Мысли о современной прозе.

  • 27.09.14, 08:51
        Недавно копался в сети с целью найти что-нибудь почитать свеженького из художественно-сказочного вымысла. Нашел. Решил поделиться мыслишками.
Вот вспомните А.Толстого с его "Гиперболоидом.." и, например, братьев Стругацких с "Пикником на обочине".               Сколько лет прошло между написанием этих шедевров и реальным "воплощением в жизнь" написанного? 
Но, к чему я все веду.  
        Накопал на разных сайтах, что в последние 15-20 лет появилась УЙМА творений об апокалипсисе (ядерном, зомби, инопланетном и т. д). И испугал себя предположением: а что если все это неспроста?

        Может пора запасаться продовольствием, рыть убежища и вооружаться (данное предположение совсем не относится к политике и политической ситуацииchih).

        Хотя фэнтезийные писаки еще те "пророки". Где гномы и эльфы?!beatangry

Не моё!!! (нашёл под настроение)

Девочка глядит из окошка -
За окошком едет рыцарь на кошке.
Или, может быть, на медведе...
Непонятно - куда он едет?

Может, хочет спеть серенаду
О любви с каштановым взглядом
И кудрями спелого лета?
Рыцари - такие поэты...

Если даже ловят дракона,-
Говорят с ним о красе небосклона,
И загадывают гаду загадки,
И играют, простодушные, в прятки.

А потом они дерутся, недолго.
У драконов велико чувство долга.
И кончается весь бой - отпираньем
Душ, и дружбой, и взаимным братаньем.

Смотрит девочка в окно на балконе -
Едет рыцарь на крылатом драконе.
Тихо плачет позабытая кошка.
Все красиво...
Только грустно... немножко...

(взято у А.Белянина)

Человек - лишь малая песчинка...

              Человек

– лишь малая песчинка   в огромной пустыне Вселенной, но его душа – огромное поле битвы, где зло и добро ежечасно сходятся в жестоком поединке.  Не так важно, каким именем ты называешь Бога, главное,  ни под какой личиной   не служить Сатане!  Здесь нет среднего пути, как и невозможно постоять  в сторонке, наблюдая битву с высоты. Нельзя примкнуть к победителю, сделать ставки, вовремя переметнутся на другую сторону. И, самое обидное, в космическом плане исход битвы давно предрешён,  даже если человек этого ещё не понимает…

(жаль, что мысль не нова и не моя - взято у А.Белянина).

Дочь написала сочинение-2

Чи часто ми переглядаємо старі фотографії?

Чи часто ми впізнаємо тих людей, які упам’ятнені на цих пожовтілих клаптиках паперу?

Зовсім недавно мені довелося допомагати мамі у наведенні чергового порядку в старій шафі, якої потрібно було давно позбутися. Там, на самому дні лівої шухляди, я знайшла купу старих фотографій, на яких зображені невідомі мені люди. Та взявши найменшу картку вловила дуже знайомі риси обличчя, що нагадували мені то маму, то дядька, то покійного дідуся. На маленькому фото я побачила вусатого солдата. Серйозне лице та горда постава чоловіка з автоматом в руках навели мене на деякі здогади, але я запитала у мами: «Хто цей чоловік?» Так розпочалася моя цікавенна подорож у мою генеалогію, туди, де зароджувалося майбутнє знайомих мені людей.

      Я познайомилася зі своїм прадідом  Федором Степановичем, який пройшов тяжкими дорогами Великої вітчизняної війни від Карпат до Волги, а потім від Сталінграда до Будапешта.  З подивом та гордістю я дізналася про звичайного сержанта-піхотинця, котрий писав своїм дітям і дружині дуже проникливі та ніжні листи.

        Ті листи не збереглися – надто вже багато років минуло з тих вогненних часів.  Тільки напис на звороті фотокартки. Він розчулив мене до сліз. Всього чотирнадцять слів, а скільки в них ніжності, туги, болю, надії на таку швидку і таку далеку зустріч. А в кінці – розгонистий прадідів підпис. Як підтвердження написаного раніше: вже січень сорок п’ятого року, ми скоро переможемо!

Восени одна тисяча девятсот сорок шостого року мій прадід повернувся додому. Йому пощастило залишитися живим. На цьому фото йому було аж тридцять вісім років. З них чотири украла війна.

Я ще довго слухала мамині розповіді, яка й сама не досить точно все знає та памятає. Довго і повільно перекладала пожовклі від часу фотографії. Зрештою зробила для себе один важливий висновок.

Не важливо, у який час ми живемо і які книжки читаємо. Не важливо чи зберігаються у наших шафах старі фотокартки давно минулих років.

Надзвичайне значення має лише одне – наша память. Память про ту далеку і страшну війну. Про звичайних героїв, які перемагали ворога, перемігши у своїх душах безкінечний страх. Про наших прадідів.

