як же мене все заїбало

  • 17.06.22, 01:06
картинка просто так


Мертва весна #3. Закінчення

  • 31.05.22, 19:41
Жити в тилу добре. І нудно. Але це та нудота, на яку гріх скаржитися, навпаки. І побажання «нецікавих вихідних» чи «нудної ночі» давно стали проявом турботи, як і одвічне питання «як ти?». У тилу міста оживають, вулицями снують безтурботні натовпи, що не звертають увагу на сирени повітряної тривоги. Іноді може здаватися, що так і має бути, а ціна, яку за це платимо прямо зараз, забувається.



[ * * * ]

Просто вкид

  • 23.05.22, 19:01
Цілком можливо, вкид пройде непоміченим, хоча може спричинити і бугурт із масовим видаленням мене із друзів, бо тема непопулярна. Точніше, навіть дві теми. Але все ж запишу їх, поки перебуваю на дні емоційних гойдалок. 

Першу я умовно назвав би «маєш хуй – іди воюй, маєш пизду – іди народжуй», це про заборону на виїзд більшості чоловіків 18-60. Ніби питання як мінімум дискусійне в багатьох аспектах (недоцільність тримати на військовому прив’язі недосвідчених людей при поки що достатньому числі добровольців, протирання штанів заробітчанами, які повернулися, ускладнення перевезень через кордон ніштяків для ЗСУ і т.д.), але за відгуками, мудрий нарід сприймає все однозначно, прямо як товаріщ Жуков у 1943. Себто, як я й написав спочатку, наявність цюцюрки між ногами робить тебе автоматичним почесним претендентом на перетворення в гарматне м’ясо.

Здавалось би, у 21 ст. мало стати зрозуміло, що схильність до військових дій не корелює напряму зі статтю. Грубо кажучи, переважна більшість жінок зараз на службі в ЗСУ у практичному сенсі куди корисніші за мене, та і не тільки за мене. Як і мало би бути зрозуміло, що невмотивовані та нездорові призовники тільки погіршать якість армії, підвищуючи ризик підставити у відповідальний момент не тільки себе, а й тих хто поруч, або легко потрапити в полон і стати джерелом зайвої інформації для ворога. А розумники, які вимагають відправити на фронт тих, хто намагався нелегально перетнути кордон, порушив комендантську годину і т.д., чомусь забувають, що то взагалі-то не штрафбат, і таким чином вони лише дискредитують та принижують службу в лавах ЗСУ.

Прямі наслідки заборони на виїзд стали видні вже давно, і нічого хорошого у них немає. На прикладі тієї ж Бучі, жінки мали час (хоч і мало) втекти за кордон, де досі вже багато хто освоївся, працює і допомагає армії фінансово. Чоловіки теж могли би, але залишились на місці й були тупо розстріляні як телята або забрані свинособаками як живий щит при відступі. Бучу я згадав, бо знаю звідти конкретний приклад особисто, а в масштабах всіх окупованих регіонів то має бути щось жахливе.

Нарешті, раз уже таке діло, варто було б щось подібне і для жінок придумати. Типу щоб мати право на виїзд у військовий час, спершу забезпечити народження личинки чоловічої статі, з якої невдовзі можна виростити повноцінну одиницю гарматного м’яса. Може, прибічники гендерної рівності щось розумне підкажуть, їх останнім часом чомусь дуже мало чути.

Певно, якби була така можливість, я би теж втік. У перші дні, коли виблядки стояли під Києвом і бомбили Житомир, від якого до мене рукою сягнути. Але потім повернувся, бо що мені там робити. Але якийсь раз виїхав би знову, у подорож (ага, мені не лінь заради цього добиратися поїздами до найближчого робочого аеропорту Польщі чи Молдови). Проте нікуди я не доберуся, й не тільки я, але це наштовхує на певні думки, наприклад, виїхати нахуй в один бік, байдуже куди, як тільки це стане знову легально.

І раз уже зайшла мова за подорожі, з них можна плавно перейти на другу тему, «безперервної скорботи». Якщо в перші дні війни життя буквально завмерло, то за кілька тижнів почало оживати (це нагадувало вихід із ковідної коми 2020, тільки швидше). У тому числі все, що не належить до життєзабезпечення і критичної інфраструктури. У Вінниці окрім ресторанів та кав’ярень запрацювали фонтани, театр, атракціони в центральному парку, екскурсійні катери та автобуси.

Про все це писалося у соцмережах, і якщо заглянути у коментарі, можна ненароком провалитися в портал у пекло. Я-то з початком війни думав, що українці виявилися взагалі дуже дорослими, усвідомленими й готовими до війни, але ті розпачливі голоси «глибинного народу» ненав’язливо підказують, що ніхуя.

Основний посил там, звісно, що як недобре розважатися, посміхатися, гуляти і т.д. (потрібне підкреслити), поки хлопці гинуть. Унікальні йобні навіть доходять висновків, що переселенці покатаються на екскурсійному автобусі, а потім за їхніми наводками орки обстріляють місто, але важкі психічні захворювання я не розглядаю. А от ту решту хотілося спитати, чи вони взагалі розуміють хоча би на рівні початкової школи, як працює економіка, особливо під час війни. Не здивуюся, якщо там більшість ще й бюджетники.

