Нордична мудрість

Якщо мої дияволи залишать мене, то, боюся, мої ангели теж розлетяться хто куди
Райнер Марія Рільке

Творити хоче той, хто любить, бо він зневажає! Що знає про любов той, кому не довелося зневажати саме того, кого він любив!
Фрідріх Ніцше

Файл:Munch The Scream lithography.png

Комедія

комедія

Come on, you shithead. Where are you when I need you?
                                            Ripley (Alien–3)

«ну де ти? я так потребую тебе!

ну де ти коли мені так ти потрібен?
тебе щось крім тебе самого гребе?
казав ніби любиш.. обожнюєш ніби..»

ти так не говориш
ти гордо мовчиш
так стіни шепочуть і вітер у листі
і скурений разом квітневий гашиш
і кава розлита і випите віскі
бо де я насправді коли ти сама?
і де я коли я насправді потрібен?
здається мене тоді зовсім нема –
погана ідея..
не пройдений рівень..

коли ти чекаєш – я всюди й ніде
у стінах у листі у вітрі у віскі
в повітрі в воді у землі і те де
на вістрях антен
в перебреханих звістках
регоче гальорка і партер реве
де драма для двох – там забава для сотень
я теж потребую як кисню тебе
я кисну без тебе
як фейк
ніби бот я

«а де ти?» та от же – в нейронах твоїх
а ще – в допаміні і в еритроцитах
я став би тобою якби тільки зміг
твоїм альтер его у буквах і цифрах
ну де я? а ти де? та бог його зна
ми ж здатні на все – і на вуду й на чудо
та поки цвіте ще ця люта весна
чекай – я вже йду
я все знаю
я буду


комедія

Зі святом!


Це урочисте.

А ось народне:

Я новину святу в усі усюди,
Як діамант коштовний, понесу:
Христос воскрес! Радійте, добрі люди!
Нарешті можна їсти ковбасу!

Не переїдайте! Христос воскрес!

Мертвий сезон

МЕРТВИЙ СЕЗОН

..а потім в тобі прокидається раптом
котресь із минулих загублених «я»
і наче телевізійний ікс-фактор
вмикається різна ікс-ня 
і вся чортівня що ховалась в щілинах
по гіпоталамуса темних кутках
виламує мозок як люта родина
як клята твоя рідня
ні клятви ні мантри ані амулети
не спинять психозу не стримають страх
бо вже невідомо де «я» те а де ти
і світ твій тріщить по швах
панує тут паніка править підозра
непевність розхитує човен чола
й фасують тебе в одноразові дози
на хірургічних столах
від себе самого втікати нестерпно
самого себе не прохромиш кілком
і глухне твій дух і душа твоя терпне
і розум німіє цілком
безсилий і кволий як хвора дитина
без руху лежиш в гарячковій імлі
і лиш пуповина – тонка павутина
тримає за край землі
бо звідти з-за краю – єдина й пречиста
що вміє чекати тебе й берегти
поділиться кров'ю і світлом і киснем
і знову народишся ти



Be like bee

BE LIKE BEE

ти стіна? я в тобі пробиваю вікно
ти вікно? я твої розбиваю шиби
ти кришталь а не скло? а мені все одно –
будь хоч димом хоч дивом хоч птахом хоч рибою
ти чужа? нічия? це не привід для сліз
ти належиш мені хоч би з ким ти не спала
тільки я знаю стежку крізь темний твій ліс
лиш для мене твій погляд як сонячний спалах
ти належиш мені як людині ім'я
ти мене нарекла і врекла й записала
у скрижалях своїх
                             і наречений я
нареченим твоїм хоч би з ким ти не спала
в цім немає жалю ані кривди нема
я проріжу вікно й перепишу скрижалі
я не сам і ти також не будеш сама
бо на мені твій мед і в мені твоє жало