Давайте заглянемо у запилені шухляди.

Давайте розбудимо у себе  память. Вже давно прийшов час.

Друзі, передивіться старі фотографії!

Еще одно стихотворение о любви

Коханий! Темно-сірими очима
Мене будь-ласка ніжно обійми,
Зігрій цілунками палкими,
Врятуй від холоду зими!

І, хоч кохання це таємне,
І ти не знаєш, що горю!
ЛЮБЛЮ! Твого волосся дотик,
Безмежну посмішку твою.

Вгадай же думку мою ніжну,
Почуй безгучний поклик мій!
Приснись мені в цю ніч безсніжну,
Мій милий, любий і ... чужий.

Не бував ти...

Не бував ти у наших краях!

Павло Григорович Тичина

 

Не бував ти у наших краях!

Там же небо – блакитні простори…

Там степи, там могили, як гори.

А веснянії ночі в гаях!..

Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,

Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш, Серце бється і бється в грудях… Не бував ти у наших краях.

 

Не бував ти у наших краях, Бо відтіль не таким би вернувся!

Чув про степ, що ген-ген простягнувся? –

Єсть там люди – й зросли у степах, – Що не люблять, не вміють ридати. Що не можуть без пісні і нивки зорати!

Тебе ж завжди я бачу в сльозах… –

Не бував ти у наших краях.

Дочь написала сочинение на заданую тему (укр.)

Школа. Всього пять літер у цьому доволі простому слові.

От тільки чи простому?

Коли я ще була малою, то завждизнала, що школа – таємниче місце. Мама щоранку йшла туди і поверталася тільки тоді, коли я прокидалася після обіднього сну. Розмови про те таємниче місце були зажди незрозумілі: то сердиті, то веселі, то втомлені. Але у перший клас я йшла без побоювань, бо знала, що десь поряд є мама, а вона – вчителька.

Слово «вчителька» у мене завжди асоціювалося з матусею. Але з нами чомусь постійно була інша жінка і теж називалася вчителькою. Придивившись уважніше, зрозуміла таке: усі дорослі люди з сумними лагідними очима та заклопотаними рухами – вчителі.

Протягом семи років я намагаюсь зрозуміти саму суть школи, але досі не осягла. Однак деякими спостереженнями поділюся.

У її стінах завжди тепло і особливо пахне. У кожному класі навіюється різний настрій та інакше дихається. Навіть педагоги заряджають нас енергією щоразу іншої якості й чутливості. Я знаю в моєму класі усі подряпини на партах і тріщинки на підлозі. Але щохвилини вони змінюють свій візерунок, немов шкільне повітря їх оживляє і наділяє силою думки.

Підручники чомусь постійно змінюють настрій. Сьогодні я з легкістю знаходжу потрібне правило чи теорему. А вчора цілу годину не могла знайти відповідь на просте запитання. Невже образилися на мене, що не у тому порядку поставила на полицю?

Але найбільшою загадкою для мене є шкільна тиша. Це може видатися дивним, та в ній я чую більше, ніж серед галасу перерви. Прислухайтеся до неї і ви почуєте гомін думок десятків поколінь школярів, шелест пошарпаних сторінок, і тертя об дошку мільйонів шматочків крейди. А якщо дуже напружитеся – нескінченну мелодію шкільного дзвоника.

Сьогодні матуся прийшла додому дуже втомленою. Вона сумно обговорює з татом шкільне життя-буття. Але завтра буде новий день і знову буде школа.

Ш-к-о-л-а. Всього п’ять літер у цьому доволі простому слові. 

  А якщо замінити їх на інші п’ять? Чи зміниться зміст?

Мабуть ні.

Якщо вони: ж-и-т-т-я.

сТИХОтворенье2

  • 05.11.10, 11:29
Суетимся, бежим, все куда-то спешим,
Тратим жизнь почем зря, понемногу.
Часто просто не смотрим, мчимся прямо вперед,
И, как жаль, где падаем, на дороге.

Жить-то надо спешить! Да нажиться успеть!
И успеть надышаться вволю!
Лети быстро, душа! Сердце, forward, вперед!
Догонять непослушную долю??!!??
__________________________________________
От судьбы не уйдешь, не сбежишь, не ускачешь,
И не просто смотреть вперед.
Упадешь? Не встаешь. Разгрустился и плачешь.
Да в глазах, как под сердцем,
                                         ЛЕД.

Фразёнка2

Свою тёщу,@ля, уважаю из принципа. Но вот уже 11 лет все больше убеждаюсь:
 анекдоты об этих зверюгах слагают НЕ ЗРЯ!

Фразёнка

Неудовлетворенные женские желания постоянно превращаются в мужские кошмары....
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая