Ніжин. Заповідник зеленоверхих

  • 14.01.21, 20:25

У серпневій подорожі Чернігівщиною, розповідь про яку я почав із Прилук, основною метою та місцем базування був Ніжин, друге за величиною місто області (71 тис. чол.). Як і багато інших віддалених від обласних центрів міст, він просто змушений був зробитися самодостатнім. Тут затишно, є де поїсти, переночувати й погуляти, а за кількістю пам’яток то взагалі одна з передових точок усього Лівобережжя.

 

1. Знайомство з ним починається найчастіше від вокзалу, сучасний Ніжин – великий транспортний вузол, зокрема зручно пов’язаний регіональними поїздами із Києвом.


 

[ Читати і дивитись далі ]

Прилуки. Княжий град у нафтових плямах

  • 11.01.21, 19:52

На подовжені вихідні до Дня Незалежності зробив вилазку на південну Чернігівщину, до того для мене абсолютно незвідану. Від Вінниці то недалеко, але без пересадки у Києві не обійтись. Заради такого діла навіть єдиний раз у цьому році дійшов до небаченого екстриму – проїхав у столичному метро. Нічого, ніби вижив.

 

1. А вже із закутку біля станції «Чернігівська», що логічно, розбігаються маршрутки у відповідну область, у тому числі в одне з найдавніших та найцікавіших її міст.


 

[ Читати і дивитись далі ]

Буша. Домівка сонця мертвих

  • 08.01.21, 19:24

Загублене на бездоріжжі Ямпільського району село Буша можна вважати відносно відомим на тлі не дуже популярної серед туристів Вінниччини. Принаймні екскурсії сюди возять і з Києва, і просто люди з різних регіонів встигли тут відмітитись. А там і моя черга настала, на шостому році життя у Вінниці. Все завдяки новій реальності, ну і тур-клубу «Бідняжка». В Бушу добиратись самому незручно, а вибиратись назад взагалі хрін знає як.

 

1. На село бажано виділяти повний день (для бажаючих заночувати зелені садиби також є), настільки у цій місцині велика концентрація пам’яток, що охоплюють ледь не всі культурні шари, що існували в Україні за весь відомий проміжок історії.


 

[ Читати і дивитись далі ]

Моя перша сотня, й найпевніше, єдина

  • 05.01.21, 19:59

Діло було ще 8 серпня, але хвалитись таким ніколи не пізноsmile

 

…із відміною всього транспорту на початку весняного локдауну я напланував собі велосипедних маршрутів довкола Вінниці, щоб не встигнути за цей час остаточно поїхати кукухою. На щастя, відкатати з них устиг менше третини, решта хай залишиться на майбутнє, мало там як воно буде далі. Із усіх маршрутів один виділявся найбільшою довжиною, понад 90 кілометрів, а за рахунок похибок і поворотів не туди міг цілком витягнути на тризначну цифру. Його я й вирішив спробувати подолати під кінець літа, коли, як мені здавалось, мав для цього найкращу форму.

1.


 

[ Читати і дивитись далі ]

Рік скасованих планів

  • 29.12.20, 20:50
Ось і настав час традиційного підбиття підсумків року, що минає. Як завжди, це привід поговорити про подорожі за минулі 365 366 днів, розказати, який я молодець і який мудак, та викласти фотки свого авторства, які мені самому найбільше сподобалось. Але так як 2020 був у всіх сенсах кхм… особливим, варто сказати, що матюки в тексті будуть, раптом що. Хоча постараюся себе стримувати. Ну от, я попередив, тепер можна переходити до діла. Як ви розумієте, календарний рік - це щось взагалі настільки абстрактне, що його й не існує насправді. Але давайте на мить уявимо, що він таки існує, навіть може нас чути і бачити, ще буквально пару днів. І, користуючись такою нагодою, нумо дружно хором крикнемо йому: «Здохни, йобана мразь!»

Аж полегшало.

Перша картинка просто так.


[ * * * * * ]

Запоріжжя, ч. 4. Земля легенд

  • 27.12.20, 20:38

Свій найулюбленіший район Запоріжжя я залишив насамкінець, відповідно, і тут до нього діло дійшло в останню чергу. І хіба в кого могли виникнути питання, яка це саме частина міста?..

 

1.


 

[ Читати і дивитись далі ]

Запоріжжя, ч. 3. Земля імперії

  • 25.12.20, 19:48

Третя частина розповіді про Запоріжжя буде присвячена кварталам старого міста, що залишились у спадок від повітового Олександрівська. Відносно інших районів ходив я тут найменше, тому й фотографій буде небагато, але там все одно є на що глянути.

 

1. Олександрівськ виник навколо однойменної фортеці, закладеної в 1770 році. Втім, вона за кілька десятиліть втратила значення і була розібрана, але навколишнє поселення залишилося і закріпилося в статусі повітового міста. У 1921 році після встановлення більшовицької влади, перейменований на Запоріжжя (до речі, точно невідомо, якого саме Олександра Катерина ІІ хотіла увіковічити в історичній назві). Сучасний обласний центр вважається прямим нащадком того повітового містечка, хоча Олександрівськ ніколи не був великим і відносно сучасного Запоріжжя займає зовсім незначну його частину.


 

[ Читати і дивитись далі ]

Запоріжжя, ч. 2. Земля гігантів

  • 22.12.20, 19:48

Усі, хто бачив Запоріжжя хоча б проїздом, мали запам’ятати характерну архітектуру його головних проспектів – масштабні будинки у стилі ампіру, високі масивні вежі та колонади палаців культури і концертних залів. А кому пощастило побувати і на периферійних вулицях, схованих за представницькими сталінками, ті повинні були запримітити ще й похмуре Соцмісто у стилі конструктивізм.

 

1. Будувалося це все протягом тривалого проміжку часу, в 30-60-ті роки минулого століття, і в різних стилях, але в підсумку виглядає все дуже цілісно та органічно. Совкові архітектори далеко не завжди дарували світу щось вартісне, але це якраз той випадок. Вітрина радянського Запоріжжя місцями нагадує Хрещатик, місцями – післявоєнний Мінськ, але загалом пізнавана і дуже цікава найперше сама по собі.


 

[ Читати і дивитись далі ]

Запоріжжя, ч. 1. Земля пацифістів

  • 19.12.20, 19:15

Запоріжжя було фінальною точкою моєї вже такої далекої літньої відпустки та своєрідним поверненням у цивілізацію після «дикої» Арабатки. Поряд із Харковом, Сумами і т. д., це одне з тих місць, де я був, але настільки давно, що сміливо можна було знайомитися з ним майже з нуля. Також величезне промислове Запоріжжя вперто тримає статус міста, де немає чого дивитись. У підсумку я провів тут півтора дні, за які настільки не було чого дивитись, що про це буде сумарно чотири частини.

 

1. І почну з найменш очевидної із них – спадщини менонітів. Тим більше, братися за знайомство з нею можна ледь не від залізничного вокзалу.


 

[ Читати і дивитись далі ]

Подільський Китайгород та його скарби

  • 16.12.20, 20:31

Вмощуйтесь, дітки, зручніше, сьогодні я розкажу вам про одне із найгарніших сіл України. А сіл цих я бачив уже з кілька сотень, тому трішки знаю, про що говорю. Знаходиться воно неподалік Кам’янець-Подільського і носить назву Китайгород – оригінальну, але не далеко унікальну, не дарма ж я за рік до того побував у його тезці на Дніпропетровщині.

1.


 

[ Читати і дивитись далі ]
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
67
предыдущая
следующая