діло не дійшло!)) Стало ясно, що послизнувся на своїх же рештках обіду...Ще за секунду вже рахую сідницями й ребрами скільки сходинок у трюм. До чорта бо збився з ліку і , діждавшись приємно жаданого гупання об підлогу, відключився...
Тим часом шторм з шаленою швидкістю набирав обертів, годі було й думати про якийсь абордаж, а незнайомці саме це й збирались зробити. Дзуськи!!!... Судна гойдало так, що наблизитись не було можливим, а ні то повне трахання кораблів (секс не причому) при спробі наблизитись впритул...
На ранок очі таки відкрились. Було мокрувато, трохи налилось води.Довкола безлад, але те не цікавило. Я зірвався на ноги і (охо-хо, боки мої боки!), вилетів кулею на палубу.
Від ваітрил лишилось лише шмаття. З дверей каюти отетерілим поглядом дивився на білий світ, наче новонароджений, з відкритим від подиву ротом капітан. Та й на нього не було коли зважати.
ДЕ МИ? Ми були біля берега. Корабель схоже сів на мілину. На самому ж березі, метрів за п`ятсот, хтось бігав і гарланив не зрозумілими словами, вимахуючи руками на всі 360 градусів.
Ну все, капець, якщо не король, то королева збриють мою мушкетерську чуприну... Таємна місія зривається та й куди занесло - біс його знає.
Вже за годину, сяк-так спорудившу з двох бочок з вином, щось нагадуюче плота, хекав, веслуючи до берега.
Чоловік, що кричав перед цим, вже просто бігав, певно зірвав голос, а потім кинувся у воду, помогти підсунути бочки ближче до берега.
Коли ми це зробили, я врешті глянув на того чоловіка і ледь не обімлів з несподіванки...
- Герцог Бекінгем?!!!!...
- Воч? А, єс я Бекінгем! - замотав він, ствердно киваючи, головою.
- Опа! Вам просили передати, що Ваше прохання на днях було задаволено... Королева погодилась із Вами зустрітись... Ось тримайте листа від неї
---
--------
---------------
(королево, за Вами лист ...)