На фронті зараз дійсно пиздоріз із масою смертей щодня, і саме загублені життя є найбільшою непоправною втратою для нас у цій війні. Проте взагалі незрозуміло, як допоможе хлопцям в окопах, якщо всі в тилу будуть ходити із сумними рожами, обмеживши себе у всіх радостях життя. А було би достатньо лише усвідомити, що це надовго, змиритися і спробувати жити як раніше, наскільки то можливо у межах нової реальності. Не забуваючи при цьому, що кожна необов’язково потрачена гривня на лате в кав’ярні чи квиток у театр – ще й чиєсь робоче місце та підтримка економіки й армії.

Найважче у цьому для мене самого – змиритися з тим, що це таки дуже надовго.

Тікаль. Голоси духів і кінець усього

  • 28.04.22, 19:19
За багато віків до того, як європейці вперше могли узнати про існування Центральної Америки, там уже мешкали люди. Більше того, воно створили на своїх землях те, що прийнято називати словом «цивілізація». Хоча та цивілізація відзначалася жорстоким норовом, постійними війнами та людськими жертвоприношеннями, але де в ті часи було набагато краще?.. По собі ці люди залишили міста із пірамід, зведені настільки якісно, що стоять і нині, більше тисячі років потому. А потім за короткий проміжок часу взяли і покинули всі свої міста з невідомих причин, достеменно про які ми навряд колись дізнаємось. Якщо імперію ацтеків іспанці-першовідкривачі застали на піку її розвитку, то майя на той момент деградували і виродилися в дикі племена, що при всьому бажанні не могли сказати нічого про грандіозні городища їх предків, полишені за віки до того.

1. Одним із найбільших міст в епоху розквіту цивілізації майя був Тікаль. Нині це оточене джунглями місто-музей, що знаходиться на півночі Гватемали, за 65 км до кордону з Мексикою і за 50 від Белізу.


[ Читати і дивитись далі ]

Дениші/Тригір’я. Прощання із поліською осінню

  • 26.04.22, 19:13
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]

Село Дениші має досить вигідне розташування – недалеко від Житомира, понад жвавою трасою. А чисті ліси та мальовничі скелі понад Тетеревом приманюють сюди немалу кількість людей, як для якогось середньостатистичного села. На жаль, їх наявність поки ніяк не впливає на стан головної пам’ятки, до якої йти усього 500 метрів від автобусної зупинки.


[ Читати і дивитись далі ]

Гучні імена тихих земель

  • 22.04.22, 18:50
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]

Коли у жовтні я нарешті погасив свої туристичні борги перед Житомиром, заодно знайшов час трохи виїхати і на Житомирщину, також мною незаслужено обділену увагою. Вивчати місцеву провінцію почав у якійсь мірі з чорного ходу, а саме з Любарського району на південно-західному краю області.

1. Як у мене водиться, спочатку заїхав у найвіддаленішу від цивілізації заплановану цікаву точку, з якої мав далі поступово рухатися назад до обласного центру. У даному випадку цією точкою стало село Нова Чортория, що на 15 км далі Любара. Капітальний паркан з воротами навпроти зупинки одразу натякає, що тут знайдеться щось цікаве.


[ Читати і дивитись далі ]

Атітлан, частина 3. Картинки

  • 20.04.22, 19:04
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]

Розповідь про села на узбережжі озера Атітлан була би не повною, якщо не показати стріт-арт, яким їх вулиці прикрашені більш ніж щедро. Тому у цій частині – просто яскраві мальованки уже знайомих Сан-Педро і Сан-Хуану, спочатку першого із них.


[ Читати і дивитись далі ]

Атітлан, частина 2. Люди іншого світу

  • 18.04.22, 19:36
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]

На узбережжі озера Атітлан, показаного у попередній частині, розкидано з півтора десятка сіл, більшість населення яких споконвіку складають індіанці майя. З нашої далечини майя можуть виглядати одним народом, хоча насправді за цією назвою ховаються не завжди схожі одне на одне племена сумарною чисельністю близько 6 млн. чоловік, що говорять 25 мовами, також часто зовсім різними. В особливо запущених випадках у глибинці сусідні села можуть не розуміти один одного чи навіть постійно ворогувати, тому що у них так повелося ще з доколумбівських часів.

1. Навкруги Атітлану здебільшого мешкають цоцилі і какчикелі, наприклад. Крім того, кожне село має свої специфічні візерунки в одязі та домінуючий колір тканини.


[ Читати і дивитись далі ]

Атітлан, частина 1. Озеро

  • 16.04.22, 19:12
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]

Гватемала має вихід одразу до двох океанів, Тихого та Атлантичного, тим дивніше, що в туристичному плані вона сформувалася найперше як озерний курорт. Ну а серед її озер найвідомішим є Атітлан – велика й на диво мальовнича водойма за 70 км на захід по прямій від столиці. Навколо достатньо як національного колориту у вигляді сіл індіанців майя, так і природної краси. Саме з природи і почну, а конкретно, із самого озера та його околиць, де виділяються три сплячі вулкани.


[ Читати і дивитись далі ]

Остер. Місто шматочка церкви

  • 14.04.22, 19:32
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]

Дводенну вилазку на Чернігівщину я завершував у місті Остер, яке погано в’язалося з рештою її пунктів як логічно, так і в транспортному плані, але річ у тім, що воно взагалі розташоване незручно, і їхати сюди треба або спеціально, або вже ніколи. Без розкачки пішов до головної пам’ятки міста, Юрієвої божниці, що на південній околиці за 1 км від автовокзалу.


[ Читати і дивитись далі ]
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
82
попередня
наступна