RnR

RnR

Людина-мова-світ...

  • 31.08.12, 07:01
Призначено для друзів, однодумців, та всіх повноцінних громадян України, в не залежності від політичних поглядів.
Мовне питання давно набило оскомину свїм надумано-нав"язаним політичним дуалізмом, але поглянемо на це з іншої точки зору, наукової...
Різні мови є різними СВІТОГЛЯДАМИ ! Цікава фраза, чи не так ? Але вся фігня в тому, що це не просто "цікава" фраза, а й науково доведений факт. 
Далі буде трохи вумних фраз, гучних узагальнень та закручених імпортних прізвищ, якщо тяжко перетравлювати, то це зовсім не обов"язково. Можна відразу перейти в самий низ, до висновків. І хочу зауважити - ВСЕ написане тут необхідно сприймати як і належить, з точки повноцінного члена своєї нації, в нашому випадку - українця, громадянина УКРАЇНИ, а не безРІДного космополітичного організму "мой адрєс нє дом і нє уліца, мой адрєс пустота..."(с), чи ще гірше...не будемо уточнювати. 
Іще одне, все подане тут не являє собою органічної наукової роботи. Просто цими різними вихопленнями з наукових робіт хочеться показати, що мовне питання набагато глибше та принциповіше, ніж може видатись на поверхневий погляд та на фоні різних політичних "заманух"...
* * * * * * * * * * * *
Наукові дослідження макролінгвістичної проблематики мова –– культура –– суспільство започатковані на початку ХІХ століття у працях засновника філософії мови та теоретичної лінгвістики Вільгельма фон Гумбольдта (нім.Friedrich Wilhelm Christian Karl Ferdinand Freiherr von Humboldt).
Саме він вперше говорить про єдність мови, мислення і культури, про мову як про зв’язок між суспільством і людиною, визначає національну мовну особистість як носія єдності мови та мислення, головною функцією якої є збереження та передача духовного багатства нації. Матеріальна і духовна культура втілюється у мові, будь-яка культура є національною, а її національний характер виражений у мові, якій притаманна специфічна для кожного народу внутрішня форма. От саме тоді і була озвучена фраза - "Різні мови є різними СВІТОГЛЯДАМИ", яку і по цей день специ обсмоктують з різних сторін.
Ф. де Сосюр зазначав, що "звичаї народу позначаються на його мові, а з іншого боку сама мова формує народ" - ще раз наголошую про напрям сприймання написаного, т-то з точки зори українця.
Згадаю про концепцію Л. Вайсгербера, основою якої стало поняття «мовної спільноти», він вважав, що саме мовна спільнота є кроком до розуміння духа і культури. Мова розумілась вченим як духовний центр численних зв’язків, тому вплив мови як рушійної сили культурного розвитку належить до всіх духовних досягнень та здобутків тієї чи іншої мовної спільноти. Кожна концептуальна система за допомогою мови спирається на специфічні, прийняті в суспільстві на певному історичному етапі розвитку соціальні, культурні, естетичні та інші цінності, на соціально значущу для епохи «картину світу», зазначав Л. Вайсгербер....і знову нагадую про необхідність сприйняття написаного з точки зору українця.
Досить цікаві роботи етно-лінгвістичної школі США. «Культура це те, що робить і думає суспільство, а мова – те, як воно думає» - писав Е. Сепір. Гіпотеза мовної відносності, висунута Е.Сепіром та Б. Уорфом, яка полягала у тому, що подібні картини світу можуть бути створені лише за умови подібності мовних систем. В основі гіпотези лежить переконання, що люди бачать світ по-різному – крізь призму рідної мови. Якщо кожна мова відображає дійсність лише у притаманний їй спосіб, мови відрізняються своїми «картинами світу». Тут можна виділити такі положення: мова зумовлює спосіб мислення народу, який нею говорить; спосіб пізнання реального світу залежить від того, якою мовою мислить суб’єкт пізнання. "Ми виділяємо у світі явищ ти чи інші категорії і типи, не тому, що вони очевидні, навпаки, світ перед нами постає як калейдоскопічний потік вражень, який повинен бути організований нашою свідомістю, а це значить – мовною системою, яка є у нашій свідомості". 
А тепер саме цікаве - автор відомої роботи «Психологія і культура» Д. Мацумото (англ. David Matsumoto) зазначає, що культура впливає на структуру та функціональне використання мови, а сама мова є проявом культури. Мова підкріплює наші культурні цінності і погляди на світ, здійснюючи у такій спосіб зворотній зв’язок. Мова впливаєна наші погляди на світ та мислення, а культура впливає на мову, саме тому проблема співвідношення мова – культура важлива для розуміння культурних відмінностей у точках зору на світ. Шляхом вживання мови індивід трансформується в агента культури, таким чином емоції, асоціації, підтексти та нюанси мови впливають на культуру і самі відчувають її вплив. Саме через мову людина всотує в себе сутність культури. Мова символізує собою культуру, культура – це груповий спосіб структурування світу для того, щоб уникнути хаосу і забезпечити виживання групи, мова – це система символів, яка представляє і відмічає це структурування. Кодові слова "ВИЖИВАННЯ ГРУПИ"...надіюсь, що ще не забули як слід сприймати написане.
Дійсно, кожен народ по-своєму вирізняє різноманіття світу, по-своєму називає такі фрагменти світу. Своєрідність картини світу, що конструюється, визначається тим, що у ній втілюється індивідуальний, груповий і національний (етнічний) вербальний і невербальний досвід. Національна особливість мовної картини світу є не результатом історичного розвитку, а властивістю мови. Картина світу лежить в основі індивідуальної та суспільної свідомості, мова виконує вимоги пізнавального процесу. В концептуальній картині світу взаємодіють загальнолюдське, національне та особистісне. Людська діяльність одночасно і універсальна, і національно-специфічна. Мова і культура є самостійними феноменами, але пов’язані через значення мовних знаків, які забезпечують онтологічну єдність мови і культури.
* * * * * * * * * * * *  
ФАКТ - наша країна є надзвичайно цікавою і для зарубіжних вчених, які реалізують тут наукові проекти у лінгвокультурології і соціолінгвістиці, але причинами цього, на жаль, є те, що Україна з багатьох міркувань – демографічних, політичних, юридичних, антропогенних – це складний випадок, ЖОДНА інша країна, окрім Білорусі не має таких НЕСПРИЯТЛИВИХ умов для розвитку нації. Зауважте, "крім Білорусі"...додати нічого
* * * * * * * * * * * * 
Ще раз цитата - "Саме через мову людина всотує в себе сутність культури. Мова символізує собою культуру, культура – це груповий спосіб структурування світу для того, щоб уникнути хаосу і забезпечити виживання групи".......
Від себе додам, що в ракурсі вищесказаного не треба дивуватися загальному стану в нашій країні. Адже шизофренічна мовна роздвоєність в країні, яка має свою мову, історію та традиції, ніяк не сприяє не тільки органічному погляду на світ, мисленню та морально-духовному розвитку нації, але й в кінцевому рахунку призводить до паталогічних ситуацій в економіці, політиці та відносинах держава-громадянин. Мовне питання набагато глибше ніж може видатись на перший погляд, адже спосіб пізнання реального світу залежить від того, якою мовою мислить суб’єкт пізнання. І відповідно від призми пізнання світу формується вектор на подальші дії суб"єкта відносно цього світу. Якщо по простому, то мислячи категоріями монголо-татарських степів марно буде намагатись зробити квітучою лісову галявину...результатом буде просто пустеля в найгіршому варіанті. Тим паче, якщо згідно з монголо-татарськими доктринами треба намагатись не дати стати цій галявині в лісі квітучою, а перетворити її на філіал занедбаної та дикої пустелі... що ми маємо в нашій ситуації.


