Нова Каховка, ч. 1. Вишиванки, застиглі у камені

  • 23.10.20, 18:55

Здавалось би, що цікавого може бути у місті, якому усього-то 68 років, а виявляється, що таки може, навіть більш ніж. Тому про Нову Каховку вийде аж дві частини. У першій прогуляємось її історичним центром.

 

1. На зорі існування Нової Каховки її відвідав Олександр Довженко, який писав тут сценарій фільму «Поема про море», присвяченого створенню Каховської ГЕС та її міста-супутника. Кінорежисера негативно вразила архітектурна бідність та сірість новонародженого міста, і вважається, що саме за його поданням Академія архітектури направила сюди групу художників і архітекторів під керівництвом Григорія Довженка (1899-1980), що і стало вирішальним у створенні унікального архітектурного проекту.


 

[ Читати і дивитись далі ]

Отроків. Перлина Миньковецької держави

  • 20.10.20, 19:35

Після заміток про червневі веловилазки диким півднем Хмельниччини (до водоспаду Бурбун і в долину Ушиці) настав час розповісти про Отроків, у якому наша група в ті дні базувалася. Це одне з найяскравіших сіл Поділля, і притому наглухо нікому не відоме.

1.


[ Читати і дивитись далі ]

Каховка. На березі штучного моря

  • 14.10.20, 19:27

Із Каховки почалося моє триденне знайомство із великою цікавою агломерацією, назву якій вона, власне, і дала. На саме місто з запасом вистачить 3-4 години часу, і в даному випадку запас якраз не завадив. Хоча здавалося, що б могло завадити прогулянкам Херсонщиною в кінці липня? Не злива ж на півдня, в самому-то ділі.

1.


[ Читати і дивитись далі ]

Понад берегом неприступної Ушиці

  • 08.10.20, 19:34

Другий день групової веловилазки в середині червня. Цього разу поїхали на південь від Отрокова, розвідати можливий спуск до річки.

1.


[ Читати і дивитись далі ]

Крізь джунглі до водоспаду Бурбун

  • 06.10.20, 19:29

Всередині червня цього року вперше для себе взяв участь у групових покатухах на велосипеді (до того, як істинний інтроверт-соціопат, катав тільки сам). Але час диктує нові умови, у яких транспорт на власній тязі набрав нової ваги, в тому числі і для формату перших посткарантинних екскурсій, чим і скористалися вінницькі «Бідняжки».

1. Базою на вихідні для нас стало село Отроків Новоушицького району на Хмельниччині, дуже цікаве саме по собі, про що пізніше розкажу окремо. У перший день із нього вирушили до водоспаду Бурбун біля села Лисець.


[ Читати і дивитись далі ]

Закордон під час чуми

  • 02.10.20, 19:28

Іноді мені хочеться побути простою людиною, яка в умовах, що склалися, рухається шляхом найменшого опору. Особливо в тому, що стосується відпустки. Якщо Європка вирішила, що їй не потрібно, аби я та мені подібні прилетіли і підвезли бабла в їхню економіку взагалі й туристичний сектор зокрема, це їх особистий вибір, який я поважаю. Якщо інші країни типу відкриті, але для потрапляння в них потрібно зробити якийсь тест, відсидіти півмісяця карантину, трахнути себе в жопу через горло і т. д. - вони теж нехай покурять бамбук. Після цього варіантів для закордонної відпустки залишається не те щоб багато, але все одно вони є. До того ж, летіти далеко не треба, достатньо усього-то стрибнути через Чорне море.



[ * * * * * ]

Рай у розпечених степах. Частина 2

  • 30.09.20, 19:51

Після прогулянки асканійськими зоопарком та дендропарком підходимо до найцікавішого, що там є, – сафарі по степу.

1. Для проживання тварин виділено 2320 гектар площі степу у Великому Чапельському поді, тобто низині. За рахунок нижчого рівня ґрунту тут довше затримуються талі й дощові води, що в умовах спекотного клімату дорогого коштує. Холодостійкі тварини мешкають у степу цілорічно, гостей з теплих країв на зиму забирають у приміщення. Вся територія розділена на 7 нерівних загонів, це пов’язано з тим, що не всі види можуть між собою подружитися.


[ Читати і дивитись далі ]

Рай у розпечених степах. Частина 1

  • 27.09.20, 19:42

Якщо їхати в Асканію-Нову, найперше треба мати на прицілі виїзд у степ на сафарі, котрий залишає по собі найбільше вражень. Але на зоо- і дендропарк, які в такому випадку залишаться в тіні, теж потрібно виділити час, бо й вони однозначно варті уваги. Тому у якості розігріву до степу, спочатку прогуляємось ними.

1.


[ Читати і дивитись далі ]

Веснянки

  • 24.09.20, 19:29

Озлоблена потвора підкралася зі спини, тому добряче мене налякала. Вона з глухим гарчанням вчепилася в пляшку з водою у моїй руці із явним наміром забрати її собі. Але вода тут на вагу золота, тому я так просто її не відпустив, а почав видирати з пащі, попутно завдаючи тварюці ударів по голові. Зрештою вона здалася і відступила – звичайна куца псина з випуклими на худих боках ребрах, із гниючими очима й пошматованим лівим вухом. Пляшка була вся потрощена і в слині, тому нічого не залишалося, як кинути псині її заслужену здобич і йти далі так.

Я роззирнувся по сторонам.

Світ загублених речей виглядав так само, як і всі віки, що я бачив його раніше. Над землею гасав лихий посушливий вітер, здіймаючи куряву зоряного пилу та щедро обсипаючи ним перехожих. Тож всі вони однаково намагалися прикрити лиця, не збавляючи проте ходу й діловито роззираючись на всі боки. Такі різні ззовні, вони ставали однаковими у цій своїй монотонній згорбленій ході, і виглядали хворими. Той цілий прикрий світ здавався геть хворим та невиліковним.

Треба було йти далі, хоча останні сили я розгубив кілька років тому. Щодня прикриватися від зоряного пилу, ухилятись від літаючих риб, що можуть ненароком знести голову своїми кістяними крилами-плавцями, і обходити загублені речі. Вони ліниво перекочувались у цій вічній піщаній бурі, деякі перебігали з місця на місце на тоненьких волохатих ніжках, ховаючись від своїх колишніх господарів у кущах, що кишіли червою та павуками. Але зрештою вони не мали значення, як і всі ці худі постаті навколо. Адже шукав я в тому світі тільки тебе.

[ * * * ]

Куяльник. Сіль, багнюка і прогулянки по воді

  • 22.09.20, 19:51

Цього року мені пощастило потрапити в Одесу у найкращий час, коли це було в принципі можливо, у перші ж вихідні після відновлення поїздів. Уже в теплу погоду, але без натовпу приїжджих та коронавірусних рекордів. Втім, людних місць я все одно уникав, а поїхав на околицю міста, до Куяльницького лиману. Про нього та прилеглий санаторій нижче і розкажу.

1.


[ Читати і дивитись далі ]
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
65
предыдущая
следующая