хочу сюда!
 

Оксана

38 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 27-45 лет

У чому я був одягнутий, коли їв собаку?

Нещодавно я переглянула моно виставу Євгена Гришковця «Як я з’їв собаку». До цього мені траплялися деякі книги цього автора, я слухала аудіо запис із якоюсь історією, що він розповідав, але з його виставами не була знайома, хоча багато хто мені радив подивитися. Ось і дочекалися! Я розповім про свої враження від того, що я побачила в п’єсі «Як я з’їв собаку». А побачила я…

По-перше,освітлений чорний квадрат, який являє собою сцену. Стілець і відро – це головні елементи декорації, які свідчать про те, що актор не збирається використовувати багато допоміжних засобів під час вистави, що головний акцент буде на його жестах, міміці і голосі. Сцена обкладена мотузками. Їх розкидали не раптово, це не просто прикраса: білі кодоли створюють атмосферу моря (тема про матросів провідна в цій виставі). Я вважаю, що ці мотузки гармонійно співвідносяться із непослідовними думками Євгена Гришковця, роздумами, що перетікають один в інший, створюючи великий інформаційний моток, який досить складно розплутати, наново відтворити. Закінчуючи виставу, він зібрав всі ці мотузки, забрав їх, неначе свої думки, взяв відро і пішов зі сцени. 

По-друге, я побачила самого Євгена Гришковця чорнявого чоловіка в окулярах із абсолютно звичайною, нічим не принадною зовнішністю, на вигляд я би дала йому не більше тридцяти п’яти років. Він почав із того, що зробив невеликий вступ, у якому розповів про те, чим буде відрізнятися автор моно вистави від головного героя. Після передмови він зняв із себе куртку і взуття для того, щоб перетворитися на свого персонажа. На ньому залишилися білі брюки та футболка, на яку він згодом одягнув справжню матроську робу для того, щоб показати якими потішними бувають моряки. Протягом вистави він весь час смикав, теребив, м’яв у руках свою безкозирку, іноді одягав її, іноді залишав на стільці.

 

Звернемо увагу на малюнок на його футболці. Я думаю, що на ній невипадково зображений велосипед, бо це атрибут дитинства, про яке автор так багато пригадав різник дрібниць. Його розповідь нагадала мені російський фразеологізм «изобретать велосипед» (український аналог – "відкривати Америку"). Він не повідомив нічого нового, такого, що я би не знала, або не відчувала раніше. Це була звичайна історія про моменти, що присутні в житті кожної людини, але фішка в тому, що розповідав він про цю буденність надзвичайно харизматично, виразно, яскраво. Євген Гришковець – це митець, котрий в звичайному буденному одязі весь зал завів подумки в шалені простори фантазії, розповідаючи про "звичайне диво". Попри мінімальну кількість костюмів та декорацій, він зміг вразити мене своєю акторською майстерністю.

3

Комментарии

Гость: Olly

15.05.12, 16:46

Дуже цікава вистава і рецензія класна! Сподобалося порівняння думок Гришковця із мотузками, це слушна думка!

    25.05.12, 17:08

    но собаку ел не он один

      35.05.12, 17:11

      да, с ним был еще кок и кореец