****************************************************************************************************************************************
Замітка базується та є коротеньким оглядом роботи Оксани  Герасимової   "Генезис теорій взаємного впливу мови, культури та суспільства".

RnR

RnR

РОЗРИТА МОГИЛА. Все ще актуально.

  • 30.08.12, 07:57

Слухайте пісню...читайте вірш, пояснення. Думайте.

 

РОЗРИТА МОГИЛА

Світе тихий,краю милий,

Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась,

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

«Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись

На широкім світі,

Панувала... Ой Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колишучи, співала

Про свою недолю,

Що, співаючи, ридала,

Виглядала волю.

Ой Богдане, Богданочку,

Якби була знала,

У колисці б задушила,

Під серцем приспала.

Степи мої запродані

Жидові, німоті,

Сини мої на чужині,

На чужій роботі.

Дніпро, брат мій, висихає,

Мене покидає,

І могили мої милі

Москаль розриває...

Нехай риє, розкопує,

Не своє шукає,

А тим часом перевертні

Нехай підростають

Та поможуть москалеві

Господарювати,

Та з матері полатану

Сорочку знімати.

Помагайте, недолюдки,

Матір катувати».


Начетверо розкопана,

Розрита могила.

Чого вони там шукали?

Що там схоронили

Старі батьки? Ех, якби-то,

Якби-то найшли те, що там схоронили,

Не плакали б діти, мати не журилась.

Датується за автографом: 9 жовтня 1843 р., Березань.

Ой Богдане! Нерозумний сину! — В цих і наступних рядках вірша — зверненнях-докорах персоніфікованої матері-України до гетьмана Богдана Хмельницького, стилізованих під народні голосіння, Шевченко вперше називає винуватця і причину кризового становища України. Цю причину він бачить в історичній помилці Б. Хмельницького — підписаному ним 1654 р. у Переяславі акті приєднання України до Московської держави, що обернувся для українського народу ліквідацією його здобутків на шляху до створення власної держави, неволею (кріпацтвом), руїною.

Степи мої запродані Жидові, німоті... — Йдеться про передачу колоністам земель Запорозької Січі після її зруйнування 1775 р. військами Катерини II. Перші німецькі колонії були засновані 1789 р. на острові Хортиця та в Павлодарському і Новомосковському повітах Катеринославської губернії переселенцями з Пруссії (Багалей Д. И. Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры. — Киев, 1889. — С. 89 — 90). У 1845 р. на півдні України налічувалось вже близько ста тисяч німецьких колоністів. Єврейська колонізація причорноморських степів почалася пізніше — в 1807 р. засновано перші колонії на Херсонщині, однак через відсутність у переселенців досвіду ведення сільського господарства довго вони не протримались (Там само. — С. 95 — 96). Пишучи про колонізацію українських степів євреями, Шевченко міг мати на увазі родину баронів Штігліців — царських придворних банкірів, яким належали землі, де була колись Стара і Нова Січ (Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії до заслання. — С. 131).

Сини мої на чужині, На чужій роботі. — Ймовірно, Шевченко пише про козаків, яких після поразки війська гетьмана І. Мазепи у Полтавській битві 1709 р. та падіння гетьманської столиці Батурина було заслано Петром І на північ до Фінської затоки копати в болотах канали й розчищати місце для розбудови Петербурга. Надзвичайно важкі умови роботи спричинили загибель десятків тисяч людей.

А тим часом перевертні Нехай підростають... Перевертнями Шевченко називає українців, які з корисливою метою нехтували національними та соціальними інтересами рідного народу. Асиміляцію української старшини, котрій для заохочення надавались у вічне володіння земля, села та кріпаки, російська влада почала проводити з початку XVIII ст. Особливо посилилася проімперська орієнтація української знаті після 1785 р., коли Катерина II зрівняла її з російським дворянством, що відкривало можливості зробити кар’єру й отримати адміністративну посаду на вищому державному щаблі. Типовий носій цієї набутої «малоросійської» ментальності виведений Шевченком в образі «землячка... з циновими гудзиками» у поемі «Сон».

