Приховані скарби Краснограду

  • 12.10.21, 19:51

Пам’ятається, я дуже здивувався, коли вперше натикнувся в Інтернеті на добірку фотографій із міста з безликою назвою Красноград – не очікував побачити там одразу стільки цікавих пам’яток. У підсумку так склалося, що невдовзі поїхав подивитися на те все наживо, таким чином місто виявилося для мене першою точкою Харківщини за межами власне Харкова.


[ Читати і дивитись далі ]

Харків, ч. 3. Літня спека навздогін морозним враженням

  • 07.10.21, 19:29

Після того як я нарешті у грудні 2020 зняв закляття, що з різних причин довго не пускало мене в Харків, уже влітку повернувся спокійно і без проблем подивитись те, що не встиг би за короткий зимовий день, та й не було тоді сенсу. Мова, найперше, про парки, яких тут багато і на різний смак. Але не тільки про них.


[ Читати і дивитись далі ]

Тумани та хвилі острова вічної весни

  • 05.10.21, 19:32

Взагалі писати вступну замітку про Мадейру я не збирався… ні, навіть не так. Я в принципі на саму Мадейру не збирався, лише підшукував собі щось на вересень, щоб не тільки стоптувати ноги, а й якийсь день повалятися на моречку. І тут як побачив програму у Бідняжок, мене одразу осінило: йой, я ж усе життя хотів на Мадейру. Тепер і розказати є про що.


[ Читати і дивитись далі ]

Старобільськ, частина 2. Білі береги Айдару

  • 02.10.21, 19:21

Якщо спитати когось про асоціації з Луганською областю, найпевніше, спершу вам розкажуть про війну, промисловість та екологічні проблеми, і дуже навряд, що комусь прийде в голову туризм. Особливо того типу, де є можливість подивитися на якісь природні красоти. І, як виявляється, дарма.


[ Читати і дивитись далі ]

Старобільськ, частина 1. Той самий Старгород

  • 30.09.21, 19:41

В половине двенадцатого с северо-запада, со стороны деревни Чмаровки, в Старгород вошел молодой человек лет двадцати восьми. За ним бежал беспризорный.

– Дядя! – весело кричал он. – Дай десять копеек!

Молодой человек вынул из кармана налитое яблоко и подал его беспризорному, но тот не отставал. Тогда пешеход остановился, иронически посмотрел на мальчика и воскликнул:

– Может быть, тебе дать еще ключ от квартиры, где деньги лежат?


Із таких багатьом знайомих слів починається розділ, де на сцену роману «12 стільців» виходить його головний герой, ім’я якого навіть називати зайвий раз не потрібно. Дія першої частини першого радянського бестселера відбувається у вигаданому місті Старгород, у якому Ільф та Петров, найпевніше, зобразили Старобільськ – тим більше, якраз перед початком написання книги вони були в ньому у півторамісячному відрядженні. Є, звісно, і противники такої версії, тим більше істину ми все одно не узнаємо, та і в авторів давно її не спитати, хоча вцілому все виглядає правдоподібно, то чому б і ні?


1. Як для тихого провінційного міста, зі Старобільськом пов’язано не так уже й мало історичних подій і постатей, включаючи сучасність. Тут принагідно згадати, що саме звідси родом Сергій Жадан і саме тут знімали «Дике поле» за його романом «Ворошиловград». А от війни, на щастя, майже обійшли місто стороною, так що воно у значній мірі зберегло те обличчя, яким його бачили Ільф та Петров, або Махно, наприклад. І воно навіть намагається ствердитись як туристичний центр, що насправді непросто найперше завдяки стереотипам, адже це далека від усіх, проте близька до фронту північ Луганської області.



[ Читати і дивитись далі ]

Миронівка/Пустовіти. Все заради вітряка

  • 16.09.21, 19:23

Вертатися із Маріуполя приблизно однаково далеко що у Вінницю, що у Київ, але все ж до столиці поїзди ходять чомусь швидше. У зв’язку з цим на третій день подовжених вихідних на Трійцю зробив проміжну зупинку на півдні Київщини, аби не трястися занадто довго у транспорті і заодно відвідати об’єкт, що давно хотів побачити – «голландський» вітряк у селі Пустовіти.


[ Читати і дивитись далі ]

Маріуполь, частина 3. Спекотне південне місто

  • 14.09.21, 19:52

Маріуполь прийнято відносити до когорти міст, що були майже повністю зруйновані в Другу Світову, через що в архітектурному плані там не лишилося нічого цікавого. І тільки якщо поїхати подивитися на власні очі, вдосталь находитись його вулицями, можна впевнитися, що це не зовсім так. У міста досі є чітко виражений історичний центр хай і не суцільної, але досить колоритної забудови, та й повоєнна архітектура тут досить представницька, що цілком очікувано для промислового важковаговика.


[ Читати і дивитись далі ]

Маріуполь, частина 2. Фабрика хмар

  • 11.09.21, 19:59

Традиційно і часто незаслужено вважається, що промислові міста не мають власного обличчя й нічим не можуть бути цікавими туристам. Хоча насправді навіть заводи й фабрики іноді виявляються не менш грандіозними та вражаючими, ніж готичні собори й середньовічні замки. Принаймні для мене.

1. Маріуполю у цьому плані «пощастило» аж двічі – тут знаходяться одразу два металургійні заводи повного циклу, які візуально являють із себе чи не найбільш ефектні промислові споруди. А що знаходиться місто на березі моря, то така комбінація робить його чи не взагалі унікальним, принаймні в межах колишнього СРСР.


[ Читати і дивитись далі ]

Маріуполь, частина 1. Море в тилу

  • 09.09.21, 19:41

Наприкінці того нескінченно довгого й насиченого дня, коли вже майже засинав на ходу, здається, мені й досі не вірилося, що нарешті це сталося. Така далека подорож як в кілометрах, так і в роках, адже хотіти сюди я вперше почав, мабуть, коли в принципі став розбиратися в картах і побачив місто на морі (там воно ще називалося Жданов), а коли є море, то яка різниця, що поруч два металургійні комбінати повного циклу. Кілька років тому здавалося, що це бажання так і не збудеться через бойові дії, та поступово все затихло, але все одно пройшло ще чимало часу, перш ніж вдало склалися всі обставини і я нарешті приїхав у Маріуполь.


[ Читати і дивитись далі ]

Summer moved on

  • 07.09.21, 20:07

Підбивати підсумки літа зазвичай не прийнято. Рік у розпалі, хто догулює відпустки, хто відправляє дітей чи сам відправляється у виправні виховні заклади, хто просто трошки в ахуї від роботи, як я… Тим не менш, про три місяці, що спливли, пару слів накину.

1. Факт це для мене, як не крути, печальний, бо закінчилася найулюбленіша з великим відривом пора року. Спеку я сприймаю цілком нормально, точно краще за дощі й холод, і взагалі плюсів для мене значно більше (до них додався уже другий рік поспіль на державному рівні покладений болт на карантин, незважаючи на що я встиг повністю чіпуватися). В умовах, що склалися, особливо приємно зараз згадати, що жодних вихідних не провів вдома. Тим не менш, більшість часу все одно дісталося Вінниці, і все так чи інакше крутилося довкола неї. Саме Вінниці і переважно її мешканцям у найближчому до мене сусідстві й будуть присвячені фото нижче.


[ Читати і дивитись далі ]
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
75
предыдущая
следующая