© Іздрик


* * *

БІЛЬШ/МЕНШ

так мало слів а так багато значень
так мало значень – гори вбитих слів
а ти своїх ніколи не тлумачиш
молитви конвертуючи у спів
так мало дій а так багато рухів
так мало мрій у маревах хотінь
лиш амбри дух із уст святого духа
і арфи дзвін і тіла твого тінь
так мало всього й так всього багато
усе – ніщо яке буває всім
народжені щасливо помирати
ми все ж будуєм для нещастя дім
так мало слів призначених для раю
зате роїться сенс притомних снів
і я крізь нього втемну вигрібаю
до берега якого так хотів
тебе так мало і мене так мало
та окрім нас нікого і нема
порожніх слів над нами покривало
а понад ним – лиш морок і пітьма
та з нами арфа амбра рута м'ята
і кілька хвиль достойних похвали
і дух святий що буде пам'ятати
як ми жили любили і були


© Іздрик


ГОРМОНІЯ

твоя відсутність – гормон просунутий
знову нашіптує каже говорить
що треба жити якимось майбутнім
хоч всі мої завтра вже були вчора
та він замикає кола цейтноту
я знову чекаю погоди з моря
а як ти? а де ти? а з ким? хто ти?
гормон мовчить і про це не говорить
лише обіцяє: ще трошки ще краплю
і конче настане покращення повне
в його майбутнє навряд чи потраплю
своє майбутнє нині відловлюю
та навіть як скаже що час подихати
за завтра маленьке ми ще поборемось
бо за хвостом своїм власним ганятись
мені ще весело
мені не соромно

© Іздрик


thanks

thanks

безнадія захоплива як ейфорія –

світ завмер і помер
ну а ти ще живий
безнадія не просить не жде і не мріє
навіть вітер не віє
хоч вовком завий
безнадія чудесно позбавлена дії
рівновага стихій
рівнодення вночі
все статичне в тобі як сама безнадія
і від вічності
вже не потрібні ключі
безнадія – не розпач
не сум
не скорбота
і надійна вона
і тверда як кора
і спокійна – бо їй невідома робота
і плекання марнот
і пожадлива гра
безнадія стерильна а отже – пречиста
і ікона для неї – як чорний квадрат
ми у шлюбі інцестному й неурочистому
ніби смерть і сестра
ніби голка і брат
я – обранець її і боржник і фанатик
бо вона не покине і не промине
і я вдячний за те що вона так затято
без надії любити навчила мене



The Enduring Flame




The burden of time is visible
The aged effects so clear
The facial expression a permanent work
Of anger through the years
The stages of life are quickening
The grateful decline so near
Without recourse the calendar turns
Facing the imminent fear
No child or love is occurring
The dreams just washed away
But the enduring flame will not be overcome
When the beauty in spirit remains

Новеньке від Іздрика

ГАЛУТ

«крила мої холодні і мокрі» –
каже мій птах перелітний
«де ж твоє небо захмарно високе?
де твій обіцяний квітень?
де твої пальці чіпкі і чутливі
всіх алергій моїх свідки?
де твоя впертість?
де твоя хтивість?
де золота моя клітка?»

пташко моя
ти не квапся в неволю
олова й злата не дам я
дам тільки хліба води і солі
дам тобі свіжу пам'ять
вдосталь повітря і психоактиву
чисту шовкову постіль
будем міняти ніжність на хтивість
тисячу років поспіль
будем літати будем співати
в серці терпкого літа
будемо друзів у гості скликати
з ери палеоліту –
сфери з паперу повітряні змії
і літачки із серветок
ми перепишемо всі події
і книги в бібліотеках
ми облаштуємо світ наново
виростим власний квітень
тільки не вір ти мені на слово
дай лиш себе зігріти
крила твої мерехтливі примхливі
ти ж бо метелик – не птах ти
як пролетіла крізь грози і зливи
весь нелегальний шлях свій?
не змайстрував я ні клітки ні буди –
не наладнав полону
будь собі вільна
а дім твій буде
у мене поміж долонями