Якби-то найшли те, що там схоронили... — тобто волю, яка «Лягла спочить... А тим часом Виросла могила»

Почитайте ще раз...

А тим часом перевертні

Нехай підростають

Та поможуть москалеві

Господарювати,

Та з матері полатану

Сорочку знімати.

Помагайте, недолюдки,

Матір катувати».


І хто нам винен, що за декілька століть(!) нічого, геть нічого не змінилось. 

Взято на http://litopys.org.ua/shevchenko/shev124.htm

 


RnR

RnR

Микита Швачка

  • 29.08.12, 07:30

 

Чергове прослуховування пісні КОМУ ВНИZ змусило задуматись...ну, не те щоб раніше слухав і бездумно хитав головою в такт музики, ні... Просто під впливом коротеньких бесід з друзями, а також від певних заяв типу далекоглядних аналітиків* вирішив образно показати що я мав на увазі, і зробив це на прикладі долі Микити Швачки. Мій земляк, родом з Волині,Микита прожив цікаве, хоч і трагічне життя. Трагічне тому, що КОЖЕН українець, який був патріотом своєї Батьківщини був приречений на тяжку долю в окупованій чужинцями своїй країні. До речі, тенденція з вбивчою постійністю зберігається і донині....т-то окупація та трагічні долі справжніх патріотів.

Не буду втомлювати цитатами, зсилками, фактами та датами, хто зацікавиться той знайде і прочитає. Хочу наголосити на такому факті - в основному Микита Швачка воював з ляхами на Правобережній Україні, тоді окупованій Польщею, але був підступно взятий в полон москалями і відправлений на каторгу в Сибір. Нікого не дивує такий поворот подій ?... Адже в той час московія була далеко не в найкращих стосунках з панською Посполитою... Висновок тут один, до нього прийшов Микита Швачка, але запізно - "що Росія є таким самим ворогом українського народу, як і Польща."(с) . Т-то, що немає хороших чи поганих окупантів, всі окупанти - вороги. Це стверджували ВСІ передові та прогресивні патріоти, та й не тільки абстрактно стверджували, а й конкретно воювали проти окупантів. І  за це частина одурманених чужою облудою українців вважає їх типу "бандитами". Крепка ж облуда московської окупації....окупації не тільки землі та тіл, а й розуму та душ. Не хочу довго триндіти та розпалювати емоції, це ні до чого. Зауважу таке - немає чого хникати та пускати соплі від поганого життя, від ставлення влади до нас,як до мерзенної худоби...від неповаги всього світу. Ми того варті. Народ, який не любить себе, свою історію, не шанує і НЕ ПАМ"ЯТАЄ свого минулого та уроків історії - це навіть не народ, не Люди, а просто "насєлєніє опрєдєльонних рєгіонов". І на це насєлєніє ВСІ та ВСЕ будуть класти ***, і це буде досить справедливо. Бо того, хто не любить і не шанує себе - НЕ ЛЮБИТЬ і НЕ ПОВАЖАЄ НІХТО. Амінь.

Вірш Т.Г. Шевченко "Швачка".

Ой не п’ється горілочка,

Не п’ються й меди.

Не будете шинкувати,

Прокляті жиди.

Ой не п’ється теє пиво,

А я буду пить.

Не дам же я вражим ляхам

В Україні жить.

Ходім, батьки-отамани,

У Фастов в неділю

Та надінем вражим ляхам

Кошуленьку білу.

Ні, не білу, а червону...

Ходім погуляєм

Та в пригоді свого батька

Старого згадаєм,

Полковника фастовського

Славного Семена.

Ходім, брати: не згинете,

Хлопці, коло мене».


В Переп’яті гайдамаки

Нишком ночували.

До схід сонця у Фастові

Хлоп’ята гуляли.

Прийди з того Межигір’я,

Наш славний Палію,

Подивися, що той Швачка

У Фастові діє!

Добре діє! У Фастові,

У славному місті,

Прокотилось ляхів, жидів

Не сто і не двісті,

А тисячі. А майдани

Кров почервонила.

А оранди з костьолами,

Мов свічки, згоріли.

В самім замку невеличку

Церковку святую

Не спалено. Отам Швачка

Співа «Алілуя».

Хвалить Господа, веселий,

І каже сідлати

Коня свого вороного;

Має погуляти

У Бихові, славнім місті,

З Левченком укупі,

Потоптати жидівського

Й шляхетського трупу.

Зауважте, ЖОДНОГО слова про відразу чи ненависть до самоназваних "брат"єв". Тільки демонстрація народного обурення в зв"язку з польською окупацією та насадженням чужої, не православної віри. І як результат - ватажки повстання підступно та підло полонені православними "брат"ями"-єдиновірціями, тортури та довічна каторга в Сибіру. Кого зацікавло, може почитати роботу Лідії Корніївни Чуковської "Історія одного повстання". Спеціально вказав російського автора.

 Це тільки один епізодик зі століть "братських" відносин, але досить характерний. Граблі видно вже давно приросли до ніг майже половині українців, питання "братства" так і не переросло в розуміння реалій. Що не крок, що не історичне дійство - в голові чужа облуда не дає прийняти вірне рішення, і як результат - черговий раз - ТРІСЬ по лобі... Опа, типу прозріли, але наступний крок і знову те ж саме...і так вже 350 років. Але в цьому є і хороший момент, це ж який треба мати крепкий лоб, щоб ТРИСТА П"ЯТДЕСЯТ років по ньому гатили граблі, а до мізку ударна хвиля прозріння так і не дійшла. Українцям таки є чим пишатися - ТВЕРДОЛОБІСТЮ.

Послухайте ще й пісню "Микита Швачка" в виконанні гурту "КОМУ ВНИZ" ... 

 

RnR

RnR

Глибоко особисті...спогади

Давно почитав на цьому ресурсі чиюсь замітку, як класно було в совку, з лєвими фотками та копіпастним матеріалом, жодного власного слова... Було схоже на совкові агітки про процвітання совдєпа, з даними про виплавку чавуна на душу населення та іншим подібним фуфлом. Але ж в кожної людини свої погляди, і що цікаво, що в нормальних людей думки про процвітаючий штучний Союз збігаються... Але годі , тепер особисті спогади:

Був 1983 рік, осінь. Весь радянський народ,всі як один, та і все прогресивне людство, завмерло в очікуванні святкування 66-ї річниці так званого Великого ЖОВТНЯ, по їхньому Октября, в честь антизаконного бунту, який був в жовтні місяці(прим."свято" ЖОВТНЯ(октября) відмічалося в ЛИСТОПАДІ(ноябрі)). Новими трудовими подвигами(просто ходили на роботу) в ім"я Великої Мети(міфічного комунізму) всі потроїли, та що там потроїли, вдесятерили свої зусилля на трудовому фронті(лапша - як завжди працювали, так і продовжували....). 

Волею долі, т-то згідно тодішнім доктринам - з великого бажання бути в гущі трудових подвигів, мене занесло в місто Ковель, на завод "Ковельсільмаш".

Місто Ковель чудове місто, воно мені зажди подобалось та подобається донині. Адже саме через Ковель пролягає дорога з мого рідного Луцька до Шацьких озер. Так от, жили ми  в гуртожитку, трохи вниз від заводу. Опис побуту радянського трудового гуртожитку пропущу, витримати цей опис під силу тільки людям з міцними нервами та крепким шлунком.

Поснідавши папіросою, звісно, без фільтра, а про каву навіть мови немає. І не тому що в совку був напряг з кавою (та  й в принципі з усім іншим побутово-харчовим дріб"язком), а тому, що не було часу(кави теж). І лозунг "8-00 ето нє пріход на работу, а начало работи" - знали всі.

На протязі всієї дороги до заводу(та і взагалі - ВСЮДИ) на всіх пролетаріїв та ІТР(інженерно-технічні робітники), та на інших будівників комунізму(на всіх людей)  суворо дивилися з плакатів, барельєфів та іншого фуфла наглядної агітаці триєдина сила їхньої секти,ой вибачте, ідеології совка - МАРКСЕНГЕЛЬСЛЄНІН.

От уявіть, що ВСІ нинишні рекламні щити, плакати, біг м*орди, постери, стійки і теде і тепе заповнені цієї трійцьою, але все ж переважали ікони з ульяновим, в різних варіантах, надписи теж не відрізнялися особливою оригінальністю. І ВСЕ в червоних тонах...с ума сойті можно(с):

 

І так далі і тому подібне, все однотипне, але настільки масове, що просто приїлось і на ці шедеври* ніхто не звертав уваги. Але вони робили свою роботу на отруєння підсвідомості. Так само, як і нинішня реклама зомбує на витрати. Але це різні речі,і погодьтеся, дивитися на зображення гарних дівчат, автівок та подібне, все ж краще, ніж постійно ловити на собі зомбуючі погляди тих поців з плакатів.  Вже уявили, що ВСІ нинішні рекламні наглядні матеріали на вулицях замінити на ось таке .... - от і був совок на вулиці. Думаєте перебільшення ? Нічого подібного, ще були барельєфи, пам"ятники в повний ріст, погруддя, ще якісь покручі в камені і всякі подібні жахіття...і теде і тепе...повний несмак вітався, головне, щоб було політично грамотно.

Вже на території заводу наглядна агітація червоних тонів трішки розбавлялася іншою тематикою, типу такої:

Тепер власне про своє місце в трудових подвигах в ім"я чогось там . Взагалі-то, на роботу ходили задля досить банальної мети - отримання з/п. Так от, працювати мені довірили в дуже відповідальному місці - цеху фарбування допоміжного виробництва. "Відповідальне", тому що там ніхто не хотів працювати, типу шкідливе виробництво. Задобрили пачками талонів на сметану, безкоштовних, та і вибору не було. Тепер коротко про свої обов"язки:

Цех був досить великий, по периметру цеху був розташований конвеєр, він постійно рухався на невеликій швидкості. Він виїжджав з таємничого місця(закрита зона високих технологій), велично проїжджав по периметру цеху і знову заїжджав туди ж. Нам з напарником, таким же 18-річним студентом, була доручена відповідальна місія - загрузка на конвеєр ЛОПАТ для фарбовки...саме так, лопати, сапки, граблі і інша подібна фігня фарбувалась в зелений колір старого паркану. Нафіга - це інше питання. Взагалі то, конвеєр штука класна, ефективна, і його явно проектували не для фарбовки лопат, але кулібіни переробили держаки на конвеєрі - і все готово для лопат та граблів. Наша задача була нанизувати* нефарбовані лопати, сапки, граблі і теде на самопальні держаки на конвеєрі, та знімати пофарбовані та вже сухенькі та тепленькі іздєлія* після виїзду з "закритої зони високих технологій". Все просто. Але мене чомусь дуже хвилювало питання фарбовки та сушки лопат...ну цікаво ж... Як далеко пішла технологія, що тисяча-друга лопат фарбується і сушиться за лічені години.... І в якийсь день я наважився заглянути за таємничу завісу закритої зони високих технологій. Конвеєр з нефарбованими "іздєліями" заїжджав за ріг цеху, там виявилася довга низенька кімнатка з такою ж довгою ванною, наповненою нітро-емаллю паскудного зеленого кольору. І...............дві крепкі тьотки в респіраторах знімали лопати з конвеєра, мокали в фарбу і вішали назад ....

Як сушать лопати, хто там на них дмухає, щоб вони швидше підсихали, я не пішов дивитись. Через пару днів нам випала честь стояти в респіраторах над тією ванною. На кінець зміни мій товариш втратив свідомість. Був задобрений відгулом...

Пару слів про заводські столовки, в загальному . Всюди були плакати такого типу, загальні "общєпітовські":

Насправді все було от так:

До речі, це ще навіть нічого... Я харчувався в самих різноманітних заводських столовках совка, в різних містах нєоб"ятной родіни*, в різних союзних республіках. Єдине чим вони відрізнялися - це кольором та матеріалом битих та ламаних підносів(пластмаса чи алюміній) та посудом, який виглядав досить насторожуюче. Якість їжі...ну, не знаю. Тим хто звик харчуватися в сараї з корита - це був крок вперед, та і то.... Ціни, ну тут явно навіть немає про що говорити. Ціни в заводських їдальнях були дуже низькі, навіть відносно відповідних цін в столовках в місті. За 50 копійок можна було знатно наповнити бурдюк, закривши очі та ніс. Меню відповідне - первоє, второє, салат, кампот. Широта польоту меню явно не заохочувалась, нема чого пролетарію відволікатися на ниці шлункові позиви. Треба прагнути до нових трудових перемог. Ввів необхідну калорію - і вперед, на трудовий фронт, давати достойну відповідь на випади імперіалістів...

Але задля справедливості хочу зауважити, що особисто я все ж бачив комунізм в окремо взятому приміщенні. Це було під час командировок в Маскву, а саме в Міністерство зв"язку штучного формування під назвою "СРСР"(район Малої Полянки, кажись вул.Кропоткінська). Девіз міфічного комунізму - "від кожного по здібностям, кожному по потребі" там втілили в життя, принаймі в області роботи(від кожного по здібностям, по натхненню, по можливостям...), та в області харчів(кожному по потребі). Ціни заводської столовки, асортимент та меню рівня сучасного крутого ресторану, але без особливих ви*бонів. Все натур, просто і широкий асортимент. Так що далеко не все було в совку погано...навіть були закриті міні-зони комунізму...правда дуже далеко не для всіх.

Ще одне, я прекрасно усвідомлюю, що невеликі та незначні промахи в будівництві розвинутого соціалізму були прикрими непорозуміннями, а не системними помилками. Це на відміну від капіталізму, де помилки живуть в глобальному, системному змісті....живуть і процвітають, разом з експлуататорами та експлуатованими, на відміну від почившого "правильного" соціалізму.

 

 

RnR

RnR

Тарханкут, чудо природи. Враження

  • 20.08.12, 21:35
Літо, як у нас давно заведено, період відпусток та подорожей в цікаві та гарні мокрі* місця. Ну і ми піддались масовому відпускному психозу та вирішили відвідати та помилуватись красою природи кримського Тарханкуту. Попередньо переглянувши пропозиції на інтернет сторінках, зробили декілька телефонних дзвінків, приблизно з таким результатом(нижче подано дослівно один з дзвінків):
- Да.....(голос роздратований, злий. Ніякої мови щоб представитись, чи представити готель,організацію тощо...)
- Добридень, це "Такий-то-такий-то" готель ?
- Да.(коротко та ясно)
- Скажіть,будь ласка, як у Вас з вільними місцями на найближчий час, а саме з люксами ?
...недобра пауза... - єсть тока двухкомнатниє люкси(відрізала всі сподівання на людські ціни в однокімнатних люксах...).
- А, це ті, вартість яких заявлена в 950-00 грн на добу ?
- Да...(неначе голосно гавкнула, з явним викликом)
- А скажіть,будь ласка, можна без харчування, чи з обмеженим харчуванням, раз на день ?
- НЄТ ! (неначе виплюнула жабу, яка випадково потрапила їй в писок).
- Ще питання, а автостоянка далеко від будиночків-зрубів ?
- На тєріторії...(типу я знаю яка там територія, може з 10 гектарів, а може 10 кв.метрів...)..
- Ще питання, а у вас є додаткова послуга "прання" ?
- НЄТ !...після паузи по Станіславському насилу видушила...- магу дать тазік в номєр...(йой, щастя то яке, сам Тазік буде в номерах...)
- Добре, ми хочемо замовити двохкімнатний люкс на десять днів. Скажіть, будь ласка, а як часто міняють постіль ?
...тяжка злобна пауза...ледве вичавила з себе - Магу памєнять...пауза..дін раз...пауза...- А ви чьто хатєлі, может бить вам чєрєз дєнь мєнять ? (тут вже тітонька не втерпіла, зірвалась, власний сарказм про можливу заміну постільної білизни через день видно дуже розвеселив її загартований совковий світогляд про сферу послуг).
- До побачення. Дзвінок закінчено.

І так далі, але не про це мова, та і нас не злякаєш, ми ж то в курсі як воно там відпочивати. Поїздка в нас активно-екскурсійна, а не чисто відпочинкова. Вирішили їхати в Оленівку, а там на місці вже визначитись.


Жовтим прапорцем позначено нашу кінцеву базу в невеличкому селищі Мар"їне. Дорога нам не близька, більше 1100-00 км, от і вирішили ми заночувати на об"їздній міста Херсона, в готелі "Курінь":


Хороший та чистий готель з помірними цінами, смачна кухня та цікаве оформлення. До речі, два роки тому ми теж ночували в цьому готелі, так з тих пір він став набагато кращим та охайнішим, а персонал так взагалі, чемність та ввічливість. Респект Херсону !
По дорозі сталася надзвичайна пригода - дірка в гумі... Надзвичайність пригоди полягає в тому, що ця гума позиціонується як непробивна, та яку неможливо вбити*. Це і перевірено в горах, лісах та болотах. Але південні дороги просто не знали про цю супер-гуму )))


Доїхавши до Оленівки, ознайомившись з місцем....вирішили їхати звідти подалі. Декілька телефонних дзвінків, і ми їдемо а Мар"їне, де нас чекають, ну типу. Мар"їне - невеличке поселення з декількох хаток, двох міні-магазинчиків та двох офіційних баз відпочинку. Бачив ще типу бази відпочинку, але вони якісь мутні, без всяких розпізнавальних знаків та з будівельним гармидером на території. Але люди відпочивали і там. Ось вигляд з дороги при під"їзді до Мар"їно:


Тихо, спокіно, людей небагато. Море та повітря дуже чисті, що ще треба для ночівель після денних подорожей. Про ціни, сервіс та інше не буду, ну його... 
Перш за все вразила кришталево чиста вода в морі:


За час перебування там ми проїхали ВСЮ, в буквальному сенсі всю берегову лінію вздовж моря, від порту Євпаторії, який знаходиться біля сіл Попівка/Мирний, до міста Чорноморського. Краса природи там неймовірна. Кручі та скелі, які нависають над чистим морем... Це треба просто побачити...
Вигляд зі сторони порту Євпаторії, зліва власне море, а з права озеро, в якому і купались, бо там вода набагато тепліша:


Там же стався хоч і прикрий, зате простенький випадок. Як типу великий джипер рванув до самого синього моря....і зав"яз в мокрому піску )))


Допоміг місцевий джипер,  на добре підготовленому старенькому Крузіку, за що йому і велике спасибі... Гроші між джиперами за допомогу не в ходу, але в нас було декілька баночок маринованих поліських грибів, які і прикрасили відпочинковий стіл кримських колег.
Так виглядає південна берегова лінія Тарханкуту. 


Кручі та схили, і невеличка смужка гальки біля моря. Але при бажанні можна під"їхати до самого моря та зробити свій відпочинковий табір:


Ближче до Оленівки, південний берег, де кручі більші, люди відпочивають в наметах ось так:


Тут вже до води не під"їдеш, намети ставляться зверху, а до моря спускаються...ну, можете уявити...
Берегова лінія напрочуд гарна, особливо це видно зі сторони моря. Декілька світлин південної берегової лінії Тарханкуту:






Північний та південний берег символічно розділяє маяк Тарханкуту, сама західна точка півострову Крим: 



Там же, відносно недалеко від маяку, є нова цінна знахідка* для місцевих, затонуле в минулому році судно(без жертв). Туди і возять туристів-чайників на водних екскурсіях, як в одне з визначних місць Тарханкуту ))) :



Північний берег Тарханкуту теж надзвичайно гарний. Тільки кручі там більші, до моря добратися практично неможливо, тільки в деяких западинах, де і організовано наметові містечка для відпочиваючих:


Декілька світлин з північного берегу:





Світлин вийшло дуже багато, хотілося залишити якомога більше зафіксованих моментів тієї надзвичайної краси. Ось декілька з них:
- так звана "Чаша Кохання", вид зверху та знизу, з води:



Таємничі печери в воді, в які ми запливали(заходили) на катері та знімали поки було світло:





Саме в цих місцях знімали фільм "Людина Амфібія"...давній фільм, може хтось і пам"ятає...

Природня краса Тарханкуту просто неймовірна, були дуже задоволені, що мали можливість милуватися цією красою. Відвідайте Тарханкут, не пожалкуєте від споглядання та милування красою природи, саме природи. Про класичний відпочинок на морі, про сервіс, ціни і все інше, писати не буду. Не хочеться псувати ні вражень від світлин, ні своїх спогадів про це чудове природнє диво. А, ще одне, не дивлячись на телефонне "водічька тьоплінькая", ми жодного разу не купались в морі. Вода була просто льодяна, без перебільшень. 







А взагалі то, було цікаво та пізнавально. В магазинах було весело спостерігати на недобрі та роздратовані обличчя продавців, неначе знову в совок потрапив. Але мелодійна державна мова, разом з зі звичною чемністю та привітністю  творить чудеса. Суворі жіночки-продавці відразу обм"якали, та навіть намагались вичавити криву посмішку ввічливості. В одному гастріку навіть пролунало "Заходіте іще !", після завершення покупок ))) Міліціянти-даішники миттєво перейшли на державну, і весело щебетали на ній, хоч і а ля Азаров, але все ж. Чемні та відповідальні працівники ДАІ, вони просто хотіли зблизька роздивитись гуму та поговорити про лебідку, крутний момент та ін ))) . На віддаленому пляжі, де відпочивало тільки(!) місцеве населення, типу російськомовні кримчаки, ми розташувались поряд веселої компанії - діда та онука. Вони грали у футбол та весело перегукувались. Онук, промазавши та слабенько вдаривши по м"ячу закричав - "Ой, прамазал, нє папал !"....на що дід відповів - "Мало каші з"їв!"...  Для чого це написав, не знаю...так, враження. 
І на останок, я не зустрів під час відпочинку явних гівнюків з місцевих, навпаки, спокійні та чудові люди. Легко знаходили спільну мову та розуміння. Можливо все ж треба більше спілкуватись особисто та дивитись об"єктивно на реалії, ніж прислухатись до злобних нашіптувань чужих ззовні та "мє-є-єсних" чужих....

Не перенавантажував замітку писаниною про глибокі враження, спостереження, досвід, поради і всяке таке інше. Кому цікаво, та хто збирається відвідати Тарханкут - звертайтеся, допоможу(морально) чим зможу.

http://photo.i.ua/user/2716829/326040/ - тут ці та інші світлини більших розмірів.

RnR

RnR

Фантазька і костюмчик...

  • 20.08.12, 19:40

ПОПЕРЕДЖЕННЯ -НЕ ПРИКОЛ. Нервовим та чутливим НЕ ДИВИТИСЬ !

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

Оригигінальний текст:

"Дочка попросила папу сделать ей костюм канарейки:

"25-го утром, примерив папин наряд у зеркала, я поняла, что, во-первых, орнитолог из родителя так себе, а во вторых, жизнь закончена. В школу мы ехали молча, и возвращались тоже в тишине. Но увидев мальчика-кентавра, я поняла что костюм канарейки - не самое страшное, что мог сделать папа"."

Це канарки:



Що вийшло:


Творча фантазія папані бушувала та вирувала досить результативно:


Сольний виступ канарки*, всі в тяжкому ауті:



Масивний канарчиний дзьоб вельми кренить щасливу власницю святкового костюмчика вперед:


Хлопчик-кентавр:


Костюмчик жесть повна...зате канарці* стало легше....

RnR

RnR

Гарантійна гарантія

Сьогодні придбав черговий антирадар, попередні згорають* від напруженої роботи ))) . Але не про це мова. Просто повеселився в цей черговий сірий та буденний день. Гарна коробочка, контрольні наклейки цілі та розташовані вірно - на місцях відкривання.





Відкриваю коробочку, розриваючи цнотливу контрольну наклейку...і відразу піднімається настрій:





Веселий настрій на цілий день гарантовано ))) 

Власне кажучи, "клав" я на їхню "гарантію". Колись мав необережність потикнутись з гарантійним талоном до продавців, які і видали гарантію... Під час нудної та млявої розмови зрозумів, що ВСЕ наступне моє життя буде присвячене геморою по вириванню з чіпких лапок фірми-продавця ПОРЕМОНТОВАНОЇ(скаліченої нанівець) речі...про обмін на новий виріб навіть натяку не було... 


RnR

RnR

Запрошую до Луцька

  • 18.07.12, 17:45
Запрошую своїх друзів, та всіх українців, які дружать з мізками та об"єктивно дивляться на історичні факти, і внаслідок цього усвідомлюють правдиві реалії історії нашої Неньки, на Бандерштат-2012, який відбудеться в Луцьку. Буде цікаво та пізнавально. Нагадаю, цьогорічний "Бандерштат" відбуватиметься у Луцьку 3-5 серпня. Фестиваль присвячений 70-літтю створення Української Повстанської Армії.

На фестивалі нас очікує багато цікавого, захоплюючого та пізнавального. Цього року на фестиваль українського духу "Бандерштат" завітає легендарний сотенний УПА, політв"язень Мирослав Симич. Під час зустрічі з учасниками та відвідувачами фестивалю він розповість про свій життєвий шлях та відповість на запитання. 

Українські письменники, видавці, публіцисти, громадські діячі Брати Капранови проведуть гутірку для відвідувачів фестивалю. Відомий письменницький дует відвідає Луцьк у перший день фестивалю. 

В перший день фестивалю аматорська театральна трупа з Києва презентує виставу за мотивами оповідання Володимира Винниченка "Уміркований та щирий".

 

 Повністю сформовано літературну сцену фестивалю. На нас чекають дуже багато виступів та презентацій. Поети також готують і музичні сюрпризи. Заявлено до тридцяти учасників літерурної сцени.  4-5 серпня о 15-00 на літературній сцені нас зустрінуть знайомі, незнайомі, знані та нові імена в літературі.  

 Концертна програма "Бадерштату":

 3 серпня

Кому Вниз O.Torvald (Київ) Брем Стокер (Рівне) Веремій (Київ) R I Z U P S (Львів) Механічний Апельсин (Дрогобич) Переможець конкурсу №1 Переможець конкурсу №2

 

4 серпня

Kozak System (екс-Гайдамаки) Оратанія (Львів) Орест Лютий (Київ) Фіолет (Луцьк) Akute (Білорусь) Ріплей (Луцьк) Алоїзій Карамболь (Тернопіль) Переможець конкурсу №3

 

5 серпня

ТНМК

Тінь Сонця (Київ) Серцевий Напад (Чернівці) SWEETLO (Київ) Безодня (Хмельницький) Де Сенс (Львів) Переможець конкурсу №4

 "Наш Формат" завітає в Луцьк на "Бандерштат". Ятки "Нашого Формату" будуть розташовані на ярмарці, де можна буде придбати весь асортимент, в тому числі книги, аудіо-диски, символіку та футболки.

"Наш Формат" - це магазин для українця з унікальним асортиментом культурного продукту.

Та багато-багато іншого різного та цікавого. "Бандерштат" оголошено вільною від алкоголю зоною, що і є природнім для українців. Приїжджайте, не пожалкуєте.

RnR

RnR

Воля Випадку

  • 03.06.12, 19:55
Для початку, вітаю всіх віруючих, співчуваючих, та поки ще атеїстів, з Зеленими Святами. І зовсім не важливо, яких поглядів в цьому питанні ви дотримуєтесь. Просто вітаю та бажаю всього найкращого. 
Все наше життя- це доля випадку. Починаючи від самого процесу зачаття, Його Величність Випадок постійно ставить над нами свої, тільки Йому відомі по змісту експерименти. Навіть наше так зване "право вибору", це той же випадок, тільки прикрашений нами відповідним формулюванням для уникнення фаталізму в бутті. Це так, легенький вступ, для настройки на відповідну хвилю.
Так от, нарешті почну поєднувати перші два абзаци. Сьогоднішній ранок видався непоганим, дощу не було, якісь птахи цвірінькали навколо, песи ліниво бродили по двору...ну, все як завжди. Ми повільно збиралися в гості до мами, так давно прийнято в українців, збиратись на гостини на великі свята, ну, нормальні, людські свята. Завчасно виїхавши, щоб не поспішати та ще зайти в магазин, тихенько поїхали. Чомусь саме сьогодні я їхав ну ду-у-уже повільно, в зовсім незвичному режимі. Відео пам"ятного відрізку шляху, насторожитись десь після 40-ї секунди:
Якби швидкість була більша, то не встиг би плавно взяти вліво, а рвонув би вліво і на великій швидкості це торба...якби перелякався, то натиснув би на гальма, і все....якби цей "хрустік" гримнувся б трохи далі вліво.....якби...якби....якби. А маємо те, що маємо. 
Анекдот, в тему:
-Ви знаєте як дальнобійники називають велосипедистів ? 
- ?
- ХРУСТІКАМИ......
Потім уявив, якби не дай Всевишній щось трапилось, то заголовки заміток в пресі були б приблизно такими - "Озвірівший джипер полює за велосипедистами"...."Безсовісний власний джипу ганявся за велосипедистом"...і так далі і тому подібне.
Ну, ще раз зі Святом, і бажаю нам всім, щоб Випадок був з нами лояльним та добрим, як зі мною в цьому випадку.
ПееС. Користуйтесь автомобільними відеорегістраторами. Якщо щось трапиться, всяке буває, то відео запис допоможе вам зекономити декільки тисяч у.о. в подальшому.........

RnR

RnR

Одне з чудес України

  • 20.05.12, 09:55
Випадково натрапивши на назву "КАМІННЕ СЕЛО", в темі "Природні чудеса України", були вражені своєю затурканістю та необізнаністю. Не те що не були там, а навіть і не чули. Жах. Було вирішено виправити ситуацію. Після годинної боротьби з лінню вчора вранці, перемогу здобула тема поїздки. Та і що там якихось 500 км в обидві сторони та одинадцять відер бензину...правда це "прозріння" сталося після дзвінка близької людини, яка настирливо нав"язувала свою допомогу по впорядкуванню території саду та клумб. Ну росте там зілля по пояс, ну то що. Так навіть гарніше, типу натур ))) .Але це вже інша тема.
Так от, Камінне село це власне не село в прямому розумінні, це Державний геологічний заказник. Типу нерукотворна краса створена природою. От уявіть собі - Полісся,  поліський ліс і на території близько 15 гектарів розкидані величезні кам"яні валуни. Причому, навколо на досить великих віддалях кам"яних утворень взагалі немає, тим паче таких розмірів... Як вони туди потрапили - загадка. А саме розташування кам"яних глиб, їх розміри та форма, положення одне відносно одного дійсно нагадує чи то квартали міста, чи то села....з вулицями, будинками... Така собі загадкова краса поліського лісу.
Камінне село знаходиться на північ від міста Олевськ, Житомирської області. Доїхати до Олевська просто, а от далі...дорога - жесть. 30 кілометрів плутання по твердому насипу між ямами в пояс, які розташовані в шахматному порядку. І так до Рудня Замисловицька...а далі ще гірше. В Рудні, в лісництві, ми попрохали місцевого Сусаніна* показати шлях до заказника, бо самі точно не знайшли б. Навколо ліси і типу доріжки між деревами, ями та болото. Але все це дрібниці, бо краса та тамтешня атмосфера* відразу змусила забути про все, в буквальному смислі.


Існує повір"я - "ще за древлян", до глибокого заболоченого лісу посеред непролазних хащ Надуборття забрів дивний бідний чоловік, який попросив у першому ж подвір'ї багатого села трохи хліба... Проте підозрілий господар йому відмовив, тож чоловік подався до другої хати – так само, нарешті з третьої хати викинули йому окраєць хліба. Вкусив його чоловік і мало зуби не зламав, такий твердий був той хліб. Тож розлютився він і пішов собі далі у ліс, та й присів там спочити й з'їсти хоча б папороті трохи. У ту ж мить усе село перетворилося на камінь, і таким стоїть воно досі, оточене величезною солодкою папороттю, бо то був сам Білобог (він же Дажбог, бог Сонця, батько Перуна й всього руського народу), або ж прийшов Білобог на заклик того чоловіка, що й насправді був бідняком із сусіднього села. Так чи інакше, а на тому місці де він спочивав, лишився скам'янілий "Божий слід" Камінного села, святе місце краю, справді найдивніший із дивних валун із зрізаною частиною, із неоднорідного каменю, наче скріплений швом, яке ніколи не буває гарячим – ступивши на нього босоніж, людина враз наповнюється здоров'ям, а її замовлені при цьому потаємні бажання мають доладно справдитися…

Докладніше: http://www.polissya.eu/2010/02/kaminne-selo-kamyane-foto-stounhendj.html#ixzz1vLiykuxT 
ІЦ Полісся 

Ось сам валун, на якому лишився "Божий слід". Сам "слід" зверху, до каменя приставлена драбина, щоб можна було ступити і самому постояти слід в слід:


Наш гід розповів, що з часом слід почав втрачати чіткі контури через те, що багато приїжджих стараються відколупнути хоч маленьку частинку каменю...
"Божий слід":


Існує багато переказів та легенд пов"язаних з тим загадковим місцем. Одне з них- якщо закоханим пролізти в вузенькій розщелині між каменем де "Божий слід" та тим, що біля нього, то кохані люди завжди будуть разом. А от і сама ця розщелина:


Цікавий валун-хатка:


Просто світлини з того чудового та загадкового місця:






На світлині, що внизу, правий крайній камінь називають "храмом", за зовнішню схожість. Там навіть видно чітке та правильне заглиблення в формі арочних дверей... До речі, якщо притулитись до тих дврей*, то...то...ну, це треба просто відчути.


Світлин вийшло десь зо дві сотні, погода була чудова, атмосфера там дуже позитивна. Відчуття та емоції від відвідин того неймовірного місця важко передати. Але одне можна сказати напевно, позитив неймовірний. І що цікаво, майже всю дорогу додому точилися розмови теологічного напрямку, порівняльного характеру різних вір та релігій, та і в такому дусі...

Детально про "Камінне село", як проїхати і теде і тепе можна прочитати тут -  http://www.polissya.eu/2010/02/kaminne-selo-kamyane-foto-stounhendj.html#ixzz1vLiykuxT  .  Від себе додам одне - запасіться кремами, спреями та іншими засобами проти комарів...це просто ЖАХ...До речі, дорога* до Камінного села полягає через річечку, в Рудні Замисловицькій є місток. Хто не хоче ризикувати, то краще не переїжджати )))




І на останок просто дві світлинки з дороги:




http://photo.i.ua/user/2716829/317259/?rnd=8443843 - тут ці та інші світлини більшого розміру.